ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" вересня 2023 р. справа № 300/2744/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі відповідачі), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії № 091630011871 від 17.01.2023;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 : з 31.01.1998 по 30.07.1998, з 09.09.1998 по 19.02.1999, з 14.01.2014 по 30.04.2014, з 20.10.2014 по 22.07.2015, з 18.11.2015 по 02.03.2016, з 03.03.2016 по 31.05.2019, з 18.05.2020 по 10.06.2021;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити позивачу з 10.01.2023 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 ЗУ "Про пенсійне забезпечення".
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та доданих документів, відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу. Позивач вказав на те, що відповідачем до страхового стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, періоди роботи на території російської федерації згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 : з 31.01.1998 по 30.07.1998, з 09.09.1998 по 19.02.1999, з 14.01.2014 по 30.04.2014, з 20.10.2014 по 22.07.2015, з 18.11.2015 по 02.03.2016, з 03.03.2016 по 31.05.2019, з 18.05.2020 по 10.06.2021 у зв`язку із виходом з 01.01.2023 російської федерації з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. ОСОБА_1 вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, при цьому, не врахувавши вказані періоди роботи до страхового стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, чим грубо порушив право позивача на належний рівень соціального забезпечення у зв`язку із втратою працездатності та досягнення пенсійного віку.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків (а.с.31).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.36).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 21.06.2023, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що з врахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії було направлено для опрацювання в Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області. В результаті розгляду даної заяви та доданих до неї документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України Чернівецькій області 17.01.2023 прийнято рішення № 091630011871 про відмову в призначенні пенсії. Зазначено, що до страхового стажу не враховано спірні періоди роботи у зв`язку з припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що у позивача відсутнє право на пенсію за віком відповідно до ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (а.с.41-45).
04.07.2023 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області надійшов відзив на позовну заяву, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що за результатами розгляду заяви про перерахунок пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії від 17.01.2023 № 091630011871, про що повідомлено позивача. Зазначено, що страховий стаж позивача становить 24 роки 6 місяців 1 день, а пільговий 12 років 4 місяці 11 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи на території російської федерації з 31.01.1998 по 30.07.1998, з 09.09.1998 по 19.02.1999, з 14.01.2014 по 30.04.2014, з 20.10.2014 по 22.07.2015, з 18.11.2015 по 02.03.2016, з 03.03.2016 по 31.05.2019, з 18.05.2020 по 10.06.2021 у зв`язку з припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Окрім цього, запис про звільнення 30.07.1998 не завірено підписом відповідальної особи, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок. З урахуванням викладеного, представник відповідача вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову у перерахунку пенсії, внаслідок чого, просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с.51-54).
ОСОБА_1 04.07.2023 подав через канцелярію суду письмові пояснення по справі (а.с.59-63).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
10.01.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Однак, після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 17.01.2023 № 091630011871 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу, передбаченого статтею 114 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Зазначено, що згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 24 роки 06 місяців 01 день, пільговий 12 років 4 місяці 11 днів. Також зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 31.01.1998 по 30.07.1998, з 09.09.1998 по 19.02.1999, з 14.01.2014 по 30.04.2014, з 20.10.2014 по 22.07.2015, з 18.11.2015 по 02.03.2016, з 03.03.2016 по 31.05.2019, з 18.05.2020 по 10.06.2021 у зв`язку з припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Також, запис про звільнення 30.07.1998 не завірено підписом відповідальної особи, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок (а.с.14).
В подальшому, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.01.2023 № 0900-0209-8/3151 повідомлено ОСОБА_1 що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято рішення про відмову йому в призначенні пенсії (а.с.12).
Вважаючи такі дії відповідачів неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно положень частини 1 статті 4 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України Про недержавне пенсійне забезпечення, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно частини 1 статті 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 в зразковій справі №360/3611/20 зазначено, що 03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з пунктом б статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 55 років до 60 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішеннязастосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 55 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 55 років, тоді як другий - у 60 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Обставини справи, яка розглядається, у вказаній частині відповідають ознакам типової справи, щодо якої прийнято рішення у зразковій справі №360/3611/20.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Щодо можливості зарахування до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 : з 31.01.1998 по 30.07.1998, з 09.09.1998 по 19.02.1999, з 14.01.2014 по 30.04.2014, з 20.10.2014 по 22.07.2015, з 18.11.2015 по 02.03.2016, з 03.03.2016 по 31.05.2019, з 18.05.2020 по 10.06.2021, суд зазначає наступне.
Частинами 1, 2статті 4 Закону №1058-IVвстановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується наКонституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цьогоЗакону,законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Відповідно до частин другої та третьої статті 6 Угоди, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в дію цієї Угоди. Обчислення пенсій здійснюється виходячи із заробітної плати (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно з частинами другою та третьою статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, обчислення стажу за період роботи з 31.01.1998 по 30.07.1998, з 09.09.1998 по 19.02.1999, з 14.01.2014 по 30.04.2014, з 20.10.2014 по 22.07.2015, з 18.11.2015 по 02.03.2016, з 03.03.2016 по 31.05.2019, з 18.05.2020 по 10.06.2021 здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у відповідний період відбувалась трудова діяльність позивача, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають.
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 судом встановлено, що в періоди з 31.01.1998 по 30.07.1998, з 09.09.1998 по 19.02.1999. з 14.01.2014 по 30.04.2014, з 20.10.2014 по 22.07.2015, з 18.11.2015 по 02.03.2016, з 03.03.2016 по 31.05.2019, з 18.05.2020 по 10.06.2021 позивач працював на території російської федерації (а.с.16-23).
Посилання відповідача на порушення заповнення трудової книжки позивача, що не дає законних підстав відповідачу зарахувати до стажу ОСОБА_1 вищевказані періоди роботи, суд відхиляє з огляду на наступне.
Пунктом 1.5 Інструкції № 58 визначено, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні норми встановлені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993, відповідно до пункту 1 якого, як вже зазначено судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Окрім того, суд зазначає, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи не точними) щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано.
Доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивачки вищевказані періоди роботи в російській федерації з огляду на те, що російська федерація припинила участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 суд вважає необґрунтованими, оскільки 01.01.2023 російська федерація припинила участь у вказаній Угоді, натомість у спірні періоди роботи позивачки вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Враховуючи наведене, суд дійшов до переконання, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 31.01.1998 по 30.07.1998, з 09.09.1998 по 19.02.1999, з 14.01.2014 по 30.04.2014, з 20.10.2014 по 22.07.2015, з 18.11.2015 по 02.03.2016, з 03.03.2016 по 31.05.2019, з 18.05.2020 по 10.06.2021.
Що стосується позовної вимоги про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення, призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Враховуючи вищевказані висновки суду щодо необхідності зарахування до трудового стажу позивача періоди його роботи з 31.01.1998 по 30.07.1998, з 09.09.1998 по 19.02.1999, з 14.01.2014 по 30.04.2014, з 20.10.2014 по 22.07.2015, з 18.11.2015 по 02.03.2016, з 03.03.2016 по 31.05.2019, з 18.05.2020 по 10.06.2021, внаслідок чого, Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернівецькій області слід повторно розглянути заяву позивача від 10.01.2023 про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування до загального страхового стажу вищевказані періоди роботи.
Аналогічна правова позиція висловлена Восьмим апеляційним адміністративним судом в постанові від 10.04.2019 у справі №0940/1177/18.
Водночас, на думку суду, позивач, неправомірно просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити пенсію, оскільки саме рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 17.01.2023 № 091630011871 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зарахуванні до його страхового стажу періоди роботи.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів в повному об`ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 06.06.2023 підтвердив сплату судового збору на суму 1073,60 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області сплачений судовий збір в розмірі 536,80 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 17.01.2023 № 091630011871.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, Центральна площа, 3, м. Чернівці, 58002) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) періоди роботи з 31.01.1998 по 30.07.1998, з 09.09.1998 по 19.02.1999, з 14.01.2014 по 30.04.2014, з 20.10.2014 по 22.07.2015, з 18.11.2015 по 02.03.2016, з 03.03.2016 по 31.05.2019, з 18.05.2020 по 10.06.2021.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, Центральна площа, 3, м. Чернівці, 58002) невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 10.01.2023, із врахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Відповідно до задоволених вимог стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, Центральна площа, 3, м. Чернівці, 58002) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 536,80 грн. (п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, Центральна площа, 3, м. Чернівці, 58002),
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.
