Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/7973/22 пров. № А/857/11930/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Гудима Л.Я., Мікули О.І.,
з участю секретаря судового засідання Гриньків І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги Головного управління ДПС у Волинській області та Державної податкової служби України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -
суддя (судді) в суді першої інстанції Димарчук Т.М.,
час ухвалення рішення: 10:29:18,
місце ухвалення рішення м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення: 23.06.2023,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Державної податкової служби України (далі ДПС України), Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправним та скасування наказу в.о. голови ДПС України від 10.11.2022 №1706-о, яким звільнено ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області; поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника ГУ ДПС у Волинській області; стягнення з ГУ ДПС у Волинській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнення з ДПС України моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року (з урахуванням ухвали про внесення виправлень у судове рішення від 29.06.2023) позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. голови Державної податкової служби України від 10 листопада 2022 року №1706-о, яким звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління ДПС у Волинській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Волинській області з 02 лютого 2022 року. Стягнуто з Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44106679) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 339005,77 грн (триста тридцять дев`ять тисяч п`ять гривень 77 копійок) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 42635,70 грн (сорок дві тисячі шістсот тридцять п`ять гривень 70 копійок), допущено до негайного виконання. Повернуто з Державного бюджету України ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню 00 копійок).
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ДПС України та ГУ ДПС у Волинській області оскаржили його в апеляційному порядку, які, покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, неправильне та неповне дослідження доказів та обставин справи, просять суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційних скарг зазначають, що судом не враховано, що звільнення за угодою сторін передбачає, що роботодавець і найманий працівник досягли спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк. Також зазначають, що підтвердженням відсутності психологічного або фізичного примусу з метою звільнення з роботи є відсутність відповідних звернень позивача до керівництва, або заяв, поданих в порядку КПК до органів МВС, прокуратури тощо про застосування такого примусу.
Щодо неактуальності заяви то зазначають, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2022 у справі №140/2640/22 не вказано про дефектність даної заяви та не визнано, що вона була написана під тиском чи з якимось іншим порушенням прав позивачки.
Крім того, звертають увагу, що протягом усього періоду (з моменту подання заяви) позивач свою заяву не відкликала, інших дій, які б свідчили про відсутність волевиявлення на припинення державної служби згідно поданої нею заяви або спрямованих на анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення державної служби у зв`язку із звільненням за угодою сторін, не вчиняла.
Вважають помилковою позицію суду щодо неможливості звільнення позивача в період непрацездатності, оскільки така встановлена лише для випадків розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, а не за угодою сторін.
В судовому засіданні представник Державної податкової служби України підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом в.о. голови ДПС України від 31.01.2022 №85-о ОСОБА_1 звільнено із посади начальника ГУ ДПС у Волинській області за угодою сторін згідно з частиною другою статті 86 Закону України «Про державну службу».
Вважаючи цей наказ незаконним, протиправним та таким, що прийнятий з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернулася до суду за захистом своїх трудових прав та інтересів.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08.08.2022 у справі №140/2640/22 позов ОСОБА_2 до ДПС України, ГУ ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. голови ДПС України від 31.01.2022 № 85-о, яким звільнено ОСОБА_2 з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника ГУ ДПС у Волинській області з 01.02.2022. Стягнуто з ГУ ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 302 160, 04 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 11-19 том 1).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2022 у справі №140/2640/22, апеляційні скарги ДПС України та ГУ ДПС у Волинській області задоволено частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08.08.2022 у справі №140/2640/22 скасовано у частині, яка стосується позовних вимог, які були задоволені на користь ОСОБА_1 та ухвалено у вказаній частині постанову, якою: визнано протиправним та скасовано наказ в.о. голови ДПС України від 31.01.2022 № 85-о, яким звільнено ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ГУ ДПС у Волинській області з 01.02.2022 та стягнуто з ГУ ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 436200,96 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства (а.с.20-30 том 1).
Після набрання законної сили постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2022 у справі №140/2640/22, ДПС України винесло наказ від 10.11.2022 №1705- о, згідно з яким скасовано наказ ДПС України від 31.01.2022 №85-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено позивача на посаді начальника ГУ ДПС у Волинській області з 01.02.2022 (а.с. 34 том 1).
10.11.2022 в.о. голови ДПС України Тетяною Кірієнко винесено наказ №1706-о, згідно з яким наказано: припинити державну службу та звільнити ОСОБА_1 , начальника ГУ ДПС у Волинській області, 01 лютого 2022 року за угодою сторін, згідно з частиною другою статті 86 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», а також наказано ГУ ДПС у Волинській області забезпечити проведення розрахунку з ОСОБА_1 (а.с. 35 том 1).
Вважаючи наказ ДПС України №1706-о від 10.11.2022 протиправним позивач оскаржила його до суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що жодної правової підстави для розірвання трудового договору з позивачем за ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» у ДПС України не було, у зв`язку із чим оскаржуваний наказ від 10.11.2022 №1706-о є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Основного Закону України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі Закон № 889).
Відповідно до статті 5 Закону № 889 правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Як передбачено статтею 51 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).
Згідно з вимогами пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889 державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
Статтею 86 Закону № 889 визначено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.
Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Наведені положення кореспондуються із приписами частини першої статті 36 КЗпП України, згідно з пунктом 1 якої однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Отже, у разі звільнення за угодою сторін процедуру припинення трудових відносин може ініціювати будь-яка сторона трудового договору як роботодавець, так і сам працівник.
Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 у справі № 1340/6082/18 зазначив, що основною відмінністю між звільненням за угодою (або ж згодою) сторін і звільненням з ініціативи працівника є вираження бажання: бажання обох сторін одночасно у разі угоди сторін, і відповідно бажання лише працівника у разі припинення трудових відносин за його ініціативою.
Тобто, звільнення за угодою сторін передбачає, що роботодавець і найманий працівник досягли спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк. Своєю чергою, звільнення з ініціативи працівника не передбачає обов`язкової наявності згоди роботодавця на таке звільнення. У цьому разі працівник реалізовує своє право, передбачене трудовим законодавством. Роботодавець же вимушений погодитись зі звільненням працівника незалежно від свого бажання.
Як встановлено судом, наявність волевиявлення на припинення трудових правовідносин з 01.02.2022 за ч.2 ст.86 Закону №889 підтверджує заява позивача про звільнення її за угодою сторін, із зазначенням дати звільнення 01.02.2022, зазначена пропозиція (ініціатива) про припинення державної служби виходила саме від неї, факт написання даної заяви позивачем на заперечується.
Крім того, позивачем не було подано жодних заяв про анулювання угоди про звільнення або відкликання заяви про звільнення, що свідчить про погодження позивача із таким звільненням.
Відповідно до підпункту 16 пункту 11 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України», Голова ДПС призначає на посаду та звільняє з посади керівників (за погодженням з Міністром фінансів) та заступників керівників територіальних органів ДПС (далі Положення №227).
Листом Міністерства фінансів України від 31.01.2022 №17030-17-62/2954 погоджено звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області за поданням ДПС України від 31.01.2022 №224/4/99-00-11-02-01-04. Відтак, виконано вимоги зазначеного Положення №227.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що сукупність вчинених дій як з боку позивача, так і з боку відповідача, свідчать на користь того, що між сторонами досягнуто угоди щодо дострокового припинення державної служби саме з підстав, передбачених частиною 2 статті 86 Закону № 889.
Крім того, позивачем не надано, а матеріали справи не містять доказів звернень до керівництва, або заяв, поданих в порядку КПК, до органів МВС, прокуратури, тощо про застосування до неї відповідного психологічного або фізичного примусу з метою звільнення з роботи.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2019 року у справі №804/117/17.
Колегія суддів також звертає увагу, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2022 у справі №140/2640/22 так і наказом №1705-о від 10.11.2022 поновлено позивача на посаді саме з 01.02.2022 та в подальшому прийнято оскаржуваний наказ №1706-о від 10.11.2022, яким власне і реалізовано заяву та волевиявлення позивача на звільнення за угодою сторін з 01.02.2022.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що відповідачами виконано обов`язок щодо доведення правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційних скарг є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Керуючись ч. 3 ст. 243 ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Волинській області та Державної податкової служби України задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року у справі № 140/7973/22 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим О. І. Мікула Повне судове рішення складено у зв`язку з перебуванням судді Гудима Л.Я. у відпустці 01.09.2023.
