Постанова
Іменем України
15 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 758/8567/17
провадження № 61-703св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Пателі Лізинг»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Петренко Ірина Леонідівна, на рішення Подільського районного суду міста Києва
від 08 грудня 2021 року у складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В., та касаційною скаргою
ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Дзюба Максим Юрійович, на постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня
2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2 про стягнення суми.
Позовну заяву мотивовано тим, що 15 лютого 2016 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 22 037 доларів США в рахунок оплати проданих нею квартир на АДРЕСА_1 , загальною площею 88, 4 кв.м., що підтверджується розпискою.
22 лютого 2016 року відповідач отримала від позивача ще 38 080 доларів США в рахунок придбання позивачкою квартир у м. Києві за тією ж адресою, що підтверджується відповідною розпискою.
Зазначає, що ОСОБА_2 ніколи не належали на праві власності квартири у м. Києві за зазначеною адресою, отже, вона за жодних обставин ні юридично, ні фактично не могла позивачу їх продати.
Таким чином, ОСОБА_1 вказує, що ОСОБА_2 безпідставно отримала від позивача грошові кошти в загальному розмірі 60 117 доларів США, які просить стягнути з відповідача. Також позивач просила стягнути з відповідача 3% річних за період з 23 лютого 2016 року до 05 березня 2019 року у розмірі 146 625, 53 грн.
ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до
ОСОБА_1 про розірвання угод.
Позовну заяву мотивовано тим, що грошові кошти від ОСОБА_1 за розписками набувались нею на підставі договірних відносин за угодами про уступку права вимоги від 15 лютого 2016 року № 6/2016, № 7/2016,
№ 8/2016, за вона придбавала права вимоги до ТОВ «Пателі Лізинг», які належали ОСОБА_1 за інвестиційними договорами в частині зобов`язань щодо передачі квадратних метрів у будинку
АДРЕСА_1 . Про встановлення між сторонами порядку розрахунків за угодами про уступку прав вимоги ОСОБА_2 повідомила боржника (ТОВ «Пателі Лізинг»), докази чого наявні в матеріалах справи. Тож, зазначені угоди та розписки є документами в межах зобов`язальних договірних правовідносин щодо набуття нею від ОСОБА_1 прав вимоги до ТОВ «Пателі Лізинг» про передачу квадратних метрів.
Зазначала, що ОСОБА_1 не виконала свої зобов`язання щодо розрахунку з ОСОБА_2 в повному обсязі за передані на підставі даних угод майнові права на отримання квадратних метрів від ТОВ «Пателі Лізинг». Стверджувала, що ОСОБА_1 порушила строк сплати грошових коштів в повному обсязі за передані на підставі угод про уступку права вимоги майнові права на отримання квадратних метрів від
ТОВ «Пателі Лізинг», чим істотно порушила умови вищезазначених угод та порядку розрахунків, встановлених розпискою ОСОБА_1
від 15 лютого 2016 року.
Вказувала, що листом від 25 липня 2018 року вона зверталась до
ОСОБА_1 з пропозицією про розірвання угод про уступку права вимоги від 15 лютого 2016 року та направила відповідні проекти угод про розірвання. Вказані документи були отримані позивачем, але у встановлений строк ОСОБА_1 не повернула підписаних додатків про розірвання вищезазначених угод, а листом від 14 серпня 2018 року
ОСОБА_1 відмовилась від розірвання вищевказаних угод.
Викладене свідчить, що за згодою сторін дані угоди розірвати не є можливим, тому ОСОБА_2 вважає, що поновити її порушені права можливо лише шляхом їх розірвання в судовому порядку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 08 грудня
2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Розірвано угоди про уступку прав вимоги від 15 лютого 2016 року,
№№ 6/2016, 7/2016, 8/2016, укладені між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та
ТОВ «Пателі Лізинг».
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав вважати перераховані гроші позивачем відповідачу як кошти безпідставно набуті, адже зобов`язання ОСОБА_2 були належним чином виконані як перед ТОВ «Пателі Лізинг» в частині повної оплати інвестиційних платежів, так і перед ОСОБА_1 в частині передачі дійсних вимог по інвестиційним договорам та повного пакету документів щодо таких вимог, а тому відсутні підстави для застосування статті 1212 ЦК України.
Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з доведеності факту порушення умов укладених угод та порядку розрахунків, встановлених розпискою від 15 лютого 2016 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 грудня
2021 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нове в цій частині, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 60 117 доларів США. В решті рішення суду залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що розриваючи угоди про уступку прав вимоги суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 порушила строк сплати грошових коштів за даними угодами в повному обсязі, чим істотно порушила умови вказаних угод та порядок розрахунку за ними. Хоч ОСОБА_1 були передані кошти в розмірі 60 117 доларів США ОСОБА_2 на підставі угод, про що зазначено в розписці про отримання коштів, однак ці угоди були розірвані у зв`язку із істотним порушенням та невиконанням угод, то зазначена сума підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 як безпідставно отримані кошти відповідно до пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.
В частині застосування статті 625 ЦК України та стягнення 3% річних із суми 60 117 доларів США, колегія суддів вважала, що в задоволенні цих вимог повинно бути відмовлено, оскільки зазначена сума підлягає до стягнення не у зв`язку із порушенням зобов`язання відповідачем, а у зв`язку із безпідставним набуттям вказаних коштів.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У січні 2023 року до Верховного Суду ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просила її скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_1 та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволення позову ОСОБА_1 .
Касаційну скаргу мотивовано тим, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору,а тому суд апеляційної інстанції помилково стягнув суму коштів, сплачену позивачем до розірвання договору.
До Верховного Суду 23 січня 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та ухвалити нове в цій частині про відмову у задоволенні зустрічного позову, в іншій частині судові рішення залишити без змін.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги пункт 3.3, який наявний у кожній з угод, згідно з яким сплата здійснюється одночасно з підписанням цього договору. Підписання цього договору первісним кредитором засвідчує факт отримання ним плати в повному обсязі, а тому вона виконала умови договору.
Також зазначає, що загальна сума угод встановлена судом та сума вказана у розписці суттєво відрізняється, це свідчить про те, що зазначена розписка не мала відношення до вказаних угод.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 13 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скарги
У березні 2023 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому остання посилається на необґрунтованість доводів скарги
ОСОБА_1 та законність ухвалених у справі судових рішень в частині вирішення зустрічного позову.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 лютого 2016 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Пателі Лізинг» були укладені угоди, а саме: угода № 6/2016 про уступку права вимоги; угода № 7/2016 про уступку права вимоги; угода № 8/2016 про уступку права вимоги. Сторонами у даних угодах є: ОСОБА_2 (первісний кредитор), ОСОБА_1 (новий кредитор), ТОВ «Пателі Лізинг».
Виходячи з тексту угоди про уступку права вимоги № 6/2016 від 15 лютого 2016 року: «Зобов`язання» - зобов`язання Боржника перед первісним кредитором відповідно до Інвестиційного договору № 74 НВ від 07 лютого 2011 року та додаткової угоди № 2 від 10 грудня 2012 року.
Відповідно до п. 1.1. Угоди про уступку права вимоги № 6/2016
від 15 лютого 2016 року: сторона 1 - Первісний кредитор уступає, а сторона 2 приймає право вимоги Зобов`язання на умовах викладених у цій Угоді і стає Новим кредитором Боржника.
Відповідно до п. 1.2. Угоди про уступку права вимоги № 6/2016
від 15 лютого 2016 року: за цією Угодою Сторона 2 - Новий кредитор одержує право вимагати від Боржника належного виконання Зобов`язань на свою користь. До Нового кредитора також переходять всі права, що забезпечують виконання Зобов`язання.
Згідно з п 3.1. Угоди № 6/2016 про уступку права вимоги від 15 лютого
2016 року: Новий кредитор сплачує Первісному кредитору за передачу прав вимоги за борговим зобов`язанням Боржника - 918 540,00 (Дев`ятсот вісімнадцять тисяч п`ятсот сорок гривень 0 копійок) гривень.
Виходячи з тексту п. 1.1. Інвестиційного договору № 74 НВ від 07 лютого
2011 року: Будинок - означає житлово-офісний комплекс, який споруджується Замовником в м. Києві за будівельною адресою: АДРЕСА_1.
Додатковою угодою № 2 від 10 грудня 2012 року до Інвестиційного договору
№ 74 НВ від 07 лютого 2011 року внесено зміни у пункт 2.2 Інвестиційного договору № 74 НВ від 07 лютого 2011 року та викладено у наступній редакції: "Після виконання Сторонами всіх зобов`язань за Договором, Замовник, відповідно до законодавства та на умовах цього Договору передає у власність Інвестору апартаменти загальною площею 24,3 метрів квадратних на дванадцятому поверсі. При цьому часткою Інвестора від участі у фінансуванні будівництва Будинку є виключно Приміщення, вказане вище, не включаючи інші приміщення Будинку, і після того, як воно буде передано за Актом прийому- передачі, належатиме Інвестору на праві власності. Попередній план (згідно проекту) приміщення додається до Договору в якості Додатку № 1 Остаточна загальна площа Приміщення буде уточнена після проведення обміру БТІ м. Києва."
Виходячи з тексту Угоди про уступку права вимоги № 7/2016 від 15 лютого 2016 року: «Зобов`язання» - зобов`язання Боржника перед Первісним кредитором відповідно до Договору доручення № 25 А на інвестування коштів в будівництво апартаментів від 15 грудня 2005 року та додаткової угоди від 18 січня 2006 року і додаткової угоди від 10 грудня 2012 року.
Відповідно до п. 1.1. Угоди про уступку права вимоги № 7/2016
від 15 лютого 2016 року: сторона 1 - Первісний кредитор уступає, а Сторона 2 приймає право вимоги Зобов`язання на умовах викладених у цій Угоді і стає Новим кредитором Боржника.
Відповідно до п. 1.2. Угоди про уступку права вимоги № 7/2016
від 15 лютого 2016 року: за цією Угодою Сторона 2 - Новий кредитор одержує право вимагати від Боржника належного виконання Зобов`язань на свою користь. До Нового кредитора також переходять всі права, що забезпечують виконання Зобов`язання.
Згідно з п 3.1. Угоди № 7/2016 про уступку права вимоги від 15 лютого
2016 року: Новий кредитор сплачує Первісному кредитору за передачу прав вимоги за борговим зобов`язанням Боржника - 937 440,00 (Дев`ятсот тридцять сім тисяч чотириста сорок гривень 00 копійок) гривень.
Виходячи з тексту п.1.1. Додаткової угоди від 18 січня 2006 року до договору доручення № 25 А від 15 грудня 2005 року: Будинок - означає житлово-офісний комплекс, який споруджується Замовником в м. Києві за будівельною адресою: АДРЕСА_1.
Додатковою угодою № 2 від 10.12.2012 року до договору доручення
№ 25 А від 15 грудня 2005 року внесено зміни у пункт 2.2 додаткової угоди від 18.01.2006 року до Договору доручення № 25 А від 15 грудня 2005 року та викладено у наступній редакції: "Після виконання Сторонами всіх зобов`язань за Договором. Замовник, відповідно до законодавства та на умовах цього Договору передає у власність Інвестору апартаменти загальною площею 24,8 метрів квадратних на дванадцятому поверсі. При цьому часткою Інвестора від участі у фінансуванні будівництва Будинку є виключно Приміщення, вказане вище, не включаючи інші приміщення Будинку, і після того, як воно буде передано за Актом прийому-передачі, належатиме Інвестору на праві власності. Попередній план (згідно проекту) приміщення додається до Договору в якості Додатку № 1 до додаткової угоди №2 від 10 грудня 2012 року. Остаточна загальна площа Приміщення буде уточнена після проведення обміру БТІ м. Києва.
Виходячи з тексту Угоди про уступку права вимоги № 8/2016 від 15 лютого 2016 року: «Зобов`язання» - зобов`язання Боржника перед Первісним кредитором відповідно до Договору доручення № 28 А на інвестування коштів в будівництво апартаментів від 15 грудня 2005 року та додаткової угоди від 18 січня 2006 року і додаткової угоди від 10 грудня 2012 року.
Відповідно до п. 1.1. Угоди про уступку права вимоги № 8/2016
від 15 лютого 2016 року: сторона 1 - Первісний кредитор уступає, а Сторона 2 приймає право вимоги Зобов`язання на умовах викладених у цій Угоді і стає Новим кредитором Боржника.
Відповідно до п. 1.2. Угоди про уступку права вимоги № 8/2016
від 15 лютого 2016 року: за цією Угодою Сторона 2 - Новий кредитор одержує право вимагати від Боржника належного виконання Зобов`язань на свою користь. До Нового кредитора також переходять всі права, що забезпечують виконання Зобов`язання.
Згідно з п 3.1. Угоди № 8/2016 про уступку права вимоги від 15 лютого
2016 року: Новий кредитор сплачує Первісному кредитору за передачу прав вимоги за борговим зобов`язанням Боржника - 945 000,00 (Дев`ятсот сорок п`ять тисяч гривень 00 копійок) гривень.
Виходячи з тексту п.1.1. Додаткової угоди від 18 січня 2006 року до договору доручення № 28 А від 15 грудня 2005 року: Будинок - означає житлово-офісний комплекс, який споруджується Замовником в м. Києві за будівельною адресою: АДРЕСА_1.
Додатковою угодою № 2 від 10.12.2012 року до договору доручення № 28 А від 15 грудня 2005 року внесено зміни у пункт 2.2 додаткової угоди від 18.01.2006 року до Договору доручення № 28 А від 15.12.2005 року та викладено у наступній редакції: "Після виконання Сторонами всіх зобов`язань за Договором. Замовник, відповідно до законодавства та на умовах цього Договору передає у власність Інвестору апартаменти загальною площею 25,00 метрів квадратних на дванадцятому поверсі. При цьому часткою Інвестора від участі у фінансуванні будівництва Будинку є виключно Приміщення, вказане вище, не включаючи інші приміщення Будинку, і після того, як воно буде передано за Актом прийому-передачі, належатиме Інвестору на праві власності. Попередній план (згідно проекту) приміщення додається до Договору в якості Додатку № 1 до додаткової угоди №2 від 10 грудня 2012 року. Остаточна загальна площа Приміщення буде уточнена після проведення обміру БТІ м. Києва.
Загальна сума вищезазначених Угод складає: 2 800 980 (два мільйона вісімсот тисяч дев`ятсот вісімдесят) грн. 00 коп., що становить
107 122,70 доларів США за офіційним курсом НБУ 26,1474 грн. на момент укладення Угод.
Також судом встановлено, що позивач передала відповідачу суму в загальному розмірі 60 117 дол. США., про отримання яких ОСОБА_2 написала ОСОБА_1 розписки від 15 та 22 лютого 2016 року.
Як вбачається з вищевказаних розписок, зазначена сума в іноземній валюті була отримана від позивача відповідачем в рахунок оплати проданих квартир на 12 поверсі у АДРЕСА_1 , загальною площею 88,4 м2.
Відповідно до розписки від 15 лютого 2016 року ОСОБА_1 зобов`язалася до 01 червня 2016 року виплатити ОСОБА_2
123 760 доларів США за придбані у останньої квартири на 12 поверсі на
АДРЕСА_1 відповідно до договорів переуступки
№ 6/2016, 7/2016, 8/2016.
Позиція Верховного Суду
Касаційні скарги задоволенню не підлягають.
Щодо позову ОСОБА_1 .
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина четверта статті 653 ЦК України).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого
2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.
Тлумачення вказаних норм дає підстав для висновку, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом договір розірвано за рішенням суду, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України (див. висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц (провадження № 61-592св20)).
Суд апеляційної інстанції правильно вважав, що хоч ОСОБА_1 були передані кошти в розмірі 60 117 доларів США ОСОБА_2 на підставі угод, про що зазначено в розписці про отримання коштів, однак ці угоди були розірвані у зв`язку із істотним порушенням та невиконанням угод, то зазначена сума підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 як безпідставно отримані кошти відповідно до пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.
Доводи касаційної скарги про незаконність висновку суду про відмову у стягнення 3% річних на підставі статті 625 ЦК України відхиляються з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування на суму боргу трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду
від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відмову у стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, оскільки сума у розмірі
60 117 доларів США підлягає до стягнення не у зв`язку із порушенням зобов`язання відповідачем, а у зв`язку із безпідставним набуттям вказаних коштів.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 .
Згідно із частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу. Сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст.626 ЦК України).
Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Як вбачається з матеріалів справи відповідно до укладених угод, а саме: угода № 6/2016 про уступку права вимоги; угода № 7/2016 про уступку права вимоги; угода № 8/2016 про уступку права вимоги. Сторонами у даних угодах є: ОСОБА_2 (первісний кредитор), ОСОБА_1 (новий кредитор), ТОВ «Пателі Лізінг» (боржник).
Відповідно до пункту 3.3 в зазначених вище угод сплата здійснюється одночасно з підписанням цього договору. Підписання цього договору первісним кредитором засвідчує факт отримання ним плати в повному обсязі.
Як вбачається із матеріалів справи загальна сума угод, укладених між сторонами, становить 107 122, 70 доларів США.
ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання по сплаті грошових коштів у сумі 123 760 доларів США на користь ОСОБА_2 , що підтверджується розпискою (а. с. 48, т. 1), в якій вона зазначила, що кошти за придбані в неї квартири на АДРЕСА_1 згідно з договорами переуступки, загальною площею 88, 4 кв. м, зобов`язалася сплатити
до 01 червня 2016 року.
Відповідно до розписок від 15 та 22 лютого 2016 року ОСОБА_1 передала відповідачу 60 117 доларів США в рахунок оплати проданих на
12 поверсі квартир на АДРЕСА_1 , загальною площею 88,4 кв. м, хоча усього мала сплатити 123 760 доларів США.
ОСОБА_1 не погодилася на пропозицію ОСОБА_2 про розірвання угод переуступки.
Розриваючи угоди про уступку прав вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 порушила строк сплати грошових коштів за даними угодами в повному обсязі, чим істотно порушила умови вказаних угод та порядок розрахунку за ними, а тому обґрунтовано задовольнив вимоги ОСОБА_2 .
Доводи касаційної скарги про те, що вона повністю сплатила кошти на виконання угод переуступки не підтверджуються матеріалами справи, які містять лише дві розписки ОСОБА_2 про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів на суму 60 117 доларів США.
Доводи касаційної скарги про безпідставність розірвання договорів про уступку прав вимоги є помилковими та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень Верховного Суду.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими, їх доводи зводяться до переоцінки доказів та встановленню інших обставин ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції не в скасованій судом апеляційної інстанції частині та постанова суду апеляційної інстанції без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Петренко Ірина Леонідівна, та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Дзюба Максим Юрійович, залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року
у нескасованій судом апеляційної інстанції частині та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович
