Постанова
Іменем України
02 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 697/2653/21
провадження № 61-7634 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,представник позивача -адвокат Потієнко Тетяна Миколаївна,відповідач-Будинок дитячої творчості Шевченківського району міста Києва,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Будинку дитячої творчості Шевченківського району міста Києва про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11 квітня 2022 року, ухвалене суддею Євтушенко Б. В., та постанову Черкаського апеляційного суду від 07 липня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Вініченка Б. Б., Нерушак Л. В., Новікова О. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до Будинку дитячої творчості Шевченківського району міста Києва (далі - Будинок дитячої творчості), у якому просила суд:
1.1. визнати наказ Будинку дитячої творчості від 08 листопада 2021 року № 103-к-тр «Про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати завідуючої організаційно-масовим відділом ОСОБА_1 » (далі - спірний наказ Будинку дитячої творчості) незаконним та скасувати його;
1.2. стягнути з Будинку дитячої творчості на її користь середній заробіток за період з 08 листопада 2021 року по 28 грудня 2021 року у сумі 35 833,32 грн;
1.3. стягнути з Будинку дитячої творчості на її користь моральну шкоду у сумі 51 000,00 грн;
1.4. відшкодувати судові витрати.
2. Позовна заява мотивована тим, що 08 листопада 2021 року позивачка була ознайомлена із спірним наказом Будинку дитячої творчості, відповідно до якого її відсторонили від виконання роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення - надання документів про наявність обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - щеплення проти COVID-19), або довідки про протипоказання щодо такого щеплення.
3. ОСОБА_1 вважає, що спірний наказ Будинку дитячої творчості прийнятий всупереч вимогам Конституції України та чинного законодавства України, а дії роботодавця вважає такими, що порушують право на працю, право на отримання заробітної плати та право на збереження конфіденційної інформації щодо стану здоров`я.
4. Зокрема, обмеження конституційних прав може встановлюватись виключно законом, а стаття 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про захист від інфекційних хвороб) не включає щеплення проти COVID-19 до профілактичних щеплень, які є обов`язковими та включені до календаря щеплень.
5. Також всупереч частині четвертій статті 12 Закону про захист від інфекційних хвороб та абзацу п'ятому частини першої статті 7 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про санітарне та епідемічне благополуччя) спірний наказ Будинку дитячої творчості не містить інформації щодо подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби з приводу усунення позивачки від роботи. Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Постанова КМУ про встановлення карантину) не може заміняти собою закони України.
6. Вимоги надати інформацію, передбачену спірним наказом Будинку дитячої творчості, щодо щеплення проти COVID-19 порушують право позивачки на таємницю про стан її здоров'я.
7. Посилаючись на пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 199 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», статей46 та 235 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - КЗпП України), позивачка вимагала стягнути з відповідача зазначений розмір середнього заробітку.
8. У зв`язку з порушенням трудових прав позивачки змінився усталений спосіб її життя - вона втратила можливість займатися улюбленою справою, заробляти кошти на своє проживання, через дискримінаційні дії змінилась атмосфера у трудовому колективі. Це призвело до погіршення здоров`я позивачки та змусило її звернутися за медичною допомогою, призвело до необхідності лікування. Отже, ОСОБА_1 нанесена моральна шкода.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
9. Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 07 липня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
10. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що роботодавець при видачі спірного наказу Будинку дитячої творчості керувався статтею 46 КЗпП України, частиною другою статті 12 Закону про захист від інфекційних хвороб, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928 (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі міністерство - МОЗ України, а нормативний документ - Наказ МОЗ України про обов'язкове профілактичне щеплення певних працівників) та Постановою КМУ про встановлення карантину.
11. Гостра респіраторна хвороба COVID-19 наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 лютого 2020 року № 521 внесена до Переліку особливо небезпечних інфекційних хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 липня 1995 року № 133.
12. Наказом МОЗ України про обов'язкове профілактичне щеплення певних працівників визначений перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковому профілактичному щепленню проти COVID-19. Позивачка підпадає під дію цього наказу.
13. У справі «Соломахін проти України» (рішення від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зробив правовий висновок, відповідно до якого обов`язкове щеплення як примусове медичне лікування означає втручання у право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи, але це втручання можна вважати виправданим з міркувань охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань. Також суд звернув увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у його постановах від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 та від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19.
14. Вимога про обов'язкове профілактичне щеплення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, якщо втручання у них має об'єктивні підстави та є виправданим.
15. На момент розгляду справи судом порядок відсторонення від роботи працівників через ухилення чи відмову від проходження обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 законом не врегульований.
16. Системний аналіз частини третьої статті 27 Закону про санітарне та епідемічне благополуччя; частин шостої та сьомої статті 12 Закону про захист від інфекційних хвороб; наказу Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897 (в актуальній редакції далі - Наказ МОЗ України № 595); Постанови КМУ про встановлення карантину дає підстави для висновку, що за відсутності законодавчо визначеного алгоритму дій, відсторонення працівника від роботи через вищезазначену причину допускається за умов: виникнення у працівника обов'язку отримати відповідне щеплення, про що він має бути проінформований; надання працівникові розумного строку для проходження медичного огляду та отримання щеплення чи документа щодо протипоказання; документування факту відмови лікарем; видання керівником підприємства, установи, організації наказу про відсторонення працівника від роботи із зазначенням конкретної правової і фактичної підстави (ухилення чи відмова) та строку відсторонення.
17. Відсторонення від роботи позивачки має наслідком втрату нею заробітної плати, що позбавляє її цього засобу для існування, проте це було прямим наслідком її свідомого рішення обрати саме такий шлях для себе особисто - відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист як її здоров`я, так і здоров`я інших громадян.
18. Сертифікат з приводу щеплення проти COVID-19 та інформація про таке щеплення не визначені законодавством України як медична таємниця.
19. Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, додатково пославшись ще на один аналогічний правовий висновок Верховного Суду, який підтверджує законність реалізації вимог щодо вакцинації, якщо вона спрямована на захист суспільного інтересу, викладений у постанові від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17.
20. Також апеляційний суд додатково зауважив, що можливість відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення не протирічить висновкам ЄСПЛ. Наприклад, у серпні 2021 року ЄСПЛ відхилив запит про вжиття тимчасових заходів, поданий 672 французькими пожежниками, щодо закону, який передбачає вимогу про обов`язкове щеплення проти COVID-19 для певного переліку професій, з подальшим відстороненням від роботи у разі її недотримання (справа «Abgrall and 671 Others v. France», заява № 41950/21).
21. Крім того, у вересні 2021 року ЄСПЛ розглянув також два запити про вжиття тимчасових заходів, які подані медичними працівниками щодо їхнього обов`язкового щеплення проти COVID-19 як вимоги для продовження виконання робочих обов`язків. Згідно з правилом № 39 Регламенту ЄСПЛ медики просили застосувати тимчасові заходи та негайно зупинити впровадження відповідного закону. ЄСПЛ відхилив ці прохання, аргументуючи задоволення подібних запитів лише у тих випадках, якщо заявники можуть зіткнутися з реальним ризиком нанесення шкоди (справа «Kakaletri and Others v. Greece», заява № 43375/21; справа «Theofanopoulou and Others v. Greece», заява № 43910/21).
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
22. Відповідно до відомостей з копії трудової книжки ОСОБА_1 від 16 березня 2009 року вона прийнята з 29 серпня 2012 року на роботу завідуючою методичним відділом Будинку дитячої творчості за строковою угодою строком до 31 травня 2013 року. З 15 жовтня 2012 року ОСОБА_1 переведена на посаду завідуючою організаційно-масовим відділом Будинку дитячої творчості за строковою угодою строком до 31 травня 2013 року. 01 червня 2013 року ОСОБА_1 переведена на постійну роботу за цією посадою.
23. У своїй заяві від 08 листопада 2021 року на ім`я директора Будинку дитячої творчості ОСОБА_1 зазначила, що не надає згоду на поширення (розголошення) конфіденційної інформації про неї та про стан її здоров`я, у тому числі наявність чи відсутність щеплень, зокрема проти COVID-19, що є медичною таємницею, яка захищена законом. Отже, суди встановили, що ОСОБА_1 відмовилась надавати роботодавцю будь-яку інформацію щодо наявності у неї щеплення проти COVID-19.
24. Жодних довідок щодо наявності протипоказань до щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 не надала.
25. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка є працівником закладу освіти, на якого розповсюджується дія Наказу МОЗ України про обов'язкове профілактичне щеплення певних працівників.
26. Наказом директора Будинку дитячої творчості ОСОБА_2 від 08 листопада 2021 року № 103-к-тр «Про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати завідуючої організаційно-масовим відділом ОСОБА_1 » позивачка відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення (надання документів про наявність обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання). Спірний наказ Будинку дитячої творчості спирається на статтю 46 КЗпП України, частину другу статті 12 Закону про захист від інфекційних хвороб, пункт 41-6 Постанови КМУ про встановлення карантину, Наказ МОЗ України про обов`язкове профілактичне щеплення певних працівників. Спірний наказ Будинку дитячої творчості містить підпис ОСОБА_1 про ознайомлення 08 листопада 2021 року та відмітку про її незгоду зі змістом цього наказу.
27. Згідно із довідкою Управління освіти Шевченківської районної державної адміністрації у місті Києві від 11 листопада 2021 року № 722 про доходи загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з травня 2021 року по жовтень 2021 року становить 118 382,69 грн, а середньомісячна заробітна плата - 19 730,45 грн.
28. З листа представника Уповноваженого з дотримання соціальних та економічних прав вбачається, що за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо добровільності щеплення проти COVID-19 воно надіслане за належністю до Міністерства охорони здоров`я України.
29. Згідно із листом представника Уповноваженого з дотримання соціальних та економічних прав за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо порушення права на працю в частині відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою отримати щеплення проти COVID-19 воно направлене за належністю до Державної служби України з питань праці. ОСОБА_1 проінформували, що дії роботодаця можна оскаржувати у судовому порядку. Також ОСОБА_1 роз`яснено, що на час відсторонення від роботи за працівником зберігається робоче місце, але не зберігається оплата праці. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб встановлюється МОЗ України. З позицією Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо обов`язковості щеплення проти COVID-19 можна ознайомитись на сайті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - інформація від 22 листопада 2021 року.
30. З листа начальника Головного управління загальної середньої та дошкільної освіти Департаменту дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти Міністерства освіти і науки України від 29 листопада 2021 року № 4/1010-21 вбачається, що відповідне звернення ОСОБА_1 надіслане за належністю до Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
31. З листа першого заступника керівника Департаменту з питань звернень громадян Офісу Президента України від 17 листопада 2021 року № 22/054719-10 вбачається, що звернення ОСОБА_1 від 09 листопада 2021 року надіслане для розгляду до Київської міської державної адміністрації.
32. У листі Головного управління Державної служби України з питань праці у Київській області від 03 грудня 2021 року № 4.2./3-к-6900-7900 у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 09 листопада 2021 року щодо можливого порушення законодавства про працю шляхом відсторонення від роботи, яке розглянуте на виконання доручення Державної служби України з питань праці від 26 листопада 2021 року, заявницю проінформовано, що відсторонення від роботи - це тимчасове позбавлення працівника можливості реального здійснення ним права на працю на підставі виявленого власником чи уповноваженим ним органом факту, через який він має право усунути або зобов`язаний усунути працівника від роботи. Стаття 46 КЗпП України допускає відсторонення працівника або у випадках, передбачених у цій статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом. З огляду на вищевикладене, працівники, для яких обов`язковість профілактичного щеплення проти COVID-19 передбачена Наказом МОЗ України про обов`язкове профілактичне щеплення певних працівників, а механізм можливого відсторонення від роботи (виконання обов`язків) визначений пунктом 41-6 Постанови КМУ про встановлення карантину, мають право звернутись за захистом своїх трудових прав безпосередньо до суду у порядку, встановленому для розгляду індивідуальних трудових спорів.
33. Відповідно до листа Голови Федерації професійних спілок України від 30 листопада 2021 року № 07/198з-2 у відповідь на своє звернення від 15 листопада 2021 року стосовно порушення трудових прав ОСОБА_1 була повідомлена, що з метою розв`язання визначеної нею проблеми (стосовно щеплення проти COVID-19) на законодавчому рівні Голова Федерації професійних спілок України 19 листопада 2021 року звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу внесення до Кабінету Міністрів України та МОЗ України акта реагування Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини для вжиття заходів з метою усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.
34. У листі Голови Шевченківської районної у місті Києві організації Профспілки працівників освіти і науки України від 08 грудня 2021 року № 18-12/01 у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 09 та 17 листопада 2021 року щодо надання матеріальної допомоги у зв`язку з відстороненням від роботи вказано, зокрема, що за зверненням членів цієї профспілки Київська міська організація Профспілки працівників освіти і науки України подала позов до Окружного адміністративного суду міста Києва про скасування Наказу МОЗ України про обов`язкове профілактичне щеплення певних працівників (судова справа № 640/31674/21).
35. Листом директора Комунального некомерційного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради» від 11 листопада 2021 року № 1719 у відповідь на лист-звернення ОСОБА_1 від 03 листопада 2021 року щодо надання довідки про відтермінування проведення щеплення проти COVID-19 її повідомлено, що їй необхідно звернутися до свого сімейного лікаря для обстеження та вирішення питання щеплення, за необхідності - консультація профільного спеціаліста. Після огляду та обстеження у сімейного лікаря, консультації профільного спеціаліста буде вирішене питання отримання довідки № 028-1/о «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2».
36. У консультаційних висновках спеціаліста від 26 листопада 2021 року, від 08 грудня 2021 року, від 14 грудня 2021 року, від 15 грудня 2021 року, від 12 січня 2022 року викладені медичні рекомендації спеціалістів пацієнту Котелі Т. М., які не є доказами протипоказання щодо щеплення проти COVID-19 у розумінні Закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
37. У липні 2022 року представник ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.
Рух справи в суді касаційної інстанції
38. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2022 року після усунення недоліків касаційної скарги відкрите касаційне провадження у справі.
39. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року зупинене касаційне провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 130/3548/21.
40. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року поновлене касаційне провадження у справі.
41. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2023 рокусправа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.
42. 10 квітня 2023 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В. (суддя-доповідач).
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
43. З урахуванням змісту касаційної скарги ОСОБА_1 оскаржує зазначені судові рішення на підставі пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі -ЦПК України).
44. Позивачка вважає, що в Україні відсутній окремий закон, який би передбачав сам порядок (процедуру) відсторонення працівника від роботи у разі відмови чи ухилення його від встановленого законодавством обов'язкового профілактичного щеплення саме проти COVID-19. Висновок Верховного Суду щодо питання застосування існуючих норм права саме щодо COVID-19 відсутній, а з висновками судів попередніх інстанцій позивачка не згодна та вважає, що правильною є її інтерпретація існуючих правових норм, яка зводиться до незаконності її відсторонення від роботи.
45. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, яким апеляційний суд вже надав належну оцінку, або які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.
(2) Позиція інших учасників справи
46. У жовтні 2022 року Будинок дитячої творчості направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення через її необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення - без змін.
47. Стаття 395 ЦПК України встановлює вимоги до відзиву на касаційну скаргу. Зокрема, відповідно до частини четвертої цієї статті до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
48. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
49. Частина перша статті 402 ЦПК України передбачає, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України.
50. Реалізація умов частини другої статті 12 та пункту 3 частини першої статті 43 ЦПК України, враховуючи правила касаційного розгляду, передбачені частиною першою статті 402 ЦПК України, у контексті розгляду судом відзиву учасника справи можлива лише за умови виконання зазначеної вимоги частини четвертої статті 395 ЦПК України. Будинок дитячої творчості не надав доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
51. Оскільки відзив Будинку дитячої творчості не відповідає вимогам ЦПК України Верховний Суд не приймає такий відзив до розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
52. Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
53. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частини перша та четверта статті 43 Конституції України).
54. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику ЄСПЛ як джерело права (згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України). Зокрема, відповідно до частини другої статті 8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
55. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).
56. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (частина третя статті 82 ЦПК України). Оцінку доказів суд здійснює відповідно до статті 89 ЦПК України.
57. Підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (згідно із пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
58. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).
59. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
60. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України) до загальних засад цивільного законодавства віднесені: справедливість, добросовісність та розумність.
61. Відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається, зокрема, у разі відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, в інших випадках, передбачених законодавством (відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України).
62. Згідно із статтею 4 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про основи законодавства про охорону здоров'я) одними з основних принципів охорони здоров`я в Україні є: визнання охорони здоров`я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України; гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами; орієнтація на сучасні стандарти здоров`я, медичної та реабілітаційної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у сфері охорони здоров`я.
63. Стаття 5 Закону про основи законодавства про охорону здоров`я передбачає, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
64. Відповідно до пунктів «б» та «г» частини першої статті 10 Закону про основи законодавства про охорону здоров`я громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення, виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Цьому кореспондують положення абзаців четвертого та шостого частини першої статті 5 Закону про санітарне та епідемічне благополуччя.
65. Держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (згідно із частинами першою та другою статті 30 Закону про основи законодавства про охорону здоров`я).
66. У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом, можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань (частина третя статті 30 Закону про основи законодавства про охорону здоров`я).
67. Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я і публікуються в офіційних джерелах (частина п`ята статті 30 Закону про основи законодавства про охорону здоров`я).
68. Особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров`я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення (абзац четвертий статті 1 Закону про захист від інфекційних хвороб).
69. Карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб (абзац сімнадцятий статті 1 Закону про захист від інфекційних хвороб).
70. Протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій (абзац двадцять третій статті 1 Закону про захист від інфекційних хвороб).
71. Профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб (абзац двадцять четвертий статті 1 Закону про захист від інфекційних хвороб).
72. Відповідно до абзацу десятого частини першої статті 3 Закону про захист від інфекційних хвороб Кабінет Міністрів України у сфері захисту населення від інфекційних хвороб «вирішує інші питання у межах повноважень, визначених законом».
73. Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частини перша та друга статті 12 Закону про захист від інфекційних хвороб).
74. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону про захист від інфекційних хвороб).
75. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків (згідно із частиною шостою статті 12 Закону про захист від інфекційних хвороб).
76. Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина сьома статті 12 Закону про захист від інфекційних хвороб).
77. Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. У рішенні про встановлення карантину, крім іншого, зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності (згідно із частинами першою та четвертою статті 29 Закону про захист від інфекційних хвороб).
78. Санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами (абзац другий частини першої статті 1 Закону про санітарне та епідемічне благополуччя). При цьому під санітарними нормами відповідно до абзацу десятого частини першої статті 1 Закону про санітарне та епідемічне благополуччя розуміються обов`язкові для виконання нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що встановлюють медичні вимоги безпеки щодо середовища життєдіяльності та окремих його факторів, недотримання яких створює загрозу здоров`ю і життю людини та майбутніх поколінь, а також загрозу виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб та масових неінфекційних захворювань (отруєнь) серед населення.
79. Підприємства, установи і організації зобов`язані, зокрема, усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону про санітарне та епідемічне благополуччя). Зазначенні подання видаються відповідно до Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Інструкція № 66).
80. Зміст статті 27 Закону про санітарне та епідемічне благополуччя кореспондує змісту статті 12 Закону про захист від інфекційних хвороб. Зокрема, згідно із частиною другою цієї статті Закону про санітарне та епідемічне благополуччя обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
81. Відповідно до частини третьої статті 27 Закону про санітарне та епідемічне благополуччя групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
82. Змісту статті 30 Закону про санітарне та епідемічне благополуччя кореспондує зміст статті 29 Закону про захист від інфекційних хвороб. Зокрема, відповідно до частин першої та другої цієї статті Закону про санітарне та епідемічне благополуччя Кабінет Міністрів України відповідно до закону встановлює карантинно-обмежувальні заходи на території виникнення і поширення інфекційних хвороб та уражень людей. У разі виникнення чи загрози виникнення або поширення особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень населення органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування за поданням відповідних головних державних санітарних лікарів у межах своїх повноважень можуть запроваджувати у встановленому законом порядку на відповідних територіях чи об`єктах особливі умови та режими праці, навчання, пересування і перевезення, спрямовані на запобігання та ліквідацію цих захворювань та уражень.
83. Постановою КМУ про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 в Україні встановлений карантин, який був чинним як 08 листопада 2021 року так і на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
84. Згідно із підпунктами 1 та 2 пункту 41-6 Постанови КМУ про встановлення карантину на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладене зобов`язання забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим Наказом МОЗ України про обов`язкове профілактичне щеплення певних працівників (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті Закон про захист від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (в актуальній редакції далі - Закон про державну службу), крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.
85. Підпункт 3 пункту 41-6 Постанови КМУ про встановлення карантину вимагає від керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій взяти до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону про державну службу; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
86. Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в актуальній редакції далі - Положення про МОЗ України), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
87. Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 Положення про МОЗ України).
88. Наказом МОЗ України № 595 затверджений Календар профілактичних щеплень в Україні, до яких не входить щеплення проти COVID-19.
89. Наказом МОЗ України від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ України від 19 липня 1995 року № 133 - доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, у якому зазначена гостра респіраторна хворобаCOVID-19.
90. Наказом МОЗ України про обов'язкове профілактичне щеплення певних працівників затверджений Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням. У редакції, яка діяла станом на 08 листопада 2021 року та продовжувала діяти на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, до цього переліку, зокрема, ввійшли працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
91. Верховний Суд звертає увагу, що предметом даного спору не є реалізація спірного наказу Будинку дитячої творчості в умовах, коли дія Наказу МОЗ України про обов'язкове профілактичне щеплення певних працівників зупинена з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні згідно із наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 лютого 2022 року за № 256/37592.
92. Верховний Суд не вбачає помилковості посилання судів попередніх інстанцій на його правові висновки щодо питань співвідношення індивідуального інтересу та суспільного інтересу у контексті вакцинування населення України чи його окремих груп, викладені у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 та від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19.
93. Як вже зазначалось, за практикою ЄСПЛ щеплення, як обов`язковий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров'я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання. Завжди постає питання, яке вимагає встановлення відповіді - чи є таке втручання необхідним у демократичному суспільстві? (дивитись, наприклад, рішення від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» («Solomakhin v. Ukraine», заява № 24429/03, п.п. 33-36)).
94. Міра зазначеного втручання у демократичному суспільстві визначається кожною державою відповідно до конкретних обставин та ризиків як для окремого індивіда так і суспільства у цілому. Свобода розсуду держави у цьому випадку є широкою. При цьому втручання має здійснюватися на підставі закону та бути пропорційним законним цілям, які переслідуються (дивитись, наприклад, рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» («Vavricka and Others v. the Czech Republic», заява № 47621/13 та 5 інших заяв, п.п. 265-309).
95. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права враховується Верховним Судом відповідно до вимог частини шостої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови Верховним Судом, та частини другої статті 416 ЦПК України.
96. У своїй постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (пункти 11.34-11.35) Велика Плата Верховного Суду дійшла висновку, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону про санітарне та епідемічне благополуччя та Інструкція № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленнямвід проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.
97. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом про санітарне та епідемічне благополуччя. Пункт 41-6 Постанови КМУ про встановлення карантинупередбачає, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закон про захист від інфекційних хворобта частини третьої статті 5 Закону про державну службу (останнє - якщо на працівників розповсюджується цей закон). Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
98. Щодо оплати праці під час відповідного відсторонення працівника Велика Плата Верховного Суду дійшла наступного висновку (пункти 12.4-12.5 вищезазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року). Чинним законодавством не передбачений обов`язок роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством або колективним та/або індивідуальним трудовим договором, рішенням роботодавця.
99. Велика Палата Верховного Суду у справі № 130/3548/21 (пункт 13.14 її постанови від 14 грудня 2022 року) також дійшла висновку про те, що з урахуванням реального впливу гострої респіраторної хвороби COVID-19 на Україну та інші країни світу, втручання держави у приватне життя її громадян, зокрема у спосіб, який передбачений статтею 46 КЗпП України, частиною другою статті 12 Закону про захист від інфекційних хвороб, Наказом МОЗ України про обов'язкове профілактичне щеплення певних працівників та Постановою КМУ про встановлення карантину, спрямований на запобігання подальшому її поширенню, мінімізації летальних випадків серед усього населення України, переслідує легітимну мету у контексті пункту 2 статті 8 Конвенції, а тому не протирічить Конвенції.
100. Відповідно до загальновідомої інформації експерти Всесвітньої організації охорони здоров'я у 2021 році виділяли п'ять основних варіантів гострої респіраторної хвороби COVID-19, які циркулювали у світі: «Альфа», «Бета», «Гамма», «Дельта» і «Омікрон» (https://www.who.int/en/activities/tracking-SARS-CoV-2-variants/). Поширення варіанту «Дельта» призводило до збільшення захворювань на гостру респіраторну хворобу COVID-19 серед дітей та підштовхнуло науковців розпочати дослідження щодо можливості їх щеплення проти COVID-19.
101. Деякі країни з розвинутими галузями медицини та охорони здоров'я дозволили вакцинацію певними вакцинами проти COVID-19 дітей восени 2021 року (наприклад, країни Європи - https://www.ema.europa.eu/en/news/comirnaty-covid-19-vaccine-ema-recommends-approval-children-aged-5-11).
102. МОЗ України своїм наказом від 13 жовтня 2021 року № 2234 «Про введення в дію Рішення оперативного штабу Міністерства охорони здоров`я України з реагування на ситуації з поширення інфекційних хвороб, яким можна запобігти шляхом вакцинації від 01 жовтня 2021 року», затвердило рекомендації щодо можливості щеплення проти COVID-19 дітей віком від 12 років вакциною Comirnaty від Pfizer/BioNTech.
103. З характеру посади позивачки очевидним чином, з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 1 ЦК України), слідує те, що ця посада передбачає роботу позивачки з дітьми та їх батьками, а також передбачає залучення позивачки до масових заходів за їх участі.
104. Позивачка не оскаржує та не спростовує того факту, що її посада підпадає під дію Наказу МОЗ України про обов'язкове профілактичне щеплення певних працівників.
105. Також не доведено, що контакти позивачки із іншими громадянами, зокрема дітьми, мають обмежений характер, який не здатен впливати на широке розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19.
106. Зміст спірного наказу Будинку дитячої творчості передбачає, що його дія має бути скасована з пред'явленням позивачкою підтвердження здійснення їй щеплення проти COVID-19 або надання належних документів, що підтверджують протипоказання щодо такого щеплення.
107. На момент розгляду судом першої інстанції цієї справи та ухвалення оскаржуваного рішення позивачка не довела, що надала своєму роботодавцю (відповідачу) докази одного з двох зазначених вище фактів - суди попередніх інстанцій цього не встановили.
108. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачка відмовляється від щеплення проти COVID-19, про що роботодавець (відповідач) був нею повідомлений.
109. Враховуючи зазначене, посилання позивачки на невідповідність спірного наказу Будинку дитячої творчості вимогам законодавства є необґрунтованим, оскільки цей наказ є законним відповідно до вищезазначених норм права та висновків Великої Палати Верховного Суду, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, переслідує легітимну мету та є виправданим втручанням в особисте життя позивачки у конкретних обставинах, яке необхідне у демократичному суспільстві з точки зору захисту життя та здоров'я як самої позивачки, так й інших громадян України, зокрема дітей. Отже, інші похідні вимоги також не підлягають задоволенню.
110. Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій за своєю суттю відповідають вимогам законності та обґрунтованості, які висуває ЦПК України, та не підлягають скасуванню.
111. Певні недоліки мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень не впливають на їх законність відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(2.1) Щодо суті касаційної скарги
112. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
113. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).
114. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
(2.2) Щодо судових витрат
115. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
116. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
117. Згідно із квитанцією від 19 вересня 2022 року № 0.0.2679391006.1 ОСОБА_1 сплатила судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 2 905,00 грн.
118. За результатом касаційного розгляду вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, а отже, на неї покладається судовий збір за подання касаційної скарги. Інші учасники справи не заявляли до відшкодування судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1.
2. Залишити без змін постанову Черкаського апеляційного суду від 07 липня 2022 року та рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11 квітня 2022 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Пророк
А. І. Грушицький
С. О. Карпенко
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
