04 липня 2023 року
м. Київ
Справа № 686/20282/21
Провадження № 14-102цс22
ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Катеринчук Л. Й., Власова Ю.Л., Гудими Д.А., Крет Г.Р., Пількова К.М., Ткача І.В., Уркевича В.Ю. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року, ухвалену за наслідком розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року та касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року у справі № 686/20282/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк Аліна Анатоліївна, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування реєстраційної дії та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування.
Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у цій справі касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Велика Палата Верховного Суду виснувала про цивільну юрисдикцію зазначеного спору, як такого, що виник з цивільних та спадкових правовідносин щодо визначення права на частку в товаристві з обмеженою відповідальністю після смерті померлого засновника товариства, та зазначила про неможливість розгляду такого спору в господарському суді, виходячи з виключення згідно з пунктом 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо розгляду в господарських судах спорів, які виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі у сімейних та спадкових правовідносинах. Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що судами допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а відтак з рішенням жодної судової інстанції погодитися не можна. Суди фактично не виконали завдань цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).Суди першої та апеляційної інстанцій у порушення статей 263-265, 382 ЦПК України не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, належним чином не з`ясували характеру спірних правовідносин, складу учасників судового процесу, чиїх інтересів стосується вирішення цього спору, а суд касаційної інстанції таких повноважень всилу вимог глави 2 розділу VЦПК України позбавлений. При цьому судами не встановлено, що відповідач звертався з клопотанням про залучення до участі у справі інших відповідачів або третіх осіб.
З висновками постанови Великої Палати Верховного суду не погоджуємось з наступних підстав:
1. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів.
2. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26 травня 2020 року справі № 908/299/18(провадження № 12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19).
3. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).
4. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.
5. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
6. Отже, законодавцем розширено поняття спорів, які виникають з корпоративних відносин, в порівнянні з положеннями пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, який діяв до прийняття нової редакції Господарського процесуального кодексу України Законом № 2147-VІІІ 03 жовтня 2017 року.
7. За новим процесуальним регулюванням одним з критеріїв розмежування спорів господарської та цивільної юрисдикції законодавець визначив набуття фізичною особою статусу учасника юридичної особи, що має наслідком її вступ у корпоративні правовідносини щодо управління та діяльності юридичної особи, здійснення господарської діяльності шляхом участі в суб`єкті господарювання.
8. Велика Палата Верховного Суду зазначала у своїх правових висновках, що, визначаючи юрисдикцію спору, слід також мати на увазі, що правовідносини між учасниками господарського товариства, крім Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі - ГК України), врегульовано також Законом України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» та Законом України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», які серед іншого впорядковують також правовідносини між учасниками товариства щодо майна товариства і, зокрема, формування статутного капіталу та розподілення майна товариства при виході учасника з господарського товариства (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18).
9. Закон № 2275-VІІІ в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачав, що у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства (частина перша статті 23 Закону).
10. Отже, застосувавши такий спосіб правового регулювання, законодавець поєднав у єдиному юридичному складі набуття учасником права на частку в статутному капіталі товариства за наслідком визнання права на спадщину з набуттям права участі в управлінні та діяльності товариством, що є ознакою набуття корпоративних прав такою особою. При цьому не вимагається рішення зборів учасників про прийняття спадкоємця частки у статутному капіталі до складу учасників. Відтак, зазначені положення встановлюють інший порядок переходу частки до спадкоємця учасника товариства, ніж чинні раніше Закон № 1576-ХІІ та Цивільний кодекс України, до внесення змін Законом № 2275-VІІІ. Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (пункт 44). Відповідне регулювання, конкретизує положення пункту 2 частини першої статті 1219 ЦК України про те, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.
11. Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частини перша, третя статті 167 ГК України в редакції чинній на час розгляду спору судами).
12. Разом з тим, Законом України «Про акціонерні товариства» № 2465-ІХ від 27 липня 2022 року зазначену статтю виключено з ГК України з внесенням відповідних змін до ЦК України та ГК України. Так, ЦК України було доповнено статтею 96-1, яка визначає права учасників юридичних осіб (корпоративні права) як сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства, який зокрема, має право брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи. Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав» (частини перша, третя, шоста статті 96-1 ЦК України у чинній редакції). Зазначена норма не діяла на час прийняття судами оскаржуваних рішень, а тому посилання на неї як на правове обґрунтування своїх висновків Великою Палатою Верховного Суду є некоректним.
13. Звертаємо увагу, що приписи чинного на час прийняття рішень судами законодавства - статті 167 ГК України та частини першої статті 23 Закону України «Про господарські товариства» № 2275-VІІІ (у відповідній редакції) - касаційним судом не застосовані як спеціальні норми права, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин. Внаслідок цього суд дійшов необґрунтованих висновків щодо юрисдикції розгляду даного спору як такого, що виник з правочину в сімейних та спадкових справах, застосувавши критерій розмежування юрисдикцій, який фактично змінений законодавцем при визначенні права на частку у товаристві за наслідком набуття спадкових прав в силу закону та без необхідності прийняття рішення зборів учасників товариства про прийняття до його складу учасника-спадкоємця.
14. Судами встановлено, що за наслідком видачі свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право на частку пережилій дружині у спільному майні подружжя, нотаріусом було внесено зміни до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України(далі - ЄДРПОУ) щодо часток співзасновників у цьому підприємстві. До оформлення спадкової справи жоден зі спадкоємців, зокрема й позивачка, не оспорювали право спільного майна відповідачки на частку в статутному капіталі, незважаючи на те, що спадкові права оформлялися нотаріусом більше року.
15. Відтак, з офіційним визнанням нотаріусом набуття права власності на частку в статутному капіталі товариства шляхом видачі свідоцтва про право на частку у спільній власності подружжя пережилій дружині чи на спадщину та відповідною реєстрацією часток нотаріусом в ЄДРПОУ або за рішенням суду про визнання права на частку в статутному капіталі юридичної особи (за наявності спору), спадкоємці та пережила дружина уже в силу закону набувають корпоративних прав, стають учасниками товариства та вступають у корпоративні відносини. Тобто, між сторонами спору у цій справі відбулася трансформація спадкових правовідносин у корпоративні. На етапі такої трансформації (оформлення спадкових прав на частку) спадкоємці, які ще не набули права на корпоративну частку не заперечували щодо визнання за пережилою дружиною права на частку в спірному майні подружжя.
16. Вимоги, які заявила позивачка у цій справі полягають у визначенні їй в судовому порядку більшого розміру частки в статутному капіталі приватного підприємства (1/3 частки), ніж та частка (1/6 від статутного капіталу в цілому), яка їй була визначена нотаріусом. Cпір про розмір частки в статутному капіталі виник не у процедурі видачі свідоцтва на спадщину позивачці, а після того, як відповідна частка була їй визначена та зареєстрована за нею та іншими учасниками в ЄДРПОУ. Отже, позивачка набула корпоративних прав учасника та саме як учасник цього підприємства звернулася до суду, оспорюючи визначений їй розмір частки в статутному капіталі.
17. Така позовна вимога відповідає способам захисту корпоративних прав, передбаченим частиною 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі Закон № 755-ІV), а зокрема, визначеним пунктами «д», «е» судовим рішенням які може зареєструвати державний реєстратор при внесенні змін про розмір статутного капіталу (судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві; або судове рішення про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю).
18. Велика Палата Верховного Суду сформувала сталу судову практику щодо юрисдикції господарських судів у спорах між особами, які уже набули статусу учасника господарського товариства після прийняття їх до складу засновників за наслідком прийняття відповідного рішення зборами учасників товариства. До набуття статусу учасника товариства спори щодо визнання права на частку в товаристві між співвласниками (подружжям) чи спадкоємцями розглядалися в судах цивільної юрисдикції. Однак, у цій справі касаційний суд фактично відійшов від попередньо визначених ним критеріїв розмежування цивільної та господарської юрисдикцій за критерієм набуття статусу учасника товариства, не обґрунтувавши підстав зміни правового підходу, з чим ми не погоджуємося.
19. Звертаємо увагу, що положення статті 23 Закону № 2275-VІІІ встановлюють інший порядок переходу частки до спадкодавця або правонаступника учасника товариства, ніж чинні раніше Закон № 1576-ХІІ та ЦК України до внесення у нього змін Законом № 2275-VІІІ, а Закон № 755-ІV доповнено новою частиною п`ятою статті 17, яка містить вичерпний перелік підстав для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток в статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та встановлює спеціальні способи захисту порушеного права або інтересу учасників (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), від 17 грудня 2019 року у справі № 927/97/19 (провадження № 12-33гс19).
20. Відтак, вимога учасника товариства про визначення йому частки в статутному капіталі товариства є такою, що виникла у межах корпоративних правовідносин та має розглядатися в господарському суді як корпоративний спір відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, а посилання на пункт 4 частини першої статті 20 ГПК України у цій справі є нерелевантними, оскільки корпоративні правовідносини між учасниками підприємства уже існують.
21. Між сторонами (позивачкою, яка є сестрою померлого, та відповідачкою, яка є дружиною померлого) не існувало сімейних правовідносин, а виділ частки у спільному майні подружжя відповідачці у справі відповідно до статей 365, 368 ЦК України відбувся у межах цивільно-правових відносин. Отже юрисдикція господарського суду з розгляду такого спору як цивільно-правового допускається. Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (пункти 38-39) та у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (пункти 8.5-8.11).
22. Окремо зазначаємо, що у випадку спору про виділ в натурі частки у спадковому майні (за наявності різних об`єктів спадкування: нерухомого майна, рухомого майна, грошей, корпоративних прав та інше) такий спір є цивільно-правовим за своєю правовою природою, оскільки він виникає зі спадкових правовідносин та регулюється нормами спадкового законодавства відповідно до статей 1278-1280 ЦК України. Він мав би розглядатися в загальних судах за правилами цивільного судочинства незалежно від того, що у складі спадкового майна можуть бути частки учасників у статутному капіталі товариства. Однак спір про виділ в натурі частки у спадковому майні в цій справі відсутній. Тому правовідносини, які виникли між сторонами спору справі № 686/20282/21, не набули ознак спадкового спору.
23. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Для отримання права на спадкування за законом чи заповітом особа має подати нотаріусу відповідну заяву, вчинивши дію, направлену на отримання у власність майна померлої особи, за наявності певного ступеня спорідненості з померлим (спадкування за законом) або волевиявлення померлого (спадкування за заповітом). Отже, спадкування за законом чи заповітом є складним правочином який вимагає поряд із волевиявленням спадкоємця щодо набуття майна (майнових прав), також встановлення певного юридичного складу.
24. Свідоцтво про право на спадщину - це правовстановлюючий документ, виданий нотаріусом, або іншою уповноваженою особою, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно та завершує процес оформлення спадкових прав (стаття 1296 ЦК України). За своєю правовою природою свідоцтво про право на спадщину не є правочином. Воно видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчувальний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.
25. Відповідно до статті 368 ЦК України (статті 66 Сімейного кодексу України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Пережила дружина має право виділити частку в спільній сумісній власності подружжя відповідно до статті 364 ЦК України.
26. Зокрема, у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. У повідомленні, що надсилається спадкоємцям померлого, які прийняли спадщину, зазначається склад спільного майна подружжя, на частку якого другий із подружжя, що є живим, просить видати свідоцтво про право власності, а також роз`яснюється право звернення до суду у випадку оспорювання спадкоємцями майнових вимог того з подружжя, що залишився живим. Повідомлення надсилається поштою, а спадкоємці, які прибули до нотаріальної контори, повідомляються нотаріусом усно, про що робиться відмітка на заяві того з подружжя, що залишився живим. Така відмітка підписується спадкоємцями. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини (пункт 1 глави 11 «Видача свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя» Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, та зареєстрованого ним № 282/20595 (далі - Порядку). Отже, свідоцтво про право на частку в спільному майні подружжя є документом, який підтверджує право пережилої дружини (чоловіка) на частку в спільно-нажитому майні. Воно не є документом, що підтверджує вчинення правочину. У випадку відсутності правових підстав для видачі такого свідоцтва його видання нотаріусом може бути спростовано в судовому порядку з визнанням за спадкоємцями права на частку в спадковому майні, яка була необґрунтовано виділена нотаріусом пережилій дружині (чоловіку).
27. Відтак, до моменту оформлення спадкових прав нотаріусом належним та ефективним способом захисту права спадкоємця на частку в спадковому майні буде вимога до інших спадкоємців про визнання права на частку в спадщині, із запереченням фактичних та правових підстав для видачі нотаріусом свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя.
28. Отже, вимога позивачки про визначення розміру її частки у спадковому майні (1/3 від статутного капіталу), заявлена до усіх інших спадкоємців, із запереченнями щодо виділення пережилій дружині половини вартості частки, як спільно-нажитого майна, могла би бути належним та ефективним способом захисту її майнових прав на спадкове майно до видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину та державної реєстрації нотаріусом за спадкоємцями спірних часток в ЄДРПОУ щодо цієї юридичної особи. При цьому позивачка мала подати нотаріусу заяву про зупинення видачі свідоцтва на спадщину та звернутися до суду відповідно до пункту 4.13. Розділу 10 Порядку, який передбачає: «За обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулась до суду, та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом».
29. Вважаємо, що після видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину на частки в статутному капіталі усім спадкоємцям та внесення ним в ЄДРПОУ запису про частки спадкоємців і пережилої дружини до статутного капіталу приватного підприємства (товариства) такі спадкоємці набувають прав учасників товариства, і спір про розмір частки учасника в статутному капіталі юридичної особи уже набуває ознак корпоративного спору між учасниками юридичної особи щодо участі в її управлінні та діяльності. Такий спір розглядається судами господарської юрисдикції відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, а права учасників можуть бути ефективно захищені тільки із застосуванням спеціальних способів захисту, визначених частиною п`ятою статті 17 Закону № 755-V.
30. З огляду на зазначене, вважаємо що критерієм розмежування між загальними та господарськими судами при вирішенні справ, що випливають із спадкових правовідносин та відносин про право власності на частку у спільному майні пережилого подружжя, є визнання компетентним органом права на частку у статутному капіталі з відповідною його реєстрацією в державному реєстрі (ЄДРПОУ) як засновника (учасника) товариства (приватного підприємства).
31. Якщо спір між спадкоємцями щодо поділу спадкового майна (статутного капіталу) виник до видачі свідоцтва про право на спадщину та державної реєстрації прав спадкоємців як учасників товариства, він належить до юрисдикції загальних судів, які діють за правилами цивільного судочинства. Якщо частки у спадковому майні (статутному капіталі юридичної особи) уже визначено та зареєстровано у ЄДРПОУ, спадкоємці набули прав на участь в діяльності та управлінні такою юридичною особою (стали її учасниками), спір між ними набуває ознак корпоративного в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України та має розглядатися в судах господарської юрисдикції. У такому випадку відбувається трансформація правовідносин у спір між співзасновниками господарського товариства щодо розміру їх часток у ньому. Ефективний захист їх прав може бути забезпечений уже господарським судом із застосуванням спеціальних способів захисту прав учасника товариства відповідно до частини п`ятої статті 17 Закону № 755-V.
32. Як встановлено судами, у цій справі позивачка у серпні 2021 року звернулася до суду після того, як отримала свідоцтво про право на спадщину та була зареєстрована учасником Приватного підприємства «Кавем». Позивачка заявила три вимоги: про визнання недійсним свідоцтва про право власності на 1/2 частки в статутному капіталі ПП «Кавем» від 13 травня 2021 року за № НРА 559195, виданого на ім`я відповідачки (1); про скасування реєстраційної дії - запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13 травня 2021 року № 1006731070007002715 про зміну відомостей щодо засновників (учасників) щодо ОСОБА_2 (2); про визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , яким є 1/3 частки (1/6 + 1/6) в статутному капіталі ПП «Кавем» (3).
33. Отже, основна вимога за допомогою якої позивачка прагнула захистити порушене, на її думку право, була вимога про визнання за нею права на 1/3 частки в статутному капіталі ПП «Кавем», що відповідає визначеному спеціальним законом способу захисту - визначити розмір частки в статутному капіталі згідно з підпунктом «е» пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону № 755-ІV. Інші вимоги мають бути вирішені на предмет їх ефективності належним судом після визначення ним правових підстав набуття позивачкою спірної частки у статутному капіталі.
34. Підтримуючи правовий підхід щодо ефективності судового захисту в єдиному судовому провадженні, яке дозволить реалізувати особі право на захист своїх корпоративних прав, вважаємо, такий захист можливий саме у господарській юрисдикції відповідно до частини третьої статті 20 ГПК України.
35. Реалізація учасником товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень відповідно до кількості голосів які визначаються розміром статутного капіталу, є ознакою перебування такого учасника у корпоративних правовідносинах. На час звернення з позовом до суду сторони у справі уже перебували у корпоративних правовідносинах як учасники ПП «Кавем». За таких обставин спірні правовідносини є корпоративними. Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 та від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18.
36. Також вважаємо немотивованими висновки Великої Палати Верховного Суду про скасування судових рішень як таких, що порушили принципи цивільного судочинства, оскільки в спірному випадку позивачкою не заявлялося клопотання про залучення до розгляду справи інших відповідачів або третіх осіб. У судів були відсутніми підстави для вчинення таких процесуальних дій за власною ініціативою, виходячи з чинних норм процесуального законодавства.
Отже, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду мала б касаційні скарги задовольнити частково. Рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати. Провадження у справі № 686/20282/21 закрити. На підставі статей 255 та 256 ЦПК України роз`яснити позивачці, що в разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі, суд за її заявою вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
Судді Великої Палати
Верховного Суду Л. Й. Катеринчук
Ю. Л. Власов
Д. А. Гудима
Г. Р. Крет
К. М. Пільков
І. В. Ткач
В. Ю. Уркевич
