ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2023 року

м. Київ

справа № 279/3112/21

провадження № 51- 2000 км 23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2022 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 28 грудня 2022 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202106549000060, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Коростені Житомирської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Прийнято рішення щодо цивільного позову.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 30 листопада 2020 року приблизно о 8 год, перебуваючи біля обласного міжрайонного діагностичного центру м. Коростень, що на вул. Київська, 21б у м. Коростені Житомирської області, під час конфлікту з ОСОБА_8 , наніс один удар правою рукою в область правого вуха ОСОБА_8 , спричинивши йому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 28 грудня 2022 року вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2022 року щодо ОСОБА_7 скасовано в частині вирішення цивільного позову та призначено у цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 посилається на незаконність судових рішень щодо ОСОБА_7 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що місцевий суд, порушуючи вимоги ст. 337 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), вийшов за межі висунутого прокурором обвинувачення за ч. 2 ст. 125 КК. Також вважає, що суд необґрунтовано ухвалив обвинувальний вирок, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні належні та допустимі докази винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального проступку, за який його засуджено. Зокрема, в основу судового рішення покладені дані висновку судово-медичної експертизи та акту судово-медичного дослідження, які, на його думку, отримані з порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а також показання потерпілого та свідків, які суперечать показанням, що були надані під час досудового розслідування. Вказані обставини не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який всупереч приписам ст. 419 КПК всіх доводів сторони захисту не перевірив, обґрунтованих відповідей на них не дав та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції в цій частині без змін.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_6 та просив залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_7 - без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Одночасно суд апеляційної інстанції перевіряв доводи сторони захисту про порушення вимог кримінального процесуального закону, аналогічні тим, які вказані в касаційній скарзі захисника та правильно визнав їх безпідставними.

Зокрема, апеляційний суд ретельно перевірив допустимість тих доказів, якими місцевий суд обґрунтував доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, і переконався, що при їх збиранні органом досудового розслідування не було порушено вимоги кримінального процесуального закону, а тому зібрані докази обґрунтовано були покладені в основу обвинувачення.

Згідно з положеннями статей 86, 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання, передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання.

Захисник ОСОБА_6 стверджує про недопустимість як доказу акту судово-медичного дослідження, а також висновку судово-медичної експертизи, в основу якого, зокрема, було покладено дані цього акту, з тих підстав, що медичне дослідження було проведено до внесення відомостей до ЄРДР.

Місцевим судом, з висновком якого погодився й апеляційний суд, було встановлено, що обстеження ОСОБА_8 , проведене на підставі направлення дізнавача, не є слідчою дією, а тому порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено.

Крім того, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, неспроможними є й доводи захисника про те, що протокол слідчого експерименту від 28 квітня 2021 року за участю потерпілого є недопустимим доказом, оскільки останній не був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 240 КПК з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події.

Зокрема, у даному кримінальному провадженні, слідчим було прийнято рішення щодо проведення слідчого експерименту за участю потерпілого з метою перевірки його показань. При цьому не роз`яснення потерпілому положень ст. 384 КК перед проведенням слідчого експерименту не може автоматично визнавати вказану слідчу дію такою, що не відповідає вимогам КПК, враховуючи те, що захисник не наводить обґрунтування, яким чином це порушило процесуальні права самого ОСОБА_7 .

З приводу тверджень захисника в частині недопустимості як доказу даних протоколу огляду місця події від 6 травня 2021 року, то даний протокол не покладено в основу обвинувачення ОСОБА_7 .

Що стосується доводів сторони захисту з приводу наявності суперечностей між показаннями потерпілого і свідків під час досудового розслідування та їх показаннями, наданими у місцевому суді, у зв`язку з чим, на думку захисника, вони не можуть братися судом до уваги.

Вказане не є передбаченою законом підставою вважати показання свідків і потерпілого, надані ними в суді, недостовірними, враховуючи положення ч. 4 ст. 95 КПК. Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому суд обґрунтовано взяв до уваги саме показання надані під час судового розгляду.

Також надуманими є доводи касаційної скарги захисника про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які він вбачає у тому, що суд вийшов за межі висунутого обвинувачення.

Відповідно до ст. 2 КПК до кожного учасника кримінального провадження повинна бути застосована належна правова процедура.

За змістом п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК обвинувальний акт має містити, окрім іншого, «виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення» (п. 5), а також «обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання» (п. 6).

Важливим для вирішення питання про дотримання приписів кримінального процесуального закону є виклад стороною обвинувачення саме фактичних обставин кримінального правопорушення, адже їх відображення має суттєве значення для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, належної реалізації права на захист, а також правильної кваліфікації кримінального правопорушення.

Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка віддзеркалює фактичну модель вчиненого кримінального правопорушення, а формула кваліфікації і формулювання обвинувачення є правовою оцінкою кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК у кримінальному провадженні, разом з іншими, підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Положення ч. 1 ст. 337 КПК мають на меті забезпечити особі можливість знати точний обсяг висунутого обвинувачення, від якого вона повинна захищатися (включаючи як фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими та які будуть предметом доказування в суді, так і відповідну правову кваліфікацію).

Як зауважив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v Russia, заява № 36673/04, рішення від 30 травня 2013 року) вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є спеціальними аспектами права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Відповідно до підпункту «a» пункту 3 статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього. Підпункт «b» пункту 3 статті 6 Конвенції гарантує обвинуваченому «достатній час і можливості для підготовки свого захисту» і, отже, передбачає, що суть діяльності щодо захисту його інтересів може включати все «необхідне» для підготовки до основного судового розгляду. Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист відповідним чином і без обмеження можливості висувати всі доречні доводи захисту в суді першої інстанції і, таким чином, впливати на результат розгляду.

Хоча обставини справи «Малофєєва проти Росії» істотно відрізняються від обставин даного кримінального провадження, наведена позиція ЄСПЛ, так чи інакше, указує, що важливим аспектом права обвинуваченого «бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього» та «мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту» є те, що обвинувачений повинен бути поінформований не тільки про правову кваліфікацію його дій, але й про фактичні обставини діяння, яке ставиться йому у вину.

Як правильно зазначив апеляційний суд будь-яких інших (нових) обставин під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 місцевим судом встановлено не було, а фактично місцевим судом було деталізовано, та на підставі отриманих доказів, викладено більш уточнено фактичні обставини справи щодо останнього.

При цьому виклад судом обставин щодо нанесення ОСОБА_7 удару рукою в область правого вуха потерпілого ОСОБА_8 , враховуючи, що в обвинувальному акті зазначено про нанесення ОСОБА_7 ще двох ударів в правий бік потилиці потерпілого, не може вважатись виходом за межі висунутого обвинувачення, оскільки не відбулось зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення.

Крім того, є безпідставними доводи захисника ОСОБА_6 про неналежну перевірку апеляційним судом тих доводів його апеляційної скарги, які аналогічні твердженням, наведеним у касаційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції перевірив такі доводи апеляційної скарги сторони захисту, матеріали провадження та, зазначивши мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали й підстави прийнятого рішення, обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК за обставин, вказаних у вироку.

Такий висновок місцевого та апеляційного суду є вмотивованим і ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, підтверджених доказами, які були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК, та які у своїй сукупності отримали належну оцінку апеляційного суду.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегія суддів не встановила, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 липня 2022 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 28 грудня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3