Єдиний державний реєстр судових рішень
Дата документу 26.06.2023 Справа№ 333/4532/22
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЄУ № 333/4532/22 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Провадж. № 11-кп/807/663/23 Доповідач в 2 інстанції ОСОБА_2
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника адвоката ОСОБА_8 в режимі відеоконференції за допомогою онлайн сервісу відозв`язку EASYCON,
розглянула 26 червня 2023 року у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні начальника Мелітопольського відділу Запорізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_6 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2022 року відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с. Володимирівка Запорізького району Запорізької області, громадянина України, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Встановлені вироком суду першої інстанції обставини:
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Вказаний Указ був затверджений Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ. У подальшому воєнний стан було продовжено Указами Президента України: від 14 березня 2022 року № 3133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 року №2 119-ІХ, від 18.04.2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 року № 2212-ІХ та від 17.05.2022 року № 341/2022. Останнім Указом строк дії воєнного стану в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі Статуту внутрішньої служби ЗС України) командир стрілецькоговідділення стрілецькоговзводу стрілецькоїроти,ОСОБА_7 , як військовослужбовець, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, поважати честь і гідність кожної людини, додержуватися правил поведінки військовослужбовців, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, берегти державне майно, завжди пам`ятати, що за його поведінкою судять про Збройні Сили України в цілому.
Відповідно до ст.ст. 1, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗС України), військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця бездоганно та неухильно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, застосовувати зброю лише в бойовій обстановці, а в мирний час у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби ЗС України.
Проте, сержант ОСОБА_7 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби.
6 березня 2022 року наказом командира військової частини ОСОБА_7 призначено на посаду головного сержанта стрілецького взводу стрілецької роти певної військової частини, зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення та останній приступив до виконання службових обов`язків за вказаною посадою.
19 червня 2022 року наказом командира військової частини сержанта ОСОБА_7 призначено на посаду командира стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти певної військової частини та останній приступив до виконання службових обов`язків за вказаною посадою.
19.07.2022 року військовослужбовця певної військової частини сержанта ОСОБА_7 було направлено на стаціонарне лікування до військового шпиталю певної військової частини (місце розташування не зазначається на підставі Закону України № 2160-IX від 24.03.2022 року) та 02.08.2022 року ОСОБА_7 було переведено для подальшого лікування до КНП «Міська лікарня № 7» ЗМР (м. Запоріжжя, вул. Привокзальна, буд. 9).
У подальшому, 02.08.2022 року військовослужбовця певної військової частини сержанта ОСОБА_7 було виписано з лікувального закладу КНП «Міська лікарня № 7» ЗМР (м. Запоріжжя, вул. Привокзальна, буд. 9) за порушення режиму, тому останній повинен був прибути до певної військової частини для подальшого проходження служби.
Однак, 2 серпня 2022 року, ОСОБА_9 , будучи військовослужбовцем за мобілізацією, в порушення вимог ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, перебуваючи в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, без поважних причин, не з`явився на службу з лікувального закладу КНП «Міська лікарня № 7» ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ) до розташування військової частини (місце дислокації не зазначається на підставі Закону України № 2160-IX від 24.03.2022 року). При цьому, поважних причин для не з`явлення на службу з лікувального закладу сержант ОСОБА_7 не мав, в тому числі, у зв`язку з перебуванням у хворобливому стані, який би перешкоджав проходженню ним військової служби.
У подальшому, 10.09.2022 року ОСОБА_7 був затриманий працівниками правоохоронних органів.
Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2022 року:
ОСОБА_7 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 3 (три) роки, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.
Згідно з вимогами ст. 76 КК України у зв`язку зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, покладено на ОСОБА_7 такі обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Зараховано у строк покарання ОСОБА_7 строк його попереднього ув`язнення з 10.09.2022 року по 22.12.2022 року (включно) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Звільнено ОСОБА_7 з-під варти в залі суду негайно після проголошення вироку суду.
Доля речових доказів вирішена в порядку ст. 100 КПК України.
Вимоги і узагальнені доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі прокурор не погоджується з оскаржуваним вироком через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Просить скасувати вирок суду в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 4 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ОСОБА_7 під час судового розгляду лише частково визнав свою вину, і лише вже після дослідження усіх доказів по даному кримінальному провадженню, розуміючи невідворотність покарання, обвинувачений змінив свою позицію та письмово заявив, що вину свою визнає повністю, щиро кається та бажає у подальшому продовжити проходити військову службу або готовий іншим чином допомагати Україні у війні з російською федерацією, враховуючи його попередню роботу (працював зварювальником). Вважає, що зазначені дії обвинуваченого свідчать лише про намагання останнього уникнути призначення суворого покарання. Крім того, поведінка ОСОБА_7 під час досудового розслідування, при розгляді провадження в суді першої інстанцій не свідчить про щирий жаль з приводу вчинених дій та їх осуд. Таким чином, вважає, що висновки суду про звільнення ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК від відбування основного покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки звільнення не сприяє меті покарання - виправленню засудженого і попередженню нових злочинів та є невиправдано м`яким заходом примусу, який не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного.
При цьому, суд першої інстанції, констатуючи, що обвинувачений ОСОБА_7 на даний час проходить військову службу за мобілізацією, злочин вчинив під час дії в країні воєнного стану, не врахував, що в умовах введеного в державі воєнного стану, наявності прямої загрози національній безпеці держави, коли від військовослужбовців особливо вимагається бути високодисциплінованими та мати високу моральну та патріотичну свідомість, призначення ОСОБА_7 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням сприятиме поширенню вчинення аналогічних злочинів іншими військовослужбовцями.
Крім того, вказує, що вчинення військовослужбовцями злочинів, пов`язаних з дезертирством та залишенням військової служби без поважних причин, прямо впливають на боєздатність військових підрозділів та спроможність підрозділу виконувати бойові завдання. Така судова практика розгляду справ моделює негативну поведінку серед військовослужбовців та нівелює принцип невідворотності справедливого покарання за скоєння правопорушень, пов`язаних з дезертирством та самовільним залишенням військової частини під час виконання обов`язків військової служби.
Залишення поза увагою судом першої інстанції вище вказаних відомостей, на думку апелянта, призвело до ухвалення рішення, що явно суперечить принципу справедливості покарання, метою якого є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженим так і іншими особами.
Суд першої інстанції при прийнятті рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання лише зазначив обставини, що пом`якшують відповідальність ОСОБА_7 , проте не навів переконливих доводів та мотивів про необхідність та можливість виправлення останнього без відбування покарання.
Зазначає, що суд першої інстанції застосовував відносно обвинуваченого ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років та звільнив його від відбування покарання, чим посприяв обвинуваченому ОСОБА_7 досягненню мети вказаного злочину, а саме ухиленню від військової служби. Отже, звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України є недоцільним, несправедливим та неспівмірним покаранням, не сприятиме перевихованню обвинуваченого та не запобігатиме вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженим так і іншими особами.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор у судовому засіданні підтримав у повному обсязі апеляційну скаргу. Зазначив, що обвинувачений визнав провину не одразу, був у стані алкогольного сп`яніння, самовільно залишив лікарню, вказав про наявність відносно ОСОБА_7 іншого кримінального провадження за ст. 259 КК України, яке розслідується Дніпровською прокуратурою м. Запоріжжя.
Захисник в судовому засіданні заперечував проти вимог та доводів апеляційної скарги прокурора. Зазначив, що його підзахисний має контузію, ОСОБА_7 має на утриманні матір, яка хворіє. Також вказав про намагання обвинуваченого перевестися до іншої частини, про відсутність тяжких наслідків.
Обвинувачений у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора. Зазначив, що в нього стріляли свої, але інші його врятували. Вину свою визнає.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при ухваленні вироку.
Відповідно до вимог ст. 370КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за встановлених і викладених у вироку обставин та кваліфікація дій в апеляційній скарзі прокурором не оспорюються, а тому в цій частині судове рішення колегією суддів не переглядається.
Перевіряючи доводи прокурора про відсутність підстав для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням, колегія суддів вважає їх слушними та враховує наступне.
У відповідності з вимогами ст. 65КК України та роз`ясненнями, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь тяжкості цього злочину, суд повинен виходити із усіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву та мети, способу і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали, тощо.
Поряд із врахуванням тяжкості злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, обвинуваченому має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
Проте, при призначенні ОСОБА_7 покарання судом першої інстанції не враховано сукупності усіх обставин, з якими закон пов`язує вирішення даного питання.
Зокрема, призначаючи обвинуваченому покарання, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_7 за положеннями ст. 12КК України вчинив особливо тяжкий умисний злочин, у якості обставин, що характеризують особу обвинуваченого врахував його вік, відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання та реєстрації, наявність на його утриманні матері.
Також місцевий суд взяв до уваги службову характеристику ОСОБА_7 , згідно якої останній зарекомендував себе посередньо, стан його здоров`я та добровільне прийняття рішення щодо проходження військової служби, під час якої обвинувачений приймав активну участь у бойових діях на території Запорізької області, був двічі контужений, у зв`язку з чим у нього суттєво погіршилося здоров`я.
У якості обставини, яка пом`якшує покарання згідно положень ст. 66 КК України, суд визнав щире каяття у вчиненому.
Дані обставини, як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, дали місцевому суду підстави для призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч. 4 ст. 408 КК України, з послідуючим звільненням обвинуваченого від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України.
Колегія суддів з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням не погоджується та вважає обґрунтованими апеляційні доводи прокурора про те, що призначене ОСОБА_7 покарання з застосуванням ст. 75 КК України не відповідає положенням ст.ст. 50, 65 КК України.
За наслідками апеляційного перегляду, колегія суддів виходить з того, що, вирішуючи питання про звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд безпідставно послався на ті ж самі обставини, які були ним враховані при визначенні виду та розміру покарання, що свідчить про невмотивованість прийнятого в цій частині судового рішення.
Згідно з вимогами ст. 75КК України для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, необхідно враховувати не тільки дані про особу засудженого та обставини, що пом`якшують покарання, а й ступінь тяжкості вчиненого злочину, виходячи з особливостей та обставин його вчинення, чого місцевим судом дотримано не було.
Вирішуючи питання, порушені прокурором в апеляційній скарзі щодо покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , апеляційний суд виходить з того, що на території України триває військовий стан, а обвинувачений, будучи військовослужбовцем Збройних сил України, зобов`язаний був непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свої навички і майстерність, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов`язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, дотримуватися правил забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, внутрішнього порядку, у службовий час постійно знаходитись у розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без відповідного дозволу командира (начальника).
Крім того, обвинувачений ОСОБА_7 вчинив злочин в умовах, коли військовослужбовці його ж військової частини виконують свій військовий обов`язок, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет держави.
Колегія суддів в цій частині виходить з положень ст. 50 КК України, за якою покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з виключної ситуації в країні, воєнного стану, на думку колегїї суддів, поведінка обвинуваченого ОСОБА_7 суттєво знижує рівень військової дисципліни та боєготовність Збройних Сил України та інших військових формувань, що в умовах сьогодення є критично неприпустимим.
Колегія суддів вважає, що звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням фактично сформує негативну думку інших військовослужбовців, відповідно до якої за ухилення від виконання покладених на військовослужбовця обов`язків під час воєнного стану не призводить до адекватного скоєному покарання.
Дії обвинуваченого кваліфіковано за ч. 4 ст. 408 КК України, як дезертирство, тобто нез`явлення на службу з лікувального закладу з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
Колегія суддів зауважує на сукупності усіх даних, які характеризують особу обвинуваченого та конкретних обставинах даного провадження, ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, що, відповідно до положень ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином та, попри дату скоєного, не знаходить виключних підстав щодо застосування відносно ОСОБА_7 правових преференцій, передбачених ст.ст. 75, 69 КК України.
Певні відомості, які характеризують особу винного, полягають у тому, що ОСОБА_7 раніше не судимий, має на утриманні матір (а.п. 99), має ряд захворювань (а.п. 28-29), отримав вогнепальне сліпе осколкове поранення (а.п. 59, 83, 100), був двічі контужений під час виконання бойових завдань, добровільно прийняв рішення щодо проходження військової служби, під час якої приймав активну участь у бойових діях на території Запорізької області.
Приймаючи рішення в межах апеляційних вимог прокурора, колегія суддів виходить з того, що обставиною, що пом`якшує покарання є щире каяття, яке вбачається з поведінки обвинуваченого, оскільки останній критично оцінює свою протиправну поведінку, щиро її засуджує, фактично визнав свою вину і готовий понести кримінальну відповідальність, про що ОСОБА_7 письмово заявив під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції (а.п. 111). Обставин, обтяжуючих покарання судом першої інстанції не встановлено, що не оспорюється апелянтом.
Одночасно суд апеляційної інстанції не може залишити без уваги і обставини зловживання обвинуваченим спиртними напоями, внаслідок чого неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності (а.п. 65-66, 74), характеристику за місцем служби як недисциплінованого, невідповідального військовослужбовця (а.п. 51).
З огляду на викладене, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 , в частині призначеного йому покарання, не можна визнати законним та обґрунтованим через неправильне застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування ст. 75 КК України, а тому вирок підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку про призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям.
Між тим, з урахуванням наведених обставин у їх сукупності щодо наявності пом`якшуючих покарання обставин та відсутності обтяжуючих, позитивних даних про особу обвинуваченого, колегія суддів приходить до висновку про можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, в межах мінімального розміру санкції, визначеної ч. 4 ст. 408 КК України.
На переконання колегії суддів, саме таке покарання, буде відповідати вимогам ст. 50, 65 КК України, буде необхідним, справедливим, та достатнім, і сприятиме виправленню обвинуваченого, попередженню вчинення ним та іншими військовослужбовцями нових кримінальних правопорушень.
Отже, колегія суддів вважає, що згідно положень п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409КК України підставою для скасування вироку суду першої інстанції у частині призначеного покарання є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 75 КК України) та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.
З урахуванням вище викладеного, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, вирок суду першої інстанції в частині призначення обвинуваченому покарання підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом вироку в порядку ст. 420 КПК України.
При цьому, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13.09.2022 року (а.п. 82) обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який ухвалено обчислювати з 10.09.2022 року (відповідно до протоколу затримання (а.п. 76-80)).
При ухваленні вироку суду першої інстанції 22.12.2022 року ОСОБА_7 звільнено з-під варти в залі суду.
За таких обставин, обвинуваченому ОСОБА_7 слід зарахувати в строк покарання час попереднього ув`язнення з 10 вересня 2022 року по 22 грудня 2022 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
З огляду на довод сторони захисту при апеляційному розгляді щодо спричинення обвинуваченому вогнепального поранення іншими військовослужбовцями, колегія суддів зауважує на перевірці місцевим судом даної версії сторони захисту та надання у вироку вичерпної відповіді з цього питання. При цьому, апеляційної скарги стороною захисту не подавалося.
Сукупність усіх обставин у даному провадженні стали підставою для призначення ОСОБА_7 покарання у мінімальній межі, передбаченій санкцією ч. 4 ст. 408 КК України.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні начальника Мелітопольського відділу Запорізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2022 року відносно ОСОБА_7 , визнаного винниму вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.4ст.408КК України, в частині призначеного покарання скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 408 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.
Строк покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту приведення вироку апеляційного суду до виконання.
Зарахувати у строк покарання ОСОБА_7 строк його попереднього ув`язнення з 10 вересня 2022 року по 22 грудня 2022 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
