Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2023 року
м. Київ
справа № 806/5200/15
адміністративне провадження № К/9901/27261/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Хохуляк В.В., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Премдор-Україна»
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17.05.2016 року (суддя Сичова О.П.)
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2016 року (головуючий суддя Мацький Є.М., судді: Євпак В.В., Шидловський В.Б.)
у справі № 806/5200/15
за позовом Дочірнього підприємства «Премдор-Україна»
до Бердичівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У С Т А Н О В И В :
У листопаді 2015 року Дочірнє підприємство «Премдор-Україна» (далі - позивач, підприємство) звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Бердичівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач, податковий орган), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток та за платежем податок на додану вартість, зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість та від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток.
Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 17.05.2016 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2016 року, в задоволенні позову відмовив.
Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що правова позиція податкового органу в ході судового розгляду справи належними доказами не спростована.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підприємство зазначає, що ухвала суду апеляційної інстанції є точною копією постанови суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не перевірив доводи апеляційної скарги та не надав оцінку обґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу підприємства від відповідача на адресу Суду не надходив, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 18.05.2011 року по 31.05.2011 року податковим органом проведено планову документальну виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт від 07.06.2011 року №2660/23-01/32721155.
Висновками акта перевірки встановлено, зокрема, порушення:
- п.п.5.2.1.п.5.2, п.5.3.9 ст.5 п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 655 250 грн;
- п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, по періодах: за 2008 рік на 14 635 633 грн, за 2009 рік на 13 484 623 грн, за 2010 рік на 2 540 966 грн, за 1квартал 2011 року на 10 838 041 грн;
- пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 88 875 грн, та в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 776 грн.
На підставі висновків акта перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 20 липня 2011 року:
- № 0000682301, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 819 062 грн, в тому числі: 655 250 грн - за основним платежем та 163 812 грн - за штрафними санкціями;
- № 0000662301, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 111 094 грн, в тому числі: 88 875 грн - за основним платежем та 22 219 грн - за штрафними санкціями;
- № 0000672301, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 776 грн;
- № 0000692301, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 10 838 041 грн.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Щодо податку на додану вартість (податкові повідомлення-рішення №0000662301 та №0000672301).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для висновку контролюючого органу про заниження позивачем податку на додану вартість в сумі 88 875 грн та завищення суми залишку від`ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 1 776 грн слугували висновки податкового органу, які містяться в актах перевірок:
- від 12.01.2009 року №37/2301/32721155;
- від 31.12.2009 року №3870/16-01/32721155, 3871/16-01/32721155, 3872/16-01/32721155, 3873/16-01/32721155, 3874/16-01/32721155, 3875/16-01/32721155;
- від 25.02.2010 року №502/16-01/32721155;
- від 20.05.2010 року №1202/16-01/32721155;
- від 24.06.2010 року №1577/16-01/32721155;
- від 19.07.2010 року №1769/16-01/32721155;
- від 20.09.2010 року №2691/16-01/32721155;
- від 21.10.2010 року №3014/16-01/32721155.
Судами першої та апеляційної інстанцій проаналізовано рішення судів по справам, в яких оскаржено податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі висновків вказаних актів перевірки. За результатами чого суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність висновків податкового органу в цій частині.
Частинами 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За приписами ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В акті перевірки (том 1 арк. с. 36) зазначено, що всі перераховані акти перевірок знаходяться на судовому оскарженні.
Досліджуючи рішення судів, суди попередніх інстанцій не встановили, чи були на момент перевірки судові рішення, які набули законної сили та, відповідно, податкові зобов`язання, які набули статусу узгоджених.
За таких обставин, суд не може погодитись з висновком судів попередніх інстанцій, що податковим органом, спираючись на акти попередніх перевірок, правомірно визначено податкові зобов`язання з податку на додану вартість.
Щодо податку на прибуток (податкові повідомлення-рішення №0000682301 та №0000692301).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для висновку податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток слугували наступні висновки посадових осіб податкового органу:
- позивачем завищено витрати на придбання товарів (робіт, послуг) за 3 квартали 2008 року на суму 988 187 грн в контрагентів ТОВ «ЛамарКом», ТОВ «Т.А.В.-Інжинірінг», ТОВ «Тример», ТОВ «Лігалайф» та ТОВ «Компанія Валента»;
- позивачем до складу валових витрат включено вартість послуг по управлінню та організації діяльності отриманих від ПП ОСОБА_1 на загальну суму 132 225 грн;
- завищення Підприємством у рядку 04.09 декларації з податку на прибуток на суму 10 838 041 грн.
До матеріалів справи позивачем надані ідентичні договори поставок з вищезазначеними контрагентами.
Згідно п. 1.3 договорів товар передається згідно з накладними та довіреностями, які є невід`ємною частиною договору, а пунктом 2.2 вищевказаних договорів передбачено, що обсяг партії кожної поставки визначається згідно з письмовими замовленнями покупця, наданими не пізніше 5 днів до моменту поставки.
На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем до матеріалів справи надані специфікації, податкові накладні та банківські виписки.
Суди попередніх інстанцій встановили, що з наданих документів неможливо встановити як товар був замовлений, його кількість та характеристику, як товар був відвантажений та поставлений позивачу, яким чином здійснювалось розвантаження, де зберігався та подальше його використання, не було також надано довіреності та письмові замовлення на товар, що передбачено п.2.2 договорів.
Відсутні також акти-прийому передачі, які б підтверджували отримання товару від продавця до покупця. Крім того позивачем не надано до матеріалів справи докази транспортування товарів, а саме відсутні товарно-транспортні накладні, довіреності, путівні листи, договори перевезення вантажу тощо.
Що стосується банківських виписок по рахунках, то вони не дають можливості ідентифікувати платіж і встановити згідно поставки по якому договору відбувся розрахунок.
Суд погоджується з доводом касаційної скарги, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, неподання товарно-транспортної накладної не може бути єдиною підставою для невизнання витрат.
Щодо відсутності актів приймання-передачі, суд зазначає, що у випадку постачання товарів факт передачі товару від покупця продавцю підтверджується видатковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.
Банківські виписки, в свою чергу, підтверджують факт перерахування коштів. З наданих виписок можливо встановити дату платежу, суму та контрагента.
Суд звертає увагу, що факт оплати наданого товару не поставлений під сумнів актом перевірки.
В акті перевірки податковий орган посилається на податкову інформацію щодо контрагентів позивача. Також в акті зазначено, що до перевірки не надано товарно-транспортні накладні та інших документів, що свідчать про транспортування товару (том 1 арк. с. 23)
Судом першої та апеляційної інстанції вказані обставини залишено поза увагою.
Також, судом апеляційної інстанції не перевірено та не надано оцінку доводу підприємства, що позитивне значення об`єкту оподаткування не може виникнути не дивлячись на висновок податкового органу про завищення валових витрат на 988 187 грн, оскільки в 2008 році позивач мав право на від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 14 358 364 грн (том 4 арк. с. 6).
За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу підприємства, вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності податковим органом правомірності прийнятих рішень передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.
Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Премдор-Україна» задовольнити.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17.05.2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2016 року у справі № 806/5200/15 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.А. ВасильєваСудді: В.В. Хохуляк В.П. Юрченко
