Постанова
іменем України
05 червня 2023 року
м. Київ
справа № 587/241/18
провадження № 51-1068 кмп 22
Друга судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,
прокурора ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Сумського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017200260000712, за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 червня 2020 року ОСОБА_10 визнано винуватою за ч. 1 ст. 115 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Прийнято рішення щодо розподілу процесуальних витрат та долі речових доказів.
Сумський апеляційний суд ухвалою від 22 листопада 2021 року змінив вирок місцевого суду: перекваліфікував дії ОСОБА_10 з ч. 1 ст. 115 на ст. 116 КК України та призначив їй покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, від відбування якого звільнив на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 2 роки та покладанням обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Згідно з ухвалою апеляційного суду, 26 листопада 2017 року в першій половині дня, ОСОБА_10 разом із ОСОБА_11 та іншими особами, перебуваючи за місцем свого проживання у АДРЕСА_1 , вживали спиртні напої.
Під час застілля між ОСОБА_10 та її чоловіком виник черговий конфлікт, у ході якого останній завдав ОСОБА_10 декілька ударів кулаками і ногами по обличчю та тулубу, заподіявши легкі тілесні ушкодження у вигляді синців.
Близько 15.00 того ж дня, коли гості пішли, ОСОБА_11 почав вимагати від дружини виконання її подружнього обов`язку, при цьому продовжував ображати, принижувати дружину та застосовувати фізичне насильство.
Не витримавши знущань чоловіка, бажаючи помститися за всі приниження, страждання та регулярне застосування ним фізичного насильства, внаслідок неприязних відносин, які протягом тривалого часу склалися між подружжям, у ОСОБА_10 під час цього конфлікту виник умисел на позбавлення життя ОСОБА_11 .
Для цього ОСОБА_10 вибігла зі спальні до іншої кімнати, схопила кухонний ніж, миттєво повернулася назад та, діючи умисно, з метою протиправного заподіяння смерті ОСОБА_10 , нанесла йому удар ножем в ділянку передньої черевної стінки. Після цього ОСОБА_11 піднявся з ліжка та намагався відібрати у неї ніж. Під час боротьби подружжя впало на підлогу та ніж в руках ОСОБА_10 зламався.
Проте, розлючена ОСОБА_10 , прагнучи довести до кінця свій злочинний намір, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_11 , забігла у сусідню кімнату, схопила зі столу алюмінієву каструлю та з силою нанесла нею один удар в область лівої тім`яної ділянки голови ОСОБА_11 , від якого він не втримав рівновагу та сів на диван, що знаходився позаду нього.
Не зупиняючись на скоєному, ОСОБА_10 нанесла каструлею чисельні удари по голові чоловіка, розуміючи, що такі її дії, направлені на завдання тілесних ушкоджень, призведуть до смерті ОСОБА_11 , і свідомо бажаючи настання цих наслідків.
Лише втамувавши свою злість та побачивши, що ОСОБА_11 перестав подавати ознаки життя, ОСОБА_10 припинила завдавати удари та відразу повідомила на лінію «102» про вчинене нею вбивство.
Смерть ОСОБА_11 наступила внаслідок відкритої тупої травми кісток черепу та головного мозку у вигляді численних осколкових переломів кісток склепіння, основи черепу та кісток обличчя, крововиливу у шлуночки головного мозку, забою головного мозку.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Прокурор не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_10 вчинила умисне вбивство перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виник внаслідок протизаконного насильства та систематичного знущання зі сторони потерпілого, оскільки це суперечить висновку судово-психіатричної експертизи. Також прокурор наголошує, що апеляційний суд неповно дослідив окремі докази та, встановивши інші обставини вчинення кримінального правопорушення, не сформулював нового обвинувачення, яке визнав доведеним. Зазначене, на думку прокурора, свідчить про недотримання апеляційним судом положень ст. 419 КПК України.
Підстави розгляду кримінального провадження палатою
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ухвалою від 14 березня 2023 року на підставі ч. 1 ст. 434-1 КПК України передала кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 на розгляд Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Таке рішення колегія суддів ухвалила у зв`язку з тим, що вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 21 вересня 2021 року у справі № 750/13728/19 (провадження № 51-2412 км 21). У цій постанові, зокрема, зазначено, що стан сильного душевного хвилювання пов`язаний виключно з фізіологічним афектом. Суд касаційної інстанції визнав незаконною перекваліфікацію дій особи з ч. 1 ст. 115 на ст. 116 КК України за відсутності по справі спеціальних висновків психолого-психіатричної експертизи щодо встановлення наявності або відсутності у цієї особи стану фізіологічного афекту під час вчинення кримінального правопорушення. Тому ухвала суду апеляційної інстанції була скасована з призначенням нового розгляду в апеляційному суді.
Проте колегія суддів під час касаційного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_10 , не погоджуючись з такою позицією, вважала, що поняття лише «фізіологічного афекту» не охоплює своїм змістом всі емоційні стани, що мають кримінально-правове значення для встановлення стану сильного душевного хвилювання. Зокрема, системні прояви жорстокого поводження з боку потерпілого, про яке зазначено у диспозиції ст. 116 КК України, як тривала психотравмуюча ситуація може зумовити не лише фізіологічний афект у особи, яка вчиняє вбивство, а й інші емоційні стани, внаслідок яких значною мірою обмежується здатність особи усвідомлювати свої дії або бездіяльність та (або) керувати ними, та які мають значення для встановлення сильного душевного хвилювання.
З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності касаційний розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_10 має здійснити Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного кримінального суду, як це передбачено ч. 1 ст. 434-1 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_8 просив задовольнити касаційну скаргу прокурора на викладених у ній підставах.
Захисник ОСОБА_9 просила залишити ухвалу апеляційного суду без зміни як законну, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
У цьому кримінальному провадженні на розгляд палати винесено питання щодо можливості застосування норми закону України про кримінальну відповідальність, передбаченої ст. 116 КК України, у разі встановлення судом, що винний під час вчинення умисного вбивства перебував не у стані фізіологічного афекту, а в іншому емоційному стані.
Для висновку щодо правильного правозастосування палата враховує таке.
Суспільна небезпека умисного вбивства визначається насамперед важливістю об`єкта - життя людини, на яке спрямовано злочинне посягання. Разом із цим ступінь суспільної небезпеки конкретного кримінального правопорушення визначається також способом дій, ознаками, що характеризують суб`єктивну сторону вчиненого, властивостями самого суб`єкта.
Ці кримінальні правопорушення зазвичай пов`язані з яскраво вираженими проявами емоційно-психологічних особливостей суб`єкта злочину та супроводжуються складним психологічним процесом, в якому спонукальні, інтелектуальні, вольові, емоційні та інші психологічні ознаки перебувають в тісному взаємозв`язку та взаємообумовленості. Емоції одночасно є формою організації внутрішньої психічної та зовнішньої поведінкової активності суб`єкта. Також емоції можуть опосередковувати спонукальну функцію мотивів, процес утворення мотивів і мотиваційної діяльності, зокрема злочинної. Емоційна стійкість (нестійкість) сприяє ступеню впливу емоцій на здатність суб`єкта усвідомлювати соціально-правове значення власних діянь і керувати ними.
Ретельне дослідження суб`єктивної сторони кримінального правопорушення та психіки винного при вчиненні умисного вбивства має особливе значення для правильної кваліфікації його дій, визначення ступеня суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила, а також індивідуалізації покарання. Оскільки вплив емоцій на свідомо-вольову діяльність особи в кожному конкретному випадку є різним, тому його потрібно визначати з огляду на всі обставини вчинення злочину й риси винуватої особи.
Так, суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 116 КК України, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який під час вчинення вбивства значно знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, - сильним душевним хвилюванням, яке раптово виникло, але не само собою, а внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Ці обставини істотно знижують суспільну небезпечність і караність вчиненого діяння, утворюючи привілейований склад умисного вбивства.
Якщо під впливом зазначеної поведінки потерпілого у винного виникають негативні емоції, які призводять до того, що винний раптово частково утрачає контроль над своїми діяннями, оскільки такі емоції суттєво впливають на свідомість (обмежують здатність усвідомлювати значення своїх дій) та поведінку (обмежують здатність керувати своїми діями) і водночас стають визначним мотивом, що породжує прагнення спричинити шкоду потерпілому як реакція на поведінку останнього, і саме в процесі такого сильного душевного хвилювання реалізується умисел на вбивство, то це є підставою для кваліфікації дій винного за ст. 116 КК України.
Натомість у ситуаціях, коли особа, яка згодом стає потерпілою, протиправно поводиться стосовно майбутньої винуватої особи, що стає мотивом вчинення умисного вбивства, однак під час безпосереднього виконання об`єктивної сторони цього кримінального правопорушення винний перебував у звичайному психічному стані, а не у стані сильного душевного хвилювання, то кваліфікація його дій за ст. 116 КК України виключається. Протиправна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, яка пом`якшує покарання.
Отже, при кваліфікації дій особи за ст. 116 КК України стан сильного душевного хвилювання є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони умисного вбивства, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні.
Стан сильного душевного хвилювання може мати прояв у вигляді фізіологічного афекту, який є психологічним поняттям. Фізіологічний афект може виникнути, зокрема, від одноразового, раптового, неочікуваного безпосереднього сильного впливу зовнішнього фактора. На першій стадії його перебігу внаслідок конкретної ситуації, яку особа суб`єктивно оцінює як надпотужно афектогенну, відбувається раптовий перехід від свідомого психічного стану до звуження свідомості, уявлення обмежуються лише подразником, на який спрямовується рухове збудження, ця підготовча стадія протікає мінімально за часом і майже миттєво настає друга стадія - розрядка, афектований вибух. З урахуванням форм поведінки потерпілого, які передбачені у диспозиції ст. 116 КК України, його дії, які викликають такий афект у винного, можуть виражатися у протизаконному насильстві чи тяжкій образі.
Однак, якщо винний зазнавав систематичного знущання з боку потерпілого, то його стан сильного душевного хвилювання може бути викликаний кумулятивним афектом, який є результатом тривалого нагромадження випадків прояву знущання, кожен з яких певним чином впливає на свідомість і волю винного, що призводить до тривалого накопичення емоційного напруження, в результаті чого тиск емоцій поступово посилюються до критичної межі переживання. На підготовчій стадії кумулятивний афект має накопичувальну фазу тривалістю до кількох місяців і навіть років, протягом яких складається психотравмуюча ситуація та зростає афектогенний вплив психотравмуючих чинників як передумова подальшої афективної розрядки, однак під впливом стримувальних установок у винного не виникає миттєва розрядка, а відбувається кумуляція афекту. У наступній стадії афективний вибух може наставати навіть у певних випадках із незначного приводу, який динамізує психічне напруження, що накопичилося, подібно до детонатора. Психологи порівнюють дію такого приводу з «останньою краплею, що переповнила чашу терпіння». Разом із цим, афективний стан виникає раптово для самого суб`єкта умисного вбивства, адже він не очікує, що саме в цей момент він раптом опиниться в певному обмежено контрольованому психічному стані, якому буде складно протистояти (юридично визначається як стан сильного душевного хвилювання), коли настане афективна розрядка. Отже, якщо формування умислу було зумовлено емоційним напруженням, яке переживала особа протягом тривалого часу й воно поступово посилювалося, а, реалізуючи умисел, винувата особа перебувала в афективному стані, який суттєво вплинув на її свідомість і поведінку, то це може бути підставою для кваліфікації її дій за ст. 116 КК України.
Таким чином, фізіологічний та кумулятивний афекти відрізняються тільки за тривалістю перебігу першої фази, а за проявом у фазі розрядки ці афекти повністю ідентичні: емоційно забарвлене звуження свідомості та самоконтролю, бурхливі руйнівні поведінкові реакції тощо. В обох випадках провідною ознакою афекту у фазі розрядки є раптовість її виникнення.
З огляду на формулювання диспозиції ст. 116 КК України, вирішальне значення для визначення сильного душевного хвилювання має саме фаза раптових активних дій, під час якої вчинено умисне вбивство, при цьому перша фаза (довготривала вона чи короткочасна) юридичного значення не має. Таким чином не має значення тривалість першої фази, під час якої виникла причина, а провідного значення набуває лише раптовість (суб`єктивна та об`єктивна несподіваність) самого афектованого вибуху, що повністю відповідає юридичному визначенню сильного душевного хвилювання. Отже, кумулятивний афект, як і фізіологічний, може бути ознакою сильного душевного хвилювання.
Оскільки психіка людини є складним об`єктом для дослідження, а з`ясування емоційного стану має самостійне кримінально-правове значення для встановлення стану сильного душевного хвилювання, яке входить до суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 116 КК України, то для дослідження психічної діяльності особи під час вчинення нею кримінального правопорушення, яка взаємообумовлена її емоційно-психологічними особливостями, необхідні спеціальні знання, а тому призначається експертиза. Об`єктом дослідження судової психологічної експертизи є психічно здорові особи та матеріали кримінального провадження. До компетенції експерта при дослідженні емоційного стану особи належить встановлення індивідуально-психологічних особливостей (зокрема таких, які визначають схильність до кумуляції афекту): які психологічні особисті якості та провідні мотиваційні чинники поведінки має обвинувачений та у якому зв`язку вони перебувають з обставинами, що досліджуються у справі, чи могли ці особливості суттєво вплинути на його поведінку під час скоєння ним інкримінованих дій. Водночас експерт встановлює міру здатності обвинуваченого розуміти характер скоєних дій, та їх наслідки; наявності або відсутності в обвинуваченого в момент скоєння протиправних дій емоційного стану, що суттєво вплинув на його свідомість і поведінку. А тому експерт вирішує питання у якому емоційному стані перебував обвинувачений на момент скоєння інкримінованого йому діяння; чи перебував він у стані вираженого емоційного збудження або вираженого емоційного напруження, що може розглядатися як психологічна підстава стану сильного душевного хвилювання; чи перебував обвинувачений на момент скоєння інкримінованих йому дій у стані фізіологічного чи іншого непатологічного афекту як психологічної підстави сильного душевного хвилювання. Психологічна експертиза має врахувати всі обставини справи, зокрема, прояви поведінки обвинувачуваного в момент вчинення інкримінованих діянь, кількість ушкоджень у жертви, наявність тривалого конфлікту з нею і, разом з тим, раптовість самого криміногенного діяння, посилання обвинувачуваного на зміну в усвідомленні ситуації, неповноту осмислення та сприйняття в момент вчинення злочину, висловлювання про неможливість у той час володіти собою, витіснення з пам`яті окремих епізодів вчиненого тощо. Така експертиза необхідна для недопущення помилкового пом`якшення покарання у випадках, коли стану афекту з погляду юридичної психології бути не може.
Також може проводитися психолого-психіатрична експертиза, яка є комплексним дослідженням і включає в себе психологічну експертизу. Психіатрична складова такої експертизи проводиться для того, щоб відмежувати емоційний стан особи від можливого стану патологічного афекту, за якого особа не буде суб`єктом кримінального правопорушення через свою неосудність.
Отже, якщо у висновку судово-психологічної експертизи констатовано відсутність саме фізіологічного афекту, це ще не свідчить про відсутність інших проявів стану сильного душевного хвилювання, яким суд може визнати й інші емоційні стани за умови існування причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою потерпілого у визначених диспозицією ст. 116 КК України формах і відповідним емоційним станом винного, який під час вчинення умисного вбивства порушує його психічну діяльність, а саме - суттєво впливає на здатність особи повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Таким чином, є підстави для відступу від зазначеного вище висновку щодо застосування норми права висловленому в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 21 вересня 2021 року у справі № 750/13728/19 (провадження № 51-2412 км 21) щодо визнання умисного вбивства вчиненим у стані сильного душевного хвилювання лише у разі встановлення за висновком судово-психологічної експертизи перебування обвинуваченого у стані фізіологічного афекту під час його вчинення.
Щодо доводів, наведених прокурором у касаційній скарзі
Ухвала суду апеляційної інстанції повинна відповідати встановленим ст. 370 КПК України загальним вимогам щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення. Відповідність наведеним вимогам включає в себе, зокрема, дотримання передбачених КПК України норм процесуального права. Виходячи з цих вимог та спеціальних норм ст. 419 КПК України, обґрунтованою ухвала може вважатися лише за умови, якщо в ній викладено належні й достатні мотиви прийнятого рішення з посиланням на докази та застосовані судом положення закону. Викладені у цьому судовому рішенні висновки мають ґрунтуватися на об`єктивно з`ясованих обставинах, які були би підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 412 КПК України істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав доведеним пред`явлене ОСОБА_10 обвинувачення, у якому, зокрема, зазначено про систематичне знущання та незаконне застосування насильства щодо останньої з боку її чоловіка, помста за які послугувала мотивом умисного вбивства, та кваліфікував її дії за ч. 1 ст. 115 КК України.
При цьому суд у вироку зазначив, що доводи сторони захисту про перебування ОСОБА_10 у стані сильного душевного хвилювання під час вчинення умисного вбивства спростовані висновком судово-психіатричної експертизи № 30 від 22 січня 2018 року, відповідно до якого емоційний стан ОСОБА_10 у період, до якого відноситься інкриміноване їй правопорушення, не досягав ступеню фізіологічного афекту; зниження інтелектуального контролю ОСОБА_10 над своєю поведінкою було зумовлено попереднім вживанням нею алкоголю, який змінив характер емоційної регуляції мислення, порушив нормальне протікання фізіологічних процесів, полегшив здійснення соціально осуджуваних альтернатив поведінки, зменшив можливість самоконтролю. Водночас під час дослідження експерт урахував особливості тривалої психотравмуючої для ОСОБА_10 ситуації, пригнічення та приниження її з боку чоловіка, регулярні дії фізичного впливу з його сторони та індивідуальні особливості обвинуваченої, за результатами чого дійшов висновку, що на момент інкримінованого правопорушення ОСОБА_10 могла знаходитись в стані емоційної напруги, який не досягав афективної глибини та суттєво не вплинув на її свідомість та діяльність як під час скоєння правопорушення, так і після нього.
Захисник, не погодившись з кваліфікацією дій ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 115 КК України, подав апеляційну скаргу, в якій, зокрема, зазначив, що місцевий суд не дав належної оцінки протиправній поведінці потерпілого, яка свідчить про те, що обвинувачена була змушена захищатися від насильства та систематичного знущання. Захисник наполягав на невідповідності висновків суду про відсутність у ОСОБА_10 сильного душевного хвилювання під час умисного вбивства фактичним обставинам кримінального провадження, адже, на його думку, ознаки такого стану в обвинуваченого має встановлювати саме суд, а не судово-психологічний експерт.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою захисника, повторно дослідив обставини, встановлені під час кримінального провадження, та дійшов висновку, що суд першої інстанції дав неправильну юридичну оцінку діям ОСОБА_10 , оскільки під час вчинення умисного вбивства вона перебувала у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виник внаслідок протизаконного насильства та систематичного знущання з боку потерпілого, а тому перекваліфікував дії засудженої з ч. 1 ст. 115 на ст. 116 КК України (в редакції від 05 квітня 2001 року).
Однак при постановленні цього рішення апеляційний суд не дотримався вимог кримінального та кримінального процесуального закону.
Так, апеляційний суд послався на те, що потерпілий застосував до обвинуваченої протизаконне насильство в день вчинення умисного вбивства, а перед цим систематично над нею знущався. З огляду на ці обставини апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_10 протягом тривалого часу відчувала емоційне напруження, яке досягло свого максимуму в день вчинення умисного вбивства, що суттєво вплинуло на її свідомість і поведінку та стало причиною виникнення у ОСОБА_10 специфічного емоційно-психологічного стану, який викликав відповідну реакцію у виді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, від яких настала його смерть.
Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що вказаний вище висновок судово-психіатричної експертизи не заслуговує на увагу, оскільки обов`язковою умовою кваліфікації дій за ст. 116 КК України є не перебування винного у стані фізіологічного афекту, що є суто медичним, психолого-психіатричним критерієм, а в стані сильного душевного хвилювання, що є критерієм кримінально-правовим, який в межах своєї виключної (дискреційної) компетенції встановлює суд на підставі фактичних даних у кримінальному провадженні, які могли би викликати у винного такий емоційний стан. Тому апеляційний суд дійшов висновку, що відсутність експертизи, яка би підтвердила афектований стан ОСОБА_10 , жодним чином не впливає на можливість кваліфікації її дій за ст. 116 КК України, і до того ж, висновок судово-психіатричної експертизи, проведений у цьому кримінальному провадженні, не суперечить іншим доказам. Однак, в протиріч цьому твердженню та змісту вказаного висновку, далі в ухвалі апеляційний суд зазначив, що перебування обвинуваченої у стані алкогольного сп`яніння не виключало настання у неї будь-якого емоційного стану, зокрема і сильного душевного хвилювання. Тому апеляційний суд лише взяв до уваги показання самої обвинуваченої про її емоційний стан під час вчинення умисного вбивства, проте жодних доказів на підтвердження чи спростування вказаної версії обвинуваченої не досліджував і не аналізував, натомість на підставі власних припущень оцінив обставини, які потребують спеціальних знань у галузі судової психології та психіатрії, фактично перебравши на себе функцію експерта, що є неприпустимим.
Таким чином позиція апеляційного суду у цій справі зводиться до того, що дії особи за ст. 116 КК України кваліфікуються за умови лише встановлення судом фактів протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Апеляційний суд фактично дійшов висновку, що внаслідок цих обставин у особи, яка вчиняє умисне вбивство, автоматично виникає стан сильного душевного хвилювання. Однак така позиція є недопустимою, оскільки кожна з обставин, - як зазначена поведінка потерпілого, так і факт перебування винного у стані сильного душевного хвилювання внаслідок такої поведінки, - підлягає доказуванню при кваліфікації дій за ст. 116 КК України. Тому суд для прийняття відповідного процесуального рішення повинен оцінити докази з урахуванням вимог ст. 94 КПК України. Перебування винного у момент вчинення умисного вбивства у стані сильного душевного хвилювання повинно бути підтверджено об`єктивними даними, а не ґрунтуватися виключно на припущеннях суду. Водночас, всупереч твердженню апеляційного суду, не кожен емоційний стан обвинуваченого є сильним душевним хвилюванням, а лише той, який значно знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.
Отже, всупереч вимогам статей 94, 370, 419 КПК України, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив обставин, які мають істотне значення для правильної юридичної оцінки дій ОСОБА_10 та згідно зі ст. 91 КПК України входять до предмету доказування у кримінальному провадженні, та не аргументував своїх висновків про наявність у діях ОСОБА_10 стану сильного душевного хвилювання.
Крім цього, апеляційний суд не зазначив в ухвалі формулювання обвинувачення, визнане доведеним, яке би відповідало кваліфікації дій ОСОБА_10 за ст. 116 КК України. Більш того, при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення апеляційний суд навіть не зазначив які ж саме дії потерпілого передували вчиненню умисного вбивства.
За таких обставин ухвала апеляційного суду є невмотивованою, постановленою з порушенням вимог кримінального процесуального закону, що вплинуло на правильність застосування закону про кримінальну відповідальність, і підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду слід усунути вказані порушення, повно та всебічно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо юридичної оцінки дій ОСОБА_10 , дати належну оцінку висновкам суду першої інстанції та зібраним у кримінальному провадженні доказам і прийняти рішення, яке б відповідало вимогам кримінального і кримінального процесуального закону.
Висновок щодо застосування норм права
При кваліфікації дій особи за ст. 116 КК України для встановлення стану сильного душевного хвилювання мають значення, окрім фізіологічного афекту, й інші емоційні стани, за умови, що вони є реакцією особи на поведінку з боку потерпілого, зазначену у диспозиції цієї статті, і досягли такого рівня впливу на свідомість і волю особи, що в момент вчинення умисного вбивства значно знижували її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними. Перебування винного у момент вчинення умисного вбивства у стані сильного душевного хвилювання є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 116 КК України, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні.
Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
у х в а л и в :
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Сумського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року щодо ОСОБА_10 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6
