ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2023 року
справа №380/2696/21
провадження № П/380/17951/22
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Карп`як О.О.,
судді Гавдика З.В.,
судді Коморного О.І.,
секретар судового засідання Савка В.А.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача 1 - Карапетян А.С.,
представника відповідача 2 - Сердіченко С.А.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні у м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду м. Києва, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій, -
встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з вимогами до Окружного адміністративного суду міста Києва (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 81а; фактична адреса: 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1; код ЄДРПОУ 34414689), Державної судової адміністрації України (ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, у якій (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог) позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду м. Києва щодо відмови у видачі наказу про скасування наказу Окружного адміністративного суду міста Києва №227/К від 06 вересня 2010 року про відрахування ОСОБА_1 з 06 вересня 2010 року зі штату Окружного адміністративного суду м. Києва із займаної посади Голови суду та щодо відмови у видачі наказу про зарахування ОСОБА_1 до штату цього суду;
- поновити ОСОБА_1 на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва шляхом зобов`язання Окружного адміністративного суду міста Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до складу суддів Окружного адміністративного суду міста Києва;
- зобов`язати Окружний адміністративний суд м. Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді Окружного адміністративного суду м. Києва час вимушеного прогулу за період з дня незаконного звільнення з 06 вересня 2010 року по день видання наказу про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді (зарахування до штату) Окружного адміністративного суду м. Києва;
- зобов`язати Окружний адміністративний суд м. Києва видати наказ, яким нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 06 вересня 2010 року по день ухвалення рішення у справі включно з урахуванням належних доплат та надбавок;
- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2010 по день ухвалення рішення у справі включно з урахуванням належних доплат та надбавок;
- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Окружного адміністративного суду м. Києва та стягнення суддівської винагороди, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць;
- стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати, включаючи витрати на професійну правничу допомогу;
- зобов`язати Окружний адміністративний суд м. Києва та ДСА України у п`ятиденний строк подати до суду звіт про виконання судового рішення, початок якого рахувати з наступного дня після одержання ними копій рішення суду на підставі частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Процесуальні дії у справі:
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09.03.2021р. адміністративну справу № 380/2696/21 за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності, скасування наказу про відрахування зі штату суду, спонукання до вчинення певних дій, передано на розгляд Окружного адміністративного суду міста Києва.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 року апеляційну скаргу представника адвоката Стиранки Михайла Богдановича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09.03.2021р. про передачу справи № 380/2696/21 до іншого адміністративного суду - скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року закрито провадження в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Окружного адміністративного суду міста Києва №227/К від 06 вересня 2010 року про відрахування ОСОБА_1 з 06 вересня 2010 року зі штату Окружного адміністративного суду м. Києва із займаної посади Голови суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 у задоволені позову ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій - відмовлено повністю.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року про закриття провадження в частині позовних вимог у справі № 380/2696/21 змінено в частині підстав та мотивів закриття провадження в частині позовних вимог.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 380/2696/21 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо відмови у видачі наказу про скасування наказу Окружного адміністративного суду міста Києва №227/К від 06 вересня 2010 року про відрахування ОСОБА_1 з 06 вересня 2010 року зі штату Окружного адміністративного суду м. Києва із займаної посади Голови суду та щодо відмови у видачі наказу про зарахування ОСОБА_1 до штату цього суду. Зобов`язано Окружний адміністративний суд міста Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до складу суддів Окружного адміністративного суду міста Києва. Зобов`язано Окружний адміністративний суд міста Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді Окружного адміністративного суду м. Києва час з дня звільнення з 06 вересня 2010 року по день видання наказу про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді (зарахування до штату) Окружного адміністративного суду міста Києва. Зобов`язано Окружний адміністративний суд міста Києва видати наказ, яким нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 06 вересня 2010 року по день скасування наказу Окружного адміністративного суду міста Києва №227/К від 06 вересня 2010 року про відрахування ОСОБА_1 з урахуванням належних доплат та надбавок. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з бюджетних асигнувань Окружного адміністративного суду міста Києва (код ЄДРПОУ 34414689) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9500,00 (дев`ять тисяч п`ятсот гривень) 00 копійок.
Постановою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року справа № 830/2696/21 (адміністративне провадження № К/990/14645/22) касаційні скарги Державної судової адміністрації України та Окружного адміністративного суду міста Києва задоволено частково. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у справі №380/2696/21 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2022 року, виправлено описку у пункті 2 резолютивної частини скороченого та повного тексту постанови Верховного Суду від 03 листопада 2022 року, виклавши у такій редакції: "Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у справі №380/2696/21 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду".
Справа надійшла до Львівського окружного адміністративного суду 09.12.2022 року.
Ухвалою від 13.12.2022 прийнято до провадження адміністративну справу № 380/2696/21, призначено підготовче судове засідання на 28 грудня 2022 року о 11:00.
Ухвалою від 28.12.2022 року залучено до участі у справі співвідповідача Державну судову адміністрацію України (ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5).
16 березня 2023 року представником Окружного адміністративного суду міста Києва (вх. № 4991 ел) подано заяву про відвід судді Карп`як О.О. у справі № 380/2696/21.
Ухвалою від 17.03.2023 заяву про відвід судді Карп`як О.О. від 16 березня 2023 року (вх. 4991 ел) у справі № 380/2696/21 визнано необґрунтованою. Заяву про відвід судді Карп`як О.О., передано для реєстрації в автоматизованій системі документообігу та визначення судді для її розгляду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду (суддя Братичак У.В.) у задоволенні заяви представника відповідача - Окружного адміністративного суду м. Києва про відвід судді у справі за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду м. Києва, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій - відмовлено.
Ухвалою від 24.03.2023 призначено розгляд справи №380/2696/21 колегіально у складі трьох суддів.
Ухвалами від 25.04.2023 відмовлено у задоволенні клопотань відповідачів про передачу справи до іншого суду, прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог від 28.12.2022, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про залучення співвідповідача Ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду м. Києва, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі співвідповідачів Офіс Президента України та Вищої Ради Правосуддя, витребувано у відповідачів докази.
Ухвалою від 25.04.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09 травня 2023 року о 10:30 год.
Ухвалою від 09.05.2023 відхилено зауваження представника відповідача, Окружного адміністративного суду м. Києва, щодо протоколу судового засідання від 25.04.2023 у адміністративній справі №380/2696/21.
Ухвалою від 09.05.2023 оголошено перерву в судовому засіданні до 25.05.2023 о 14:00.
Позиція позивача:
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що, оскільки Постанова Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 03 червня 2010 року №2316-VI у частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду м. Києва вважається незаконною з моменту її прийняття, тому, на його переконання, автоматично поновлена дія постанови Верховної ради України "Про обрання суддів" від 16 березня 2006 року №3565-IV, якою позивача обрано на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва безстроково. Позивач уважає, що у межах цього спору відпали перепони з реалізації його права на здійснення професійної діяльності судді, у зв`язку з чим він переконаний, що відповідач 1 допустив протиправну бездіяльність щодо відновлення його статусу після визнання протиправними дій суб`єктів владних повноважень, які призвели до його незаконного звільнення з посади судді. Зазначив, що він de jure є суддею Окружного адміністративного суду м. Києва з огляду на те, що обраний безстроково суддею Окружного адміністративного суду міста Києва постановою Верховної Ради України від 16 березня 2006 року №3565-IV, яка є чинною та продовжує свою дію з огляду на скасування Рішення №344/0/15-10, Рішення №345/0/15-10 та Постанови №2316-VI у частині звільнення його з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді; відсутні будь-які чинні (не скасовані в судовому порядку) рішення будь-яких органів державної влади щодо його звільнення; відсутнє рішення Вищої ради правосуддя, прийняте у порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду правосуддя", про його звільнення з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України; на засідання Вищої ради правосуддя 26 січня 2021 року з розгляду матеріалів щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва, його було запрошено саме в статусі судді; за ним збережене право на відставку в порядку ст.116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Згідно зі ст.112 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду правосуддя". За відсутності рішення ВРП про його звільнення, він не є та не може вважатися звільненим з посади Окружного адміністративного суду м. Києва. В оскаржуваному рішенні суд зазначив про його право на звернення до Верховного Суду із заявою про встановлення способу і порядку виконання судового рішення, проте апелянт вважає, що таке покликання суду є помилковим, не відповідає обставинам справи і змісту ухваленого Верховним Судом рішення, адже постановою від 31 травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду лише передала на повторний розгляд ВРП вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Рішення Верховного Суду в цій частині виконано в повному обсязі Вищою радою правосуддя 26 січня 2021 року шляхом прийняття акту "Про відмову у звільненні ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва". Відтак, по-перше, відсутні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення Великої Палати Верховного Суду або роблять його неможливим; по-друге, означене рішення повністю виконане. Разом з тим, покликається, що його порушене право не було поновлене, оскільки внаслідок протиправної бездіяльності відповідача 1, останній утримався від прийняття будь-яких рішень та вчинення дій, спрямованих на реальне відновлення його порушеного права, зокрема: щодо видачі наказу про скасування наказу Окружного адміністративного суду міста Києва №227/К від 06 вересня 2010 року та похідних від цього вимог, що забезпечило б дотримання гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод принципу ефективного захисту порушеного права. Згідно з частиною третьою статті 122 "Про судоустрій і статус суддів" повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді. Таким чином, з огляду на визнання незаконною та скасування постанови Верховної Ради України від 03.06.2010 №2316-VI, тобто визнання в судовому порядку відсутності будь-яких юридичних наслідків вказаної постанови з моменту її прийняття, слідує, що його повноваження як судді Окружного адміністративного суду міста Києва de jure не припинилися. Просить ухвалити судове рішення про задоволення позовних вимог.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задоволити.
Заперечення відповідача 1, Окружного адміністративного суду м. Києва:
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому наполягав, що поновлення права судді на здійснення професійної діяльності, порушеного внаслідок незаконного звільнення з посади судді, визнаного таким національними чи міжнародними судовими установами, можливо виключно шляхом прийняття Президентом України акту, в цьому випадку, про призначення судді на посаду, що буде підставою для видачі головою суду відповідного наказу про зарахування (включення) судді до штату суду. Також відповідач зазначив, що звільнення позивача з посади судді Окружного адміністративного суду м. Києва відбулося внаслідок незаконних рішень Вищої ради юстиції та Верховної Ради України, тому відповідач уважає, що він не повинен нести відповідальність за незаконні рішення інших суб`єктів владних повноважень. Водночас відповідач наполягав, що голова суду не є суб`єктом призначення позивача на посаду судді, а лише на виконання відповідного акту видає наказ про зарахування судді до штату суду. Також відповідач у відзиві вказав, що постанова ВАС України від 07.12.2017 у справі №800/305/17 в частині відмови у задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про поновлення його на посаді судді скасована не була. Позивач 27.01.2021 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з заявою, у якій просив: видати наказ про скасування наказу від 06.09.2010 №227/К про відрахування його з посади голови суду та видати новий наказ, яким відновити його в складі суддів і вважати таким, що приступив до виконання обов`язків судді Окружного адміністративного суду м. Києва; зарахувати йому до стажу роботи на посаді судді час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення і до дня видачі наказу; вжити заходів до формування суддівського досьє та внести зміни до його трудової книжки; звернутися до ДСА України з проханням провести нарахування та виплату йому належної заробітної плати за час вимушеного прогулу. Листом від 03.02.2021 Окружний адміністративний суд м. Києва повідомив ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для задоволення його заяви, оскільки на момент його звернення з відповідною заявою відсутній акт уповноваженого органу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді, що виключає можливість реалізації головою суду повноважень, закріплених п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Також позивач звертався до відповідача 1 із заявами від 03.02.2021, від 10.02.2021 за змістом, аналогічними заяві від 27.01.2021, на що йому було повідомлено, що вказана заява розглянута та надано обґрунтовану відповідь, у тому числі додатково зазначено, що текст рішення ВРП від 26.01.2021 №116/0/15-21 не містить вказівок на поновлення ОСОБА_1 та його призначення у визначеному законом порядку. Тому вважає, що питання про поновлення позивача на посаді має бути вирішено у спосіб, встановлений чинним законодавством на час розгляду справи Вищою Радою Правосуддя, як єдиним компетентним органом приймати рішення про призначення суддів на посади. За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що визначення у судовому рішенні такого способу захисту порушеного права позивача як поновлення його на посаді судді є перебиранням судом на себе компетенції спеціально уповноваженого органу, тобто, виходу за межі компетенції суду. Звертає увагу на те, що у разі задоволення позову буде неможливо виконати рішення суду з огляду на те, що Законом України від 13.12.2022 №2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду м. Києва та утворення /Київського міського окружного адміністративного суду» Окружний адміністративний суд м. Києва ліквідовано без правонаступника. Отже, немає підстав для зарахування ОСОБА_1 до штату для здійснення останнім правосуддя, оскільки наразі судова установа - ОАСК не існує. Окрім того, вказує, що суддя є представником судової гілки влади із спеціальним статусом, який визначається Конституцією України та законом про судоустрій, а особливості здійснення повноважень - відповідними процесуальними законами. Суддя призначається на посаду, за конкурсом, Указом Президента України за поданням ВРП, а звільняється на підставі рішення Вищої Ради Правосуддя з підстав, визначених Конституцією України. Отже, відносно суддів пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню виключно у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться в спеціальному законі. Вважає, що на суддю, як на особу публічного права із особливим статусом, не можуть розповсюджуватись загальні норми трудового законодавства. Відповідач 1 вважає, що до судді не може бути застосована процедура поновлення на посаді у розумінні ч.1 ст.235 КЗпП України. Водночас, ані Конституцією України, ані Законом №1402-УІІІ, так само, як іншими нормативно - правовими актами не встановлено порядку поновлення судді на посаді внаслідок скасування рішення про його звільнення. Тому вважає, що поновлення права судді на здійснення професійної діяльності, порушеного внаслідок незаконного звільнення з посади судді, визнаного таким національним чи міжнародними судовими установами, можливо шляхом прийняття Президентом України акту про призначення судді на посаду, або іншого вирішення питання ВРП, що буде підставою для видачі головою суду відповідного наказу про зарахування (включення, відновлення) судді у штаті суду. На сьогоднішній день будь - якого акту, який би містив чіткий припис про призначення чи поновлення позивача на посаді судді Окружного адміністративного суду м. Києва для відповідача 1 невідомий. Таким чином, видача ОАСК наказу, яким буде зараховано ОСОБА_1 до складу суддів Окружного адміністративного суду м. Києва є ні що іншим, як перебиранням судом на себе компетенції інших уповноважених суб`єктів владних повноважень - Президента України та Вищої Ради правосуддя, тобто є виходом за межі компетенції суду, що суперечить вимогам Конституції України. Звертає увагу на те, що жодної протиправної бездіяльності відповідачем не вчинено, оскільки ОАСК надавав позивачу відповіді на його заяви щодо відновлення у штаті суду на посаді судді, в яких відмовляв вчинити відповідні дії з підстав відсутності для того правових підстав, тож фактично бездіяльності не допускав. Наголошує, що в штаті суду відсутня вакантна посада, на яку слід зарахувати ОСОБА_1 . Окрім того, позивач у проміжку часу з дня звільнення 06.09.2010 займав посаду в іншому органі, що є несумісним із заняттям посади судді. Фактично, з 06.09.2010 позивач був позбавлений статусу судді, він не займав штатну посаду у суді і не здійснював правосуддя. Натомість здійснюючи при цьому іншу професійну діяльність, яка є несумісною з статусом судді, і ці обставини неможливо виправити чи повернути назад. Вважає, що для належного захисту своїх прав позивач мав звертатись або до ВРП для ініціювання питання щодо видання ними акту про поновлення його на посаді судді, або до Вищого адміністративного суду України, який йому відмовив у частині поновлення на посаді судді із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Звертає увагу на те, що голова суду має повноваження видати наказ про зарахування судді до штату суду однак виключно за умови наявності передбаченого законодавством акта про призначення судді на посаду. На даний момент акту про призначення судді на посаду жодним уповноваженим органом не видавалось, а Окружний адміністративний суд м. Києва ліквідовано без правонаступника, тобто не є судом, який функціонує. Тому, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник відповідача 1 у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у заявах по суті спору, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Заперечення відповідача 2, Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України):
31.01.2023 відповідач 2 подав відзив, у якому проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне. Вказує, що ДСА України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України, тоді як Окружний адміністративний суд м. Києва, відповідно є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Згідно положень ст.48 БК України, не маючи відповідних призначень, Окружний адміністративний суд м. Києва не зможе взяти на себе бюджетні зобов`язання, без відповідних бюджетних асигнувань, оскільки останні не вважаються бюджетними зобов`язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. ДСА України вважає за необхідне звернути увагу на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №340/1916/20. Відтак, порядок виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМ України від 03.08.2011 №845. Відповідно до ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і абз. 10 п.25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМ України від 03.08.2011 №845, виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є ДСА України, у межах бюджетних асигнувань на відповідний бюджетний період. Окрім того, вказує, що суддя є представником судової гілки влади із спеціальним статусом, який визначається Конституцією України та законом про судоустрій, а особливості здійснення повноважень - відповідними процесуальними законами. Суддя призначається на посаду, за конкурсом, Указом Президента України за поданням ВРП, а звільняється на підставі рішення Вищої Ради Правосуддя з підстав, визначених Конституцією України. Отже, відносно суддів пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню виключно у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться в спеціальному законі. Вважає, що на суддю, як на особу публічного права із особливим статусом, не можуть розповсюджуватись загальні норми трудового законодавства. Також, ДСА України звертає увагу, що ані Конституцією України, ані Законом №1402-УІІІ, так само, як іншими нормативно - правовими актами не встановлено порядку поновлення судді на посаді внаслідок скасування рішення про його звільнення. Тому вважає, що поновлення права судді на здійснення професійної діяльності, порушеного внаслідок незаконного звільнення з посади судді, визнаного таким національним чи міжнародними судовими установами, можливо шляхом прийняття Президентом України акту про призначення судді на посаду, або іншого вирішення питання ВРП, що буде підставою для видачі головою суду відповідного наказу про зарахування (включення, відновлення) судді у штаті суду. На сьогоднішній день будь - якого акту, який би містив чіткий припис про призначення чи поновлення позивача на посаді судді Окружного адміністративного суду м. Києва для ДСА України невідомий. Рішення ВРП від 26.01.2021 не містить жодних відомостей та інформації про те, що ВРП ухвалено будь - яке рішення про поновлення/призначення ОСОБА_1 на посаді судді Окружного адміністративного суду м. Києва. При цьому, акт про призначення судді на посаду є окремим документом, який містить чіткий припис про здійснення цієї процедури, це рішення не може бути автоматично введеним із рішення ВРП, воно може бути тільки прийнятим у відповідності із законодавчим механізмом здійснення цієї процедури. Тому, оскільки відсутній будь - який акт уповноваженого законодавством органу про призначення судді на посаду, то Окружний адміністративний суд м. Києва позбавлений можливості видати наказ про зарахування ОСОБА_1 до складу суддів Окружного адміністративного суду м. Києва, в тому числі здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди. Звертає увагу суду на те, що позивач наказом Генерального прокурора України від 07.07.2014 був призначений заступником Генерального прокурора України - начальником Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суд Генеральної прокуратури України. Відповідно до ч.1 ст.54 Закону №1402-УІІІ визначено, що перебування на посаді судді несумісне із заняттям посади в будь - якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Тому вважає, що відсутні підстави для зарахування позивачу до стажу роботи судді Окружного адміністративного суду м. Києва час з дня звільнення по день видання наказу про зарахування позивача на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва, без з`ясування та встановлення обставин його діяльності, яка несумісна зі статусом судді. Додатково повідомляють, що з 15.12.2022 Окружний адміністративний суд м. Києва припинив здійснення правосуддя, утворено ліквідаційну комісію. З огляду на вищенаведене, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник відповідача 2 в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у заявах по суті спору, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Відповідно до ч.5. ст.353 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Відповідно до висновків та мотивів, з яких скасовані рішення судів у даній справі, викладених у постанові Верховного Суду від 03.11.2022, вказано:
« 94. Водночас, незважаючи на викладене, в оцінці доводів касаційних скарг Верховний Суд уважає за необхідне зазначити, що у згаданих вище постановах у справах №520/13014/2020, №160/12091/20, № 560/6212/20, №200/5490/20-а, №160/12182/20, № 160/6089/20, №140/15762/20, а також у низці інших постанов, Верховний Суд вказував на те, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", наявність якої, за правилами пункту 25 Порядку № 845, означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону № 4901-VI списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - стягнення з ДСА України).
95. У цій справі Верховний Суд також ураховує, що статтею 2 КАС України метою адміністративного судочинства визначено ефективний захист прав. Сам лише формальний розгляд справи і ухвалення рішення, яке завідомо не може захистити особу, не узгоджується з метою правосуддя.
96. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
97. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
99. Крім того, сталою є практика Верховного Суду щодо вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Так, у постанові від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13 Верховним Судом України сформовано правову позицію, яка полягає у тому, що при вирішені цього питання суд має визначити розмір такого заробітку за встановленими законодавством правилами.
100. Верховний Суд підтримав цю позицію, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 822/1832/16, від 01 серпня 2019 року у справі № 820/1446/17, від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13312/18-а та інших і звертав увагу, що при визначенні розміру такого заробітку суд повинен навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
101. Колегія суддів уважає цю правову позицію справедливою та застосовною до спірних правовідносин у цій справі.
102. Таким чином, зважаючи на мотиви, які навів Верховний Суд у згаданих справах, орієнтуючи суди нижчих інстанцій на те, що має значення для визначення належного відповідача (співвідповідача) і обрання способу захисту порушеного права, колегія суддів у вимірі встановлених обставин цієї справи і порушених у касаційних скаргах питань констатує, що, у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо видачі наказів про скасування наказу Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2010 року №227/К про відрахування ОСОБА_1 з 06 вересня 2010 року зі штату Окружного адміністративного суду м. Києва із займаної посади голови суду, а також про зарахування ОСОБА_1 до штату цього суду та, відповідно, про зобов`язання відповідача видати такі накази, тоді способом, який забезпечить захист порушеного права позивача буде також і стягнення на його користь суддівської винагороди за час його вимушеного прогулу.
103. Водночас, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і у віданні якої діє окрема бюджетна програма КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", наявність якої, за правилами пункту 25 Порядку № 845, означає, що списання коштів державного бюджету для забезпечення виконання судових рішень на користь суддів здійснюватиметься виключно за нею.
104.При цьому, оскільки у цій категорії спорів ДСА України є суб`єктом владних повноважень, на якого законодавством покладено обв`язок щодо виконання судових рішень про стягнення коштів на користь суддів, тому задоволення позовних вимог у цій справі безпосередньо вплине на обов`язки ДСА України.»
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у червні 1990 року сесією Львівської обласної ради обраний суддею Личаківського районного суду міста Львова. Постановою Верховної Ради України від 6 квітня 2000 року № 1617-ІІІ обраний суддею цього суду безстроково. Указом Президента України від 25 січня 2001 року № 52/2001 переведений на посаду судді Франківського районного суду міста Львова. Постановою Верховної Ради України від 22 березня 2001 року № 2335-ІІІ обраний суддею арбітражного (господарського) суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 16 березня 2006 року №3565-ІV обраний безстроково суддею окружного адміністративного суду міста Києва, Указом Президента України від 9 червня 2006 року № 501/2006 призначений головою цього суду.
17 травня 2010 року Вищою радою юстиції ухвалені рішення "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді окружного адміністративного суду міста Києва за порушення присяги" № 344/0/15-10 та № 345/0/15-10 (далі Рішення № 344/0/15-10, Рішення № 345/0/15-10).
21 травня 2010 року за вихідним №17/0/12-10 до Верховної Ради України надіслано подання Вищої ради юстиції про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги.
Постановою Верховної Ради України від 3 червня 2010 року № 2316-VI (далі Постанова № 2316-VI ) ОСОБА_1 звільнено з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом про визнання незаконними та скасування Рішення №344/0/15-10, Рішення №345/0/15-10 та Постанови №2316-VI, однак Вищий адміністративний суд України відмовив у задоволенні вказаного позову, про що 13 серпня 2010 року ухвалено рішення.
Не погодившись із таким рішенням Вищого адміністративного суду України, у лютому 2011 року ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд) заяву проти України, в якій скаржився на порушення статей 6 та 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року №ETS №005 (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, посилаючись на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, а незаконне звільнення суттєво негативно вплинуло на його приватне життя.
З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів у національних судах, усі ці заяви було об`єднано в одне провадження відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Європейського суду з прав людини.
19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", у тому числі за заявою ОСОБА_1 №9740/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 серпня 2010 року та просив прийняти нове рішення про задоволення позову.
Верховний Суд України постановою від 3 липня 2017 року частково задовольнив заяву ОСОБА_1 , скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 13 серпня 2010 року та направив цю справу на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.
Вищий адміністративний суд України 07 грудня 2017 року у справі №800/305/17 прийняв постанову про часткове задоволення позовних вимог, визнав незаконними та скасував Рішення "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді окружного адміністративного суду міста Києва за порушення присяги" №344/0/15-10, Рішення №345/0/15-10. Визнав незаконною та скасував Постанову №2316-VI у частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №800/305/17 постанову Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено частково. Передано на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
26 січня 2021 року, дотримуючись принципу обов`язковості виконання судового рішення, Вища рада правосуддя здійснила перевірку наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, розглянувши матеріали щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду м. Києва, Вища рада правосуддя прийняла рішення "Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва".
27 січня 2021 року представник позивача, адвокат Пашинський М. М. звернувся до Голови Окружного адміністративного суду міста Києва п. Вовка П.В. із заявою, в якій просив на виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 07 грудня 2017 року, постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №800/305/17 та рішення Вищої ради правосуддя від 26 січня 2021 року у справі №5184/0/8-18, видати наказ, яким скасувати наказ голови Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2010 року №227/К про відрахування ОСОБА_1 з посади голови Окружного адміністративного суду міста Києва, а також видати новий наказ, яким відновити його в складі суддів Окружного адміністративного суду м. Києва і вважати таким, що приступив до виконання обов`язків судді Окружного адміністративного суду м. Києва з 27 січня 2021 року; ознайомити ОСОБА_1 з даним наказом; зарахувати ОСОБА_1 , судді Окружного адміністративного суду м. Києва, до стажу роботи на посаді судді час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення (з 15 вересня 2010 року) і до дня видачі наказу визначеного у п.1); вжити заходів до формування суддівського досьє ОСОБА_1 та внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 ; звернутися до Державної судової адміністрації України, що здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх місцевих та апеляційних судів, з проханням провести нарахування і виплату ОСОБА_1 належної заробітної плати за час вимушеного прогулу з 03 червня 2010 року і по день винесення наказу з урахуванням пільг та надбавок, встановлених чинним законодавством, в тому числі доплат за вислугу років, а також доплат з урахуванням постанови Вищого адміністративного суду від 17 лютого 2016 року у справі №К/9991/88359/11, згідно з якою ОСОБА_1 мав право бути головою суду до 09 червня 2011 року включно із проведенням відповідних доплат за цей період; повідомити ОСОБА_1 про його робоче місце у судді Окружного адміністративного суду м. Києва (адресу та номер кабінету) та повідомити про прийняте рішення у встановленому законом порядку.
03 лютого 2021 року листом за №03.2-08/236/21 за підписом в.о. голови Окружного адміністративного суду м. Києва Аблова Є.В., представника позивача повідомлено, зокрема, що відповідно до ч.1 ст.24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ. Виданню головою суду відповідного наказу обов`язково передує прийняття уповноваженим на те органом акту, в даному випадку, про призначення судді на посаду. Щодо рішення Вищої ради правосуддя від 26 січня 2021 року зазначено, що таке не містить відомостей про ухвалення Вищою радою правосуддя будь-якого рішення про поновлення ОСОБА_1 , примірник такого рішення відповідачем не отримано. Крім того, зазначено, що можливим способом захисту порушеного права ОСОБА_1 , якщо він вважає, що таке має місце, є ініціювання перед визначеними у ч.1 ст.128 Конституції України суб`єктами (Президент України, Вища рада правосуддя) питання призначення на посаду судді. Повідомлено, що оскільки відсутній будь-який законодавчо визначений акт про призначення судді на посаду, голова суду позбавлений правової можливості видавати наказ щодо включення ОСОБА_1 до складу суддів Окружного адміністративного суду міста Києва.
03 лютого 2021 року представник позивача Пашинський М.М. звернувся із заявою до Окружного адміністративного суду міста Києва, в якій просив, крім викладеного у заяві від 27 січня 2021 року, зареєструвати заяву до голови Окружного адміністративного суду м. Києва про реалізацію поновлення на посаді судді ОСОБА_1 від 27 січня 2021 року, що була подана ним та повідомити про присвоєний їй вхідний номер.
Листом від 08 лютого 2021 року за №03.2-08/285/21 представника повідомлено, що звернення від 27 січня 2021 року було отримано та опрацьовано у встановленому законом порядку, надано відповідь листом від 03 лютого 2021 року №03.2-08/236/21, яку скеровано на електронну адресу.
10 лютого 2021 року адвокат Пашинський М.М. втретє звернувся із заявою аналогічного змісту.
15 лютого 2021 року відповідачем надано відповідь, якою повідомлено, що звернення від 27 січня 2021 року та 03 лютого 2021 року розглянуті, надано відповідь листами від 03 лютого 2021 року та 08 лютого 2021 року. Додатково звернено увагу на те, що оприлюднений на офіційному веб-сайті текст рішення Вищої ради правосуддя від 26 січня 2021 року №116/0/15-21, в контексті наведеної у направлених листах позиції, не містить будь-якої вказівки на поновлення ОСОБА_1 , його призначення у визначеному законом порядку.
Вважаючи у зв`язку з тим, що відповідач вчинив протиправну бездіяльність за вказаних обставин, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Ст.43 Конституції України гарантує всім право на працю і на захист від незаконного звільнення.
Згідно зі ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19- рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Як зазначено в цьому Рішенні, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп сформулював правову позицію, згідно з якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обгрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.
Відповідно до вимог ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Стаття 8 Загальної декларації прав людини проголосила "право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих Конституцією або законом". Це право також закріплене у статті 55 Конституції України і має застосовуватися системно, оскільки судовий захист гарантований як національними, так і міжнародними судовими установами.
Як встановлено з матеріалів справи і не заперечується цей факт сторонами, що у червні 1990 року сесією Львівської обласної ради ОСОБА_1 обраний суддею Личаківського районного суду міста Львова. Постановою Верховної Ради України від 6 квітня 2000 року № 1617-ІІІ обраний суддею цього суду безстроково. Указом Президента України від 25 січня 2001 року № 52/2001 переведений на посаду судді Франківського районного суду міста Львова. Постановою Верховної Ради України від 22 березня 2001 року № 2335-ІІІ обраний суддею арбітражного (господарського) суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 16 березня 2006 року №3565-ІV обраний безстроково суддею окружного адміністративного суду міста Києва, Указом Президента України від 9 червня 2006 року № 501/2006 призначений головою цього суду.
17 травня 2010 року Вищою радою юстиції ухвалені рішення "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді окружного адміністративного суду міста Києва за порушення присяги" № 344/0/15-10 та № 345/0/15-10.
Постановою Верховної Ради України від 3 червня 2010 року № 2316-VI (далі Постанова № 2316-VI ) ОСОБА_1 звільнено з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом про визнання незаконними та скасування Рішення №344/0/15-10, Рішення №345/0/15-10 та Постанови №2316-VI, однак Вищий адміністративний суд України відмовив у задоволенні вказаного позову, про що 13 серпня 2010 року ухвалено рішення.
Не погодившись із таким рішенням Вищого адміністративного суду України, у лютому 2011 року ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд) заяву проти України, в якій скаржився на порушення статей 6 та 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року №ETS №005 (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, посилаючись на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, а незаконне звільнення суттєво негативно вплинуло на його приватне життя. З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів у національних судах, усі ці заяви було об`єднано в одне провадження відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Європейського суду з прав людини.
19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", у тому числі за заявою ОСОБА_1 №9740/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 серпня 2010 року та просив прийняти нове рішення про задоволення позову.
Верховний Суд України постановою від 3 липня 2017 року задовольнив частково заяву ОСОБА_1 , скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 13 серпня 2010 року та направив цю справу на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.
Вищий адміністративний суд України 07 грудня 2017 року у справі №800/305/17 прийняв постанову про часткове задоволення позовних вимог, визнав незаконними та скасував Рішення "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді окружного адміністративного суду міста Києва за порушення присяги" №344/0/15-10, Рішення №345/0/15-10. Визнав незаконною та скасував Постанову №2316-VI у частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №800/305/17 постанову Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено частково. Передано на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
26 січня 2021 року, дотримуючись принципу обов`язковості виконання судового рішення, Вища рада правосуддя здійснила перевірку наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, розглянувши матеріали щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду м. Києва, Вища рада правосуддя прийняла рішення "Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва".
Крім того, постановою Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2016 року касаційну скаргу Пашинського М. М. в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року в частині визнання протиправним і скасування наказу голови Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2010 року №277/К про відрахування ОСОБА_1 з посади голови суду скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позову. Разом з тим, це судове рішення, яке набрало законної сили, не виконане, оскільки доказів на спростування цих обставин матеріали справи не містять.
Отже, постановою Вищого адміністративного суду України від 07 грудня 2017 року визнано незаконними та скасовано Рішення "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді окружного адміністративного суду міста Києва за порушення присяги" №344/0/15-10, Рішення №345/0/15-10. Визнано незаконною та скасовано Постанову №2316-VI у частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді та постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №800/305/17 передано на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, і 26 січня 2021 року Вища рада правосуддя прийняла рішення "Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва".
Матеріалами справи стверджується, що позивач звернувся до Голови Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою, в якій просив на виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 07 грудня 2017 року, постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №800/305/17 та рішення Вищої ради правосуддя від 26 січня 2021 року у справі №5184/0/8-18, видати наказ, яким скасувати наказ голови Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2010 року №227/К про відрахування ОСОБА_1 з посади голови Окружного адміністративного суду міста Києва, а також видати новий наказ, яким відновити його в складі суддів Окружного адміністративного суду м. Києва і вважати таким, що приступив до виконання обов`язків судді Окружного адміністративного суду м. Києва з 27 січня 2021 року; ознайомити ОСОБА_1 з даним наказом; зарахувати ОСОБА_1 , судді Окружного адміністративного суду м. Києва, до стажу роботи на посаді судді час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення (з 15 вересня 2010 року) і до дня видачі наказу визначеного у п.1); вжити заходів до формування суддівського досьє ОСОБА_1 та внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 ; звернутися до Державної судової адміністрації України, що здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх місцевих та апеляційних судів, з проханням провести нарахування і виплату ОСОБА_1 належної заробітної плати за час вимушеного прогулу з 03 червня 2010 року і по день винесення наказу з урахуванням пільг та надбавок, встановлених чинним законодавством, в тому числі доплат за вислугу років, а також доплат з урахуванням постанови Вищого адміністративного суду від 17 лютого 2016 року у справі №К/9991/88359/11, згідно з якою ОСОБА_1 мав право бути головою суду до 09 червня 2011 року включно із проведенням відповідних доплат за цей період; повідомити ОСОБА_1 про його робоче місце у судді Окружного адміністративного суду м. Києва (адресу та номер кабінету) та повідомити про прийняте рішення у встановленому законом порядку.
Відповідачем листами повідомлено представника позивача, зокрема, що відповідно до ч.1 ст.24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ. Виданню головою суду відповідного наказу обов`язково передує прийняття уповноваженим на те органом акту, в даному випадку, про призначення судді на посаду. Щодо рішення Вищої ради правосуддя від 26 січня 2021 року зазначено, що таке не містить відомостей про ухвалення Вищою радою правосуддя будь-якого рішення про поновлення ОСОБА_1 , примірник такого рішення відповідачем не отримано. Крім того, зазначено, що можливим способом захисту порушеного права ОСОБА_1 , якщо він вважає, що таке має місце, є ініціювання перед визначеними у ч.1 ст.128 Конституції України суб`єктами (Президент України, Вища рада правосуддя) питання призначення на посаду судді. Повідомлено, що оскільки відсутній будь-який законодавчо визначений акт про призначення судді на посаду, голова суду позбавлений правової можливості видавати наказ щодо включення ОСОБА_1 до складу суддів Окружного адміністративного суду міста Києва. Додатково звернено увагу на те, що оприлюднений на офіційному веб-сайті текст рішення Вищої ради правосуддя від 26 січня 2021 року №116/0/15-21, в контексті наведеної у направлених листах позиції, не містить будь-якої вказівки на поновлення ОСОБА_1 , його призначення у визначеному законом порядку.
Так, ст.24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено повноваження голови місцевого суду. Зокрема, відповідно до положень п.4 ч.1 ст.24 цього Закону голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.
Згідно з ч.4 ст.116 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення.
Крім того, ч.2 ст.112 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" передбачає, що рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду правосуддя".
З аналізу наведених вище правових норм слідує, що національне законодавство не містить правового механізму поновлення особи на посаді судді в разі незаконного звільнення і не передбачає прийняття уповноваженим органом (посадовою особою) повторного рішення про призначення на посаду судді або про поновлення на посаді судді у разі скасування рішення про звільнення з посади судді.
Разом з тим, виходячи із конституційної гарантії захисту особи від незаконного звільнення, зважаючи на скасування судом рішення про звільнення позивача з посади судді і відсутність у законодавстві вимоги повторного прийняття рішення про призначення на посаду судді або поновлення на посаді судді у разі скасування рішення про звільнення з посади судді, а також, беручи до уваги повноваження голови місцевого суду, суд погоджується з доводами позивача про наявність підстав для зарахування його у штат суду.
Крім того, відсутність правового механізму поновлення на посаді судді у разі незаконного звільнення, а у спірних правовідносинах цього факту сторони не заперечують, оскільки такий встановлений судовими рішеннями, на думку суду, не може бути перешкодою для реалізації громадянином своїх прав, свобод чи інтересів і не може тлумачитися не на користь особи, захист прав якої гарантований державою.
Так, згідно з ч.1 ст.53 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судді гарантується перебування на посаді судді до досягнення ним шістдесяти п`яти років, крім випадків звільнення судді з посади або припинення його повноважень відповідно до Конституції України та цього Закону.
Стаття 13 Конвенції передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі цієї чи іншої країни. Сутність цієї статті Конвенції зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. ЄСПЛ визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 Рішення).
В зазначеному Рішенні ЄСПЛ чітко сформулював, що національний суд повинен обрати такий спосіб правового захисту, який би забезпечив ефективне виконання органами державної влади своїх зобов`язань, не дивлячись на відсутність чіткого законодавчого регулювання певних правовідносин.
У пункті 50 Рішення від 13 січня 2011 року у справі "Чуйкіна проти України" ЄСПЛ зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо їх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пункти 28-36, Series A № 18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Мета Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (Рішення від 10 липня 2003 року у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).
Стосовно доводів відповідачів про те, що для належного захисту своїх прав позивач мав звертатись або до ВРП для ініціювання питання щодо видання ними акту про поновлення його на посаді судді, або до ВАС України, який йому відмовив у частині поновлення на посаді судді із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами а також те, що голова суду має повноваження видати наказ про зарахування судді до штату суду однак виключно за умови наявності передбаченого законодавством акта про призначення судді на посаду, суд такі відхиляє з огляду на наступне.
У спірних правовідносинах підстави стверджувати про те, що такі процедури застосовуються до позивача відсутні, оскільки, як встановлено судом, позивач обраний безстроково суддею окружного адміністративного суду міста Києва постановою Верховної Ради України від 16 березня 2006 року №3565-IV, яка є чинною; Рішення №344/0/15-10, Рішення №345/0/15-10 та Постанови №2316-VI у частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді скасовані в судовому порядку, рішення Вищої ради правосуддя, прийняте у порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду правосуддя", про його звільнення з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України також відсутнє; крім того, 26 січня 2021 року Вища рада правосуддя здійснила перевірку наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, розглянувши матеріали щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду м. Києва, прийняла рішення "Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва".
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №9901/932/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС, Комісія), про визнання протиправним і скасування рішення та поновлення на посаді судді:
«Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 1402-VIII голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.
Отже, голова Господарського суду Сумської області на підставі рішення ВРП від 08 листопада 2018 року № 3435/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді господарського суду Сумської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України» видав відповідний наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.
Згідно із частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Визнання протиправним і скасування рішення ВРП від 08 листопада 2018 року № 3435/0/15-18 є підставою для поновлення позивачки на посаді судді у відповідному суді на підставі відповідного наказу голови Господарського суду Сумської області.
З огляду на те, що питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Господарського суду Сумської області та включення її до штату суду головою цього суду в межах його повноважень не вирішувалось, позовна вимога про визнання протиправним і скасування відповідного наказу Господарського суду Сумської області про звільнення позивачки з посади судді не заявлялась та цей суд не був залучений до участі у справі як відповідач, у Великої Палати Верховного Суду не виникає підстав для задоволення позову в цій частині.»
Окрім того, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №9901/94/21 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді та відшкодування моральної шкоди:
«При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для ухвалення судом рішення про поновлення позивачки на посаді судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з огляду на таке.
Суддя - це посадова особа, що має статус, визначений чинним законодавством. Призначення чи обрання на посаду, звільнення та організація суддівської кар`єри (професійної діяльності) здійснюється в порядку спеціальних процедур, визначених спеціальним законодавством.
Правовий статус судді та гарантії здійснення професійної діяльності регулюється винятково Конституцією України та Законом № 1402-VIII.
Статтею 128 Конституції України передбачено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП в порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 125 Закону № 1402-VIII припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.
З огляду на особливий статус судді правове регулювання питання звільнення судді з посади з підстави, передбаченої пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України (за наслідками дисциплінарного провадження), визначається винятково Конституцією України та спеціальними законами України № 1402-VIII та № 1798-VIII, а не положеннями Кодексу законів про працю України. Тобто на суддю як на особу публічного права з особливим статусом не поширюються загальні норми трудового законодавства.
Конституційно-правовий статус ВРП як органу, у якому більшість членів із числа суддів і завданням якого, окрім іншого, є формування якісного суддівського корпусу з високим рівнем відповідальності при здійсненні правосуддя як перед державою, так і перед суспільством, передбачає, що саме цей орган наділений правом давати оцінку діям / вчинкам / поведінці судді не тільки при здійсненні правосуддя, але й поза професійною діяльністю, і не лише на відповідність вимогам закону, а й на предмет відповідності цих дій / вчинків / поведінки загальним морально-етичним нормам.
Завданням ВРП також є прийняття рішень щодо призначення на посаду судді, за поданням якої Президент України видає відповідний указ. Попри те, що Президент України задіяний у процедурі призначення на посаду судді, все ж його участь у цьому процесі зводиться лише до видання правового акта (указу) на підставі рішення ВРП, що по суті є кінцевим (остаточним) наслідком (результатом) рішення ВРП щодо призначення на посаду судді, без права на оцінку / перевірку обґрунтованості такого її рішення.
Отже, крім ВРП, жоден інший державний орган, у тому числі й суд, не наділений повноваженнями на прийняття рішень щодо призначення на посаду судді або звільнення з посади.
Уразі ж скасування судом рішення ВРП про звільнення особи з посади судді остання продовжує перебувати у статусі судді, відновлення цього статусу та поновлення на посаді не потребує спеціальних рішень інших органів.
Слід зауважити, що строк повноважень судді ОСОБА_1, на який її було призначено, закінчився 25 лютого 2016 року.
Питання щодо здійснення позивачкою повноважень судді має бути вирішене у спосіб, встановлений чинним законодавством компетентним на те органом.»
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 дійшла висновку про те, що під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Враховуючи вищенаведене, у разі скасування судом рішення ВРП про звільнення особи з посади судді остання продовжує перебувати у статусі судді, відновлення цього статусу та поновлення на посаді не потребує спеціальних рішень інших органів. Питання щодо здійснення позивачем повноважень судді має бути вирішене у спосіб, встановлений чинним законодавством компетентним на те органом.
В той же час, відповідно до ст.24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено повноваження голови місцевого суду. Зокрема, відповідно до положень п.4 ч.1 ст.24 цього Закону голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.
Крім того, на спростування доводів відповідачів з цього приводу позивачем було долучено відповідь Вищої ради правосуддя від 29 листопада 2021 року №28533/0/9-21 на заяву позивача, з доводами якої погоджується колегія суддів, зі змісту якої вбачається, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вища рада правосуддя діє виключно в межах повноважень, визначених повноваженнями ст.131 Конституції України та ст.3 Закону України "Про Вищу раду правосуддя". Вирішення питання про поновлення на посаді судді не належить до повноважень Вищої ради правосуддя. Вища рада правосуддя як конституційний орган державної влади та суддівського врядування реалізує свої повноваження в установленому законом порядку та приймає рішення виключно в межах відповідних процедур. Крім того, керуючись ст.131 Конституції України, ст.111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст.51 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", п.13.9-13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя вирішила відмовити у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва (рішення Ради від 26 січня 2021 року №116/0/15-21 "Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Львова").
З огляду на те, що Окружний адміністративний суд м. Києва вчинив бездіяльність щодо відмови у видачі наказу про зарахування ОСОБА_1 до штату цього суду, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Щодо доводів відповідачів стосовно працевлаштування позивача у період вимушеного прогулу, що є несумісним із заняттям посади судді, тому немає, на їх думку, підстав для зарахування позивачу до стажу роботи судді Окружного адміністративного суду м. Києва час з дня звільнення по день видання наказу про зарахування позивача на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва, без з`ясування та встановлення обставин його діяльності, яка несумісна зі статусом судді, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.137 Закону України «про судоустрій і статус суддів», до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Вжите у пункті 1 частини першої статті 137 Закону № 1402-VIII поняття «робота на посаді судді судів України» охоплює як час фактичної безперервної праці на такій посаді, так і період вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням з неї. ОСОБА_1 був суддею, який знаходився у вимушеному прогулі. На цей період часу поширюється дія пункту 1 частини першої статті 137 Закону № 1402-VIII у разі визначення його стажу роботи на посаді судді судів України. Позивач був позбавлений можливості здійснювати правосуддя через обставини, які не залежали від нього особисто.
Відповідач 1 трактував пункт 1 частини першої статті 137 Закону № 1402-VIII не у точній відповідності із силою цієї норми і тому помилково виснував у листах, наданих у відповідь на звернення позивача, про відсутність підстав як для зарахування його до штату суду, так і про відсутність підстав для зарахування йому стажу роботи на посаді судді Окружного адміністративного суду м. Києва час з дня звільнення з 06 вересня 2010 року по день видання наказу про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді (зарахування до штату) Окружного адміністративного суду міста Києва.
Відтак, необґрунтованими є посилання відповідачів на факт працевлаштування позивача у період вимушеного прогулу, що є несумісним із заняттям посади судді, як на підставу, що унеможливлює зарахування йому відповідного періоду до стажу роботи на посаді судді, оскільки сама по собі ця подія не спростовує того, що позивач не зі своєї волі не міг виконувати повноваження судді.
Враховуючи усе вищенаведене, а також ту обставину, що в Рішенні відносно позивача ЄСПЛ встановив порушення Конвенції, то національний суд не має права відмовити останньому в ефективному захисті його прав, зокрема, в частині зарахування ОСОБА_1 до штату суддів Окружного адміністративного суду міста Києва та похідних від цього вимог зобов`язання відповідача видати наказ, яким зарахувати позивачу до стажу роботи на посаді судді Окружного адміністративного суду м. Києва час з дня звільнення з 06 вересня 2010 року по день видання наказу про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді (зарахування до штату) Окружного адміністративного суду міста Києва.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, суд вважає підставними позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо відмови у видачі наказу про зарахування ОСОБА_1 до штату цього суду, а належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до штату суддів Окружного адміністративного суду міста Києва та похідних від цього вимог- зобов`язати Окружний адміністративний суд міста Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді Окружного адміністративного суду м. Києва час з дня звільнення з 06 вересня 2010 року по день видання наказу про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді (зарахування до штату) Окружного адміністративного суду міста Києва.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Окружного адміністративного суду м. Києва щодо відмови у видачі наказу про скасування наказу Окружного адміністративного суду міста Києва №227/К від 06 вересня 2010 року про відрахування ОСОБА_1 з 06 вересня 2010 року зі штату Окружного адміністративного суду м. Києва із займаної посади Голови суду, такі до задоволення не підлягають, оскільки постановою Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2016 року визнано протиправним і скасовано наказ голови Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2010 року №277/К про відрахування ОСОБА_1 з посади голови суду.
Щодо позовних вимог в частині стягнення суддівської винагороди за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
У силу вимог пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VII (далі - Закон №1402-VIII) голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.
Згідно частиною другою статті 24 вказаного Закону голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
Таким чином, з огляду на статтю 24 Закону №1402-VIII, видача головою суду відповідного наказу на підставі рішення суду про зарахування судді на посаду є не правом голови суду, а є його обов`язком.
При цьому, що голова суду на зміст такого наказу не може жодним чином впливати, а судді, функціонуючи в державній системі влади, перебувають у певних трудових відносинах із судовою установою, де вони працюють, виконуючі свої посадові обов`язки, та у таких відносинах роботодавцем є держава, а на голову суду покладається лише обов`язок оформити ці відносини.
Вказане узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 420/6392/18.
Так, згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону № 108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
У статті 12 Закону №108/95-ВР закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону №108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону № 108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.
Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону №108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону №108/95-ВР.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Тобто, Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.
Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм.
При цьому під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України).
Отже, простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.
У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.
Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Відтак, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Відповідно до частини першої статті 129 Закону №2453-VI суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» 422/96-ВР та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (чинна на час звільнення позивачки).
Згідно з частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (чинна у період вимушеного прогулу позивачки).
У той же час, спеціальним Законом не врегульовано питання виплати суддівської винагороди (середнього заробітку) за час вимушеного прогулу.
Таким чином, за загальним правилом, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, застосуванню підлягають положення загального законодавства, зокрема норми трудового законодавства.
Відтак, у цьому випадку у позивача, яку незаконно звільнено з посади судді виникає право на отримання суддівської винагороди (середнього заробітку за час вимушеного прогулу), що є підставою для застосування до цих правовідносин частини другої статті 235 КЗпП України.
На переконання суду, це відповідатиме засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприятиме дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених суддів, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 13 травня 2022 року у справі № 160/170/20.
У силу вимог частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Згідно підпунктом «з» пункту 1 Розділу 1 Порядку №100, останній застосовується у випадках, зокрема вимушеного прогулу.
За правилами абзацу 1 пункту 2 Розділу II Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Крім того, відповідно до абзацу 1 пункту 3 Розділу III Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Абзацом 7 п.2 Розділу II Порядку №100 закріплено, що у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
Абзацом 8 пункту 2 Розділу II Порядку №100 передбачено, що у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Згідно підпункту «е» пункту 4 Розділу III Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.
Пунктом 10 Розділу IV Порядку № 100 передбачено коригування середнього заробiтку для того, щоб працiвники не втрачали в заробiтку у разi пiдвищення окладiв (тарифних ставок) пiд час обчислення середньої заробiтної плати у всiх випадках її збереження. А саме: в разi пiдвищення тарифних ставок i посадових окладiв вiдповiдно до актiв законодавства, а також за рiшеннями, передбаченими колективними договорами (угодами), як у розрахунковому перiодi, так i в перiодi, впродовж якого за працiвником зберiгається середнiй заробiток, заробiтна плата, включаючи премiї та iншi виплати, що враховуються для обчислення середньої заробiтної плати, за промiжок часу до пiдвищення коригуються на коефiцiєнт їхнього пiдвищення.
Коефiцiєнт, на який слiд коригувати виплати, якi враховуються для обчислення середньої заробiтної плати, розраховується дiленням окладу (тарифної ставки), установленого пiсля пiдвищення, на оклад (тарифну ставку) до пiдвищення.
Оскільки п.10 Розділу IV Порядку № 100 втратив чинність з 12.12.2020, відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати зі врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення з 06.09.2010 по 11.12.2020 (час дії 10 Розділу IV Порядку № 100).
Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 816/1252/15.
Так, згідно з частинами другою та третьою статті 129 Закону № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» визначалось, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Дія статті 129 цього Закону щодо суддівської, вводяться в дію з 1 січня 2012 року.
Суддівська винагорода, нарахована судді відповідно до цього Закону
з 1 січня 2012 року за повний відпрацьований місяць, не може бути меншою, ніж його середній дохід за попередні 12 місяців; (Абзац шостий пункту 1 розділу XII із змінами, внесеними згідно із Законом N 2856-VI ( 2856-17 ) від 23.12.2010).
Законом України від 19 грудня 2013 року № 716-VII «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено положення абзацу 5 частини третьої статті 129 Закону № 2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат).
Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» викладено у новій редакції Закону України від 12.02.2015 року № 192-VIІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» частиною третьою статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
У подальшому, 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», частинами першою та другою статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат - судді місцевого суду; 2) 50 мінімальних заробітних плат - судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду; 3) 75 мінімальних заробітних плат - судді Верховного Суду.
Згідно з частиною четвертою вказаного закону до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, зокрема, частину третю статті 135 Закону № 1402-VIIІ викладено в такій редакції: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року».
Згідно ст.13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік», встановлює мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1073 гривні, з 1 квітня - 1094 гривні, з 1 липня - 1102 гривні, з 1 жовтня - 1118 гривень, з 1 грудня - 1134 гривні.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», встановлює мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1147 гривень, з 1 грудня - 1218 гривень.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», встановлює мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 1218 гривень.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», встановлює мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень.
За правилами статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2016 року становив 1 378 грн, з 01 травня 2016 року - 1450 грн; з 01 грудня 2016 року - 1600 грн.
Згідно статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становив 1 600 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3 200 грн.
Статтями 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2018 року становив 1 762 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3 723 грн.
Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2019 року становив 1 921 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 4 173 грн.
У відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2020 року становив 2102 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 4 723 грн.
Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування») було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом № 1402-VIII), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
У відповідності до пункту 24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у п.23 цього розділу, становить:
1) з 01.01.2017 для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) з 01.01.2018 для судді місцевого суду - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) з 01.01.2019 для судді місцевого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
4) з 01.01.2020 для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Однак, Законом України від 16.10.2019 №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019, виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Згідно з пунктом 9 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
04 грудня 2018 року Конституційний Суд України прийняв Рішення № 11-р/2018, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, якими було передбачено, що розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 10 мінімальних заробітних плат.
Конституційний Суд України зауважив, що це положення належить застосовувати в його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
Крім того, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини 10 статті 133 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»), згідно якого «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами.
Також, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII зі змінами.
Отже, виходячи з вищевикладеного, розмір суддівської винагороди має обчислюватися із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, оскільки Закон №1774-VIII, який передбачає такий порядок розрахунків, прийнятий у часі пізніше від Законів №2453-VI та №1402-VIII, і фактично такий перехід на іншу розрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі, що узгоджується з позицією Великої Палати в постанові від 04 листопада 2020 року в справі №200/9195/19-а.
При цьому, статтею 135 Закону №1402-VIII передбачена можливість застосування до базового розміру посадового окладу регіональних коефіцієнтів, передбачених частиною четвертою вказаної статті, які є складовою частиною окладу судді, а не доплатою.
До того ж, законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних обставин (отримання вихідної допомоги по безробіттю, отримання заробітної плати за новим місцем роботи, допомога по тимчасовій працездатності, середній заробіток на період влаштування та інше).
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.
Доплати до посадового окладу не враховуються при обчислення середнього грошового забезпечення (суддівської винагороди) за час вимушеного прогулу відповідно до ч.10 ст.135 Закону №1402. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.05.2022 року у справі №160/170/20.
Враховуючи, що кількість робочих днів позивача у квітні- травні 2010 року склала 39 робочих дні, а заробітна плата за ці два місяці складає 36099,24 грн., то середньоденна зарплата позивача складає 925,62 грн. (36099,24 грн./39 дні=925,62 грн.)
З огляду на вказане, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №11-р/2018, посадовий оклад судді місцевого суду становив:
з 01.01.2012 - 31.03.2012 -8584 грн. (8 мінімальних заробітних плат*1073 грн.),
з 01.04.2012 - 30.06.2012 - 8752 грн.(8 мінімальних заробітних плат*1094 грн.),
з 01.07.2012 - 30.09.2012 - 8816 грн. (8 мінімальних заробітних плат*1102 грн.),
з 01.10.2012 - 30.11.2012 - 8944 грн.(8 мінімальних заробітних плат*1118 грн.),
з 01.12.2012 - 31.12.2012 - 9072 грн. (8 мінімальних заробітних плат*1134 грн.),
з 01.01.2013-30.11.2013 - 11470 грн. (10 мінімальних заробітних плат*1147 грн.),
з 01.12.2013- 31.08.2015 - 12180 грн.(10 мінімальних заробітних плат*1218 грн.),
з 01.09.2015 - 30.04.2016 - 13780 грн. (10 мінімальних заробітних плат*1378 грн.),
з 01.05.2016 - 30.11.2016 - 14500,00 грн (10 мінімальних заробітних плат *1450 грн),
з 01.12.2016 -- 31.12.2017 - 16000 грн. (10 розмірів прожиткового мінімуму*1600 грн.),
з 01.01.2018 - 03.12.2018 - 17620,00 грн (10 розмірів прожиткового мінімуму*1762 грн),
з 04.12.2018 - 31.12.2018 - 26430,00 грн (15 розмірів прожиткового мінімуму*1762 грн),
з 01.01.2019 -18.02.2020 - 28815,00 грн (15 розмірів прожиткового мінімуму*1921 грн),
з 19.02.2020 - 11.12.2020 - 78825,00 грн (30 розмірів прожиткового мінімуму*2102 грн*1,25).
Передбачений пунктом 10 Порядку №100 коефіцієнт підвищення за спірний період з 06.09.2010 по 11.12.2020 вираховується шляхом ділення поточного окладу судді на оклад судді, який він отримував на момент звільнення з посади, що становить у даному випадку:
- з 06.09.2010 -31.12.2011 -1 (3652грн./3652 грн.);
- з 01.01.2012 - 31.03.2012 - 2,35 (8584грн./3652 грн.);
- з 01.04.2012 - 30.06.2012 - 1,02 (8752 грн./ 8584 грн. );
- з 01.07.2012 - 30.09.2012 - 1,01 (8816 грн./ 8752 грн.);
- з 01.10.2012 - 30.11.2012 - 1,02 (8944 грн./ 8816 грн.);
- з 01.12.2012 - 31.12.2012 - 1,02 (9072 грн./ 8944 грн.);
- з 01.01.2013-30.11.2013 - 1,26 (11470 грн./ 9072 грн.);
- з 01.12.2013- 31.08.2015 - 1,06 (12180 грн./ 11470 грн.);
- з 01.09.2015 - 30.04.2016 - 1,13 (13780 грн./ 12180 грн.);
- з 01.05.2016 - 30.11.2016 - 1,05 (14500,00 грн./ 13780 грн.);
- з 01.12.2016 - 31.12.2017 - 1,10 (16000 грн./ 14500,00 грн.);
- з 01.01.2018 по 03.12.2018 - 1,10 (17620,00 грн / 16000 грн);
- з 04.12.2018 по 31.12.2018 - 1,5 (26430,00 грн / 17620,00 грн);
- з 01.01.2019 по 18.02.2020 - 1,07 (28815,00 грн / 26430,00 грн);
- з 19.02.2020 - 11.12.2020 - 2,74 (78 825,00 грн / 28815,00 грн).
Таким чином, із застосуванням коефіцієнтів підвищення посадових окладів, середньоденна заробітна плата судді ОСОБА_1 у період з 06.09.2010 по 11.12.2020 складала:
- у період з 06.09.2010 по 31.12.2011 1 * 925,62 = 925,62 грн.;
- у період з 01.01.2012 по 31.03.2012 2,35*925,62= 2175,21 грн.;
- у період з 01.04.2012 по 30.06.2012 1,02*925,62 = 944,13 грн.;
- у період з 01.07.2012 по 30.09.2012 1,01*925,62 =934,88 грн.;
- у період з 01.10.2012 по 30.11.2012 1,02*925,62 = 944,13 грн.;
- у період з 01.12.2012 по 31.12.2012 1,02*925,62 = 944,13 грн.;
- у період з 01.01.2013 по 30.11.2013 1,26*925,62 = 1166,28 грн.;
- у період з 01.12.2013 по 31.08.2015 1,06*925,62 = 981,15 грн.;
- у період з 01.09.2015 по 30.04.2016 1,13*925,62 = 1045,95 грн.;
- у період з 01.05.2016 по 30.11.2016 1,05*925,62 = 971,90 грн.;
- у період з 01.12.2016 по 31.12.2017 1,10*925,62 = 1018,18 грн.;
- у період з 01.01.2018 по 03.12.2018 1,10*925,62 = 1018,18 грн.;
- у період з 04.12.2018 по 31.12.2018 1,5*925,62 = 1388,43 грн.;
- у період з 01.01.2019 по 18.02.2020 1,07*925,62 = 990,41 грн.;
- у період з 19.02.2020 по 11.12.2020 2,74*925,62 = 2536, 20 грн.
Кількість робочих днів вимушеного прогулу по періодах становить:
- у період з 06.09.2010 по 31.12.2011 - 336дн.;
- у період з 01.01.2012 по 31.03.2012 - 62 дн.;
- у період з 01.04.2012 по 30.06.2012 - 60 дн.;
- у період з 01.07.2012 по 30.09.2012 - 64 дн.;
- у період з 01.10.2012 по 30.11.2012 - 45 дн.;
- у період з 01.12.2012 по 31.12.2012 - 21 дн.;
- у період з 01.01.2013 по 30.11.2013 - 230 дн.;
- у період з 01.12.2013 по 31.08.2015 - 438 дн.;
- у період з 01.09.2015 по 30.04.2016 - 170 дн.;
- у період з 01.05.2016 по 30.11.2016 - 147 дн.;
- у період з 01.12.2016 по 31.12.2017 - 271 дн.;
- у період з 01.01.2018 по 03.12.2018 - 231 дн.;
- у період з 04.12.2018 по 31.12.2018 - 19 дн.;
- у період з 01.01.2019 по 18.02.2020 - 282 дн.;
- у період з 19.02.2020 по 11.12.2020 - 205 дн.
Відповідно, розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача за період з 06.09.2010 по 11.12.2020 (з розбивкою по періодах) становить:
- у період з 06.09.2010 по 31.12.2011 - 336дн.*925,62 грн= 311 008,32 грн.;
- у період з 01.01.2012 по 31.03.2012 - 62 дн.* 2175,21 грн.= 134 863,02 грн.;
- у період з 01.04.2012 по 30.06.2012 - 60 дн.* 944,13 грн.= 56647,80 грн.;
- у період з 01.07.2012 по 30.09.2012 - 64 дн.* 934,88 грн.= 59832,32 грн.;
- у період з 01.10.2012 по 30.11.2012 - 45 дн.* 944,13 грн.= 42485,85 грн.;
- у період з 01.12.2012 по 31.12.2012 - 21 дн.* 944,13 грн.= 19826,73 грн.;
- у період з 01.01.2013 по 30.11.2013 - 230 дн.* 1166,28 грн.= 268244,40 грн.;
- у період з 01.12.2013 по 31.08.2015 - 438 дн.* 981,15 грн.= 429743,70 грн.;
- у період з 01.09.2015 по 30.04.2016 - 170 дн.* 1045,95 грн.= 177811,50 грн.;
- у період з 01.05.2016 по 30.11.2016 - 147 дн.* 971,90 грн.= 142869,30 грн.;
- у період з 01.12.2016 по 31.12.2017 - 271 дн.* 1018,18 грн.= 275926,78 грн.;
- у період з 01.01.2018 по 03.12.2018 - 231 дн.* 1018,18 грн.= 235199,58 грн.;
- у період з 04.12.2018 по 31.12.2018 - 19 дн.* 1388,43 грн.= 26380,17 грн.;
- у період з 01.01.2019 по 18.02.2020 - 282 дн.* 990,41 грн= 279295,62 грн.;
- у період з 19.02.2020 по 11.12.2020 - 205 дн.* 2536, 20 грн.= 519921,00 грн.
Всього, за період з 06.09.2010 по 11.12.2020 2 980 056,09 грн.
П.10 Розділу IV Порядку № 100 втратив чинність з 12.12.2020, відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати зі врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення з 06.09.2010 по 11.12.2020 (час дії 10 Розділу IV Порядку № 100).
Пункт 8 Розділу IV Порядку № 100 доповнено новим абзацом згідно з Постановою КМ N 1213 ( 1213-2020-п ) від 09.12.2020:
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку,
на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
Відповідно до довідки від 27.02.2013 №04-6/53, розмір посадового окладу позивача за останні два місяці, що передували місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, складає (3652 + 3652= 7304 грн.), а кількість робочих днів у цей період складає 39 дні, відтак, середньоденна зарплата становить 187,28 грн.
За період з 12.12.2020 по 25.05.2023 кількість робочих днів склала: (з 12.12.2020 по 24.02.2022 -301 р.дн. ; з 25.02.2022 - 25.05.2023 - 332 р.дн.) 633 роб.дн.
Відповідно, розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача за період з 12.12.2020 по 25.05.2023 становить: 187,28 грн.*633 дн.= 118548,24 грн.
Таким чином, розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача за період з 06.09.2010 по 25.05.2023 становить 3 098 604,33 грн. (2 980 056,09 грн.+118548,24=3 098 604,33 грн.)
З огляду на вищенаведені мотиви, судом не беруться до уваги надані сторонами розрахунки середньоденного заробітку та розміру суддівської винагороди за час вимушеного прогулу, оскільки такі складені з порушенням вищенаведених норм.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частин першої та другої статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює ДСА України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно з частиною першою статті 151 Закону № 1402-VIII ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Відповідно до частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною другою статті 22 Бюджетного кодексу України визначено вичерпний перелік головних розпорядників бюджетних коштів, до якого згідно з пунктом 1 цієї частини належать за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - зокрема, ДСА України.
За змістом пункту 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (частина перша статті 23 Бюджетного кодексу України).
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлює Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI), за змістом частини першої якого Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.
Згідно з частиною першою та абзацом першим частини другої статті 3 Закон № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845) визначає, серед іншого, порядок безспірного списання коштів з рахунків боржника.
Так, відповідно до абзацу першого пункту 24 Порядку № 845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.
За змістом пункту 25 Порядку № 845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку (абзац перший).
У разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
У постановах у справах Верховного Суду у справах №520/13014/2020, №160/12091/20, № 560/6212/20, №200/5490/20-а, №160/12182/20, № 160/6089/20, №140/15762/20, а також у низці інших постанов, Верховний Суд вказував на те, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", наявність якої, за правилами пункту 25 Порядку № 845, означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону № 4901-VI списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - стягнення з ДСА України).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Крім того, сталою є практика Верховного Суду щодо вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Так, у постанові від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13 Верховним Судом України сформовано правову позицію, яка полягає у тому, що при вирішені цього питання суд має визначити розмір такого заробітку за встановленими законодавством правилами.
Верховний Суд підтримав цю позицію, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 822/1832/16, від 01 серпня 2019 року у справі № 820/1446/17, від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13312/18-а та інших і звертав увагу, що при визначенні розміру такого заробітку суд повинен навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
З огляду на вищенаведене, з метою ефективного способу захисту порушеного права позивача слід стягнути за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (ЄДРПОУ 26255795), на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за час вимушеного прогулу за період з 06 вересня 2010 року по 25 травня 2023 року у сумі 3 098 604,33 грн. що визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Щодо клопотання про звернення рішення суду до негайного виконання на підставі п.2, 3 ч.1 ст.371 КАС України.
Відповідно до п.2, 3 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про: 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, оскільки суд дійшов до висновку про підставність позовних вимог в частині стягнення суддівської винагороди за час вимушеного прогулу, слід звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за час вимушеного прогулу - у межах суми стягнення за один місяць.
В той же час, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про допуск до негайного виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді, оскільки у цій справі не вирішується спір про поновлення на посаді.
Щодо клопотання позивача про подання до суду звіту щодо виконання судового рішення, то суд вважає, що у задоволенні такої необхідно відмовити з наступних підстав.
Згідно зі ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, відповідно до приписів ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Відповідно до ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З врахуванням наведеного вище суд дійшов висновку, що позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження", тому наразі відсутні підстави для встановлення судового контролю в порядку, визначеному ст.382 КАС України.
Щодо клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.
В судовому засіданні позивач вказав, що просить стягнути витрати, пов`язані з правничою допомогою в сумі 50 000 грн., що заявлені при первісному розгляді справи.
Відповідно до ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
П.1 ч.3 ст.132 КАС України передбачає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно з положеннями ч.7, 9 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Крім того, на підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Як встановлено з матеріалів справи, між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Фортіс" укладено Договір про надання правничої допомоги від 25 лютого 2021 року та до вказаного вище договору долучено Акт приймання-передачі підготованих документів від 05 жовтня 2021 року. Зі змісту цього акту вбачається, що клієнт прийняв підготовані адвокатом Об`єднання проекти документів для подальшого їх подання до Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/2696/21, а саме:
1) 25 лютого 2021 року - аналіз адвокатом (керуючим партнером) ДО "Фортіс" документів наданих Клієнтом та чинного законодавства України щодо наявності підстав для звернення з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій - 04 год.;
2) 26 - 27 лютого 2021 року - підготовка адвокатом (керуючим партнером) ЛО "Фортіс" для Клієнта проекту позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій, та передания її Клієнту для підписання - 12 год.;
3) 27 лютого 2021 року - копіювання адвокатом (керуючим партнером) АО "Фортіс" додатків до позовної заяви для Львівського окружного адміністративного суду та для Відповідача по справі та передання їх Клієнту - 03 год.;
4) 05 жовтня 2021 року - підготовка адвокатом (керуючим партнером) АО "Фортіс" для Клієнта проекту заяви про покладання на відповідача судових витрат, в т.ч. витрат на професійну правничу допомогу у справі №380/2696/21 - 03 год.
Таким чином, у вищезазначеному акті зазначено, що клієнту надана професійна правнича допомога на суму 25000,00 грн.
Крім того, матеріалами справи стверджується, що між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Стандарт" 11 березня 2021 року укладено договір про надання правової допомоги №254.
До вказаного вище договору надано детальний опис судових витрат, що підлягають сплаті позивачем. Так, зі змісту цього опису вбачається:
1) 23 березня 2021 року - підготовка та подання апеляційної скарги на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/2696/21 від 09 березня 2021 року - 2 год - 4000 грн;
2) 27 травня 2021 року - підготовка та подання заяви про усунення недоліків позовної заяви (на виконання вимог ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі №380/2696/21) - 0,5 год. - 1000 грн;
3) 05 липня 2021 року - підготовка та подання відповіді на відзив Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №380/2696/21 - 5 год. - 6000 грн;
4) 15 липня 2021 року - підготовка до засідання та участь в судовому засіданні при розгляді справи №380/2696/21 - 1 год. - 2000 грн;
5) 10 серпня 2021 року - підготовка та подання заперечення на клопотання відповідача про залучення співвідповідача у справі №380/2696/21 - 1 год. - 2000 грн;
6) 10 серпня 2021 року - підготовка та подання додаткових пояснень до адміністративного позову ОСОБА_1 у справі №380/2696/21 - 2 год. - 4000 грн;
7) 13 вересня 2021 року, 28 вересня 2021 року, 12 жовтня 2021 року - підготовка до засідання та участь в судовому засіданні при розгляді справи №380/2696/21 - всього 4 год - 8000 грн;
8) 11 жовтня 2021 року-ознайомлення з клопотаннями відповідача від 11 жовтня 2021 року: про повернення до стадії підготовчого провадження; про закриття провадження у справі в частині позовних вимог; про залучення співвідповідачів. Формування правової позиції щодо поданих відповідачем клопотань. Аналіз означених клопотань відповідача на предмет їх відповідності вимогам КАС України щодо порядку і строків подання - 1 год. - 2000 грн.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу представником позивача, крім вищезазначеного договору надано детальний опис витрат від 18 жовтня 2021 року та акт виконаних робіт №000078 від 30 вересня 2021 року до договору №254 від 11 березня 2021 року. Таким чином, загальна вартість наданих послуг Адвокатським об`єднанням "Стандарт" становить 29000,00 грн.
При цьому, у матеріалах справи містяться пояснення відповідача від 26 жовтня 2021 року щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, які мотивовані тим, що вартість наданих послуг до договорів про надання правничої допомоги не відповідають критерію реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру. Зазначає, що однією з підстав стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу є надання позивачем документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а саме: квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, однак позивачем не надано будь-якого документального підтвердження дійсного понесення вказаних витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 54000,00 грн, тому вважає, що підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутні.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, а також враховуючи заперечення протилежної сторони.
Крім того, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Суд звертає увагу, що у договорі, укладеному між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Фортіс", зазначено про виконану адвокатом роботу та час витрачений на таку роботу, однак не зазначено вартість наданої послуги, а зазначено лише загальну суму у розмірі 25000,00 грн, тому, враховуючи мотивоване клопотання відповідача про відмову у задоволенні витрат на правничу допомогу з підстав документального не підтвердження, суд вважає, що сума 25000 грн вказана позивачем за надання послуг за вищезазначеним договором, укладеним з Адвокатським об`єднанням "Фортіс" не є достатньо обґрунтованою.
Крім того, як встановлено з матеріалів справи, між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Стандарт" також укладено договір про надання правової допомоги, де на підтвердження надання правової допомоги: витрат за підготовку та подання заяви про усунення недоліків позовної заяви, відповіді на відзив, заперечення на клопотання відповідача про залучення співвідповідача та подання додаткових пояснень, участь у судових засіданнях, зазначено витрачений час та вартість, однак такі, на думку колегії суддів, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількістю витраченого часу, розміру гонорару, співмірністю послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову, а тому обґрунтованими витратами за підготовку та подання заяви про усунення недоліків позовної заяви, відповіді на відзив, заперечення на клопотання відповідача про залучення співвідповідача та подання додаткових пояснень, участь у судових засіданнях є 9500 гривень.
Таким чином, враховуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи щодо витрат на професійну правничу допомогу у їх сукупності, суд дійшов висновку, що наявні достатні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, разом з тим, з врахуванням мотивованих заперечень відповідача, заяву необхідно задовольнити частково в сумі 9500 грн.
Положення ст.139 КАС України передбачають, зокрема, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, суд вважає, що вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50000 грн необхідно задовольнити частково, а саме: стягнути з бюджетних асигнувань Окружного адміністративного суду міста Києва (код ЄДРПОУ 34414689) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9500,00 (дев`ять тисяч п`ятсот гривень) 00 копійок.
При розгляді цієї справи суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду м. Києва, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій, -задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо відмови у видачі наказу про зарахування ОСОБА_1 до штату цього суду.
Зобов`язати Окружний адміністративний суд міста Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до штату суддів Окружного адміністративного суду міста Києва.
Зобов`язати Окружний адміністративний суд міста Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді Окружного адміністративного суду м. Києва час з дня звільнення з 06 вересня 2010 року по день видання наказу про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді (зарахування до штату) Окружного адміністративного суду міста Києва.
Стягнути за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (ЄДРПОУ 26255795), на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за час вимушеного прогулу за період з 06 вересня 2010 року по 25 травня 2023 року у сумі 3 098 604,33 грн. що визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за час вимушеного прогулу - у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути з бюджетних асигнувань Окружного адміністративного суду міста Києва (код ЄДРПОУ 34414689) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9500 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05.06.2023.
Головуючий - суддя Карп`як Оксана Орестівна
Суддя Гавдик Зіновій Володимирович
Суддя Коморний Олександр Ігорович
