ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року

м. Київ

справа № 380/2696/21

адміністративне провадження № К/990/38649/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А. В., Мельник-Томенко Ж.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Піскунової О.Ю.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Скречко М.-М.А.

представника відповідача - Петрів Н.М., Карапетян А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №380/2696/21

за позовом ОСОБА_1

до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України

про визнання протиправною бездіяльності, поновлення на посаді судді, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою представниці ОСОБА_1 - адвокатки Скречко Марти-Марії Андріївни

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року (головуючий суддя: Карп`як О.О., судді: Гавдик З.В., Коморний О.І.)

і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року (головуючий суддя: Довга О.І., судді: Глушко І.В., Запотічний І.І.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У 2021 році ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо відмови у видачі наказу про скасування наказу Окружного адміністративного суду міста Києва №227/К від 6 вересня 2010 року про його відрахування з 6 вересня 2010 року зі штату Окружного адміністративного суду міста Києва із займаної посади голови суду та щодо відмови у видачі наказу про його зарахування до штату цього суду;

- визнати протиправним і скасувати наказ Окружного адміністративного суду міста Києва №227/К від 6 вересня 2010 року про його відрахування з 6 вересня 2010 року зі штату Окружного адміністративного суду міста Києва із займаної посади голови суду;

- зобов`язати Окружний адміністративний суд міста Києва видати наказ, яким зарахувати його до складу суддів Окружного адміністративного суду міста Києва;

- зобов`язати Окружний адміністративний суд міста Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва час у зв`язку з незаконним усуненням його від професійної діяльності судді (фактично часом вимушеного прогулу) з дня незаконного звільнення з 6 вересня 2010 року до дня видання наказу про його зарахування на посаду судді (зарахування до штату) Окружного адміністративного суду міста Києва;

- зобов`язати Окружний адміністративний суд міста Києва видати наказ, яким нарахувати та виплатити йому суддівську винагороду (заробітну плату) за весь час незаконного усунення його від професійної діяльності судді (фактично час вимушеного прогулу), тобто з 6 вересня 2010 року до дня скасування наказу Окружного адміністративного суду міста Києва №227/К від 6 вересня 2010 року про його відрахування з урахуванням належних доплат та надбавок;

- звернути рішення суду до негайного виконання на підставі пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»);

- зобов`язати Окружний адміністративний суд міста Києва у п`ятиденний строк подати до суду звіт про виконання судового рішення, початок якого рахувати з наступного дня після одержання ним копій рішення суду на підставі частини першої статті 382 КАС України;

- стягнути витрати на надання професійної правничої допомоги.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що постановою Верховної Ради України від 16 березня 2006 року №3565-ІV він був обраний безстроково суддею Окружного адміністративного суду міста Києва, а Указом Президента України від 9 червня 2006 року №501/2006 призначений головою цього суду.

Втім, 17 травня 2010 року Вищою радою юстиції були ухвалені рішення «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва за порушення присяги» №344/0/15-10 та №345/0/15-10.

Надалі, постановою Верховної Ради України від 3 червня 2010 року №2316-VI ОСОБА_1 звільнено з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

За результатом тривалого оскарження позивачем цих рішень у судовому порядку, у тому числі до Європейського суду з прав людини, Вищий адміністративний суд України 7 грудня 2017 року у справі №800/305/17 прийняв постанову про часткове задоволення позовних вимог, й визнав незаконними і скасував названі акти Вищої ради юстиції №344/0/15-10 і №345/0/15-10, а також визнав незаконною і скасував постанову Верховної Ради України від 3 червня 2010 року № 2316-VI у частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку із порушенням присяги судді. Більше того, за наслідками перегляду цього судового рішення Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 травня 2018 року було також передано на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

У подальшому, на виконання цих судових рішень, Вища рада правосуддя здійснила перевірку наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, за наслідками якої прийняла рішення «Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва».

Тож, отримавши відповідні як судові рішення, так і рішення Вищої ради юстиції, якими підтверджена незаконність звільнення позивача з посади судді, ОСОБА_1 звернувся до голови Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою, у якій просив виконати ці рішення та видати накази про скасування попереднього наказу про його відрахування зі штату суду, а також про його відновлення у складі суддів Окружного адміністративного суду міста Києва із вирішенням супутніх питань.

Проте, позивач отримав відмову від в.о. голови Окружного адміністративного суду міста Києва Аблова Є.В. за наслідками розгляду його заяви. Відповідь обґрунтована правовою позицію суду, що відсутність будь-якого законодавчо визначеного акта про призначення ОСОБА_1 на посаду судді унеможливлює видачу головою суду відповідних наказів, про які просить позивач.

Вважаючи таку відмову незаконною, ОСОБА_1 звернувся до суду за для захисту свого порушеного права на доступ до професії судді.

Позивач уважає, що у межах цього спору відпали перепони з реалізації його права на здійснення професійної діяльності судді. У зв`язку із чим він переконаний, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо відновлення його статусу судді після визнання протиправними дій суб`єктів владних повноважень, які призвели до його незаконного звільнення з цієї посади, а також скасування відповідних незаконних актів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року закрито провадження у цій справі в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу Окружного адміністративного суду міста Києва №227/К від 6 вересня 2010 року про відрахування ОСОБА_1 з 6 вересня 2010 року зі штату Окружного адміністративного суду міста Києва із займаної посади голови суду.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково - ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року про закриття провадження в частині позовних вимог у справі №380/2696/21 змінено в частині підстав та мотивів закриття провадження в частині позовних вимог.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково - рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 380/2696/21 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо відмови у видачі наказу про скасування наказу Окружного адміністративного суду міста Києва №227/К від 6 вересня 2010 року про відрахування ОСОБА_1 з 6 вересня 2010 року зі штату Окружного адміністративного суду міста Києва із займаної посади голови суду та щодо відмови у видачі наказу про зарахування ОСОБА_1 до штату цього суду;

- зобов`язано Окружний адміністративний суд міста Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до складу суддів Окружного адміністративного суду міста Києва;

- зобов`язано Окружний адміністративний суд міста Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва час з дня звільнення з 6 вересня 2010 року до дня видачі наказу про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді (зарахування до штату) Окружного адміністративного суду міста Києва;

- зобов`язано Окружний адміністративний суд міста Києва видати наказ, яким нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 6 вересня 2010 року до дня скасування наказу Окружного адміністративного суду міста Києва №227/К від 6 вересня 2010 року про відрахування ОСОБА_1 з урахуванням належних доплат та надбавок;

- у задоволенні решти вимог відмовлено;

- стягнуто з бюджетних асигнувань Окружного адміністративного суду міста Києва на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі: 9500,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 3 листопада 2022 року справа №830/2696/21 (адміністративне провадження №К/990/14645/22) касаційні скарги Державної судової адміністрації України та Окружного адміністративного суду міста Києва задоволено частково - постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у справі №380/2696/21 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

На новий розгляд справа направлялась у тому числі з підстав незалучення до її участі Державної судової адміністрації України (далі - «ДСА України») як головного розпорядника бюджетних коштів, зважаючи на вирішення судом питання про нарахування позивачеві грошових коштів як компенсації вимушеного прогулу. До того ж, Суд зауважив, що на новому розгляді необхідно визначити конкретні розміри грошових коштів, які суд (у разі встановлення для цього підстав) присудить стягнути на користь позивача.

Заявою від 28 грудня 2022 року позивач уточнив позовні вимоги та суб`єктний склад учасників справи, вказавши відповідачами Окружний адміністративний суд міста Києва, Державну судову адміністрацію України, та просив:

- визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо відмови у видачі наказу про скасування наказу Окружного адміністративного суду міста Києва №227/К від 6 вересня 2010 року про відрахування ОСОБА_1 з 6 вересня 2010 року зі штату Окружного адміністративного суду міста Києва із займаної посади голови суду та щодо відмови у видачі наказу про зарахування ОСОБА_1 до штату цього суду;

- поновити ОСОБА_1 на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва шляхом зобов`язання Окружного адміністративного суду міста Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до складу суддів Окружного адміністративного суду міста Києва;

- зобов`язати Окружний адміністративний суд міста Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва час вимушеного прогулу за період з дня незаконного звільнення з 6 вересня 2010 року до дня видання наказу про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді (зарахування до штату) Окружного адміністративного суду міста Києва;

- зобов`язати Окружний адміністративний суд міста Києва видати наказ, яким нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 6 вересня 2010 року до дня ухвалення рішення у справі включно з урахуванням належних доплат та надбавок;

- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за час вимушеного прогулу за період з 6 вересня 2010 року до дня ухвалення рішення у справі включно з урахуванням належних доплат та надбавок;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва та стягнення суддівської винагороди, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць;

- стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати, включаючи витрати на професійну правничу допомогу;

- зобов`язати Окружний адміністративний суд міста Києва та ДСА України у п`ятиденний строк подати до суду звіт про виконання судового рішення, початок якого рахувати з наступного дня після одержання ними копій рішення суду на підставі частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо відмови у видачі наказу про зарахування ОСОБА_1 до штату цього суду;

- зобов`язано Окружний адміністративний суд міста Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до штату суддів Окружного адміністративного суду міста Києва;

- зобов`язано Окружний адміністративний суд міста Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва час з дня звільнення з 6 вересня 2010 року до дня видачі наказу про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді (зарахування до штату) Окружного адміністративного суду міста Києва;

- стягнуто за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (ЄДРПОУ 26255795), на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за час вимушеного прогулу за період з 6 вересня 2010 року до 25 травня 2023 року у сумі: 3 098 604,33 грн, яка визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів;

- звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за час вимушеного прогулу - у межах суми стягнення за один місяць.

- стягнуто з бюджетних асигнувань Окружного адміністративного суду міста Києва на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі: 9500 грн.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі №380/2696/21 та прийнято нове, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності, поновлення на посаді судді, зобов`язання до вчинення дій.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, представниця позивача звернулася із касаційною скаргою на них до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів

У листопаді 2023 року представниця ОСОБА_1 - адвокатка Скречко М.-М.А. подала касаційну скаргу, в якій просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року скасувати у частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо поновлення позивача на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва, відмови у частині зобов`язання Окружного адміністративного суду міста Києва видати наказ про нарахування і виплати позивачу суддівської винагороди за період з 6 вересня 2010 року до дня ухвалення рішення суду. А також просить змінити рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у частині суми, яку належить стягнути в рахунок вимушеного прогулу, а саме: 15 000 052,51 грн, та правничої допомоги у сумі: 50 000 грн.

Також, у касаційній скарзі представниця позивача просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року.

Поряд із цим, представниця позивача просить в решті залишити без змін рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року.

Насамкінець, касаційна скарга містить вимогу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Проте, у судовому засіданні позивач не підтримав цю вимогу.

У касаційній скарзі, як на підставу відкриття касаційного провадження, скаржниця покликається на пункти 1 і 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

Скаржниця зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у рішеннях Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі №9901/932/18, від 3 серпня 2022 року у справі №990/4/22 та від 8 грудня 2022 року у справі №9901/388/21.

До того ж, скаржниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо порядку відновлення порушених прав незаконно звільненого судді в аспекті доступу його до професії. На переконання скаржниці потребує висновку Верховного Суду в аспекті правозастосування стаття 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо повноважень голови суду видавати наказ про зарахування до штату незаконно звільненого судді.

Верховний Суд ухвалою від 6 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу Окружний адміністративний суд міста Києва просить відмовити у її задоволенні, а постанову апеляційного суду залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судом апеляційної інстанції із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Окружний адміністративний суд міста Києва наполягає, що за умови відсутності відповідного акта ВРП або Верховної Ради України про поновлення судді/призначення його на посаду, голова відповідного суду позбавлений повноважень видавати наказ про призначення такої особи на посаду судді або поновлення його у цьому статусі.

ДСА України свого відзиву на касаційну скаргу не надала. Копію ухвали Суду про відкриття касаційного провадження отримала 7 грудня 2023 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

У червні 1990 року сесією Львівської обласної ради ОСОБА_1 обрано суддею Личаківського районного суду міста Львова.

Постановою Верховної Ради України від 6 квітня 2000 року №1617-ІІІ позивача обрано суддею цього суду безстроково.

Указом Президента України від 25 січня 2001 року №52/2001 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Франківського районного суду міста Львова.

Постановою Верховної Ради України від 22 березня 2001 року № 2335-ІІІ ОСОБА_1 обрано суддею арбітражного (господарського) суду міста Києва.

Постановою Верховної Ради України від 22 березня 2006 року № 3565-ІV ОСОБА_1 обрано безстроково суддею Окружного адміністративного суду міста Києва.

Указом Президента України від 9 червня 2006 року № 501/2006 ОСОБА_1 призначено головою цього суду.

17 травня 2010 року Вищою радою юстиції ухвалені рішення №344/0/15-10 та №345/0/15-10 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва за порушення присяги» (далі - «Рішення №344/0/15-10», «Рішення № 345/0/15-10» відповідно).

21 травня 2010 року за вихідним №17/0/12-10 до Верховної Ради України надіслано подання Вищої ради юстиції про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги.

Постановою Верховної Ради України від 3 червня 2010 року №2316-VI (далі - «Постанова №2316-VI») ОСОБА_1 звільнено з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України із позовом, у якому просив визнати незаконними та скасувати Рішення № 344/0/15-10, Рішення № 345/0/15-10 та Постанови № 2316-VI.

Рішенням 13 серпня 2010 року Вищий адміністративний суд України відмовив у задоволенні цього позову.

Не погодившись із цим рішенням Вищого адміністративного суду України, у лютому 2011 року ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ») заяву проти України, в якій скаржився на порушення статей 6 та 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS № 005, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, посилаючись на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, а незаконне звільнення суттєво негативно вплинуло на його приватне життя.

З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів у національних судах, усі ці заяви було об`єднано в одне провадження відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту ЄСПЛ.

19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_1 №9740/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 серпня 2010 року та просив прийняти нове рішення про задоволення позову.

Верховний Суд України постановою від 3 липня 2017 року частково задовольнив заяву ОСОБА_1 , скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 13 серпня 2010 року та направив справу на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Під час нового розгляду справи ОСОБА_1 підтримав заявлені раніше позовні вимоги та, уточнивши їх, просив поновити його на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва з 3 червня 2010 року.

Здійснивши розгляд справи №800/305/17 за позовом ОСОБА_1 , Вищий адміністративний суд України постановою від 7 грудня 2017 року частково задовольнив позовні вимоги. Визнав незаконними та скасував Рішення №344/0/15-10, Рішення №345/0/15-10. Визнав незаконною та скасував Постанову №2316-VI у частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді. У задоволенні позовних про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва відмовив.

Зокрема, Вищий адміністративний суд України, перевіривши обставини, на яких ґрунтувалося Рішення № 344/0/15-10, встановив відсутність підстав для однозначного висновку, що під час розгляду окремих справ та ухвалення судових рішень суддя ОСОБА_1 діяв умисно, в інтересах окремих осіб чи проявив несумлінність, що підірвало авторитет суду, спричинило інші негативні наслідки, які виходять за межі звичайних процесуальних наслідків розгляду справи судом.

Також Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що Вищою радою юстиції не доведено, що Рішення №345/0/15-10, згідно з яким ОСОБА_1 порушив присягу судді внаслідок недотримання морально-етичних засад та вчинення дій, що порочать звання судді, з огляду на здійснення за період з 30 грудня 2004 року до 8 жовтня 2009 року авіарейсів, в тому числі чартерних, вартість яких становила від 13300 до 50000 доларів США, відповідає критерію обґрунтованості, тобто ухвалено з урахуванням усіх обставин, які мають для цього значення.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Вищою радою юстиції та ОСОБА_1 були подані до Великої Палати Верховного Суду апеляційні скарги, які постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №800/305/17 задоволені частково. Постанову Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено частково. Передано на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

У цій постанові Великою Палатою Верховного Суду зазначено, зокрема, про таке: «У пункті 147 рішення «Куликов та інші проти України» Суд зазначив, що у більшості справ, в яких було встановлено, що національні провадження суперечили Конвенції, Суд постановляв, що найбільш прийнятною формою компенсації було б поновлення національного провадження. У справі «Олександр Волков проти України» Суд дійшов висновку, що поновлення провадження не було б адекватним заходом. Беручи до уваги обставини, що призвели до порушень, а також необхідність проведення масштабної реформи системи дисциплінарної відповідальності суддів, Суд у справі «Олександр Волков проти України» зазначив про відсутність підстав вважати, що справу заявника у найближчому майбутньому буде переглянуто відповідно до конвенційних принципів, і надав вказівку Уряду забезпечити поновлення заявника на посаді.

До того ж, відхиливши прохання щодо вжиття заходів індивідуального характеру шляхом поновлення заявника на посаді, Суд вказав на впровадження в Україні станом на сьогодні повномасштабної судової реформи, яка включає внесення змін до Конституції та законів України, а також інституційні зміни, та наголосив на тому, що, враховуючи обсяг та обставини заяви, що розглядається, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Відтак Суд вирішив не дотримуватись підходу, обраного у справі «Олександр Волков проти України» щодо вжиття індивідуальних заходів (пункт 148 рішення «Куликов та інші проти України»).

Ураховуючи, що за результатами впровадження повномасштабної судової реформи та інституційних змін в Україні утворено Вищу раду правосуддя, яка відповідно до чинного законодавства може давати оцінку діям судді при здійсненні правосуддя і приймати у зв`язку з цим остаточні рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заходом індивідуального характеру та законним способом відновлення порушених прав ОСОБА_1 в цій справі буде повторний розгляд новоутвореним органом питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Дотримуючись принципу обов`язковості виконання судового рішення, Вища рада правосуддя здійснила перевірку наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Розглянувши матеріали щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва, Вища рада правосуддя 26 січня 2021 року прийняла рішення «Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва».

27 січня 2021 року представник позивача адвокат Пашинський М.М. звернувся до голови Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_2 із заявою, в якій просив: на виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року, постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №800/305/17 та рішення ВРП від 26 січня 2021 року у справі №5184/0/8-18 видати наказ, яким скасувати наказ голови Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2010 року №227/К про відрахування ОСОБА_1 з посади голови Окружного адміністративного суду міста Києва, а також видати новий наказ, яким відновити його в складі суддів Окружного адміністративного суду міста Києва і вважати таким, що приступив до виконання обов`язків судді Окружного адміністративного суду міста Києва з 27 січня 2021 року; ознайомити ОСОБА_1 з цим наказом; зарахувати ОСОБА_1 судді Окружного адміністративного суду міста Києва до стажу роботи на посаді судді час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення (з 15 вересня 2010 року) і до дня видачі наказу визначеного у п.1); вжити заходів до формування суддівського досьє ОСОБА_1 та внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 ; звернутися до Державної судової адміністрації України, що здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх місцевих та апеляційних судів, з проханням провести нарахування і виплату ОСОБА_1 належної заробітної плати за час вимушеного прогулу з 3 червня 2010 року до дня винесення наказу з урахуванням пільг та надбавок, встановлених чинним законодавством, зокрема доплат за вислугу років, а також доплат з урахуванням постанови Вищого адміністративного суду від 17 лютого 2016 року у справі №К/9991/88359/11, згідно з якою ОСОБА_1 мав право бути головою суду до 9 червня 2011 року включно із проведенням відповідних доплат за цей період; повідомити ОСОБА_1 про його робоче місце у Окружному адміністративному суду міста Києва (адресу та номер кабінету) та повідомити про прийняте рішення у встановленому законом порядку.

Листом від 3 лютого 2021 року №03.2-08/236/21 за підписом в.о. голови Окружного адміністративного суду міста Києва Аблова Є.В. представника позивача повідомлено, зокрема, що відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ. Виданню головою суду відповідного наказу обов`язково передує прийняття уповноваженим на те органом акту, в цьому випадку, про призначення судді на посаду. Щодо рішення Вищої ради правосуддя від 26 січня 2021 року зазначено, що воно не містить відомостей про ухвалення Вищою радою правосуддя будь-якого рішення про поновлення ОСОБА_1 , примірник такого рішення відповідачем не отримано. До того ж, зазначено, що можливим способом захисту порушеного права ОСОБА_1 , якщо він вважає, що таке має місце, є ініціювання перед визначеними у частині першій статті 128 Конституції України суб`єктами (Президент України, Вищою радою правосуддя) питання призначення на посаду судді. Повідомлено, що оскільки відсутній будь-який законодавчо визначений акт про призначення судді на посаду, голова суду позбавлений правової можливості видавати наказ щодо включення ОСОБА_1 до складу судді Окружного адміністративного суду міста Києва.

3 лютого 2021 року представник позивача Пашинський М.М. звернувся із заявою, в якій просив, крім викладеного у заяві від 27 січня 2021 року, зареєструвати заяву до голови Окружного адміністративного суду міста Києва про реалізацію поновлення ОСОБА_1 на посаді судді від 27 січня 2021 року, що була подана ним та повідомити про присвоєний їй вхідний номер.

Листом від 8 лютого 2021 року за №03.2-08/285/21 представника позивача повідомлено, що звернення від 27 січня 2021 року було отримано та опрацьовано у встановленому законом порядку, надано відповідь листом від 3 лютого 2021 року №03.2-08/236/21, яку скеровано на електронну адресу.

10 лютого 2021 року адвокат Пашинський М.М. втретє звернувся до відповідача із заявою аналогічного змісту.

15 лютого 2021 року відповідачем надано відповідь на цю заяву, якою повідомлено, що звернення від 27 січня 2021 року та 3 лютого 2021 року розглянуті, надано відповідь листами від 3 лютого 2021 року та 8 лютого 2021 року. Додатково звернено увагу на те, що оприлюднений на офіційному веб-сайті текст рішення Вищої ради правосуддя від 26 січня 2021 року №116/0/15-21, в контексті наведеної представником позивача у направлених листах позиції, не містить будь-якої вказівки на поновлення ОСОБА_1 , його призначення у визначеному законом порядку.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 126 Конституції України встановлювалося, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Суддя обіймає посаду безстроково.

Підставами для звільнення судді є, зокрема: вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (пункт 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України).

Пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України передбачалося, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Спеціальним законом, що визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд є Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - «Закон»).

Згідно з пункту 1 частини п`ятої статті 48 Закону незалежність судді забезпечується, з-поміж іншого, особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення і припинення повноважень.

За змістом статті 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI (далі - «Закон №2453-VI»), чинного на час виникнення спірних правовідносин, суддя суду загальної юрисдикції міг бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Частинами третьою, п`ятою статті 116 Закону №2453-VI передбачалося, що звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції».

На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.

Відповідно до частин другої, третьої статті 116 Закону №2453-VI питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

За змістом пункту 4 частини першої статті 24 Закону №2453-VI на голову суду покладено обов`язок видавати на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний наказ.

Аналогічний зміст має і пункт 4 частини першої статті 24 Закону, яким на голову суду покладено обов`язок видавати на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон №1401-VIII, яким внесено зміни до Конституції України щодо правосуддя, а 5 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII (далі - «Закон № 1798-VIII»), який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

За змістом пунктів 1, 4 частини першої статті 131 Конституції України (тут і далі - у редакції Закону) в Україні діє Вища рада правосуддя, яка вносить подання про призначення судді на посаду, ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

На підставі пунктів 1, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» до повноважень Вищої ради правосуддя входить внесення подання про призначення судді на посаду, ухвалення рішення про звільнення судді з посади.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховним Судом ухвалою від 6 грудня 2023 року було відкрито касаційне провадження за скаргою представниці ОСОБА_1 - адвокатки Скречко М.-М.А. на підставі пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Так, відповідно до пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Спірні правовідносини між сторонами склалися з приводу наявності або відсутності повноважень у голови суду видавати наказ про включення до штату суду незаконно звільненого судді, виплати такому судді супутніх виплат як суддівської винагороди, за період нездійснення ним правосуддя з підстав незаконного звільнення з посади, а також зарахування указаного періоду до стажу на посаді судді.

Фактичні обставини цієї справи свідчать про те, що ОСОБА_1 постановою Верховної Ради України від 16 березня 2006 року №3565-ІV був обраний безстроково суддею Окружного адміністративного суду міста Києва.

У подальшому, постановою Верховної Ради України від 3 червня 2010 року № 2316-VI ОСОБА_1 звільнено з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді на підставі рішень Вищої ради юстиції від 17 травня 2010 року «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва за порушення присяги» № 344/0/15-10 та № 345/0/15-10.

Надалі, указані рішення Верховної Ради України і Вищої ради юстиції були предметом судового розгляду, в тому числі Європейського суду з прав людини.

У підсумку, 19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_1 №9740/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

На підставі рішення ЄСПЛ, яким констатоване порушення з боку держави України конвенційних положень у кейсі, зокрема, ОСОБА_1 , позивачем було ініційовано судовий перегляд рішень Верховної Ради України і Вищої ради юстиції, якими його фактично звільнили з посади судді.

Надалі, зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №800/305/17, було передано на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Тобто, Вища рада правосуддя як новоутворений реформований дисциплінарний орган мала надати оцінку діям позивача і встановити чи наявний у них склад дисциплінарного проступку, який може потягти за собою звільнення з посади судді.

На виконання цього рішення суду, Вища рада правосуддя здійснила перевірку наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Розглянувши матеріали щодо ОСОБА_1 , Вища рада правосуддя 26 січня 2021 року прийняла рішення «Про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва».

Тобто, Вища рада правосуддя не встановила у діях ОСОБА_1 ознак вчинення дисциплінарного проступку, який би потягнув звільнення з посади суддя Окружного адміністративного суду міста Києва.

Тож, з 26 січня 2021 року відпала будь-яка правова підстава для обмеження ОСОБА_1 у праві перебувати на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва, яке обумовлене безстроковим статусом ОСОБА_1 на посаді судді у відповідності до постанови Верховної Ради України від 22 березня 2006 року №3565-ІV.

Ба більше, постановою Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2016 року, яка набрала законної сили, задоволено позовну вимогу ОСОБА_1 в частині визнання протиправним і скасування наказу голови Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 вересня 2010 року №277/К про відрахування ОСОБА_1 з посади голови суду. Тобто, указаний наказ скасований судовим рішенням, яке набрало законної сили, і є обов`язковим до виконання.

Для того аби реалізувати спроможність бути допущеним до здійснення правосуддя, за умови відсутності щодо ОСОБА_1 будь-якого акта, який би обмежив його у цьому праві, позивач звернувся через свого представника до голови суду, з якого його незаконно звільнили, аби його включили до складу суддів цього суду, з вирішенням супутніх питань.

Проте, листами від 3 лютого 2021 року №03.2-08/236/21 і від 8 лютого 2021 року за №03.2-08/285/21, в.о. голови Окружного адміністративного суду міста Києва повідомив позивача, що правових підстав для задоволення його заяви немає, адже відсутній акт Вищої ради правосуддя та указ Президента України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді цього суду. Зауважив, що за умови відсутності цих актів голова суду позбавлений повноважень включити ОСОБА_1 до складу суддів Окружного адміністративного суду міста Києва.

Саме бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва з вирішення цього питання і є ключовим питанням, яке має вирішити Верховний Суд.

Згідно з усталеним підходом адміністративних судів, визнання акта суб`єкта владних повноважень незаконним, так само як і його скасування, свідчить про те, що такий акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Адже настання обумовлених наслідків зумовлене насамперед тим, що порушення, внаслідок яких такий акт визнано незаконними, мали місце вже на час його прийняття.

З огляду на це, постанова Верховної Ради України від 3 червня 2010 року № 2316-VI у частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва є незаконною з моменту її прийняття, тобто з 3 червня 2010 року, а відтак не породжує жодних правових наслідків.

У результаті скасування указаної постанови парламенту у частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв`язку з порушенням присяги судді відпала єдина правова підстава для припинення його повноважень судді.

Незаконність цієї постанови парламенту була підтверджена ще постановою Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року.

Надалі, вочевидь з мотивів зміни конституційного статусу Вищої ради правосуддя, Велика Палата Верховного Суду передала саме на її розгляд повторно питання наявності або відсутності у діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, наслідком якого могло б бути звільнення його з посади судді. Проте, на повторному розгляді означеного питання Вища рада правосуддя не встановила таких підстав і відмовила у звільненні ОСОБА_1 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва.

У цьому контексті Суд зауважує, що конституційним органом, до компетенції якого віднесено формування суддівського корпусу, а саме Вищою радою правосуддя, було підтверджено відсутність у діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку остаточно.

Верховний Суд звертає особливу увагу, що 22 листопада 2021 року набуло статусу остаточного рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гуменюк та інші проти України» (заява № 11423/19). У вказаному рішення Європейський суд фактично зазначив про перебування судді у трудових правовідносинах із державою, а не з конкретним судом, у якому він здійснює правосуддя.

Тому, у разі припинення існування правової підстави, яка слугувала основою для звільнення судді з посади, трудові правовідносини такого судді із Державою відновлюються, і продовжують діяти відповідно до первинного акта про призначення його на посаду, яким у цьому випадку є відповідна постанова Верховної Ради України від 16 березня 2006 року №3565-ІV про призначення ОСОБА_1 на посаду судді безстроково.

Варто в цьому аспекті зауважити, що Конституція України передбачає гарантії незалежності суду, серед яких, перебування на посаді судді безстроково та неможливість звільнення з посади або припинення повноважень судді з інших підстав, окрім тих, які передбачені Конституцією України.

У аспекті забезпечення цієї конституційної гарантії, у разі скасування судом рішення про звільнення особи з посади судді, остання продовжує перебувати у статусі судді. Відновлення цього статусу не потребує спеціальних рішень органів, що призначають суддю на посаду.

Наведене відповідає висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, що викладений у пунктах 50-54 постанови від 7 лютого 2019 року у справі №800/345/17 (9991/116/11), а також рішенню Верховного Суду від 3 серпня 2022 року у справі №990/4/22, на яке доречно покликається позивач у касаційній скарзі.

Такий підхід до правозастосування спеціальних норм законодавства у визначення статусу судді, застосовано також і Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у рішенні від 16 січня 2024 року №2-пс-24, зазначивши, що відпали правові підстави для припинення повноважень ОСОБА_1 у зв`язку із скасуванням судом відповідного рішення Вищої ради юстиції та постанови Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді.

Одночасно, цим же рішенням ВККС обґрунтувало, що в контексті забезпечення конституційної гарантії про перебування на посаді судді безстроково, у разі скасування судом рішення про звільнення з посади судді, він продовжує перебувати у статусі судді. Відновлення цього статусу та поновлення на посаді не потребує спеціальних рішень інших органів.

До того ж, Комісія зазначила, що на її переконання, правовим і логічним підходом у вирішенні такого роду ситуацій є відновлення незаконно звільненого судді у штаті суду посадовою особою відповідного суду, до повноважень якої належить видання наказу про зарахування особи до штату суду.

Насамкінець Комісія зауважила, що на підставі постанови Верховної Ради України від 22 березня 2006 року № 3565-ІV ОСОБА_1 обіймав посаду і, з урахуванням скасування відповідних актів про його звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва, продовжує обіймати посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.

Підсумовуючи цей аспект аналізу спірних правовідносин, Верховний Суд констатує, що правовий статус ОСОБА_1 як судді Окружного адміністративного суду міста Києва, обраного безстроково, відновився безпосередньо на підставі постанови Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року у справі №800/305/17, з дня набрання нею законної сили у відповідній частині згідно із постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №800/305/17.

Тобто, після ухвалення судових рішень, які одностайно підтвердили незаконність звільнення ОСОБА_1 із посади судді, статус позивача як судді Окружного адміністративного суду міста Києва відновився «автоматично», з підстав безстроковості його обрання на посаду як однієї із основних суддівських гарантій.

Тож, довід відповідача щодо необхідності видавати чи то Вищою радою правосуддя, чи іншою державною інституцією правового акта про призначення ОСОБА_1 на посаду судді повторно Суд відхиляє, зауважуючи про відсутність для цього як потреби, так і правових підстав. А також зауважує, що у такому разі була б підважений принцип обов`язковості судових рішень, якими скасоване відповідне звільнення.

За таких умов, колегія суддів Верховного Суду вбачає хибним висновок суду апеляційної інстанції, щодо необхідності задля включення позивача до штату суду окрім судових рішень про скасування актів, на основі яких його незаконно було звільнено з посади, ще також і рішення Вищої ради правосуддя про повторне призначення ОСОБА_1 на посаду судді.

Поряд із цим, окрім юридичної підстави поновлення статусу ОСОБА_1 як судді Окружного адміністративного суду міста Києва мала бути і організаційна підстава, адже хоча суддя вступає у трудові правовідносини з Державою, проте супутні питання як то матеріальне забезпечення, вирішення організаційних та кадрових питань тощо, потребує локального реагування і цілком обмежується діяльністю голови відповідного суду, як адміністративної одиниці, представника цього органу.

Обсяг повноважень голови суду визначений статтею 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до них належать:

1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами;

2) визначає адміністративні повноваження заступника голови місцевого суду;

3) контролює ефективність діяльності апарату суду, погоджує призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду, а також вносить подання про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;

4) видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ;

5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та Державну судову адміністрацію України, а також через веб-портал судової влади про вакантні посади суддів у суді у триденний строк з дня їх утворення;

6) забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду;

7) організовує ведення в суді судової статистики та інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;

8) сприяє виконанню вимог щодо підвищення кваліфікації суддів місцевого суду;

9) вносить на розгляд зборів суду пропозиції щодо кількості та персонального складу слідчих суддів;

10) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Тобто, пункт 4 вказаної норми передбачає повноваження голови суду видавати відповідний наказ на основі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді.

Між тим, у випадку відновлення статусу судді після незаконного звільнення з посади на підставі відповідного судового рішення, таким актом буде саме відповідне рішення суду, яке набрало законної сили, і яким констатовано факт незаконного звільнення судді з посади та яким одночасно скасовано відповідні розпорядчі акти про звільнення такого судді.

У зв`язку із наведеним, Верховний Суд формує правовий висновок, що у разі скасування у судовому порядку акта про звільнення судді з посади, останній відновлює свій статус судді силу такого рішення суду, а голова відповідного суду в силу пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зобов`язаний видати відповідний наказ про включення цього судді у штат суддів відповідного суду.

Тому, в силу того, що ОСОБА_1 був обраний суддею Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково, на основі пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» голова суду мав достатньо підстав для видачі наказу про включення позивача до складу суддів цього суду, проте допустив протиправну бездіяльність і не виконав цього повноваження.

На цій основі Верховний Суд констатує помилковість висновку апеляційного суду в цій частині та одночасну правильність рішення суду першої інстанції щодо необхідності задоволення частини позовних вимог ОСОБА_1 в аспекті визнання протиправною бездіяльності Окружного адміністративного суду міста Києва щодо відмови у видачі наказу про зарахування ОСОБА_1 до штату цього суду, а також зобов`язання Окружного адміністративного суду міста Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до штату суддів Окружного адміністративного суду міста Києва.

Наступне питання, яке включає касаційна скарга представниці ОСОБА_1 , яке одночасно є одним із доводів скарги, це необхідність саме «поновлення» позивача на посаді судді, а не лише включення його до складу суддів відповідного суду. В цій частині доводів Верховний Суд зазначає про таке.

Неодноразовими судовими рішеннями Верховний Суд констатував, що суддя перебуває у особливому трудовому взаємозв`язку із Державою, і що саме Держава є роботодавцем для суддів.

Верховний Суд у своїй практиці численними постановами вказував, що спеціальним Законом, який регулює статус судді, його гарантії тощо, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Нормативний обсяг указаного Закону дає підстави для висновку, що він не регулює питання поновлення суддів на посаді, тобто не має такої юридичної конструкції в цілому, натомість оперує виключно поняттям включення судді до штату суду.

Юридична конструкція «поновлення на посаді» притаманна трудовим відносинам, врегульованим Кодексом законів про працю, який на трудові правовідносини суддів з Державою має опосередкований вплив.

Як вже зазначалось вище, скасування юридичної підстави (рішення ВРЮ, постанови Верховної Ради України) для звільнення судді з посади, автоматично поновлює його статус судді, адже він обирається на цю посаду безстроково.

Тому, механізм поновлення незаконно звільненого судді на посаді не притаманний трудовим правовідносинам суддів, адже у цьому випадку йде мова про зарахування судді до штату суду. Застосування механізму поновлення судді на посаді за своєю суттю нівелює безстроковість його повноважень в силу особливого порядку призначення на посаду.

З огляду на наведене, Верховний Суд вбачає спосіб захисту порушеного права позивача, який застосував окружний суд в цьому випадку належним та достатнім з точки зору ефективності.

Більше того, уточнена редакція позовних вимог ОСОБА_1 щодо цієї частини позову має наступний зміст: «поновити ОСОБА_1 на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва шляхом зобов`язання Окружного адміністративного суду міста Києва видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 до складу суддів Окружного адміністративного суду міста Києва».

Тобто, сам механізм так званого поновлення на посаді позивач сам вбачає саме у видачі наказу про зарахування його до штату суддів Окружного адміністративного суду міста Києва. Тож, суд першої інстанції, зобов`язавши відповідача видати відповідний наказ про зарахування ОСОБА_1 на штату суддів Окружного адміністративного суду міста Києва повністю задовольнив цю частину вимог позивача.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції у вирішенні цієї частини позовних вимог є правильним і не потребує жодних уточнень у способі реалізації захисту порушеного права позивача.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 видати наказ, яким зарахувати ОСОБА_1 вимушений прогул до стажу роботи на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва, Верховний Суд зазначає про таке.

У контексті цього питання варто зауважити, що пунктом 1 частини першої статті 137 Закону встановлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді судді судів України.

Відзначимо, що Закон не містить спеціальних застережень щодо особливого порядку обрахунку стажу на посаді судді у разі наявності такої обставини як незаконне звільнення з посади.

Між тим, формалізований підхід до розуміння поняття «робота на посаді судді», тобто такий, який передбачає безпосереднє здійснення повноважень судді у певний період, підриває дію верховенства права і здатний підважити принцип належного урядування, позаяк перекладає на людину всі негативні наслідки помилки, причиною якої є власна недбалість державного органу.

Наведений підхід ігнорує також факт незаконного звільнення позивача з посади, проте цей факт у контексті обставин її справи має вагоме значення для правильного вирішення цього аспекту позовних вимог.

Варто відзначити, що нездійснення ОСОБА_1 безпосередньо своїх повноважень як судді знаходилось поза волею позивача, адже ґрунтувалось на основі незаконних актів органів правосуддя.

У практиці вирішення спорів щодо звільнення з публічної служби час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію, прийнято називати вимушеним прогулом.

На основі цих обставин і міркувань Суд вважає, що вжите у пункті 1 частини першої статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» поняття «робота на посаді судді судів України» включає в себе як час фактичної безперервної праці на такій посаді, так і період вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням з неї.

Такий висновок робив Верховний Суд у рішенні від 3 серпня 2022 року у справі №990/4/22, і який є дотичним до спірних правовідносин у цій справі, та на який доречно вказує позивач в аспекті вирішення апеляційним судом цієї справи без його врахування.

З урахуванням встановлених судовими рішеннями обставин протиправності постанови Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді та, як наслідок, її скасування, очевидним є те, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості здійснювати правосуддя через обставини, які не залежали від нього особисто.

З огляду на зазначені обставини у їхній сукупності, Суд вважає, що ОСОБА_1 є таким, який знаходився у вимушеному прогулі і цей період часу охоплюється дією пункту 1 частини першої статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі визначення його стажу роботи на посаді судді судів України.

Тож, ураховуючи обставини справи, хронологію подій та вину роботодавця у незаконному звільненні позивача з роботи, що власне й спричинило до вимушеного прогулу і нездійснення ним правосуддя, Суд вважає, що період з 6 вересня 2010 року до дня видання наказу про його зарахування на посаду судді (зарахування до штату) Окружного адміністративного суду міста Києва, є таким, який має бути зарахований до стажу ОСОБА_1 на посаді судді відповідного суду.

З огляду на викладене, Суд вважає що у цій частині позовних вимог окружний суд вирішив спір правильно, а суд апеляційної інстанції скасував законне й обґрунтоване рішення у відповідній частині позовних вимог.

Окрім зазначеного ОСОБА_1 просив Суд змінити суму грошових коштів, належну до нарахування та виплати як суддівської винагороди (заробітної плати) за весь час незаконного усунення його від професійної діяльності судді з урахуванням належних доплат та надбавок.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції виключно у частині обрахунку належних до виплати сум. Свою правову позицію позивач обстоює тим, що окружний суд у базу розрахунку середньоденної суддівської винагороди не включив відповідні суми надбавок і доплат.

Суть касаційної скарги ОСОБА_1 у частині незгоди з обрахунком суддівської винагороди, яку належить стягнути за спірний період на користь ОСОБА_1 у якості компенсації за вимушений прогул, полягає у тому, що під час обрахунку цих сум окружний суд не включив до базової величини цього розрахунку інші доплати, аніж регіональний коефіцієнт та розмір суддівської винагороди судді місцевого суду у співвідношенні до коефіцієнту підвищення суддівської винагороди.

У контексті цього питання варто зауважити, що Верховний Суд у постанові від 13 травня 2022 року у справі №160/170/20 виклав правову позицію, згідно якої суддя, який фактично не здійснює правосуддя не має права на надбавку за вислугу років, навіть попри те, що не від його волі залежать підстави нездійснення своїх повноважень (як то незаконне звільнення з посади).

До аналогічного висновку доходить Верховний Суд і у аспекті включення до сум обрахунку надбавок за перебування на адміністративній посаді, за науковий ступінь та за доступ до державної таємниці, про які зауважує ОСОБА_1 у касаційній скарзі.

Окрім зазначеного, Верховний Суд зауважує, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 135 вказаного Закону, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (пункт 3 частини четвертої статті 135 Закону).

Посадовий оклад судді складається з базового розміру посадового окладу судді та застосованого до нього відповідного регіонального коефіцієнту.

З наведеного вбачається, що застосування зазначеного регіонального коефіцієнта до посадового окладу безпосередньо пов`язується законодавцем із розташуванням суду, в якому суддя здійснює судочинство (тобто від кількості населення відповідного населеного пункту), а також із фактом здійснення суддею правосуддя у відповідному суді.

Тому, застосування регіонального коефіцієнту до посадового окладу судді, який не здійснює правосуддя, не передбачено Законом № 1402-VIII.

Аналогічна правова позиція наведена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №804/3609/18, від 21 квітня 2021 року у справі №280/3954/19.

Натомість, статтею 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разi звiльнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попереднiй роботi органом, який розглядає трудовий спiр. Пiд час винесення рiшення про поновлення на роботi орган, який розглядає трудовий спiр, одночасно ухвалює рiшення про виплату працiвниковi середнього заробiтку за час вимушеного прогулу.

У разi винесення рiшення про виплату працiвниковi середнього заробiтку за час вимушеного прогулу середня заробiтна плата працiвниковi нараховується з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробiтної плати, затвердженого постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 8 лютого 1995 року №100.

При обрахунку належної до виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за час фактичного вимушеного прогулу, суд першої інстанції застосував положення Порядку №100.

З таких підходом Верховний Суд не погоджується і ось чому.

Як вже було зазначено вище, до спірних правовідносин застосовується підхід, згідно якого суддя безперервно (безстроково) перебуває у трудових правовідносинах із Державою з огляду на специфічну правову природу його статусу, порядку обрання тощо. Скасування правової підстави для звільнення судді автоматично відновлює його статус. Тому, належний спосіб захисту порушеного права такого судді буде полягати не у виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а у виплаті суддівської винагороди, за час нездійснення ним повноважень судді з підстав його незаконного звільнення. Ця теза відповідає сказаному щодо відсутності необхідності поновлювати незаконно звільненого суддю на посаді після відновлення його статусу судді. Своєю чергою механізм стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, згідно положень КЗпП України, пов`язується саме із поновленням працівника на посаді.

Такий підхід до визначення роду спірних правовідносин у цьому аспекті розкриває і підсилює положення Конституції України і Закону України «Про судоустрій і статус суддів», де визначено, що лише цей Закон регулює питання оплати праці суддів.

За таких умов, суд першої інстанцій при обрахунку належних до виплату ОСОБА_1 компенсацій неотриманої суддівської винагороди застосував хибний підхід як до визначення бази розрахунку, так і до вибору способу обчислення цих коштів у цілому. Суду першої інстанцій необхідно врахувати викладене у цій постанові в цій частині правовідносин, та обрахувати розмір саме неотриманої суддівської винагороди ОСОБА_1 за спірний період у відповідності до розмірів посадових окладів судді місцевого суду у відповідних редакціях Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за кожний період незаконного увільнення його від виконання своїх суддівських повноважень.

Що стосується незгоди позивача із відмовою судом першої інстанції у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Окружного адміністративного суду міста Києва видати наказ, яким нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 6 вересня 2010 року до дня ухвалення рішення у справі включно з урахуванням належних доплат та надбавок, Верховний Суд зауважує наступне.

Позивач, за наслідками перегляду судових рішень у цій справі Верховним Судом і направленням справи на новий розгляд постановою від 3 листопада 2022 року, уточнив зміст позовних вимог, до яких включив, зокрема, вимогу про стягнення з ДСА України суддівської винагороди як компенсації за вимушений прогул, а також залучив до участі у справі співвідповідача - ДСА України.

Окружний суд, з висновком якого погодився Верховний Суд викладеним вище, стягнув на користь позивача суму суддівської винагороди як компенсації вимушеного прогулу за рахунок державного бюджету як того і просив позивач.

Зважаючи на наведене, Суд не вбачає правових підстав для зобов`язання Окружного адміністративного суду міста Києва видавати будь-який наказ з цього питання, адже рішенням суду у цій справі указане питання вже вирішене і є достатнім для забезпечення захисту права позивача у аспекті цих вимог.

Тож, Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необхідності відмови у задоволенні цієї частини позовних вимог. Проте, сума, яка належить до виплати має бути обрахована на новому розгляді цієї справи у відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеної вище у цій справі.

Стосовно незгоди позивача про суму компенсації витрат на професійне правничу допомогу, Суд зазначає про таке.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Фортіс» було укладено Договір про надання правничої допомоги від 25 лютого 2021 року та долучено Акт приймання-передачі підготованих документів від 5 жовтня 2021 року. Зі змісту цього акту вбачається, що клієнт прийняв підготовані адвокатом Об`єднання проекти документів для подальшого їх подання до Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/2696/21, а саме:

1) 25 лютого 2021 року - аналіз адвокатом (керуючим партнером) ДО "Фортіс" документів наданих Клієнтом та чинного законодавства України щодо наявності підстав для звернення з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій - 4 год;

2) 26 - 27 лютого 2021 року - підготовка адвокатом (керуючим партнером) ЛО "Фортіс" для Клієнта проекту позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій, та передания її Клієнту для підписання - 12 год;

3) 27 лютого 2021 року - копіювання адвокатом (керуючим партнером) АО "Фортіс" додатків до позовної заяви для Львівського окружного адміністративного суду та для Відповідача по справі та передання їх Клієнту - 3 год;

4) 5 жовтня 2021 року - підготовка адвокатом (керуючим партнером) АО "Фортіс" для Клієнта проекту заяви про покладання на відповідача судових витрат, в т.ч. витрат на професійну правничу допомогу у справі №380/2696/21 - 3 год.

У цьому акті зазначено, що клієнту надана професійна правнича допомога на суму: 25000,00 грн.

Окрім цього, матеріалами справи підтверджено, що між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням "Стандарт" 11 березня 2021 року укладено договір про надання правової допомоги №254.

До вказаного договору надано детальний опис судових витрат, які належить сплатити позивачу. Так, зі змісту цього опису вбачається:

1) 23 березня 2021 року - підготовка та подання апеляційної скарги на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/2696/21 від 9 березня 2021 року - 2 год - 4000 грн;

2) 27 травня 2021 року - підготовка та подання заяви про усунення недоліків позовної заяви (на виконання вимог ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі №380/2696/21) - 0,5 год - 1000 грн;

3) 5 липня 2021 року - підготовка та подання відповіді на відзив Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №380/2696/21 - 5 год - 6000 грн;

4) 15 липня 2021 року - підготовка до засідання та участь в судовому засіданні при розгляді справи №380/2696/21 - 1 год - 2000 грн;

5) 10 серпня 2021 року - підготовка та подання заперечення на клопотання відповідача про залучення співвідповідача у справі №380/2696/21 - 1 год - 2000 грн;

6) 10 серпня 2021 року - підготовка та подання додаткових пояснень до адміністративного позову ОСОБА_1 у справі №380/2696/21 - 2 год - 4000 грн;

7) 13 вересня 2021 року, 28 вересня 2021 року, 12 жовтня 2021 року - підготовка до засідання та участь в судовому засіданні при розгляді справи №380/2696/21 - всього 4 год - 8000 грн;

8) 11 жовтня 2021 року - ознайомлення з клопотаннями відповідача від 11 жовтня 2021 року: про повернення до стадії підготовчого провадження; про закриття провадження у справі в частині позовних вимог; про залучення співвідповідачів. Формування правової позиції щодо поданих відповідачем клопотань. Аналіз означених клопотань відповідача на предмет їх відповідності вимогам КАС України щодо порядку і строків подання - 1 год - 2000 грн.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу представником позивача, крім вищезазначеного договору надано детальний опис витрат від 18 жовтня 2021 року та акт виконаних робіт №000078 від 30 вересня 2021 року до договору №254 від 11 березня 2021 року.

Тож, загальний розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу, яку просив стягнути на свою користь позивач становить: 50000,00 грн.

Суд першої інстанції стягнув на користь ОСОБА_1 лише частину витрат на професійну правничу допомогу у межах суми: 9500 грн, покликаючись на те, що саме цей розмір грошових коштів є співмірним складності та інтенсивності наданих позивачеві правових послуг у межах цієї справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Одночасно, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і у постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року у справі №815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі №640/10548/19, від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, від 18 травня 2022 року у справі №640/4035/20, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21.

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України щодо ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що: «Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України».

До того ж, у постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц Верховний Суд вказав, що відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів фактичної оплати вказаних послуг до моменту розподілу їх між сторонами у справі не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та наведеними висновками Верховного Суду. Аналогічний підхід застосовує і ЄСПЛ. Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, необхідно розглядати як фактично понесені: « 115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України» (Savin V. Ukraine), n. 97)».

З матеріалів цієї справи вбачається, що представник Окружного адміністративного суду міста Києва у суді першої інстанції на першому колі розгляду цієї справи заперечував щодо розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу саме крізь призму невідповідності заявленої ОСОБА_1 суми реальній. Проте, свої заперечення представник відповідача жодним чином не обґрунтував та не навів докази того, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним.

Більше того, тривалість розгляду та нетиповість цієї справи додатково підтверджує факт того, що заявлений розмір правничих послуг є реальним та відповідає об`єктивним критеріям складності наданих послуг.

За такої умови, Верховний Суд не погоджується із міркуваннями суду першої інстанції щодо необхідності зменшення компенсації розміру витрат на професійну правничу допомогу, адже заявлена позивачем сума (50 000 грн) є документально підтвердженою.

На цій основі, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Згідно із частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд констатує, що суд першої інстанції не допустив порушень процесуального чи матеріального права при розгляді більшої частини позовних вимог цієї справи, а суд апеляційної інстанції скасував в свою чергу частково законне і обґрунтоване рішення окружного суду, допустивши при цьому хибне тлумачення норм законодавства.

Одночасно, суд першої інстанції помилився із визначенням суті правовідносин у аспекті нарахування і виплати позивачу суддівської винагороди за час вимушеного прогулу, а також здійснив хибні розрахунків сум, належних до стягнення, що потребує скасування рішення окружного суду у цій частині із направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

До того ж, Верховний Суд вважає за належне змінити рішення окружного суду у частині стягнення на користь позивача суми компенсації правничих послуг.

Отож, касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати повністю, рішення окружного суду скасувати виключно в частині стягнення на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за час вимушеного прогулу, у цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, рішення окружного суду змінити в частині стягнення суми компенсації за отриману професійну правничу допомогу, надану ОСОБА_1 , а в решті рішення окружного суду залишити в силі.

У касаційній скарзі представниця ОСОБА_1 заявила клопотання про надання доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції протягом п`яти днів, після ухвалення постанови судом касаційної інстанції.

Враховуючи вимоги частини сьомої статті 139 КАС України і неподання ОСОБА_1 на час прийняття рішення судом касаційної інстанції доказів отримання послуг з професійної правничої допомоги під час касаційного провадження, розгляд клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу може бути здійснений відповідно до приписів статті 139 КАС України після отримання вказаних документів.

Керуючись статтями 139, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Скречко Марти-Марії Андріївни задовольнити частково.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року в справі №380/2696/21 скасувати.

3. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року в справі №380/2696/21 скасувати в частині стягнення на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за час вимушеного прогулу. У цій частині справу №380/2696/21 направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

4. Змінити абзац восьмий резолютивної частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року, виклавши його в такій редакції: «Стягнути з бюджетних асигнувань Окружного адміністративного суду міста Києва (код ЄДРПОУ 34414689) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі: 50 000 грн (п`ятдесят тисяч гривень)».

5. В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

Повний текст постанови складено 17 червня 2024 року.

………………….

………………….

………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду