Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 червня 2023 року
м. Київ
справа № 400/4149/20
адміністративне провадження № К/9901/20080/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року (у складі судді Мороза А.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року (у складі колегії суддів: Головуючого судді: Шляхтицького О.І., суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.) у справі №400/4149/20,
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Миколаївської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ № 971к від 15 вересня 2020 року про звільнення позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області та з органів прокуратури;
зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Миколаївської обласної прокуратури з 11 вересня 2020 року;
стягнути з Миколаївської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 11 вересня 2020 року і до часу фактичного поновлення на роботі.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що з 2001 року позивач працював на різних прокурорських посадах. Перед звільненням займав посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області. Ним успішно пройдена атестація та подана заява про переведення на посаду прокурора в Миколаївській обласній прокуратурі. Після початку роботи Миколаївської обласної прокуратури в вересні 2020 року, позивач вважав, що працює на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Миколаївської обласної прокуратури. Як стверджував позивач, керівництво галузевого відділу мало до нього упереджене та провокаційне ставлення, що сприймалось ним як тиск і послугувало підставою для подання заяви про звільнення. Позивач наполягає на тому, що його волевиявлення при звільненні не було добровільним, рішення про звільнення приймалось емоційно та під тиском з боку керівництва. Позивач звертав увагу на те, що його було звільнено в день подання заяви, що є свідченням необхідності його негайного звільнення і тільки підтверджує упередженість по відношенню до нього.
3. Окрім того, позивач подав клопотання, в якому навів обставини, які ним розцінені в якості тиску. Так, за твердженнями позивача, належний мікроклімат в колективі керівництвом відділу не створювався, доброзичливі стосунки між співробітниками відсутні. Керівництво відділу перекладає на підлеглих весь обсяг роботи. Для прикладу, позивач навів ситуацію, коли в місяці, який передував звільненню, йому було доручено виконання завдання, яке відносилось до компетенції заступника керівника відділу, при цьому обсяг завдання не дозволяв виконати його у відведений час. Вважає, що такі дії керівництва дискредитують його внаслідок неможливості своєчасного та якісного виконання дорученого завдання.
4. Відповідач проти задоволення позову заперечував, та зазначав, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" встановлена послідовна процедура зайняття посади прокурора обласної прокуратури, яка не передбачає "автоматичного" переведення всіх прокурорів прокуратури Миколаївської області, які успішно пройшли атестацію, до Миколаївської обласної прокуратури після початку її діяльності. Такий процес не є одномоментним і триває до тепер. Станом на дату звільнення, ОСОБА_1 не був переведений до Миколаївської обласної прокуратури і фактично перебував поза її штатом. Як зазначає відповідач, можливо саме тривале непереведення на посаду прокурора Миколаївської обласної прокуратури, позивач помилково і безпідставно сприймав як прояв тиску. Відповідач наголошує, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження чинення на нього тиску в будь-якій формі. В той же час, відсутність такого тиску доводиться тим, що хоча в роботі позивача і мались суттєві недоліки, протягом 2019 року до нього лише один раз було застосоване депреміювання, а в 2020 року жодних заходів впливу до позивача не застосовувалось.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
5. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що тиск, як примус до звільнення, має бути очевидним, конкретно вираженим спонуканням від індивідуально визначеної особи (осіб), яке не залишає будь-якої можливості діяти в інший спосіб інакше як звільнення, натомість сам по собі факт отримання позивачем документів, виконання яких не входять до сфери його компетенції та надання йому доручення, виконання якого обмежено стислими строками, не є свідченням упередженого чи дискримінаційного ставлення.
7. При цьому суд першої інстанції не погодився із доводами позивача про те, внаслідок вищезазначених обставин, його волевиявлення про звільнення мало емоційний характер і не відповідало дійсному бажанню.
8. Суд першої інстанції дійшов висновків, що наказ № 971к від 15 вересня 2020 року про звільнення позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області та з органів прокуратури є правомірним.
9. Окрім того, суд першої інстанції звертав увагу, що позивача було звільнено з органів прокуратури з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області, тоді як він просить суд зобов`язати відповідача поновити його на іншій посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Миколаївської обласної прокуратури, тобто на посаді, яку він перед звільненням не займав, що призведе до порушення порядку зайняття прокурорами посад в обласні прокуратурі, який визначений Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та буде втручанням в дискреційні повноваження відповідача в частині призначення прокурорів на посади.
10. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 змінено.
Постановлено виключити із мотивувальної частини рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 по справі № 400/4149/20 висновок суду про неможливість поновлення позивача на іншій посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Миколаївської обласної прокуратури з підстав, наведених у постанові апеляційного суду. В решті рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 по справі № 400/4149/20 - залишено без змін.
11. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, та зазначив, що відповідач правильно звільнив позивача 15.09.2020.
12. Оцінюючи аргументи позивача щодо незаконності оскаржуваного наказу про звільнення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що для доведення факту тиску, позивач подав три листи від 29 і 31 липня та від 4 серпня 2020 року, яким він повернув як помилково надіслані йому документи, у зв`язку з тим, що їх виконання віднесено до обов`язків начальника відділу; також, позивач надав протокол оперативної наради від 11.08.2020, згідно з яким позивачу доручено в строк до 12.08.2020 вивчити матеріали визначеного кримінального провадження. Оцінюючи ці докази, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції з того приводу, що тиск, як примус до звільнення, має бути очевидним, конкретно вираженим спонуканням від індивідуально визначеної особи (осіб), яке не залишає будь-якої можливості діяти в інший спосіб інакше як звільнення.
13. Суд апеляційної інстанції зазначав, що сам по собі факт отримання позивачем документів, виконання яких не входять до сфери його компетенції та надання йому доручення, виконання якого обмежено стислими строками, не є достатнім доказом упередженого чи дискримінаційного ставлення; правильним є також висновок суду першої інстанції, який відхилив доводи позивача про те, внаслідок вищезазначених обставин, його волевиявлення про звільнення мало емоційний характер і не відповідало дійсному бажанню; обставини, на які посилається позивач, доводячи факт тиску, мали місце наприкінці липня та в середині серпня 2020 року, тоді як заява про звільнення написана 15 вересня 2020 року, тобто майже через місяць, що само по собі виключає стан сильного душевного хвилювання та емоційність в діях позивача.
14. Апеляційним судом було встановлено, що заява про звільнення ОСОБА_1 містить дату її написання - 15.09.2020, та дату, з якої позивач мав намір припинити повноваження; перевіряючи доводи позову та апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції допитав у якості свідка ОСОБА_2 , яка пояснила, що вона обіймала посаду начальника відділу кадрової роботи та державної служби Миколаївської обласної прокуратури; 15.09.2020 позивач о 8:15 подав їй особисто заяву про звільнення, в якій він при ній власноруч зазначив дату звільнення; також свідок пояснив, що у цей день позивач особисто оформив обхідний лист, отримавши необхідні підписи посадових осіб прокуратури у восьми окремих кабінетах та добровільно здав посвідчення. На переконання суду апеляційної інстанції наведені свідком обставини підтверджують висновок суду першої інстанції та доводи відповідача про зазначення позивачем у заяві про звільнення дати звільнення та наявність волевиявлення про звільнення саме 15.09.2020.
15. Щодо висновків суду першої інстанції в частині неможливості поновлення позивача на іншій посаді, ніж з тої, з якої його було звільнено, суд апеляційної інстанції наведені обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволені позову, адже у даному випадку, у разі задоволення позову, суд вправі поновити позивача на рівнозначній посаді, з якої його було звільнено.
16. Окрім того, суд апеляційної інстанції вважав правильним висновок суду першої інстанції з приводу доводів позивача про успішне проходження ним атестації та тривале не переведення до Миколаївської обласної прокуратури, оскільки це питання знаходиться поза межами предмету доказування в даній справі, адже позивач не оскаржує результати атестації, а його звільнення відбулось з органів прокуратури, а не з посади, а тому не має значення на якій посаді позивач працював перед звільненням і на яку посаду в Миколаївській обласній прокуратурі мав бути переведений.
17. Щодо окремих доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції зазначав, що посилання апелянта про відсутність на момент подачі зазначення у заяві дати звільнення, та те, що він власноруч дописав дату звільнення у заяві після ознайомлення з наказом про звільнення, спростовуються матеріалами справи та поясненнями свідка ОСОБА_3 ; доводи апеляційної скарги з того приводу, що неправильне оформлення оскаржуваного наказу позбавило його права на отримання вихідної допомоги, суд апеляційної інстанції відхилив, адже прокурор звільняється з органів за власним бажанням незалежно від мотивів (причин); посилання апелянта на скріншот власного телефона, з якого вбачається, що на 8 год 15 хв. 15.09.2021 у заяві відсутня вказівка на дату звільнення, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки цей доказ не відповідає критерію достатності (ст. 76 КАС України), адже як зазначив свідок ОСОБА_2 позивач подав цю заяву та власноруч зазначив про дату звільнення; окрім того, суду не надано доказів, що скріншот власного телефона є фотокопією саме тієї заяви, яка знаходиться у розпорядженні відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень на неї)
18. Не погоджуючись із прийнятими судовим рішенням у цій справі, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 у справі №400/4149/20 повністю, а справу направити на новий судовий розгляд.
19. У касаційній скарзі, як на підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі, скаржник зазначає, пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України із посиланням на пункти 3, 4 частини другої та пункт 3 частини 3 статті 353 КАС України.
20. Зокрема, в обґрунтування підстави для касаційного оскарження, визначеного пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання учасника справи щодо витребування, дослідження, огляду доказів, встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини другої статті 353 КАС України); встановлено обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 353 КАС України) та справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 3 статті третьої статті 353 КАС України).
21. Скаржник зазначає, що пославшись в оскаржуваному судовому рішенні на те, що його заява про звільнення містить дату, з якої він мав намір припинити повноваження, суд апеляційної інстанції послався не недопустимі докази.
22. Крім цього, позивач вказує на те, що мають місце безпідставні твердження суду першої інстанції щодо неіснуючих клопотань та, як наслідок, неправомірні висновки суду стосовно наявності у нього клопотань позивача про: проведення підготовчого засідання за його відсутності та розгляд справи у його відсутності.
23. Касатор також зазначає, що судом апеляційної інстанції в порушення частини 1 статті 9 КАС України було безпідставно відхилені клопотання про виклик свідка ОСОБА_4 для повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи.
25. Окрім того, скаржник вказує, що апеляційний суд не надав оцінки неправомірному розгляду справи судом першої інстанції за відсутності позивача як учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання, що відбулося 02 грудня 2020 року. Позивач вважає що такі обставини слугували обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції відповідно до вимог статті 317 КАС України.
26. В контексті наведеного, позивач звертає увагу, що судом першої інстанції фактично не проведено підготовче засідання та не виконано його завдань у відповідності до вимог статті 173 та частини 2 статті 180 КАС України, що призвело до неналежного та неповного з`ясування обставин по справі, ненадання доказів та розгляд питання про виклик свідків лише при апеляційному розгляді справи. Позивач вказує, що судом першої інстанції його введено в оману, з використанням засобів телефонного зв`язку, повідомлено щодо неможливості проведення судового засідання 02.12.2020 у зв`язку з COVID- 19, з застереженням не прибувати на нього, та при цьому, проведення судового засідання відбулось лише з відповідачем, що грубо, у протиправний спосіб позбавило його (позивача), наділених статтею 44 КАС України, прав та обов`язків при розгляді цієї адміністративної справи.
27. Позивач вважає, що мають місце безпідставні твердження суду першої інстанції щодо неіснуючих клопотань та, як наслідок, неправомірні висновки суду стосовно наявності у нього моїх клопотань про: проведення підготовчого засідання за його відсутності (ухвала суду від 03.11.2020) та розгляд справи за його відсутності (технічний запис судового засідання від 02.12.2020) без зазначення про це в рішенні суду від 02.12.2020 (при цьому, матеріали справи зазначених клопотань не містять і до суду мною не надавались).
28. Крім того, скаржник вважає, що в порушення вимог статті 202 КАС України, суд першої інстанції не перевірив повноваження службових осіб відповідача при їх встановленні, що прибули на судове засідання 02.12.2020, а лише вдався до спогадів про дружні стосунки на спільній роботі у прокуратурі судді Мороза А.О. та прокурора Давиденка А.В., що були присутні на судовому засіданні; існування зазначеної обставини (дружніх відносин) фактично послугувало допущенню суддею Морозом А.О. представника відповідача Давиденка А.В. без будь-якого документу на момент проведення судового засідання (в порушення вимог статті 59 КАС України) до розгляду справи та надання останнім пояснень щодо нібито відсутності тиску на нього (позивача), які прийнято судом першої інстанції до уваги та покладено в основу свого рішення; за наявності стосунків судді Мороза А.О. та представника відповідача Давиденка А.В., що підтверджуються наданими доказами до суду (у відповіді Миколаївської обласної прокуратури на інформаційні запити адвоката Маркової О.І. стосовно співпраці у одному й тому ж відділі прокуратури у один і той час прокурорів Мороза А.О. та Давиденка А.В., наданих до пояснень представника позивача до апеляційної скарги), при розгляді адміністративної справи суддею Морозом А.О., враховуючи факт неналежного повідомлення позивача про дату, час та місце судового засідання, на відміну від відповідача, з яким суддя Мороз А.О. і провів судовий розгляд справи 02.12.2020, у нього (позивача) обґрунтовано виникало право на заявлення відводу судді Морозу А.О., у відповідності до статті 36 КАС України.
29. Однак, як зазначає позивач, скористатися своїми правами при розгляді справи у суді першої інстанції у нього не було жодної можливості, оскільки участі у судовому засіданні він був протиправно позбавлений; про ці порушення наголошувалось у суді апеляційної інстанції, однак це залишилось поза його увагою.
30. Підсумовуючи, касатор вказує, що суд першої інстанції не встановив, а суд апеляційної інстанції в повному обсязі з дотриманням критеріїв достатності, об`єктивності, всебічності, не перевірив ті обставини, від яких залежить правильне вирішення справи.
31. До Верховного Суду від Миколаївської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
32. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 31 травня 2021 року.
33. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2021 визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Соколов В.М.
34. Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Маркової Олени Іванівни - представника ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі №400/4149/20.
35. Ухвалою Верховного Суду від 31.05.2023 дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
36. Судами попередніх інстанцій встановлено, що починаючи з червня 2001 року і до моменту звільнення 15 вересня 2020 року, ОСОБА_1 працював на різних посадах в органах прокуратури.
37. 15 вересня 2020 року позивач подав керівнику Миколаївської обласної прокуратури заяву, в якій просив звільнити його за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію.
38. В той же день, відповідач видав спірний наказ № 971к, яким ОСОБА_1 звільнено з органів прокуратури у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
39. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
40. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України в чинній редакції).
41. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
42. Частина 2 статті 353 КАС України визначає, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
43. Частина 3 статті 353 КАС України передбачає, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
44. Виходячи із предмету і підстав даного адміністративного позову, доводів сторін та висновків судів попередніх інстанції, об`єктами дослідження у спірних правовідносинах є факти подання позивачем заяви про звільнення із займаної ним посади, внесення змін до такої заяви в частині дати звільнення, а також питання наявності тиску на ОСОБА_1 , як заперечення належного волевиявлення позивача на його звільнення.
45. Як видно із матеріалів даної адміністративної справи, звертаючись до суду апеляційної інстанції зі скаргою на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 у справі № 400/4149/20, позивач акцентував увагу на тому, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими.
46. Позивач, зокрема, акцентував увагу на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- судом першої інстанції порушено вимоги статті 9 КАС України, в наслідок чого апелянт фактично був позбавлений можливості участі у судовому засіданні;
- судом першої інстанції зроблено не правильний висновок, що апелянта було звільнено з органів прокуратури, а не з посади;
- судом першої інстанції не взято до уваги, що волевиявлення апелянта щодо звільнення з посади добровільним не було, приймалося під впливом психологічного тиску, втоми, спровокованого вказаними діями тяжкого емоційного стану;
- висновки суду першої інстанції про те, що право відкликати свою заяву про звільнення апелянт не використав, у спосіб, передбачений частиною 2 статті 39 КЗпП є безпідставними;
- висновки суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог щодо зобов`язання відповідача поновити апелянта на роботі на посаді, яку він під час звільнення не займав з вини відповідача, є необґрунтованими.
47. Як видно зі змісту апеляційної скарги (а.с. 149-160, том 1), а також поданих до суду апеляційної інстанції пояснень до апеляційної скарги (а.с. 196-212, том 1), сторона позивача конкретизувала, що подаючи заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с. 98, том 1), ОСОБА_1 лише зазначав, що не заперечував проти розгляду цієї адміністративної справи у порядку письмового провадження; така заява подавалась на пропозицію секретаря судового засідання; позивач готовий був особисто прибути до суду; водночас розгляд справи в письмовому провадження не відбувся, натомість мало місце проведення судового засідання за участю представників відповідачів у режимі відеоконференції, на якому позивач був відсутній.
48. Ці, а також інші обставини слугували підставою для звернення позивача до суду апеляційної інстанції із клопотанням про виклик свідка ( ОСОБА_4 ) (а.с. 255, том 1), який, як зазначав ОСОБА_1 може підтвердити приведені апелянтом факти про упереджене і дискримінаційне до нього ставлення безпосереднього керівника, обставини, що примушували і спонукали його до звільнення та доводи про те, що внаслідок цих обставин добровільного волевиявлення ОСОБА_1 на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення, не було.
49. Записом технічної фіксації судового засідання підтверджується, що у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 16 березня 2021 року, надаючи пояснення щодо клопотання про виклик свідка ( ОСОБА_4 ), представник позивача у відповідь на запитання головуючого судді повідомила про причини неподання такого клопотання у суді першої інстанції. Адвокатом Марковою О.І., зокрема було зазначено, що у зв`язку із тим, що суд першої інстанції фактично позбавив позивача права брати участь у судовому засіданні, відповідні клопотання до Миколаївського окружного адміністративного суду не могли бути подані.
50. За результатом обговорення, усною ухвалою суду колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у задоволенні вказаного клопотання відмовила, про що внесено запис у протокол судового засідання (а.с. 29-32, том 2).
51. В подальшому стороною позивача було подано ще одне клопотання про виклик свідків ( ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ), яке усною ухвалою апеляційного суду у судовому засіданні 30 березня 2021 року було задоволено частково та ухвалено викликати у якості свідка лише ОСОБА_2 .
52. У другому клопотанні стороною позивача повторно зазначалось про обставини, які може підтвердити ОСОБА_4 , а також що ОСОБА_2 , як начальник відділу кадрів Миколаївської обласної прокуратури, могла підтвердити/спростувати обставити подання заяви про звільнення позивача та внесення відповідних змін до неї в частині дати звільнення.
53. Як встановлено із оскаржуваної постанови, показання свідка ОСОБА_2 , поряд із іншими доказами, лягли в основу висновків суду апеляційної інстанції щодо правомірності звільнення позивача.
54. Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
55. Межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлені статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частин 1-3 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
56. Частина 4 статті 308 КАС України визначає, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
57. Враховуючи вказане, суд апеляційної інстанції в силу своїх процесуальних можливостей у визначених процесуальним законом випадках наділений повноваженнями досліджувати та надавати оцінку доказам та обставинам, які не були предметом огляду в суді першої інстанції.
58. Верховний Суд зауважує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.
59. На переконання колегії суддів Верховного Суду, з огляду на те, що позивач фактично не брав участі у розгляді справи в суді першої інстанції, такі обставини були винятковими у розумінні частини 4 статті 308 КАС України.
60. А тому, факти, які міг підтвердити свідок ОСОБА_4 , підлягали додатковому дослідженні судом апеляційної інстанції.
61. Таким чином, Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання про виклик та допит свідка ОСОБА_4 , що, на переконання колегії суддів в силу положень пункту 3 частини 2 статті 353 КАС України, є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий судовий розгляд.
62. Щодо доводів касаційної скарги в частині встановлення судом апеляційної інстанції обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 353 КАС України), слід зазначити, що суд касаційної інстанції обмежений у повноваженнях щодо встановлення обставин, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання чи прийняття до розгляду нових доказів або додаткової перевірки доказів (див. частину 2 статті 341 КАС України).
63. Таким чином, надання оцінки висновкам судів попередніх інстанції щодо допустимості (достатності) окремих доказів у цій справі не відповідатиме наведеним вимогам процесуального закону.
64. Щодо доводів касаційної скарги в частині того, що судом першої інстанції розглянуто справу без участі позивача, як на обов`язкову підставу для скасування рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.12.2020, колегія суддів зазначає наступне.
65. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи та (або) інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;
66. Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 видно, що про наявність вказаних обставин позивачем зазначалось в апеляційній скарзі, однак всупереч вимогам наведеної норми, суд апеляційної інстанції таким обставинам оцінки не надав.
67. Із врахуванням наведених вище висновків суду касаційної інстанції про необхідність скасування оскаржуваної постанови та направлення справи до суду апеляційної інстанції, під час нового розгляду апеляційний суд на підставі матеріалів даної адміністративної справи зможе оцінити чи справді мали місце всі обставини, про якій зазначалось ОСОБА_1 в апеляційній скарзі і чи було допущені порушення норм процесуального права судом першої інстанції, на які посилався апелянт. А тому, Верховний Суд не вбачає необхідності у подальшій оцінці вказаних доводів касаційної скарги.
68. Окрім того, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
69. В частині доводів позовної заяви щодо поновлення позивача на посаді, суд апеляційної інстанції вважав, що у разі поновлення позивача на роботі, суд може його поновити на рівнозначній посаді. Вказане слугувало підставою для зміни рішення суду першої інстанції.
70. Відповідно до частини 3 статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено, порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
71. Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів і вимог касаційної скарги ОСОБА_5 та вказати на помилковість таких висновків, оскільки відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
72. Відтак, Суд зазначає, що у разі незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на попередній роботі, тобто на посаді, з якої його було незаконно звільнено, крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації.
73. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №П/9901/101/18, постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №826/12916/15, від 06.03.2019 у справі №824/424/16-а, від 13.03.2019 у справі №826/751/16, від 20.01.2021 у справі № 804/958/16, від 27.10.2021 у справі № 340/3563/20 тощо.
74. Водночас, поновлення особи на посаді, яку вона не обіймала до незаконного звільнення, суперечить єдиному можливому способу захисту його порушеного права, який закріплений у частині першій статті 235 КЗпП України та спрямований на повернення сторін трудового спору (працівника і роботодавця) у положення, яке існувало на день звільнення. Крім того, такий спосіб захисту порушеного права позивача може викликати новий спір з приводу визначення «рівнозначної» посади та відповідного структурного підрозділу, де така посада передбачена.
75. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові від 04 травня 2023 року у справі № 280/3503/21.
76. Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
77. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
78. Відповідно до частини 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
79. З урахуванням наведеного, перевіривши за матеріалами справи доводи і вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, колегія суддів Верховного Суду вважає, що доводи касаційної скарги, які знайшли своє підтвердження під час розгляду цієї справи в суді касаційної інстанції, у відповідності до вимог пункту 3 частини 2 статті 353 КАС України, зумовлюють необхідність у частковому задоволенні касаційної скарги та скасуванні оскаржуваної постанови із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
80. Під час нового розгляду цієї справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові, та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.
81. З огляду на результат перегляду спору у суді касаційної інстанції перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі №400/4149/20 скасувати.
3. Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції - П`ятого апеляційного адміністративного суду.
..................................
..................................
..................................
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду
