П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2023 р.м. ОдесаСправа № 400/4149/20

Час і місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:

10:50 год., м. Миколаїв;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

07.12.2020 року;

Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Єщенка О.В.

суддів Крусяна А.В.

Яковлєва О.В.

За участю: секретаря Худика С.А.

представника апелянта Маркової О.І.

апелянта ОСОБА_1

представника відповідача Кадєєвої А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Миколаївської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ керівника Миколаївської обласної прокуратури №971к від 15.09.2020 року про звільнення з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області та з органів прокуратури;

зобов`язати Миколаївську обласну прокуратуру призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Миколаївської обласної прокуратури з 11.09.2020 року;

стягнути з Миколаївської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 11.09.2020 року і до моменту фактичного поновлення на роботі.

В обґрунтування позову зазначено, що з 2001 року позивач був призначений на посаду помічника прокурора Центрального району міста Миколаєва. З вказаного періоду позивач безперервно працював на різних прокурорсько-слідчих посадах, за час своєї роботи неодноразово заохочувався керівництвом за сумлінну службу.

При цьому, у зв`язку із запровадженням реформи органів прокуратури, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Порядку проходженнями прокурорами атестації, позивачем особисто підписано відповідну заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, успішно пройдено усі етапи атестації, чим підтверджено свою кваліфікацію та доброчесність і правові підстави для переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі одразу після її створення.

З огляду на визначення Генеральним прокурором дня початку обласних прокуратур та затвердження структури і штатної чисельності апарату Миколаївської обласної прокуратури, станом на момент виникнення спірних правовідносин позивач також був впевнений у тому, що фактично працює на посаді прокурора в Миколаївській обласній прокуратурі.

Пояснює, що обставини, які склались на той час у галузевому відділі, а саме упереджене, провокативне відношення, спроби дискредитації перед вищим керівництвом, позивач сприймав як тиск з боку керівництва відділу та він був вимушений написати заяву про звільнення з посади прокурора за власним бажанням, у зв`язку із виходом на пенсію за вислугою років.

Таким чином, стверджує, що його волевиявлення стосовно звільнення з посади не було добровільним, приймалось емоційно та під впливом тиску, що створювався керівництвом галузевого відділу.

Наполягає на тому, що оперативна реалізація поданої заяви обумовлена необхідністю негайного звільнення позивача. Видаючи оспорюваний наказ про звільнення позивача за власним бажанням, відповідач не діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав працівника і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Проаналізувавши положення статті 38 КЗпП України, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення з прокуратури за власним бажанням є правом позивача, яке реалізується поданням відповідної заяви, у тому числі із застереженням у заяві вимоги про негайне звільнення зі служби.

При цьому, суд першої інстанції зауважив, що тиск, як примус до звільнення, має бути очевидним, конкретно вираженим спонуканням від індивідуально визначеної особи (осіб), яке не залишає будь-якої можливості діяти в інший спосіб інакше як звільнення.

Оцінюючи докази справи, суд виходив з не підтвердженості під час судового розгляду упередженого чи дискримінаційного ставлення з боку керівництва до позивача. Посилання позивача на емоційний характер його дій та їх не відповідність дійсному бажанню не мають правого значення в контексті спірних правовідносин та не свідчать про примушення позивача до звільнення з органу прокуратури.

Разом з цим, суд першої інстанції зауважив, що позивача звільнено з органів прокуратури з посади прокурора відповідного відділу прокуратури Миколаївської області. Зазначене унеможливлює і задоволення вимог щодо поновлення позивача на посаді прокурора відділу Миколаївської обласної прокуратури, тобто на посаді, яку він перед звільненням не займав. Зазначене призведе до порушення порядку зайняття прокурорами посад в обласній прокуратурі, визначений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та до втручання у дискреційні повноваження відповідача в частині призначення прокурорів на посади.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 по справі змінено, виключивши із мотивувальної частини рішення висновок суду про неможливість поновлення позивача на іншій посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Миколаївської обласної прокуратури з підстав, наведених у постанові апеляційного суду.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Аналізуючи положення статті 38 КЗпП України, апеляційний суд виходив з того, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника, роботодавець може звільнити працівника у день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення. Тому, звільнення позивача 15.09.2020 року є правомірним.

Наявні в матеріалах справи докази та свідчення свідка ОСОБА_2 підтверджують висновок суду першої інстанції та доводи відповідача про зазначення позивачем у заяві дати звільнення та наявність волевиявлення про звільнення саме у день її подання 15.09.2020 року.

Змінюючи мотивувальну частину рішення, апеляційний суд зауважив на помилковості висновків суду першої інстанції про неможливість, у разі задоволення позову, поновити позивача на посаді в Миколаївській обласній прокуратурі, оскільки суд вправі поновити позивача на рівнозначній посаді, з якої його було звільнено.

Постановою Верховного Суду від 01 червня 2023 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі №400/4149/20 скасовано.

Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції - П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зауважив на тому, що суд апеляційної інстанції в силу своїх процесуальних можливостей у визначених процесуальним законом випадках наділений повноваженнями досліджувати та надавати оцінку доказам та обставинам, які не були предметом огляду в суді першої інстанції.

Право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

На переконання колегії суддів Верховного Суду, з огляду на те, що позивач фактично не брав участі у розгляді справи в суді першої інстанції, такі обставини, які міг підтвердити свідок ОСОБА_3 , були винятковими та підлягали додатковому дослідженню судом апеляційної інстанції.

У зв`язку із чим, Верховний Суд погодився із доводами касатора ОСОБА_1 про те, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання про виклик та допит свідка ОСОБА_3 , і в силу положень пункту 3 частини 2 статті 353 КАС України ці обставини є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий судовий розгляд.

Верховний Суд також додав, що без надання правової оцінки залишились доводи позивача про розгляд судом першої інстанції справи без участі його участі, як на обов`язкова підстава для скасування рішення.

Так, під час нового розгляду справи, апеляційний суд враховує, що, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норма матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач, зокрема, акцентував увагу на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

судом першої інстанції порушено вимоги статті 9 КАС України, в наслідок чого апелянт фактично був позбавлений можливості участі у судовому засіданні;

судом першої інстанції зроблено не правильний висновок, що апелянта було звільнено з органів прокуратури, а не з посади;

судом першої інстанції не взято до уваги, що волевиявлення апелянта щодо звільнення з посади добровільним не було, приймалося під впливом психологічного тиску, втоми, спровокованого вказаними діями тяжкого емоційного стану;

висновки суду першої інстанції про те, що право відкликати свою заяву про звільнення апелянт не використав, у спосіб, передбачений частиною 2 статті 39 КЗпП є безпідставними;

висновки суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог щодо зобов`язання відповідача поновити апелянта на посаді, яку він під час звільнення не займав з вини відповідача, є необґрунтованими.

У відзиві на апеляційну скаргу, Миколаївська обласна прокуратура посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність обставин для скасування судового рішення.

Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, позивач з 2001 року проходив службу в органах прокуратури, у тому числі на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області.

У зв`язку із запровадженням реформи органів прокуратури, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Порядку проходженнями прокурорами атестації, позивачем особисто подано заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, успішно пройдено усі етапи атестації.

15.09.2020 року позивач оформив та підписав заяву на ім`я керівника Миколаївської обласної прокуратури про звільнення з посади за власним бажанням, у зв`язку із виходом на пенсію за вислугою років.

До заяви позивач додав копію свого пенсійного посвідчення.

Також, під час апеляційного розгляду з`ясовано, що у службовому кабінеті начальника відділу кадрів ОСОБА_2 позивачем у поданій ним заяві здійснено допис, зазначивши дату свого звільнення 15.09.2020 року.

Розглянувши заяву, керівником Миколаївської обласної прокуратури видано наказ від 15.09.2020 року №971к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області та з органів прокуратури у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням з 15 вересня 2020 року (п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»).

У цей же день відповідний запис внесено до трудової книжки позивача, позивачем здано службове посвідчення та оформлено обхідний лист у структурних підрозділах прокуратури.

Допитана під час судового розгляду у якості свідка ОСОБА_2 , начальник відділу кадрів Миколаївської обласної прокуратури, пояснювала, що вона обіймала посаду начальника відділу кадрової роботи та державної служби Миколаївської обласної прокуратури. Позивач 15.09.2020 року о 8.15 год. подав їй особисто заяву про звільнення, в якій він в її присутності власноруч зазначив дату звільнення. Також, у цей же день позивач особисто оформив обхідний лист, отримавши необхідні підписи посадових осіб прокуратури у восьми окремих кабінетах та добровільно здав посвідчення.

Також, на виконання вимог Верховного Суду, апеляційний суд здійснив виклик у судове засідання та допитав ОСОБА_3 , з яким позивач проходив службу на посаді у відділі прокуратури Миколаївської області.

Під час судового розгляду свідок ОСОБА_3 пояснив, що перебував із позивачем у службових відносинах, тобто разом проходили службу в прокуратурі Миколаївської області в одному Відділі прокуратури. З приводу обставин, що відбулись 15.09.2020 року, свідок зазначив, що у вказаному періоді працівники прокуратури були у напруженому стані, очікуючи переведення до обласної прокуратури. У цей день свідок зустрівся із позивачем в його службову кабінеті та помітив, що ОСОБА_1 перебував у пригніченому стані та представив для огляду раніше написану ним заяву про звільнення з органів прокуратури. Свідок зауважив, що у заяві відсутня дата, з якої позивач бажає звільнитись зі служби. На ці зауваження позивач пояснив, що безпосередньо не має бажання звільнятись з посади, але у такий спосіб бажає привернути увагу керівництва та реагування керівництва на обставини (причини) звільнення, у тому числі щодо не вирішення питання про переведення до новоствореної прокуратури. Позивач додав, що до фактичного вирішення питання про звільнення з органів прокуратури у нього є час на відпрацювання та, з огляду на достатній (тривалий) стаж в органах прокуратури, заслуховування керівництвом його пояснень з приводу обставин (істинних мотивів) звільнення. Через деякий час (пройшло хвилин 30-40) свідок зустрів позивача та останній збирав свої речі і повідомив, що його вже ознайомлено із наказом про звільнення з органу прокуратури.

Одночасно свідок зазначив, що особисто ним 16.09.2020 року була подана заява про переведення (призначення) до новоствореної прокуратури, він зі служби з органів прокуратури не звільнявся та продовжує працювати в окружній прокуратурі.

Разом з цим, не погоджуючись із наказом відповідача, посилаючись на його необґрунтованість та неправомірність, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII.

Згідно із частиною 1 статті 16 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII незалежність прокурора забезпечується, у тому числі особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Частиною 3 вказаної статті Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII передбачено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначені статтею 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII.

Зокрема, відповідно до пункту 7 частини 1 статті 51 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

У статті 58 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII передбачено особливості звільнення прокурора з посади у разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Так, правилами цієї статті унормовано, що прокурор незалежно від мотивів має право подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням у будь-який час свого перебування на посаді.

Заява про звільнення за власним бажанням подається особі, уповноваженій цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора.

Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відповідно до статті 222 Кодексу законів про працю України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Нормами спеціального законодавства не врегульовано процедуру розгляду заяви прокурора про звільнення за власним бажанням, тому слід враховувати наступні положення трудового законодавства.

Відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Аналіз наведених правових норм показав, що гарантії незалежності прокурора обумовлюються, у тому числі особливим порядком призначення на посаду та звільнення з посади.

Звернення прокурора із заявою про звільнення за власним бажанням є правом прокурора, яке не підлягає додатковому обґрунтуванню (мотивуванню).

Норми спеціального законодавства свідчать про те, що у такому випадку прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

За загальним правилом трудового законодавства, з огляду на обов`язок працівника попередити власника або уповноваженого за два тижні до наступного звільнення, на визначення дати звільнення працівника за власним бажанням впливають наявність поважних підстав або відсутність таких.

Згідно з переліком поважних мотивів (причин), наведених у частині 1 статті 38 КЗпП України, вихід на пенсію є поважною причиною (мотивом) для звільнення працівника у строк, зазначений ним у заяві.

Апеляційний суд вважає, що роботодавець не має права висувати до працівника будь-які вимоги при звільненні за власним бажанням. Зокрема, неподання обхідних листків, не завершення дорученої роботи, інші обставини не звільняють роботодавця від обов`язку припинити трудовий договір і провести з працівником повний розрахунок та видати йому оформлену трудову книжку.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації .

Одночасно, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, у заяві про звільнення з посади за власним бажанням позивач самостійно зазначив дату, з якої має бути реалізовано його звільнення.

Будь-які заперечення від керівника органу прокуратури чи перешкоди в реалізації цього права позивача були відсутні.

Отже, відповідно статті 58 Закону України «Про прокуратуру» позивач мав продовжувати здійснювати свої повноваження не пізніше прийняття рішення про його звільнення.

Оцінюючи докази та доводи позивача про його вимушеність звернутись із заявою про звільнення, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що тиск, як примус до звільнення, має бути очевидним, конкретно вираженим спонуканням від індивідуально визначеної особи (осіб), яке не залишає будь-якої можливості діяти в інший спосіб інакше як звільнення.

При цьому, що сам по собі факт отримання позивачем документів, виконання яких не входять до сфери його компетенції та надання йому доручення, виконання якого обмежено стислими строками, не є достатнім доказом упередженого чи дискримінаційного ставлення та, важливо, примушенням до звільнення зі служби.

Судом не встановлено та позивачем не зазначається про застосування до нього безпідставних заходів впливу, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Правильним є також висновок суду першої інстанції про відхилення доводів позивача про те, що внаслідок вищезазначених обставин, його волевиявлення про звільнення мало емоційний характер і не відповідало дійсному бажанню.

Посилання позивача на те, що написанням і поданням заяви про звільнення за власним бажанням він у такий спосіб хотів привернути до себе увагу керівництва, у спірних правовідносинах не мають правового значення, оскільки, одержавши відповідну заяву, керівник органу прокуратури має діяти у порядку та спосіб, встановлені законодавством.

Доводи позивача про успішне проходження ним атестації та тривале не переведення до Миколаївської обласної прокуратури, перебувають за межами предмету доказування в даній справі, адже позивач не оскаржує результати атестації та дії органу прокуратури, пов`язаних із переведенням в обласну прокуратуру.

У постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору суди повинні з`ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін.

Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій.

Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

Отже, визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 липня 2018 року справа № 821/761/17 (К/9901/20997/18).

Відповідно до частин 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи викладене у сукупності, оскільки позивач реалізував своє право та подав заяву про звільнення з посади за власним бажанням із визначенням конкретної дати звільнення, будь-які заперечення з приводу поданої заяви у керівництва були відсутні, обставини, які б свідчили про застосування до позивача тиску та примушування його до написання цієї заяви, не знаходять свого обґрунтованого підтвердження, колегія суддів вважає, що при виданні оспорюваного наказу відповідач діяв з дотриманням чинного законодавства, на виконання своїх повноважень, обґрунтовано, тому підстави для скасування наказу відповідача, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку відсутні.

Стосовно доводів апелянта про порушення судом норм процесуального права у зв`язку із проведенням розгляду справи за відсутності позивача, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, у тому числі, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (пункт 4).

За правилами частини 3 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо, зокрема, справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3).

Перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права в цій частині, апеляційний суд враховує, що ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 28 жовтня 2020 р. о 11:30 год.

Про дату, час та місце розгляду справи позивач був повідомлений, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення останньому судової повістки.

Також, у зв`язку із ускладненням епідемічної ситуації щодо захворюваності на COVID-19 в місті Миколаєві, введенням відповідних карантинних заходів, у тому числі в Миколаївському окружному адміністративному суді, позивач 28.10.2020 року подав суду заяву, в якій зазначив про відсутність заперечень щодо розгляду справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

Задоволено клопотання відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Судове засідання призначено на 2 грудня 2020 року о 10:00 год.

Про дату, час та місце розгляду справи позивач був повідомлений, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення останньому судової повістки.

Отже, як показали обставини справи, судовий розгляд справи відбувся за наявності відомостей про повідомлення учасника про дату, час і місце судового засідання та з урахуванням раніше поданої позивачем заяви про можливість здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, апеляційним судом не встановлено.

Оскільки висновки суду відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 01.08.2023 року.

Головуючий суддя: О.В. Єщенко

судді: А.В. Крусян

О.В. Яковлєв