Справа № 354/620/15-ц
Провадження по справі № 2/354/8/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2023 року м. Яремче
Яремчанський міський суд Івано-Франківської області у складі:
Головуючої судді: Остап`юк М.В.
при секретарях судового засідання: Дрозди Я.І., Андрійків А.Я.
з участю сторін:
прокурорів: Верешка М.І., Римарука В.В.
представника відповідача 1: Москаля Р.Ю.
представника відповідача 2: адвоката Гайтанюк М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради (Відповідач 1), ОСОБА_1 (Відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Зміст позовних вимог
Перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до Суду в інтересах держави в особі Державного агенства лісових ресурсів України із позовною заявою до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 0, 2500 га без кадастрового номера, розташовану у селі Поляниця Івано-Франківської області та витребування вказаної земельної ділянки у власність держави.
Позов обгрунтовано тим, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 38 від 10.10.2002, на підставі якого видано відповідачці ОСОБА_1 оспорюваний Державний акт серії IV-ІФ № 028125 на право власності на спірну земельну ділянку, є фіктивним, не приймалося взагалі.
Факт незаконності передачі земель лісового фонду, у тому числі відповідачці ОСОБА_1 встановлений за результатами розгляду кримінальної справи № 1-6/2011, порушеної відносно посадових осіб Поляницької сільської ради за ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 28 ст. 364, ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.
Передана Відповідачці спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею ІІ-ІФ № 002701 від 10.11.2001 та знаходиться у кварталі 32 виділ 6, 1 Поляницького лісництва Ворохтянського державного лісового господарства.
Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 (справа № 1-6/11, провадження 1/341/6/15) встановлено, що Поляницький сільський голова Соловчук Ю.В. та інженер-землевпорядник ОСОБА_2 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради, всупереч вимог законодавства, за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, № 40 від 15.11.2002, № 6 від 13.02.2003, № 27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу загальною площею 40, 69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови».
В подальшому були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок лісового фонду 105 фізичним особам, прізвища яких зазначені у постанові Галицького районного суду.
Також, упродовж 2002-2003 років сільський голова ОСОБА_3 , інженер-землевпорядник ОСОБА_2 , начальник Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_4 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду 105 фізичним особам, в тому числі відповідачці ОСОБА_1 , які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались.
Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 (справа № 1-6/11, провадження 1/341/6/15) посадових осіб Поляницької сільської ради звільнено від кримінальної відповідальності в зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження закрито. А цивільний позов Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків державі - залишено без розгляду із роз`ясненням про право на його пред`явлення в порядку цивільного судочинства.
Однак, станом на час подання позову, 04.09.2015, ні ДП «Ворохтянське лісове господарство», ні Державне агентство лісових ресурсів України не звернулося до Суду із відповідними позовами.
Пред`явлення позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави та невжиттям суб`єктом владних повноважень необхідних заходів.
Тому, прокурор, керуючись вимогами ЦПК України та Закону України «Про прокуратуру», звертається до суду із вказаним позовом з метою захисту інтересів держави.
З огляду на те, що ОСОБА_1 отримала право власності на земельну ділянку на підставі фіктивного рішення, внаслідок чого цю землю було вилучено у законного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство», земельна ділянка підлягає витребуванню у власність держави.
Прокурор також вважає, що оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 38 від 10.10.2002 не приймалося у встановленому порядку, тобто є фіктивним, воно не підлягає визнанню недійсним в суді. А тому, Прокурор просить визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ №028125 від 29.11.2002, виданий відповідачці ОСОБА_1 на підставі вказаного рішення, та витребувати у відповідачки ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, площею 0, 2500 га у власність держави.
1.2. Процесуальний рух справи в Суді
04.09.2015 Прокурор звернувся до Суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» із позовною заявою до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку.
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Гребик Л.В. від 12.10.2015 відкрито провадження у справі.
Справа перебувала у провадженні Суду у складі судді Гребик Л.В. до 23.09.2016 року.
У зв`язку із закінченням повноважень судді Гребик Л.В. та повноважень всіх штатних суддів Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, процесуальних рух у справі не здійснювався до 07.09.2017 року.
07.09.2017 року відбувся повторний автоматизований розподіл судової справи. Справа передана для розгляду судді Іванову А.П.
У зв`язку із закінченням терміну відрядження судді Іванова А.П. до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, процесуальних рух у справі не здійснювався до 02.04.2019 року.
02.04.2019 року відбувся повторний автоматизований розподіл судової справи. Справа передана для розгляду судді Польській М.В.
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 14.06.2019 суддею Польською М.В. справа прийнята до провадження (т.1 а.с.140).
31.07.2020 відбувся повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, у зв`язку із закінченням терміну відрядження судді Польської М.В. до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області для здійснення правосуддя. Справа передана на розгляд судді М.В. Остап`юк.
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 13.08.2020 року справа прийняття суддею Остап`юк М.В. до провадження (т.1 а.с.193).
02.02.2021 Прокурор, у порядку статті 49 ЦПК України, подав заяву про зміну позовних вимог. Просив поновити строки позовної давності; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ №028125 від 29.11.2002 площею 0, 2500 га, витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0, 2500 га, яка розташована на ділянці «Прохідний» в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» (т.2 а.с.33-35).
26.07.2021 ухвалою Суду залучено до участі у справі правонаступника відповідача Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області Поляницьку сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області (т.2 а.с.111).
Ухвалою Суду від 11.10.2021 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду (т.2 а.с.130).
Ухвалою Суду від 11.10.2021 визнано явку позивача Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» - обов`язковою у всіх судових засіданнях (т.2, а.с. 129).
Ухвалою Суду від 08.12.2021 до позивача Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» застосовано захід процесуального примусу у виді штрафу (т.2 а.с.136-137).
Ухвалою Суду від 08.12.2021 визнано явку позивача Державного агентства лісових ресурсів - обов`язковою у всіх судових засіданнях (т.2, а.с. 138).
Ухвалою Суду від 14.02.2022 повторно визнано явку позивача Державного агентства лісових ресурсів України обов`язковою, ухвалено забезпечити явку представника та контроль за його явкою, а також належну підготовку представника до судового засідання (т.2, а.с. 199).
Ухвалою Суду від 13.07.2022 позовні вимоги Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду, а у частині позовних вимог Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України продовжено розгляд (т.2 а.с.245-247).
Ухвалою Суду від 13.07.2022 залучено у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ДП «Ворохтянське лісове господарство» (т.2 а.с.249).
Ухвалою Суду від 13.07.2022 клопотання прокурора про призначення по справі земельно-технічної експертизи - залишено без розгляду за клопотанням Прокурора (т.3 а.с.2-3).
Ухвалою Суду від 13.07.2022 витребувано від Галицького районного суду Івано-Франківської області матеріали кримінальної справи № 1-6/11, номер провадження №1/341/6/15 (т.3 а.с.5).
13.07.2022 -10.01.2023 відбувся розгляд справи по суті.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ЇХ ПРОЦЕСУАЛЬНА ПОВЕДІНКА
2.1. Позиція Прокурора
У судовому засіданні Прокурор зазначив, що протягом 2002-2003 років посадовими особами виконавчого комітету Поляницької сільської ради прийнято фіктивні рішення щодо передачі у приватну власність земельних ділянок 105 громадянам, в тому числі і відповідачці ОСОБА_1 . Відносно посадових осіб порушено кримінальне провадження № 248436.
Рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 38 від 10.10.2002, на підставі якого відповідачці ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Поляниця, площею 0, 2500 га не приймалося, а було підроблене.
Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ №028125 від 29.11.2002 площею 0, 2500 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 , на підставі підробленого рішення № 38 - є речовим доказом у вказаній вище кримінальній справі №248436.
В ході розгляду кримінальної справи, встановлено, що Поляницький сільський голова Соловчук Ю.В. та інженер-землевпорядник ОСОБА_2 , зловживаючи владою та службовим становищем, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради, всупереч вимог ст.ст. 20, 118, 123, 149. 151, 156, 207 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних Положень Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України, генерального плану забудови с. Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001, Правилам забудови населених пунктів області від 12.11.2002, ст.ст. 3, 19 Закону України «Про планування та забудову територій», за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2022, № 6 від 13.02.2003, № 27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу (на даний час ДП «Ворохтянське лісове господарство») загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які сільський голова ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради.
В подальшому були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками.
Встановлено, що земельна ділянка, передана ОСОБА_1 , перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею ІФ № 047318 від 17.06.2003 та знаходиться у кварталі 32 виділ 6, 1 Поляницького лісництва.
Постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 вказане вище кримінальне провадження закрито, у зв`язку із звільненням посадових осіб Поляницької сільської ради, а саме голову сільської ради ОСОБА_3 , інженера-землевпорядника ОСОБА_2 , головного бухгалтера ОСОБА_5 та начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.
Разом з тим, в ході судового розгляду по даній кримінальній справі (справа № 1-6/2011) було встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0, 2500 га в с. Поляниця не приймалося, а є фіктивним.
Прокурор вважає, що оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 38 від 10.10.2002 є фіктивним, воно не підлягає визнанню недійсним в суді.
З огляду на те, що ОСОБА_1 набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі фіктивного рішення, то земельна ділянка підлягає витребуванню у власність держави, а державний акт визнанню недійсним.
Пояснив, що пред`явлення позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави та невжиттям суб`єктом владних повноважень Державним агентством лісових ресурсів України необхідних заходів. Так, постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 було залишено без розгляду позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» із роз`ясненням вимог ч. 4 ст. 28 КПК України про право на його пред`явлення в порядку цивільного судочинства. Однак, ДП «Ворохтянське лісове господарство» та Державне агентство лісових ресурсів України не звернулося з відповідними позовами до суду. Як наслідок, частина земельних ділянок буда відчужена третім особам.
Прокурор у позовній заяві просив поновити строки позовної давності. Оскільки остаточно факти порушення інтересів держави щодо передачі земельних ділянок лісового фонду з порушенням вимог законодавства, в тому числі відповідачці ОСОБА_1 , встановлені у постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області 04.03.2015. Підставою звернення до суду із вказаним позовом стала не сама наявність чи незаконність рішення виконкому сільської ради, на підставі якого ОСОБА_1 отримала земельну ділянку, а саме установлений факт підробки такого рішення у постанові суду. Позовні вимоги прокурора вмотивовані не просто неправомірними діями відповідних посадових осіб, а їх кримінально-караними діяннями, передбаченими ст.ст. 364, 366 КК України, і лише встановлення вини обвинувачених в судовому рішенні є підставою для звернення прокурора із вказаним позовом.
Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі: визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІV-ІФ №028125 від 29.11.2002 та витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0, 2500 га, без кадастрового номеру, яка розташована в с. Поляниця, з чужого незаконного володіння у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.
2.2. Позиція позивача Державного агентства лісових ресурсів України та процесуальна поведінка
Представник позивача Державного агентства лісових ресурсів України у судові засідання систематично не з`являвся, у зв`язку з чим, судові засідання відкладалися неодноразово.
Ухвалою Суду від 08.12.2021 визнано явку позивача Державного агентства лісових ресурсів - обов`язковою у всіх судових засіданнях (т.2, а.с. 138).
Лише після цього, 14.02.2022 представник Державного агентства лісових ресурсів України подав клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника Агенства та про повне підтримання позовних вимог прокурора (т.2 а.с. 162).
Також, ухвалою суду 14.02.2022 явку представника Державного агентства лісових ресурсів України визнано обов`язковою повторно (т.2, а.с. 199).
Однак, представник не з`являвся особисто, у повторно поданій заяві 12.07.2022 просив розгляд справи проводити без його участі, а також те, Держлісагентство повністю підтримує позовні вимоги прокурора (т.2, а.с. 238-240).
2.3. Позиція Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» та процесуальна поведінка
Представник ДП «Ворохтянське лісове господарство» систематично не з`являвся у судові засідання, що було причиною неодноразових відкладень розгляду справи.
Ухвалою суду від 11.10.2021 визнано явку позивача Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» - обов`язковою у всіх судових засіданнях (т.2, а.с. 129).
А ухвалою Суду від 08.12.2021, у зв`язку із не виконанням ухвали суду про обов`язкову явку, до позивача Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» застосовано захід процесуального примусу у виді штрафу (т.2 а.с.136-137).
Лише після цього ДП «Ворохтянське лісове господарство» забезпечило явку свого представника у судове засідання 13.07.2022 (т. 2 а.с. 197-198).
До 13.07.2022 ДП «Ворохтянське лісове господарство» мало статус позивача у цій справі.
У зв`язку із залишенням позовних вимог Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» без розгляду, ухвалою Суду від 13.07.2022 ДП «Ворохтянське лісове господарство» залучено у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
У судовому засіданні 13.07.2022 брала участь представник ДП «Ворохтянське лісове господарство» Пономаренко Л.І., яка була також присутня під час оголошення ухвали про залучення Підприємства в якості третьої особи, брала участь у судовому розгляді справи по суті (т.2, а.с. 248-249), підтримала позовні вимоги прокурора та була під розписку повідомлена про дату та час наступного судового засідання (т.3, а.с. 6), що свідчить про обізнаність Підприємства про зміну його статусу у справі та про те, що є учасником цієї справи.
Однак, будучи і в якості третьої особи, ДП «Ворохтянське лісове господарство» не забезпечило у наступні судові засідання явку свого представника.
Будь-які письмові пояснення Третьої особи у матеріалах справи відсутні.
2.4. Позиція відповідача 1 Поляницької сільської ради
У судовому засіданні представник відповідача 1 Поляницької сільської ради заперечив позовні вимоги Прокурора. Вважає їх необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначив, що Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту вправі розпоряджатися ними. Постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 не може мати преюдиційного значення стосовно всіх обставин в даній справі. Із вказаної постанови вбачається, що предметом дослідження були абсолютно інші рішення виконкому Поляницької сільської ради, які приймались у період 2002-2003 років. У тексті вказаної постанови жодного разу не вказується рішення № 38 від 10.10.2002, на підставі якого Відповідачка отримала у власність спірну земельну ділянку. При цьому рішення № 38 від 10.10.2002 року не визнавалось недійсним ні Галицьким районним судом, ні в жодній іншій справі, та є чинним. Твердження про підробку рішення № 38 від 10.10.2002 було припущено прокурором з посиланням виключно на сам факт існування постанови суду у кримінальній справі. А тому відсутні підстави стверджувати про незаконність набуття права власності на вказану земельну ділянку. Тому відповідачка ОСОБА_1 набула спірну земельну ділянку за рахунок земель Поляницької сільської ради на законних підставах.
Також представник Відповідача 1 просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог прокурора. Оскільки Прокурор дізнався про існування порушеного права ДП «Ворохтянське лісове господарство» ще у 2004 році, при винесенні ряду постанов про порушення кримінальних справ. Вважає, що строк позовної давності слід рахувати з 23.03.2004 з дати винесення постанови про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину за ст. 364 ч. 2 КК України, прийнятття її до свого провадження та об`єднання справ (єдиний порядковий №248436), в якій вказано про незаконне вилучення у Ворохтянського держлісгоспу 40, 69 га земель.
Просив з цих підстав відмовити у задоволенні позову.
2.5. Позиція та процесуальна поведінка відповідача 2 ОСОБА_1 .
Інтереси ОСОБА_1 у даній справі представляє адвокат Гайтанюк М.М., що підтверджується договором про надання правової допомоги №5, долученим до матеріалів справи (т.1, а.с. 200-202).
Представник відповідача категорично заперечила позовні вимоги прокурора з наступних підстав.
Зазначила, що її довірителька ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки. Для отримання права власності на земельну ділянку в селі Поляниця ОСОБА_1 звернулася із заявою до сільського голови села Поляниця про передачі у власність земельної ділянки площею 0, 2500 га в селі Поляниця. Виконкомом міської ради 10.10.2002 року було прийнято рішення, за яким ОСОБА_1 було передано у власність із земель запасу в с.Поляниця земельну ділянку площею 0, 2500 г на уч. Прохідний для будівництва та обслуговування житлового будинку. На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 29.11 2002 року було видано оспорюваний Державний акт. Про те, що передана земельна ділянка перебуває в користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» ОСОБА_1 було невідомо. Також ОСОБА_1 не було відомо, що виконком Полянської сільської ради не вправі був вилучати земельну ділянку своїм рішенням у ДП «Ворохтянське лісове господарство». Вважає, що у цій справі слід застосувати строк позовної давності. Органам прокуратури про оскаржуване рішення Поляницької сільської ради від 10.10.2002 року та про Державний акт, виданий ОСОБА_1 стало відомо у квітні 2005 року. Наведена обставина вбачається з ухвали Коломийського районного суду від 21.03.2007 року, згідно з яким в квітні 2005 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся із позовом в інтересах держави Державного комітету лісового господарства в особі Ворохтянського держлісгоспу до виконавчого комітету Поляницької сільської ради, Яремчанської міської ради, ОСОБА_6 про визнання недійсним рішення виконкому Поляницької сільської ради та державного акту направо приватної власності на землю і вилучення земельної ділянки. Рішенням виконкому Поляницької сільської ради №36 від 10.10.2002 ОСОБА_6 було надано у постійне користування та у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га на території Поляницької сільської ради. Із додатку №3 вбачається, що під № 10 вказана ОСОБА_1 , а під №11 ОСОБА_6 . Таким чином, коли перший заступник прокурора Івано-Франківської області звертався з позовом до суду до ОСОБА_6 , йому було відомо про те, що відповідачці ОСОБА_1 надано у власність сусідню земельну ділянку на уч. Прохідний в с.Поляниця. Проте до ОСОБА_1 перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду лише у вересні 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Оскільки першим заступником прокурора Івано-Франківської області не подано доказів поважності причин пропуску позовної давності, то й не підлягають задоволенню його доводи про поновлення позовної давності. А тому, вважає, що є всі підстави відмовити заступнику керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в позові за спливом строків позовної давності.
У судовому засіданні 05.09.2022 Судом з`ясовано у представника, чи є на сьогодні ОСОБА_1 власником земельної ділянки.
Представник відповіла, що уже тривалий час не спілкувалася із своєю довірителькою, а тому їй невідомо чи є власником спірної земельної ділянки ОСОБА_1 .
Для з`ясування цього питання судові засідання відкладалися з 05.09.2022 до 10.01.2023.
У заяві від 09.01.2023 представник повідомила суд, що ОСОБА_1 відчужила спірну земельну ділянку ще у 2005-2006 роках. Однак, кому не знає, так як договір купівлі-продажу не зберегла.
Представник зазначила у заяві, що 21.12.2022 відповідачка приїхала на Україну, показала представнику, де розташована земельна ділянка. Після чого за допомогою сертифікованого інженера-землевпорядника було встановлено що її кадастровий номер 2611092001:22:001:0283, а її власником на даний час є ОСОБА_7 , якій цю земельну ділянку продала ОСОБА_8 . Представник просила долучити до матеріалів справи ряд документів та визнати ОСОБА_1 як неналежного відповідача.
Таку поведінку самої відповідачки ОСОБА_1 суд розцінює як зловживання процесуальними правам, спрямованими на затягування розгляду справи, і введення Суд в оману.
Оскільки розглядсправи триваєу судіз 2005року,у провадженнісудді Остап`юкМ.В.справа перебуваєз кінцялипня 2020року,тобто понаддва роки.По справінеодноразово призначалисясудові засідання,а представниквідповідачки адвокатГайтанюк М.М.щоразу булаприсутня насудових засідання.А тому,повідомлення судпро продаж у 2005-2006 роках Відповідачко спірної земельної ділянки лише у січні 2023 року, на стадії судових дебатів, свідчить про перешкоджання завершенню розгляду справи.
Крім того, Суд вважає, що у Сторони Відповідача було достатньо часу з 2015 року подати належні підтверджуючі докази відчуження спірної земельної ділянки. А ті, що надані до вказаної заяви не дають жодних підстав вважати, що земельна ділянка, яка передана ОСОБА_1 є земельною ділянкою, що на даний час перебуває у власності іншої особи.
З огляду на це, та зважаючи, що у матеріалах справи є письмова позиція Відповідачки ОСОБА_1 , а її представник також висловила позицію під час розгляду справи по суті, зважаючи на тривалість розгляду справи, те, що участь відповідачки не визнавалася обов`язковою, а її поведінка свідчить про затягування процесу, а також на відсутність клопотання про відкладення розгляду справи, Суд продовжив і завершив 10.01.2023 розгляд справи без участі відповідачки ОСОБА_1 та її представника, за участю тих учасників, які з`явилися.
Разом з тим, Суд враховує позицію Сторони Відповідача, викладені у письмових заявах та у судових засіданнях, та надасть їм оцінку.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Суд, вислухавши пояснення прокурора, представника відповідача Поляницької сільської ради, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 167, частиною першою статті 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
За змістом положень частин першої та четвертої статті 56 ЦПК України, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист державних чи суспільних інтересів.
04 вересня 2015 року прокурор звернувся в інтересах держави із даною позовною заявою до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, що розташована у с.Поляниця, Івано-Франківської області та повернення земельної ділянки у власність держави.
02.02.2021 прокурор змінив позовні вимоги, просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку та витребувати земельну ділянки у власність держави.
Підставами позову, передусім, прокурор зазначив незаконність передачі земель державного лісового фонду, в тому числі спірної земельної ділянки, органом місцевого самоврядування, шляхом зловживання службовими обов`язками посадовими особами Поляницької сільської ради, що встановлено у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду кримінальної справи, порушеної відносно них.
А також посилався на розташування спірної ділянки на території Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу, тобто віднесення цієї ділянки до земель лісового фонду, що перешкоджало передачі цієї ділянки у власність фізичних осіб для будівництва та обслуговування житлового будинку без дотримання визначеної законодавством процедури.
Пояснив, що пред`явлення позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави та невжиттям суб`єктом владних повноважень Державним агентством лісових ресурсів України необхідних заходів.
Підставність звернення прокурора із вказаним позовом в інтересах держави було предметом судового розгляду 13.07.2022, про що постановлено ухвалу (т.2, а.с. 245-247).
Відповідно до частини першої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Статтею 19 ЗК України визначено категорії земель, зокрема, це землі лісогосподарського призначення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Згідно з частиною третьою статті 1 Земельного кодексу України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За змістом частин першої та другої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 18 ЗК України категорії земель України мають особливий правовий режим.
Відповідно до частини першої статті 57 ЗК України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам.
Спірні відносини у даній справі виникли у 2002-2003 роках.
Судом встановлено, що у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства перебували землі для ведення лісового господарства, площею 4358,5 га, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, виданого на підставі рішення Поляницької сільської ради № 3 від 11.01.2001 (т.1, а.с. 14-16).
Згідно наказу Державного комітету лісового господарства України № 87 від 03.04.2006 Ворохтянський держлісгосп був перейменований в 2006 році на ДП «Ворохтянське лісове господарство».
За змістом Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство», затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства України 26.11.2007, у редакції, яка розміщена на сайті Підприємства станом на день постановлення рішення, ДП «Ворохтянське лісове господарство» засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який реорганізовано шляхом утворення у 2010 році Державного агентства лісових ресурсів України (Указ Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»).
За змістом Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521, Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. До основних завдань Держлісагентства відноситься, зокрема, здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.
Таким чином, Державне агентство лісових ресурсів України здійснює державне управління територіями в лісах підприємств, що належать до сфери його управління, у тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Судовим розглядом також встановлено, що 10.10.2002 ОСОБА_1 отримала Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ № 028125, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №000065 (т.1, а.с. 10-11).
Зі змісту Державного акту вбачається, що на підставі рішення № 38 виконавчого комітету Поляницької сільської Ради народних депутатів від 10.10.2002, ОСОБА_1 передано земельну ділянку, площею 0, 2500 га, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради; цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Земельній ділянці кадастровий номер не присвоєно.
Згідно з листом Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01.10.2004 №464 (далі - Лист) земельна ділянки, площею 0, 2500 га, яка надана безоплатно у приватну власність відповідачці ОСОБА_1 , розташована у кв. АДРЕСА_1 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу (т.1, а.с. 41-43).
Відповідно до статтей 55, 56 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.
Чинне та той час земельне законодавством дозволяло органу місцевого самоврядування вилучати для суспільних та інших потреб земельні ділянки, надані у постійне користування, але при дотриманні чітко визначеної законодавством процедури.
Так, у відповідності до частин першої, другої статті 149 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
За змістом положень статті 20 ЗК України у діючій на той час редакції, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, законодавством чітко передбачалося, що при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.
Судом встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 10.10.2002 № 36 «Про вилучення, надання, передачу земельних ділянок у приватну власність та зміну цільового призначення землі» Поляницькою сільською радою вилучалася у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельна ділянка, площею 2,0 га у кварталі 32 виділ 1 (т.3, а.с. 16), де власне і розташована спірна земельна ділянка Відповідачки.
У ході судового розгляду встановлено, що 23.03.2004 слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області Балитою Р.І. порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. У постанові йдеться, що службові особи Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, зловживаючи службовим становищем, діючи в інтересах третіх осіб, всупереч Генерального плану забудови с. Поляниця, в порушення вимог законодавства, протягом 2002-2003 років без розгляду на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40, 69 га земель лісового фонду, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків. Внаслідок вищевказаних дій незаконно вилучено 40, 69 га земельних угідь лісового фонду, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам (т.1, а.с.107).
Відповідно до Висновку комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005, проведеної у рамках вказаної кримінальної справи, який долучено як доказ і до матеріалів цієї справи, рішення виконкому № 36 від 10.10.2002, яким вилучено землю у кварталі 32 виділ 1 прийнято без дотримання процедури вилучення, надання та зміни цільового призначення земель лісового фонду (т.1, а.с. 37-40).
Як уже зазначалося, у АДРЕСА_2 розташована спірна земельна ділянка відповідачки ОСОБА_1 (т.1, а.с. 43).
З матеріалів оглянутої у ході судового розгляду, кримінальної справи № 1-6/11 (провадження 1/341/6/15) у шістнадцятьох томах, вбачається, що за результатами досудового розслідування уповноваженою особою складено обвинувальний висновок по кримінальній справі № 248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_3 за ст.ст. 365 ч. 3, 190 ч. 4, 364 ч. 2, 357 ч. 2, 366 ч. 2 КК України, інженера-землевпорядника ОСОБА_2 за ст.ст. 365 ч. 3, 366 ч. 2 КК України, начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_4 за ст.ст. 364 ч. 2, 366 ч. 2 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_5 за ст.ст. 190 ч. 4, 364 ч. 2, 366 ч.2 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча Мотрук Марії Степанівни за ст.ст. 190 ч. 4, 364 ч. 2 КК України, який затверджений 18.05.2005 року Прокурором Івано-Франківської області.
Кримінальна справа розглядалася Галицьким районним судом Івано-Франківської області.
Постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, яка є кінцевим судовим рішенням, що набрало законної сили, було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, сільського голову с. Поляниця ОСОБА_3 , інженера-землевпорядника ОСОБА_2 , начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів Реміцьку О.М. (т.1, а.с. 17-27).
Разом з тим, зі змісту вказаної постанови Галицького районного суду вбачається, що сільський голова Соловчук Ю.В., інженер-землевпорядник ОСОБА_2 в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради, склали завідомо неправдиві офіційні листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду; склали завідомо неправдиві рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про вилучення земельних ділянок Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ» загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови; склали завідомо неправдиві додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам, прізвища та ініціали яких вказуються у постанові Суду.
Зокрема, в процесі судового розгляду по даній кримінальній справі №1-6/2011, як вбачається з постанови Галицького районного суду, було встановлено, що всупереч вимог Земельного кодексу України, Лісового кодексу України, генерального плану забудови с.Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002, Закону України «Про планування та забудову територій», інженер-землевпорядник ОСОБА_2 та сільський голова Соловчук Ю.В., за погодженням з начальником управління земельних ресурсів ОСОБА_4 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, № 40 від 15.11.2002, № 6 від 13.02.2003, № 27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови.
Таким чином, у ході кримінальної справи перевірено, що рішення № 36 від 10.10.2002 на підставі якого Поляницькою сільською радою було вилучено у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ землю у кварталі 32 виділ 1, що вподальшому була передана безоплатно у приватну власність фізичним особам, у тому числі Відповідачці, прийнято з порушенням вимог законодавства.
Також, в процесі судового розгляду по даній кримінальній справі №1-6/2011, як вбачається з постанови Галицького районного суду, було встановлено, що упродовж 2002-2003 років сільський голова ОСОБА_3 , інженер-землевпорядник ОСОБА_2 , начальник Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_4 , незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5, 452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймались, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду, чим заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам та спричинено тяжкі наслідки.
Наведені обставини не заперечені представником відповідача Поляницької сільської ради та представником відповідача адвокатом Гайтанюк М.М.
Стороною Відповідача також не надано жодних інших, протилежних доказів, на спростовання факту незаконності вилучення спірної земельної ділянки у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ згідно з порядком, визначеним законодавством.
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, другою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Керуючись зазначеними вище положеннями законодавства, проаналізувавши долучені до справи докази у їх сукупності, логічному взаємозв`язку та в контексті принципу «достатності доказів», а саме: лист Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01 жовтня 2004 року №464, відповідно до якого земельна ділянки, площею 0, 2500 га, яка надана безоплатно у приватну власність відповідачці ОСОБА_1 , розташована у кв. 32 виділ 1,6 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ; висновок комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005, проведеної у рамках кримінальної справи № 248436 про те, що рішення № 36 від 10.10.2002, яким вилучено землю у кварталі 32 виділ 1 незаконне; саме рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 36 від 10.10.2002, у відповідності до якого у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ вилучено земельні ділянки, зокрема у кварталі 32 виділ 1; постанову Галицького районного суду від 04.03.2015, ухвалену за результатами розгляду вказаної вище кримінальної справи, де зазначається про те, що посадові особи Поляницької сільської ради всупереч вимог законодавства склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи, зокрема, рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 36 від 10.10.2002, на підставі яких вилучено земельну ділянку Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, Суд приходить до висновку, що вилучення спірної земельної ділянки у постійного користувача було здійснено з порушенням вимог законодавства.
Відповідно, спірна земельна ділянка, у встановленому порядку органом місцевого самоврядування не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, а відтак, при передачі земельної ділянки ОСОБА_1 . Поляницькою сільською радою було порушено вимоги законодавства.
Однак, звертаючись до Суду в інтересах держави з позовом, Прокурор у позові та у судовому засіданні посилається на те, що рішення № 38 від 10.10.2002, зазначене у оспорюваному Державному актів як підстава надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, взагалі не приймалося, є фіктивним, питання про передачу безоплатно у власність земельної ділянки ОСОБА_1 на розгляд сесії виконавчого комітету Поляницької сільської ради не виносилося, та що ОСОБА_1 із відповідною заявою до сесії сільської ради не зверталась.
А тому, оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 38 від 10.10.2002 є фіктивним, останнє не підлягає визнанню недійсним в суді, відтак, просив визнати недійсним державний акт та витребувати земельну ділянку.
Слід зазначити, що правомірність видачі державного акту на право власності на земельну ділянку безпосередньо залежить також і від законності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого такий державний акт видавався.
Стаття 118 Земельного кодексу України, у редакції чинній на час виникнення правовідносин, визначала чіткий порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Так, за змістом частин шостої-десятої вказаної статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
Відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідного органу місцевого самоврядування.
Сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
З метою перевірки доводів прокурора, Судом, на підставі ухвали суду від 13.07.2022, оглянуто у судовому засіданні матеріали кримінальної справи №1-6/2011 (провадження №1/341/4/16) у 16 (шістнадцятьох) томах та речові докази, що зберігаються при справі, витребувані від Галицького районного суду Івано-Франківської області.
За результатами огляду протоколів засідань виконкому Поляницької сільської ради 2002 р. на 151 арк, протоколів сесії Поляницької сільської ради 2001-2002 р. на 169 арк., матеріалів засідання виконкому з 11.07.-12.12.2002 р. на 201 арк., які зберігаються як речові докази при зазначеному вище кримінальному провадженні, Судом встановлено наступне.
Рішення виконавчого комітету Поляницької сільської Ради народних депутатів № 38 від 10.10.2002 (далі Рішення), яке зазначене у Державному акті як підстава передачі відповідачці у приватну власність спірну земельну ділянку, приймалося.
Однак, вказане Рішення «Про надання матеріальної допомоги» (т.3, а.с. 15).
Зі змісту Рішення вбачається тільки те, що громадянці ОСОБА_9 виділено одноразову грошову допомогу на придбання ліків.
Жодної інформації, в тому числі, про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 Рішення не містить.
Вказане Рішення органу місцевого самоврядування долучено до матеріалів цієї справи та знаходиться у томі 3 на аркуші 15.
Разом з тим, оглядом Протоколів засідань виконкому Поляницької сільської ради 2002р. вбачається, що від 10.10.2002 року є рішення «Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність та зміну цільового призначення», але за № 36, а не за № 38.
Згідно з Додатком № 3 до вказаного рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 36 від 10.10.2002 «Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність та зміну цільового призначення», на яке посилається прокурор у позові, ОСОБА_1 , жителька Тернопільської області, є у переліку громадян, яким передана земельна ділянка в приватну власність у порядку безоплатної передачі, площею 0, 2500 га (п. 10 Додатку 3 Рішення № 36, т.3, а.с. 20).
Однак, жодних заяв, чи будь-якої іншої інформації про те, що мала місце описка у Державному акті в частині посилання на номер рішення, відповідно до якого ОСОБА_1 було передано у власність спірну земельну ділянку, Відповідачем не подано.
Разом з тим, як уже зазначалося у постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області йдеться про те, рішення №36 від 10.10.2002 «Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність та зміну цільового призначення» і додатки до вказаного рішення згідно з якими передано у приватну власність безоплатно громадянам земельні ділянки, є підробленими. Зокрема, у постанові в переліці громадян, яким надано безоплатно земельні ділянки згідно цього рішення, зазначено ОСОБА_1 .
Серед технічної документації у кількості 43 (сорок три) штуки Технічної документації по складанню державного акту на право власності на землю на ім`я громадянки ОСОБА_1 не виявлено.
Також, за результатами огляду протоколів засідань виконкому Поляницької сільської ради 2002, протоколів сесії Поляницької сільської ради 2001-2002 р., матеріалів засідання виконкому з 11.07.-12.12.2002, про які говорилося вище, Судом не виявлено документів, які б у своїй сукупності свідчили про дотримання вимог статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при передачі ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у приватну власність у порядку безоплатної приватизації.
Відтак, Суд приходить до висновку, що рішення про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки - не приймалися.
Тобто, земельна ділянка відповідачу ОСОБА_1 передана у приватну власність шляхом безоплатної приватизації спірної земельної ділянки без дотримання жодної процедури, визначеної законодавством.
Відтак, Суд приходить до висновків, що вилучення у постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» спірної земельної ділянки та надання її безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 здійснено без дотримання вимог законодавства, а до Державного акту, який посвідчує право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку внесено неправдиві відомості про рішення Поляницької сільської ради, як підставу набуття у приватну власність останньою земельної ділянки, яке насправді стосується надання одноразової матеріальної допомоги іншій особі.
Разом з тим, Суд не погоджується з думкою прокурора, що рішення № 38 від 10.10.2002 є фіктивним і не підлягає визнанню недійсним в суді.
Так, відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. І, власне, фіктивний правочин визнається судом недійсним.
У той же час, судовим розглядом у цій справі встановлено, що рішення № 38 від 10.10.2002 є «Про надання матеріальної допомоги».
Це рішення породжує правові наслідки для громадянки, якій надано одноразову грошову допомогу. Підстав вважати його недійсним не має.
Проте, у цьому рішенні жодної мови не йде про передачу у приватну власність земельних ділянок, ні ОСОБА_1 , ні будь-кому іншому.
Відтак, встановлено, що у Державному акті, який посвідчує право власності відповідачки ОСОБА_1 на земельну ділянку, внесено неправдиві відомості про рішення Поляницької сільської ради, на підставі якого останній передано безоплатно у приватну власність спірну земельну ділянку.
Вказане у Державному акті рішення взагалі не стосувалося земельних питань та відповідачки ОСОБА_1 .
Відтак, Суд, керуючись принципом jura novit curia - "суд знає закони", з огляду на встановлені у ході судового розгляду обставини, а саме, що передана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства, мала лісогосподарське призначення, у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, рішення Поляницькою сільською радою про передачу ОСОБА_1 у приватну власність спірної земельної ділянки не приймалось, тому набуття Відповідачкою права власності на спірну земельну ділянку відбулося з порушенням чинного на той час законодавства.
Тобто, земельна ділянка відповідачці ОСОБА_1 передана у приватну власність шляхом безоплатної приватизації спірної земельної ділянки без дотримання жодної процедури, визначеної законодавством.
Відповідно спірний державний акт не відповідає вимогам законодавства, оскільки виданий без будь-якої правової підстави, та до якого внесено неправдиву інформацію про рішення органу місцевого самоврядування, яке насправді було про одноразову матеріальну допомогу громадянці ОСОБА_9 , а не про надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1 .
Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.
Аналізуючи обраний прокурором спосіб захисту в частині позовної вимоги про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ №028125, Суд враховує висновки Верховного Суду.
Зокрема, у Постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження №14-317цс19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що вимога про визнання недійсним та скасування державного акту не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою. «[…] …Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення». Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Верховний Суд вказав: "визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94))".
Виходячи з викладеного, вимога щодо визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ № 028125 не є ефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 1 Першого протоколу містить три норми. Перша норма містить загальний характер та проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма передбачає випадки позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам; третя норма визначає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети.
Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Порядок передачі земель лісового фонду та зміна цільового призначення земельних ділянок чітко визначений у законодавстві чинному на час надання відповідачці ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. Так, за змістом положень статтей 20, 149 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати згода землекористувача на таке вилучення, рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.
Також у статті 118 ЗК України передбачалася чітка процедура набуття на праві власності у порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Як уже зазначалося вище, судом оглянуто у судовому засіданні матеріали кримінальної справи №1-6/2011 (провадження № 1/341/4/16) у 16 (шістнадцятьох) томах та речові докази, що зберігаються при справі. За результатами огляду технічної документації, протоколів засідань виконкому Поляницької сільської ради 2002, протоколів сесії Поляницької сільської ради 2001-2002 р., матеріалів засідання виконкому з 11.07.-12.12.2002, які зберігаються як речові докази при зазначеному вище кримінальному провадженні, Судом з`ясовано, що саме рішенням №36 від 10.10.2002 (Додаток 3) передано у приватну власність спірну земельну ділянку ОСОБА_1 , про незаконність якого йдеться у згаданій постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області, у той же час до Державного акту про право власності внесено реквізити зовсім іншого рішення, яке не стосується земельних питань, будь-які інші документи, які б у своїй сукупності свідчили про надання у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки з дотриманням процедури, визначеної законодавством відсутні.
У статті 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначалися наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Також статтями 154, 155 ЗК України передбачалася відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю, за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.
Положення Земельного та Цивільного кодексів України були і є у вільному доступі, відтак, ні орган місцевого самоврядування, ні відповідач ОСОБА_1 не мали перешкод бути обізнаними про порядок вилучення та отримання безоплатно у приватну власність земельну ділянку, у тому числі, із лісового фонду і наслідки не дотримання встановленого законодавством порядку.
Також ОСОБА_1 мала бути обізнана ще у жовтні 2002 і про те, що рішення №38 від 10.10.2002, яке вказане у спірному Державному акті як підстава надання їй у приватну власність земельної ділянки, не стосується передачі їй земельної ділянки, що виключало взагалі можливість набуття нею земельної ділянки на праві власності на законних підставах.
Таким чином, земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, а ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку у порядку безоплатної передачі громадянам у власність земельних ділянок без будь-якої правової підстави, всупереч вимог Закону.
Відтак, згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України є правові підстави витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку, яка вибула з володіння держави поза її волею та була набута Відповідачкою без будь-якої правової підстави, шляхом видання Поляницькою сільською радою, що не мала права відчужувати цю ділянку, всупереч визначеної законодавством процедури, на її ім`я спірного Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ № 028125.
Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За змістом положень статті 388 ЦК України якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Як уже зазначалося, у відповідності до Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521, Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, одним із основних завдань якого є здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.
Ворохтянське державне лісогосподарське підприємство, яке у 2006 році переіменовано у ДП «Ворохтянське лісове господарство», на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, володіло землями для ведення лісового господарства, площею 4358,5 га, до складу якої входила і спірна земельна ділянка, розташована у кварталі 32 виділ 6,1.
Зазначене підприємство у відповідності до статті 1 Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» засноване на державній власності, належало до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, яке у 2010 році реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.
Таким чином, оскільки як і вилучення спірної земельної ділянки з лісового фонду так і передачі її у безоплатному порядку у приватну власність відбулися з грубим порушення вимог законодавства, то держава не розпорядилася спірною земельною ділянкою у передбачений законом спосіб.
У даній справі повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісового фонду.
Крім того, справа носить значний суспільний резонанс, адже відбулося не поодиноке, а масове вилучення земель лісового фонду з грубим порушенням вимог законодавства, внаслідок чого було порушено кримінальну справі за фактом зловживання службовими обов`язками посадовими особами Поляницької сільської ради.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року (справа №183/1617/16, провадження № 14-208 цс 18) звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
ОСОБА_1 через свого представника у заяві від 09.01.2023, після перебування справи у провадженні Яремчанського міського суду з 2015 року, перед судовими дебатами, повідомила Суд, що ще у 2005-2006 роках відчужила спірну земельну ділянку, однак договору купівлі-продажу не зберегла.
Таку заяву Відповідачки, зроблену у січні 2023 на завершальній стадії судового засідання, враховуючи, що їй про це було відомо ще у 2005-2006 роках, і представник щоразу з`являлася у судові засідання, - Суд розцінює як зловживання процесуальними правами, спрямоване на перешкоджання завершенню розгляду справи.
Крім того, аналіз документів, які долучено до заяви не містить належних доказів, які б у логічному взаємоз`язку доводили те, що саме спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2611092001:22:001:0283, і на даний час у неї інший власник.
Твердження Сторони Відповідача 2 про те, що у них не було часу для того, щоб зібрати необхідні документи та надати їх Суду, є необгрунтованими, оскільки з 2015 року по січень 2023 року було більше семи років отримати відповідні правоустановлюючі документи та іншу належну інформацію.
Прокурор у судовому засідання повідомив, що йому нічого невідомо про відчуження земельної ділянки відповідачкою ОСОБА_1 . Вважає, таку позицію надуманою, та спрямованою на затягування розгляду справи, оскільки будь-яка офіційна інформація про те, що власником спірної земельної ділянки є не ОСОБА_1 , а інша особа не має. Відтак, не має юридичних підстав для залучення у справі іншого відповідача, що тягне розгляд справи спочатку.
За результатами перегляду Відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 10.01.2023, сформованих за суб`єктом права власності ОСОБА_1 , відомості про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, розташовану у с.Поляниця, у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - відсутні.
Оскільки згідно з оспорюваним Державним актом, спірній земельній ділянці не було присвоєно кадастровий номер, а Відповідач не надала жодних доказів того, що спірна земельна ділянка нею відчужена, окрім зазначення про це у заяві, не надала також доказів того, що саме переданій їй земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2611092001:22:001:0283, хоч мала достатньо на це часу, то будь-які відомості про те, що на даний час власником земельної ділянки є не відповідач ОСОБА_1 , а інша фізична чи юридична особа відсутні.
Крім того, відсутня інформація про наявність на спірній земельній ділянці житлової забудови чи іншого нерухомого майна.
З огляду на це, Суд вважає, що витребування спірної земельної ділянки не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата зробила висновок, що "вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності".
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
Таким чином, враховуючи встановлені Судом обставини справи, позовні вимоги в частині витребування спірної земельної ділянки підлягають задоволенню.
Щодо застосування строку позовної давності.
Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 зазначає, що для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
Прокурор у цій справі заявив дві позовні вимоги: 1) визнати недійсним оскаржуваний Державний акт; 2) витребувати у ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.
У судовому засіданні і представник Поляницької сільської ради, і представник ОСОБА_1 , адвокат Гайтанюк М.М. заявили клопотання про застосування строків позовної давності до зазначених вище позовних вимог.
Однак, аналіз вказаних позовних вимог свідчить, що обидві звернуті до відповідачки ОСОБА_1 .
Відтак, з огляду на наведені вище висновки (пункти 70-71 ) постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16), Суд не надає оцінку доводам Поляницької сільської ради про сплив позовної давності до цих вимог, оскільки вказані позовні вимоги пред`явлені до ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання про можливість застосування строків позовної давності до позовних вимог прокурора, заявлених до ОСОБА_1 на підставі заяви представника останнього, адвоката Гайтанюк М.М., Суд виходить з такого.
Як уже зазначалося вище, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
У постанові від 03 травня 2022 (справа № 352/469/18, провадження № 61-19360св21) Верховний Суд зазначає, що позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, може певний її орган.
На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Вказаний висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у разі звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Крім того, у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18): «позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».
Вирішуючи питання про те, коли прокурор міг довідатися про порушення інтересів держави у зв`язку із незаконним вилученням у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельну ділянку у кварталі 32 виділ 6, 1, в межах якої, була передана в подальшому, у порядку безоплатної передачі, земельна ділянка Відповідачці ОСОБА_1 , яка є предметом цього розгляду, і чи міг прокурор довідатися про це раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Суд виходить з такого.
Судовим розглядом встановлено, що 23.03.2004 слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області Балитою Р.І. порушено кримінальну справу № 248436 за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, де зокрема йдеться про незаконне, протягом 2002-2003 років, вилучення із власності Ворохтянського держлісгоспу 40, 69 га земель лісового фонду, незаконну зміну їх цільового призначення, та безоплатну передачу цих земель у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків (т.1, а.с.107).
З матеріалів оглянутої вказаної кримінальної справи, копії яких учасниками долучені до цієї справи, вбачається, що в рамках досудового розслідування слідчим отримано ряд доказів. Зокрема, лист Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01.10.2004 №464, відповідно до якого слідчому повідомлено списки громадян, яким надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ із вказівкою по кожній особі окремо квартали та ділянки в яких надані земельні ділянки та їх площу. Серед цих осіб у пункті 74 вказано відповідачку ОСОБА_1 із чіткою вказівкою на те, що останній передано земельну ділянку у кв. АДРЕСА_1 (п.74 Додатку 1 до Листа, т.1 а.с. 43).
Також, вбачається, що у рамках вказаної кримінальної справи призначалася комісійна судово-земельна експертиза, за результатами якої складено висновок від 11.03.2005 про те, що землю у кварталі 32 діл. 1 вилучено у Поляницького лісництва Ворхтянського ДЛГ на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 36 від 10.10.2002, прийнятого без дотримання процедури вилучення, надання та зміни цільового призначення земель лісового фонду (т.1, а.с. 37-40).
Відтак, Суд приходить до висновку, що про незаконне вилучення землі лісового фонду у кварталі 32 виділ 1 у Поляницького лісництва Ворхтянського ДЛГ, в межах якого розташована земельна ділянка Відповідачки 2, прокурор мав об`єктивну можливість довідатися раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме під час зазначеного вище кримінального провадження, зокрема, з 11.03.2005, з дати постановлення висновку комісійної судово-земельної експертизи.
Тому, у визначенні перебігу позовної давності у спірних правовідносинах суд застосовує правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся з позовом до суду 04.09.2015, тобто поза межами загального строку позовної давності.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У позовній заяві, а також у заяві про зміну позовних вимог в порядку статті 49 ЦПК України від 13.11.2020 прокурор просить поновити строки позовної давності (т.1, а.с. 2-7, т.2, а.с. 33).
Вирішуючи питання про поновлення строків позовної давності, Суд керується нормами ЦПК України, практикою ЄСПЛ та висновками Верховного Суду.
Так, Європейський суд з прав людини у справі Фінікарідов проти Кіпру (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007) наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.
Один з елементів гнучкості вітчизняної позовної давності закладений у частині п`ятій статті 267 ЦК України, яка передбачає, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц Верховний Суд стосовно застосування приписів частини п`ятої статті 267 ЦК України зауважив, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункти 23.6., 23.7. постанови).
Таким чином, позовна давність не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, однак, враховуючи норми ЦПК України та зазначені вище висновки Верховного Суду, Суд зобов`язаний дослідити причини пропуску прокурором строку звернення до Суду із цим позовом, встановити чи є вони поважними, тобто такими що унеможливили звернення прокурора раніше, а відтак, прийти до висновку, чи підлягають захисту порушені права та інтереси держави в рамках цієї справи.
Слід зазначити, що законодавство не містить переліку поважних причин пропуску позовної давності та не деталізує безпосередньо процедуру застосування частини п`ятої статті 267 ЦК України.
У пункті 6.20. Постанови Верховного Суду від 29.12.2020 у справі №909/1165/19 судді Верховного Суду зазначили, що чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
При цьому подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 зазначила, що Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.
У цій справі прокурор в інтересах держави звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним Державного акту та витребування з чужого незаконного володіння у власність держави земельну ділянку лісового фонду у кварталі 32 виділ 6, 1 яка була незаконно вилучена у постійного користувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» внаслідок зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради.
Як уже зазначалося вище, в ході розгляду справи з`ясовано, що 23.03.2004 порушено кримінальну справу № 248436 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України по факту зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради у зв`язку із незаконним вилученням із власності Ворохтянського держлісгоспу 40, 69 га земель лісового фонду та безоплатною передачею цих земель у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків протягом 2002-2003 років (т.1, а.с.107).
В рамкахцієї кримінальноїсправи 25.03.2005,Ворохтянський держлісгоспподав позовнузаяву простягнення зсільського голови ОСОБА_3 та іншихвинних осібна користьВорохтянського державноголісогосподарського підприємствазавдану шкодуу розмірі6944718,9грн внаслідокнезаконного вилученням40,69га земельнихділянок лісовогофонду (т.3, а.с. 86-87).
Цією ж датою, 25.03.2005 постановою слідчого Ворохтянський держлісгосп визнано цивільним позивачем (т. 3, а.с. 85).
Порівняльний аналіз змісту вказаного позову з урахуванням уточнюючих клопотань до нього (т.3, а.с. 86-87, 115-126) та висновку комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 (т.1, а.с. 37-40) говорить про те, що у площу 40, 69 га включено, серед інших, землю у кварталі 32 виділ 1 Поляницького лісництва Ворхтянського ДЛГ, яка вилучена на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 36 від 10.10.2002.
Вказаний цивільний позов, який неодноразово уточнювався Ворохтянським держлісгоспом (т.3, а.с. 115-126), розглядався Галицьким районним судом разом із вказаною вище кримінальною справою, розгляд якої тривав з травня 2005 року по березень 2015 року.
Аналіз матеріалів кримінального провадження свідчить, що вироки Галицького районного суду, ухвалені за результатами розгляду цієї кримінальної справи неодноразово оскаржувалися, відповідно справа розглядалася апеляційною та касаційною інстанцією, а також неодноразово поверталася на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 3 а.с. 88-102, 103-106, 107-114, 127-145, 146-152, 153-158, 159-169, 170-177).
Кінцевим рішенням у цій справі є постанова Галицького районного суду, ухвалена 14.03.2015, якою було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Поляницької сільської ради, кримінальне провадження закрито (т.1, а.с. 17-27), а цивільний позов Підприємства залишено без розгляду з роз`ясненням права на звернення з ним у порядку позовного провадження.
У Постанові йдеться про те, що рішення № 36 від 10.10.2002, на підставі якого Поляницькою сільською радою було вилучено у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ землю, в тому числі, у кварталі 32 виділ 1, прийнято з порушенням вимог законодавства.
Таким чином, факти незаконності прийняття рішення № 36 від 10.10.2002, про які йдеться у постанові Галицького районного суду безпосередньо стосувалися обгрунтованості цивільного позову Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство», заявленого в рамках кримінальної справи.
Як уже зазначалося, цією постановою цивільний позов Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків залишено без розгляду з підстав закриття кримінальної справи за строками давності притягнення до кримінальної відповідальності.
У мотивувальній частині Суд роз`яснив право ДП «Ворохтянське лісове господарство» звернутися з позовом про відшкодування шкоди у порядку цивільного судочинства, а також те, що закриття справи з підстав, зазначених у статтях 7 і 7-1 КК України, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським організаціях або громадянам.
Однак, ДП «Ворохтянське лісове господарство» після прийняття постанови Галицьким районним судом 04.03.2015 до суду з позовними вимогами не звернулося.
Системний аналіз справ, які перебувають у провадженні суду (судді Остап`юк М.В.) свідчить, що у вересні 2015 року, після залишення позову Державного підприємства без розгляду, прокурор звернувся до суду в інтересах держави з більше ніж п`ятдесятьма позовами про визнання недійсними Державних актів та витребування земельних ділянок лісового фонду з чужого незаконного володіння у власників.
Цивільний позов, що є предметом цього судового розгляду є одним із них.
В обгрунтування підставності звернення до суду прокурор у позовній заяві вказав необхідність захисту інтересів держави та невжиттям ДП «Ворохтянське лісове господарство» та Державним агентством лісових ресурсів України з моменту прийняття Галицьким районним судом постанови від 04.03.2015 заходів представницького характеру щодо повернення спірної земельної ділянки у державну власність.
Таким чином, цей цивільний позов безпосередньо випливає із цивільного позову Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків, який був ввесь час предметом судового розгляду в рамках кримінального провадження та залишений без розгляду 14.03.2015 року.
У цивільному позові Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» відповідачами визначено голову Поляницької сільської ради ОСОБА_3 та інших винних осіб, а предметом позову стягнення заподіяної шкоди внаслідок незаконного вилучення 40, 69 га земель лісогосподарського призначення.
Однак, на цей раз прокурор визначив інший спосіб захисту інтересів держави та інше коло учасників, так, відповідачами прокурор визначив Поляницьку сільську раду та конкретного власника/власників земельної ділянки, а предметом: визнання недійсним Державного акту та витребування окремої земельної ділянки від конкретного власника.
Відтак, вирішуючи поважність пропуску строку позовної давності прокурором у цій справі, Суд виходить з того, що звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави можливо лише у визначених законом випадках.
Звертаючись до суду в інтересах держави, прокурор зобов`язаний обгрунтувати в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, та що захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (частина третя, четверта статті 56 ЦПК України, абзац перший частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Оскільки постійним користувачем Ворохтянським держлісгоспом було заявлено цивільний позов про відшкодування заподіяної шкоди незаконним вилученням земель лісового фонду в рамках кримінальної справи, який розглядався разом з цією кримінальною справою з травня 2005 року по березень 2015 року, то судовий захист інтересів держави тривав в рамках згаданої вище кримінальної справи до завершення її розгляду, а саме до 14.03.2015 та залишення позову без розгляду.
Відтак, до завершення розгляду кримінальної справи, ні у прокурора, ні у будь-якого іншого стороннього спостерігача не було підстав вважати, що порушуються інтересів держави та що захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює Державне агентство лісових ресурсів України.
Звідси, до 14.03.2015 у прокурора не було визначених законодавством підстав, звертатися до суду з позовом в інтересах держави.
Підстави звернутися до суду у прокурора з цим позовом виникли лише після залишення позову ДП «Ворохтянське лісове господарство» без розгляду постановою Галицького районного суду 14.03.2015 року, якою закрито кримінальну справу, та не звернення впродовж шести місяців з відповідним позовом ні Підприємством, ні Держагентством лісових ресурсів до суду, що давало вагомі підстави прокурору вважати про наявність загрози порушення інтересів держави.
З огляду на це, Суд вважає, що у даній справі існували об`єктивні обставини, які унеможливили звернутися прокурору з цим позовом раніше, - а саме відсутність підстав, визначених законодавством для звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави, - а тому причини пропуску позовної давності є поважними.
Колегія суддів Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі №906/190/19 прийшла до висновку, що у разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.
З огляду на поважність пропуску позовної давності, суд приходить до висновку про необхідність захисту інтересів держави шляхом задоволення позову прокурора в частині витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави.
Керуючись статтями 167, 170, 387, 388 ЦК України, статтями 1, 3, 18, 20, 21, 57, 118, 149, 154, 155 ЗК України, статтями 4, 5, 12, 56, 76, 81, 80,128, 259 ЦПК України, Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Позов Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки задовольнити частково.
Витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0, 2500 га, без кадастрового номера, яка розташована в с. Поляниця, право власності на яку посвідчується Державним актом на право приватної власності на землю серії IV-ІФ №028125 від 29.11.2002, виданим на підставі рішення №38 виконавчого комітету Поляницької сільської Ради народних депутатів від 10.10.2002, з чужого незаконного володіння у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.
У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ІФ № 028125 від 29.11.2002, виданого на підставі рішення №38 виконавчого комітету Поляницької сільської Ради народних депутатів від 10.10.2002 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 000065, - відмовити в зв`язку з обранням неналежного способу захисту.
Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;
Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін:
Перший заступник прокурора Івано-Франківської області: 76015, м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 11, Івано-Франківської області.
Позивач: Державне агентство лісових ресурсів України, ідентифікаційний код юридичної особи: 37507901, місцезнаходження юридичної особи: вулиця Шота Руставелі, 9-А, м. Київ, 01601.
Третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство», ідентифікаційний код юридичної особи 205624209181, місцезнаходження юридичної особи: вулиця Д. Галицького, 118, смт. Ворохта, 78595.
Відповідач 1: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, ідентифікаційний код юридичної особи 25596005, місцезнаходження юридичної особи: вулиця Карпатська, 1 А, с. Поляниця, 78593.
Відповідач 2: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
Суддя: М. В. Остап`юк
