Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/1011/23 пров. № А/857/5333/23
Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів:
головуючого суддіКузьмича С. М.,
суддівГлушка І.В., Матковської З.М.,
за участю секретаряПославського Д.Б.,
представника апелянта Гончарук А.Р.,
представника позивача Колотуха О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові справу за апеляційною скаргою Ужгородської міської ради на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року (постановлену головуючим суддею Луцович М.М. у м. Ужгород) про забезпечення позову у справі № 260/1011/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко ХХІ століття» до Ужгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування рішення від 10.11.2022 прийняте Ужгородською міською радою на ХХVІІ сесії VІІІ скликання № 970 «Про тимчасовий Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів».
Разом з позовною заявою до Закарпатського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про забезпечення позову в даній адміністративній справі шляхом зупинення дії рішення від 10.11.2022 прийнятого Ужгородською міською радою на XXVII сесії VIII скликання № 970 «Про тимчасовий Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів» до набрання рішення в даній справі законної сили.
Заява про забезпечення позову в даній адміністративній справі мотивоване тим, що оскаржуване рішення Ужгородської міської ради є протиправним, оскільки воно є дискримінаційним, ним встановлено необґрунтовано високий розмір плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, а також воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства - без проведення регуляторної процедури. Позивач вказує, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до подальшого необґрунтованого нарахування відповідачем плати за тимчасове користування місцями розміщення засобів зовнішньої реклами за новими тарифами та дасть можливість відповідачу перешкоджати позивачу у здійсненні ним його господарської діяльності, чим буде завдано шкоду законним правам та інтересам позивача. ТОВ «ЕКО XXI століття» - це підприємство, основним і єдиним видом діяльності якого є розміщення реклами. При внесенні позивачем плати за тимчасове користування місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів за новими тарифами, як вимагає відповідач, у разі встановлення протиправності оскаржуваного рішення та задоволенні позовних вимог про її скасування, позивачу доведеться докласти значних зусиль та часу щоб повернути безпідставно сплачені кошти, які вкрай необхідні товариству для здійснення своєї господарської діяльності.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.02.2023 заяву позивача про забезпечення адміністративного позову задоволено. Зупинено дію рішення від 10.11.2022 прийнятого Ужгородською міською радою на ХХVІІ сесії VІІІ скликання № 970 «Про тимчасовий Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів» - до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 260/1011/23.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів на час розгляду і вирішення клопотання про забезпечення позову оскаржуваний регуляторний акт відповідача прийнятий без належного аналізу регуляторного впливу, а відтак вбачаються ознаки порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення, що відповідно порушує права та інтереси особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, а тому невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційні скарзі покликаються на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та винести ухвалу про відмову в задоволенні заяви забезпечення позову.
Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що суд фактично ухвалив рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник апелянта в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та надала пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову ухвалу, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
В судовому засіданні представник позивача, заперечив проти задоволення апеляційної скарги та надав пояснення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. При цьому заходи забезпечення позову вживаються судом з метою охорони прав та інтересів позивача на час розгляду справи та не можуть вирішувати спірні правовідносини по суті.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; 2) неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; 3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; 4) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Також, колегія суддів зазначає, що зазначені підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, наявних в справі встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Таким чином, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Крім цього, відповідно до абз. 2 п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладену у постанові від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Разом з цим, відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім цього, у рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Згідно з Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Разом з цим заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Тому, підставами для забезпечення позову є очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливість або значне ускладнення захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи заявника переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Як зазначив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 04.06.2004, відповідачем, як регуляторним органом, було здійснено правове регулювання відносин з питань визначення розміру плати та питань надходження плати за тимчасове користування місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів, шляхом прийняття рішення № 315 на XXIX сесії міської ради IV скликання, яким було затверджено «Положення про надходження плати за тимчасове користування місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів».
Оскаржуваним рішенням Ужгородська міська рада вирішила скасувати вказаний вище регуляторний акт та вважати такими, що втратили чинність рішення XXIX сесії міської ради IV скликання від 04.06.2004 № 315 (зі змінами згідно з рішенням IV сесії міської ради V скликання від 11.01.2008 № 587, рішенням XIV сесії міської ради VI скликання 27.09.2012 № 654, рішенням XV сесії міської ради VI скликання 07.12.2012 № 724, рішенням XV сесії міської ради VI скликання 28.12.2012 № 771, рішення XIX сесії міської ради VI скликання 20.09.2013 № 1028).
Згідно матеріалів справи, ТОВ «ЕКО XXI століття» здійснює підприємницьку діяльність, основним видом якої за КВЕД 73.11 є «рекламні агенства», відповідно до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 469 від 20.10.2021 має дозвіл на розміщення ряду об`єктів зовнішньої реклами в м. Ужгороді до 30.06.2026, а оскаржуване рішення є регуляторним нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування, що регулює порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів, відтак є вірним висновок суду першої інстанції, що таке рішення впливає на права та інтереси позивача у сфері господарювання.
При цьому, у разі відмови у задоволенні позову, не буде перешкод для виконання оскаржуваного рішення після набрання законної сили судовим рішенням по суті у даній справі, а отже обраний спосіб забезпечення позову не спричинить шкоди іншому учаснику процесу.
Таким чином, обраний позивачем захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позовним вимогами, та таким, що відповідає предмету позову.
Колегія суддів додатково вважає за потрібне зазначити, що вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 260/1011/23, буде мати наслідком збереження існуючого становища позивача до розгляду справи по суті.
Апеляційний суд дійшов висновку, що наведені обґрунтування є достатніми підтвердженнями того, що невжиття заходу забезпечення позову у спосіб зупинення оскарженого рішення, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову.
Разом з цим, зупинення дії оскаржуваного рішення відповідача носить тимчасовий характер, не скасовує його, а спрямоване на забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення адміністративного позову та недопущення настання його негативних наслідків для позивача.
Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції оскаржуваною ухвалою правомірно не встановлював законність чи протиправність рішення від 10.11.2022 прийнятого Ужгородською міською радою на ХХVІІ сесії VІІІ скликання № 970 «Про тимчасовий Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів» в цілому, а тільки забезпечив позов до вирішення справи по суті, а наведені обґрунтування апелянта зводяться до суті спору, який ще не вирішений.
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують судове рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Ужгородської міської ради залишити без задоволення, ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року про забезпечення позову у справі № 260/1011/23 без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді І. В. Глушко З. М. Матковська Повне судове рішення складено 08 травня 2023 року
