Постанова
Іменем України
04 квітня 2023 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/5431/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Кравець В. А.,
за участю секретаря Ратушного А. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Печерського районного суду м. Києва
від 20 грудня 2022 року
в складі судді Волкової С. Я.
у цивільній справі №757/21376/22 Печерського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця
про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
У С Т А Н О В И В:
В серпні 2022 року ОСОБА_1 , посилаючись на те, що його з порушенням трудового законодавства 28.02.2022 звільнено з посади професора закладу вищої освіти кафедри педіатрії післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, звернувся до суду з позовом до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (далі - НМУ ім. О. О. Богомольця, Університет), в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ ректора НМУ ім. О. О. Богомольця від 21.02.2022 №436л "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.02.2022 по даний час.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність з боку відповідача будь-яких порушень законодавства під час звільнення, оскільки не врахував, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що між сторонами після 03.02.2022 тривали трудові правовідносини та жодна із сторін не поставила вимоги про їх припинення.
Звернув увагу, що наказом ректора від 27.10.2021 його переведено на посаду професора кафедри педіатрії післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти з 01.11.2021 до заміщення цієї посади за конкурсом та зазначено дату виплати заробітної плати по 03.02.2022.
Вважав, що дані обставини свідчать про продовження дії трудового договору на невизначений строк і в подальшому звільнення повинно було вирішуватися за правилами безстрокового трудового договору.
Судом не було з`ясовано на яких правових підставах після 03.02.2022 йому нараховувалася заробітна палата, як і не з`ясовано питання щодо обґрунтованості дати звільнення в наказі "Про звільнення ОСОБА_1 " №436 від 21.02.2022, в якому зазначено про звільнення з 28.02.2022.
Суд дійшов помилкового висновку про правомірність звільнення в період тимчасової непрацездатності і з цього приводу схожі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №755/18938/19.
За наведених обставин просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 20.12.2022 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Відповідач, заперечуючи проти апеляційної скарги, подав відзив, в якому посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника ОСОБА_2 , пояснення представника відповідача ОСОБА_3 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01 грудня 2017 року між Національним медичним університетом імені О. О. Богомольця (роботодавець) та ОСОБА_1 (працівник) було укладено контракт, за умовами якого працівник призначається на посаду завідувача кафедри педіатрії №5 Національного медичного університету імені О. О. Богомольця на строк з 01.12.2017 до 01.12.2022.
Наказом ректора Національного медичного університету імені О. О. Богомольця №703 від 05.10.2021 «Про реорганізацію кафедр», відповідно до рішення вченої ради Національного медичного університету імені О. О. Богомольця від 30.09.2021 (протокол №2), з 11.10.2021 проведено реорганізацію кафедри №5 медико-психологічного факультету шляхом приєднання до кафедри педіатрії післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти.
Повідомленням від 19.10.2021 завідувача кафедри педіатрії №5 ОСОБА_1 з посиланням на наказ університету №703 від 05.10.2021 повідомлено про те, що кафедру педіатрії №5 з 11.10.2021 реорганізовано шляхом приєднання до кафедри педіатрії післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти та що посада завідувача, яку він займає, виводиться зі штату кафедри педіатрії №5 і вводиться посада професора на кафедру педіатрії післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти.
19 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ректора Національного медичного університету імені О. О. Богомольця із заявою про переведення його з 01.11.2021 на посаду професора кафедри педіатрії післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти до заміщення цієї посади за конкурсом.
Наказом ректора Національного медичного університету імені О. О. Богомольця №2115-л від 27.10.2021 «Про переведення» ОСОБА_1 , завідувача кафедри педіатрії № , з 01.11.2021 переведено на посаду професора кафедри педіатрії післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти до заміщення цієї посади за конкурсом; підстава: заява ОСОБА_1 .
Наказом ректора Національного медичного університету імені О. О. Богомольця №39-л від 10.01.2022 «Про оголошення конкурсу на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників університету», відповідно до статті 54 Закону України «Про освіту», статті 55 Закону України «Про вищу освіту», статей 21-24 КЗпП України, наказу Міністерства охорони здоров`я №1005 від 05.10.2015 «Про затвердження Рекомендацій щодо проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників та укладення з ними трудових договорів (контрактів)», з метою всебічного і комплексного оцінювання професійної діяльності науково-педагогічних працівників щодо відповідності вимогами сучасної вищої освіти оголошено конкурс на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників, в тому числі, професора закладу вищої освіти кафедри педіатрії післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти.
В газеті «Урядовий кур`єр» №4 (7125) від 12.01.2022 розміщено оголошення про заміщення вакантних посад, в тому числі, професора закладу вищої освіти кафедри педіатрії післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтвердив, що документи на заміщення вакантної посади професора закладу вищої освіти кафедри педіатрії післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти до конкурсної комісії університету не подавав.
Наказом в.о. ректора Національного медичного університету імені О. О. Богомольця №454-л від 24.02.2022 «Про затвердження рішення вченої ради університету», керуючись пунктами 6.2.11, 6.3.11, 6.4.10 Положення про порядок проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників у Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця, у зв`язку з проведенням конкурсу на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників університету затверджено рішення вченої ради університету про обрання за конкурсом; підстава: протокол засідання вченої ради Національного медичного університету імені О. О. Богомольця від 23.02.2022 (а. с. 133-135).
Наказом Національного медичного університету імені О. О. Богомольця №436/л від 21.02.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача 28.02.2022 звільнено з посади професора кафедри педіатрії післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строкового трудового договору, з виплатою грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі, регулюються нормами трудового законодавства, а саме положеннями ч. 1 ст. 21, 23, 36 КЗпП України.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах викладав правову позицію, щодо застосування вищенаведених положень трудового законодавства. Зокрема, в постанові від 12 вересня 2018 року у справі №753/16193/16-ц Верховний Суд зазначив: "Свою волю на укладення строкового трудового договору працівник виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час працівник виразив волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Крім того, в постанові від 30 березня 2020 року у справі №554/7844/18 Верховний Суд при застосуванні положення п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України в аналогічних правовідносинах зазначив: "При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатися як конкретним терміном, так і часом настання певної події. У справі, яку переглядав касаційний суд, строк дії трудового договору, укладеного між сторонами обмежувався чітко визначеною подією - датою заміщення посади за результатами проведеного конкурсного відбору. Трудові відносини між сторонами тривали до певної події у часі, яка мала неминуче настати - проведення конкурсу на заміщення посади. У зв'язку з цим звільнення є законним".
Встановивши, що роботодавець, звільнив позивача у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, який настав із заміщенням посади за результатами проведеного конкурсного відбору, діяв у межах та у відповідності до норм чинного трудового законодавства, а позивачем не доведено порушення відповідачем вимог законодавства під час його звільнення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі.
До того ж, при ухваленні рішення судом першої інстанції враховано, що за проханням ОСОБА_1 останнього було переведено на посаду на умовах строкового трудового договору, строк дії якого до заміщення цієї посади за конкурсом.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, щодо неможливості прийняття участі у конкурсі на заміщення вакантної посади.
Підписавши заяву на переведення, ОСОБА_1 був обізнаний про проведення конкурсу на заміщення вакантної посади.
12 січня 2022 року було опубліковано оголошення в газеті "Урядовий кур`єр" про проведення конкурсу.
Також слід враховувати, що позивач в своїх письмових поясненнях, поданих до суду першої інстанції, визнав, що його завчасно проінформували про оголошення конкурсу (а. с. 173).
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 наголошував на тому, що його примушували взяти участь у конкурсі.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що посилання скаржника про неможливість подання заяви на конкурс є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Крім того, ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що він не оскаржував результати конкурсу.
Доводи скаржника про те, що дія строкового трудового договору продовжена на невизначений строк, про що свідчить встановлення в наказі від 27.10.2021 виплати ОСОБА_1 заробітної плати до 03.02.2022, тоді як звільнення відбулося 28.02.2022, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Як вже вказувалося вище, наказом ректора Національного медичного університету імені О. О. Богомольця №2115-л від 27.10.2021 «Про переведення» ОСОБА_1 , завідувача кафедри педіатрії №, з 01.11.2021 переведено на посаду професора кафедри педіатрії післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти до заміщення цієї посади за конкурсом.
Крім того, в цьому ж наказі зазначено, що посадовий оклад - 12 245,94 грн, доплата за науковий ступінь 25%, доплата за вчене звання 33%, доплата за лікувально-діагностичну роботу 50% до 03.02.2022, надбавка за вислугу років 30%. (а. с. 22).
Отже, з аналізу змісту наказу №2115-л від 27.10.2021 «Про переведення» вбачається, що до 03.02.2022 ОСОБА_1 встановлено лише доплату за лікувально-діагностичну роботу 50%.
Водночас, сам факт виплати ОСОБА_1 заробітної плати після 03.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що між сторонами продовжено строк дії трудового контракту на невизначений термін, як помилково вважає позивач, оскільки в наказі №2115-л від 27.10.2021 "Про переведення" чітко зазначено подію, а саме, що переведення ОСОБА_1 з 01.11.2021 на посаду професора кафедри педіатрії післядипломної освіти Інституту післядипломної освіти до заміщення вакантної посади за конкурсом.
Не заслуговують на увагу судової колегії доводи скаржника, що конкурс на заміщення вакантної посади не закінчено, оскільки такі твердження скаржника не підтверджені жодними доказами, а відтак є припущеннями. В свою чергу, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Більше того, як вже вказувалося вище та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що згідно протоколу від 23.02.2022 засідання Вченої ради Національного медичного Університету імені О. О. Богомольця, щодо обрання на посаду професора закладу вищої освіти кафедри педіатрії післядипломної освіти, відбулося 23.02.2022. А наказом Університету №454-л від 24.02.2022 затверджено рішення Вченої ради Університету про обрання за конкурсом. Дані докази на підтвердження засідання Вченої ради Університету, в тому числі, але не виключно, щодо обрання на посаду професора закладу вищої освіти кафедри педіатрії післядипломної освіти не спростовані позивачем.
Таким чином, не знайшли свого підтвердження доводи скаржника про те, що дію строкового трудового договору було продовжено на невизначений термін, у зв'язку із продовженням виплати заробітної плати після 03.02.2022, як і не знайшли свого підтвердження доводи про не закінчення конкурсу.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача, відповідно до положень пункту 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку з закінченням строку дії строкового трудового договору є таким, що відповідає вимогам закону.
Суд першої інстанції правильно встановив відсутність підстав, які виключають можливість звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не з'ясував обґрунтованості дати звільнення з 28.02.2022, тоді як наказ "Про звільнення" видано 21.02.2022, не спростовують висновку суду про звільнення ОСОБА_1 з дотриманням трудового законодавства, оскільки діюче законодавство не містить заборон на зазначення роботодавцем в наказі про звільнення конкретної майбутньої дати звільнення працівника.
Доводи апеляційної скарги, що звільнення відбулося в період тимчасової непрацездатності теж є необґрунтованими, оскільки звільнення відбулося в перший день після перебування ОСОБА_1 на лікарняному.
Видача наказу про звільнення 21.01.2022 під час перебування ОСОБА_1 на лікарняному не свідчить, що останнього звільнено під час тимчасової непрацездатності, оскільки звільнення відбулося 28.02.2022.
Як вже неодноразово вказувалося по тексту цієї постанови, що ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗПП України, у зв'язку із закінченням строку трудового договору.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про звільнення позивача з роботи із дотримання трудового законодавства, колегія суддів також вважає правильним висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що відповідає положенням ст. 235 КЗпП України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 10 квітня 2023 року.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
В. А. Кравець
