Ухвала
08 березня 2023 року
м. Київ
справа № 760/30077/19
провадження № 61-8894к21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінєвровектор»,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма «ЕСКО» ЛТД, ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Інвестментс Груп» (Euro Investments Group, Польща), Міністерство юстиції України,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Ольга Ігорівна, державний реєстратор комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» Гумуржи Олександр Костянтинович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Файненс Компані», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лігун Андрій Іванович, Державне підприємство «Національні інформаційні системи»,
розглянув клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Григоришен Олександр Олександрович, про повернення судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг та клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Інвестментс Груп» про повернення судового збору за подання касаційної скарги у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінєвровектор» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма «ЕСКО» ЛТД, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Інвестментс Груп» (Euro Investments Group, Польща), Міністерства юстиції України, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Ольга Ігорівна, державний реєстратор комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» Гумуржи Олександр Костянтинович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Файненс Компані», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лігун Андрій Іванович, Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про визнання права іпотекодержателя за позивачем, визнання недійсними договорів іпотеки та купівлі-продажу, скасування реєстраційних записів, визнання відсутнім права іпотекодержателя у ОСОБА_1 , визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінєвровектор» (далі - ТОВ «ФК «Фінєвровектор») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма «ЕСКО» ЛТД (далі -
ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД), ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Інвестментс Груп» (EuroInvestments Group, Польща) (далі - ТОВ «ЄІГ»), Міністерства юстиції України про визнання права іпотекодержателя за позивачем, визнання недійсними договорів іпотеки та купівлі-продажу, скасування реєстраційних записів, визнання відсутнім права іпотекодержателя у ОСОБА_1 , визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України.
Позовну заяву мотивовано тим, що 30 січня 2014 року між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» укладено кредитний договір, відповідно до якого товариство отримало у кредит 2 200 000,00 доларів США на строк до 29 січня 2015 року. На забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» передало в іпотеку банку за договором іпотеки від 30 січня 2014 року нежилий будинок - АЗС із сервісним комплексом (літ. А), загальною площею 355 кв. м, на АДРЕСА_1 .
09 грудня 2014 року ПАТ «Златобанк» відступило право вимоги за кредитним і іпотечним договорами на користь ПАТ «Авант-Банк».
29 грудня 2015 року право вимоги за вказаними договорами
ПАТ «Авант-Банк» відступило на користь ОСОБА_2 , однак договір про відступлення права вимоги на користь ОСОБА_2 було визнано недійсним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва
від 11 квітня 2019 року у справі № 760/18297/16.
23 квітня 2019 року за результатом проведення електронних торгів право вимоги за кредитом та іпотекою від 30 січня 2014 року було відступлене на користь ТОВ «Файненс Компані». 20 червня 2019 року між ТОВ «Файненс Компані» та ТОВ «ФК «Фінєвровектор» було укладено договір відступлення права вимоги, за яким позивач набув право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, від 30 січня 2014 року укладеними із ТОВ «НВУКФ «ЕСКО».
Однак внаслідок відсутності у реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про іпотеку та обтяження банку - ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД передало об`єкт нерухомого майна в іпотеку ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки від 03 червня 2016 року та 12 липня 2016 року за договором купівлі-продажу відчужило його на користь ТОВ «ЄІГ».
06 вересня 2019 року за заявою позивача державний реєстратор
Гумуржи О. К. прийняв рішення про поновлення державної реєстрації іпотеки АЗС на підставі договору іпотеки від 30 січня 2014 року, договорів відступлення права вимоги, судового рішення про недійсний характер відступлення права вимоги на користь ОСОБА_2 . Також позивач надіслав повідомлення про усунення порушень кредитного договору, які залишились невиконаними протягом передбаченого договором строку.
Як наслідок, 28 листопада 2019 року за заявою позивача приватний нотаріус Лігун А. І. прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Фінєвровектор» у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Згідно із наказом Міністерства юстиції України від 03 грудня 2019 року було задоволено скаргу ОСОБА_1 та скасовано вказані реєстраційні дії щодо поновлення державної реєстрації іпотеки.
Також 25 лютого 2020 року Міністерством юстиції України було задоволено скаргу ТОВ «ЄІГ» та вирішено скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Лігун А. І. від 28 листопада 2019 року про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Фінєвровектор».
Посилаючись на те, що він є законним іпотекодержателем за договором іпотеки, однак без його згоди предмет іпотеки було передано в наступну іпотеку, а у подальшому відчужено, позивач просив:
- визнати ТОВ «ФК «Фінєвровектор» іпотекодержателем за договором іпотеки від 30 січня 2014 року, укладеним між ПАТ «Златобанк» та
ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД;
- визнати недійсним договір іпотеки від 03 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД;
- визнати у ОСОБА_1 відсутнім право іпотекодержателя за договором іпотеки від 03 червня 2016 року;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна
від 12 липня 2016 року, укладений між ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та
ТОВ «ЄІГ»;
- визнати протиправними та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 червня 2016 року, на підставі якого було внесено запис про іпотеку № 14810126, та від 12 липня
2016 року, на підставі якого було внесено запис проправо власності
№ 15362316 щодо об`єкта нерухомого майна, а саме нежилого комплексу - АЗС з сервісним комплексом (літ. А), загальною площею 355 кв. м, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 ;
- визнати протиправними та скасувати накази Міністерства юстиції України від 03 грудня 2019 року № 3866/5 та від 25 лютого 2020 року
№ 670/5.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 28 квітня 2021 року, позов ТОВ «ФК «Фінєвровектор» задоволено.
Визнано ТОВ «ФК «Фінєвровектор» іпотекодержателем за договором іпотеки
від 30 січня 2014 року, укладеним між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД.
Визнано недійсним договір іпотеки від 03 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД.
Визнано у ОСОБА_1 відсутнім право іпотекодержателя за договором іпотеки від 03 червня 2016 року.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна
від 12 липня 2016 року, укладений між ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та
ТОВ «ЄІГ».
Визнано протиправними та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяженьвід 03 червня 2016 року, на підставі якого було внесено запис про іпотеку № 14810126, та від 12 липня 2016 року, на підставі якого було внесено запис про право власності № 15362316 щодо об`єкта нерухомого майна, а саме нежилого комплексу - АЗС з сервісним комплексом (літ. А) загальною площею 355 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано протиправними та скасовано накази Міністерства юстиції України від 03 грудня 2019 року № 3866/5 та від 25 лютого 2020 року
№ 670/5.
Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року частково задоволено касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Москаленко І. О., ТОВ «ЄІГ» та Міністерства юстиції України, скасовано рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року.
Провадження у справі за позовом ТОВ «ФК «Фінєвровектор» до ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД, ОСОБА_1 , ТОВ «ЄІГ», Міністерства юстиції України,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Ольга Ігорівна, державний реєстратор комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» Гумуржи О. К., ТОВ «Файненс Компані», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лігун Андрій Іванович, державне підприємство «Національні інформаційні системи», про визнання права іпотекодержателя, визнання недійсними договорів іпотеки та купівлі-продажу, скасування реєстраційних записів, визнання відсутнім права іпотекодержателя, визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України закрито.
Повідомлено ТОВ «ФК «Фінєвровектор», що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
Короткий зміст поданих сторонами клопотань
У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 , у якому вона просить повернути їй грошові кошти у розмірі 25 224,00 грн, сплачені за подання апеляційної скарги, та 36 320,00 грн сплачені нею за подання касаційної скарги, посилаючись на пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» та враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в ухвалі від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16 про можливість повернення судового збору у разі закриття провадження у справі та направлення справи за встановленою юрисдикцією.
У лютому 2023 року Господарський суд міста Києва надіслав копії квитанцій про сплату судового збору у розмірі 25 224,00 грн від 30 вересня 2020 року
№ 56099 та у розмірі 31 098,00 грн від 07 червня 2021 року № 375.
Копія квитанції про сплату 36 320 грн знаходиться у матеріалах касаційного провадження.
03 березня 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ «ЄІГ» про повернення судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 31 098,00 грн, на підставі пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» та враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16-ц.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду із клопотанням про повернення судового збору, ОСОБА_1 вказувала, що за подання касаційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 36 320,00 грн, за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 25 224,00 грн, тому у зв`язку із закриттям провадження у справі, на підставі пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» просила повернути сплачений судовий збір.
Звертаючись до суду із клопотанням про повернення судового збору, ТОВ «ЄІГ» вказувало, що за подання касаційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 31 098,00 грн, тому у зв`язку із закриттям провадження у справі, на підставі пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» просило повернути сплачений судовий збір.
Вирішуючи клопотання ОСОБА_1 та ТОВ «ЄІГ», колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Законодавче закріплення судового збору має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат), по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 зазначено, що стаття 9 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. Зарахування коштів до Державного бюджету України свідчить по те, що з моменту їх зарахування вони стають коштами дохідної частини Державного бюджету України, однак повинні витрачатись на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. При цьому, виходячи зі змісту зазначеної норми, законодавство не визначає, що кошти державного бюджету, які зараховані до Державного бюджету за розгляд певної справи певним судом, повинні витрачатись лише на функціонування цього суду.
Однак це також не означає, що суди як органи судової влади, що здійснюють функції правосуддя, є автономними у цій своїй діяльності, оскільки кошти судового збору є коштами спеціального фонду Державного бюджету України в цілому та вони не спрямовуються лише на здійснення правосуддя виключно тим судом, що розглядає справу.
Відтак, виходячи з аналізу зазначеного законодавства, немає підстав вважати, що судовий збір при передачі справи за підсудністю іншому суду повинен сплачуватись повторно на рахунок того суду, де справа розглядається фактично. Перерозподіл сплачених коштів може здійснюватися ДСА України у визначеному нею порядку або у порядку, визначеному іншим компетентним органом держави.
У пункті 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Аналіз змісту пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» дає підстави вважати, що судовий збір повертається, якщо суд закриває провадження й, відповідно, розгляд справи закінчується без ухвалення остаточного рішення по суті спору.
Тобто підставою для повернення судового збору є закінчення розгляду справи шляхом закриття провадження у ній.
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України. Але таке право не є абсолютним. Суд може обмежити реалізацію цього права, зокрема, для забезпечення розгляду справи у суді належної юрисдикції, а також у порядку, встановленому статтею 44 ЦПК України.
Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.
За змістом пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» внесено зміни до частини четвертої статті 414 ЦПК України й встановлено, що у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі
пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду.
Таким чином, у разі закриття провадження у справі на підставі пункту
1 частини першої статті 255 ЦПК України суд касаційної інстанції наділений повноваженнями постановити ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, отже у цьому випадку розгляд справи не закінчується, а продовжується компетентним судом.
У справі, що переглядається, постановою Верховного Суду від 14 грудня
2021 рокускасовано судові рішення судів попередніх інстанцій, закрито провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України й роз`яснено позивачу його право на звернення до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14 лютого 2022 року прийнято справу № 760/30077/19 до провадження та призначено підготовче засідання.
Отже, розгляд справи № 760/30077/19 продовжується судом господарської юрисдикції.
Системний аналіззмісту пункту 1 частини першої статті 255, частини четвертої статті 414 ЦПК України, а також пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку, що оскільки розгляд справи не закінчено, справа передана для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, судове рішення по суті не ухвалено, то у даному випадку судовий збір не повертається.
Розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи.
Таким чином, за результатами розгляду справи № 760/30077/19 судом господарської юрисдикції відповідно до статті 141 ЦПК України, статті 129 ГПК України буде здійснено розподіл судових витрат, понесених сторонами під час розгляду справи в судах.
Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених положень закону, Верховний Суд вважає, що судовий збір не повертається на підставі пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» у разі закриття провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, направлення справи за встановленою юрисдикцією та прийняття такої справи до розгляду судом, до юрисдикції якого віднесено спір.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 12 травня
2020 року у справі № 464/104/16 за аналогічних обставин (закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, направлення справи за встановленою юрисдикцією та прийняття такої справи до розгляду судом, до юрисдикції якого віднесено спір) дійшла висновку про повернення особі судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг, на підставі пункту 5 частини першої
статті 7 Закону України «Про судовий збір».
З огляду на мотиви, викладені у цій постанові, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає такі висновки необґрунтованими та ініціює питання відступлення від них.
Крім того, колегія суддів враховує, що подібне питання вирішується у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути у майбутньому у зв`язку із закриттям провадження у цих справах та направлення їх за встановленою юрисдикцією.
Так, за період з дня набрання законної сили Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» та до постановлення цієї ухвали на розгляді судами касаційної інстанції господарської та адміністративної юрисдикції розглянуто близько 100 клопотань/заяв про повернення судового збору за аналогічних обставин.
Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Верховний Суд враховує, що відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах можливо не лише тоді, коли він викладений у постанові Великої Палати, а й у випадку постановлення відповідної ухвали, оскільки за змістом частини першої статті 258 ЦПК України до видів судових рішень належать, зокрема ухвали.
Також колегія суддів враховує зміст частини третьої статті 404 ЦПК України та вважає за можливе передати справу після прийняття постанови, оскільки розгляд клопотань учасників справи про повернення судового збору вирішується лише після прийняття судом касаційної інстанції постанови і можливості передати справу у визначеному цим положенням порядку немає.
Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16.
За таких обставин цю справу необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись частиною четвертою статті 403, частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Справу за клопотанням ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Григоришен Олександр Олександрович, про повернення судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг та за клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Інвестментс Груп» про повернення судового збору за подання касаційної скарги у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінєвровектор» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма «ЕСКО» ЛТД, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Інвестментс Груп» (Euro Investments Group, Польща), Міністерства юстиції України, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Ольга Ігорівна, державний реєстратор комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» Гумуржи Олександр Костянтинович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Файненс Компані», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лігун Андрій Іванович, Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про визнання права іпотекодержателя за позивачем, визнання недійсними договорів іпотеки та купівлі-продажу, скасування реєстраційних записів, визнання відсутнім права іпотекодержателя у ОСОБА_1 , визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
