Постанова
Іменем України
29 березня 2023 року
м. Київ
справа № 366/2863/20
провадження № 61-436св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за зустрічним позовом (позивач за зустрічним позовом) - комунальне некомерційне підприємство Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Іванківського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року в складі судді: Слободян Н. П., та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовів
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» (далі також КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ»)про зміну формулювання підстав звільнення, відшкодування майнової та компенсацію моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що з 01 серпня 2018 року ОСОБА_1 працювала у відповідача на посаді лікаря-інтерна на підставі строкового трудового договору (договору про навчання в інтернатурі).
Стажування в лікарні складало 24 місяці (з 01 серпня 2018 року по 31 липня 2020 року). З 01 липня 2020 року по 30 липня 2020 року вона перебувала у щорічній відпустці. Як до відпустки (30 червня 2020 року), так і по її завершенні (31 липня 2020 року) ОСОБА_1 повідомляла відповідача про своє небажання у подальшому продовжувати трудові відносини.
З 31 липня 2020 року ОСОБА_1 безпідставно звільнена з роботи за прогул, на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. В той же час стверджувала, що вона була на роботі, робочий день тривав з 08:00 до 16:12. О 10:30 звернулась до відділу кадрів з питанням звільнення. Головного лікаря не було на місці, о 15:30 вона поїхала до м. Києва для проходження планового медичного огляду, куди була заздалегідь записана. 03 і 04 серпня 2020 року вона також зверталась до відділу кадрів щодо звільнення і отримання трудової книжки. Головний лікар була відсутня.
06 серпня 2020 року ОСОБА_1 направила поштою заяву з вимогою повного розрахунку та видачі трудової книжки, копію заяви передала голові профспілкового комітету. 13 серпня 2020 року, після чергового звернення до відділу кадрів їй дали для ознайомлення наказ про звільнення «за прогул». ОСОБА_1 відмовилась від підпису щодо ознайомлення з наказом, трудову книжку їй не видали, вона отримала її лише 22 жовтня 2020 року. Зазначеними неправомірними діями відповідача ОСОБА_1 заподіяно моральної шкоди.
ОСОБА_1 , з урахуванням змінених позовних вимог, просила:
змінити формулювання причин звільнення з пункту 4 статті 40 КЗпП України на пункт 2 статті 36 КЗпП України;
стягнути з відповідача 50 000 грн моральної шкоди, 224,70 грн матеріальних витрат;
вирішити питання про розподіл судових витрат;
позовну вимогу про стягнення 8 477,35 грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати залишити без розгляду.
У березні 2021 року КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» звернулося з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат за період стажування в інтернатурі.
Зустрічний позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з 01 серпня 2018 року прийнята КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» на посаду лікарня-інтерна за спеціальністю «анестезіологія та інтенсивна терапія».
На виконання наказу Департаменту охорони здоров`я КОДА № 304-Н від 27 липня 2018 року, 01 серпня 2018 року між КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» та ОСОБА_1 укладено договір про навчання в інтернатурі (заочний цикл) № 3, згідно з яким ЦРЛ здійснювало стажування в інтернатурі за навчальним планом і програмою строком 24 місяці, забезпечувало необхідні умови для здобуття знань та практичних навичок, а інтерн була зобов`язана якісно та добросовісно виконувати навчальні плани та програми, виконувати вимоги законодавства з організації надання освітніх послуг, та, після закінчення інтернатури, відпрацювати у Іванківській ЦРЛ на посаді лікаря не менше 3 років
Відповідно до договору від 01 серпня 2018 року ОСОБА_1 мала стажуватися з 01 серпня 2018 року по 31 липня 2020 року. Крім того, КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» зобов`язувалася працевлаштувати ОСОБА_1 за спеціальністю після закінчення інтернатури. В порушення пунктів 3.2 та 3.5 договору ОСОБА_1 відмовилася відпрацювати в Іванківській ЦРЛ 3 роки після закінчення інтернатури.
Згідно з пунктом 4.3. договору від 01 серпня 2018 року в разі невідпрацювання 3 років ОСОБА_1 зобов`язана повернути кошти, виплачені їй КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» за період стажування в інтернатурі. У цьому випадку мають місце цивільно-правові відносини щодо виконання/невиконання умов укладеного договору.
Однак ОСОБА_1 , після закінчення навчання в інтернатурі, не приступила до роботи на посаді лікаря, чим порушила умови договору.
КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» просило:
стягнути з ОСОБА_1 витрати за період її стажування в інтернатурі на суму 126 571,74 грн;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з пункту 4 статті 40 КЗпП України: «звільнена за прогул без поважних причин» на пункт 2 статті 36 КЗпП України: «звільнена у зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору».
Стягнуто з КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» на користь ОСОБА_1 3 000 грн компенсації моральної шкоди та 147,20 грн майнових витрат у зв`язку із розглядом справи.
Інші вимоги ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Стягнуто з КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 891,25 грн.
Зустрічний позов КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» витрати за період стажування в інтернатурі у сумі 126 571 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» витрати на правову допомогу в сумі 8 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» судовий збір на суму 2270 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
початок роботи як лікаря-інтерна визначається у відповідності до пункту 3.2 Наказу №291, згідно з яким початок навчання в інтернатурі встановлено з 1 серпня. Тривалість навчання в інтернатурі для випускників медичних факультетів за обраною позивачкою по первісному позову спеціальністю 2 роки. Навчання ОСОБА_1 в інтернатурі та робота у відповідача як лікаря-інтерна встановлювалась з 01 серпня 2018 року до 31 липня 2020 року. Ці факти сторонами не оспорюються. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 КЗпП України, за своєю правової природою, трудовий договір з лікарем-інтерном є строковим, оскільки укладається на період проходження інтернатури;
КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» не дотримано порядку застосування такого дисциплінарного стягнення, як звільнення робітника за прогул. Під час звільнення ОСОБА_1 згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» не дотримано порядку, встановленого Наказом № 291, який визначає порядок відрахування з інтернатури лікарів-інтернів. Таким чином, суд зробив висновок про незаконність звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки порушено порядок такого звільнення, а тому позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільнення обґрунтовані та підлягають задоволенню;
при вирішенні питання про спосіб захисту порушених прав суд взяв уваги, що ОСОБА_1 не мала наміру укладати подальший трудовий договір з відповідачем, мала намір після закінчення терміну проходження інтернатури 31 липня 2020 року звільнитися у зв`язку із закінченням передбаченого законодавством строку навчання в інтернатурі, і, відповідно, строку трудового договору, і саме таку підставу для припинення трудових відносин слід застосувати. У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження;
слід визнати підставу звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-інтерна КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» за прогул по пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, неправильною та змінити підставу звільнення з роботи - вважати її звільненою з посади лікаря-інтерна КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» за частиною другою статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням дії строкового договору з 31 липня 2020 року. Днем звільнення є останній робочий день, що визначено в пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок. Відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 має бути внесений відповідачем;
унаслідок неправильного формулювання причини звільнення порушені права позивача. Через неправомірні дії відповідача та порушення трудових прав позивачки, про які зазначено в позові, остання весь час намагалася вирішити питання з відповідачем щодо звільнення, хвилювалася та нервувала з цього приводу. Це завдало позивачу відчутну моральну шкоду, яка виразилась у душевному переживанні, відчутті особистої незначущості, неможливості відстояти свої права, необхідності їх захисту в суді. Норми КЗпП України не містять будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників. За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.
при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та, з урахуванням задоволення судом вимоги щодо зміни формулювання причин звільнення, вважав справедливим визначити суму компенсації моральної шкоди у розмірі 3 000 грн. Тому зроблено висновок про часткове задоволення вимог про стягнення компенсації моральної шкоди у розмірі 3 000 грн.
ОСОБА_1 обрала для себе проходження інтернатури на безоплатній основі та, після зарахування в інтернатуру на підставі наказу Департаменту охорони здоров`я КОДА та наказу КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ», уклала договір № 3 від 01 серпня 2018 року про навчання в інтернатурі, яким були визначені права та обов`язки сторін під час проходження стажування в інтернатурі. Зокрема, згідно договору виконавець (база, якою є КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ») здійснює стажування в інтернатурі ОСОБА_1 за спеціальністю «Анестезіологія та інтенсивна терапія» за навчальним планом і програмою, затвердженими для цієї спеціальності МОЗ України, а замовник (інтерн, яким є ОСОБА_1 ), крім іншого, взяла на себе зобов`язання після закінчення інтернатури обов`язково відпрацювати в КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» на посаді лікаря не менше ніж 3 роки (пункт 3.5. Договору). Цим же договором передбачена відповідальність сторін, зокрема, «у разі не відпрацювання трьох років ОСОБА_1 зобов`язана повернути кошти, виплачені їй КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» за період стажування в інтернатурі. Зазначений договір відповідає вимогам цивільного законодавства щодо свободи договору (статті 3, 6, 627 ЦК України). Крім того, цей договір не визнавався судом недійсним, як в цілому, так і будь-яка його частина, відповідна вимога стороною позивача за первісним позовом ( відповідача за зустрічним) заявлена не була, а отже він є обов`язковим для виконання його сторонами та має виконуватися належним чином;
КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» умови договору №3 від 01 серпня 2018 року виконані у повному обсязі, зокрема, відповідач ОСОБА_1 на безоплатній основі пройшла стажування в інтернатурі; грошові витрати, пов`язані з проходженням інтернатури, поніс позивач за зустрічним позовом, як заклад охорони здоров`я, який взяв на себе зобов`язання здійснити стажування відповідача ОСОБА_1 , остання отримала відповідну кваліфікацію та спеціальність саме завдяки позивачу та за його кошти. У свою чергу, відповідач умови договору не виконала та після проходження інтернатури взяті на себе зобов`язання відпрацювати за відповідною спеціальністю у Іванківській ЦРЛ не менше 3 років не виконала, категорично відмовившись укладати відповідну угоду. Це в свою чергу дає позивачу підстави вимагати відшкодування відповідачем витрат, понесених закладом охорони здоров`я у зв`язку з проходженням ОСОБА_1 інтернатури;
сторони у договорі брали на себе відповідні обов`язки. Саме обов`язок подальшого відпрацювання трьох років у закладі був однією з умов укладання договору про навчання в інтернатурі взагалі: беручи на себе обов`язок ( і виконуючи його) в частині проведення виплат лікарю-інтерну не лише під час безпосереднього виконання обов`язків лікаря в Іванківській ЦРЛ , а й у період перебування на очному розділі інтернатури на базі Національної академії післядипломної освіти імені Л.П. Шупика, у період перебування у відпустці, медичний заклад правомірно розраховував, що цими бюджетними коштами гарантовано готує лікаря-фахівця, який буде працювати у ньому, надаючи медичні послуги пацієнтам цього закладу. І навпаки, відмова особи після закінчення інтернатури від виконання взятих на себе зобов`язань фактично призвела до бюджетних втрат цього закладу, оскільки цей заклад, витративши кошти на підготовку спеціаліста, фактично не отримав відповідного фахівця. За умови, якби ОСОБА_1 не брала на себе зобов`язання щодо відпрацювання відповідного терміну, видається сумнівною сама можливість укладення договору про проходження інтернатури, оскільки в економічному сенсі, за таких умов, для закладу вкрай невигідною. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення ЦК України, які регулюють договірні правовідносини і передбачають відповідальність за їх невиконання, а не положення КЗпП України;
одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зазначений правовий висновок щодо застосування відповідних норм права викладений у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року (справа № 607/9099/15-ц), від 19 вересня 2018 року (справа № 607/3690/17), від 31 жовтня 2018 року (справа № 607/3681/17-ц) від 15 травня 2019 року (справа № 598/760/17), від 30 січня 2019 року (справа № 607/3682/17), від 26 червня 2019 року (справа № 607/7122/17-ц) та у пунктах 101-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року (справа № 607/3693/17);
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 (провадження № 14-151цс20) зазначила, що «якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, наприклад, в закладі охорони здоров`я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом), то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням. Велика Палата Верховного Суду вважає розумним та справедливим відповідне договірне зобов`язання щодо відпрацювання фахівцем після закінчення відповідного навчання трьох років за направленням замовника такого навчання, який оплатив навчання фахівця. Покладення на фахівців, які отримали вищу освіту безкоштовно за державним замовленням, обов`язку щодо оплатного відпрацювання (на умовах не гірших, ніж ті які надаються іншим працівниками державного сектора економіки) за направленням держави протягом визначеного періоду часу (трьох років) не суперечить самій суті конституційного права на безкоштовну вищу освіту і в сучасник умовах економічного розвитку країни відповідає інтересам суспільства щодо отримання від держави якісних послуг у відповідних секторах;
тому вимоги КНП ІРР «Івванківська ЦРЛ» до ОСОБА_1 про стягнення витрат за період стажування в інтернатурі у розмірі 126 571,74 грн підлягають задоволенню. Суд не взяв до уваги твердження представника відповідача за зустрічним позовом, адвоката Кучки Л. В., щодо того, що ОСОБА_1 на отримала «на руки» такої суми, що вона була меншою, оскільки були відраховані податки, частина коштів - це 22% ЄСВ адже чинним законодавством і укладеним договором передбачено відшкодування «витрат», тобто всіх коштів, які були витрачені на стажування інтерна, в т. ч. податків, оскільки здійснені за рахунок цієї установи. У довідці КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» зазначено, що такі витрати становлять 126 571,74 грн. Розбіжність загальної суми витрат та нарахувань зазначених у розрахункових листах, наданих суду, є наслідком відсутності у них сплаченого ЄСВ 22%.
Додатковим рішенням Іванківського районного суду Київської області в складі судді Слободян Н. П., від 19 липня 2022 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Кучми Л. В., про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з отримання професійної правової допомоги у розмірі 22 459,50 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року та додаткове рішення Іванківського районного суду Київської області від 19 липня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
апеляційна скарга, що є предметом цього апеляційного розгляду подана позивачем ОСОБА_1 , містить доводи щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди за первісним позовом та в частині стягнення витрат за період стажування в інтернатурі за зустрічним позовом, а також щодо незгоди з додатковим рішенням суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. А отже предметом апеляційного розгляду є рішення суду першої інстанції в частині зазначених позовних вимог, в іншій частині рішення суду першої інстанції, зокрема, щодо зміни формулювання підстав звільнення та відшкодування матеріальної шкоди, апеляційним судом не переглядається, так як під час розгляду справи не було встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права;
з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 уклала з відповідачем договір про навчання в інтернатурі № 3 від 01 серпня 2018 року, яким були визначені права та обов`язки сторін під час проходження стажування в інтернатурі. Судом першої інстанції правильно встановлено, що КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» умови договору № 3 від 01 серпня 2018 року виконані у повному обсязі, зокрема, відповідач на безоплатній основі пройшла стажування в інтернатурі, грошові витрати, пов`язані з проходженням інтернатури, у вигляді виплаченої заробітної плати, оплату відпускних тощо лікарю-інтерну під час навчання поніс позивач за зустрічним позовом, як заклад охорони здоров`я, який взяв на себе зобов`язання здійснити стажування відповідача. У свою чергу відповідач умови договору щодо відпрацювання після закінчення інтернатури за відповідною спеціальністю у Іванківській ЦРЛ не менше, ніж три роки, не виконала;
відповідно до пунктів 4.1. та 4.2. договору про навчання в інтернатурі за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України, а в разі не відпрацювання трьох років ОСОБА_1 зобов`язана повернути кошти, виплачені їй КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ», за період стажування в інтернатурі. Позивач за зустрічним позовом просив стягнути з ОСОБА_1 на користь КНП ІРР «Іванківська центральна районна лікарня» витрати за період стажування в інтернатурі у сумі 126571,74 грн у зв`язку з невиконанням умов договору про навчання в інтернатурі. Відповідач посилалася на те, що заробітна плата та податки сплачені роботодавцем до державного бюджету не можуть бути віднесені до вартості навчання, а чинним трудовим законодавством не передбачена можливість стягнення з працівника нарахованої та виплаченої йому заробітної плати за час виконання трудових обов`язків. При цьому, суд першої інстанції при ухваленні рішення зробив правильний висновок, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення ЦК України, які регулюють договірні правовідносини і передбачають відповідальність за їх невиконання, а не положення КЗпП України. З урахуванням вказаного вірним є висновок суду першої інстанції про те, що отримавши сертифікат лікаря спеціаліста, яким ОСОБА_1 присвоєно звання лікаря - спеціаліста за спеціальністю «Анестезіологія та інтенсивна терапія», остання повинна була з`явитися на роботу до КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» для подальшого відпрацювання відповідно до умов підписаної нею угоди. Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_1 на роботу не вийшла, причини невиходу на роботу роботодавцю не повідомила, у зв`язку з чим була звільнена з роботи на підставі пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, однак судом першої інстанції було змінено підставу звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням дії строкового договору з 31 липня 2020 року;
посилання в апеляційній скарзі на помилкове посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17, відхилені колегією суддів. Предметом позову у справі № 607/3693/17 є стягнення коштів за навчання в інтернатурі, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року зроблено загальні висновки щодо договірних зобов`язань відпрацювання фахівцем після закінчення інтернатури трьох років за направленням замовника такого навчання, який оплатив навчання фахівця. Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 підлягають застосуванню у справі, яка розглядається, так як правовідносини є подібними.
ОСОБА_1 не дотрималася вимог законодавства України та договору від 01 серпня 2018 року в частині зобов`язання відпрацювати після закінчення інтернатури три роки відповідно на посаді лікаря та порушила добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов`язання, а тому, встановивши, що позивачем були понесені витрати за період стажування в інтернатурі з 01 серпня 2018 року по 31 липня 2020 року в розмірі 126571,00 грн, суд обґрунтовано стягнув ці кошти з відповідача на користь позивача за первісним позовом. Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 707/2173/19. Тому колегія суддів відхилила посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на постанови апеляційних судів в інших справах.
підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порушення трудових прав, а саме визнання формулювання причин звільнення позивача неправильними, призвело до моральних страждань позивача ОСОБА_1 , оскільки внаслідок таких протиправних дій вона вимушена була через суд відновлювати своє порушене право. Тому, згідно засад розумності, та справедливості, колегія суддів вважала, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди в сумі 3000,00 грн, є достатньою і справедливою компенсацією завданої моральної шкоди;
при стягненні з відповідача на користь позивача витрати, пов`язані з отримання професійної правничої допомоги у розмірі 22459,50 грн суд першої інстанції виходив із складності справи та тривалого часу її розгляду, часу, який витратив адвокат для захисту інтересів позивача, з урахуванням пропорційного розміру задоволених позовних вимог. Колегія суддів з урахуванням критеріїв розумності та справедливості, а також складності справи, кількості та якості реально наданих та документально підтверджених послуг вважала, що сума у розмірі 22459,50 грн, є співмірною з обсягом наданої правової допомоги і результатом розгляду справи. А тому апеляційний суд погоджується з визначеною судом першої інстанції сумою витрат позивача, які підлягають компенсація за рахунок відповідача.
Аргументи учасників справи
07 січня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Іванківського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року, в якій просила:
ухвалу Іванківського районного суду від 03 березня 2021 року, якою «відкрито провадження за зустрічним позовом КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ»до ОСОБА_1 про стягнення витрат за період стажування в інтернатурі, об`єднавши їх в одне провадження з первісним позовом...» скасувати та закрити провадження по справі;
рішення Іванківського районного суду від 29 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року в частині задоволення позовних вимог за зустрічною позовною заявою КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» до ОСОБА_1 про стягнення витрат за період стажування в інтернатурі та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні зустрічної позовної заяви в повному обсязі скасувати;
судові витрати покласти на КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ».
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 «якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, наприклад, в закладі охорони здоров`я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки в заклад і охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом), то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням». Про можливість безумовного стягнення заробітної плати з лікаря-інтерна, який перебував у трудових відносинах та отримував кошти за виконану роботу, у вказаній постанові не йшлося;
представник позивача звертала увагу суду на те, що позивач не брала на себе обов`язок повернути заробітну плату та податки сплачені роботодавцем до бюджету. Згідно пункту 4.2. Договору №3 від 01 серпня 2018 року. «В разі невідпрацювання 3-х років ОСОБА_1 зобов`язана повернули кошти виплачені їй КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» за період стажування в інтернатурі». Кошти, які ОСОБА_1 отримала на свій картковий рахунок безпосередньо за рахунок відповідача - 80 077,15 грн. Разом з тим, законодавством не передбачено повернення заробітної плати, податків, матеріальної допомоги. В рішенні суду першої інстанції не зафіксована інформація про те, що позивач мала Довідку про надання можливості самостійного працевлаштування № 61 від 25 квітня 2018 року. В рішенні суду відсутня інформація про наявність чи відсутність Направлення на роботу, хоча судом було досліджено ці обставини. Приймаючи рішення про стягнення коштів суд посилається на пункт 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням. Але судами не враховано той факт, що позивача не було направлено на роботу. Позивач не отримувала від Вищого навчального закладу «Направлення на роботу» за Формою № 2 передбаченою Додатком № 3 до пункту 11 Порядку № 367. Відтак, роботодавець позивача не виступає замовником в розумінні пункту 21 Порядку № 367 та не може претендувати на відшкодування витрат як замовнику. Свої заперечення та обґрунтування щодо стягнення заробітної плати позивач надавав в письмових поясненнях від 21 грудня 2021 року;
судом першої інстанції було досліджено докази, серед яких є Довідка № 261 від 03 грудня 2020 року. Згідно вказаної довідки «Кошти у сумі 126571,74 грн було сплачено ОСОБА_1 у повному обсязі». Така довідка містила некоректну, таку, що спотворювала факти інформацію, але все ж була прийнята судом, та на підставі неї було стягнуто кошти. «За період серпень 2018 року - липень 2020 року, згідно довідок № 450 та № 450 від 16 жовтня 2020 року, відповідачу, було нараховано заробітну плату у розмірі 103 747,33 грн (в т. ч. 3 015,02 грн, кошти перераховані чорнобильським фондом за шкідливі умови праці); утримано - 21 243,09 грн; виплачено -82 504,24 грн. Кошти у розмірі 22 824,41 грн - ЄСВ-22%, Відповідачем було перераховано до державного бюджету. Інших виплат, крім заробітної плати, за вказаний період Позивач не отримувала. Апеляційним судом встановлено що «За період навчання в інтернатурі КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» ОСОБА_3 було нараховано з 01 серпня 2018 року по 31 липня 2020 року 126 561,74 грн, в тому числі 100 251,33 грн. - заробітної плати, 3 496,00 - матеріальної допомоги, 22 824,41 грн. - ЄСВ 22%;
судом першої інстанції порушено вимоги частини третьої статті 194 ЦПК України та взято до розгляду зустрічну позовну заяву, подану з порушенням вимог частини першої та частини другої статті 193 ЦПК України, та не взято до уваги позицію Верховного Суду викладену в постанові від 20 липня 2022 року у справі № 237/3566/17; від 18 вересня 2019 року у справі № 910/16837/18. Судом апеляційної інстанції не взято до уваги вказані порушення. Судом першої інстанції порушено вимоги частини другої статті 193 ЦПК України, прийнято до спільного розгляду з первісним зустрічну позовну заяву та не взято до уваги висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 522/9011/19. Судом апеляційної інстанції не взято до уваги вказані порушення.
у судовому засіданні суду першої інстанції з`ясувалося, що відповідач не подав зустрічну позовну заяву через канцелярію суду, зустрічна позовна заява не пройшла реєстрацію, у зв`язку з чим, на засіданні, яке відбувалося 03 березня 2021 року не розглядалось питання щодо прийняття зустрічної позовної заяви, доцільності спільного розгляду, не з`ясовувалась думка учасників. В засіданні не було оголошено ухвалу щодо прийняття або неприйняття зустрічної позовної заяви. Позивач отримала свій примірник зустрічної позовної заяви 03 березня 2021 року особисто під підпис, після засідання, після реєстрації зустрічної позовної заяви в канцелярії суду, безпосередньо в помічника судді;
у засіданні, яке відбулося 23 червня 2021 року, за ініціативою суду було вирішено питання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, у зв`язку з прийняттям до розгляду зустрічної позовної заяви. Було встановлено строк на подання відзиву на зустрічну позовну заяву. Позивач заперечував проти прийняття зустрічної позовної заяви до розгляду, наголошував на тому, що строки для подання зустрічного позову пропущено та відповідач не звертався за поновленням таких строків; зустрічна позовна заява не пов`язана з первісним позовом та об`єднання справ є недоцільним.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Іванківського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року в частині посилання у касаційній скарзі на постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 та Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 та в частині підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК повернуто.
15 березня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 20 лютого 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 20 липня 2022 року у справі № 237/3566/17; від 18 вересня 2019 року у справі № 910/16837/18; від 29 вересня 2021 року у справі № 522/9011/19; від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Позиція Верховного Суду
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасники справи мають право виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки (пунктом 6 частини першої статті 43 ЦПК України).
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 120 ЦПК України).
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України).
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (частина сьома статті 178 ЦПК України).
Відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву (частина перша статті 193 ЦПК України).
Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи (частина третя статті 194 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 237/3566/17 (провадження № 61-13886св21) вказано, що:
«право на пред`явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним; подаючи зустрічну позовну заяву, заявник повинен дотримуватись вимог ЦПК України щодо її подання.
Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи (стаття 194 ЦПК України). Отже, зустрічна позовна заява, подана до суду поза межами строку для подання відзиву, підлягає поверненню судом заявнику.
У справі, що переглядається: відповідач ОСОБА_4 залучений до участі в справі як співвідповідач ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року, в якій йому встановлено строк на подання відзиву, що не може перевищувати п`ятнадцяти днів до призначеного судового засідання; у встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву та/або зустрічний позов не подав; 03 березня 2021 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом; у зустрічній позовній заяві ОСОБА_4 не порушував питання про продовження строку на подання зустрічного позову. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 вересня 2019 року в справі № 910/16837/18 зроблено висновок про те, що відлік строку на подання відзиву на позовну заяву та, відповідно, подання зустрічної позовної заяви пов`язується з постановленням ухвали про відкриття провадження в справі, а не зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог. За таких обставин, установивши, що ОСОБА_4 пропустив строк на звернення до суду з зустрічною позовною заявою та з клопотанням про продовження строку на подання зустрічного позову не звертався, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для повернення зустрічної позовної заяви».
Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 23 листопада 2020 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» про зміну формулювання підстав звільнення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди; ухвалено: розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження; встановлено, що відповідач не пізніше п`ятнадцятиденного строку з дня вручення даної ухвали має подати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 178 ЦПК України; відповідно до частини першої статті 193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред`явити зустрічний позов (а. с. 50, том 1);
у встановлений в ухвалі Іванківського районного суду Київської області від 23 листопада 2020 року КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» зустрічний позов не подано;
' 03 березня 2021 року КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» подало зустрічний позов до ОСОБА_1 без клопотання про продовження строку на подання зустрічного позову (а. с. 112 - 116, том 1);
ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 03 березня 2021 року відкрито провадження за зустрічним позовом КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» до ОСОБА_1 про стягнення витрат за період стажування в інтернатурі, об`єднавши їх в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» про зміну формулювання підстав звільнення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати. В ухвалі вказано, що «відповідач до закінчення підготовчого судового засідання скористався правом пред`явлення зустрічного позову, в якому просить стягнути з відповідачки на користь КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» витрати за період стажування в інтернатурі у сумі 126 571 грн, 12 000 грн. витрат на правову допомогу та 2 102 грн сплаченого судового збору» (а. с. 13а, том 2);
згідно журналу та запису судового засідання від 03 березня 2021 року (а. с. 100 - 102, том 1) представник КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» Шурубор В. І. не просив продовжити строк на подання зустрічного позову;
в апеляційній скарзі на рішення Іванківського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року ОСОБА_1 вказувала, що зустрічний позов подано з пропуском процесуальних строків без заяви про поновлення таких строків (а. с. 48, том 3);
в постанові Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року відсутні відхилення цього важливого аргументу апеляційної скарги ОСОБА_1 (а. с. 102 - 109, том 3).
У справі, що переглядається:
суди не врахували, що КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» подало зустрічний позов до ОСОБА_1 з пропуском строку на подання зустрічного позову та без клопотання про продовження строку на подання зустрічного позову;
суди не звернули увагу, що зустрічна позовна заява, подана до суду поза межами строку для подання відзиву, підлягає поверненню судом заявнику.
За таких обставин, ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 03 березня 2021 року, рішення Іванківського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 рокув частині задоволення зустрічного позову та розподілу судових витрат за зустрічним позовом належить скасувати та передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі за зустрічним позовом про стягнення витрат за період стажування в інтернатурі.
Скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову (частина друга статті 406 ЦПК України).
В касаційній скарзі містяться доводи про незаконність ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 03 березня 2021 року. Колегія суддів вважає обґрунтованим аргумент касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції, у зв`язку з чим інші підстави касаційного оскарження не аналізуються.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що ухвала Іванківського районного суду Київської області від 03 березня 2021 року, рішення Іванківського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 рокув частині задоволення зустрічного позову та розподілу судових витрат за зустрічним позовом ухвалені з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 03 березня 2021 року, рішення Іванківського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року скасувати в частині задоволення зустрічного позову та розподілу судових витрат за зустрічним позовом скасувати; передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі за зустрічним позовом про стягнення витрат за період стажування в інтернатурі.
Висновки за результатами розподілу судових витрат
У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено такий висновок, що «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 03 березня 2021 року, рішення Іванківського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року в частині задоволення зустрічного позову комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» до ОСОБА_1 про стягнення витрат за період стажування в інтернатурі у сумі 126 571 грн, стягнення витрат на правову допомогу в сумі 8 000,00 грн та судового збору на суму 2 270,00 грн скасувати.
Передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі за зустрічним позовом комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» до ОСОБА_1 про стягнення витрат за період стажування в інтернатурі.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Іванківського районного суду Київської області від 03 березня 2021 року, рішення Іванківського районного суду Київської області від 29 червня 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року в скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
