Номер провадження: 22-ц/813/695/23
Справа № 521/1381/20
Головуючий у першій інстанції Сегеда О. М.
Доповідач Комлева О. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.03.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Цюри Т.В.,
з участю секретаря Шлапак А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2020 року, постановленого під головуванням судді Сегеди О.М., повний текст рішення складений 29 жовтня 2020 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондар Олексія Миколайовича, ОСОБА_1 про визнання рішення незаконним та скасування запису про реєстрацію права власності, -
в с т а н о в и в:
У січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду зпозовом до державного реєстратора комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондар О.М., ОСОБА_1 про визнання рішення незаконним та скасування запису про реєстрацію права власності, в якому просив:
- визнати противоправним та скасувати рішення державного реєстратора КП Новоселівськоїсільської ради«Регіональне бюродержавної реєстрації»Бондар О.М. продержавну реєстраціюправ таїх обтяженьвід 21червня 2019року щодо реєстраціїза ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна, який складається з житлового будинку, загальною площею 20,6 кв.м., вбиральні-душа та мостіння, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати запис від 18 червня 2019 року про реєстрацію за ОСОБА_1 , права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна.
В обґрунтування свого позову зазначив, що в провадженні Малиновського районного суду м. Одеси знаходиться справа за його позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 , про виділення в окремий об`єкт нерухомості 11/25 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 та встановлення порядку користування земельною ділянкою за вказаною же адресою.
Позивачу на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності від 27 вересня 2005 року належить 11/25 частин житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2 .
Інша частина домоволодіння належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
За спільною заявою позивача, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було надано згоду на встановлення нового розрахунку ідеальних часток у домоволодінні по АДРЕСА_2 , відповідно до якого його частка в домоволодінні становила 11/25, частка ОСОБА_4 8/25, частка ОСОБА_3 6/25.
Після смерті його дружини ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 8/25 частин домоволодіння по АДРЕСА_2 , яка належала померлій на праві власності, яку прийняла та оформила відповідачка ОСОБА_1 .
Загальна площа усієї земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_2 , складає 0,0577 га, а площа земельної ділянки, якою користується він та ОСОБА_1 складає 0,0437 га. Фактично він користується земельною ділянкою, розмір якої становить 0,0236 га, а відповідачка ОСОБА_1 - земельною ділянкою, площею 0,0201 га, хоча у його користуванні повинна бути земельна ділянка, площею 0,0253 га, а у ОСОБА_1 - земельна ділянка, площею 0,0184 га, відповідно до розміру їх часток у праві власності на домоволодіння по АДРЕСА_2 .
В процесі розгляду справи №521/21316/18, йому стало відомо, що за заявою ОСОБА_1 державний реєстратор КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондар О.М. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 червня 2019 року та зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нерухомого майна, із присвоєнням адреси: АДРЕСА_1 .
Вважав, що вказаними діями відповідачів були порушені його права, що стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволений частково.
Визнано рішення державного реєстратора комунального підприємстваНовоселівської сільськоїради «Регіональнебюро державноїреєстрації» БондарО.М. про державну реєстраціюправ таїх обтяжень від 21 червня 2019 року щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна, який складається з житлового будинку під літ. «А», загальною площею 20,6 кв.м., житловою площею 10,2 кв.м., вбиральні-душу під літ. «Б» та мостіння І, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 противоправним.
Скасований запис державного реєстратора комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондар О.М. за №32082848 від 18 червня 2019 року про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування вимог закону.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом порушені норми процесуального права, оскільки суд розглянув справу за відсутності позивача та його представника, відповідачки та її представника, а також державного реєстратора. Судове рішення винесено без належного обґрунтування, в матеріалах справи відсутні докази, який розмір земельної ділянки відповідно до розміру часток у праві власності, суд зробив висновок звертаючи увагу тільки на свідоцтво про право власності від 27 вересня 2005 року.
Відзиву до суду надано не було.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
Учасники справи про призначене судове засідання на 29 березня 2023 року були сповіщені належним чином у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність незвившихся сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , адвоката Баранової О.В., представника ОСОБА_1 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідностідо ст.367ЦПКУкраїни, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст.375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81ЦПК України,передбачено,що кожнасторона повиннадовести тіобставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Доказиподаються сторонамита іншимиучасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 27вересня 2005року ОСОБА_2 було виданосвідоцтво проправо спільноїчасткової власностіна 11/25частин домоволодінні, що розташований по АДРЕСА_2 , яке в цілому складається з двох житлових будинків літ. «А, А1», «Б», загальною площею 166,8 кв.м., жилою площею 122,4 кв.м., сараїв літ. «М», «Н», «Г», «И», літньої кухні літ. «З», гаражу літ .»Ж», відображених у технічному паспорті від 24 лютого 2005 року. Свідоцтво видано на підставі розпоряджень Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 24 грудня 2003 року, №1552/01-04; від 29 квітня 2005 року, №500/01-04; від 15 липня 2005 року №723/01-04, замість рішення місцевого суду Малиновського району м. Одеси від 23 листопада 2001 року, справа №2-2991/01, зареєстровано ОМБТІ та РОН 28 лютого 2002 року, р. №14872, стор. 150 кн. 141 (а.с. 12 т. 1).
Право власності ОСОБА_2 на 11/25частин домоволодінні, що розташований по АДРЕСА_2 , зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 14-16 т. 1).
22 березня 2018 року на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12 червня 2015 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на 8/25 частин домоволодіння по АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 березня 2018 року (а.с. 14-16 т. 1).
З матеріалів справи вбачається, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 , загально площею 51,3 кв.м., житловою площею 37,7 кв.м., сарай літ. «Г», огорожа, 1,2, вимощення, І (а.с. 46-47 т. 1).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 18 червня 2019 року за ОСОБА_1 на підставі технічного паспорту від 05 червня 2019 року, виданого приватним підприємством «Укрелтранс»; повідомлення від 05 червня 2019 року, видавник приватне підприємство «Укрелтранс»; довідки АТ «Укрпошта» від 18 червня 2019 року за №07/65001-1115 зареєстровано право власності на житловий будинок, А, загальною площею 20,6 кв.м., житловою площею 10,2 кв. м., вбиральня-душ, Б, мостіння, І, що розташований по АДРЕСА_1 .
Запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності про право власності ОСОБА_1 на житловий будинок, А, загальною площею 20,6 кв.м., житловою площею 10,2 кв. м., вбиральня-душ, Б, мостіння, І, що розташований по АДРЕСА_1 , внесений до на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47443471 від 21 червня 2019 року (а.с. 35, 42-43, 106 т. 1).
Відповідно до повідомлення про результати огляду об`єкта нерухомого майна станом на 05 червня 2019 року житловий будинок літ. «А», загальною площею 20,6 кв.м., житловою площею 10.2 кв.м., вбиральня-душ літ. «Б», по АДРЕСА_1 , побудовано до 05 серпня 1992 року та відповідно до листа ДАБК України від 01 вересня 2011 року за №40-12-2409, відносно прийняття в експлуатацію об`єкта, завершеного будівництва (житлові будинки та господарськи будівлі та споруди, побудовані до 05 серпня 1992 року) не підлягають до здачі в експлуатацію (а.с. 115 т. 1).
Також судом встановлено, що 05 червня 2019 року на вказаний будинок було видано технічний паспорт (а.с. 116-119 т. 1).
З матеріалів реєстраційної справи вбачається, що 18 червня 2019 року ОСОБА_1 була видана за підписом директора ОД АТ «Укрпошта» довідка про резервування у Реєстрі поштового обслуговування ОД АТ «Укрпошта» поштової адреси об`єкту, як самостійної поштової одиниці (а.с. 119 т. 1).
Відповідно до довідки відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області від 11 лютого 2020 року, ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , а житловий будинок літ. «А», загальною площею 20,6 кв.м., житловою площею 10,2 кв.м., вбиральня-душ літ. «Б» згідно повідомлення про результати огляду об`єкта нерухомого майна станом на 05 червня 2019 року побудовано до 05 серпня 1992 року, тобто коли ОСОБА_1 було 15 років.
В матеріалах справи відсутні на ім`я ОСОБА_1 правовстановлюючі документи на житловий будинок літ. «А», загальною площею 20,6 кв.м., житловою площею 10,2 кв.м., вбиральня-душ літ. «Б» по АДРЕСА_1 , а також документи на виділ земельної ділянки під вказані об`єкти.
Отже, будівництво вищевказаних нерухомих об`єктів було здійснено на земельній ділянці, яка не передавалася у встановленому законом порядку для виконання таких робіт, тобто було здійснено самочинне будівництво та самовільно зайнята земельна ділянка, оскільки Одеська міська рада, як орган, наділений повноваженнями розпоряджатися землями територіальної громади м. Одеси, не приймала рішень щодо надання ОСОБА_1 чи будь-яким іншим особам у власність або у користування земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва нерухомого майна.
Судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, дозвільних документів на будівництво об`єкта нерухомого майна, в тому числі, документа, який засвідчує готовність об`єкта до експлуатації, набула право власності на самочинно збудовану будівлю як на новозбудований об`єкт нерухомого майна, шляхом реєстрації такого права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора Бондара О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21 червня 2019 року, індексний номер рішення 47443471 (а.с. 120 т. 1).
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 про визнання рішення незаконним та скасування запису про реєстрацію права власності, суд першої інстанції виходив з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Згідно п. п. 3, 4 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.
Державний реєстратор відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (далі Порядок), визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Пунктами 12, 18 Порядку встановлено, що розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями. За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Згідно п. 41 Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності). Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.
У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.
Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.
Як було встановлено судом, в порушення діючого законодавства державним реєстратором було проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на житловий будинок літ. «А», загальною площею 20,6 кв.м., житловою площею 10.2 кв.м., вбиральня-душ літ. «Б» по АДРЕСА_1 на підставі технічного паспорту від 05 червня 2019 року, виданого приватним підприємством «Укрелтранс»; повідомлення від 05 червня 2019 року, видавник приватне підприємство «Укрелтранс»; довідки АТ «Укрпошта» від 18 червня 2019 року за №07/65001-1115 та за відсутності документа, який засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта або який підтверджує право власності ОСОБА_1 на вказане нерухоме майно.
Отже, підстави виникнення права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідають вимогам чинного законодавства стосовно реєстрації речових прав на нерухоме майно, оскільки при реєстрації права власності відповідачка не надала документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта або документ, який підтверджує її право власності на вказаний об`єкт.
Частиною 4 ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Відповідно до ч.5 ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у визначеному порядку, а саме: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених ст. 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування.
При цьому, підтвердження заявником наявності у нього права власності або користування земельною ділянкою здійснюється як на етапі отримання вихідних даних, так і на етапі отримання дозвільних документів на будівельні роботи шляхом подання документу, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію.
Таким чином, наявність у заявника документа, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, презюмує наявність у нього права власності або користування забудованою земельною ділянкою, здійснення державної реєстрації прав на новостворений об`єкт за відсутності такого документа створює передумови для легалізації самочинного будівництва на земельній ділянці, що знаходиться у власності інших суб`єктів.
За таких обставин, судом вірно зазначено, що прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав відповідачки ОСОБА_1 на спірне майно за відсутності документів, які є обов`язковими для державної реєстрації новоствореного об`єкта нерухомого майна, призвело до незаконного визнання і підтвердження державою в особі державного реєстратора факту виникнення у відповідачки речових прав на об`єкт самочинного будівництва, розташованого на землях комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
Також судом звернуто увагу на те, що ані технічний паспорт, ані повідомлення про результати огляду об`єкта нерухомого майна не є документами, що засвідчують право власності відповідачки на вищевказане нерухоме майно, а тільки носять інформативний характер щодо технічних характеристик об`єкта нерухомого майна.
Крім того, документ щодо адреси об`єкта нерухомого майна, видавником якого є ОД АТ «Укрпошта», також не може бути підставою для виникнення права власності, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства ОД АТ «Укрпошта» не є державним органом, який має право у встановленому законом порядку проводити присвоєння адреси об`єктам нерухомого майна.
Згідно зі п.п.1, 2 ч. 3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.
Судом вірно встановлено, що відповідальність заявника за достовірність даних, що містяться в документах, не звільняє державного реєстратора від обов`язку перевірки зазначених документів на відповідність вимогам законодавства.
За таких обставин, суд прийшов до вірного висновку, що пакет документів, який було подано для здійснення державної реєстрації права власності за відповідачкою ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідає вимогам чинного законодавства, що виключає можливість державної реєстрації такого речового права як офіційного визнання і підтвердження державою факту виникнення у відповідачки прав на вказане нерухоме майно, а тому рішення державного реєстратора Бондара О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21 червня 2019 року (індексний номер: 47443471) є незаконним.
Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» встановлено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав у разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в»пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.
У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду.
У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченомупідпунктом «а»пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Висновки суду про те, що належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») відповідають вимогам закону.
На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції, з`ясувавши всі обставини справи, надані сторонами докази прийшов до обґрунтованого та законного висновку про задоволення позовних вимог щодо скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , скасувавши запис за №32082848 від 18 червня 2019 року про реєстрацію за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , права власності на об`єкт нерухомого майна, який складається з житлового будинку, загальною площею 20,6 кв.м., вбиральні-душа та мостіння, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом порушені норми процесуального права, оскільки суд розглянув справу за відсутності позивача та його представника, відповідачки та її представника, а також державного реєстраторає безпідставними, оскільки учасники справи булі обізнані про розгляд справи у суді першої інстанції, проте в судове засідання не зявилися.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 та її представники були неодноразово повідомлені про призначені судові засідання, про що зазначено судом першої інстанції та в останньому судовому засіданні 01.10.2020 року була присутня адвокат Баранова О.В., представник ОСОБА_1 , яка про призначене судове засідання на 19.10.2020 року була повідомлена особисто, однак в яке ні ОСОБА_1 , ні її представник не з`явилися (а.с. 183-185 т. 1).
Доводи про те, що судове рішення винесено без належного обґрунтування, в матеріалах справи відсутні докази, який розмір земельної ділянки відповідно до розміру часток у праві власності, суд зробив висновок звертаючи увагу тільки на свідоцтво про право власності від 27 вересня 2005 року також є безпідставними, оскільки суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , визнавши рвшення державного реєстратора протиправним та скасуваши запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 .
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того,зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 30 березня 2023 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Є.С. Сєвєрова
______________________________________ Т.В. Цюра
