Миколаївський районний суд Миколаївської області
Справа № 480/1345/18
УХВАЛА
27 березня 2023року м. Миколаїв
Суддя Миколаївського районного суду Миколаївської області Войнарівський М.М., розглянувши заяву представника ПП «Кряж» адвоката Порошиної Наталії про забезпечення позову по справі № 480/1345/18 за позовом Приватного підприємства Кряж до Миколаївської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державна служба геології та надр України; Веснянська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації, визнання недійсними державних актів на землю, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину, усунення перешкод у користуванні надрами, шляхом зобов`язання відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , звільнити ділянку надр від майна, шляхом накладення арешту на земельні ділянки, заборонити відповідачам укладати договори, вчиняти інші правочини,щодо земельних ділянок; заборонити суб`єктам державної реєстрації Миколаївської області, у тому числі Миколаївській райдержадміністрації, Нечаянській сільській раді, Ольшанській сільській раді, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цих земельних ділянок -
встановив:
В провадженні Миколаївського районного суду Миколаївської області знаходиться цивільна справа за позовом Приватного підприємства Кряж до Миколаївської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державна служба геології та надр України; Веснянська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації, визнання недійсними державних актів на землю з кадастровим номером 4824280900:02:000:0062; з кадастровим номером 4824280900:02:000:0063; з кадастровим номером 4824280900:02:000:0055; з кадастровим номером 4824280900:02:000:0056; з кадастровим номером 4824280900:02:000:0061; визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину, усунення перешкод у користуванні надрами, шляхом зобов`язання відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , звільнити ділянку надр від майна.
Представник позивача ПП «Кряж» адвокат Порошина Н.Г. звернулася до Миколаївського районного суду Миколаївської області із заявою про забезпечення позову. У вказаній заяві просить вжити заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровим номером 4824280900:02:000:0261,що належить ОСОБА_6 ; з кадастровим номером 4824280900:02:000:0056, що належить ОСОБА_5 ; та з кадастровим номером 4824280900:02:000:0055, що належить ОСОБА_4 , розташованих на території Веснянської сільської ради,заборонити відповідачам ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 укладати договори, вчиняти інші правочини,щодо земельних ділянок з кадастровим номером 4824280900:02:000:0261, що належить ОСОБА_7 ; з кадастровим номером 4824280900:02:000:0056, що належить ОСОБА_5 ; та з кадастровим номером 4824280900:02:000:0055, що належить ОСОБА_4 ,для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Веснянської сільської ради та заборонити вчиняти дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаних земельних ділянок, їх виділ, поділ, об`єднання;заборонити суб`єктам державної реєстрації Миколаївської області, у тому числі Миколаївській райдержадміністрації, Нечаянській сільській раді, Ольшанській сільській раді, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цих земельних ділянок (з кадастровим номером 4824280900:02:000:0261 що належить ОСОБА_6 ; з кадастровим номером 4824280900:02:000:0056, що належить ОСОБА_5 ; та з кадастровим номером 4824280900:02:000:0055, що належить ОСОБА_4 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Веснянської сільської ради), у тому числі зміну цільовою використання.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову у такий спосіб, заявник посилався на те, що власники земельних ділянок з кадастровими номерами 4824280900:02:000:0063; 4824280900:02:000:0062, що належали ОСОБА_1 та 4824280900:02:000:0061 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в оренді у ОСОБА_6 . Однак, за відомостями ДЗК станом па 20.03.2023 земельні ділянки з кадастровими номерами 4824280900:02:000:0063; 4824280900:02:000:0062, 4824280900:02:000:0061 відсутні, а відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не є їх власниками. В подальшому встановлено, що вказані земельні ділянки власниками були відчужені на користь ОСОБА_6 , їх об`єднано в одну земельну ділянку, якій привласнено повий кадастровий помер 4824280900:02:000:0261 на підставі технічної документації із землеустрою про об`єднання цих земельних ділянок, тому належним відповідачем на її думку є ОСОБА_6 . Оскільки між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки відповідачі ухиляються від явки у судові засідання та усупереч чинного законодавства, ігноруючи арешт та заборону вчинення будь-яких дій із вказаними земельними ділянками під час розгляду спору у суді, відповідачі відчужують спірні земельні ділянки орендарю ОСОБА_6 .
Дослідивши матеріали позовної заяви у межах вирішення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суддя дійшов до наступного.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії, іншими заходами необхідними для забезпечення ефективного захисту. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з і урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; інші відомості, потрібні для забезпечення позову (ч. 1 ст. 151 ЦПК України).
У вступній частині постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 22 грудня 2006 року № 9 роз`яснено, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 22 грудня 2006 року № 9 роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Крім того, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Обгрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення, законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати/очевидний та об`єктивний характер (Постанова Верховного Суду|Касаційний цивільний суд, від ( 13.03.2019 року № 755/1357/18|61-31170св18).
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо і охорони матеріально - правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, задля попередження можливих труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або\пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). (Постанови Верховного Суду|Касаційний цивільний суд від 23.05.2018 року №766/18228/17|61-16044св18, від 17.10.2018 року № 183/5864/17-ц|61-38692св18).
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (Постанова Верховного Суду|Касаційний цивільний суд від 24.10.2018 року № / 308/2237/17|61 -34677св18).
Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню,з огляду на наступне.
Статтею 124 Конституції Українизадекларовано принцип обов`язковості судових рішень, який з урахуванням положень ст.ст.2,18,153 ЦПК Українипоширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до ч. 3ст. 149 ЦПК України забезпеченняпозову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При здійсненні судочинства суди застосовуютьКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Між тим, за змістом заяви про забезпечення позову не вбачається підстав для задоволення, оскільки не подано відповідних доказів на підтвердження заяви, не вказані та не долучені докази, які підтверджують, що його права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову, чи може призвести до ускладнення виконання рішення суду, не надано підтвердження наміру відповідачів навмисно ухилитися від виконання рішення суду, у зв`язку з чим не наведено достатніх підстав для необхідності застосування забезпечення позову .
Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України та позиції Європейського суду з прав людини, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 149 - 153, ч. 1 ст. 260 Цивільного процесуального кодексу України, -
постановив:
У задоволенні заяви представника ПП «Кряж» адвоката Порошиної Наталії про забезпечення позову по справі № 480/1345/18 за позовом Приватного підприємства Кряж до Миколаївської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державна служба геології та надр України; Веснянська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації, визнання недійсними державних актів на землю, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину, усунення перешкод у користуванні надрами, шляхом зобов`язання відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , звільнити ділянку надр від майна, шляхом накладення арешту на земельні ділянки, заборонити відповідачам укладати договори, вчиняти інші правочини,щодо земельних ділянок; заборонити суб`єктам державної реєстрації Миколаївської області, у тому числі Миколаївській райдержадміністрації, Нечаянській сільській раді, Ольшанській сільській раді, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цих земельних ділянок - відмовити.
Відповідно до ст. 261 ЦПК України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Згідно з ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.
Суддя М.М.Войнарівський
