Постанова

Іменем України

16 березня 2023 року

м. Київ

справа № 757/23589/21-ц

провадження № 61-441св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Міністерство охорони здоров`я України, Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня»,

третя особа - Департамент охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у складі колегії суддів:

Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду

з позовом до Міністерства охорони здоров`я України(далі - МОЗ України), Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» (далі - КНП «Київська обласна клінічна лікарня»), третя особа - Департамент охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовну заяву мотивували тим, що Міністерство охорони здоров`я України

не забезпечило надання належної медичної допомоги їхній матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не забезпечило контроль за лікарнями щодо дотримання правил карантину, дотримання

КНП «Київська обласна клінічна лікарня» правил карантину, допущено виписку з лікарні особи, що потребувала госпіталізації, необхідність отримання комплексного стаціонарного лікування від COVID-19.

На переконання позивачів, зараження ОСОБА_3 на COVID-19 відбулось

під час стаціонарного лікування в КНП «Київська обласна клінічна лікарня» через недотримання правил карантину цим комунальним закладом, незабезпечення Міністерством охорони здоров`я України достатньої кількості ліжкомісць, відсутністю контролю за лікарнями в сфері охорони здоров`я щодо дотримання правил карантину.

У зв`язку з цим позивачами було прийнято рішення та надано згоду на переведення ОСОБА_3 до стаціонару covid Софія МЦ «Добробут-Поліклініка», у зв`язку з отриманням позитивного результату ПЛР SARS-COV-2.

До 07 листопада 2020 року ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні. У зв`язку із захворюванням на COVID-19 будь-яке лікування онкологічного захворювання було протипоказано, згідно з висновками засідання мультидисциплінарного онкологічного консиліуму та консультації онколога від 22 жовтня 2020 року. Захворювання на COVID-19 значно погіршило загальний стан ОСОБА_3 . На фоні COVID-19 розвинулася бактеріальна інфекція, пневмонія та відбулося прогресування онкологічного захворювання.

07 листопада 2020 року ОСОБА_3 була переведена до відділення інтенсивної терапії МЦ «Добробут-поліклініка» для лікування наслідків

COVID-19 (дихальна недостатність (рівень сатурації без кисню - 81 %), бактеріальна інфекція, позагоспітальна двобічна полісегментарна пневмонія).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла у відділенні інтенсивної терапії МЦ «Добробут-поліклініка», внаслідок гострої серцево-судинної недостатності.

Вартість лікування ОСОБА_3 у відділенні covid Софія ТОВ «МЦ «Добробут-Поліклініка» становить 825 246,00 грн, що були сплачені позивачами у касі

ТОВ «МЦ «Добробут-Поліклініка» та онлайн в додатку «Добробут» з власних коштів. ОСОБА_1 сплатила 523 525,00 грн, ОСОБА_2 сплатила

301 300,00 грн.

У зв`язку зі смертю матері, її тривалим лікуванням без можливості її побачити, позивачі зазнали значної моральної шкоди, яка виразилася у емоційних та душевних стражданнях, хвилюваннях. Позивачі і тепер відчувають постійний душевний біль, нервові переживання, стривоженість та дискомфорт через смерть своєї матері, внаслідок чого позивачі і досі знаходяться у стані постійного стресу та нервозності.

Додаткових моральних страждань позивачам також завдавало і відсутність вільних місць з киснем для лікування COVID-19 та необхідність оплачувати дороговартісне лікування, позичати гроші, вкласти всі наявні доходи та збереження для лікування матері. Внаслідок вказаних обставин позивачам завдано моральну шкоду, яку кожен з них оцінює у розмірі 500 000,00 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд:

- стягнути солідарно з Міністерства охорони здоров`я України

та КНП «Київська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 523 525,00 грн;

- стягнути солідарно з Міністерства охорони здоров`я України

та КНП «Київська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 301 300,00 грн;

- стягнути солідарно з Міністерства охорони здоров`я України

та КНП «Київська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн та на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 01 грудня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачі скористались своїм правом, гарантованим статтею 38 Основ законодавства про охорону здоров`я, та самостійно обрали заклад охорони здоров`я, у якому лікувалась їхня мати ОСОБА_3 . Під час розгляду справи позивачі не довели співвідношення моральних страждань і покладених в основу позову фактичних обставин із діяльністю відповідача, а також доказів причинного зв`язку між діями відповідача та наслідками у виді спричинення моральної шкоди позивачам.

У задоволенні позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив з підстав недоведення наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема протиправної поведінки відповідачів, завдання шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2023 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.

17 лютого 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 203/1487/16, від 15 листопада 2018 року

у справі № 761/24076/15, від 22 травня 2019 року у справі № 128/2994/15.

В обґрунтування касаційної скарги зазначили, що саме Міністерство охорони здоров`я України є головним розпорядником субвенцій на забезпечення подачею кисню ліжкового фонду закладів охорони здоров`я, які надають стаціонарну медичну допомогу пацієнтам з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом, здійснює розподіл цих коштів, контролює їх використання. При цьому у держави існує позитивний обов`язок щодо гарантування права на охорону здоров`я громадян України та права на отримання безоплатної медичної допомоги.

Проте Міністерством охорони України не було забезпечено достатню кількість місць з киснем в лікарнях для хворих на COVID-19 та відповідно безкоштовне лікування COVID-19, не контролювалось дотримання лікарнями, зокрема

КНП «Київська обласна клінічна лікарня», правил карантину та було виписано з лікарні особу, що потребувала госпіталізації.

Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності компетенції Міністерства охорони здоров`я України щодо контролю за дотриманням правил карантину лікарнями та забезпечення лікарень киснем, зроблено судами з порушенням норм матеріального права.

Під час розгляду справи суди не врахували, що стаціонарне лікування

не є первинною медичною допомогою згідно зі статтею 35-1 Основ законодавства України про охорону здоров`я, а є вторинною (спеціалізованою) медичною допомогою (стаття 35-2 Основ законодавства України про охорону здоров`я). Те, що ОСОБА_3 потребувала госпіталізації та продовження лікування в стаціонарі, свідчить медична картка № 5885 стаціонарного хворого, згідно з якою ОСОБА_3 була госпіталізована за терміновими показниками. Тобто очевидним є те,

що виписка ОСОБА_3 без переведення в іншу лікарню була незаконною. Суди дійшли помилкових висновків, що позивачі самі обрали лікарню для стаціонарного лікування в реанімації та онкологічному відділенні та не проаналізували необхідність лікування COVID-19 і його наслідків з 17 жовтня 2020 року до дати смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким ОСОБА_3 була заражена у КНП «Київська обласна клінічна лікарня», через відсутність вільних місць з киснем у стаціонарних відділеннях державних лікарень.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про вільне обрання позивачами закладу охорони здоров`я та відсутності підстав для задоволення матеріальної шкоди з неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування практики Європейського суду з прав людини,

що є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Висновки судів про недоведення позивачами обставин та розміру завданої їм моральної шкоди не відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та не відповідають висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо стягнення моральної шкоди з Міністерства охорони здоров`я України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У лютому 2023 року КНП «Київська обласна клінічна лікарня» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому заперечувало проти доводів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та просило залишити ухвалені у справі судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 жовтня 2020 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була госпіталізована з місця проживання (

АДРЕСА_1 )

до відділення інтенсивної терапії КНП «Київська обласна клінічна лікарня»

у зв`язку із судомами.

12 жовтня 2020 року ОСОБА_3 була переведена для лікування до інсультного центру КНП «Київськаобласна клінічналікарня».

15 жовтня 2020 року ОСОБА_3 виписана з лікарні з рекомендацією продовження лікування в стаціонарі за місцем проживання з діагнозом: вогнищеве ураження головного мозку: об`ємне утворення лівої скроневої області в області гіпокампа; стан після епістату (07 жовтня 2020 року); дисциркуляторна, дисметаболічна енцефалопатія ІІІ ст., цукровий діабет тип 2, стадія медикаментозної субкомпенсації, Са правої молочної залози; СПО: мастоктомія (2016); вторинне ураження печінки, токсичний гепатити; синдром цитолізу; ІХС: атеосклеротичний кардіосклероз; СН 0 ст., з показниками: аспартатаміеотрансфераза 70,5 (норма 10-35), аланінамінотрансфераза

40,80 (норма 10-35), білірубін непрямий 17,9 (норма 3,4-13,7), білірубін прямий 11,20 (норма 1-3,4), білірубін загальний 29,10 (норма 5-21), глюкоза

14,5 (норма 3,9-6,1), гаммаглутамілтрансфераза 1051,20 (норма 1-38), калій 1,95 (норма 3,5-5,1) (Додаток № 4, 5).

Епікриз із медичної картки стаціонарного хворого № 107646/10325

від 15 жовтня 2021 року ОСОБА_3 , вказує на те,

що пацієнтка була виписана для продовження лікування в умовах стаціонару за місцем проживання в КНП «Вишнівська міська лікарня» ВРМ Києво-Святошинського району Київської області.

15 жовтня 2020 року ОСОБА_3 з Київської обласної клінічної лікарні була госпіталізована до відділення інтенсивної терапії МЦ «Добробут-Поліклініка». ОСОБА_3 був зроблений швидкий тест на COVID-19, який виявився негативним, та ПЦР тест на SARS-COV-2 COVID-19, який робиться протягом двох діб.

16 жовтня 2020 року ОСОБА_3 була переведена до відділення онкології МЦ «Добробут-Поліклініка».

17 жовтня 2020 року до МЦ «Добробут-Поліклініка» надійшов результат позитивного результату ПЛР на SARS-COV-2 COVID-19 від 16 жовтня 2020 року.

17 жовтня 2020 року у ОСОБА_3 розвились явні ознаки хвороби

COVID-19: підвищена температура тіла, кашель, низький рівень сатурації -

87 %, дихальна недостатність.

До 07 листопада 2020 року ОСОБА_3 проводилося стаціонарне лікування COVID-19. У зв`язку із захворюванням на COVID-19 будь-яке лікування онкологічного захворювання було протипоказано згідно з висновкамизасідання мультидисциплінарного онкологічного консиліуму та консультації онколога від 22 жовтня 2020 року.

07 листопада 2020 року ОСОБА_3 була переведена до відділення інтенсивної терапії МЦ «Добробут-Поліклініка» для лікування наслідків

COVID-19 (дихальна недостатність (рівень сатурації без кисню - 81 %), бактеріальна інфекція, позагоспітальна двобічна полісегментарна пневмонія).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла у відділенні інтенсивної терапії МЦ «Добробут-Поліклініка» внаслідок гострої серцево-судинної недостатності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Згідно з пунктами «а», «д», «ї» частини першої статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Основи законодавства України про охорону здоров`я) кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення,

який є необхідним для підтримання здоров`я людини; кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 8 Основ законодавства України про охорону здоров`я держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16

ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Моральна шкоди, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті (частина 1 статті 1167 ЦК України).

Тобто частина перша статті 1167 ЦК України визначає: по-перше, особу, відповідальну за моральну шкоду, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди, зокрема наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної

є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

Складовими для настання відповідальності за завдання відшкодування шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача; вина. Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковими. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14 (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода

є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду,

а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу.

У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії (бездіяльність), які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Статтею 38 Основ законодавства про охорону здоров`я визначено, що кожний пацієнт має право на вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я.

Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи виконавчої влади. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють управління комунальними закладами охорони здоров'я, організацію їх матеріально-технічного, кадрового та фінансового забезпечення відповідно до закону (стаття 14 Основ законодавства України про охорону здоров'я).

Така ж за змістом норма міститься у статті 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої управління закладами охорони здоров`я на відповідній території, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення, а також забезпечення доступності медичного обслуговування населенню належить до повноважень відповідних місцевих рад.

Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в сфері охорони здоров'я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій (стаття 22 Основ законодавства України про охорону здоров'я).

Стаття 4 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає повноваження місцевих органів виконавчої влади у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

У пункті 44 постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» у редакції, чинній на момент спірних правовідносин, обласним, Київській міській державним адміністраціям постановлено: вживати заходів до збільшення кількості тестувань у разі, коли середня кількість тестувань методом полімеразної ланцюгової реакції та імуноферментного аналізу на території регіону становить менш як 32 тестування на 100 тис. населення протягом останніх семи днів; забезпечити у закладах охорони здоров`я централізоване постачання медичних газів, встановлення додаткових кисневих магістралей для забезпечення лікування пацієнтів, хворих на COVID-19, не менше 80 відсотків ліжкового фонду, призначених для лікування таких хворих; забезпечити резервування для лікування пацієнтів, хворих на COVID -19,

не менше 30 відсотків ліжкового фонду області, м. Києва.

Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 вересня 2012 року

№ 752, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 листопада 2012 року за № 1996/22308, затверджено Порядок контролю якості медичної допомоги, відповідно до якого контроль якості надання медичної допомоги здійснюється шляхом застосування методів зовнішнього та внутрішнього контролю якості медичної допомоги, самооцінки медичних працівників, експертної оцінки, клінічного аудиту, моніторингу системи індикаторів якості, атестації/сертифікації відповідно до вимог чинного законодавства України та законодавства Європейського Союзу.

Внутрішній контроль якості надання медичної допомоги здійснюється керівництвом закладів охорони здоров'я та або медичними радами закладів охорони здоров'я в межах повноважень, визначених законодавством, зокрема шляхом контролю за кваліфікацією лікарів, молодших спеціалістів з медичною освітою та професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють у закладі охорони здоров'я; самооцінки медичних працівників: організації надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я; моніторингу реалізації управлінських рішень; моніторингу дотримання структурними підрозділами закладу охорони здоров'я стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів; моніторингу системи індикаторів якості медичної допомоги: вивчення думки пацієнтів щодо наданої медичної допомоги.

Зовнішній контроль якості надання медичної допомоги здійснюється органами державної виконавчої влади в межах повноважень, визначених законодавством, зокрема шляхом контролю за дотриманням ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, проведення акредитації закладів охорони здоров'я, атестації лікарів, молодших спеціалістів з медичною освітою, професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють у системі охорони здоров'я, проведення клініко-експертної оцінки якості та обсягів медичної допомоги.

Відповідно до зазначеного Порядку контролю якості медичної допомоги, контроль якості наданої медичної допомоги проводиться у випадках смерті пацієнтів, первинного виходу на інвалідність осіб працездатного віку, розбіжності встановлених діагнозів, недотримання закладами охорони здоров`я стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів, табелів матеріально-технічного оснащення, а також у випадках,

що супроводжуються скаргами пацієнтів та/або близьких осіб, які доглядають за пацієнтами, шляхом клініко-експертної оцінки якості та обсягів медичної допомоги.

Клініко-експертна оцінка якості та обсягів медичної допомоги здійснюється шляхом експертизи клінічних питань діагностики, лікування та реабілітації медичними радами закладів охорони здоров`я, клініко-експертними комісіями Міністерства охорони здоров`я України та/або управлінь охорони здоров`я протягом 30 днів з дня надходження відповідного звернення або з ініціативи Міністерства охорони здоров`я України, про що складається висновок за результатами клініко-експертної оцінки за формою, наведеною в додатку до цього Порядку.

Відповідно до Положення про клініко-експертну комісію Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, яке затверджене наказом Міністерства охорони здоров`я України від 06 серпня 2013 року № 693 «Про організацію клініко-експертної оцінки якості медичної допомоги» (далі - Положення) клініко-експертна комісія (далі - КЕК) створюється Міністерством охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурними підрозділами з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій для колегіального розгляду клініко-експертних питань діагностики, лікування та реабілітації в закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування та у фізичних осіб - підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики щодо надання медичної допомоги та медичних послуг.

Підставою для здійснення клініко-експертної оцінки якості обсягів медичної допомоги та медичних послуг відповідно до цього Положення є наказ

Міністерства охорони здоров`я України або відповідного органу охорони здоров`я, який приймається за результатами розгляду запитів і звернень фізичних та юридичних осіб з ініціативи Міністерства охорони здоров`я України.

Звернувшись до суду з вимогами про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, позивачі посилались, в тому числі на те, що внаслідок недостатньої кількості ліжкомісць, після виписки їхньої матері

з КНП «Київська міська клінічна лікарня», з діагнозом ураження головного мозку, позивачі змушені були звернулись до МЦ «Добробут» для лікування COVID-19. Вказували на те, що саме Міністерство охорони здоров`я України не забезпечило достатню кількість місць з киснем в лікарнях для хворих на COVID-19 та відповідно безкоштовне лікування COVID-19, не контролювало дотримання лікарнями, зокрема, Київською обласною клінічною лікарнею, правил карантину. З лікарні виписано особу, що потребувала госпіталізації.

Перевіряючи зазначені доводи позивачів, суди попередніх інстанцій на підставі аналізу змісту приписів чинного законодавства у сфері охорони здоров`я, в тому числі тих, які стосуються повноважень щодо контролю за якістю медичної допомоги, а також локальних нормативних актів, виходили

з того, що Міністерство охорони здоров`я України не є органом управління КНП «Київська міська клінічна лікарня», а повноваження щодо матеріально-технічного забезпечення закладів охорони здоров`я, в тому числі ліжко-місцями, та забезпечення доступності медичного обслуговування населенню належать до повноважень відповідних місцевих рад та органів виконавчої влади.

При цьому суди установили, що позивачі не зверталися зі скаргами на неякісне надання медичної допомоги КНП «Київська міська клінічна лікарня», не зверталися до Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації для проведення клініко-експертної оцінки і така оцінка (КЕО) відповідно до вимог Положення, щодо надання медичної допомоги КНП «Київська міська клінічна лікарня» не проводилась.

Відповідно до епікризу із медичної картки стаціонарного хворого

№ 107646/10325 від 15 жовтня 2021 року ОСОБА_3 була виписана для продовження лікування в умовах стаціонару за місцем проживання в

КНП «Вишнівська міська лікарня» ВРМ Києво-Святошинського району Київської області. Проте для отримання медичної допомоги в умовах

КНП «Вишнівська міська лікарня» Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_3 не зверталась.

У виписці з карти стаціонарного хворого ОСОБА_3 МЦ «Добробут-Поліклініка» на сторінці 2 зазначено виключно про перебування пацієнта на стаціонарному лікуванні в обласній лікарні з 07 по 15 жовтня 2020 року.

Тобто у цьому випадку позивачі скористались своїм правом, гарантованим статтею 38 Основ законодавства про охорону здоров`я, та самостійно обрали заклад охорони здоров`я, який надає платні послуги, і у якому лікувалась їхня мати ОСОБА_3 .

У справі, яка переглядається, позивачами не доведено та судами не встановлено порушення відповідачами норм чинного законодавства у сфері охорони здоров`я, а також факту, що позивачі понесли матеріальні витрати на лікування ОСОБА_3 саме внаслідок протиправних дій відповідачів, тобто причинно-наслідкового зв`язку між протиправністю дій відповідачів та негативними наслідками, що настали для позивачів.

Установивши недоведеність протиправної поведінки відповідачів та причинно-наслідкового зв`язку між нею та завданням позивачам шкоди, тобто недоведеність складових у деліктному зобов`язанні, суд першої інстанції,

з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для покладення на відповідачів цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування матеріальної та моральної шкоди, про яку заявлено позивачами у позові.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування матеріальної та моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що у цій справі суди не встановили,

а позивачі не довели.

Колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що апеляційний суд ухвалив судове рішення відповідно до встановлених у справі обставин та на підставі поданих сторонами доказів.

Посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 761/24076/15, від 22 травня 2019 року у справі

№ 128/2994/15 є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах зроблено за інших фактичних обставин, які не є тотожними зі справою,

яка переглядається. Відмінними є і підстави звернення до суду за відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди

з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який, на думку позивачів, свідчить про наявність підстав для покладення на відповідачів цивільно-правової відповідальності з відшкодування шкоди. Проте такі доводи

і обставини були перевірені і спростовані судами під час розгляду справи

з посиланням на належні докази.

Вказані доводи колегія суддів не бере до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, суди надали належну оцінку всім доказам сторін, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу,

про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року

та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець