ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Григор євої І. В.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21)
за позовом ОСОБА_2 до Львівського міського відділу Львівської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, Львівського міського управління земельних ресурсів про визнання права власності на спадщину
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року, постановлену суддею Бойко С. М., та постанову цього ж суду від 13 жовтня 2020 року, прийняту колегією суддів у складі Бойко С. М., Ніткевича А. В., Цяцяка Р. П.
У 2009 році ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що після смерті її батька ОСОБА_3 у 1996 році залишилася земельна ділянка для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку площею 484 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 . Позивачка є єдиним спадкоємцем першої черги, фактично прийняла спадщину, оскільки обробляла земельну ділянку ще за життя батька та після його смерті, однак спадщину у встановленому законом порядку не оформила.
Просила визнати за нею право власності на спадщину, що залишилася після смерті її батька - вказану земельну ділянку.
07 серпня 2009 року рішенням Личаківського районного суду м. Львова позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 .
Рішення мотивоване тим, що згідно з архівним витягом від 12 серпня 2008 року № Ю36 на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 12 червня 1974 року № 64 ОСОБА_3 відвели в користування земельну ділянку.Після смерті батька позивачка вступила у фактичне володіння земельною ділянкою, яка за життя належала спадкодавцю, й обробляє її. Інші спадкоємці до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини не зверталися.
03 вересня 2018 року представник Львівської міської ради ознайомився з матеріалами справи № 2-3887/2009 та отримав копію рішення у справі.
02 жовтня 2018 року Львівська міська рада подала апеляційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 серпня 2009 року. Просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, скасувати його та відмовити в задоволенні позову. Мотивувала апеляційну скаргу тим, що суд вирішив справу про її права й обов`язки як власника земельної ділянки, не залучивши до участі у справі.
У лютому 2019 року Львівська міська рада звернулась до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження у справі № 2-3887/2009.
03 липня 2019 року Личаківський районний суд м. Львова постановив ухвалу, згідно з якою відновив втрачене судове провадження у справі № 2-3887/2009.
29 липня 2019 року суддя Львівського апеляційного суду постановила ухвалу, якою поновила Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження та відкрила апеляційне провадження.
Ухвалу мотивовано тим, що Львівська міська рада не брала участі у розгляді справи № 2-3887/2009. На стадії відкриття апеляційного провадження неможливо з`ясувати, чи вирішив суд питання про права, свободи, інтереси та/або обов`язки Львівської міської ради, тому строк на апеляційне оскарження рішення суду необхідно поновити.
13 жовтня 2020 року ухвалою Львівського апеляційного суду відмовлено в задоволенні клопотання позивачки про закриття апеляційного провадження, оскільки строк на апеляційне оскарження може бути поновлений, навіть якщо апеляційну скаргу подано зі спливом річного строку з дня складення повного тексту судового рішення. При цьому процедура апеляційного оскарження визначається за процесуальними правилами, які діють на момент подання апеляційної скарги, а не на час ухвалення оскаржуваного рішення.
13 жовтня 2020 року постановою Львівського апеляційного суду скасовано рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 серпня 2009 року та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова мотивована тим, що позивачка разом з матір`ю в шестимісячний строк з дня відкриття спадщини після смерті батька подала нотаріусу заяву про відмову від спадщини. Спадщину прийняла сестра позивачки ОСОБА_4 . Тому позивачка не мала підстав для отримання у власність після смерті батька спадщини, від якої вона відмовилась.
Предметом спадкування є земельна ділянка, яка не була включена до спадкового майна, що залишилось після смерті батька. Згідно з інформацією, наданою архівним відділом Львівської міської ради в листі від 12 вересня 2018 року № 4-110003-192, відсутні відомості щодо рішення виконавчого комітету, за яким батькові земельну ділянку відвели в користування та яким керувався суд першої інстанції, ухвалюючи рішення.
На момент ухвалення рішення суду першої інстанції та подання апеляційної скарги положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не встановлювали преклюзивний річний строк для органів місцевого самоврядування на апеляційне оскарження судового рішення.
Незалежно від часу відкриття провадження у справі під час здійснення процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення; провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Оскільки Львівська міська рада не була залучена до участі у справі, то відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України суд може за умови обґрунтування причин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження поновити вказаний строк і після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
20 листопада 2020 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року й ухвалу цього ж суду від 29 липня 2019 року та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не застосували висновок, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 638/11409/15-ц і від 11 червня 2020 у справі № 2-о-192/2008, а також у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г, щодо поновлення строку на апеляційне оскарження.
Апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки не вирішив питання про правонаступництво одного з відповідачів - Львівського міського управління земельних ресурсів, яке ліквідовано, - не залучив до участі у справі належного відповідача, не повідомив його про судове засідання.
11 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду вважаючи на необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 листопада 2020 року у справі № 13/197-10, та конкретизувати висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05.
Зазначив, що існують різні підходи щодо застосування визначених у ЦПК України та Господарському процесуальному кодексі України (далі - ГПК України) у відповідній редакції строків апеляційного оскарження судових рішень. В одних випадках суди застосовують процесуальні норми, які були чинними на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, в інших - у редакції Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» (далі - Закон № 4176-VI).
За обставинами справи № 2-1678/05 орган місцевого самоврядування в серпні 2016 року оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 21 березня 2015 року. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року вказала, що обґрунтованим є застосування апеляційним судом при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою), згідно з яким установлений преклюзивний річний строк на апеляційне оскарження судових рішень органом місцевого самоврядування.
У справі № 908/1141/15-г орган державної влади у вересні 2018 року оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 04 березня 2015 року. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 21 лютого 2019 року зазначив, що обґрунтованим для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження є застосування апеляційним судом абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), згідно з яким установлений преклюзивний річний строк на апеляційне оскарження судових рішень органом державної влади.
За обставинами справи № 2-2761/09 прокурор у жовтні 2018 року оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 26 серпня 2009 року. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13 травня 2020 року вказав, що сплив на час подання апеляційної скарги передбаченого абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) строку на апеляційне оскарження судового рішення унеможливлює його поновлення. Подібно виснував Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 11 червня 2020 року у справі № 2-о-192/2008, від 09 вересня 2020 року у справі № 2-о-72/08, а також Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 2-2761/09.
У справі № 13/197-10 орган місцевого самоврядування в червні 2020 року оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 25 серпня 2010 року. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 11 червня 2020 року зазначив, що необґрунтованим є висновок апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі. Мотивував тим, що стаття 93 ГПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішення суду першої інстанції та подання апеляційної скарги) не передбачала преклюзивного річного строку для органу місцевого самоврядування на апеляційне оскарження. Тому касаційний суд скасував ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження та передав справу на новий розгляд до цього ж суду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Відповідно до пункту 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
За вимогами частини першої, другої статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції можна було подати протягом десяти днів з дня проголошення рішення; апеляційна скарга на рішення суду подавалася протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження; заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишалися без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знаходив підстав для поновлення строку, про що постановляв ухвалу.
Частина перша статті 294 ЦПК України (у редакції, що діяла до 14 грудня 2017 року включно) визначала, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення; особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, могли подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 72 ЦПК України у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, частина перша статті 126 чинної редакції ЦПК України).
ЦПК України, зокрема стаття 297 (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції), не встановлював преклюзивний строкдля подання прокурором, органом державної влади чи органом місцевого самоврядування апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Однак абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України в редакції Закону № 4176-VI передбачав, що незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляв у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення. Вказаний припис набрав чинності 15 січня 2012 року і діяв до 14 грудня 2017 року. Його метою було створення механізму, який мав гарантувати незмінюваність судових рішень, усунення можливостей зловживань правом на поновлення строків для звернення до суду щодо перегляду судових рішень, а також уникнення ситуацій, коли судове рішення переглядається через значний проміжок часу з моменту набрання ним законної сили. Близькі за змістом зміни на підставі Закону № 4176-VI були внесені до частини другої статті 93 ГПК України (щодо повернення апеляційної скарги, поданої прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення).
14 грудня 2022 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.Постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року в оскарженій частині залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком апеляційного суду, зокрема, про необхідність поновлення міськраді строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження, оскільки рада не брала участі в розгляді справи. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції та подання апеляційної скарги ЦПК України не передбачав преклюзивного річного строку для органу місцевого самоврядування на оскарження рішення. Процедура апеляційного оскарження визначається за процесуальними правилами, які діють на момент подання апеляційної скарги, а не на час ухвалення оскарженого рішення (див. постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц і у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 2-833/10).
Припис абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України в редакції Закону № 4176-VI є незастосовним. Він був відсутнім на час ухвалення рішення суду першої інстанції, а міськрада, яка діє як представник територіальної громади, що не була залученою до участі у справі, подала апеляційну скаргу після набрання 15 грудня 2017 року чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII).
Не погоджуємося з такими висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Разом з тим право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. У свою чергу право на оскарження судового рішення також обмежене встановленим строком на апеляційне чи касаційне оскарження. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.
У Рішенні Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Встановлення строків звернення до суду законом передбачено з метою дисциплінування учасників судочинства та своєчасного виконання ними передбачених процесуальним законодавством певних процесуальних дій. Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права в такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
15 січня 2012 року набрав чинності Закон № 4176-VI, яким були внесені зміни до статті 297 ЦПК України, зокрема, запроваджені відповідні обмеження у вигляді однорічного присічного строку апеляційного оскарження для органів державної влади, органів місцевого самоврядування та прокурора.
З набранням чинності вказаним Законом частину третю статті 297 ЦПК України замінено чотирма новими частинами. Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.
На підставі Закону № 4176-VI перше речення частини другої статті 93 ГПК України також викладено в іншій редакції, за якою апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення.
Зазначені зміни набрали чинності з 15 січня 2012 року, а встановлені наведеним положенням наслідки пропуску строку оскарження для прокурора, органу місцевого самоврядування та органу державної влади підлягали застосуванню судом до всіх скарг, поданих цими суб?єктами із спливом одного і більше років з моменту оголошення судового рішення без урахування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
З огляду на відсутність у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI норм, які б визначали особливості застосування встановленого ним присічного строку до апеляційного оскарження судових рішень, прийнятих до набрання ним чинності, положення Закону № 4176-VI потрібно застосовувати таким чином, аби вони не обмежували в часі право на апеляційне оскарження таких судових рішень порівняно з правом на апеляційне оскарження судових рішень, прийнятих в умовах дії Закону № 4176-VI.
Таке застосування Закону № 4176-VI передбачає, що право на апеляційне оскарження судових рішень, прийнятих до набрання ним чинності, за умови поновлення строку на подання апеляційної скарги може бути реалізоване протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом.
Таким чином, строк на апеляційне оскарження судових рішень за скаргами вказаних суб`єктів міг бути поновлений судом протягом року з дати набрання чинності частиною третьої статті 297 ЦПК України в редакції Закону № 4176-VI та не підлягав поновленню зі спливом цього строку незалежно від причин його пропуску.
Отже, зі спливом одного року з моменту набрання чинності змінами до процесуального закону, якими встановлено присічний строк на апеляційне оскарження, прокурор, орган державної влади та орган місцевого самоврядування, які не реалізували свого права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, прийнятого до вказаних змін, втрачають право на поновлення строку на подання апеляційної скарги незалежно від причин його пропуску.
У разі пропуску цього присічного строку на звернення з апеляційною скаргою прокурором, органом державної влади та органом місцевого самоврядування, які є як учасниками справи, так і особами, які не брали участі у справі, суд апеляційної інстанції зобов`язаний відмовити у відкритті апеляційного провадження.
Тобто процесуальне право визначених Законом № 4176-VI осіб (прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування незалежно від того, чи брали вони участь у справі), яке існувало на час набрання чинності цим Законом, зазнало змін, а саме для нього було встановлено присічний строк, у межах якого воно надалі існувало в умовах дії цього Закону, поки цей строк не сплив 15 січня 2013 року.
З огляду на наведене на час подання апеляційної скарги Львівська міська рада як орган місцевого самоврядування пропустила присічний строк на апеляційне оскарження, протягом якого мала право подати також обґрунтування поважних причин його пропуску.
На час звернення Львівської міської ради до суду апеляційної інстанції у цій справі передбачений законом строк на апеляційне оскарження рішення сплив та не підлягав поновленню за будь-яких причин його пропуску.
Та обставина, що чинна на час звернення до суду апеляційної інстанції редакція ЦПК України визначала інші умови застосування норм щодо присічного строку оскарження, не береться до уваги, оскільки відповідне право на апеляційне оскарження припинилося до набрання чинності цією редакцією процесуального закону.
Рішення суду першої інстанції, яке оскаржувалося Львівською міською радою в апеляційному порядку, ухвалене 07 серпня 2009 року, тобто до набрання чинності з 15 грудня 2017 року ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII.
Частинами третьою, четвертою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Закон, який установлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Пунктом 13 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII, чинній на час звернення з апеляційною скаргою, урегульовано, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Аналогічне положення містить пункт 13 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції Закону № 2147-VIII.
Отже, судові рішення, ухвалені до 15 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, які були встановлені процесуальним законом у відповідній редакції, чинній на час виникнення в особи права на оскарження, проте розгляд таких скарг у разі їх подання після 15 грудня 2017 року має здійснюватися за правилами, встановленими ЦПК України у відповідній редакції, що діє після 15 грудня 2017 року.
Таким чином, установлені положеннями ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII строки набрання законної сили судовим рішенням та на апеляційне оскарження не застосовуються до апеляційних скарг, поданих на судові рішення, прийняті до набрання чинності цим Кодексом у редакції вказаного Закону.
Апеляційні скарги, подані після 15 грудня 2017 року, розглядаються за правилами, встановленими ЦПК України у відповідній редакції після 15 грудня 2017 року.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
При цьому пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України в редакції на час звернення з апеляційною скаргою визначено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім, зокрема, випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Чинна норма ЦПК України не обмежує присічним строком право звернення з апеляційною скаргою осіб, які не брали участі у справі або не були повідомлені про розгляд справи у разі, якщо суд ухвалив рішення про їх права та законні інтереси. Але у справі брали участь Львівський міський відділ Львівської регіональної філії Центру державного земельного кадастру та Львівське міське управління земельних ресурсів, яке є структурним підрозділом Львівської міської ради.
Однак оскільки на час звернення міськради з апеляційною скаргою присічний строк, у межах якого вона мала право заявити про підстави для його поновлення, закінчився і не підлягав поновленню незалежно від причин його пропуску, визначені наведеною нормою умови не могли бути застосовані і з урахуванням того, що апелянт не брав участі у цій справі, тому що відповідне право станом на час його реалізації припинилося.
Отже, суд апеляційної інстанції не мав підстав для надання оцінки доводам міськради щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, поновлення строку на апеляційне оскарження, а у відкритті апеляційного провадження за поданою скаргою слід було відмовити.
З огляду на наведене необхідно було відступити від висновків щодо застосування пункту 13 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII (пункт 13 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції Закону № 2147-VIII) у контексті реалізації після 15 грудня 2017 року прокурором, органами державної влади та органами місцевого самоврядування права на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого до 15 січня 2012 року, викладені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 2-833/10 та Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10 листопада 2020 року у справі № 13/197-10.
Судді О. М. Ситнік
І. В. Григор'єва
