Постанова
Іменем України
15 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 202/1183/22
провадження № 61-11966св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),
стягувач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Вертелецька Тетяна Вячеславівна, на ухвалу Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська, в складі судді Кухтіна Г. О., від 10 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, в складі колегії суддів:
Максюти Ж. І., Свистунової О. В., Деркач Н. М., від 13 жовтня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог скарги
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Комунарськоговідділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - державний виконавець Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро)).
Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вона дізналася про державну реєстрацію обтяжень належного їй нерухомого майна.
У відповіді, наданій Комунарським ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) на її заяву, зазначено, що на виконанні у вказаному відділі перебував виконавчий лист № 2/0417/9140/2012, виданий 15 березня
2013 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу в розмірі
391 904, 47 грн.
За вказаним виконавчим листом Комунарський ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) неодноразово відкривав виконавчі провадження, в межах яких приймались постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. В подальшому виконавчий лист повертався у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення.
ОСОБА_1 зазначала, що останнє виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2/0417/9140/2012, виданого 15 березня 2013 року, було завершено у травні 2017 року і після повернення виконавчого документа, стягувач більше не пред`являв його до органів державної виконавчої служби для примусового виконання.
Оскільки у відділі державної виконавчої служби відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження, а матеріали всіх виконавчих проваджень знищенні у зв`язку із закінченням строків зберігання, проте начальник Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) відмовив у знятті арешту, накладеного на її майно, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати Комунарський ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро):
- скасувати арешт, накладений на все майно ОСОБА_1 постановою державного виконавця Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження від 09 липня 2013 року у ВП № 38780558;
- скасувати арешт, накладений на все майно ОСОБА_1 постановою державного виконавця Комунарського ВДВСу м. Запоріжжі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 березня 2016 року у ВП № 50408557;
- вилучити з спеціального розділу запис про обтяження нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , запис № 2073231, дата реєстрації
10 серпня 2013 року, підстава для державної реєстрації: постанова про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер 38780558, виданий 09 липня 2013 року, видавник Комунарський ВДВС, обтяжувач Комунарський ВДВС Запорізького МУЮ, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 4897023 від 10 серпня 2013 року,
ОСОБА_2 , Запорізьке МУЮ, Запорізька область.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2022 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року, в задоволенні скарги відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (зняття арешту, накладеного на майно боржника).
Правовий аналіз статей 47, 49, 50 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить, що державний виконавець зобов`язаний зняти арешт шляхом прийняття відповідної постанови у випадку закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, проте державний виконавець Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) відповідних постанов відносно боржника ОСОБА_1 не приймав, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення скарги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Вертелецька Т. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про задоволення скарги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
28 листопада 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вертелецька Т. В. подала касаційну скаргу на ухвалу Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 10 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи № 202/1183/22 із суду першої інстанції.
У січні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що повноваження державного виконавця щодо примусового виконання судового рішення та вчинення дій, спрямованих на його виконання могли здійснюватися лише у межах відкритого виконавчого провадження до його завершення
Відповідно до статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Після закінчення виконавчого провадження на підставі постанови державного виконавця від 24 травня 2017 року стягувач не пред`явив виконавчий лист до виконання, у зв`язку з чим вказаний строк сплив у травні 2020 року.
На думку заявника, збереження в завершеному виконавчому провадженні заборони на відчуження майна боржника, встановленої з метою виконання судового рішення у примусовому порядку, після спливу строку пред`явлення виконавчого листа до виконання позбавлене процесуальної мети.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві, поданому до Верховного Суду, державний виконавець Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південного МУ МЮ (м. Одеса) вважає оскаржені судові рішення законними та обґрунтованими. При цьому звертає увагу, що стягувач має право на звернення до суду із заявою про поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 13 грудня 2012 року (справа № 2/0417/9140/2012) стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 361 309, 30 грн. Вирішено питання про судові витрати. У грудні 2012 року рішення суду набрало законної сили.
У відповіді від 25 жовтня 2021 року № 70008-2-18.3-34, наданій Комунарським ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) на заяву
ОСОБА_1 , зазначено, що відносно заявника на виконанні перебували наступні виконавчі провадження:
1) виконавче провадження № 38780558 з виконання виконавчого листа
№ 2/0417/9140/2012 від 15 березня 2013 року, виданого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу в розмірі 391 904, 47 грн. 09 липня 2013 року прийнято постанову про арешт майна боржника. 19 листопада 2013 року державним виконавцем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»;
2) виконавче провадження № 42387606 з виконання виконавчого листа
№ 2/0417/9140/2012 від 15 березня 2013 року, виданого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу в розмірі 391 904, 47 грн. 17 червня 2014 року державним виконавцем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»;
3) виконавче провадження № 46202357 з виконання виконавчого листа
№ 2/0417/9140/2012 від 15 березня 2013 року, виданого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суми боргу в розмірі 391 904, 47 грн. 24 березня
2015 року державним виконавцем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»;
4) виконавче провадження № 50408557 з виконання виконавчого листа
№ 2/0417/9140/2012 від 15 березня 2013 року, виданого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суми боргу в розмірі 391 904, 47 грн. 04 березня
2016 року прийнято постанову про арешт майна боржника. 29 червня
2016 року державним виконавцем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»;
5) виконавче провадження № 52455675 з виконання виконавчого листа
№ 2/0417/9140/2012 від 15 березня 2013 року, виданого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суми боргу в розмірі 391 904, 47 грн. 24 травня
2017 року державним виконавцем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»;
6) виконавче провадження № 21053203 з виконання судового наказу
№ 2н-345 від 01 березня 2010 року, виданого Комунарським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суми боргу в розмірі 12 714,36 грн. 27 серпня 2010 року прийнято постанову про арешт майна боржника. 22 лютого 2011 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Також у відповіді зазначено, що вказані виконавчі провадження знищені, підстав для зняття арешту немає.
Доказів виконання рішення суду в справі № 2/0417/9140/2012 матеріали справи не містять.
Позиція Верховного Суду
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції, постановленої за результатами розгляду скарги на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, після її перегляду в апеляційному порядку є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
На час прийняття державним виконавцем постанови від 19 листопада
2013 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 38780558 у якому, на підставі постанови державного виконавця від 09 липня 2013 року, був накладений арешт на майно боржника, та постанови від 29 червня 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 50408557, в рамках якого на підставі постанови державного виконавця від 04 березня 2016 року був накладений арешт на майно боржника, спірні правовідносини були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV).
Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV).
Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом (частина друга статті 24 Закону № 606-XIV).
Статтею 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Отже, з огляду на наведені норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах
від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21, від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20,
від 04 листопада 2022 року у справі № 686/6010/14-ц.
Чинний Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII також передбачає право стягувача, у разі повернення йому виконавчого документу, повторно пред`явити виконавчий документ до виконання (частина п`ята статті 37Закону № 1404-VIII).
Враховуючи положення пункту 2 частини першої статті 47 Закону України № 606-XIV, повернення виконавчого документа стягувачу у разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.
За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно врахували, що постановами державного виконавця від 19 березня 2013 року та від 29 червня 2016 року виконавчий лист № 2/0417/9140/2012 повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, тобто, виконавчі провадження не є закінченими, після чого могли б наступити правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV, у вигляді зняття арешту.
За таких обставин, встановивши обставини справи, які мають значення для її вирішення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 січня
2018 року у справі № 910/8019/15; від 06 березня 2019 року у справі
№ 263/1468/17; від 01 серпня 2019 року у справі № 754/15469/16-ц,
від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У розглядуваній справі суди встановили, що заявник тривалий час не виконує рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 13 грудня 2012 року про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Узагальненні доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що після прийняття державним виконавцем постанови від 24 травня
2017 року про повернення стягувачу виконавчого листа минуло три роки, тобто, закінчився визначений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, які колегія суддів відхиляє з огляду на право ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до частини шостої статті 12 Закону № 1404-VIIIстатті 433 ЦПК України звернутись до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа.
При цьому право ОСОБА_1 на розпорядження належним їй майном без будь-яких обтяжень у вигляді арешту, може бути поновлено, зокрема, шляхом добровільного виконання рішення Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 13 грудня 2012 року в справі № 2/0417/9140/2012.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах
від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15-г та від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09.
Крім того, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із розглядуваною скаргою, не зазначає, яким саме конкретним нерухомим майном вона позбавлена можливості розпоряджатись, при тому, що виконавчий документ було повернуто з тих підстав, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Вертелецька Тетяна Вячеславівна, залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня
2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович
