Постанова

Іменем України

15 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 377/169/20

провадження № 61-13316св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Славутицька міська рада Вишгородського району Київської області,

треті особи: Відділ охорони здоров`я Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, Комунальне некомерційне підприємство «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради, Міністерство охорони здоров`я України,

розглянув у порядку письмового позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2021 року у складі судді Петришина Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від

02 червня 2021 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області про зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 1991 року ОСОБА_1 обіймав посаду керівника Державного закладу «Спеціалізована медико-санітарна частина №5 Міністерства охорони здоров`я України» (далі - ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», заклад). Його посадові обов`язки, трудові права та гарантії закріплені контрактом № 876, укладеним 24 жовтня 2016 року між ним та Міністерством охорони здоров`я України, термін дії якого закінчується 25 жовтня 2019 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 196-р від 28 березня 2018 року «Про передачу цілісного майнового комплексу державного закладу «Спеціалізована медико-санітарна частина № 5 Міністерства охорони здоров`я України» у власність територіальної громади м. Славутича», заклад був переданий до комунальної власності міської громади. 27 липня 2018 року Славутицькою міською радою Київської області прийнято рішення «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Славутича цілісного комплексу державного закладу Спеціалізована медико-санітарна частина № 5 Міністерства охорони здоров`я України». Після зміни підпорядкування закладу позивач продовжував працювати на займаній посаді начальника закладу та отримувати заробітну плату включно по листопад

2018 року.

Рішенням Славутицької міської ради Київської області від 03 жовтня 2018 року № 1184-48VII припинено діяльність ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» у зв`язку із реорганізацією шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Київської області (далі - КНП «Славутицька міська лікарня»). У жовтні та грудні 2018 року Славутицьким міським головою направлено на адресу позивача листи про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ДЗ «СМСЧ № 5 МОЗ України» з 16 листопада 2018 року та з 10 грудня 2018 року відповідно, а також запропоновано посаду лікаря-терапевта у КНП «Славутицька міська лікарня».

Згоди на переведення у новостворену лікарню на посаду лікаря-терапевта позивач не надавав. Наказ про звільнення позивача з роботи, трудова книжка позивачу не видані і розрахунок при звільненні не проведений, також позивача не призначили на жодну з посад у КНП «Славутицька міська лікарня». Листом Славутицького міського голови від 29 січня 2019 року № 05-02/59 позивачеві запропоновано звернутись до МОЗ України з приводу подальшої дії його контракту.

При цьому, у трудовий контракт жодні зміни не вносилися, питання щодо його дострокового розірвання органом управління майном не ставилося, він був чинним до дати його закінчення, тобто до 25 жовтня 2019 року. Однак, будь-якого наказу про звільнення позивача унаслідок закінчення терміну дії контракту, останній не отримав, як і не отримав ні трудову книжку, ні розрахунку за час роботи.

Також, протиправні дії та бездіяльність відповідача призвели до того, що позивач не отримував заробітну плату із 20 грудня 2018 року по 25 жовтня

2019 рік, хоча трудовий контракт був чинним та жодні зміни до нього не вносилися.

Крім цього, у зв`язку із протиправними діями та бездіяльністю відповідача позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір указаної шкоди ОСОБА_1 оцінює у 150 000 грн.

ОСОБА_1 просив:

зобов`язати Славутицьку міську раду Київської області звільнити його із посади начальника ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», у зв`язку із закінченням строку дії контракту № 876 від 24 жовтня 2016 року з 26 жовтня 2019 року;

провести з ним розрахунок при звільненні відповідно до статей 47, 116 КЗпП України;

стягнути із відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2019 рік по день видачі трудової книжки.

стягнути із відповідача на свою користь збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі недоотриманої заробітної плати, що становить 204 444,60 грн;

стягнути із відповідача на свою користь 150 000 грн моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при розгляді цієї справи встановлено, що трудова книжка ОСОБА_1 знаходиться в КНП «Славутицька міська лікарня». Із копії трудової книжки видно, що останній запис зроблений 08 серпня 2011 року про зміну назви посади позивача - начальник ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України». Записів про звільнення із займаної посади немає. Існування трудових відносин між позивачем та КНП «Славутицька міська лікарня» також підтверджується рішенням Славутицького міського суду від

20 травня 2019 року.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що свої посадові обов`язки ОСОБА_1 фактично виконував до березня 2019 року. Після цього, будь-які вимоги про дострокове розірвання трудового договору позивачем до відповідача не пред`являлися. Також не звертався позивач ні до відповідача, ні до підприємства із вимогами звільнити його у зв`язку із закінченням контракту. При цьому, суд звертає увагу на те, що звільнення працівника після закінчення строку трудового договору не є обов`язком роботодавця, а трудовий договір не припиняється, якщо трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. Враховуючи положення пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України та ті обставини, що позивач не ставив вимогу (до відповідача, підприємства чи органу управління підприємством) про припинення трудового договору, суд приходить до висновку про відсутність порушеного права позивача, яке б підлягало захисту в судовому порядку.

Позовні вимоги ОСОБА_1 пред`являє до Славутицької міської ради Київської області, посилаючись на те, що міська рада є уповноваженим органом управління КНП «Славутицька міська лікарня».

Рішенням від 27 липня 2018 року Славутицька міська рада Київської області прийняла у комунальну власність територіальної громади м. Славутича цілісний майновий комплекс ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», діяльність якого на підставі рішення Славутицької міської ради від 03 жовтня 2018 року припинено у зв`язку із реорганізацією шляхом приєднання до КНП «Славутицька міська лікарня». Рішенням Славутицької міської ради Київської області від 07 грудня 2018 року

№ 1239-51-VII затверджено статут КНП «Славутицька міська лікарня» (а. с. 30-44, т. 1). Вказаний статут діяв на час дії контракту, укладеного 24 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та Міністерством охорони здоров`я України. Так, згідно п. 7.1. вказаного статуту управління підприємством здійснює Відділ охорони здоров`я Славутицької міської ради, який виконує функції органу управління господарською діяльністю в межах та обсягах, визначених Законом України «Про місцеві самоврядування в Україні». Поточне керівництво (оперативне управління) Підприємством здійснює керівник Підприємства - головний лікар, який призначається на посаду і звільняється з неї за рішенням міського голови відповідно до порядку, визначеного чинним законодавством та відповідним рішенням Славутицької міської ради, та який відповідає кваліфікаційним вимогам МОЗ. Строк найму, права, обов`язки і відповідальність головного лікаря, умови його матеріального забезпечення, інші умови найму визначаються контрактом (п. 7.2. статуту). Відповідно до п. 7.6. статуту міський голова погоджує контракт з головним лікарем підприємства. Разом з тим, п. 7.7.4. статуту визначає, що відділ охорони здоров`я укладає та розриває контракт з головним лікарем Підприємства та здійснює контроль його виконання.

Рішенням Славутицької міської ради від 09 липня 2020 року №1926-70- VII затверджено нову редакцію статуту КНП «Славутицька міська лікарня» (а. с. 6-17, т. 2), де у пункт 7.2. внесено зміни та визначено, що поточне керівництво (оперативне управління) Підприємством здійснює керівник Підприємства - генеральний директор, який призначається на посаду і звільняється з неї у порядку, визначеному чинним законодавством України, та який відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Строк найму, права, обов`язки і відповідальність головного лікаря, умови його матеріального забезпечення, інші умови найму визначаються контрактом (п. 7.2. статуту). Пункти 7.1. та 7.7.4. Статуту залишились незмінними. Пункт 7.8.10 статуту визначає, що Генеральний директор Підприємства приймає рішення про прийняття на роботу, звільнення з роботи працівників підприємства, а також інші, передбачені законодавством про працю рішення в сфері трудових відносин, укладає трудові договори з працівниками.

Проаналізувавши зміст статуту, який є чинним на час розгляду справи, стає зрозумілим, що повноваження щодо укладення та розірвання контракту із генеральним директором КНП «Славутицька міська лікарня» належать Відділу охорони здоров`я Славутицької міської ради, а прийняття та звільнення з роботи інших працівників підприємства є компетенцією генерального директора підприємства. При цьому, як на час закінчення контракту із позивачем

(26 жовтня 2019 року), так і на даний час, до компетенції Славутицької міської ради Вишгородского району Київської не входить вирішення кадрових питань в КНП «Славутицька міська лікарня», в тому числі, відповідач не має ніяких повноважень щодо звільнення працівників підприємства, виплати їм заробітної плати, виплати середнього заробітку за час розрахунку при звільненні та інших виплат.

Тобто, навіть у випадку встановлення порушення трудових прав позивача, Славутицька міська рада Вишгородського району Київської області не є належним відповідачем у такій справі. Отже, враховуючи викладені обставини та відсутність порушення прав позивача із боку відповідача щодо звільнення із займаної посади, суд вважає позовні вимоги безпідставними.

Також необґрунтованими і безпідставними є вимоги про стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди, оскільки судом не встановлено неправомірних дій відповідача, яким завдано таку шкоду позивачу.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2021 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із відсутності порушеного права позивача, яке б підлягало захисту в судовому порядку та неналежного відповідача у справі.

Колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що позов заявлено до неналежного відповідача. Відповідно до змісту статуту, який є чинним на час розгляду справи, повноваження, щодо укладення та розірвання контракту із генеральним директором КНП «Славутицька міська лікарня» належать Відділу охорони здоров`я Славутицької міської ради, а прийняття та звільнення з роботи інших працівників підприємства є компетенцією генерального директора підприємства. При цьому, як на час закінчення контракту із позивачем

(26 жовтня 2019 року) так і на час розгляду справи, до компетенції Славутицької міської ради Вишгородського району Київської не входить вирішення кадрових питань в КНП «Славутицька міська лікарня», в тому числі, відповідач не має ніяких повноважень щодо звільнення працівників підприємства, виплати їм заробітної плати, виплати середнього заробітку за час розрахунку при звільненні та інших виплат.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом залишено поза увагою п. 7.2 статуту КПН «Славутицька міська лікарня», яким передбачено, що поточне керівництво Підприємством здійснює керівник підприємства - головний лікар, який призначається на посаду та звільняється з неї за рішенням міського голови відповідно до порядку, визначеного чинним законодавством та відповідним рішенням Славутицької міської ради колегією суддів відхиляється, оскільки пунктом 7.7.4 статуту встановлено, що відділ охорони здоров`я укладає та розриває контракт з головним лікарем Підприємства. Посилання на те, що порядок призначення та звільнення очільника закладу є безпосередньою компетенцією відповідача спростовується наведеним.

Разом із тим, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність порушеного права позивача, яке б підлягало захисту в судовому порядку, оскільки позивач не ставив вимогу (до відповідача, підприємства чи органу управління підприємством) про припинення трудового договору, так як за умови вірного обрання способу захисту порушене право підлягає захисту.

Аргументи учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів і ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду в частині неналежного обрання відповідача у справі не відповідають дійсним обставинам справи та дослідженим у ході розгляду доказам. Судом неправильно застосовано статті 21, 36 КЗпП України, статті 264, 265, 367 ЦПК України та за неврахування правових висновків Верховного Суду, висловлених у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 300/223/18 (про те, що саме власнику закладу (орган управління майном) належить право прийняти рішення про укладання контракту з керівником медичного закладу).

Підставами припинення трудового договору, зокрема, є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення 2 частини першої статті 36 КЗпП України). Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підлизував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом. Укладаючи контракт від

24 жовтня 2016 року № 876, на погоджених сторонами умовах, останні реалізували їх право, надане частиною третьою статті 21 КЗпП України, на встановлення угодою сторін особливої форми трудового договору, в якому визначили строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового. Протягом дії контракту жодна із сторін не оскаржувала умови контракту та не ініціювала внесення змін та доповнень до положень контракту, які погоджені сторонами.

З огляду на те, що діючим контрактом передбачено, що його укладення та розірвання (припинення) є виключними повноваженнями органу управління майном, позиція судів обох інстанцій про неналежність відповідача є безпідставною та необґрунтованою, оскільки органом управління майном КНП «Славутицька міська лікарня» (правонаступник ДЗ «СМСЧ № 5» МОЗ України) є безпосередньо Славутицька міська рада.

У порушення вказаних вимог процесуального законодавства судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних рішеннях при дослідженні статуту КНП «Славутицька міська лікарня» не враховано положення п. 7.2 (чинного на час звернення із даним позовом), відповідно до якого: - поточне керівництво (оперативне управління) Підприємством здійснює керівник Підприємства - головний лікар, який призначається на посаду і звільняється з неї за рішенням міського голови відповідно до порядку, визначеного чинним законодавством та відповідним рішенням Славутицької міської ради, та який відповідає кваліфікаційним вимогам МОЗ. Водночас суди обох інстанцій приймають до уваги статут у редакції, яка затверджена після подачі позову. Також необхідно звернути увагу, що міською радою положення статуту КНП «Славутицька міська лікарня» у період 2018 по 2020 році, в частині щодо призначення та звільнення очільника закладу змінювався тричі. Тобто, визначення порядку призначення та звільнення керівника закладу є безпосередньою компетенцією відповідача, який ці функції реалізовує, у тому числі у вигляді закріплення в cтатуті механізму реалізації функцій власника та/але шляхом делегування певних повноважень іншому підконтрольному органу (посадовій особі).

Також є безпідставними висновки судів, що до компетенції Славутицької міської ради Вишгородського району Київської не входить вирішення кадрових питань КНП «Славутицька міська лікарня», відповідач не має ніяких повноважень щодо звільнення працівників підприємства, виплати їм заробітної плати, виплати середнього заробітку за час розрахунку при звільненні та інших виплат, оскільки спірні правовідносини стосуються контрактних трудових правовідносин, що виникли між органом управління майном та керівником медичного закладу. В свою чергу абсурдним вбачається можливість звільнення генеральним директором КНП «Славутицька міська лікарня» позивача з посади начальника ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України».

При цьому, вважаючи, що після внесення змін до статуту КНП «Славутицька міська лікарня» повноваження щодо звільнення позивача перейшли до Відділу охорони здоров`я Славутицької міської ради Київської області, суди обох інстанцій у порушення статті 55 ЦПК України не залучили правонаступника до розгляду справи.

Натомість, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення основоположних принципів цивільного судочинства щодо рівності та змагальності сторін, незважаючи на позбавлення позивача роботи та заробітної плати; незаконне збереження у комунальному підприємстві трудової книжки без відповідних записів, у зв`язку із чим відсутня можливість зробити перерахунок пенсії та працевлаштуватися на іншу роботу, суд прийняв до уваги лише позицію відповідача у справі та дійшов неправомірного висновку про відсутність порушеного права позивача у зв`язку із чим відмовив у задоволенні позову. Внаслідок постановлення рішення про відмову у задоволенні позову позивача триває порушення його права на працю, він позбавлений можливості працевлаштуватись з огляду на те, що в силу протиправних, узгоджених дій відповідачів досі трудова книжка зберігається у КНП «Славутицька міська лікарня». Незважаючи на те, що комунальне підприємство є правонаступником ДЗ «СМСЧ № 5 МОЗ України», будь-яких записів про переведення чи призначення на іншу посаду трудова книжка не містить.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 300/223/18).

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи із повідомленням сторін про час і місце розгляду справи відмовлено.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 24 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та Міністерством охорони здоров`я України укладено контракт № 876 про призначення позивача на посаду начальника ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України». Строк дії контракту становить з 25 жовтня 2016 року по 25 жовтня 2019 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 196-р «Про передачу цілісного майнового комплексу державного закладу «Спеціалізована медико-санітарна частина № 5 Міністерства охорони здоров`я України» у власність територіальної громади м. Славутича» передано цілісний майновий комплекс ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», у власність територіальної громади м. Славутича (Київська область).

Рішенням від 27 липня 2018 року Славутицька міська рада Київської області прийняла у комунальну власність територіальної громади м. Славутича цілісний майновий комплекс ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», затверджено його статут в новій редакції, відповідно до якого уповноваженим органом управління закладу є Славутицька міська рада Київської області.

Згідно рішення Славутицької міської ради Київської області від 10 вересня

2018 року № 1147-47-VII «Про реорганізацію Державного закладу «Спеціалізована медико-санітарна частина № 5 Міністерства охорони здоров`я України» шляхом приєднання до КНП «Славутицька міська лікарня» припинено діяльність ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» у зв`язку з реорганізацією та встановлено, що КНП «Славутицька міська лікарня» є правонаступником майна, прав та обов`язків реорганізованого шляхом приєднання ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України».

13 вересня 2018 року на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення

№ 01-16/1865, яке підписане міським горловою Славутицької міської ради Київської області, та в якому ОСОБА_1 попереджено про звільнення із займаної посади з 16 листопада 2018 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП. Також, у вказаному повідомленні позивачу запропоновано перевестися на вакантну посаду лікаря терапевта цього підприємства.

Згідно повідомлення міського голови від 05 жовтня 2018 року № 01-16/2017, адресованого начальнику ДЗ «СМСЧ № 5 МОЗ України» ОСОБА_1 , його попереджено про наступне звільнення з посади 10 грудня 2018 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, а також відповідно до штатного розпису КНП «Славутицька міська лікарня», запропоновано переведення на вакантну посаду лікаря терапевта цього підприємства.

15 листопада 2018 року виконавчим комітетом Славутицької міської ради Київської області прийнято рішення № 677 про проведення конкурсу на зайняття посади головного лікаря КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Київської області та створення конкурсної комісії.

Згідно повідомлення міського голови № 05-03/2370 від 26 листопада 2018 року, адресованого начальнику ДЗ «СМСЧ № 5 МОЗ України» ОСОБА_1 , його повідомлено про звільнення з посади 10 грудня 2018 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України та запропоновано переведення на вакантну посаду лікаря-терапевта КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Київської області. Крім того, запропоновано взяти участь у конкурсі на посаду головного лікаря підприємства, відповідно до чинного законодавства.

11 грудня 2018 року між начальником відділу охорони здоров`я Славутицької міської ради Київської області Шуригіною Н. М. та ОСОБА_3 укладено контракт про призначення на посаду головного лікаря КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Київської області, який погоджено Славутицьким міським головою.

Рішенням Славутицької міської ради Київської області від 07 грудня 2018 року

№ 1239-51-VII затверджено статут КНП «Славутицька міська лікарня».

Згідно п. 7.1. вказаного статуту управління підприємством здійснює Відділ охорони здоров`я Славутицької міської ради, який виконує функції органу управління господарською діяльністю в межах та обсягах, визначених Законом України «Про місцеві самоврядування в Україні».

Згідно п. 7.2. поточне керівництво (оперативне управління) Підприємством здійснює керівник Підприємства - головний лікар, який призначається на посаду і звільняється з неї за рішенням міського голови відповідно до порядку, визначеного чинним законодавством та відповідним рішенням Славутицької міської ради, та який відповідає кваліфікаційним вимогам МОЗ. Строк найму, права, обов`язки і відповідальність головного лікаря, умови його матеріального забезпечення, інші умови найму визначаються контрактом.

Відповідно до п. 7.6. статуту міський голова погоджує контракт з головним лікарем підприємства.

П. 7.7.4. статуту визначає, що відділ охорони здоров`я укладає та розриває контракт з головним лікарем Підприємства та здійснює контроль його виконанням.

Згідно даних, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Відділ охорони здоров`я Славутицької міської ради Київської області є окремою юридичною особою.

21 січня 2019 року позивачем направлено лист, адресований головному лікарю КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Київської області ОСОБА_3 та міському голові Фомічеву Ю. К., в якому він просив роз`яснити чи перебуває він у трудових відносинах з КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Київської області.

Відповідно до листа Славутицького міського голови Фомічева Ю. К. від 29 січня 2019 року № 05-02/59 позивачеві роз`яснено, що згідно статей 36, 40, 49-2 КЗпП України, частини першої статті 104, статті 105 ЦК України та рішення Славутицької міської ради Київської області від 03 жовтня 2018 року, працівники ДЗ «СМСЧ № 5 МОЗ України» зараховані до облікового складу працівників КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Київської області із збереженням посади, умов та фонду оплати праці з 18 грудня 2018 року. Оригінал одного з примірників контракту начальника ДЗ «СМСЧ № 5 МОЗ України» ОСОБА_1 від 24 жовтня 2016 року № 876, термін дії якого до

25 жовтня 2019 року, знаходиться у Міністерстві охорони здоров`я України. Для з`ясування подальшої дії контракту та його фінансового забезпечення запропоновано звернутися до Міністерства охорони здоров`я України.

У березні 2019 року позивач звертався до Славутицького міського суду Київської області із позовом до Славутицької міської ради Київської області, КНП «Славутицька міська лікарня», Відділу охорони здоров`я Славутицької міської ради Київської області, третя особа Міністерство охорони здоров`я України, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 20 травня

2019 року у справі № 377/211/19 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відмову у задоволенні позову суд мотивував тим, що у матеріалах справи відсутні накази про звільнення позивача із роботи та про його переведення на іншу посаду, а отже, обставин про незаконне звільнення чи незаконне переведення судом не встановлено, тому відсутні підстави для поновлення позивача на посаді. Указане рішення набрало законної сили.

Рішенням Славутицької міської ради від 09 липня 2020 року № 1926-70-VII затверджено нову редакцію статуту КНП «Славутицька міська лікарня», де у пункт 7.2. внесено зміни та визначено, що поточне керівництво (оперативне управління) Підприємством здійснює керівник Підприємства - генеральний директор, який призначається на посаду і звільняється з неї у порядку, визначеному чинним законодавством України, та який відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Строк найму, права, обов`язки і відповідальність головного лікаря, умови його матеріального забезпечення, інші умови найму визначаються контрактом. Пункти 7.1. та 7.7.4. статуту залишились незмінними. Пункт 7.8.10 статуту визначає, що Генеральний директор Підприємства приймає рішення про прийняття на роботу, звільнення з роботи працівників підприємства, а також інші, передбачені законодавством про працю рішення в сфері трудових відносин, укладає трудові договори з працівниками.

Трудова книжка ОСОБА_1 знаходиться в КНП «Славутицька міська лікарня». Із копії трудової книжки видно, що останній запис зроблений 08 серпня 2011 року про зміну назви посади позивача - начальник ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України». Записів про звільнення із займаної посади немає.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що свої посадові обов`язки ОСОБА_1 фактично виконував до березня 2019 року. Після цього, будь-які вимоги про дострокове розірвання трудового договору позивачем до відповідача не пред`являлися. Також не звертався позивач ні до відповідача, ні до підприємства із вимогами звільнити його у зв`язку із закінченням контракту.

Позиція Верховного Суду

Щодо вимог про зобов`язання звільнити із посади у зв`язку із закінченням строку дії контракту

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 КонституціїУкраїни).

Згідно з частинами першою, третьою статті 21 КЗпП України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

У частинах третій та четвертій статті 36 КЗпП України визначено, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку його дії не потребує заяви чи будь-якого волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Тому контракт припиняється за закінченням строку його дії. Винятком з цього правила є фактичне продовження трудових відносини, коли жодна з сторін за закінченням строку дії трудового договору не поставила вимогу про їх припинення.У такому випадку дія трудового договору вважається продовженою на невизначений строк (стаття 39-1 КЗпП України), а у випадку, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк - на строк, передбачений законодавчими актами.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника (частини перша, друга статті 47 КЗпП України).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (частина п`ята статті 235 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року в справі № 300/223/18 (провадження № 61-163св19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:

«система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Зазначеним законом встановлено обсяг та розподіл повноважень між виконавчими органами місцевого самоврядування та міськими радами, як колегіальними органами. Структура установ, організацій та підприємств у державі передбачає як державну так і комунальну форму власності. В залежності від форми власності відповідного підприємства, закладу тощо, і визначається орган управління цим підприємство або закладом. Порядок передачі об`єктів державної власності до комунальної власності визначається постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 року «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» № 1482. Отримавши об`єкт державної власності до комунальної власності, орган управління комунальною власністю здійснює нову реєстрацію цього об`єкта. У зв`язку з передачею за рішенням власника можуть змінюватись штатний розпис, трудові функції працівників, та інше. У подальшому діяльність такого закладу, підприємства здійснюється у відповідності до законодавства, що регулює діяльність комунальних підприємств та/або закладів.

Отже, у зв`язку з передачею медичного закладу до об`єктів комунальної власності можуть відбуватись зміни в організації роботи цього закладу. При цьому можуть бути змінені умови праці. Судами становлено, що у зв`язку з передачею до об`єктів комунальної власності відбулись зміни в організації роботи медичного закладу. Затверджено новий штатний розпис, структура закладу, змінились органи, які здійснюють управління цим закладом. Відповідно до частин сьомої-дев`ятої статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров`я керівником закладу охорони здоров`я незалежно від форми власності може бути призначено лише особу, яка відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Керівники державних та комунальних закладів охорони здоров`я призначаються на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров`я на конкурсній основі шляхом укладання з ними контракту на строк від трьох до п`яти років. Порядок проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров`я та порядок укладання контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров`я, а також типова форма такого контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень статуту Комунального закладу «Воловецької центральної районної лікарні Воловецької районної ради», головний лікар призначається на посаду рішенням сесії Воловецької районної ради Закарпатської області, прийнятому на її пленарному засіданні шляхом укладення з ним контракту на строк від трьох до п`яти років. Порядок призначення та звільнення головного лікаря, укладення з ним контракту, а також форма такого контракту затверджується Засновником відповідно до чинного законодавства. Отже, саме власник закладу має право прийняти рішення про укладання контракту з очільником медичного закладу. Встановлено, що 12 січня 2018 року Воловецькою райрадою було направлено позивачу повідомлення № 11 про зміну істотних умов праці, які полягають в укладені строкового трудового договору у формі контракту, які мали бути впроваджені через два місяці з часу ознайомлення ОСОБА_1 з повідомленням. Приймаючи рішення про відмову у задоволені позивних вимог, суд виходив з того, що позивач погодися на укладання з ним контракту, власноруч написав заяву про згоду на укладання контракту. Однак працедавець, який є колегіальним органом, та приймає рішення шляхом голосування на сесіях районною ради, не прийняв рішення про укладання такого контракту. Пунктом 20 частини першої статті 43 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються в установленому законом порядку питання щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників. Призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу охорони здоров`я здійснюються відповідно до законодавства.

Відтак, повноваження щодо прийнятті рішень про укладання контрактів з керівниками комунальних закладів належать виключно органу місцевого самоврядування і не можуть бути замінено рішення будь - якого іншого органу».

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається:

суди встановили, що строк дії контракту № 876, згідно якого ОСОБА_1 призначений на посаду начальника ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», закінчився

25 жовтня 2019 року; згідно з пунктом 1.2. статуту ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» у редакції від 27 липня 2018 року, чинній на час передачі закладу у власність територіальної громади м. Славутича,уповноваженим органом управління закладу є Славутицька міська рада Київської області (т. 1, а. с. 22 зворот); положеннями статуту КНП «Славутицька міська лікарня» у редакції від 07 грудня 2018 року, чинній на час закінчення строку дії контракту позивача, не передбачено особливостей звільнення за посадою саме начальника ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», яку обіймав позивач;

представник позивача пояснив, що свої посадові обов`язки ОСОБА_1 фактично виконував до березня 2019 року. Зазначена обставинна не спростована та не заперечувалась відповідачем. Тобто на момент закінчення

25 жовтня 2019 року строкудії контракту трудові відносини за цим контрактом фактично припинились, проте рішення про таке припинення відповідачем не прийнято, відповідно, наказ про звільнення позивача у зв`язку із закінченням строку дії контрактуне видавався, трудова книжка ОСОБА_1 не видана.

За таким обставин відповідач не виконав свого обов`язку щодо прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку дії контракту № 876 від 24 жовтня 2016 року з 26 жовтня 2019 рокуза пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, тому право позивача на припинення трудового договорує порушеним. Суди зробили помилкові висновки, що трудові відносини з ОСОБА_1 за контрактом № 876 не припинені, а Славутицька міська рада Вишгородського району Київської області не є належним відповідачем за вимогою позову в цій частині. У зв?язку з цим є помилковим і висновок апеляційного суду, що належним способом захисту порушеного права позивача є вимога до відповідача, підприємства чи органу управління підприємством про припинення трудового договору.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб. Тому за встановлених судами обставин та з урахуванням вимог частини другої статті 5 ЦПК України ефективним способом захисту прав позивача є визнання припиненими трудових відносин між сторонами у зв`язку із закінченням строку дії контракту № 876 від 24 жовтня 2016 року з 26 жовтня 2019 року, в зв?язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Схожі висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 668/15258/15-ц (провадження № 61-863св17), від 05 вересня

2018 року у справі № 552/4015/15-ц (провадження № 61-8981св18), від 22 травня 2019 року у справі № 757/61865/16-ц (провадження № 61-33113св18), від

14 липня 2021 року у справі № 205/8103/18 (провадження № 61-4388св20).

Щодо вимог про проведення розрахунку при звільненні, стягнення середнього заробітку

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 733/1093/21 (провадження № 61-5550св22) вказано, що «при зверненні із позовом ОСОБА_2 просила, зокрема, стягнути з Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 31 серпня 2021 року до дня поновлення на роботі; при відмові у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд зазначив, що фінансове забезпечення Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради, в тому числі виплату заробітної плати, покладено на відділ освіти Ічнянської міської ради, який не було залучено до участі у справі співвідповідачем; апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах із Більмачівською гімназією Ічнянської міської ради і саме на Більмачівську гімназію Ічнянської міської ради як роботодавця покладено передбачений статтею 21 КЗпП України обов`язок виплачувати працівникові заробітну плату; за таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що належним відповідачем за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є відділ освіти Ічнянської міської ради».

Тому позовні вимоги про проведення розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день видачі трудової книжки стосуються прав та обов`язків КНП «Славутицька міська лікарня» як особи, за рахунок якої можливо задовольнити ці позовні вимоги. Разом із тим, вказана особа залучена до участі у справі лише як третя особа, клопотань про залучення міської лікарні співвідповідачем позивач не заявляв, а пред`явлення позову за неналежного суб`єктного складу відповідачів є самостійною підставою відмови у позові. При цьому суди помилилися зазначивши, що належним відповідачем є відділ охорони здоров`я Славутицької міської ради.

Щодо вимог про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі недоотриманої заробітної плати

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (стаття 623 ЦК України).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження

№ 14-79цс18)).

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок, відповідач доводить відсутність протиправності та вину (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).

У справі, що переглядається, доводи позивача та установлені судами обставини, не дають підстав для висновку про доведеність позивачем наявності завданих відповідачем збитків у вигляді упущеної вигоди, тому немає підстав для задоволення позову в цій справі.При цьому суди не мотивували підстав відмови у задоволенні цієї вимоги.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зроблено висновок, що «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі

№ 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що «абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».

У цій справі Верховний Суд зробив висновок про порушення відповідачемтрудових прав позивача у зв`язку з невиконання обов`язку звільнити його у зв`язку із закінченням строку дії контракту, негативні наслідки такого порушення безперечно призвели до його моральних страждань. Між тим, позивач обсяг завданої йому моральної шкоди пов`язував також з іншими порушенням його прав, у зв`язку з якими у задоволенні його позовних вимог відмовлено, тому виходячи з обґрунтованості позову щодо наявності такої шкоди саме у зв?язку з порушенням трудових прав позивача відповідачем, засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає необхідним визначити розмір компенсації моральної шкоди на рівні 5 000 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року у справі

№ 733/1093/21 (провадження № 61-5550св22) та від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21), Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого

2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнати припиненими трудові відносини, що виникли на підставіконтракту

№ 876 від 24 жовтня 2016 року між Славутицькою міською радою Вишгородського району Київської області та начальником Державного закладу «Спеціалізована медико-санітарна частина № 5 Міністерства охорони здоров`я» ОСОБА_1, згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, з 26 жовтня 2019 року.

Стягнути із Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на користь ОСОБА_1 5 000 грн компенсації моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області відмовити.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук