ОКРЕМА ДУМКА

02 лютого 2023 року

м. Київ

справа №990/38/22

адміністративне провадження №П/990/38/22

Постановою Верховного Суду від 19 січня 2023 року у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючий суддя - Стародуб О.П., судді - Берназюк Я.О., Коваленко Н.В., Рибачук А.І., Чиркін С.М. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними та скасування рішень.

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) викладаю окрему думку.

Короткий зміст позовних вимог та обґрунтувань

08.02.2022 ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 11.01.2022 №17/0/15-22 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України;

визнати протиправною та скасувати ухвалу Вищої ради правосуддя № 6/0/18-22 від 17.01.2022 про залишення без розгляду заяв ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва та зобов`язати Вищу раду правосуддя розглянути заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку.

За твердженням позивачки, у відповідача при ухваленні рішення № 17/0/15-22 від 11.02.2022 не було фактичних підстав застосовувати пункт 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Вищу раду правосуддя», оскільки Верховною Радою України рішення за поданням Вищої ради юстиції вже було прийняте.

Також стверджує, що оскаржене рішення не містить мотивів саме щодо встановлення та наявності з боку позивачки факту вчинення істотного дисциплінарного проступку. На думку позивачки, чинність рішення ВРЮ №709/0/15-16 від 31.03.2016 не звільняє ВРП від обов`язку винесення саме повноцінного вмотивованого рішення.

ОСОБА_1 покликається на порушення процедури ухвалення рішення ВРП №17/0/15-22 від 11.01.2022 в частині дотримання строків притягнення судді до відповідальності та розгляду питання про звільнення у її відсутності.

Позивачка наголошує, що відповідачем здійснено її повторне переслідування з повторним застосуванням санкції, а також проігноровано її клопотання про відкладення розгляду питання про її звільнення на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та без її участі, без права на надання пояснень, ухвалено оскаржуване рішення.

Стислий виклад рішення Верховного Суду

У ході розгляду справи судом установлено, що Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів обласних та Київського міського судів України» від 21.11.1992 № 2815-XII ОСОБА_1 обрана членом Київського міського суду.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 26.12.2002 № 413-IV ОСОБА_1 обрана безстроково на посаду судді Апеляційного суду міста Києва.

08.04.2014 прийнято Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі Закон 1188-VII).

На підставі висновку Вищої ради юстиції про обґрунтованість висновку ТСК з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 10.06.2015 № 57/02-15, Вища рада юстиції 31.03.2016 ухвалила рішення № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення у тому числі (…) з посади судді Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги (далі подання або рішення № 709/0/15-16).

Постановою Вищого адміністративного суду України від 09.06.2016 (справа № 800/268/16) скасовано рішення Вищої ради юстиції від 31.03.2016 № 709/0/15-16.

Постановою Верховного Суду України від 22.11.2016 рішення суду першої інстанції у справі № 800/268/16 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Рішенням Верховного Суду від 14.05.2018 (справа № 800/17/17 (800/268/16)) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, яке постановою від 07.02.2019 Велика Палата Верховного Суду залишила без змін.

06.06.2016 Вища рада юстиції внесла до Верховної Ради України подання «Про звільнення суддів з посад» у зв`язку з порушенням присяги суддів, у тому числі (…) ОСОБА_1 ..

У поданні зазначено, що таке прийнято на підставі рішення Вищої ради юстиції від 31.03.2016 № 709/0/15-16.

29.09.2016 Верховна Рада України прийняла постанову №1626-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв`язку із порушенням присяги на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.12.2019 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29.09.2016 № 1626-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

У подальшому Верховна Рада України листом від 29.10.2021 № 04-26/17-2021/334383 надіслала Вищій раді правосуддя подання Вищої ради юстиції від 06.06.2016 № 53/0/12-16 про звільнення, зокрема, судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги.

17.11.2021 позивачка подала до ВРП нову заяву про звільнення її у відставку з посади судді на підставі пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.

11.01.2022 Вища рада правосуддя прийняла рішення № 17/0/15-22 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

17.01.2022 Вища рада правосуддя постановила ухвалу № 6/0/18-22 про залишення без розгляду заяв ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку, у зв`язку з ухваленим 11.01.2022 рішенням Вищої ради правосуддя.

Уважаючи рішення ВРП № 17/0/15-22 від 11.01.2022 та ухвалу ВРП № 6/0/18-22 від 17.01.2022 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернулась до суду.

Судом установлено, що про засідання 11.01.2022 позивачка була повідомлена 31.12.2021, відповідачем у задоволенні клопотання про відкладення розгляду її питання відмовлено, матеріали про звільнення розглянуто відповідно до вимог абзацу другого частини третьої статті 56 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі також Закон № 1798-VIII).

На підставі частини першої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

Частиною другою статті 57 Закону №1798-VIII передбачено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Також Суд наголосив, що оскаржене рішення ВРП містить конкретну підставу звільнення визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

Так, підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді слугувало рішення ВРЮ від 31.03.2016 року № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.

Підставою для ухвалення вказаного рішення в частині позивача стали допущені порушення норм чинного законодавства України під час розгляду у лютому 2014 року 9 ухвал про залишення без змін ухвал слідчих суддів про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту.

У вказаному рішенні ВРЮ встановила, що, судді апеляційного суду, у тому числі (…) суддя ОСОБА_1 , не дотрималася присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

На думку відповідача, з якою погодився суд, допущені суддею порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у її об`єктивності та неупередженості.

Вказане рішення ВРЮ було предметом судового розгляду. Рішенням Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 800/17/17 (800/268/16) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, яке постановою від 07.02.2019 Велика Палата Верховного Суду залишила без змін.

Постановляючи зазначені рішення Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду погодились з висновком ВРЮ про те, що грубі порушення законодавства, допущені суддею ОСОБА_1 , порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя і були правильно кваліфіковані як порушення присяги. Стягнення у вигляді внесення подання ВРЮ про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з огляду на негативні наслідки, зумовлені невиконанням суддею вимог процесуального закону.

Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду визнали обґрунтованим висновок ВРЮ про те, що ОСОБА_1 під час розгляду справ про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту не забезпечила всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин у цих справах і вирішення їх відповідно до закону та дійшли висновку щодо правомірності рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді за порушення присяги.

Також суд наголосив, що у справі 800/268/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про дотримання ВРЮ строку для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Мотиви окремої думки

Щодо мотивів ухвалення рішення ВРП №17/0/15-22 від 11.02.2022.

В обґрунтування протиправності рішення ВРП №17/0/15-22 від 11.02.2022 позивачка у тому числі (…) покликається на відсутність мотивів та встановлення саме відповідачем факту вчинення ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку.

На спростування цього твердження у постанові від 19 січня 2023 року зазначено, що, оцінюючи оскаржуване рішення ВРП на предмет його відповідності пункту 3 частини другої статті 57 Закону №1798-VIII, Суд вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

Проте рішення ВРП № 17/0/15-22 мотивовано лише наявністю судового рішення, яким скасовано постанову ВРУ про звільнення судді із займаної посади, та чинністю рішення Вищої ради юстиції, яка 31.03.2016 прийняла рішення №709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення, у тому числі (…) ОСОБА_1 , з посади судді Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.

Своєю чергою частина шоста статті 56 глави 6 розділу ІІ Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII покладає на ВРП обов`язок ухвалити вмотивоване рішення за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України.

Частиною другою статті 115 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі також № 1402-VIII) також встановлено, що факти, які свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).

Відповідно до частини другої статті 57 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Отже, на ВРП покладається обов`язок навести мотиви, з яких вона дійшла певних висновків, та відповідні їм підстави при вирішенні питання про звільнення судді. Наявність такої вимоги про здійснення перевірки мотивів і підстав на цій стадії обумовлена необхідністю забезпечити таку процедуру, яка гарантує об`єктивний та ретельний розгляд питання про притягнення судді до найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, та запобігти можливим зловживанням дисциплінарними провадженнями.

За такого правового регулювання ВРП, як повноважний орган для розгляду питання щодо звільнення судді з посади мав самостійно встановлювати всі факти, які свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку ОСОБА_1 та в рішенні ВРП №17/0/15-22 відобразити власні висновки щодо того, які саме дії судді свідчать про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, навести мотиви та аргументи притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Щодо строку застосування дисциплінарного стягнення.

Надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 стосовно недотримання Вищою радою правосуддя строку застосування стягнення, суд дійшов висновку, що строк не пропущений із посиланням на практику, сформовану Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14.05.2020 № 9901/187/19 та від 25.06.2020 № 9901/103/19.

У цих справах при розгляді спорів з наближеними правовідносинами Велика Палата дійшла висновку, що строк притягнення насамперед застосовується до рішення ВРЮ, яким встановлюються факти про порушення суддею присяги, та притягнення до відповідальності із подальшим зверненням до уповноваженого органу з поданням про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, відтак строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може застосовуватися при подальшій реалізації вказаного рішення ВРЮ.

Також у постанові від 19 січня 2023 року Суд наголосив, що у справі № 800/268/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про дотримання ВРЮ при ухваленні рішення від 31.03.2016 № 709/0/15-16 строку для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

За висновками у цих справах, трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності має обраховуватися з дати вчинення суддею дій, які стали підставою звільнення позивача з посади судді до дати ухвалення Вищою радою юстиції відповідного рішення. При цьому зазначено, що рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади, не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі, за своєю суттю таке рішення є кадровим.

Вважаю, що такий висновок Верховного Суду у справі № 990/38/22 у частині щодо застосування строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не в повній мірі відповідає вимогам закону.

У ході розгляду справи № 800/268/16, предметом оскарження в якій було рішення Вищої ради юстиції від 31.03.2016 № 709/0/15-16 у частині внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва, було встановлено, що дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення позивачки з посади судді, були вчинені ним у грудні 2013 - лютому 2014 років, а рішення про застосування щодо нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ухвалене Вищою радою правосуддя 31.03.2016.

Насамперед, звертає на себе увагу той факт, що рішення у справах № 9901/187/19 та № 9901/103/19, були ухвалені зі значною кількістю окремих думок суддів Великої Палати Верховного Суду, у яких саме йшлось про сплив передбаченого законом строку для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Водночас за сталою судовою практикою, закріпленою у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду, у тому числі у постановах від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 05 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 21 червня 2018 року у справі № 11-272сап18, від 21 червня 2018 року у справі № 11-78сап18, від 01 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18)), строком для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді є три роки з дня порушення присяги без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Наведена судова практика також існувала на момент прийняття рішення у справі № 990/38/22.

Норми Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

У цьому контексті показовим є рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» у пункті 139 якого суд констатував таке.

Хоча Суд не вважає за належне вказувати на те, наскільки тривалим повинен бути строк давності, він вважає, що такий підхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, становить серйозну загрозу принципові юридичної визначеності.

У подальшому Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» викладено Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.

За приписами частини четвертої статті 96 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у зазначеній редакції дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

У частині одинадцятій статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII у редакції, чинній на час прийняття ВРП оскаржуваного рішення від 14 березня 2019 року № 757/0/15-19, закріплено аналогічну норму, згідно з якою дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Загально відомо, що розвиток законодавства в частині запровадження строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності пов`язаний в значній мірі із висновками сформованими в рішенні ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України».

Тобто, на час повторного ухвалення ВРП рішення про застосування до позивачки дисциплінарного стягнення на підставі рішення Вищої ради юстиції від 31.03.2016 № 709/0/15-16 діяв присічний трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з дня вчинення проступку.

Відповідач в силу положень статті 58 Конституції України повинен був застосувати трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки його застосування є заходом, який покращує становище судді порівняно з нормою, яка діяла на час інкримінованих судді ОСОБА_1 порушень, з якими відповідач пов`язував її звільнення з посади судді.

Своєю чергою відповідно до пункту 3 частини другої статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване якщо рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Отже, застосовуючи щодо позивачки такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з посади судді, відповідачу необхідно було також вирішити питання щодо дотримання передбаченого законом строку та мотивувати в цій частині прийняте рішення.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що дисциплінарне стягнення щодо позивачки застосоване після спливу передбаченого законом строку, однак в цій частині рішення відповідача не містить належних мотивів.

Отже, враховуючи встановлені у цій справі фактичні обставини, характер спірних правовідносин та норми законодавства, які їх регулюють, вважаю, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач хоч і діяв на підставі та в межах, визначених Конституцією та Законами України повноважень, однак без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Водночас строк, протягом якого до судді може бути застосоване дисциплінарне стягнення, передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», і такий строк відноситься до процедурних гарантій, стосується усієї процедури притягнення судді до відповідальності, і в силу вимог закону, підлягає обов`язковому застосуванню саме під час вирішення питання застосування дисциплінарного стягнення.

Враховуючи, що законом, чинним на час прийняття рішення про звільнення позивача з посади судді, передбачено трирічний строк застосування щодо судді дисциплінарного стягнення, відповідачу, під час вирішення питання про звільнення позивача з посади судді, необхідно було застосувати цей строк, передбачений частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Рішення Вищої ради юстиції за наслідками дисциплінарного провадження було ухвалене ще 31.03.2016, і таке рішення було предметом самостійного судового розгляду, однак рішення № 17/0/15-22 про звільнення позивачки з посади судді ухвалене Вищою радою правосуддя лише 11.01.2022 року і саме цим рішенням щодо неї застосовано дисциплінарне стягнення.

Отже, оскільки дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади судді щодо позивачки було застосоване саме оскаржуваним у цій справі рішенням, вважаю, що трирічний строк для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги має обчислюватися з дня порушення присяги до дати ухвалення рішення про застосування до судді дисциплінарного стягнення. Таким рішенням у цій справі є саме рішення Вищої ради правосуддя від 11.01.2022 № 17/0/15-22.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі (…) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

З огляду на зазначене, вважаю, що суд повно з`ясував обставини справи та надав їм юридичну оцінку, проте не застосував визначений законом присічний строк застосування дисциплінарного стягнення.

Суддя С. М. Чиркін