Номер провадження: 11-кп/813/2095/22
Справа № 946/5793/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_11 Доповідач ОСОБА_10
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.12.2022 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Одеського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_10,
суддів: ОСОБА_12, ОСОБА_13
секретар ОСОБА_14,
за участю:
прокурора ОСОБА_15,
захисників:
адвоката ОСОБА_16,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката ОСОБА_17 та адвоката ОСОБА_16, які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 вересня 2022 року, в кримінальному провадженні №12021166150000127, відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Ізмаїл Одеської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України,
ВСТАНОВИВ:
Обставини, встановлені вироком суду першої інстанції.
Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 вересня 2022 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України та призначено покарання у виді арешту на строк 4 (чотири) місяці.
На підставі ст.71, 72 КК України ОСОБА_1 з частково невідбутого ним покарання за вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 квітня 2020 року, зміненого ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, частково приєднано покарання, призначене за цим вироком та остаточно ОСОБА_1 до відбування покарання визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та 2 місяці.
Відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою та взято під варту в залі суду.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження та речових доказів.
Цим вироком ОСОБА_1 засуджено за те, що він 12 квітня 2021 року приблизно о 13:00 годині, точного часу не встановлено, знаходячись на території подвір`я домоволодіння АДРЕСА_3 , усвідомлюючи кримінально протиправний характер своїх дій, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, шляхом вільного доступу таємно викрав мобільний телефон марки «MEIZU M5 NOTE» моделі М621Н в корпусі сірого кольору IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , вартістю 1 049,66 грн, який належить ОСОБА_2 , після чого залишив місце вчинення кримінального правопорушення, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_2 матеріальні збитки на вказану суму.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_17, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , просить вирок суду скасувати та призначити новий розгляд у справі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги адвокат ОСОБА_17 вказує, що посилання суду на те, що ОСОБА_1 умисно з метою особистого збагачення викрав мобільний телефон не підтверджено доказами, які зібрано за матеріалами справи та доказами дослідженими в судовому засіданні.
Вказує, що обвинувачений не мав мети та умислу на заволодіння телефоном ОСОБА_2 . Навпаки ОСОБА_1 хотів повернути зазначений телефон ОСОБА_2 , що підтверджуються зокрема показами свідка ОСОБА_3 , до якого ОСОБА_1 звертався за допомогою щоб знайти ОСОБА_2 та повернути йому телефон.
Крім того вказує, що ОСОБА_1 передав телефон працівникам поліції 14 квітня 2022 року, а заяву про видачу телефону написав 16 квітня 2022 року. В заяві про надання телефону для долучення до матеріалів справи від 21 квітня 2022 року дата написана не його рукою, а підпис його.
Також захисник вказує, що органом досудового розслідування порушено вимоги ст.55, 56, 58, 59 КПК України, оскільки права потерпілої особи надано ОСОБА_4 - матері ОСОБА_2 , в той час як заяву про вчинення кримінального правопорушення написано саме ОСОБА_2 .
Незважаючи на те, що ОСОБА_4 надала до суду заяву від 16 травня 2022 року про те, що не бажає бути потерпілою особою та приймати участь у судових засіданнях, що вона не ознайомлена з обставинами справи та не має жодних претензій до ОСОБА_1 , суд на вказану заяву не відреагував та не залучив до справи в якості потерпілого ОСОБА_2 . Крім того судом проігноровано клопотання сторони захисту про виклик та допит у якості потерпілого ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
На думку захисника вказана обставина свідчить про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального законодавства, оскільки фактично судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином повідомленого про дату та час судового засідання.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_16, який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 вересня 2022 року скасувати, а кримінальне провадження по справі закрити за відсутності складу кримінального правопорушення в діях обвинуваченого.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги адвокат ОСОБА_16 зазначив, що органи досудового розслідування незаконно визнали потерпілою особою ОСОБА_4 , оскільки кримінальним правопорушенням їй не було заподіяно жодної шкоди. Натомість із заявою про вчинення кримінального правопорушення звернувся ОСОБА_2 . При цьому в кримінальному провадженні відсутні підстави для залучення потерпілою особою члена сім`ї.
Вказує, що при ухваленні вироку суд послався на показання ОСОБА_2 , як на один із доказів, яким доводиться вина ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_2 допитувався за правилами допиту свідка та попереджався про кримінальну відповідальність про відмову від дачі показань, не зважаючи на те, що як потерпіла особа він мав право відмовитися від надання показань та у разі відмови суд не послався би на цей доказ, як доказ яким доводиться вина ОСОБА_5 .
Крім того, будучи допитаний у якості свідка, ОСОБА_2 повідомив, що не має претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_1 , вважає, що обвинувачений крадіжку не скоював, а дійсно взяв телефон з метою його повернення. На думку захисника, у разі якщо ОСОБА_2 висловив таку думку в якості потерпілого або під час судових дебатів, суд при призначенні покарання повинен був врахувати її.
Також, вказує, що в статусі потерпілого ОСОБА_2 мав би можливість укласти з ОСОБА_1 угоду про примирення.
Крім того, захисник вказує, що стороною обвинувачення не доведено існування у ОСОБА_1 умислу на заволодіння телефоном, а версія ОСОБА_1 про те, що він взяв телефон з метою того, щоб ОСОБА_2 будучи п`яним його не загубив, не спростована доказами.
Мотиви суду.
Потерпіла, обвинувачений ОСОБА_1 повідомлені про місце, дату та час апеляційного розгляду. Клопотання про забезпечення участі в судовому засіданні чи відкладення розгляду справи на адресу суду не надходили.
Заслухавши доповідь судді, думку учасників апеляційного провадження, в судових дебатах сторони залишилися на своїх позиціях, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступного.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду в межах апеляційної скарги.
Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог кримінально-процесуального закону.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, за обставин, встановлених судом та викладених у вироку суду, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та є обґрунтованим.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не встановлено.
Так, вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину повністю підтверджується дослідженими в ході судового розгляду:
-показами свідка ОСОБА_2 який пояснив, що 12 квітня 2021 року він пішов у гараж, по дорозі зайшов випити пива, де зустрів обвинуваченого ОСОБА_1 та ще одну особу на ім`я ОСОБА_6 . До цього з обвинуваченим він не був знайомим. Вони вирішили продовжити вживати алкоголь вдома у ОСОБА_7 . Купивши усе необхідне, а саме алкоголь та закуску, він розрахувався та вони пішли додому до ОСОБА_7 . Була сонячна та тепла погода, і він, не розрахувавши свої сили щодо алкоголю, заснув на дивані. Під час розпивання алкоголю він не розповідав обвинуваченому та ОСОБА_7 , де саме він проживає та інші відомості про себе. Прокинувшись приблизно в обідній час, він пішов додому до матері, оскільки вона проживає ближче до жила від ОСОБА_7 на тій же вул. Шевченка. Прийшовши додому до матерів, там він проспав декілька годин. Коли прокинувся почав перевіряти наявність речей, при собі у нього були ключі, посвідчення водія, гаманець, картки та ще близько 220 грн, однак не виявив у себе свій мобільний телефон. Тоді, з метою знайти телефон, він приблизно о 17:00 - 17:30 годині пішов до ОСОБА_7 додому, де він до цього перебував. По дорозі зустрів ОСОБА_7 та запитав його чи не бачив він його мобільний телефон, ОСОБА_6 відповів, що не бачив. Він також попросив зв`язатися з ОСОБА_1 та спитати, чи не брав він його телефон. При цьому ОСОБА_6 щось замешкався, зайшов у двір дзвонити ОСОБА_1 , після чого вийшов та повідомив йому, що ОСОБА_1 не міг взяти його телефон та не може знати, де він знаходиться. При цьому ОСОБА_6 не казав йому, що телефон знаходиться у ОСОБА_1 , не надавав йому номер телефону ОСОБА_1 та не казав йому з ним зв`язатися для того, щоб ОСОБА_1 повернув йому телефон. Після цього свідок повернувся додому до матері та ще раз перевірив, чи не випав десь телефон в квартирі у матері. Але він його так і не знайшов. 16 квітня 2021 року з ним зв`язалися поліцейські та запитали, чи не зникав у нього телефон. Вони йому повідомили про те, щоб він міг повернути його, то мав би надати коробку від нього та написати заяву, що він і зробив у той же день. Далі він показав поліцейським, де він сидів, коли востаннє у нього телефон був при собі, а саме місце проживання ОСОБА_7 . При цьому з 12 квітня 2021 року по 16 квітня 2021 року він з ОСОБА_7 більше не бачився, про його телефон з ним не розмовляв. У нього також не було зв`язку у ці дні, адже його телефон зник. Через 5 - 6 місяців, коли він повернувся з рейсу, то бачився з ОСОБА_1 , який розповів йому, що телефон у нього випав, а він підібрав його, щоб повернути, але не зміг з ним зв`язатися. Претензій до обвинуваченого у нього немає, вони з ними примирилися, а тому не бажає притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності. Коли він перебував у рейсі та коли з`явився доступ до Інтернету, то дізнався, що у цьому провадженні визнали потерпілою його мати ОСОБА_4 , але вона не мала ніякого відношення до провадження.
-Показами свідка ОСОБА_8 , який під час судового розгляду пояснив, що він перебуває у дружніх стосунках з обвинуваченим ОСОБА_1 , а також знав ОСОБА_2 А ОСОБА_1 та ОСОБА_2 між собою не були знайомі. Того дня він разом із ОСОБА_1 зустрів ОСОБА_2 , який запропонував їм випити, після чого вони втрьох пішли до нього додому та сиділи під деревом у дворі його будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , випивали й грали в карти. Згодом ОСОБА_2 дав йому гроші, щоб він разом з ОСОБА_1 сходив у магазин, повернувшись з якого близько 14:00 години, вони побачили як ОСОБА_2 лежить під столом. ОСОБА_1 допоміг йому підвестися та кинув його на диван. Почувши як його дружина свариться, він пішов до неї, а ОСОБА_1 в той момент сказав, що вже йде. Після того, він ліг спати на другий диван, а прокинувся від того, що його мати облила водою та сказала випроваджувати гостей, тому він попросив ОСОБА_2 піти, та виставив його за хвіртку.
Далі, свідок ОСОБА_8 декілька разів змінював свої пояснення, та спочатку пояснив, що того ж дня, коли він прокинувся, йому зателефонував ОСОБА_1 та запитав як знайти ОСОБА_2 , бо він хоче повернути йому мобільний телефон, який він забрав, щоб останній його не загубив.
Згодом він пояснив, що про те, що у ОСОБА_2 зник телефон він дізнався не від ОСОБА_1 , а від самого ОСОБА_2 , якого зустрів у той же день, коли пішов до магазину «Корона», де зустрів його, який йому повідомив, що в нього вкрали посвідчення водія, а через деякий час зателефонував та сказав, що посвідчення він знайшов вдома під диваном, але в нього вкрали мобільний телефон. Але свідок при цьому не зміг пояснити яким чином ОСОБА_2 йому дзвонив, якщо у нього телефон зник.
Згодом свідок зазначив, що ОСОБА_2 він знайшов особисто через декілька тижнів після цієї події, однак потім він знов змінив показання та пояснив, що ОСОБА_2 знайшов його сам наступного дня та повідомив, що в нього вкрали посвідчення водія та мобільний телефон.
Також ОСОБА_8 надав мінливі та суперечні показання і щодо того, чи дзвонив йому обвинувачений ОСОБА_1 . Він також пояснив, що розповів ОСОБА_2 про те, що його мобільний телефон знаходиться у ОСОБА_1 , крім того, надав ОСОБА_2 номер мобільного телефону ОСОБА_1 ;
-заявою ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення від 19 квітня 2021 року, в якій він повідомив поліцію про те, що 12 квітня 2021 року за адресою: АДРЕСА_3 , невідомий чоловік викрав у нього мобільний телефон марки «MEIZU M5 NOTE» моделі М621Н в корпусі сірого кольору IMEI 1: НОМЕР_1 (а.п. 107);
-заявою ОСОБА_1 від 21 квітня 2021 року згідно якої ОСОБА_1 видав працівникам поліції мобільний телефон марки «MEIZU» IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 (а.п. 108);
- висновком судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/116-21-7111-ТВ від 14 травня 2021 року, відповідно до якого ринкова вартість за цінами вторинного ринку України викраденого мобільного телефону марки «MEIZU M5 NOTE» станом на 12 квітня 2021 року складала 1 049,66 грн. (а.п. 111 - 115);
- заявою ОСОБА_2 від 21 квітня 2021 року, про повернення йому мобільного телефону (а.п.116).
Надаючи оцінку наведеним доказам у своїй сукупності, у колегії суддів відсутні сумніви у їх належності та допустимості. Ці докази суд вважає достатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 , а тому не вбачає підстав визнати наведені у вироку висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Вирішуючи питання обґрунтованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що такі висновки судом першої інстанції зроблені на підставі ретельного та детального аналізу, як письмових доказів, так і показань свідків. При цьому суд належним чином мотивував чому прийняв до уваги одні покази свідків та відкинув інші.
Що стосується доводів сторони захисту про те, що в обвинуваченого ОСОБА_1 був відсутній умисел на заволодіння чужим майном, а також корисливий мотив, то суд апеляційної інстанції виходить із наступного.
Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК (крадіжка), характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном і корисливим мотивом.
Тобто суб`єкт злочину, протиправно вилучаючи майно, усвідомлює незаконний характер своїх дій, розуміє, що не має на майно, яке він вилучає, жодного права; вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника чи іншої особи, у володінні якої воно перебуває, але, незважаючи на це, винний бажає незаконно вилучити відповідне майно і позбавити власника чи законного володільця можливості володіти, користуватися чи розпоряджатися відповідним майном.
Корисливий мотив злочину - це внутрішнє спонукання суб`єкта злочину задовольнити особисті потреби матеріального характеру. Під користю (корисливими спонуканнями, корисливим мотивом) у чинному законодавстві про кримінальну відповідальність розуміється бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди.
Так, під час допиту в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_1 вказав, що взяв телефон, щоб потім віддати його ОСОБА_2 , щоб той його не загубив, а вподальшому через ОСОБА_8 та особисто намагався знайти ОСОБА_2 щоб повернути йому телефон.
Разом із цим, така версія обвинуваченого спростовується показами самого ОСОБА_2 .
З показів ОСОБА_2 вбачається, що 12 квітня 2021 року, після того як він виявив зникнення свого телефону, попрямував до будинку ОСОБА_8 де вони до цього вживали алкогольні напої. Біля будинку зустрів ОСОБА_8 , який повідомив, що не бачив телефон. На запитання ОСОБА_2 чи не брав його телефон ОСОБА_9 , ОСОБА_8 «замешкався», пішов до двору, зателефонував, після чого повідомив, що ОСОБА_1 не міг взяти його телефон та не може знати де він знаходився. При цьому ОСОБА_8 не казав йому, що телефон знаходиться у ОСОБА_9 та не повідомляв як знайти його, щоб повернути телефон. Вподальшому з 12 квітня 2021 року по 16 квітня 2021 року з ОСОБА_7 не бачився. З ОСОБА_1 зустрівся лише через 5-6 місяців, коли повернувся з рейсу.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги покази свідка ОСОБА_8 про зазначені обставини, адже вони є непослідовними та суперечливими. Так, свідок ОСОБА_8 , під час допиту в суді першої інстанції неодноразово змінював свої покази, щодо зазначених обставин, спочатку вказавши, що того ж дня, коли він прокинувся, йому зателефонував ОСОБА_1 та запитав як знайти ОСОБА_2 , бо він хоче повернути йому мобільний телефон, який він забрав, щоб останній його не загубив. Згодом він пояснив, що про те, що у ОСОБА_2 зник телефон він дізнався не від ОСОБА_1 , а від самого ОСОБА_2 , якого зустрів у той же день, коли пішов до магазину «Корона», де зустрів його, який йому повідомив, що в нього вкрали посвідчення водія, а через деякий час зателефонував та сказав, що посвідчення він знайшов вдома під диваном, але в нього вкрали мобільний телефон. Але свідок при цьому не зміг пояснити яким чином ОСОБА_2 йому дзвонив, якщо у нього телефон зник.
Крім того, версія обвинуваченого про спрямованість його дій на збереження майна ОСОБА_2 , спростовується обставинами, за яких ОСОБА_9 заволодів телефоном.
Зокрема, як вбачається із показів самого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_2 вони втрьох розпивали спиртні напої на території домоволодіння ОСОБА_8 . Після того як ОСОБА_1 та ОСОБА_8 поклали ОСОБА_2 на диван, вони підібрали ключі від квартири, гаманець, картки та грошові кошти, що випали у ОСОБА_2 та поклали йому до кишені. Разом із цим, в той час коли свідок ОСОБА_8 відволікся на спілкування з родичами, знайшовши телефон ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не вчинив аналогічним чином, а залишив його в себе під приводом необхідності ніби то «збереження», та приховавши даний факт від інших осіб, зокрема ОСОБА_8 , пішов додому.
Вказана поведінка ОСОБА_1 свідчить про те, що він діяв саме з прямим умислом на заволодіння телефоном ОСОБА_2 , оскільки в тій обстановці, маючи можливість повернути телефон ОСОБА_2 , чи залишити його на столі або господарю для подальшої передачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , скориставшись ситуацією, таємно заволодів цим майном.
Таким чином, характер, спрямованість та послідовність дій обвинуваченого, свідчать про те, що він безпосередньо керувався корисливим мотивом під час вчинення злочину, оскільки мав бажання одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага, а саме мобільний телефон ОСОБА_2 . При цьому діяв з прямим умислом на заволодіння майном ОСОБА_2 , оскільки усвідомлював незаконний характер своїх дій, розумів, що не має на майно, яке він вилучає, жодного права, а вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника, який в стані алкогольного сп`яніння спав, але, незважаючи на це, обвинувачений незаконно таємно від інших вилучив майно ОСОБА_2 .
З огляду на викладене, надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисного таємного викрадення чужого майна та вірно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 185 КК України.
Посилання сторони захисту про те, що за твердженням ОСОБА_1 телефон працівникам поліції він видав 14 квітня 2021 року, про що власноручно написав заяву, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки згідно наявної в матеріалах провадження заяви ОСОБА_1 телефон працівникам поліції він видав 21 квітня 2021 року. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив, що у вказаній заяві стоїть його підпис, а тому у суду відсутні будь-які підстави сумніватися у даті підписання зазначеного документу.
Що стосується доводів апеляційних скарг захисників, щодо безпідставного залучення в якості потерпілої особи ОСОБА_4 (матері ОСОБА_2 ), то вони є непереконливими, оскільки, як встановлено судом першої інстанції залучення вказаної особи в кримінальне провадження було викликано реальною та об`єктивною неможливістю забезпечити участь ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, оскільки останній перебував у тривалому закордонному відрядженні. Натомість, орган досудового розслідування з метою виконання завдань кримінального провадження та забезпечення прав обвинуваченого був зобов`язаний в найкоротші строки передати кримінальне провадження до суду для розгляду.
Крім того, як вбачається із матеріалів провадження, ОСОБА_4 на початковому етапі кримінального провадження не заперечувала проти її участі в кримінальному провадженні в якості потерпілої. Так, 28 червня 2021 року їй вручено копію матеріалів дізнання у кримінальному провадженні №12021166150000127 від 20 квітня 2021 року (а.п.12). Також 28 червня 2021 року ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою в якій просила розглядати кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 без її участі (а.п.25).
Безпідставними є доводи і з приводу того, що судом проігноровано клопотання сторони захисту про виклик та допит у якості потерпілого ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , оскільки матеріали провадження свідчать, що судом першої інстанції допитано ОСОБА_2 . Відомостей про те, що вказані покази досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, стороною захисту не вказано. Що стосується допиту ОСОБА_4 то вона не бажала приймати участь в судовому розгляді.
Що стосується того, що ОСОБА_2 судом першої інстанції допитувався під час судового розгляду в якості свідка та попереджався про кримінальну відповідальність за відмову від надання показань, хоча міг як потерпілий відмовитися від їх надання, то вказана обставина не є такою, яка перешкодила чи могла перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, оскільки, як вбачається зі змісту аудіозапису судового засідання в якому допитувався ОСОБА_2 , останній бажав надати свої пояснення суду, при цьому сторона захисту не заперечувала щодо його допиту в якості свідка із попередженням про кримінальну відповідальність за відмову від надання показань.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_2 будучи в статусі потерпілого мав би можливість укласти з ОСОБА_1 угоду про примирення, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки матеріали провадження свідчать, що вказане питання не ініціювалося ні ОСОБА_2 , ні обвинуваченим ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування вироку Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 вересня 2022 року за доводами апеляційних скарг захисників.
Крім того, зі змісту вироку вбачається, що судом першої інстанції належним чином дотримано вимоги ст.50, 65 КК України при призначенні ОСОБА_1 покарання.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що місцевий суд в повній мірі дотримався вказаних вимог законодавства та належним чином обґрунтував можливість застосування реального покарання у виді позбавлення волі.
Так, суд першої інстанції, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , відповідно до вимог ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, обставини його вчинення, відношення обвинуваченого до своїх дій та їх наслідків, а так само особу винного, який раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності в тому числі за вчинення корисливих злочинів, злочин вчинив у період іспитового строку встановленого вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 квітня 2020 року.
Таким чином саме призначене за сукупністю вироків покарання, яке призначив суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, буде необхідним й достатнім для досягнення його мети, яка полягає не тільки в карі, а й виправленні обвинуваченого та запобіганні вчиненню кримінальних правопорушень.
Отже, вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, і підстави для його зміни відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ч.2 ст.376 ст.404,405,407,419 КПК України, колегія суддів,
постановила :
Апеляційні скарги адвоката ОСОБА_17 та адвоката ОСОБА_16, які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 вересня 2022 року, в кримінальному провадженні №12021166150000127, відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.185 КК України - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_10 ОСОБА_12 ОСОБА_13
