Окрема думка
суддів К. М. Пількова, Ю. Л. Власова, М. І. Гриціва, О. Б Прокопенка, О. М. Ситнік, О. С. Ткачука
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 (провадження № 12-10гс22)
1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 16.11.2022 задовольнила частково касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ); скасувала рішення Господарського суду Київської області від 08.04.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2021 у цій справі; ухвалила нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнила частково; відмінила державну реєстрацію припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелене шатро» (далі - ТОВ «Зелене шатро», Товариство), здійснену державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області (далі - Реєстратор) 16.01.2016 запис № 13571390016000110 (далі - Реєстраційна дія).
2. Велика Палата Верховного Суду ґрунтувала це рішення, зокрема, на тому, що аналіз частини третьої статті 105 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в сукупності із частиною другою статті 110 цього Кодексу дозволяє дійти висновку, що орган державної влади, який звернувся з позовом про ліквідацію юридичної особи, може бути призначений її ліквідатором, однак здійснити таке призначення має суд, який прийняв рішення про припинення юридичної особи. За відсутності в судовому рішенні щодо припинення юридичної особи відомостей про призначення її ліквідатором органу державної влади, який ініціював такий судовий процес, цей орган не може самостійно призначити склад відповідної ліквідаційної комісії та/або виконувати функції ліквідатора юридичної особи, яка припиняється за його позовом.
3. Також Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що відсутність у судовому рішенні про припинення юридичної особи (боржника) встановленого судом відповідно до частини третьої статті 105 ЦК України строку заявлення кредиторами своїх вимог не може слугувати підставою для його недотримання, ураховуючи те, що граничні межі цього строку визначені законом.
Так, частиною п`ятою статті 105 ЦК України передбачено, що строк заявлення кредиторами вимог до юридичної особи (боржника), що припиняється, не може становити менше двох місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення, а відповідно до частини дванадцятої статті 17 та пункту 11 частини першої статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в редакції з 01.01.2016; далі - Закон про державну реєстрацію) подання документів для державної реєстрації припинення юридичної особи (боржника) в результаті її ліквідації на підставі судового рішення про припинення юридичної особи, не пов`язаного з її банкрутством, раніше закінчення строку на заявлення вимог кредиторами є підставою для відмови в державній реєстрації. Отже, процедура ліквідації юридичної особи (боржника) не може тривати менше визначених законом граничних меж строків, необхідних для належного подання та розгляду вимог кредиторів.
4. Дійшовши викладених вище висновків, Велика Палата Верховного Суду підтримала доводи Скаржниці та колегії суддів, яка передала цю справу, про незаконність формування Ірпінською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області (далі - ОДПІ) ліквідаційної комісії Товариства та необхідність дотримання у процедурі ліквідації юридичної особи (боржника) визначеного частиною п`ятою статті 105 ЦК України строку на заявлення кредиторами своїх вимог, а також відступила від протилежних висновків, викладених у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № 810/2893/17.
5. Підтримуючи ці висновки, не можемо, однак, погодитись з результатом розгляду справи та висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що належним способом захисту прав та інтересів Позивачки є вимога про відміну державної реєстрації припинення Товариства.
6. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
7. У підпунктах 11.82-11.85 постанови від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
8. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
9. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
10. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
11. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, по захист якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
12. Отже, коли особа звернулася до суду по захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до відповідного порушення, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (див. пункт 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
13. Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц та пункті 23 постанови від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
14. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (підпункт 8.46), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155).
15. Звертаючись із цим позовом до суду, ОСОБА_1 стверджувала, що недотримання процедури ліквідації ТОВ «Зелене шатро» позбавило її можливості заявити до цієї юридичної особи грошові вимоги, які виникли з укладеного між ними договору про надання правничої допомоги від 03.09.2012 (далі - Договір). Відтак, на думку Позивачки, діями Реєстратора порушено її майнове право на отримання від Товариства грошових коштів за надані йому послуги.
16. Способом захисту цього права ОСОБА_1 обрала скасування Реєстраційної дії. При цьому в позовній заяві вона посилалась на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 39 постанови від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18, про те, що згідно з пунктом 2 частини першої статті 25 Закону про державну реєстрацію судове рішення, яке набрало законної сили, про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є підставою для проведення відповідних реєстраційних дій. Тому належному способу захисту прав та інтересів відповідає позовна вимога про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи.
17. Слід зауважити, що у справі № 826/10249/18 учасник юридичної особи звертався з позовом до управління юстиції та державного реєстратора, у якому просив, зокрема, визнати дії відповідачів протиправними та скасувати (відмінити) державну реєстрацію припинення юридичної особи, оскільки вважав, що відповідний запис було внесено до ЄДР за заявою осіб, які не мали повноважень на вчинення таких дій, а документи, надані державному реєстратору, сфальшовані.
18. Тобто позивач за результатами вирішення спору у справі № 826/10249/18 прагнув відмінити державну реєстрацію припинення юридичної особи, яка, на його думку, була здійснена незаконно, щоб мати можливість реалізовувати свої права та обов`язки учасника цієї юридичної особи. Це було кінцевою метою звернення до суду.
19. Натомість у цій справі шляхом скасування («відміни» у термінології Закону про державну реєстрацію) державної реєстрації припинення ТОВ «Зелене шатро» ОСОБА_1 намагалась захистити своє сверджуване майнове право на задоволення кредиторських вимог. Тобто ініціюючи цей спір, Позивачка мала на меті не відновлення діяльності Товариства, стосовно чого може мати інтерес його учасник, а отримання грошових коштів за рахунок майна Товариства.
20. У зв`язку із цим звертаємо увагу на висновки, викладені в пункті 33 згаданої вище постанови від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18, про те, що спір про відміну державної реєстрації юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності й господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов`язки).
21. Його вирішення не захищає права Позивачки як кредитора у грошовому зобов`язанні за Договором.
22. Отже, заявлені ОСОБА_1 вимоги про скасування (відміну) державної реєстрації припинення ТОВ «Зелене шатро» не є ефективним способом захисту її майнових прав на отримання грошових коштів за Договором, що мало слугувати підставою для відмови в їх задоволенні.
23. У контексті спірних правовідносин слід також ураховувати, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини першої статті 129 Конституції України). Аналогічне положення міститься в пункті 7 частини третьої статті 2 ГПК України.
24. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
25. Згідно із частиною першою статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
26. Отже, судове рішення - це основний акт правосуддя, акт реалізації конституційних повноважень органу державної судової влади, який ухвалюється іменем України. Тому для держави і суспільства незаперечний інтерес становить повага до судового рішення, визнання обов`язковості його виконання, довіра до прийнятих судами рішень. Схожі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 22.06.2017 у справах № 6-1047цс17 та № 2-354/07.
27. У пункті 61 рішення «Брумареску проти Румунії» Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий розгляд в суді, ґарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має тлумачитися у світлі преамбули до Конвенції, яка проголошує, між іншим, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву.
28. Беручи до уваги, що ТОВ «Зелене шатро» припинено постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.12.2015 у справі № 810/5771/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016, які набрали законної сили та є обов`язковими до виконання, необхідність ліквідації Товариства не підлягає сумніву.
29. Разом із цим ОДПІ ліквідувала ТОВ «Зелене шатро» з порушенням встановленої законом процедури, що позбавило ОСОБА_1 можливості заявити до Товариства грошові вимоги, про які йдеться в її позові.
30. У зв`язку із цим варто зауважити, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником (схожі висновки Велика Палата Верховного Суду викладала в підпункті 5.33 постанови від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 та підпункті 6.14 постанови від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).
31. Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України), а відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
32. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).
33. Стаття 56 Конституції України закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
34. Шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
35. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
36. Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
37. За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 32 постанови від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
38. Ураховуючи викладене, доходимо висновку про те, що кредитор, якому орган державної влади (його посадові чи службові особи) своїми незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю заподіяв шкоду, в тому числі позбавивши його можливості заявити грошові вимоги до юридичної особи (боржника) в ліквідаційній процедурі, вправі захистити свої майнові права, звернувшись до суду з позовом про відшкодування збитків.
39. Розглядаючи позов про відшкодування шкоди, суд мав би дослідити, зокрема, чи існували підстави для вимог кредитора до юридичної особи, чи підлягали вони задоволенню, якби були заявлені, чи достатньо було майна для їх задоволення, тобто мав би з`ясувати, стан, у якому опинився б кредитор, якби не мало місце порушення.
40. Однак в межах цієї справи ОСОБА_1 вимог про відшкодування збитків не заявляла, а суд відповідно до частини другої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог.
41. Оскільки обрання Позивачкою неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, Велика Палата Верховного Суду не мала надавати оцінку іншим доводам її касаційної скарги (див. підпункт 9.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15).
42. Беручи до уваги наведене, вважаємо, що попри встановлені під час касаційного перегляду недоліки оскаржених судових рішень висновки судів попередніх інстанцій про необхідність відмови в задоволенні позову загалом є правильними, а доводи касаційної скарги не спростовують правильності вирішення ними цього спору по суті, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду мала залишити оскаржені судові рішення без змін з мотивів, викладених у цій окремій думці.
Судді:К. М. Пільков Ю. Л. Власов М. І. Гриців О. Б. Прокопенко О. М. Ситнік О. С. Ткачук
