КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/38837/20

Провадження № 2-зз/947/100/22

УХВАЛА

05.12.2022 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Петренка В.С.

за участю секретаря Ратовської А.С.,

розглянувши у підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів»

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4

про визнання дій протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

05.01.2021 року ОСОБА_1 та Громадська організація «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» звернулися до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій, з урахуванням уточнень до позовної заяви, просять суд визнати дії ОСОБА_2 протиправними, які не відповідають Статуту організації та направленні проти інтересів членів та організації ГО «ВМСОТРЛ» в цілому; визнати рішення статутного органу Ради (центральний постійно діючий орган управління) та виконавчого органу (в.о. директор Грішко Сергій Валерійович) про припинення членства в організації його - ОСОБА_1 , ОСОБА_5 від 22.10.2020 р. та інші, протиправними та скасувати, які були постановленні в термін з 20.10.2020р. до 29.12.2020р.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою суддіКиївського районногосуду м.Одеси ПетренкаВ.С.від 16.01.2021року булоприйнято позовнузаяву дорозгляду тавідкрито провадженняпо цивільнійсправі запозовною заявоюОСОБА_1 , Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» до ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та скасування рішень. Розгляд справипризначено впорядку загальногопозовного провадження.Призначено підготовче засідання.

Крім того, ухвалою Київськогорайонного судум.Одеси від29.12.2020рокубуло задоволено заяву ОСОБА_1 та Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» про забезпечення позову, яка подану до подання позовної заяви. Заборонено ОСОБА_2 та будь-яким особам, що мають доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державним реєстраторам, в тому числі державним реєстраторам Управляння державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), нотаріусам, проводити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань, а також у Реєстрі громадських об`єднань вчиняти реєстраційні дії стосовно Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» щодо зміни або внесення відомостей про керівника юридичної особи; а також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо; зміни або внесення відомостей про органи управління юридичної особи, членів керівних органів на підставі рішень, оформлених протоколами позачергових Конференцій Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів».

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18.01.2021 року було залишено без задоволення заяву ОСОБА_2 про роз`яснення ухвали Київського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року по цивільній справі № 947/38837/20 за заявою ОСОБА_1 таГромадської організації«Водно-моторне спортивно-оздоровчетовариство рибалок-любителів»про забезпеченняпозову,подану доподання позовноїзаяви ОСОБА_1 таГромадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровчетовариство рибалок-любителів» до ОСОБА_2 про скасуваннярішень тастягнення збитків.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01.04.2021 року було відмовлено у задоволенні усної заяви ОСОБА_2 про відвід судді Петренка В.С., поданої по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» до ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та скасування рішень.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01.04.2021 року було задоволено клопотання директораГромадської організації«Водно-моторнеспортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів»Киричок ОлексіяГригоровича прозалучення доучасті усправі співвідповідачів. Залучено до участі у справі в якості співвідповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20.05.2021 року заяву про зміну предмету позову, подану по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання дій протиправними та скасування рішень було залишено без руху. Повідомлено ОСОБА_1 та Громадську організацію «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» про необхідність виправити недоліки заяви протягом 10 (десяти) днів з дня отримання цієї ухвали, а саме: доплатити судовий збір за вимогу майнового характеру, відповідно до пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у розмірі 26 709 (двадцять шість тисяч сімсот дев`ять) грн. 02 коп., та надати докази такої сплати; надати докази направлення заяви про збільшення розміру позовних вимог та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Роз`яснено ОСОБА_1 та Громадській організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів», що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк заява про зміну предмету позову буде вважатися неподаною та повернута зі всіма доданими до неї документами.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05.07.2021 року було відмовлено у задоволенніклопотання представника Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» про відстрочення сплати судового збору. Заяву про зміну предмету позову, подану по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання дій протиправними та скасування рішень було повернуто позивачам.

У подальшому, 06.07.2021 року Громадською організацією «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» було подано апеляційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 05.07.2021 року, 30.09.2021 року ОСОБА_6 було подано апеляційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 29.12.2020 року, 20.09.2022 року ОСОБА_4 було подано апеляційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 18.01.2021 року, у зв`язку з чим, матеріали справи було направлено до Одеського апеляційного суду.

02.12.2022 року матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання дій протиправними та скасування рішень, надійшли до Київського районного суду м. Одеси.

Також, 02.11.2022 року, під час перебування справи в Одеському апеляційному суді, від представника ОСОБА_4 адвоката Скіндера Владислава Броніславовича надійшла заява про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29.12.2020 року.

01.12.2022 року від представника Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» також надійшло клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29.12.2020 року, а також клопотання про закриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 158 ЦПК України клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду.

З урахуванням викладеного, оскільки матеріали справи надійшли до Київського районного суду м. Одеси 02.12.2022 року, з метою дотримання строків розгляду клопотань про скасування заходів забезпечення позову, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 158 ЦПК України, судом було призначено розгляд справи на 05 грудня 2022 року.

Разом з тим, 02.12.2022 року від представників Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» надійшли заяви про відкликання заяв про скасування заходів забезпечення позову, а тому клопотання проскасування заходівзабезпечення позовусудом не розглядаються.

У підготовчомузасіданні 05.12.2022року напитання судущодо можливостізакриття провадженняу справіу зв`язкуз тим,що спірпідлягає розглядув порядкугосподарського судочинства, представники Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» зазначив, що дана справа повинна розглядатися в порядку господарського судочинства.

У підготовчому засіданні 05.12.2022 року відповідач - ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_4 вважали, що вказаний спір повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Інші сторони про час та місце підготовчого засідання повідомлені належним чином, у підготовче засідання 05.12.2022 року не з`явились.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів», відповідача - ОСОБА_3 тапредставника відповідача ОСОБА_4 ,вважає,щопровадження у справі слід закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, та роз`яснити позивачам їх право на звернення до суду в порядку господарського судочинства, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 05.01.2021 року ОСОБА_1 та Громадська організація «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» звернулися до Київського районного суду м. Одеси в порядку цивільного судочинства з позовною заявою до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в якій, з урахуванням уточнень до позовної заяви, просять суд визнати дії ОСОБА_2 протиправними, які не відповідають Статуту організації та направленні проти інтересів членів та організації ГО «ВМСОТРЛ» в цілому; визнати рішення статутного органу Ради (центральний постійно діючий орган управління) та виконавчого органу (в.о. директор Грішко Сергій Валерійович) про припинення членства в організації його - ОСОБА_1 , ОСОБА_5 від 22.10.2020 р. та інші, протиправними та скасувати, які були постановленні в термін з 20.10.2020р. до 29.12.2020р.

Разом з тим, після подання позову, постановою Великої Палати Верховного Суду від 12січня 2021року посправі №127/21764/17було змінено підсудність даного спору, та зазначено, що вказаний спір має розглядатись саме у порядку господарського судочинства.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року по справі № 127/21764/17 було вказано наступне.

Основним питанням при розгляді вказаної справи є визначення можливості розгляду такої категорії спорів у судах загальної юрисдикції.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

У пункті 52 рішення «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (пункт 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У статті 124 Конституції України у редакції на час звернення позивачів до суду передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124, частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права порушені.

Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення).

Єдине обмеження, встановлене Конституцією України, полягає у прямій вказівці закону про обов`язковий досудовий порядок урегулювання такого спору.

Разом з тим відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

У разі відсутності такої вказівки будь-які обмеження доступу до суду є недопустимими і суперечать як міжнародним зобов`язанням України, яка ратифікувала Конвенцію, так і конституційним засадам.

Обмеження можливості звернення до суду й отримання судового захисту може свідчити про порушення основоположних прав людини.

Крім того, згідно з пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п`ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та за конституційними зверненнями громадян ОСОБА_6 і ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) відповідно до положення частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.

За таких умов у контексті статті 3 Конституції України саме на державу в демократичному суспільстві покладається обов`язок забезпечення доступу громадян до ефективних способів захисту їх прав та свобод, зокрема до судового захисту.

У пункті 4.3 вказаного Рішення вказано, що відповідно до пункту 11 частини першої статті 92 Конституції України законами України визначаються, зокрема, засади утворення і діяльності політичних партій, інших об`єднань громадян.

Частиною другою статті 8 Закону № 4572-VI визначено, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність об`єднань громадян не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом. Заборона втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків, крім випадків, передбачених зазначеним Законом, міститься також у нормативних приписах частини третьої статті 4 Закону України «Про політичні партії в Україні». Об`єднання громадян діє на основі закону, статуту, положення (стаття 13 Закону № 4572-VI). Тобто, визначаються питання, які належать до їх внутрішньої діяльності або виключної компетенції і підлягають самостійному вирішенню. Отже, втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об`єднань громадян не допускається.

У разі виникнення спору щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутрішньо організаційної діяльності або виключної компетенції об`єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд у разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань.

22 липня 2020 року Конституційний Суд України Рішенням № 15-уп(ІІ)/2020 у справі № 3-291/2019(6949/19), розглядаючи конституційну скаргу ОСОБА_8 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 221 КЗпП України, звернув увагу, що з аналізу приписів частин першої, третьої статті 8, частини першої статті 55 Конституції України, а також положень статті 221 КЗпП України щодо порядку розгляду трудових спорів оспорюваним положенням КЗпП України не встановлено заборон на оскарження в суді спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян, у тому числі членів професійних спілок, за рішенням органів, що їх обрали, а лише у зв`язку зі специфікою цієї категорії спорів передбачено застереження щодо непоширення на них порядку розгляду трудових спорів.

Можна зробити висновок, що на час звернення позивача до суду під юрисдикцію суду підпадали будь-які правовідносини, в яких їх сторона вважала, що її права порушено, оспорено чи не визнано. Обмеження доступу до правосуддя чітко регламентувалося лише волевиявленням особи вирішити спір у позасудовому порядку, а також якщо такий спір стосувався створення громадської організації, питань її внутрішньої організації, взаємовідносин членів об`єднань громадян, їх підрозділів, статутної відповідальності членів цих об`єднань, які базуються на законі, що визначено у Конституції України та розтлумачено у рішеннях Конституційного Суду України, які є обов`язковими до виконання.

З урахуванням особливостей створення, діяльності та припинення громадського об`єднання (організації) при вирішенні питання про юрисдикцію суду у спорах за участю громадського об`єднання (організації) необхідно враховувати, що у статті 3 Закону № 4572-VI передбачено, що громадські об`єднання утворюються і діють на принципах:

1) добровільності;

2) самоврядності;

3) вільного вибору території діяльності;

4) рівності перед законом;

5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників);

6) прозорості, відкритості та публічності.

Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому.

Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.

Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

Прозорість, відкритість передбачає право всіх членів (учасників) громадського об`єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об`єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов`язок громадського об`єднання забезпечувати такий доступ.

У статті 8 Закону № 4572-VI вказано, що членами (учасниками) громадської організації, крім молодіжної та дитячої, можуть бути особи, визначені частиною першою статті 7 цього Закону, які досягли 14 років. Вік членів молодіжної, дитячої організації визначається її статутом у межах, встановлених законом.

Членами (учасниками) громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об`єднання зі статусом юридичної особи, фізичні особи, які досягли 18 років та не визнані судом недієздатними.

У статті 21 Закону № 4572-VI перелічені права громадського об`єднання. Також окремо зазначені права громадського об`єднання зі статусом юридичної особи, зокрема: право бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до ЄДР.

Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК України, так і Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.

З урахуванням вимог цього Закону можна зробити висновок, що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо створення громадського об`єднання чи громадської організації, визначення напряму її діяльності, здійснення управління діяльністю (окрім звільнення керівника), порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації; делегування своїх представників на загальні збори громадської організації, у керівні органи, участі у розробці рішень та їх реалізації, можливості вносити пропозиції, рекомендації та проекти документів на розгляд органів громадської організації; користування послугами громадської організації, а також усіма видами методичної, консультативної та іншої допомоги, яку може надати громадська організація, на умовах, затверджених правлінням; обговорення питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; вимоги розгляду на засіданнях правління будь-яких питань, що стосуються діяльності громадської організації; отримання інформацію про роботу органів громадської організації, участі у заходах, які проводяться громадською організацією або організовані за її участю; користування підтримкою громадської організації для вдосконалення, розширення та підвищення ефективності своєї роботи, вільно обговорювати питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; установлення і розвитку через громадську організацію двосторонніх та багатосторонніх зв`язків з іншими членами громадської організації; отримання інформаційних, методичних та інших матеріалів, практичної допомоги у створенні професійних творчих центрів, майстерень, лабораторій та інше.

Можна зробити висновок, що внутрішньо статутною діяльністю громадського об`єднання (громадської організації) є питання її створення, визначення напряму діяльності, реалізація прав її членів на участь у такій діяльності у правовідносинах, що не є за своїм змістом цивільно-правовими та не впливають на повноваження громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, які урегульовані нормами цивільного, господарського чи трудового права та стосуються цивільних прав та інтересів третіх осіб.

Тому набуття та втрата членства у громадській організації є реалізацією громадською організацією своїх повноважень у внутрішній статутній діяльності, тоді як звільнення з роботи керівника громадської організації чи найманих працівників є реалізацією повноважень громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, на які поширюється юрисдикція суду.

Цей позов подано на захист права позивача на участь у діяльності органу управління громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів», тобто в управлінні товариством, порядку скликання загальних зборів членів ГО «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» та правомочності їх рішення.

Вказане рішення зборів зачіпає як права позивача щодо здійснення діяльності з управління юридичною особою як членом та керівником такої юридичної особи, так і процедуру прийняття такого рішення, що не можна вважати внутрішньостатутною діяльністю товариства.

З цього питання у своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що організаційна автономія об`єднань є важливим аспектом свободи, яка захищена статтею 11 Конвенції (рішення від 04 квітня 2017 року у справі «Ловрич проти Хорватії», пункт 71). При цьому є законним, щоб держави встановлювали певні мінімальні вимоги щодо ролі та структури керівних органів об`єднання. Завданням органів не є забезпечення дотримання кожної окремої формальності, викладеної у власному статуті об`єднання (пункти 72 та 78 рішення від 08 жовтня 2009 року у справі «Тебієті Мухафізе Джемієті та Ісрафілов проти Азербайджану»). Тобто йдеться про мінімальні стандарти регулювання суб`єктивних цивільних прав учасників юридичних осіб, які встановлені законом та відтворюються у статутних документах організації.

Таким чином, юрисдикція суду поширюється на вказані відносини, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо реалізації членом громадської організації свого права на управління нею та реалізацію ним права здійснювати керування юридичною особою як органом управління, обраним у встановленому порядку, дотримання порядку скликання та правомочності загальних зборів членів громадської організації, адже такі питання не стосуються внутрішньостатутної діяльності.

У цьому випадку позов стосується саме захисту прав позивача на управління громадською організацією, здійснення повноважень органу управління товариства садоводів та порядку скликання загальних зборів (зборів уповноважених) та правомочності їх рішень.

Це підтверджується і практикою розгляду судами справ такої категорії, яка є різнонаправленою.

У постанові від 30 травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду вважала, що ГО «Болгарський культурно-просвітницький центр «Делжилер» не є господарським товариством у розумінні положень статті 79 Господарського кодексу України, Закону України «Про господарські товариства», а тому правовідносини між членами громадської організації та самою організацією не мають характеру корпоративних та не підпадають під регулювання пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на час подання позовної заяви). Зважаючи на характер правовідносин у цій справі, які Велика Палата Верховного Суду не вважала корпоративними, вказано, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства (справа № 916/978/17, провадження № 12-100гс18).

У постанові від 05 травня 2020 року Касаційний адміністративний суд зробив висновок, що спір щодо обрання керівника, членів правління та ревізійної комісії громадського об`єднання зумовлює відновлення порушених корпоративних прав, а тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (справа № 120/248/19-а).

Тобто існує необхідність вирішити питання про визначення предметної юрисдикції у спорах між членами громадської організації товариства садоводів та громадською організацією з приводу визнання недійсним рішення загальних зборів щодо припинення повноважень одного з органів управління цією організацією.

При вирішенні цього питання Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Відповідно до вимог частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

У пункті 6 частини другої цієї статті передбачено, що Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Створення і функціонування Верховного Суду має забезпечити послідовне, стале, однакове та зрозуміле правозастосування при розгляді спорів.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

За змістом частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з того, що господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Стаття 20ГПК України,господарські судирозглядають справиу спорах,що виникаютьу зв`язкуіз здійсненнямгосподарської діяльності(крімсправ,передбачених частиноюдругою цієїстатті),та іншісправи увизначених закономвипадках,зокрема:справи успорах,що виникаютьпри укладанні,зміні,розірванні івиконанні правочиніву господарськійдіяльності,крім правочинів,стороною якихє фізичнаособа,яка неє підприємцем,а такожу спорахщодо правочинів,укладених длязабезпечення виконаннязобов`язання,сторонами якогоє юридичніособи та(або)фізичні особи-підприємці;справи успорах щодоприватизації майна,крім спорівпро приватизаціюдержавного житловогофонду; справиу спорах,що виникаютьз корпоративнихвідносин,в томучислі успорах міжучасниками (засновниками,акціонерами,членами)юридичної особиабо міжюридичною особоюта їїучасником (засновником,акціонером,членом),у томучислі учасником,який вибув,пов`язані зістворенням,діяльністю,управлінням абоприпиненням діяльностітакої юридичноїособи,крім трудовихспорів; справиу спорах,що виникаютьз правочинівщодо акцій,часток,паїв,інших корпоративнихправ вюридичній особі,крім правочиніву сімейнихта спадковихправовідносинах; справиу спорахщодо фінансовихінструментів,зокрема щодоцінних паперів,в томучислі пов`язаніз правамина цінніпапери таправами,що виникаютьз них,емісією,розміщенням,обігом тапогашенням ціннихпаперів,обліком правна цінніпапери,зобов`язаннями зацінними паперами,крім борговихцінних паперів,власником якихє фізичнаособа,яка неє підприємцем,та векселів,що використовуютьсяу податковихта митнихправовідносинах; справиу спорахщодо прававласності чиіншого речовогоправа намайно (рухомета нерухоме,в томучислі землю),реєстрації абообліку правна майно,яке (правана яке)є предметомспору,визнання недійснимиактів,що порушуютьтакі права,крім спорів,стороною якихє фізичнаособа,яка неє підприємцем,та спорівщодо вилученнямайна длясуспільних потребчи змотивів суспільноїнеобхідності,а такожсправи успорах щодомайна,що єпредметом забезпеченнявиконання зобов`язання,сторонами якогоє юридичніособи та(або)фізичні особи-підприємці; справиу спорах,що виникаютьз відносин,пов`язаних іззахистом економічноїконкуренції,обмеженням монополізмув господарськійдіяльності,захистом віднедобросовісної конкуренції,в томучислі успорах,пов`язаних зоскарженням рішеньАнтимонопольного комітетуУкраїни,а такожсправи зазаявами органівАнтимонопольного комітетуУкраїни зпитань,віднесених закономдо їхкомпетенції,крім спорів,які віднесенідо юрисдикціїВищого судуз питаньінтелектуальної власності; справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно доПодаткового кодексу України,а такожспорів провизнання недійснимиправочинів запозовом контролюючогооргану навиконання йогоповноважень,визначених Податковимкодексом України; справиза заявамипро затвердженняпланів санаціїборжника довідкриття провадженняу справіпро банкрутство; справи успорах щодооскарження актів(рішень)суб`єктів господарюваннята їхорганів,посадових таслужбових осібу сферіорганізації таздійснення господарськоїдіяльності,крім актів(рішень)суб`єктів владнихповноважень,прийнятих навиконання їхніхвладних управлінськихфункцій,та спорів,стороною якихє фізичнаособа,яка неє підприємцем; справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно доЗакону України"Протретейські суди",якщо такірішення ухваленіу спорах,зазначених уцій статті; справиу спорахміж юридичноюособою таїї посадовоюособою (утому числіпосадовою особою,повноваження якоїприпинені)про відшкодуваннязбитків,заподіяних юридичнійособі діями(бездіяльністю)такої посадовоїособи,за позовомвласника (учасника,акціонера)такої юридичноїособи,поданим вїї інтересах; вимогищодо реєстраціїмайна тамайнових прав,інших реєстраційнихдій,визнання недійснимиактів,що порушуютьправа намайно (майновіправа),якщо таківимоги єпохідними відспору щодотакого майнаабо майновихправ чиспору,що виникз корпоративнихвідносин,якщо цейспір підлягаєрозгляду вгосподарському судіі переданийна йогорозгляд разомз такимивимогами; справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою ;інші справиу спорахміж суб`єктамигосподарювання;справи зазаявами провидачу судовогонаказу,якщо заявникомта боржникомє юридичнаособа абофізична особа-підприємець; справи,що виникаютьпри укладанні,зміні,розірванні тавиконанні договорів,укладених урамках державно-приватногопартнерства,у томучислі концесійнихдоговорів,крім спорів,розгляд якихздійснюється впорядку іншогосудочинства; справи успорах щодозахисту порушених,невизнаних абооспорюваних правта законнихінтересів власниківоблігацій,що виникаютьміж адміністраторомза випускомоблігацій таемітентом облігаційта/абоособами,які надаютьзабезпечення затакими облігаціями; справиу спорахщодо оскарженнярішення зборіввласників облігацій. Терміни"особа, яка надає забезпечення","збори власників облігацій"вживаються у цьому Кодексі у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки". справи у спорах між організацією водокористувачів та її членом або власником (користувачем) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, включеної до території обслуговування відповідної організації водокористувачів, щодо набуття чи припинення членства в такій організації водокористувачів, укладання, зміни, розірвання, виконання організацією водокористувачів договорів, додаткових угод та іншої документації, яка відповідно до умов договору є його невід`ємною частиною, умов надання послуг організацією водокористувачів, визнання недійсними правочинів, вчинених організацією водокористувачів, а також щодо визначення території обслуговування організації водокористувачів; справи у спорах між власниками меліоративних систем або мереж та водокористувачами щодо умов забору, доставки води та її відведення.

У справі, яка розглядається, ОСОБА_1 та Громадська організація «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» звернулися до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просили суд визнати дії ОСОБА_2 протиправними, які не відповідають Статуту організації та направленні проти інтересів членів та організації ГО «ВМСОТРЛ» в цілому; визнати рішення статутного органу Ради (центральний постійно діючий орган управління) та виконавчого органу (в.о. директор Грішко Сергій Валерійович) про припинення членства в організації його - ОСОБА_1 , ОСОБА_5 від 22.10.2020 р. та інші, протиправними та скасувати, які були постановленні в термін з 20.10.2020р. до 29.12.2020р.

За статтею 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку.

За приписами статті 81 ЦК України юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.

З огляду на положення статті 85 ЦК України, непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

Разом з тим, відповідно до вимог статті 86 ЦК України такі товариства можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати і підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлене законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань визначається Законом № 4572-VI «Про громадські об`єднання», який набрав чинності з 01 січня 2013 року і спрямований на приведення аспектів створення і діяльності громадських організацій до вимог європейських стандартів.

За змістом статті 1 Закону № 4572-VI громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку (частина п`ята статті 1 Закону № 4572-VI).

Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Згідно зі статтею 2 Закону № 4572-VI чинність цього Закону поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань в Україні.

У статті 3 Закону № 4572-VI передбачені принципи утворення і діяльності громадського об`єднання.

Одним із таких принципів є відсутність майнового інтересу, який передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи) (частина шоста статті 3 Закону № 4572-VI).

Громадське об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи, діє на підставі статуту громадського об`єднання, який повинен, зокрема, містити відомості про порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об`єднання, порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг.

Статут громадського об`єднання - це установчий документ, що використовується для створення та провадження діяльності, містить правила, що регулюють права та обов`язки членів, визначає порядок управління та здійснення діяльності громадського об`єднання.

Статут ГО «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» затверджено загальними зборами засновників та членів ГО «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» у 1995 році. Статут є основним документом, що регулює діяльність ГО «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів».

У ньому визначаються порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов`язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

У пункті 1 Статуту визначено, що ГО «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» є добровільним об`єднанням фізичних осіб, створене для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема, спортивних, екологічних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів своїх членів.

Організація є неприбутковою організацією та не має на меті одержання прибутку. Кошти та майно організації використовуються для досягнення мети (цілей) організації відповідно до основних напрямів її діяльності.

ГО «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» є юридичною особою з моменту її державної реєстрації.

Організація створена з метою здійснення та захисту прав і свобод її членів, задоволення їх суспільних інтересів, пов`язаних із оздоровленням, відпочинком та зайняттям аматорським рибальництвом.

Статут товариства є основним документом, що регулює його діяльність.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався напорушення своїхправ якдиректора ГО «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів», незаконну зміну керівництва, безпідставне виключення з членів товариства

Тобто між юридичною особою та її учасником (членом) виник спір, пов`язаний з діяльністю та управлінням цією юридичною особою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу суб`єкта господарювання - юридичної особи.

У двох постановах зроблено висновок про те, що спори підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, в інших випадках зроблено висновок про господарський характер таких спорів.

Велика Палата Верховного Суду керувалася такими критеріями щодо розмежування підсудності у вказаних справах.

У справі № 752/10984/14-ц (провадження № 14-351цс19) позивач оскаржувала рішення загальних зборів і наглядової ради, прийняті відповідно до статей 52 і 61 Закону України «Про акціонерні товариства» та пов`язані, зокрема, з відстороненням її як директора товариства від виконання обов`язків. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що такий спір необхідно розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки розгляд вимог позивачки вимагав оцінювання законності дій органів управління акціонерного товариства, зокрема відповідності цих дій вимогам цивільного, а не трудового законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (пункти 45, 47)).

З матеріалів справи № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18 ) вбачається, що спірні правовідносини стосувалися відсторонення голови правління приватного акціонерного товариства наглядовою радою. Велика Палата Верховного Суду вказала, що рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред`явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство. При вирішенні спорів, пов`язаних із порядком скликання і роботи наглядової ради товариства, визначенням правомочності її засідання, необхідно застосовувати положення установчих документів товариства. Суди розглянули по суті переважно корпоративний спір, який підлягав розгляду в порядку господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року).

Така форма захисту є специфічною для носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

У постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 (провадження № 12-100гс19) вказано, що підвідомчість господарських справ установлена статтею 20 ГПК України, згідно з пунктом 3 частини першої якої, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позивач оскаржує рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Бобрик» від 28 грудня 2012 року, тобто рішення органу управління, пов`язане з діяльністю товариства й управлінням ним, розгляд такої вимоги передбачає оцінювання законності дій зазначеного органу, зокрема їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства (пункт 36 постанови).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду визначила цивільну юрисдикцію справи лише тому, що до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 10 жовтня 2013 року № 642-VIIюрисдикція господарського суду поширювалась лише на корпоративні відносини у господарських товариствах. Тому ініційований у суді до 28 березня 2014 року спір, що виник з корпоративних відносин у юридичній особі, яка не є господарським товариством, не належав до юрисдикції господарського суду.

За обставинами справи № 452/970/17 (провадження № 14-157цс19) позивач - директор дочірнього підприємства публічного акціонерного товариства звернувся з позовом, у якому, зокрема, просив визнати незаконними та скасувати накази публічного акціонерного товариства про його тимчасове відсторонення від виконання повноважень і про тимчасове виконання обов`язків директора іншою особою. Велика Палата Верховного Суду вважала, що вказаний спір не є господарським, оскільки позивач, з яким укладено трудовий контракт, оскаржив відповідні накази насамперед через порушення його трудових прав як працівника публічного акціонерного товариства, вказані вимоги тісно пов`язані з вимогами про визнання незаконним звільнення позивача за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, яке мало місце після відсторонення позивача (постанова від 29 травня 2019 року, пункт 63).

Крім того, питання визначення предметної юрисдикції спорів про звільнення керівників юридичних осіб розглядалися і судами адміністративної юрисдикції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 06 березня 2019 року у справі № 825/1475/16 (провадження № К/9901/42809/18) зазначив, що хоча позивач оскаржує дії суб`єкта владних повноважень - державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, посилаючись на недотримання ним установленого законом порядку проведення реєстраційної дії - запису стосовно відомостей про юридичну особу - споживче товариство щодо зміни керівника та скасування запису в реєстрі, проте з підстав позову вбачається, що об`єктом спору є позачергові загальні збори членів споживчого товариства та ухвалені ними рішення, які з огляду на частину першу статті 15 Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року № 1087-IV з наступними змінами спричинили виникнення і тривання спірних правовідносин між позивачем та споживчим товариством.

Зазначав, що права про порушення, яких вказав позивач, порушені не органом державної реєстрації вчиненням реєстраційних дій, а діями третьої особи, тому без правової оцінки відносин між позивачем та третьою особою спір не може бути вирішеним, а майнове право не може бути захищене ефективно.

Спірні правовідносини стосуються прав учасників справи, пов`язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності юридичної особи.

Крім того, оскільки у вказаній справі підставою для звернення особи з позовом було визнання незаконним рішення зборів товариства про звільнення з посади голови правління товариства через недотримання вимог законодавства та установчих документів під час скликання і проведення загальних зборів господарського товариства, що є порушенням прав учасника на управління товариством, а не трудових прав керівника товариства, тому спір у цій частині за своєю правовою природою та правовими наслідками належав до корпоративних спорів і, відповідно, має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Можна підсумувати, що громадське об`єднання (громадська організація) є одним з різновидів юридичної особи, створеної шляхом об`єднання осіб, які мають право участі у ньому (у ній). Члени громадської організації товариства садоводів мають право брати участь в управлінні товариством, обирати та бути обраними до органів управління товариством садоводів, одним з яких є голова правління, порядок обрання та усунення з посади якого передбачено Статутом такої громадської організації.

У Рішенні Конституційного Суду України №12-рп/98 від 09 липня 1998 року у справі № 17/81-97 зазначено, що суб`єкт права на конституційне звернення - Київська міська рада професійних спілок - просила дати офіційне тлумачення терміна «законодавство», що міститься в частині третій статті 21 КЗпП України, яким визначається сфера застосування контракту як особливої форми трудового договору.

Конституційний Суд України на підставі аналізу матеріалів справи вважав, що останнім часом відбувається необґрунтоване розширення сфери застосування контракту, яка виходить навіть за межі, визначені законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Все це не сприяє створенню умов для повного здійснення громадянами права на працю, ускладнює становище працівників, знижує реальність гарантій трудових прав громадян, встановлених Конституцією і законами України.

Виходячи з необхідності посилення правових засобів захисту прав громадян у галузі праці, унеможливлення їх ущемлення, додержання вимог ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця Конституційний Суд України визнав за доцільне в подальшому обмежити визначення сфери застосування контракту лише законами, що є прерогативою Верховної Ради України.

Тим більше контрактна форма трудового договору не може впроваджуватись нормативними актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування, а також колективними договорами й угодами та іншими локальними нормативними актами.

Тобто в цьому випадку предметом дослідження Конституційного Суду України було лише питання тлумачення терміна «законодавство», що міститься в частині третій статті 21 КЗпП України, а не його застосування до правовідносин з керівником профспілкової організації, яка є різновидом громадської організації.

Вказане Рішення не стосується спору, що розглядається, оскільки цей спір є спором з приводу участі члена громадської організації садового товариства в управлінні товариством, зокрема визнання рішення статутного органу Ради (центральний постійно діючий орган управління) та виконавчого органу (в.о. директор Грішко Сергій Валерійович) про припинення членства в організації ОСОБА_1 , ОСОБА_5 від 22.10.2020 р. та інші, протиправним та його скасування.

Статут ГО «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» є основним документом, що регулює діяльність товариства рибалок-любителівта передбачає порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов`язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенцію.

Велика Палата Верховного Суду послідовно у значній кількості постанов випрацювала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикцією, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах, між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. При цьому трудові спори зазначених осіб підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

З урахуванням наведеного необхідно відступити від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17 (провадження № 12-100гс18).

Щодо необхідності відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного в постанові від 05 травня 2020 року у справі № 120/248/19-а (провадження № К/9901/25315/19), Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 120/248/19-а зазначив, що хоч оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує невирішений корпоративний спір, у межах якого повинні бути розв`язані й питання, пов`язані з реєстрацією зміни інформації про юридичну особу, проте з підстав позову вбачається, що предметом оскарження у цій справі є рішення відповідача від 11 січня 2019 року про проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, прийняте на підставі протоколу позачергових зборів уповноважених ГО ТС «Малинівка». Саме скликання цих зборів і ухвалені ними рішення спричинили виникнення спірних правовідносин між позивачем та ГО ТС «Малинівка». Тобто звернення позивача до суду із цим позовом викликане необхідністю захисту права не у сфері публічно-правових відносин, а пов`язане з наявністю спору між членами громадської організації щодо обрання керівника, членів правління та ревізійної комісії.

Отже, позовні вимоги про скасування рішення є похідними від вимог щодо відновлення порушених корпоративних прав, а тому цей спір не пов`язаний безпосередньо із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважав, що спірні правовідносини у цій справі виникли між членами громадської організації щодо управління нею, а саме щодо зміни керівника та членів керівних органів, а тому рішення державного реєстратора від 11 січня 2019 року про проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР -ТС «Малинівка», у цих відносинах є похідним.

Враховуючи, що юрисдикція адміністративних судів на спірні правовідносини не поширюється, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважав, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність вирішення такого спору в порядку господарського судочинства.

Такий правовий висновок Касаційного адміністративного суду відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування юрисдикцій та віднесення таких спорів до господарської юрисдикції.

Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 120/248/19-а (провадження № К/9901/25315/19), оскільки зазначений спір має розглядатись саме у порядку господарського судочинства.

У частині другій вказаної статті передбачено, що порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

У пункті 1 частини першої статті 255 ЦПК України вказано, що суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки вказана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, суд дій шов висновку про закриття провадження у справі №947/38837/20 за позовною заявою ОСОБА_1 , Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання дій протиправними та скасування рішень.

Одночасно суд роз`яснює позивачам їх право звернутися до господарського суду з позовною заявою в порядку господарського судочинства.

Згідно ч.ч.1,2,4та ч.ч.6-11ст.158ЦПК Українисуд можескасувати заходизабезпечення позовуз власноїініціативи абоза вмотивованимклопотанням учасникасправи. Клопотанняпро скасуваннязаходів забезпеченняпозову розглядаєтьсяв судовомузасіданні непізніше п`ятиднів здня надходженняйого досуду. Зарезультатами розглядуклопотання проскасування заходівзабезпечення позову,вжитих судом,постановляється ухвала. Уразі ухваленнясудом рішенняпро задоволенняпозову заходизабезпечення позовупродовжують діятипротягом дев`яностаднів здня набраннявказаним рішеннямзаконної силиабо можутьбути скасованіза вмотивованимклопотанням учасникасправи. Якщопротягом вказаногостроку зазаявою позивача(стягувача)буде відкритовиконавче провадження,вказані заходизабезпечення позовудіють доповного виконаннясудового рішення. Увипадку залишенняпозову безрозгляду,закриття провадженняу справіабо увипадку ухваленнярішення щодоповної відмовиу задоволенніпозову суду відповідномусудовому рішеннізазначає проскасування заходівзабезпечення позову. Утакому разізаходи забезпеченняпозову зберігаютьсвою діюдо набраннязаконної силивідповідним рішеннямабо ухвалоюсуду. Примірник ухвали про скасування заходів забезпечення позову невідкладно після набрання такою ухвалою законної сили надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також державним та іншим органам, які повинні були та (або) виконували ухвалу про забезпечення позову, для здійснення ними відповідних дій щодо скасування заходів забезпечення позову.

Таким чином, враховуючи, що провадження у справі №947/38837/20 за позовною заявою ОСОБА_1 , Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання дій протиправними та скасування рішень було закрито, суд дійшов висновку, що необхідність у забезпеченні позову відсутня, а тому заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29грудня 2020рокупо справі №947/38837/20 слід скасувати.

Керуючись ст. 158, п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі №947/38837/20 за позовною заявою ОСОБА_1 , Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання дій протиправними та скасування рішень закрити.

Роз`яснити позивачам їх право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районногосуду містаОдеси від29грудня 2020рокупо справі №947/38837/20.

Зняти заборону ОСОБА_2 та будь-яким особам, що мають доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державним реєстраторам, в тому числі державним реєстраторам Управляння державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), нотаріусам, проводити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань, а також у Реєстрі громадських об`єднань вчиняти реєстраційні дії стосовно Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів» щодо зміни або внесення відомостей про керівника юридичної особи; а також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо; зміни або внесення відомостей про органи управління юридичної особи, членів керівних органів на підставі рішень, оформлених протоколами позачергових Конференцій Громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів».

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.

Оскарження ухвали в частині скасування забезпечення позову зупиняє виконання ухвали в цій частині.

Повний текст ухвали суду складено 05.12.2022 року.

Суддя Петренко В. С.