ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 904/6264/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.,
секретар судового засідання - Дерлі І. І.,
за участю представників:
прокуратури - Сімаченко А.О.
позивача - не з`явився
відповідача - Козуб Б.Ю. (адвокат)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 (судді: Скрипка І. М. - головуючий, Михальська Ю. Б., Іоннікова І. А.)
за позовом Керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради
до Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія"
про зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У липні 2021 керівник Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради (далі - Рада, Позивач) до Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (далі - АТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія", Відповідач), в якій просив зобов`язати АТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі відокремленого структурного підрозділу Філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" АТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" виконати заходи, передбачені пунктом 4.29. Відновлення порушених земель - 60 га щорічно. Технічний етап рекультивації - виконання основних обсягів робіт щодо планування поверхні. Біологічний етап рекультивації - висадка зелених насаджень на 40 га та їх щорічний догляд, Переліку завдань та заходів Дніпропетровської обласної комплексної програми (стратегії) екологічної безпеки та запобігання змінам клімату на 2016 - 2025 роки, що є додатком № 1 до вказаної програми, затвердженої рішенням Дніпропетровської обласної ради від 21.10.2015 № 680-34/VІ.
1.2. Зазначені вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем положень наведеної програми (стратегії) екологічної безпеки та запобігання змінам клімату на 2016 - 2025 роки.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 провадження у справі № 904/6264/21 закрито.
2.2. Зазначена ухвала обґрунтована тим, що в даному випадку наявні підстави для закриття провадження, оскільки правовідносини, які склалися між Позивачем та Відповідачем, не носять господарського характеру, а Раді необхідно звернутися до адміністративного судочинства.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №904/6264/21. Матеріали вказаної справи направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
2.4. Постанова апеляційного суду обґрунтована тим, що спір у даній справі в частині позовних вимог про зобов`язання Відповідача виконати заходи, визначені п. 4.29. Переліку завдань та заходів Дніпропетровської обласної комплексної програми (стратегії) екологічної безпеки та запобігання змінам клімату на 2016 - 2025 роки, не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а виник вже із відносин господарсько-цивільного характеру. Отже, з урахуванням суб`єктного складу сторін, розгляд наведених вимог має здійснюватися в порядку господарського судочинства.
При цьому апеляцій суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах Позивач діяв як суб`єкт владних повноважень лише при затвердженні рішенням Дніпропетровської обласної ради від 21.10.2015 № 680-34/VІ вказаної Програми (стратегії), тоді як у відношенні обов`язку виконання заходів, передбачених цією Програмою, виступає як орган місцевого самоврядування, на який покладено відповідальність за стан навколишнього середовища та забезпечення реалізації екологічних програм на відповідній території, що випливає з положень статті 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".
У свою чергу, виконання програми та реалізація запланованих заходів здійснюється в основному за власні кошти виконавців внаслідок проведення господарської діяльності та має характер господарських відносин; визначені програмою виконавці зобов`язані своєчасно впроваджувати в ході своєї господарської діяльності природоохоронні заходи та нести відповідальність за повноту їх виконання.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі Відповідач просить повністю скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін ухвалу місцевого господарського суду про закриття провадження у справі.
3.2. Зазначена скарга обґрунтована тим, що контроль за дотриманням виконання рішення Дніпропетровської обласної ради від 21.10.2015 № 680-34/VІ, яким затверджено Дніпропетровську обласну комплексну програму (стратегію) екологічної безпеки та запобігання змінам клімату на 2016 - 2025 роки, належить до компетенції органу місцевого самоврядування та носить публічно-правовий характер. Водночас координацію щодо реалізації вказаної програми, відповідно до наведено рішення обласної ради, здійснює замовник - департамент екології та природних ресурсів обласної державної адміністрації, яка є юридичною особою публічного права та наділена повноваженнями сама звертатися до суду щодо питань, викладених в позовні заяві.
На думку скаржника, справа про зобов`язання Відповідача вчинити дії щодо виконання Переліку завдань та заходів Дніпропетровської обласної комплексної програми (стратегії) екологічної безпеки та запобігання змінам клімату на 2016 - 2025 роки стосується публічно-правового спору, який виник за участю суб`єкта владних повноважень, що реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері природоохоронної діяльності. При цьому у даному випадку відсутні характерні для цивільно-правових правовідносин засади, як то: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність, суб`єктний склад.
Крім того, обґрунтовуючи підстави для звернення до суду із цим позовом, Прокурор сам зазначав, що даний спір має публічно-правовий характер, а прокуратура здійснює контроль за дотримання природоохоронного законодавства.
Заявник також посилається на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки Верховного Суду про розмежування публічно- та приватно-правових спорів, викладених в постановах від 30.06.2020 у справі №927/999/19, від 23.12.2020 у справі № 815/6190/16, від 11.12.2018 у справі №910/8122/17.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
4. Розгляд справи Верховним Судом
4.1. Ухвалою Верховного Суду від 29.08.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 у справі № 904/6264/21 та призначено її розгляд у судовому засіданні 21.09.2022.
4.2. Ухвалою Верховного Суду від 21.09.2022 справу № 904/6264/21 разом із касаційною скаргою Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю вирішення питання щодо визначення юрисдикції спору у цій справі відповідно до норм статті 302 Господарського процесуального кодексу України.
4.3. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 справу №904/6264/21 повернуто Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду у зв`язку з відсутністю підстав, визначених положеннями частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, для прийняття справи до розгляду.
4.4. Ухвалою Верховного Суду від 03.11.2022 прийнято до розгляду касаційну скаргу Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 у справі № 904/6264/21 та призначено її розгляд на 16.11.2022.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
5.3. Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
5.4. За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
5.5. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
5.6. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція).
5.7. У рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24.) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) закріпив поняття "суд, встановлений законом", яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.
5.8. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
5.9. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
5.10. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
5.11. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.
Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2022 у справі № 183/4196/21.
5.12. Згідно з приписами частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
5.13. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, згідно з частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
5.14. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.
5.15. У той же час, згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
5.16. Положеннями статей 2, 4 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
5.17. Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 вказаного Кодексу).
5.18. При цьому у пункті 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
5.19. Стосовно терміну "публічно-владні управлінські функції", то зміст цього поняття полягає в наявності в суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.
5.20. Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.
Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 18.09.2018 у справі № 823/218/17, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі № 826/2323/17, від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 520/5442/18, від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17.
5.21. Разом з тим, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
5.22. Як зазначалося, відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа-підприємець;
17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства;
18) справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів власників облігацій, що виникають між адміністратором за випуском облігацій та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями;
19) справи у спорах щодо оскарження рішення зборів власників облігацій.
5.23. Дослідивши спірні правовідносини, місцевий господарський суд з огляду на зміст статті 20 Господарського процесуального кодексу України своєю ухвалою від 13.12.2021 закрив провадження у справі № 904/6264/21, оскільки відносини, які склалися між Позивачем та Відповідачем, не носять господарського характеру.
5.24. Не погодившись з наведеною ухвалою, Прокурор звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 та направити справу №904/6424/21 для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, з тих підстав, що у цьому спорі хоча Позивач (тобто одна із сторін) здійснює певні публічно-владні управлінські функції, але сам спір виник не у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною (тобто Дніпропетровською обласною радою) зазначених функцій.
При цьому Прокурор зазначив, що вимога, яка заявлена Жовтоводською окружною прокуратурою Дніпропетровської області в особі Дніпропетровської обласної ради, не передбачена ані частиною першою статті 19, ані частиною п`ятою статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.
5.25. У свою чергу, звертаючись з касаційною скаргою, Відповідач просить Суд скасувати повністю постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 (якою скасовано вищенаведену ухвалу і направлено матеріали цієї справи до місцевого суду для продовження розгляду), залишивши без змін ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі.
5.26. Таким чином, оскільки місцевим судом було закрито провадження у цій справі у зв`язку з порушенням предметної юрисдикції, а судом апеляційної інстанції скасовано відповідну ухвалу місцевого суду з тих підстав, що розгляд даних позовних вимог про зобов`язання виконати місцеву екологічну програму має здійснюватися в порядку господарського судочинства, то на розгляд Верховного Суду фактично поставлено питання щодо визначення юрисдикції спору у справі №904/6264/21.
5.27. У зв`язку з наведеним, а також враховуючи, що висновок Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної юрисдикції спору у правовідносинах, пов`язаних із зобов`язанням виконати заходи, визначені у обласній комплексній програмі (стратегії) екологічної безпеки та запобігання змінам клімату, відсутній, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду було передано справу № 904/6264/21 разом із касаційною скаргою Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
5.28. Однак, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 справу №904/6264/21 повернуто Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду у зв`язку з тим, що обґрунтування скаржником порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції наявністю рішення Великої Палати Верховного Суду не є належним. Отже, учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної та суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібними підставою та предметом позову у подібних правовідносинах.
5.29. При цьому Суд враховує, що на його вирішення поставлено питання щодо юрисдикції цього спору, а предметом касаційного перегляду є, у тому числі, ухвала місцевого суду про закриття провадження у справі. В такий спосіб, при відкритті касаційного провадження, колегія суддів, незважаючи на посилання заявника на неврахування апеляційним господарським судом практики Верховного Суду, дійшла висновку, що підставою для касаційного оскарження фактично є абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), а саме порушення, на думку скаржника, предметної юрисдикції.
5.30. У частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
5.31. Отже, позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
5.32. У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
5.33. При цьому за змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).
5.34. Як встановлено господарськими судами, предметом позову у цій справі є вимоги про зобов`язання АТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі відокремленого структурного підрозділу Філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" АТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" виконати заходи, передбачені пунктом 4.29. Відновлення порушених земель - 60 га щорічно. Технічний етап рекультивації - виконання основних обсягів робіт щодо планування поверхні. Біологічний етап рекультивації - висадка зелених насаджень на 40 га та їх щорічний догляд, Переліку завдань та заходів Дніпропетровської обласної комплексної програми (стратегії) екологічної безпеки та запобігання змінам клімату на 2016 - 2025 роки, що є додатком № 1 до вказаної програми, затвердженої рішенням Дніпропетровської обласної ради від 21.10.2015 № 680-34/VІ.
5.35. Відповідно до статті 2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (тут і далі - в редакції, яка була чинною на момент подання позову у цій справі) відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
5.36. Згідно зі статтею 5 вказаного Закону державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
5.37. При цьому за змістом статті 6 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" з метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності України по організації і координації заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів на перспективу розробляються і приймаються державні цільові, міждержавні, місцеві програми. Порядок розробки державних цільових екологічних програм визначається Кабінетом Міністрів України.
5.38. Згідно зі статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції, зокрема: забезпечують реалізацію екологічної політики України, екологічних прав громадян; затверджують місцеві екологічні програми; створюють і визначають статус резервних, в тому числі й валютних, фондів для фінансування програм та інших заходів щодо охорони навколишнього природного середовища.
5.39. У статті 16 зазначеного Закону передбачено, що управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, стратегічної екологічної оцінки, оцінки впливу на довкілля, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.
Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві ради та виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.
Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.
5.40. Відповідно до статті 19 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища в межах своєї компетенції, у тому числі: координують діяльність підприємств, установ та організацій, розташованих на території відповідно села, селища, міста, незалежно від форм власності та підпорядкування; організують розробку місцевих екологічних програм; погоджують поточні та перспективні плани роботи підприємств, установ та організацій з питань охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад можуть здійснювати й інші повноваження відповідно до цього та інших законів України.
5.41. Колегія суддів враховує, що розділом VIII цього Закону визначені основні засади контролю і нагляду у галузі охорони навколишнього природного середовища.
Зокрема, завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами (стаття 34 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
5.42. При цьому статтею 35 "Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища" вказаного Закону визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об`єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об`єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі.
Порядок здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів визначається цим Законом та іншими законами України.
5.43. Також згідно зі статтею 20-2 наведеного Закону до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища, у тому числі, належить:
- організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами-нерезидентами вимог законодавства (про екологічну та радіаційну безпеку, про оцінку впливу на довкілля, про моніторинг, звітність та верифікацію викидів парникових газів; про використання та охорону земель; про охорону, захист, використання та відтворення лісів; про охорону, утримання і використання зелених насаджень);
- складання протоколів про адміністративні правопорушення та розгляд справ про адміністративні правопорушення, накладення адміністративних стягнень у випадках, передбачених законом;
- пред`являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
5.44. При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію України, відповідно до якого вона є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
5.45. До основних завдань саме Державної екологічної інспекції України віднесено такі, як реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів а також здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр; екологічної та радіаційної безпеки; охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду; охорони, захисту, використання і відтворення лісів; збереження, відтворення і невиснажливого використання біологічного та ландшафтного різноманіття; раціонального використання, відтворення і охорони об`єктів тваринного та рослинного світу; ведення мисливського господарства та здійснення полювання; охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів; охорони атмосферного повітря; формування, збереження і використання екологічної мережі; стану навколишнього природного середовища; поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами.
5.46. За змістом пункту 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України вона відповідно до покладених на неї завдань:
здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства;
проводить перевірки (у тому числі документальні) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, складає відповідно до законодавства акти за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції, надає обов`язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства та здійснює контроль за їх виконанням і здійснює лабораторні вимірювання (випробування);
надає центральним і місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування приписи щодо зупинення дії чи анулювання в установленому законодавством порядку дозволів, ліцензій, сертифікатів, висновків, рішень, лімітів, квот, погоджень, свідоцтв на спеціальне використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, поводження з небезпечними хімічними речовинами, транскордонне переміщення об`єктів рослинного і тваринного світу (у тому числі водних живих ресурсів), а також щодо встановлення нормативів допустимих рівнів шкідливого впливу на стан навколишнього природного середовища; вносить до відповідного органу ліцензування подання про позбавлення ліцензіата права на провадження виду господарської діяльності;
звертається до суду із позовом щодо: обмеження чи зупинення діяльності суб`єктів господарювання і об`єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин, впливу фізичних та біологічних факторів, лімітів скидів забруднюючих речовин; визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
складає протоколи про адміністративні правопорушення та розглядає справи про адміністративні правопорушення, накладає адміністративні стягнення у випадках, передбачених законом;
пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами;
здійснює розрахунок розміру шкоди, збитків і втрат, завданих навколишньому природному середовищу та природним ресурсам держави з питань, що належать до її компетенції, внаслідок виникнення аварій, надзвичайних ситуацій, військової агресії, військових, терористичних або інших злочинних дій, у тому числі з початку дії правового режиму воєнного стану.
5.47. У частині першої статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
5.48. Зі змісту наведених законодавчих положень убачається, що організація розробки та затвердження місцевих екологічних програм належить до повноважень місцевих рад та їх виконавчих органів, чим, зокрема, опосередковуються їх функції, як уповноважених державою суб`єктів, з управління охороною навколишнього природного середовища.
У той же час, контроль за належною реалізацією такого управління покладається на спеціальний державний орган, який наділений відповідною компетенцією, у тому числі, щодо притягнення до відповідальності, передбаченої нормами чинного законодавства.
5.49. Разом з тим, в контексті спору, з урахуванням його предмету та підстав, колегія суддів констатує, що Прокурор намагається перевести порядок виконання власне управлінських повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування у сферу приватно-правових відносин шляхом створення штучної конструкції спору про виконання зобов`язання.
5.50. Отже, предметом судового розгляду може бути спір щодо притягнення до відповідальності, яка настає за невиконання чи неналежне виконання місцевих екологічних програм, а не сама по собі наявність обов`язку у суб`єкта виконувати такі програми. Протилежний підхід порушував би основні принципи організації державного управління та контролю, у тому числі, у сфері охорони навколишнього природного середовища.
5.51. Так само звернення Прокурора до суду з вимогою зобов`язати Відповідача виконувати місцеву екологічну програму не відповідає визначенню та підставам адміністративно-господарських санкцій, які за змістом статей 216, 217 Господарського кодексу України застосовуються до суб`єктів господарювання, знову ж таки, за порушення ними правил здійснення господарської діяльності, а не у зв`язку з наявністю у зазначених суб`єктів певного зобов`язання.
5.52. Разом з тим, як зазначалося вище, на підставі затвердженої в установленому законом порядку місцевої екологічної програми у суб`єктів природоохоронних правовідносин виникає обов`язок з її реалізації та дотримання під час своєї діяльності, невиконання якого тягне за собою настання саме відповідальності, передбаченої відповідним законодавством, а не виникнення зобов`язальних правовідносин, як безпідставно зазначає Прокурор, що свідчить про відсутність у даному випадку приватно-правового спору.
5.53. При цьому законодавство України, за умови наявності відповідних обов`язків, встановлених законодавством, та складів правопорушення, передбачає заходи відповідальності за невиконання вимог екологічного законодавства, зокрема, але не виключно в контексті визначеної Позивачем підстави позову, Кодексом України про адміністративні правопорушення (стаття 53 "Порушення правил використання земель", стаття 54 "Порушення строків повернення тимчасово зайнятих земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням", стаття 188-5 "Невиконання законних розпоряджень чи приписів посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорону природних ресурсів"), Кримінальним кодексом України (стаття 236 "Порушення правил екологічної безпеки", стаття 240 "Порушення правил охорони або використання надр, незаконне видобування корисних копалин", стаття 254 "Безгосподарське використання земель") тощо.
5.54. З огляду на викладене, а також враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо особливостей відмежування справ адміністративної юрисдикції, колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду про те, що з цим позовом Раді необхідно звернутися до адміністративного суду.
5.55. Водночас, Суд вважає, що, виходячи із змісту статті 20 Господарського процесуального кодексу України, безпідставними є і висновки суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі виник саме із відносин господарсько-цивільного характеру.
5.56. Отже, фактично з таким складом сторін, предметом та підставами позову, а також обраним способом захисту у цій справі відсутній спір, який може бути розглянутий як в порядку адміністративного, так і в порядку господарського судочинства.
При цьому гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим.
ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
5.57. В такий спосіб місцевий господарський суд, встановивши після відкриття провадження у справі, що спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, закриваючи провадження у справі на підставі на пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України дійшов помилкового висновку в частині того, що він повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, хоча в даному випадку при обґрунтуванні висновку суду він повинен був виходити з збільш широкого змісту цього пункту, а саме з того, що цей спір взагалі не підлягає судовому розгляду.
При цьому апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд ухвали про закриття провадження у справі, зазначеного також не врахував та помилку суду першої інстанції не виправив.
5.58. За таких обставин, оскільки Суд дійшов висновку про те, що такий спір взагалі не підлягає судовому розгляду, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі зазначеної ухвали господарського суду першої інстанції, однак з мотивів, викладених у цій постанові, враховуючи, що місцевий суд дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі, однак помилково визначив іншу предметну юрисдикцію спору, чим створив правову невизначеність для учасників справи.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
6.2. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
6.3. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 Господарського процесуального кодексу України).
6.4. З огляду на викладене колегія суддів вважає наведені у касаційній скарзі доводи частково обґрунтованими, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду із залишенням у силі ухвали господарського суду першої інстанції про закриття провадження у справі, з мотивів, викладених у цій постанові.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 у справі №904/6264/21 скасувати.
3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №904/6264/21 залишити в силі з мотивів, викладених у цій постанові.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
В. Суховий
