Єдиний державний реєстр судових рішень
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
___________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2022 р.м.ОдесаСправа № 540/6711/21Головуючий в 1 інстанції: Варняк С.О.
Дата і місце ухвалення 02.02.2022 р., м. Херсон
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, третя особа - Державна судова адміністрація України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, третя особа - Державна судова адміністрація України, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ начальника Територіального управління ДСА України в Запорізькій області "Про зупинення виплати доплати до посадового окладу судді ОСОБА_1 " № 93-ОС від 23 вересня 2021 року;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Запорізькій області щодо не нарахування та не виплати суддівської винагороди судді Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 за період з 24 вересня 2021 року у розмірі посадового окладу без урахування доплат за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадовою окладу (щомісячному) у відповідності до наказу Куйбишевського районного суду Запорізької області від 13 листопада 2018 року № 22-к;
- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Запорізькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період з 24 вересня 2021 року.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 02.02.2022 року позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
В поданій апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що судом першої інстанції при вирішенні даної справи, у порушення положень ч. 5 ст. 242 КАС України, не було враховано позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13.10.2021 року, стосовно того, що при вирішенні аналогічних спорів щодо припинення виплат суддям доплат до посадового окладу, судами мають бути встановлені причини, які зумовили припинення виплат таких доплат, оскільки саме від них залежить можливість застосування до спірних правовідносин рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018, з яким пов`язується неконституційність позбавлення надбавок до посадового окладу судді.
Апелянт вказував на те, що на підтвердження правомірності дій територіального управління в частині видачі спірного наказу Херсонському окружному адміністративному суду разом із відзивом були надані відповідні докази, зокрема: витяг з акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 25.05.2021 року № 08.08-20/7, копія супровідного листа від 06.07.2021 року № 040808-15/2574-2021; витяг з висновку на заперечення до акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області за період з 01.01.2019 року по 31.12.2020 року; копія листа від 09.07.2021 року № 040808-15/2661-2021; копія листа ТУ ДСА України в Запорізькій області від 16.09.2021 року № 08-04/3931; копія листа Куйбишевського районного суду Запорізької області від 22.09.2021 року. Однак, на думку апелянта, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наданим доказам.
Апелянт наполягає на тому, що вимога Східного офісу Держаудитслужби в запорізькій області про усунення виявлених порушень від 09.07.2021 року № 040808-15/2661-2021 була обов`язковою до виконання територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області як підконтрольною установою в розумінні Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні, що свідчить, на думку апелянта, про правомірність дій територіального управління в частині вжиття заходів щодо виконання вищезазначеної вимоги контролюючого органу шляхом видачі наказу про зупинення позивачу доплати до посадового окладу з 24.09.2021 року № 93-ос.
Враховуючи все вищевикладене апелянт просить скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 02.02.202 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України "Про призначення суддів" № 410/2016 від 24.09.2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Куйбишевського районного суду Запорізької області строком на п`ять років.
Наказом голови Куйбишевського районного суду Запорізької області від 06.10.2016 року № 49-к ОСОБА_1 зараховано до штату Куйбишевського районного суду Запорізької області на посаду судді цього суду з 06.10.2016 року зі встановленням посадового окладу згідно штатного розпису.
Наказом голови Куйбишевського районного суду Запорізької області від 13.11.2018 року № 22-к ОСОБА_1 встановлено доплату за вислугу років у розмірі 20 % посадового окладу з 06.10.2018 року.
Наказом начальника ТУ ДСА України в Запорізькій області від 23.09.2021 року № 93-ос "Про зупинення виплати доплати до посадового окладу судді ОСОБА_1 " відповідно до ч. 4 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у зв`язку із закінченням терміну, на який ОСОБА_1 призначено на посаду судді, та з метою попередження вчинення дій, які трактуються фахівцями Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області як зайве нарахування та виплата коштів державного бюджету, враховуючи відмову видати наказ про зупинення виплати доплати до посадового окладу судді ОСОБА_1 (лист Куйбишевського районного суду Запорізької області від 22.09.2021 № 03-28/37/2021) наказано відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області зупинити з 24 вересня 2021 року виплату доплати до посадового окладу за вислугу років судді Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з вказаним наказом ТУ ДСА України в Запорізькій області, позивач оскаржив його до суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку протиправність зупинення виплати доплати до посадового окладу за вислугу років позивачу, з огляду на те, що із врахуванням положень чинного законодавства та рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 обмеження у виплатах доплат суддям, які не відправляють правосуддя, допустимо лише у випадку притягнення їх до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком чого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, а будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04.12.2018 за №11-р/2018 (Справа №1-7/2018(4062/15)).
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі- Закон №1402-VIII).
Частинами 1 та 2 статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 5 цієї статті закріплено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
В свою чергу, частиною 10 статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
В якості підстави для прийняття наказу щодо припинення виплати доплати до посадового окладу судді Валігурському Г.Ю. ТУ ДСА посилалось на закінченням терміну, на який ОСОБА_1 призначено на посаду судді, а також зазначило, що вказаний наказ прийнято з метою попередження вчинення дій, які трактуються фахівцями Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області як зайве нарахування та виплата коштів державного бюджету.
Судом встановлено, що позивача було призначено на посаду судді Указом Президента України від 24.09.2016 року № 410/2016. П`ятирічний строк, на який позивача було призначено на посаду судді закінчився 24.09.2021 року. І саме з цієї дати Територіальним управлінням ДСА України в Запорізькій області було припинено позивачу виплату доплати до посадового окладу за вислугу років.
Пункту 17 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII передбачено, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (Закон № 1401-VIII), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Відповідно до пункту 22 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII (чинного до 01 січня 2020 року) право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України Про судоустрій і статус суддів (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41-45, ст. 529; 2015 р., №№18-20, ст. 132 із наступними змінами).
Згідно з пунктом 23 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII (чинного до 01 січня 2020 року) до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України Про судоустрій і статус суддів (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41-45, ст. 529; 2015 р., №№18-20, ст. 132 із наступними змінами).
На підставі підпункту 16 пункту 1 розділу I Закону України Про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування від 16 жовтня 2019 року № 193-IX (далі - Закон № 193-IX) виключено пункти 22 і 23 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII (наведені вище).
До набрання чинності законами № 1401-VIII, № 1402-VIII призначення на посаду судді вперше (за Законом № 2453-VI) здійснювалося строком на п`ять років, після закінчення якого Вища кваліфікаційна комісія суддів України могла рекомендувати для обрання його Верховною Радою України на посаду судді безстроково, якщо відсутні визначені законом обставини, які перешкоджали б цьому.
Отож, відповідно до раніше чинного Закону № 2453-VI, після закінчення п`ятирічного строку повноважень суддя не міг здійснювати правосуддя допоки не буде вирішено питання про обрання його на посаду судді безстроково.
З набранням чинності законами № 1401-VIII, № 1402-VIII призначення на посаду судді (вперше) здійснюється безстроково, водночас призначення на посаду судді безстроково суддів, яких до того було призначено на посади в межах п`ятирічного строку (відповідно до раніше чинного правового регулювання цих правовідносин), поставлено у залежність від результатів кваліфікаційного оцінювання.
Як встановлено з матеріалів електронної справи, рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07.06.2018 року № 133/зп-18 було призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді за списком згідно з додатком 1, до якого увійшов і ОСОБА_1 . Згідно витягу з додатку № 23 іспит в межах кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді було призначено на 01.08.2018 року.
Позивач пройшов перший етап кваліфікаційного оцінювання та рішенням ВККС України від 18.10.2018 року № 237/зп-18 затверджено декодовані результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді Іспит, складеного 01.08.2018 року та згідно додатку № 4 до вказаного рішення позивача було допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання Дослідження досьє та проведення співбесіди за результатами іспиту.
Рішенням ВККС України від 12.12.2018 року № 313/зп-18 було призначено проведення тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей у межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді. Згідно додатку до вказаного рішення ОСОБА_1 визначено дату проходження комп`ютерного тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей - 30.01.2019 року та інтерв`ю з психологом - 23.02.2019 року.
В поданому адміністративному позові ОСОБА_1 посилався на те, що кваліфікаційне оцінювання щодо нього не завершене через причини, що не залежать від нього особисто та не обумовлені його поведінкою, а саме, через припинення 16.10.2019 року повноважень членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Дійсно, згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування № 193-IX, який набрав чинності 07.11.2019 року, з дня набрання чинності цим Законом повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припиняються, а керівник секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України призначається за результатами конкурсу з урахуванням вимог закону.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України протягом двох місяців з дня формування її нового складу завершує процедуру добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Комісії від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17. Інші процедури, які були розпочаті Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" до набрання чинності цим Законом, продовжуються новим складом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, утвореної відповідно до цього Закону.
Згідно п. 8 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону процедури, які були розпочаті Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" до набрання чинності цим Законом, продовжуються згідно з рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, утвореної відповідно до цього Закону.
Таким чином, позивач не здійснює правосуддя через закінчення п`ятирічного строку, на який його було обрано та неможливість закінчення процедури проходження кваліфікаційного оцінювання, через припинення повноважень членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та не завершення процесу формування нового складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, тобто нездійснення позивачем правосуддя пов`язано з об`єктивними причинами, які не залежать від волевиявлення чи поведінки позивача.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 (справа № 1-7/2018(4062/15) у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" Конституційний суд України досліджував питання відповідності Конституції України положень, зокрема, частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., №№ 18-20, ст. 132) (далі - Закон № 192), згідно з якими суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Вказаним рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме:
- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;
- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;
- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
У згаданому рішенні Конституційний Суд України зазначив, що суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу, яка згідно з частиною другою статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Законом № 2453 у редакції Закону № 192 передбачено низку випадків, коли суддя не здійснює правосуддя.
Такими випадками, зокрема, є: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності (частина четверта статті 49); відрядження судді для роботи у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України (частина четверта статті 54); обов`язкове проходження суддею підготовки у Національній школі суддів України (частина шоста статті 55, стаття 87); застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя (пункт 4 частини першої статті 97); неприйняття (несвоєчасне прийняття) відповідними державними органами рішення про звільнення судді з посади (відставку), переведення чи про його обрання безстроково (статті 76, 82, 112, 113, 114, 118, 120); перебування судді у щорічній оплачуваній чи додатковій оплачуваній відпустці (стаття 134).
Закон № 2453 у редакції Закону № 192 втратив чинність на підставі Закону № 1402 (крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 розділу ХII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402). Проте Закон № 1402 містить положення, які закріплюють аналогічні випадки, коли суддя не здійснює правосуддя (статті 49, 54, 55, 56, 82, 89, 109, 113, 116, 136, 147). Це, зокрема, тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя та позбавлення його права на отримання доплат до посадового окладу; відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України; у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами; обов`язкове проходження підготовки у Національній школі суддів України; неприйняття (несвоєчасне прийняття) відповідними державними органами рішення про його звільнення з посади (відставку); нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території. Крім того, суддя може не здійснювати правосуддя і з інших підстав, зокрема у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Конституційний Суд України звернув увагу на те, що випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя визначаються Законом № 1402. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом № 1402 нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).
Питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Проте Конституційний Суд України зазначив, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
На думку суддів Конституційного Суду України застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
Конституційний Суд України зазначив, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.
Конституційний Суд України вважав, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
Суд першої інстанції вірно вказав, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України) (рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016).
Враховуючи висновки Конституційного суду України, викладені у рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, та дослідивши причину нездійснення позивачем правосуддя, яка, як з`ясовано судом, пов`язана з обставинами, які не залежать від волевиявлення чи поведінки позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обмеження у виплаті позивачу доплати до посадового окладу є невиправданим та необґрунтованим, суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04.12.2018 за №11-р/2018 (Справа №1-7/2018(4062/15)).
Зважаючи на зазначене наказ начальника Територіального управління ДСА України в Запорізькій області "Про зупинення виплати доплати до посадового окладу судді ОСОБА_1 " № 93-ОС від 23 вересня 2021 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Посилання відповідача на те, що прийняття наказу № 93-ОС від 23 вересня 2021 року обумовлено також необхідністю врахування управлінням вимоги Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області про усунення виявлених порушень від 09.07.2021 року № 040808-15/2661-2021 та висновків акту ревізії від 25.05.2021 № 08.08-20/7 є безпідставними, оскільки по-перше, вказані документи жодним чином не стосуються позивача у справі (Акт ревізії від 25.05.2021 року № 08.08-20/7 та лист Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області від 09.07.2021 за №040808-15/2661-2021 стосуються періоду фінансово- господарської діяльності ТУ ДСА України в Запорізькій області з 01.01.2019 року по 31.12.2020 року, тоді як зупинення позивачу виплати доплати до посадового окладу відбулось з 24.09.2021 року), по-друге, вказані акт та вимога не є нормативно-правовими актами, а їх наявність не може бути причиною прийняття Територіальним управлінням ДСА в Запорізькій області наказу, який суперечить Конституції України та Рішенню Конституційного суду України.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, надано їм належну правову оцінку, а також всім доводам сторін по справі.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі всього вищевикладеного колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Херсонського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Зважаючи на залишення судового рішення суду першої інстанції без змін, судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.А. Шевчук
