Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 452/3423/19

провадження № 61-14959св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Військова частина НОМЕР_1 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 09 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року Військова частина НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у порядку регресу.

Позов обґрунтований тим, що Самбірське управління Державної казначейської служби України у Львівській області здійснило безспірне списання коштів з рахунку В/ч НОМЕР_1 № НОМЕР_2 на виконання виконавчого листа, виданого Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області від 21 травня 2019 року № 373/2316/17 про стягнення з В/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 267 457,97 грн майнової шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП), 1 500,00 грн витрат на залучення експерта та 2 452,80 грн судових витрат.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2018 року у справі № 373/2316/17 встановлено, що 09 липня 2016 року о 21 год 30 хв на автодорозі «Бориспіль - Дніпропетровськ» ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «КАМАЗ 43101 (ТДА-2К)», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належить В/ч НОМЕР_1 , перед поворотом ліворуч в напрямку с. Дівички Переяслав-Хмельницького району Київської області не врахував дорожньої обстановки та при зміні напрямку руху не надав переваги в русі зустрічному транспортному засобу марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_2 , та допустив зіткнення з вказаним автомобілем.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується постановою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13 січня 2017 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 16 березня 2017 року.

На час ДТП за кермом транспортного засобу перебував ОСОБА_1 , який ним керував, як військовослужбовець В/ч НОМЕР_1 .

Військова частина відшкодувала шкоду, яка завдана її військовослужбовцем ОСОБА_1 під час виконання ним службових обов`язків, тому у В/ч НОМЕР_1 виникло право подання регресного позову.

Просила стягнути з ОСОБА_1 на користь В/ч НОМЕР_1 у порядку регресу 271 410,77 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 17 грудня 2020 року позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь В/ч НОМЕР_1 271 410,77 грн на відшкодування шкоди, завданої державі.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що військова частина відшкодувала потерпілій особі завдану шкоду, тому позивач має право зворотної вимоги до відповідача як до водія транспортного засобу, який спричинив ДТП та визнав позов.

Короткий зміст судового рішенння суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 09 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 17 грудня 2020 року скасовано, провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Закривши провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що цей спір підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства, оскільки пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, з моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року В/ч НОМЕР_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 09 серпня 2021 року, просила її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушеннями норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що цей спір має розглядатися у порядку адміністративного судочинства та закрив провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що у цій справі не підлягає доведенню оцінка правомірності дій особи військовослужбовця, тобто не підлягає вирішенню питання щодо правомірності прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби. Предметом розгляду у цій справі є лише відшкодування шкоди у порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин, які підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а, провадження № 11-720апп18 , від 18 листопада 2020 року у справі № 760/15085/18, провадження № 61-22192св19.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 , поданий через адвоката Прокопчук А. В., на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди правильно встановили, що він несе відповідальність перед позивачем на підставі та в порядку, передбаченому Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, завдану державі, затвердженим постановою Верховної Ради від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР, у редакції чинній на 11 вересня 2019 року станом на день виконання основного зобов`язання позивачем.

Військова служба є публічною службою, тому цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, зокрема і питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до постанови Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13 січня 2017 року, ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Згідно з цією постановою 09 липня 2016 року о 21 год 30 хв на автодорозі «Бориспіль-Дніпропетровськ» ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «КАМАЗ 43101 (ТДА-2К)», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належить В/ч НОМЕР_1 (АДРЕСА_1), перед поворотом ліворуч в напрямку с. Дівички Переяслав-Хмельницького району Київської області, не врахував дорожньої обстановки та при зміні напрямку руху не надав переваги в русі зустрічному транспортному засобу марки «Land Rover», реєстраційний номер НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_2 та допустив зіткнення з цим автомобілем, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Ця ДТП сталася у зв`язку з порушенням Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_1 .

У справі № 373/2316/17 рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2019 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року, позов ОСОБА_2 до В/ч НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково. Стягнено із В/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 267 457,97 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої майну внаслідок ДТП; 1 500,00 грн витрат на залучення експерта; 2 452,80 грн - судових витрат.

У тій справі суди встановили таку ж інформацію, яка встановлена у постанові Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13 січня 2017 року.

Згідно з повідомлення Самбірського управління державної казначейської служби 27 серпня 2019 року, 05 вересня 2019 року та 11 вересня 2019 року Управління казначейства здійснило безспірне списання коштів на виконання виконавчого листа Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2019 року у справі № 373/2316/17 про стягнення з В/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 267 457,97 грн. майнової шкоди, завданої майну внаслідок ДТП, 1 500,00 грн витрат на залучення експерта, 2 452,80 грн судових витрат, з реєстраційного рахунку № НОМЕР_2 , що належить В/ч НОМЕР_1 .

04 січня 2016 року між командиром В/ч НОМЕР_1 та ОСОБА_1 укладено договір № 34 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, відповідно до якого відповідач бере на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження довірених йому військовою частиною матеріальних цінностей. А у випадку незабезпечення з вини військовослужбовця збереження довірених йому матеріальних цінностей визначення розміру збитку, завданого військовій частині (державі) здійснюється відповідно до чинного законодавства.

ОСОБА_1 проходить військову службу у В/ч НОМЕР_1 за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, укладеним 17 липня 2015 року між ним та Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов`язки командира В/ч НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_3 .

На час ДТП за кермом транспортного засобу перебував ОСОБА_1 , який здійснював управління транспортним засобами як військовослужбовець В/ч НОМЕР_1 .

Автомобіль марки «КАМАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_3 на час ДТП перебував на балансі В/ч НОМЕР_1 (АДРЕСА_1) і належав їй на праві оперативного управління.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини, що передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України».

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ зазначав, що для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France» (Белле проти Франції).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Отже, «суд, встановлений законом» охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законом.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним в розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Відповідно до статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, суб`єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об`єднань, юридичних осіб, які не є суб`єктами владних повноважень, виключно для превентивного судового контролю своєї ж діяльності та у випадках, визначених законом.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства справа з огляду лише на її суб`єктний склад.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 328/29/20, провадження № 61-2521св21.

Суди встановили, що під час проходження військової служби за контрактом ОСОБА_1 09 липня 2016 року вчинив ДТП.

Оскільки ДТП сталася з вини відповідача, а майнова шкода була відшкодована потерпілій особі за рахунок В/ч НОМЕР_1 , остання звернулася до суду із цим позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 , як з винної особи, завдану шкоду у порядку регресу.

Відшкодування шкоди з В/ч НОМЕР_1 відбулось на підставі статті 1172 ЦК України, згідно з якою відповідальність за завдану працівником шкоду несе юридична особа. Право відшкодування такої шкоди у порядку регресу закріплено в цивільному законодавстві.

Згідно з частиною першою статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» особа у разі завдання з її вини шкоди третім особам, яку відшкодовано відповідно до закону військовою частиною, установою, організацією, закладом, відшкодовує військовій частині, установі, організації, закладу завдану шкоду в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а, провадження № 11-720апп18, дійшла правового висновку про те, що відшкодування шкоди в порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.

Отже, правовідносини між сторонами у справі, що переглядається, не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав свобод та інтересів особи від порушень із боку суб`єкта владних повноважень й не стосуються оскарження дій останнього, а виникли з деліктного зобов`язання - внаслідок завдання шкоди.

У цій справі не підлягає доведенню оцінка правомірності дій особи військовослужбовця, тобто не підлягає вирішенню питання щодо правомірності прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби. Неправомірність дій особи вже встановлена постановою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13 січня 2017 року, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. У зв`язку з цим предметом розгляду у цій справі є лише відшкодування шкоди в порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин.

З огляду на вказане, за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

У цьому випадку той факт, що майнової шкоди завдано позивачеві - суб`єкту владних повноважень - під час проходження відповідачем служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий.

Військовослужбовець, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони завдання шкоди особі.

Закривши провадження у справі, суд апеляційної інстанції на вказане не звернув належної уваги та дійшов помилкового висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, порушивши норми процесуального права, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 760/15085/18, провадження № 61-22192св19, 08 червня 2022 року у справі № 559/2801/19, провадження № 61-10770св21.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а, провадження № 11-720апп18, Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 760/15085/18, провадження № 61-22192св19

З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суд апеляційної інстанції має врахувати викладене, розглянути справу з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Зазначена у касаційній скарзі вимога про залишення в силі рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню, оскільки у зв`язку з висновком суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі рішення суду першої інстанції по суті спору не переглядалося в апеляційному порядку, а тому не може бути предметом перегляду Верховним Судом.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваної постанови з направленнямсправи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуВійськової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 09 серпня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко