Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 жовтня 2022 року м. Київ № 826/496/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до 1. Головного управління МВС України в місті Києві,
2. Шевченківського управління поліції Головного управління
Національної поліції у місті Києві;
3. Головного управління Національної поліції у місті Києві,
4. Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління МВС України в місті Києві (далі по тексту - відповідач 1, ГУ МВС в м. Києві), Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі по тексту - відповідач 2, Шевченківське УП ГУНП у м. Києві), Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі по тексту - відповідач 3, ГУНП у м. Києві), Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві (далі по тексту - відповідач 4, Шевченківське РУ ГУМВС в м. Києві), у якому просила:
- скасувати наказ ГУ МВС України в м. Києві від 06 листопада 2015 року №1017 о/с «По особовому складу» в частині звільнення позивачки;
- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу Шевченківського РУ ГУМВС в м. Києві;
- зобов`язати Шевченківське УП ГУНП у м. Києві, Головне управління Національної поліції у місті Києві виконати вимоги Розділу 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» та надати змогу позивачці пройти переатестацію на посаду слідчого Шевченківського УП ГУНП в м. Києві;
- стягнути з Шевченківського УП ГУНП у м. Києві на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 06 листопада 2015 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року, задоволено позов частково; визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС в м. Києві від 06 листопада 2015 року №1017 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу Шевченківського РУ ГУМВС в м. Києві; стягнуто з ГУ МВС в м. Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року в цій справі змінено постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року в частині зазначення дати, з якої позивач підлягає поновленню на посаді, та викладено абзац третій резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року в такій редакції «Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з дня, наступного за днем звільнення, а саме: з 07 листопада 2015 року»; скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 в частині встановлення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача, та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
22 серпня 2019 року постановою Верховного Суду постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року, якою скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року та у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення способу і порядку виконання судового рішення - відмовлено, в цій справі залишено без змін.
З урахуванням вищевикладеного, ця адміністративна справа підлягає прийняттю до провадження в частині вимог щодо встановлення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача.
25 вересня 2019 року до суду надійшла заява позивачки про збільшення позовних вимог в частині збільшення розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у якій зазначається, що визначення середнього заробітку позивачки підлягає розрахунку з кількості календарних днів за час вимушеного прогулу з урахуванням індексації середнього заробітку за час вимушеного прогулу; відповідно до прохальної частини заяви позивачка просить суд стягнути з ГУ МВС в м. Києві на її користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, враховуючи його індексацію в розмірі, визначеному на день ухвалення рішення у справі.
Відповідно до частин першої - третьої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.
Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
Водночас, суд вважає, що в межах спірних відносин фактичні обставини справи станом на дату подання позивачкою заяви про збільшення позовних вимог не змінилися, з урахуванням чого судом не приймається заява про збільшення позовних вимог в частині індексації середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому суд вважає, що заявлені позивачкою у заяві про збільшення позовних вимог доводи щодо необхідності визначення середнього заробітку позивачки підлягає розрахунку з кількості календарних днів за час вимушеного прогулу, фактично являються поясненнями щодо заявлених раніше позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/496/16 і призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву, у якому ГУ МВС в м. Києві не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки Шевченківське РУ ГУМВС в м. Києві є окремою юридичною особою, має свої розрахункові рахунки в органах ДКСУ, позивачка отримувала грошове забезпечення в Шевченківському РУ ГУМВС в м. Києві, а отже у відповідача 1 відсутній обов`язок по виплаті позивачці середнього заробітку за час вимушеного прогулу; вказано, що у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускається, крім випадків, визначених цією статтею.
У відповіді на відзив позивачка зазначила, що Верховний Суд залишив без змін висновки судів попередніх інстанцій в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з відповідача 1; вказала, що заявою про збільшення позовних вимог не змінювала ні предмет, ні підстави позову, а лише надала законодавче обґрунтування нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу та уточнила його розмір, що підлягає стягненню. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що наданий відповідачем 1 розрахунок середньоденного заробітку є неналежним доказом, оскільки не містить необхідних реквізитів, розрахунок здійснено невірно.
Відповідачем 3 подано пояснення щодо розрахунку суми за час вимушеного прогулу, в якому зазначено про необхідність встановлення періоду вимушеного прогулу з урахуванням перебування її на лікарняному; вказано, що стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з органу, який припинив своє існування, є неможливим; фонд на оплату праці у Шевченківському РУ ГУМВС в м. Києві, ГУМВС в м. Києві відсутній; вважає, що періодом вимушеного прогулу є період з 07 листопада 2015 року по 10 грудня 2015 року відповідно до наданих позивачкою документів, посилаючись на практику Верховного Суду; належним доказом із зазначенням суми середньоденного грошового забезпечення у відповідності до Порядку №100 вважає надану Шевченківським РУ ГУМВС в м. Києві довідку за підписом уповноважених осіб, оскільки надана позивачці довідка від 29 листопада 2017 року №1426 видана без урахування вимог Порядку №100; зазначає, що у довідку Шевченківського РУ ГУМВС в м. Києві включена сума індексації заробітної плати.
У письмових поясненнях ОСОБА_1 зазначила, що ГУ МВС в м. Києві та Шевченківське РУ ГУМВС в м. Києві не ліквідовані та перебувають у процесі припинення, а томі Ліквідаційна комісія ГУ МВС в м. Києві має повноваження всіх дій, передбачених законом при ліквідації підприємства, у тому числі і проведення розрахунків при заборгованості та поновленні на посаді протиправно звільнених осіб; щодо зазначеного відповідачем періоду вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 10 грудня 2015 року, вважає зазначені доводи невірними, оскільки у встановлений термін виявила згоду на проходження служби в поліції, тому наказ про її звільнення є незаконним; щодо доказів розміру середнього заробітку, повторно зазначила, що надана ГУНП у м. Києві довідка не містить необхідних реквізитів, містить розбіжності у заробітній платі, натомість, довідка від 29 листопада 2017 року №1426 містить усі необхідні реквізити та повторно зазначила, що під час розрахунку розміру середнього заробітку позивачки за час вимушеного прогулу слід виходити з кількості календарних днів, а не робочих.
Відповідачами 2 та 4 відзиву на позовну заяву та відповідних доказів до суду не надав, що відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ України, зокрема, в Шевченківському РУ ГУ МВС в м. Києві.
Постановою КМУ від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено, як юридичні особи публічного права, територіальні органи Національної поліції та ліквідовано, як юридичні особи публічного права, територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, у тому числі Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у місті Києві, та створено новий орган - Департамент патрульної служби як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції.
Згідно з Законом України «Про Національну поліцію», з дня його опублікування всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів; тобто, передбачено особливий порядок попередження про звільнення, відмінний від того, що встановлений Кодексом законів про працю України. Цим Законом передбачено право вказаних вище осіб, попереджених про можливе майбутнє вивільнення, бути прийнятими на службу до поліції на запропоновані посади шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції; звільненню підлягають виключно ті працівники міліції, які після пропонування нових посад відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції на запропоновані посади.
Враховуючи, що Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIІI опублікований 06 серпня 2015 року в газеті «Голос України», тому тримісячний термін з дня його опублікування закінчився 06 листопада 2015 року.
Наказом ГУ МВС в м. Києві від 06 листопада 2015 року №1017 о/с «По особовому складу», згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ старшого лейтенанта міліції, ОСОБА_1 , слідчого відділення розслідування злочинів у сфері службової діяльності слідчого відділу Шевченківського районного управління, звільнено з 06 листопада 2015 року у Запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).
За змістом пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 р. № 114 , звільнення у зв`язку зі скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій та Верховним Судом встановлено відсутність доказів, які б підтверджували, що позивачка відмовилась від проходження служби в поліції та/або не могла бути прийнята на службу до поліції, зокрема, через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського. Відсутність відмови від проходження служби в поліції є достатньою підставою вважати, що позивач висловив бажання проходити службу в поліції, у зв`язку з цим правова позиція відповідачів стосовно того, що позивач мала подати рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ у зв`язку з переходом на роботу в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації, або рапорт про прийняття на службу до поліції, є хибною, оскільки Закон України «Про Національну поліцію» не встановлює обов`язку працівників міліції подавати будь-які рапорти та не передбачає вчинення будь-яких інших дій.
Також судами було встановлено відсутність доказів того, що відповідачі пропонували позивачці будь-які посади в новостворених органах поліції та, що вона не може бути прийнята на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського. Тобто, відповідачі не довели відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, з урахуванням чого Верховний Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що спірний наказ про звільнення позивача є протиправним та таким, що підлягає скасуванню та констатує, що суди дійшли правильних висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог про поновлення позивача на роботі шляхом зобов`язання Головного управління Національної поліції у місті Києві розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до поліції відповідно до пункту 9 Прикінцевих те перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому, постановою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року в цій справі змінено постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року в частині зазначення дати, з якої позивач підлягає поновленню на посаді, та викладено абзац третій резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року в наступній редакції «Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з дня, наступного за днем звільнення, а саме: з 07 листопада 2015 року»; скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 в частині встановлення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача, та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Шевченківського РУ ГУМВС в м. Києві від 31 грудня 2015 року №222, заробітна плата ОСОБА_1 за 30 календарних днів у вересні 2015 року складає 3937,20 грн, з яких сплачено єдиного внеску 102,37 грн, за 31 календарний день у листопаді 2015 року 3705,60 грн, з яких сплачено єдиного внеску 96,34 грн.
Відповідно до довідки Шевченківського РУ ГУМВС в м. Києві від 16 червня 2016 року №345, заробітна плата ОСОБА_1 за вересень 2015 року складає 3937,20 грн, з яких сплачено ПФДО 590,58 грн, ЄСВ 102,37 грн, військовий збір 59,06 грн; заробітна плата за жовтень 2015 року складає 4748,60 грн, з яких сплачено ПДФО 712,29 грн, ЄСВ 12346 грн, військовий збір 71,23 грн.
Відповідно до розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 від 29 листопада 2017 року №1426, виданого управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС в м. Києві середній заробіток ОСОБА_1 складає 142,39 грн, який розраховано, виходячи із грошового забезпечення за 30 календарних днів вересня 2015 року 3937,20 грн та із грошового забезпечення за 31 календарний день жовтня 2015 року 4748,60 грн. розрахунок підписаний заступником голови ліквідаційної комісії ОСОБА_2 та членом ліквідаційної комісії ОСОБА_3 та скріплений печаткою ГУ МВС в м. Києві.
Крім того, матеріали справи містять розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 без номеру та дати, який складає 125,29 грн, який розраховано, виходячи із грошового забезпечення за 30 календарних днів вересня 2015 року 3937,20 грн та із грошового забезпечення за 31 календарний день жовтня 2015 року 3705,60 грн розрахунок підписаний заступником голови ліквідаційної комісії ОСОБА_2 та без підпису члена ліквідаційної комісії ОСОБА_4, скріплений печаткою ГУ МВС в м. Києві.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Згідно з частиною третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
За змістом частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм процесуального права свідчить, що Кодексом розподілено обов`язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі, та передбачено активну роль суду в процесі збирання доказів.
Вищенаведені норми спрямовані на забезпечення повного з`ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності.
Позиції учасників справи свідчать, що спірною є сума 1043,00 грн, зазначена в останньому наданому розрахунку Шевченківського РУ ГУМВС в м. Києві як «інші разові виплати». Водночас, суд зазначає, що вказаний розрахунок не приймається ним в якості належного та допустимого доказу, оскільки не містить підпису уповноваженої особи - члена ліквідаційної комісії ОСОБА_4 , не містить реєстраційних номеру та дати, що унеможливлює встановлення дати його складення.
Водночас суд зазначає, що матеріали справи містять розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 від 29 листопада 2017 року №1426, виданий управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС в м. Києві середній заробіток ОСОБА_1 складає 142,39 грн, який розраховано, виходячи із грошового забезпечення за 30 календарних днів вересня 2015 року 3937,20 грн та із грошового забезпечення за 31 календарний день жовтня 2015 року 4748,60 грн; розрахунок підписаний заступником голови ліквідаційної комісії ОСОБА_2 та членом ліквідаційної комісії ОСОБА_3 та скріплений печаткою ГУ МВС в м. Києві. Тобто, оскільки зазначений розрахунок містить усі необхідні реквізити, зазначене дає суду можливість прийняти його як належний та допустимий доказ на підтвердження розміру середньоденного заробітку позивачки в межах даної справи. Зазначені у даному розрахунку суми грошового забезпечення також підтверджуються довідкою Шевченківського РУ ГУМВС в м. Києві від 16 червня 2016 року №345, відповідно до якої заробітна плата ОСОБА_1 за вересень 2015 року складає 3937,20 грн, з яких сплачено ПФДО 590,58 грн, ЄСВ 102,37 грн, військовий збір 59,06 грн; заробітна плата за жовтень 2015 року складає 4748,60 грн, з яких сплачено ПДФО 712,29 грн, ЄСВ 12346 грн, військовий збір 71,23 грн, в якій не зазначено про наявність у вказаних сумах грошового забезпечення одноразових виплат та якою підтверджується утримання законодавчо визначених податків і зборів із усієї суми грошового забезпечення за вказані місяці.
Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в цьому випадку з 07 листопада 2015 року по 22 серпня 2019 року (згідно постанови Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі №826/496/16).
При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що розрахунок суми її середнього заробітку має бути здійснений з урахуванням кількості календарних, а не робочих днів її вимушеного прогулу, оскільки аналіз положень Порядку №100 вказує, що для розрахунку середнього заробітку особи необхідно враховувати кількість робочих днів у відповідному періоді вимушеного прогулу особи.
Відповідно до висновків Верховного суду у постанові 19 листопада 2019 року у справі №805/4925/15-а, середній заробіток за час затримки виконання судового рішення має розраховуватися на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 100 з урахуванням кількості робочих днів, оскільки спеціальним законодавством такі правовідносини не врегульовані.
У відповідності до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» суд встановив, що кількість робочих днів за період з 07 листопада 2015 року по 22 серпня 2019 року становить 949 робочих днів, а саме: листопад 2015 року - 18 робочих днів, грудень 2015 року - 22 робочі дні; 2016 рік - 251 робочий день; 2017 рік - 248 робочих днів, 2018 рік - 250 робочих днів; січень 2019 року - 21 робочих днів, лютий 2019 року - 20 робочих днів, березень 2019 року - 20 робочих днів, квітень 2019 року - 21 робочих днів, травень 2019 року - 21 робочих днів, червень 2019 року - 18 робочих днів, липень 2019 року - 23 робочих днів, серпень 2019 року - 16 робочих днів.
Отже, загальна кількість робочих днів з дати, наступної за днем звільнення позивача та по день прийняття рішення про поновлення на роботі складає: 494 днів вимушеного прогулу.
За вказаних вище обставин, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу позивача становить 135128,11 грн (142,39 грн х 949 днів).
Таким чином, з урахуванням того, що, оскільки Верховним Судом направлено цю справу на новий розгляд лише в частині встановлення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивачки, не висловивши фактично зауважень щодо стягнення зазначених сум з ГУ МВС в м. Києві та враховуючи, що станом на дату винесення рішення у цій справі ГУ МВС в м. Києві не припинено як юридичну особу, суд дійшов висновку, щодо позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 06 листопада 2015 року підлягають задоволенню шляхом стягнення з ГУ МВС в м. Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 22 серпня 2019 року у розмірі 135128,11 грн.
Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Питання розподілу судових витрат врегульовано положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18.
Отже, на підтвердження цих обставин, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Як свідчать матеріали адміністративної справи, представником позивача надано суду такі копії документів: договір про надання правової допомоги від 16 листопада 2021 року №16/11/21 з додатком №1 «Розмір винагороди адвоката та порядок здійснення розрахунків», за умовами якого вартість послуг (гонорар) адвоката за договором становить 1500,00 грн за 1 годину роботи; акт прийому-передачі наданої правової допомоги від 20 грудня 2021 року, відповідно до якого вартість наданих послуг складає 6000,00 грн.
Частинами п`ятою, сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
ГУНП в м. Києві подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, мотивоване неспівмірністю витрат.
Водночас, оскільки матеріали справи не містять доказів оплати позивачкою заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у суду відсутні підстави для їх відшкодування, у зв`язку з чим заява про розподіл судових витрат не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
У заяві про розподіл судових витрат зазначено, що позивачка понесла витрати на поштову доставку процесуальних документів відповідача, що підтверджується поштовими квитанціями, наявними в матеріалах справи, на загальну суму 396,80 грн.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем понесено такі витрати на поштову доставку процесуальних документів відповідачам: 4 фіскальні чеки від 26 грудня 2021 року на суму 29,00 грн за подання заяви про розподіл судових витрат - разом 116,00 грн; 4 фіскальні чеки від 24 вересня 2021 року по 37,60 грн за подання заяви про збільшення позовних вимог - разом 150,40 грн; 4 фіскальні чеки від 07 листопада 2021 року за подання відповіді на відзив по 23,00 грн - разом 92,00 грн. Загальна сума складає 358,40 грн.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про розподіл судових витрат в частині стягнення з відповідачів на користь позивачки судових витрат, пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи у сумі 358,40 грн пропорційно.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Стягнути з Головного управління МВС в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 22 серпня 2019 року у розмірі 135128,11 грн (сто тридцять п`ять тисяч сто двадцять вісім гривень 11 коп).
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи у сумі 89,60 грн (вісімдесят дев`ять гривень 60 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління МВС України в місті Києві.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи у сумі 89,60 грн (вісімдесят дев`ять гривень 60 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи у сумі 89,60 грн (вісімдесят дев`ять гривень 60 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у місті Києві.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи у сумі 89,60 грн (вісімдесят дев`ять гривень 60 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві пропорційно.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач - Головне управління МВС України в місті Києві (код ЄДРПОУ 08592201; адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15);
Відповідач - Шевченківське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві (код ЄДРПОУ 40108583; адреса: 04050, м. Київ, вул. Герцена, буд. 9);
Відповідач - Головного управління Національної поліції у місті Києві (код ЄДРПОУ 40108583; адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15);
Відповідач - Шевченківське районне управління Головного управління МВС України в місті Києві (код ЄДРПОУ 08672940; адреса: 04050, м. Київ, вул. Герцена, буд. 9).
Суддя: Н.А. Добрівська
