ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» (далі - ПАТ «УПБ») в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» (далі - Уповноважена особа Фонду, Фонд відповідно) Пантіної Л. О. до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» (далі - ТОВ «ФК Аурум Фінанс»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Гурман 2014» (далі - ТОВ «Гурман 2014»), треті особи: Фонд; Національний банк України (далі - НБУ); Товариство з додатковою відповідальністю «Меблевий комбінат «Стрий» (далі - ТДВ «МК «Стрий»); приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович; приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова Олена Ярославівна; Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Інвестохіллс Веста» (далі - ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста»), про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційними скаргами ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та ПАТ «УПБ» в особі Уповноваженої особи Фонду Гудової О. В. на рішення Господарського суду міста Києва від 20 листопада 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року.

У червні 2016 року ПАТ «УПБ» в особі Уповноваженої особи Фонду Пантіної Л. О. звернулося до суду з позовом, у якому просило: 1) застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме договору про відступлення прав вимоги від 27 травня 2015 року, укладеного між ПАТ «УПБ» та ТОВ «ФК Аурум Фінанс», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А.; 2) зобов`язати відповідачів повернути на користь ПАТ «УПБ» права майнової вимоги, отримані за спірним договором та оригінали документів, отримані згідно з актом приймання-передачі від 27 травня 2015 року; 3) внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зміни іпотекодержателя з ТОВ «Гурман 2014» на позивача; 4) внести зміни до Державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо зміни обтяжувача з ТОВ «Гурман 2014» на позивача; 5) внести зміни до Державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо зміни обтяжувача з ТОВ «ФК Аурум Фінанс» на ПАТ «УПБ».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Фонд прийняв рішення від 28 травня 2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ». У подальшому, під час перевірки правочинів, укладених позивачем протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в банку, комісія з перевірки договорів виявила правочин про відступлення прав вимоги від 27 травня 2015 року, укладений між ПАТ «УПБ» та ТОВ «ФК Аурум Фінанс», який відповідно до статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) відповідає ознакам нікчемного правочину.

ПАТ «УПБ» та ТОВ «ФК Аурум Фінанс» провели розрахунки за спірним договором через внутрішні рахунки банку, а не через кореспондентський рахунок позивача, відкритий у НБУ, чим порушили вимоги постанови НБУ від 30 квітня 2015 року № 293/БТ. Грошові кошти на виконання спірного договору не надходили та відображення грошових коштів відбулось шляхом коригування структури банківського балансу, що свідчить про безоплатність такого правочину та порушення пункту 1 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. Крім того, ПАТ «УПБ» за спірним договором здійснило відчуження майна за ціною нижчою (більше, ніж на 20 відсотків) від звичайної, внаслідок чого банк отримав збитки, що є ознакою нікчемності правочину, яка передбачена пунктом 3 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. Також ПАТ «УПБ», передавши майнові права ТОВ «ФК Аурум Фінанс», який є кредитором позивача, надав останньому переваги перед іншими кредиторами, що свідчить про нікчемність спірного правочину відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

Посилаючись на статтю 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме зобов`язати відповідача повернути ПАТ «УПБ» права майнової вимоги, отримані за договором про відступлення права вимоги, та повернути оригінали документів, отримані згідно з актом приймання-передачі від 27 травня 2015 року за зобов`язаннями боржника. Просив внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо відомостей про суб`єктів (запис про іпотеку № 402883; запис про обтяження № 402794) та до Державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо обтяжувача.

20 листопада 2019 року рішенням Господарського суду міста Києва у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не зазначив, які саме переваги (пільги) отримало ТОВ «ФК Аурум Фінанс» при укладенні оспорюваного договору відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI та не надав жодних доказів отримання таких переваг. Позивач не довів суду, що саме укладення спірного договору призвело до визнання ПАТ «УПБ» неплатоспроможним. Суд вказав, що доводи позивача про те, що ціна відступленого права вимоги за спірним договором знижена більше, ніж на 20 відсотків порівняно з його ринковою вартістю, є необґрунтованими, що підтверджується висновком судового експерта № SE/02/1901-03, складеного за результатами проведення судової економічної експертизи від 07 лютого 2019 року. Враховуючи викладене, суд першої інстанції зробив висновок, що позивачем не доведено, що договір відступлення прав вимоги від 27 травня 2015 року є нікчемним, а тому відсутні підстави застосовувати наслідки недійсності нікчемного правочину, зобов`язувати повертати право майнової вимоги та вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

19 січня 2021 року постановою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ «УПБ» залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 20 листопада 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд зазначив, що ПАТ «УПБ» був віднесений до категорії проблемних банків 30 квітня 2015 року, тобто майже за місяць до укладення договору від 27 травня 2015 року банк уже був проблемним, а 28 травня 2015 року постановою Правління НБУ віднесено ПАТ «УПБ» до категорії неплатоспроможних, тобто після укладення спірного договору, тому укладення цього договору вже не могло вплинути на визнання банку неплатоспроможним або спричинити неможливість виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами.

Суд апеляційної інстанції вказав, що у цій справі відбувся внутрішньобанківський переказ, що виключає використання кореспондентського рахунку. Натомість у постанові НБУ від 30 квітня 2015 року № 293/БТ не передбачено заборони на перерахування (списання) грошових коштів із поточних рахунків юридичних осіб, відкритих у такому банку, а зобов`язано здійснювати лише міжбанківські розрахунки через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ. Враховуючи вказане, здійснення банком внутрішньобанківських операцій не може свідчити про нікчемність або недійсність правочину щодо відступлення права вимоги.

Суд апеляційної інстанції вважав правильними висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем заниження ціни відступленого права вимоги порівняно з його ринковою (звичайною) вартістю відповідно до пункту 3 частини третьоїстатті 38 Закону № 4452-VI, що підтверджується відповідним висновком судового експерта № SE/02/1901-03, за результатами проведення судової економічної експертизи від 07 лютого 2019 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважав, що проведення банком платіжної операції щодо перерахування коштів з поточного рахунку особи, яка здійснює оплату в ПАТ «УПБ», не є правочином у розумінні положень статей 202, 626 ЦК України та Закону № 4452-VI, а є його виконанням, оскільки, здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремих правочинів, а виконує свої зобов`язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ), Інструкцією про порядок відкриття та закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банку - резидентів і нерезидентів, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493.

З огляду на викладене, апеляційний суд зробив висновок, що ПАТ «УПБ» не довів, що спірний договір про відступлення права вимоги є нікчемним відповідно до пунктів 2, 3 та 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, а тому відсутні підстави для застосування наслідків недійсності спірного правочину.

У березні 2021 року ПАТ «УПБ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20 листопада 2019 року, постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У квітні 2021 року ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточнень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20 листопада 2019 року, постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

11 січня 2022 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційні скарги ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та ПАТ «УПБ» в особі Уповноваженої особи Фонду задоволено частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20 листопада 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 рокускасовано, ухвалено нове рішення.

Позов ПАТ «УПБ» задоволено частково. Витребувано від ТОВ «Гурман 2014» на користь ПАТ «УПБ» оригінали документів, отримані згідно з актом приймання-передачі від 27 травня 2015 року, а саме:

- договір про відкриття кредитної лінії від 14 квітня 2006 року № 130 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього);

- іпотечний договір від 14 квітня 2006 року, посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т. реєстровим номером 1-1897 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього);

- договір застави майна від 25 квітня 2006 року № 130-1 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього);

- договір поруки від 26 вересня 2011 року № 130-3 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього);

- договір про відкриття траншевої кредитної лінії від 04 червня 2009 року № 4 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього);

- договір застави майна № 42-1 від 04 червня 2009 року (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього).

В іншій частині вимог ПАТ «УПБ» до ТОВ «Гурман 2014» відмовлено. У позові ПАТ «УПБ» до ТОВ «ФК Аурум Фінанс»відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові керувалася таким.

У справі встановлено, що перерахунок коштів за спірним договором здійснено шляхом внутрішньобанківського переказу всередині ПАТ «УПБ». У зв`язку із цим переведення коштів не могло відображатись на кореспондентському рахунку банку, відкритому в іншому банку, зокрема НБУ, призначеному для проведення міжбанківських розрахунків.

Такий переказ напряму суперечить положенням пункту 27.1 статті 27 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-ІІІ).

За положеннями цього пункту порядок здійснення внутрішньобанківського переказу визначається не тільки законами, а й нормативно-правовими актами та індивідуальними актами НБУ, які стосуються не лише певного банку. Таким нормативно-правовим актом є і Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджене постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за № 1590/21902 (далі - Положення № 346).

Безумовно нормативно-правове регулювання діяльності банку, який визнано проблемним, та нормативно-правове регулювання діяльності банку, в якому введено тимчасову адміністрацію не є однаковим, однак є послідовним за своїми стадіями та підставами. При цьому ані Законом № 2121-ІІІ, ані Положенням № 346 не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти (вказаний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 816/378/16). Однак зазначені дії банку повинні здійснюватися відповідно до законодавства, що регулює діяльність банку, віднесеного до проблемних та постанов НБУ про його діяльність у цих умовах з урахуванням обмежень встановлених цими постановами.

Відтак, здійснення банком, віднесеним до проблемних, внутрішньобанківських розрахунків усупереч заборонам, визначеним у постанові НБУ про віднесення цього банку до проблемних, не відповідає законодавству і є незаконними діями.

Оцінюючи з урахуванням цих висновків спірні правовідносини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що саме по собі невиконання посадовими особами банку припису щодо здійснення розрахунків через кореспондентський рахунок НБУ, наведеного у постанові НБУ № 293/БТ про віднесення банку до категорії проблемних за буквальним змістом статті 38 Закону № 4452-VІ не є підставою для висновку про нікчемність спірного правочину, але встановлення судом цього факту поряд з іншими встановленими фактичними обставинами справи може свідчити про наявність таких підстав.

Зазначені норми законодавства покладають як на банки і фінансові установи, так і насамперед на НБУ особливу відповідальність за збереження платоспроможності банку задля неможливості за наслідками його діяльності поставити під загрозу кошти клієнтів та належну банківську діяльність.

Отже, як НБУ, так і будь-який банк та будь-яка фінансова установа повинні у своїй діяльності відповідно до положень статті 3 ЦК України діяти добросовісно на користь усіх своїх клієнтів задля збереження довірених ними банку активів.

Разом з тим НБУ зобов`язаний у порядку контролю та за наявності визначених законом ознак прийняти до початку процедури виведення банку з ринку рішення про віднесення банку до категорії проблемних.

Відповідно до пункту 3.5 Положення № 346 рішення НБУ про застосування заходів впливу є обов`язковим для виконання, що означає, що всі введені НБУ заборони у банківській діяльності банку, який віднесено до категорії проблемних, повинні бути виконані обов`язково.

Зазначеним Положенням передбачено також застосування заходив впливу шляхом обмежень здійснення певних банківських операцій та дій, що складають банківську діяльність.

Отже, приймаючи рішення про віднесення банку до категорії проблемних НБУ може зазначити обмеження щодо діяльності такого банку та така постанова НБУ є обов`язковою для виконання. Якщо постановою НБУ, якою віднесено банк до категорії неплатоспроможних, застосовані такі обмеження як зобов`язання банка здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ, то таке обмеження є обов`язковим і порушення такої заборони є незаконною дією. Норми загального банківського законодавства, за якими розрахунки по банківським операціям здійснюються іншим шляхом, у тому числі через внутрішні розрахункові рахунки банку, не повинні у цих випадках застосовуватись, оскільки законодавство щодо виведення банку з ринку є спеціальним і заборони застосовані НБУ є заборонами, що застосовуються лише до проблемного банку у конкретному випадку та з певної причини та є обов`язковими до виконання. Застосування НБУ обмежень щодо проведення проблемним банком операцій є формою реалізації регулятором банківських послуг своїх контрольних функцій у межах загального законодавства і порушення таких обмежень є порушенням законодавства.

Порушення заборони НБУ на здійснення розрахунків за правочинами не через кореспондентський рахунок саме по собі не свідчить про нікчемність договору, оскільки положеннями частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI такі дії не віднесено до підстав визнання правочинів нікчемними.

Такі протиправні дії разом з іншими обставинами свідчать про наявність передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав нікчемності правочинів, за якими банк безоплатно здійснив відчуження майна, узяв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1); або банк до дня визнання неплатоспроможним узяв на себе зобов`язання внаслідок яких став неплатоспроможним; або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим (наприклад, у зв`язку з неотриманням реальних грошових коштів)(пункт 2); або банк уклав угоду щодо відчуження майна на умовах, що не є поточними ринковими умовами (пункт 3); або банк уклав правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу майна банку з метою надання іншим кредиторам переваг, кошти для оплати яких надійшли з рахунків, відкритих у цьому самому банку, у тому числі за правочинами про відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення (пункт 7).

Оцінка дій учасників цих правочинів з метою встановлення підстав для визнання правочинів нікчемними повинна здійснюватися відповідно до всіх наданих доказів та встановлених фактичних обставин справи, а тому суди повинні робити висновки щодо наявності таких підстав як відповідно до загальних принципів цивільного права та принципів ділового обороту, так і всіх положень законодавства, у тому числі локального і індивідуального характеру у кожному конкретному випадку.

Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 203/4466/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 359/4886/15-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 554/9710/17, розглядаючи спори з правовідносин, які виникли також у зв`язку з прийняттям Постанови НБУ від 30 квітня 2015 року № 293/БТ та здійснення банком банківських операцій з фізичними особами через рахунки у ПАТ «УПБ», а не через кореспондентські рахунки, відкриті у НБУ, зробив висновок, що здійснення таких операцій є порушенням законодавства та зазначеної постанови НБУ та разом з порушенням заборони на відчуження майна, свідчать про нікчемність укладеного банком договору купівлі- продажу майна.

Зазначений висновок повністю відповідає наведеному в цій постанові висновку, відступати від якого Велика Палата Верховного Суду правових підстав не вбачає.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначав, що укладені банком договори про відступлення прав вимоги є нікчемними відповідно до пунктів 3 та 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

Суди встановили, що після прийняття постанови НБУ від 30 квітня 2015 року № 293/БТ у банку створено комісію з перевірки договорів, укладених банком протягом року до прийняття цієї постанови, на предмет нікчемності. Відповідно до протоколу комісії від 30 червня 2015 року № 3 за результатами роботи комісії виявлено, що при укладенні договору про відступлення права вимоги від 27 травня 2015 року, зареєстрованого у реєстрі за № 6332, порушено норми законодавства та заборони банку, у зв`язку із чим цей договір є нікчемним відповідно до підпунктів 3 та 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VII.

Як встановили суди, ТОВ «ФК Аурум Фінанс» було кредитором ПАТ «УПБ» за договором комплексного банківського обслуговування та договором банківського вкладу. За договором відступлення права вимоги товариство набуло права за кредитними договорами та договорами забезпечення. При цьому заборгованість за одним кредитним договором складає 2 280 086,28 доларів США, за іншим - 1 668 698,24 грн, а сума сплачена банку за відступлення права вимоги складає 4 600 000 грн.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що передача права вимоги за договорами іпотеки цілісного майнового комплексу - меблевого комбінату та застави його обладнання за ціною, яка суттєво нижча, ніж заборгованість за кредитним договором, за умови, що в разі визнання банку неплатоспроможним це майно може бути продане з аукціону за справедливу ціну, унеможливила таку реалізацію, а й відтак повернення іншим кредиторам належних їм від банка сум у процедурі виведення банку з ринку фінансових послуг. За таких обставин у комісії було достатнього підстав для визнання такого договору нікчемним за пунктом 2 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VII.

За пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VII правочин вважається нікчемним, якщо умови правочину передбачають платіж чи передачу майна банку з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), кошти для оплати яких надійшли з рахунків відкритих у цьому ж банку, у тому числі за правочинами про відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.

Як встановлено судами, перерахування коштів, передбачених умовами договору, відбулось шляхом їх списання в день укладення договору відступлення права вимоги (27 травня 2015 року) з поточного банківського рахунку ТОВ «ФК Аурум Фінанс», а не через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ.

Такий платіж всупереч постанові про заборону таких розрахунків позбавив НБУ можливості контролю за проведеною операцією та створив перевагу для ТОВ «ФК Аурум Фінанс» перед іншими кредиторами.

Отримавши право вимоги на іпотечне та заставне майно, що складає цілісний майновий комплекс - меблевий комбінат, та сплативши за нього суму, що дорівнює розміру коштів, зазначеному на рахунку, ТОВ «ФК Аурум Фінанс» фактично отримало переваги на компенсацію своїх збитків, спричинених віднесенням банку до неплатоспроможних, шляхом звернення стягнення на це майно, тим самим отримавши переваги перед іншими кредиторами банку, які такого права не набули. А відтак у комісії було достатньо підстав для визнання договорів про відступлення прав вимоги нікчемними, зокрема й за пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VII.

Відмовляючи у позові з підстав недоведеності пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VII як підстави для визнання договору нікчемним, суд не звернув уваги на те, що на обґрунтування позову у цій частині позивач посилався на те, що зазначений договір надає переваги набувачу активів визначених у цьому договорі як кредитору банку порівняльно з іншими кредиторами.

Крім того, у матеріалах справи є витяг з протоколу від 30 червня 2015 року № 3, на який посилається позивач на обґрунтування позову, відповідно до пункту 3 якого залишки на поточних рахунках набувача права вимоги як кредитора банку не підпадають під суми, які підлягають виплаті йому як кредитору банку у вигляді державної гарантії у випадку прийняття рішення про ліквідацію банку (а. с. 28, 29, том 1).

Зміст такого обґрунтування свідчить про те, що позивач вважав передачу права вимоги за нікчемним договором одному з кредиторів банку всупереч законної процедури продажу активів банку у випадку його ліквідації та розподілу отриманих коштів такою, що порушує права інших кредиторів.

У своїй касаційній скарзі позивач посилається на постанову Вищого господарського суду України від 06 вересня 2016 року у справі № 914/3494/14 за позовом ПАТ «УПБ» до ТДВ «МК «Стрій» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за яким право вимоги було передано за нікчемним договором, який був підставою позову у цій справі, що розглядається. У цій справі заборгованість стягнута з боржника банку на користь банку, а не отримувача права вимоги - ТОВ «ФК Аурум Фінанс» у зв`язку з нікчемністю договору про передачу права вимоги.

Задовольняючи позов ПАТ «УПБ» суд керувався тим, що право вимоги за кредитними договорами до ТОВ «ФК Аурум Фінанс» не перейшло, оскільки договір визнано нікчемним, що суперечить постанові НБУ від 30 квітня 2015 року № 293/БТ про заборону передавати в забезпечення іншим вкладникам майно та активи банку. Отже, суд погодився з тим, що договір про відступлення права вимоги є нікчемним і таким, що не породжує для його учасників жодних прав і обов`язків. Факти, встановлені у цій справі, є преюдиційними, однак суди на них уваги не звернули та належної оцінки цьому факту не надали.

Оскільки договір про передачу банком права вимоги є нікчемним, а договір про переуступку права вимоги між ТОВ «ФК Аурум Фінанс» та ТОВ «Гурман 2014» було укладено 02 липня 2015 року, тобто після визнання банку неплатоспроможним та запровадження тимчасової адміністрації і повідомлення НБУ про віднесення банку до неплатоспроможних опубліковано на сайті НБУ від 29 травня 2015 року, підстав вважати, що ТОВ «Гурман 2014» є добросовісним набувачем, немає. Набуваючи майно, яке перейшло до ТОВ «ФК Аурум Фінанс» за один день (27 травня 2015 року) до визнання банку неплатоспроможним (28 травня 2015 року), набувач міг та повинен був передбачити можливість визнання такої угоди нікчемною на підставі закону, однак свідомо нехтував такою небезпекою. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що рішення комісії № 3 про визнання угод, укладених банком, нікчемними прийнято 30 червня 2015 року, тобто до придбання спірного майна набувачем, а тому добросовісно та обачливо, товариство могло знати про те, що відчужувач майна не має права на його відчуження.

За таких обставин підстав вважати, що набувач не знав та не міг знати про відсутність у ТОВ «ФК Аурум Фінанс» права на відчуження набутих активів не має, а відтак і не має підстав вважати набувача добросовісним, а тому позовні вимоги про витребування оригіналів документів від ТОВ «Гурман 2014» підлягають задоволенню.

З висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся в частині задоволення позовних вимог до ТОВ «Гурман 2014» та відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) висловлюю окрему думку.

Постановою Правління НБУ від 30 січня 2015 року № 73/БТ «Про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ «УПБ» та призначення куратора» запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку до повного виконання зобов`язань перед НБУ за кредитним договором.

Постановою Правління НБУ від 30 квітня 2015 року № 293/БТ «Про віднесення банку до категорії проблемних» встановлено обмеження ПАТ «УПБ» у діяльності як юридичної особи, що входить до банківської системи України. Зокрема, банку було заборонено: передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам майно та активи банку; використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, усі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ.

27 травня 2015 року між ПАТ «УПБ» та ТОВ «ФК Аурум Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги, згідно з пунктом 1 якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до ТДВ «МК «Стрий», яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Меблевий комбінат «Стрий» (далі - ВАТ «МК «Стрий»), а новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти в сумі, визначеній пунктом 5 договору, у порядку та строки, встановлені цим договором, та набуває права вимоги первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу права вимоги за договорами, укладеними між ВАТ «УПБ» та ВАТ «МК «Стрий», а саме:

- договором про відкриття кредитної лінії від 04 квітня 2006 року № 130 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього;

- іпотечним договором від 04 квітня 2006 року, посвідченим державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т. за реєстровим номером 1-1897, предметом якого є іпотека належного боржнику нерухомого майна - комплексу, що розташований за адресою: Львівська обл., м. Стрий, вул. Грабовецька, 3, згідно з переліком, вказаним у пункті 6 іпотечного договору, з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього;

- договором застави майна від 25 квітня 2006 року № 130-1, згідно з яким у заставу передані основні засоби, перелік яких викладено в цьому ж договорі, з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього;

- договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 04 червня 2009 року № 42 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього;

- договором застави майна від 04 червня 2009 року № 42-1 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, згідно з яким у заставу передано майно;

- договором поруки від 26 вересня 2011року № 130-3 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, які були укладені між ПАТ «УПБ», ТДВ «МК «Стрий» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Українські меблі».

Відповідно до пункту 2 договору про відступлення прав вимоги до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора за кредитними договорами, у тому числі, але не виключно, права вимоги сплати заборгованості за кредитом, несплачених процентів, комісій та штрафних санкцій за кредитним договором у розмірі, який буде існувати на момент переходу прав вимоги, вказаний у пункті 3 цього договору, усі права заставодержателя за договорами застави та договором поруки, а також усі права іпотекодержателя за іпотечним договором.

Заборгованість за кредитним договором від 04 квітня 2006 року № 130 становить 2 280 086,28 доларів США та 1 800 396,40 євро. Заборгованість за кредитним договором від 04 червня 2009 року № 42 становить 1 668 98,24 грн (пункт 3 договору).

Пунктом 5 договору про відступлення прав вимоги визначено, що за відступлення права вимоги за кредитними договорами новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях у розмірі 4 600 000 грн, без податку на додану вартість, які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом двох банківських днів з дня укладення цього договору. Ціна продажу сплачується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора.

Права вимоги за кредитним договором є такими, що передані новому кредитору з моменту підписання акту приймання-передачі права вимоги. Акт приймання-передачі права вимоги підписується виключно після отримання первісним кредитором ціни продажу в повному обсязі (пункт 6 договору).

Згідно з актом приймання-передачі від 27 травня 2015 року ПАТ «УПБ» передав, а ТОВ «ФК Аурум Фінанс» прийняло права вимоги за зобов`язаннями та наступні документи: кредитний договір від 04 квітня 2006 року № 130; іпотечний договір від 04 квітня 2006 року; договір застави від 25 квітня 2006 року № 130-1; договір поруки; кредитний договір від 04 червня 2009 року № 42; договір застави від 04 червня 2009 року № 42-1.

На підставі постанови Правління НБУ від 28 травня 2015 року № 348 «Про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 28 травня 2015 року № 107 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ», згідно з яким з 29 травня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці з 29 травня по 28 серпня 2015 року.

ТОВ «ФК Аурум Фінанс» відступило отримані від позивача права вимоги на користь ТОВ «Гурман 2014» згідно з договором про відступлення права вимоги від 02 липня 2015 року та договором про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 20 липня 2015 року.

На підставі постанови Правління НБУ від 28 серпня 2015 року № 562 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «УПБ» виконавча дирекція Фонду 28 серпня 2015 року прийняла рішення № 158 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УПБ» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ «УПБ» і призначено Уповноважену особу Фонду Пантіну Л. О. строком на один рік - з 31 серпня 2015 року до 30 серпня 2016 року.

Відповідно до протоколу засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) від 30 червня 2015 року № 3 на виконання наказу Уповноваженої особи Фонду від 29 травня 2015 року № 26/ТА виявлено порушення норм законодавства, зокрема, при укладенні договору про відступлення права вимоги та вирішено, що вказаний договір є нікчемним згідно з пунктами 3, 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

Листом Уповноваженої особи Фонду від 21 липня 2015 року № 01-10/2846 ТОВ «ФК Аурум Фінанс» повідомлено про нікчемність договору про відступлення прав вимоги згідно з пунктами 2, 3, 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI та застосування наслідків їх нікчемності. Також повідомлено про необхідність повернення всіх отриманих згідно з умовами договору оригіналів документів.

Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно з підпунктами 7.1.2, 7.1.3 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2346-ІІІ банки мають право відкривати своїм клієнтам: вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки. Поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів, відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Кореспондентський рахунок - це рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів. Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається НБУ, та на підставі відповідного договору.

Згідно з пунктом 27.1 статті 27 Закону № 2346-ІІІ міжбанківський переказ здійснюється шляхом: проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в НБУ; проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в інших банках або в розрахунковому банку. Внутрішньобанківський переказ здійснюється банком у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону № 2346-ІІІ переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

З метою правового забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробникабуло прийнято Закон № 2121-III.

З метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків прийнято Закон № 4452-VI.

Відповідно до пунктів 2, 8, 12, 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI виведення неплатоспроможного банку з ринку - заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених статтею 39 цього Закону; неплатоспроможний банк - банк, щодо якого НБУ прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом № 2121-ІІІ;проблемний банк - банк, щодо якого НБУ прийняв рішення про віднесення до категорії проблемних у порядку, передбаченому Законом № 2121-ІІІ і нормативно-правовими актами НБУ; тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Законодавство України передбачає зобов`язання НБУ за наявності визначених законом підстав прийняти заходи щодо відновлення платоспроможності банку або виведення його з ринку банківських послуг.

Таке виведення за законодавством складається з декількох етапів, зокрема: віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з критеріїв, зазначених у статті 75 Закону № 2121-III; віднесення банку до категорії неплатоспроможних у випадках, передбачених статтею 76 цього Закону; ліквідація банку у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду (стаття 77 Закону № 2121-III).

Частини друга та третя статті 76 Закону № 2121-III передбачають, що НБУ не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд для вжиття ним заходів, передбачених Законом № 4452-VI. НБУ не здійснює банківський нагляд за банком, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності в установленому НБУ порядку.

Частинами першою, другою статті 38 Закону № 4452-VI визначено, що Уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до частини третьої статті 38 Закону№ 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону № 2121-ІІІ;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Встановлений у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI перелік підстав нікчемності правочинів є вичерпним.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина друга статті 215 ЦК України та частина третя статті 38 Закону № 4452-VI).

Позивач посилався, що договір відступлення, укладений між банком та ТОВ «ФК Аурум Фінанс» є нікчемним відповідно до пунктів 2, 3, 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

При цьому саме на позивача покладається обов`язок доведення обставини невідповідності вартості відчуженого майна (майнових прав) звичайній ціні на таке майно, надання відповідачу внаслідок укладення такого договору переваг (пільг) прямо не передбачених законодавством та неможливості банку виконувати власні грошові зобов`язання у зв`язку з укладенням цього договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зроблено висновок про те, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, Уповноважена особа Фонду наділена правом перевірки правочинів з метою виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним і кореспондує обов`язку встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок суду про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених і доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних правових наслідків.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «УПБ» був віднесений до категорії проблемних банків 30 квітня 2015 року, тобто майже за місяць до укладення договору від 27 травня 2015 року, а 28 травня 2015 року ПАТ «УПБ» віднесено до категорії неплатоспроможних, тобто після укладення спірного договору.

Згідно із пунктом 5 постанови НБУ від 30 квітня 2015 року № 293/БТ ПАТ «УПБ» заборонено використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки. Тобто вказаною постановою заборонено саме позивачу здійснювати міжбанківські перекази через прямі кореспондентські рахунки, відкриті в інших банках та зобов`язано здійснювати міжбанківські розрахунки через кореспондентський рахунок відкритий в НБУ.

Платежі за спірним договором відбувались ПАТ «УПБ» шляхом здійснення внутрішньобанківського переказу, внаслідок якого кошти з поточного рахунку відповідача були перераховані на рахунок банку, який став власником цих коштів. Оскільки кошти за спірним договором були перераховані на рахунок банку шляхом здійснення внутрішньобанківського переказу відповідно їх проведення не могло відображатись на кореспондентському рахунку банку, відкритому в іншому банку, зокрема НБУ, який призначений для проведення міжбанківських розрахунків. Залишок коштів на кореспондентському рахунку ПАТ «УПБ» у НБУ, який призначений для міжбанківських розрахунків, не міг впливати на можливість проведення відповідачем перерахування коштів з свого поточного рахунку, відкритого в банку, на рахунок банку, який також був відкритий в цьому банку.

У пункті 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 816/378/16 (провадження № 11-17апп20) зроблено висновок про те, що до діяльності банку, який визнано проблемним, не застосовуються норми, які регулюють діяльність банку, у якому введено тимчасову адміністрацію. Правове регулювання та обсяг повноважень банку, який визнано проблемним, та банку, до якого введено тимчасову адміністрацію, є різними. При цьому ні Законом № 2121-ІІІ, ні Положенням № 346 не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти.

Положеннями частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не віднесено дії зі здійснення розрахунків за правочинами не через кореспондентський рахунок, відкритий в НБУ,до підстав визнання правочинів нікчемними.

Суди попередніх інстанцій надали оцінку наявним у справі доказам, зробили висновки про недоведеність позивачем нікчемності договору відступлення прав вимоги від 27 травня 2015 року з підстав, передбачених пунктами 2, 3, 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VIта відмовили в задоволенні позову про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та зобов`язання вчинити певні дії.

Велика Палата Верховного Суду вказала: суд першої інстанції керувався тим, що позивач не довів, що саме укладення оспорюваного договору відступлення потягло визнання ПАТ «УПБ» неплатоспроможним відповідно до пункту 2 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VII, але не звернув увагу на речення друге зазначеного пункту, відповідно до якого правочин визнається нікчемним й у тому випадку, коли банк взяв на себе зобов`язання, внаслідок яких виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами банку стало неможливим. Суд першої інстанції не встановив фактичні обставини справи у цій частині і не зробив висновків про обґрунтованість позову у цій частині, а також зазначив, що позивачем не доведено, що ціна відступленого права вимоги на 20 відсотків занижена чи збільшена від його ринкової вартості, не звернувши уваги на ціну цього права, визначену договором кредиту та забезпечувальними договорами та не обґрунтував чому він не взяв до увагу цю ціну. Відмовляючи у позові щодо недоведеності пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VII суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на обґрунтування позову у цій частині позивач посилався на те, що зазначений договір надає переваги набувачу активів визначених у цьому договорі як кредитору банку порівняно з іншими кредиторами, що підтверджується витягом з протоколу від 30 червня 2015 року № 3 відповідно до пункту 3 якого залишки на поточних рахунках набувача права вимоги як кредитора банку не підпадають під суми, які підлягають виплаті кредиторам банку, як державна гарантія у випадку прийняття рішення про ліквідацію банку.

Суд апеляційної інстанції з такими фактичними обставинами справи погодився, висновки щодо оцінки цих підстав для визнання угоди нікчемною також не зробив.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду надала власну оцінку фактичним обставинам справи та виснувала, що договір про передачу банком права вимоги є нікчемним.

Разом з тим частинами першою, другою статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що договір про переуступку права вимоги між ТОВ «ФК Аурум Фінанс» та ТОВ «Гурман 2014» було укладено 02 липня 2015 року після визнання 28 травня 2015 року банку неплатоспроможним та запровадження тимчасової адміністрації. Виснувала, що набуваючи майно, яке перейшло до відчужувача за рік до визнання банку неплатоспроможним, набувач міг знати про можливість визнання такої угоди нікчемною на підставі закону, однак свідомо нехтував такою можливістю. Не вбачала підстав вважати, що набувач не знав та не міг знати про відсутність у ТОВ «ФК Аурум Фінанс» права на відчуження набутих активів, а відтак і підстав вважати набувача добросовісним, тому зробила висновок про те, що придбане майно підлягає витребуванню від ТОВ «Гурман 2014».

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З наведених норм права вбачається, що в разі придбання добросовісним набувачем майна (майнового права) за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право подати позов про витребування цього майна, якщо воно було ним загублене або викрадене у нього чи вибуло з його володіння поза волею.

Таким чином, отримані відповідачем майнові права вимоги та оригінали документів можуть бути витребувані від нього лише з дотриманням порядку, передбаченого статтями 387, 388 ЦК України. Подібні висновки сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц.

Висновок про те, що ТОВ «Гурман 2014», набуваючи майно, яке перейшло до відчужувача за рік до визнання банку неплатоспроможним, міг знати про можливість визнання такої угоди нікчемною на підставі закону, однак свідомо нехтував такою можливістю, тому його не можна вважати добросовісним набувачем, не враховує наступного.

За положеннями статті 4 Закону № 2121-III банківська система України складається з НБУ та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України. НБУ здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів НБУ.

Відповідно до частини першої статті 66 Закону № 2121-III державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ у формі адміністративного регулювання, яке включає: реєстрацію банків і ліцензування діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків, та у формі індикативного регулювання.

Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку(абзац п`ятий статті 1 Закону № 679-XIV).

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку, зокрема щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках (стаття 67 Закону № 2121-III).

При здійсненні банківського нагляду НБУ має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів НБУ для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. У разі якщо НБУ при здійсненні банківського нагляду дійшов висновку, що система управління ризиками банку є неефективною та/або неадекватною, банк зобов`язаний на вимогу НБУ невідкладно розробити та подати на погодження НБУ відповідний план заходів, спрямованих на усунення недоліків. (частина 5 статті 67 Закону № 2121-III).

НБУ має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 цього Закону. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку НБУ має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок (частина шоста статті 67 Закону № 2121-III).

Крім того, відповідно до частини першої статті 73 Закону № 2121-IIIу разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів НБУ, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, НБУ адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема:віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.

На виконання цих положень Правлінням НБУ прийнято Положення № 346.

За пунктом 3.3 глави 3 розділу I Положення № 346 рішення НБУ про застосування заходу впливу оформляється в установленому НБУ порядку та є обов`язковим для виконання.

НБУ здійснює контроль за усуненням банком порушень у його діяльності, виконанням рішень НБУ про застосування заходів впливу, виконанням пред`явлених (висунених) вимог, припиненням здійснення ризикової діяльності в порядку, установленому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами НБУ (пункт 4.1 глави 4 розділу IПоложення № 346).

За пунктом 12.3 глави 12 розділу II Положення № 346 рішення Правління НБУ про віднесення банку (філії іноземного банку) до категорії проблемних має містити, зокрема: строк, протягом якого проблемний банк (філія іноземного банку) зобов`язаний(а) привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, але не більше 180 днів; обмеження у діяльності банку (філії іноземного банку) (за потреби); порядок та строки повідомлення проблемним банком (філією іноземного банку) про стан виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку (філії іноземного банку), та/або приведення банком своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства.

НБУ зобов`язаний у порядку контролю та за наявності ознак визначених законом прийняти до початку процедури виведення банку з ринку рішення про віднесення банку до категорії проблемних.

Нормами частини шостої статті 67 Закону № 2121-III та пунктом 5.1 глави 5 розділу І Положення № 346 передбачено право НБУ запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора.

Згідно з пунктом 5.6 глави 5 розділу І Положення № 346 куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку, перебуваючи безпосередньо в банку та/або шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації щодо діяльності банку. Банк зобов`язаний забезпечити куратора, призначеного НБУ, зокрема: а) окремим приміщенням, що обладнане необхідними технічними засобами (у тому числі копіювально-розмножувальною технікою); б) можливістю доступу до перегляду електронної пошти НБУ; в) повним доступом до відповідних програмно-технічних комплексів банку для перегляду в режимі реального поточного часу всіх операцій банку та його клієнтів за всіма рахунками з можливістю формування виписок, у тому числі за періоди до дати призначення куратора; г) повним комплектом наявних у банку налаштувань/доступом до закладок меню автоматизованої банківської системи.

У пункті 5.7 глави 5 розділу І Положення № 346 передбачено, що на куратора банку можуть покладатися такі повноваження: а) здійснювати постійний контроль за проведенням банком операцій; б) отримувати інформацію та ознайомлюватися з документами щодо проведення банком операцій і визначення рівня ризиків, на які він може наражатися; в) ініціювати встановлення порядку виконання банком та його відокремленими підрозділами початкових платежів з урахуванням наявності коштів на кореспондентському рахунку і змісту платежів, обрання способів організації управління черговістю початкових платежів (використовуючи засоби системи автоматизації банку, внутрішньобанківської міжфілійної платіжної системи банку, автоматизоване робоче місце «АРМ куратора банку», призначене для управління початковими платежами банку, що надсилаються до СЕП); г) ініціювати заборону на використання для розрахунків прямих кореспондентських рахунків; ґ) ініціювати переведення банку на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка дає банку змогу здійснювати початкові платежі від імені відокремлених підрозділів або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему; д) ініціювати проведення нарад з керівництвом банку для отримання пояснень та інформації про вжиття банком заходів щодо усунення порушень і недоліків та забезпечення його фінансової стабільності; е) бути присутнім на: загальних зборах акціонерів, на засіданнях ради і правління банку з правом дорадчого голосу; засіданнях комітетів (в обов`язковому порядку кредитного комітету, комітету з питань управління активами та пасивами, тарифного комітету); нарадах керівництва, у тому числі щодо реструктуризації зовнішніх зобов`язань банку, та інших структурних підрозділів банку, у тому числі підрозділів внутрішнього контролю та аудиту банку; переговорах з інвесторами банку з питань продажу чи реорганізації банку, шляхів оздоровлення банку за рахунок коштів учасників; є) здійснювати контроль за своєчасним виконанням банком вимог (заходів), висунутих (застосованих) НБУ до банку за результатами його діяльності, у тому числі за виконанням банком плану заходів з фінансового оздоровлення та/або прийнятих у письмовій угоді зобов`язань перед НБУ та/або за дотриманням установлених обмежень та вимог щодо його діяльності; ж) інформувати керівництво служби банківського нагляду щодо результатів аналізу фінансового стану банку, а в разі виникнення негативних тенденцій і виявлення проблем у його діяльності, які можуть нести загрозу втрати ліквідності й платоспроможності та інтересам кредиторів і вкладників, оперативно готувати обґрунтовані пропозиції щодо подальших наглядових дій за цим банком; з) виконувати функції, пов`язані зі здійсненням контролю за використанням коштів, отриманих від НБУ; и) ініціювати розгляд питання щодо застосування відповідного заходу впливу згідно з вимогами статті 73 Закону № 2121-ІІІ до керівників банку, якщо вони перешкоджають здійсненню функцій куратора банку, зокрема створюють умови, за яких куратор не може повністю або частково здійснювати повноваження, покладені на нього НБУ; і) виносити за межі банку копії документів, що можуть свідчити про факти порушення банком банківського законодавства, законодавства з питань фінансового моніторингу, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикової діяльності.

Згідно з пунктом 5.10 глави 5 розділу І Положення № 346 банк на вимогу куратора банк зобов`язаний надавати інформацію щодо його діяльності, у тому числі пояснення щодо проведення ним окремих операцій.

Велика Палата Верховного Суду не надала оцінки діям (бездіяльності) НБУ як регулятора банківської діяльності зі здійснення банківського нагляду.

Відповідно до пояснень представника НБУ куратор мав доступ лише до джерел, які наповнюються за розсудом працівника проблемного банку і не може моніторити фактичні дії проблемного банку.

Це питання потребує додаткового законодавчого врегулювання задля унеможливлення порушення банком прав клієнтів банку.

Вказане свідчить про те, що НБУ не має змоги в повній мірі виконувати обов`язки з банківського нагляду, оскільки куратор, який отримує інформацію щодо діяльності проблемного банку лише від працівників цього банку, і не у повному обсязі позбавлений можливості здійснювати повний контроль за діяльністю такого банку.

Ці обставини зумовили укладення проблемними банками значної кількості угод, віднесених до нікчемних, через внутрішньобанкові операції, що тягне за собою значну кількість спорів та створює несприятливі умови для клієнтів і контрагентів банку, які не можуть бути ознайомлені з інформацією про віднесення банку до проблемних, а у кураторів відсутня інформація щодо операцій банку та прийняття рішень проблемним банком, а відтак сприяє погіршенню фінансової ситуації у банку та наступному виведенню його з ринку.

У таких випадках постає питання про відповідальність посадових осіб банку за збитки, завдані банку вчиненням недійсного чи нікчемного правочину.

Також поза увагою Великої Палати Верховного Суду залишилася частина третя статті 75 Закону № 2121-III, якою передбачено, що рішення НБУ про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Постановою правління НБУ від 30 квітня 2015 року № 293/БТ ПАТ «УПБ» віднесено до категорії проблемних та встановлено обмеження у діяльності ПАТ «УПБ» як юридичної особи, що входить до банківської системи України.

Зазначений правовий акт НБУ, зважаючи на його юридичну силу та властивості, є правовим актом індивідуальної дії, має чітко виражений організаційно-розпорядчий, персоніфікований характер, чинність та юридична сила якого спрямовані передусім на особу, якій він адресований, і породжує конкретні правовідносини, обумовлені ним, зокрема спрямований на реалізацію заходів впливу щодо конкретного проблемного банку - ПАТ «УПБ», а не стосовно невизначеного кола осіб.

Постанова НБУ від 30 квітня 2015 року № 293/БТ згідно зі статтею 75 Закону № 2121-III є банківською таємницею, доказів обізнаності відповідача про встановлені для банку обмеження позивач не надав, а суди попередніх інстанцій таких обставин не встановили.

Висновок про те, що ТОВ «Гурман 2014», яке придбало майно у контрагента банку протягом одного року до введення тимчасової адміністрації (виключно лише на цій підставі), є недобросовісним набувачем не ґрунтується на законі і принципах права, оскільки у жодному нормативно-правовому акті не вказано, що така поведінка є протиправною та що особа - набувач прав чи власності зобов`язана перевіряти попередню угоду між банком і його контрагентом та самостійно надавати оцінку такому договору.

Крім того позивач не посилався на те, що майно вибуло з його володіння не з його волі та на недобросовісність відповідача і не надавав доказів на підтвердження вказаних обставин. Судами у цій справі не були досліджені та встановлені фактичні обставини вибуття майна з володіння позивача (з його волі чи не з його волі) та обставини добросовісності чи недобросовісності відповідача.

Проаналізувавши мотиви, за яких зроблено висновок Великої Палати Верховного Суду про недобросовісність останнього набувача майна, можна зробити висновок, що введено нові критерії добросовісності (недобросовісності) набувача за статтями 387, 388 ЦК України, а саме, що такий висновок залежить від сторін попередньої угоди та дати її укладення, а також необхідність для набувача передбачати про можливість недійсності (нікчемності) угоди, за якою стороною набувач не був і не наділений будь-якими можливостями доступу до обставин укладення попередньої угоди.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

У статті 204 ЦК України закріплено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Такі критерії вочевидь не передбачені у ЦК України, підривають правило презумпції правомірності угоди за статтею 204 ЦК України та накладають на набувача будь-якого майна надмірний тягар перевіряти попередні угоди, які на думку правового загалу не викликають підозри у її вадах.

Крім того, фактично позов захищає права та інтереси не лише першого набувача - ПАТ «УПБ», який отримав від останнього набувача - ТОВ «ФК Аурум Фінанс» грошові кошти, про повернення яких у судовому рішенні не зазначено, але і ТОВ «ФК Аурум Фінанс», у якого залишаються кошти, отримані від ТОВ «Гурман 2014».

Висновок про необхідність повернення документів банку не є ефективним способом поновлення права, оскільки такі (їх дублікати) стосовно нерухомого майна можна отримати у нотаріуса, що посвідчував угоду, а щодо інших, то примусове виконання такого рішення передбачено у статті 63 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», якою врегульовано порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

І за частинами другою, третьою названої статті у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Тобто фактично позивач (стягувач) у такому випадку не отримує очікуваного результату від судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки судами у цій справі не були досліджені та встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, вважаю, що оскаржувані судові рішення підлягали скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суддя О. М. Ситнік