Постанова
Іменем України
30 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 165/3014/20
провадження № 61-16258св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: державний нотаріус Нововолинської державної нотаріальної контори Кацевич Тетяна Миколаївна, ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Свередюк Юлія Анатоліївна, на постанову Волинського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Карпук А. К., Киці С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: державний нотаріус Нововолинської державної нотаріальної контори Кацевич Т. М., ОСОБА_4 , про тлумачення заповіту.
Позов мотивувала тим, що 19 листопада 2011 року ОСОБА_5 - секретар Бужанківської сільської ради Іваничівського району Волинської області посвідчила заповіт ОСОБА_6 .
Зазначила, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_6 заповіла належний їй житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 : 2/3 частини будинку з господарськими будівлями та 1/2 земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства їй та 1/3 частину житлового будинку з господарськими будівлями; 1/2 земельної ділянки наданої для ведення особистого підсобного господарства племінниці - ОСОБА_2 . Земельну частку пай в розмірі 1,24 га, згідно державного акта на право власності на землю ОСОБА_6 заповіла ОСОБА_3 .
Проте, при оформленні документів про право на спадщину виявилося, що у складеному заповіті некоректно зазначена земельна ділянка, зокрема відсутнє зазначення кадастрового номеру і не правильно зазначено цільове призначення земельної ділянки - «для ведення особистого підсобного господарства».
У зв`язку з виявленими недоліками нотаріус відмовив у проведенні нотаріальної дії. Встановлені розбіжності у заповіті та правовстановчих документах на нерухоме спадкове майно призводять до порушення її права на належне оформлення документів на прийняття спадщини, у зв`язку з чим, виникла потреба розтлумачити заповіт.
Зазначила, що рішенням від 22 травня 2008 року № 13/6 Бужанківська сільська рада Іваничівського району Волинської області безоплатно передала у приватну власність ОСОБА_6 земельну ділянку в розмірі 0,85 га, в тому числі 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,60 га для ведення особистого селянського господарства.
Крім того, відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯД № 357550, ОСОБА_6 була власником земельної ділянки цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 0721180400:05:003:0051) та відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯД № 357551 ОСОБА_6 була власником земельної ділянки цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд кадастровий номер 0721180400:05:003:0052.
Водночас, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0710497022020 від 07 жовтня 2020 року вбачається, що власником земельної ділянки є ОСОБА_6 . Земельна ділянка розташована с. Шахтарське Іваничівського району Волинської області її цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями, загальна площа становить 0,2490 га, кадастровий номер земельної ділянки 0721180400:05:003:0052.
Згідно з додатком з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0710497022020 від 07 жовтня 2020 року вбачається, що на цій земельній ділянці розміщена малоповерхова забудова. Крім того, план земельної ділянки житлового будинку є і у технічному паспорті на об`єкт нерухомого майна - реєстровий номер 11087674.
Як слідує з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0710497012020 від 07 жовтня 2020 року вбачається, що власником земельної ділянки на праві приватної власності є ОСОБА_6 . Земельна ділянка розташована в с. Шахтарське Іваничівського району Волинської області з цільовим призначенням для особистого селянського господарства, загальна площа становить 0,6062 га, кадастровий номер земельної ділянки 0721180400:05:003:0051.
Зазначала, що метою тлумачення заповіту є забезпечення найбільш повного здійснення волі заповідача.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд: розтлумачити зміст заповіту ОСОБА_6 , посвідчений 19 листопада 2011 року ОСОБА_5 секретарем Бужанківської сільської ради та встановити, що волею ОСОБА_6 було заповісти належний житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться на АДРЕСА_2 частини будинку з господарськими будівлями та 1/2 земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер цієї ділянки 0721180400:05:003:0052 та для особистого селянського господарства, загальна площа становить 0,6062 га, кадастровий номер цієї ділянки 0721180400:05:003:0051 дочці ОСОБА_1 ; встановити, що волею ОСОБА_6 було заповісти належний їй житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться на АДРЕСА_3 частини житлового будинку з господарськими будівлями та 1/2 земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер цієї ділянки 0721180400:05:003:0052 та для особистого селянського господарства, загальна площа становить 0,6062 га, кадастровий номер цієї ділянки 0721180400:05:003:0051 племінниці ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Іваничівський районний суд Волинської області рішенням від 22 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції виходив з того, що неточності, на думку позивача, у тексті заповіту ОСОБА_6 щодо нерухомого майна, а саме, земельної ділянки з встановленням її цільового призначення, яка передається у спадщину, за обставин цієї справи не може бути усунуто шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213, 1256 ЦК України.
Місцевий суд зазначив, що текст заповіту не містить ані суперечностей, ані неточностей, складений зі слів заповідача, а також з урахуванням того, що при тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у зміст заповіту, а відповідно до позовних вимог позивач просить суд встановити, що волею ОСОБА_6 було розпорядитися не однією земельною ділянкою, а двома та у разі задоволення позову суд фактично змінить волю заповідача та доповнить зміст заповіту.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Волинський апеляційний суд постановою від 30 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 22 квітня 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення.
Позов задовольнив.
Зміст заповіту, що складений 18 травня 2012 року ОСОБА_6 , посвідчений секретарем Бужанської сільської ради Іваничівського району Волинської області Тюхтою Т. В. зареєстрований за № 19, відповідно до якого ОСОБА_6 заповіла належний їй житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_4 : 2/3 частини будинку і господарськими будівлями та 1/2 земельної ділянки наданої для ведення особистого підсобного господарства дочці ОСОБА_1 і 1/3 частину будинку з господарськими будівлями та 1/2 земельної ділянки наданої для ведення особистого підсобного господарства племінниці ОСОБА_2 необхідно розуміти так: спадкодавець ОСОБА_6 заповіла належний їй житловий будинок АДРЕСА_4 : 2/3 частини будинку з господарськими будівлями та 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,2490 га кадастровий номер цієї земельної ділянки 0721180400:05:003:0052, та 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,6062 га, кадастровий номер земельної ділянки 0721180400:05:003:0051 дочці ОСОБА_1 , та 1/3 частини будинку з господарськими будівлями і 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,2490 га кадастровий номер цієї земельної ділянки 0721180400:05:003:0052, та 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,6062 га, кадастровий номер земельної ділянки 0721180400:05:003:0051 племінниці ОСОБА_2 .
Апеляційний суд виходив з того, що є очевидним та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_6 , заповідаючи буд. АДРЕСА_4 (власником якого вона була) своїй дочці та племінниці, мала на увазі, що земельну ділянку, яка розміщена біля помешкання та власником якої вона була вже на час посвідчення заповіту, вона також заповідає дочці ОСОБА_7 та племінниці ОСОБА_2 .
Зазначив, що такого висновку можна дійти порівнюючи, як зміст самого заповіту, так і правовстановлюючі документи на земельні ділянки, власником яких була ОСОБА_6 . Так, як вбачається зі змісту рішення Бужанківської сільської ради Іваничівського району Волинської області від 22 травня 2008 року № 13/6 сільська рада зазначила, в цілому, площу земельної ділянки, яку передала у власність, а саме 0,85 га.
Зважаючи на вік спадкодавця та відсутність спеціальної освіти, ОСОБА_6 вважала, що ця земельна ділянка є тією земельною ділянкою, яка надана їй для підсобного господарства, тобто для обслуговування будинку та садіння городу, який біля нього був розміщений.
Отже, суд встановив, що шляхом складення заповіту спадкодавець ОСОБА_6 реалізувала свій намір заповісти дві земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд площею 0,2490 га і для особистого селянського господарства площею 0,6062 га по 1/2 її частині ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , помилково назвавши ці земельні ділянки для особистого підсобного господарства.
Послався на те, що метою тлумачення заповіту є забезпечення найбільш повного здійснення волі заповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Свередюк Ю. А., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 18 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_3 зазначила неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статей 213, 1256 ЦК України у подібних правовідносинах без врахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 478/2164/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 373/2307/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 335/9398/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивувала тим, що ОСОБА_6 жодним чином не висловила своє розпорядження щодо спадкування земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка належала їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 3757551, тому суд не може при тлумаченні заповіту брати на себе права власника щодо розпорядження його майном після його смерті.
Зазначила, що на час складання заповіту ця земельна ділянка належала спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності від 13 квітня 2009 року, цю земельну ділянку можна чітко ідентифікувати та її воля щодо такої земельної ділянки у заповіті не висловлена, тому відсутні підстави для тлумачення заповіту в цій частині.
Вважає, що позивачка не надала доказів, чи отримувала спадкодавець земельну ділянку саме для ведення особистого підсобного господарства до 2002 року і чи саме її вона бажала заповісти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
На її думку, апеляційний суд не мав права тлумачити, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд заповідається по 1/2 частині кожному з спадкоємців, так як житловий будинок, який розміщений на цій земельній ділянці, заповідається по 2/3 частини ОСОБА_1 та 1/3 частини ОСОБА_2 , що призвело до порушення вимог статті 120 ЗК України.
Посилається також на те, що у заповіті зазначено, що заповідається житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_4 , проте район та область не конкретизовано.
Відзив на касаційну скаргу
У грудні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Назарук Ю. В., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
Зазначала те, що ОСОБА_6 при укладенні заповідального розпорядження була жінкою похилого віку, яка протягом свого життя майже весь час проживала в сільській місцевості та юридично необізнана. Сам заповіт посвідчувався не юристом (нотаріусом), а секретарем сільської ради.
Разом з тим, заявник ОСОБА_3 зазначила, що заповідається житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_4 , але район та область не конкретизовано. Між тим спірним питанням тлумачення заповіту було виключно питання щодо ідентифікації земельних ділянок, отже ОСОБА_3 вийшла за межі предмета спору.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з копією спадкової справи № 353/2012 до майна ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що заведена у Іваничівській державній нотаріальній конторі. 18 травня 2012 року ОСОБА_6 склала заповіт за яким, належний їй житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_4 заповіла: 2/3 частини житлового будинку і господарськими будівлями, та 1/2 земельної ділянки наданої для ведення особистого підсобного господарства дочці ОСОБА_1 , та 1/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями, та 1/2 земельної ділянки наданої для ведення особистого підсобного господарства племінниці ОСОБА_2 .
Земельну частку пай в розмірі 1,24 га, згідно з державним актом на право власності на землю РІ № 107077 заповіла ОСОБА_3 .
Зазначений заповіт посвідчив секретар Бужанківської сільської ради Іваничівського району Волинської області Тюхта Т. В. (т. 1 а. с. 72).
Згідно з копією державного акта на право приватної власності на землю серії РІ № 107077, ОСОБА_6 належить земельна ділянка площею 1,24 га, що розташована на території Бужанківської сільської ради з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Державний акт видано 22 липня 2003 року (т. 1 а. с. 46).
За змістом рішення від 22 травня 2008 року № 13/6 Бужанківська сільська рада Іваничівського району Волинської області передала ОСОБА_6 , жительці м. Нововолинська, земельну ділянку в розмірі 0,85 га в тому числі: 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, 0,60 га для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а. с. 9) .
Відповідно до копії державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 357550, ОСОБА_6 належить земельна ділянка площею 0,6062 га, що розташована в с. Шахтарське, Іваничівського району, Волинської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Дата видачі державного акта 13 квітня 2009 року. (т. 1 а. с. 10). Копією державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 357551 стверджується, що ОСОБА_6 належала земельна ділянка площею 0,2490 га, що розташована в с. Шахтарське, Іваничівського району, Волинської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Державний акт видано 13 квітня 2009 року (т. 1 а. с. 12).
Із змісту заповіту ОСОБА_6 від 18 травня 2012 року вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заповідач заповіла по 1/2 частині земельної ділянки наданої для ведення особистого підсобного господарства.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0710497022020 від 07 жовтня 2020 року власником ділянки є ОСОБА_6 . Земельна ділянка розташована у с. Шахтарське, Іваничівському району, Волинській області, її цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), загальна площа становить 0,2490 га, кадастровий номер цієї ділянки 0721180400:05:003:0052 (т. 1 а. с 15).
З додатку до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0710497022020 від 07 жовтня 2020 року вбачається, що на цій земельній ділянці розміщена малоповерхова забудова. Крім того, план земельної ділянки садибного (індивідуального) житлового будинку є і у технічному паспорті на об`єкт нерухомого майна (реєстровий номер 11087674).
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0710497012020 від 07 жовтня 2020 року власником земельної ділянки є ОСОБА_6 . Земельна ділянка розташована у с. Шахтарське, Іваничівському району, Волинській області, її цільове призначення для особистого селянського господарства, загальна площа становить 0,6062 га, кадастровий номер ділянки 0721180400:05:003:0051. (т. 1 а. с. 20).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статей 213, 1256 ЦК України у подібних правовідносинах без врахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 478/2164/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 373/2307/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 335/9398/16-ц).
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що є очевидним та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_6 , заповідаючи буд. АДРЕСА_4 (власником якого вона була) своїй дочці та племінниці, мала на увазі, що земельну ділянку, яка розміщена біля помешкання та власником якої вона була вже на час посвідчення заповіту, вона також заповідає дочці ОСОБА_7 та племінниці ОСОБА_2 .
Такого висновку можна дійти порівнюючи як зміст самого заповіту, так і правовстановчі документи на земельні ділянки, власником яких була ОСОБА_6 .
За рішенням від 22 травня 2008 року № 13/6 Бужанківська сільська рада Іваничівського району Волинської області визначила в цілому площу земельної ділянки, яку передала у власність спадкодавиці, а саме 0,85 га.
Отже, зважаючи на вік спадкодавиці та відсутність спеціальної освіти, ОСОБА_6 вважала, що ця земельна ділянка є тією земельною ділянкою, яка надана їй для підсобного господарства, тобто для обслуговування будинку та садіння городу, який біля нього був розміщений.
Отже, суд встановив, що шляхом складення заповіту спадкодавець ОСОБА_6 реалізувала свій намір заповісти дві земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд площею 0,2490 га і для особистого селянського господарства площею 0,6062 га по 1/2 її частині ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , помилково назвавши ці земельні ділянки ділянками для особистого підсобного господарства.
Метою тлумачення заповіту є забезпечення найбільш повного здійснення волі заповідача.
Колегія суддів погодилася із висновками суду апеляційної інстанції.
Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України суд розглядає справу про тлумачення заповіту за наявності таких умов: 1) зміст заповіту містить суперечності, неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача; 2) наявність спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту - спадкоємці мають різне уявлення про волевиявлення заповідача. За відсутності спору тлумачення заповіту здійснюється самими спадкоємцями на підставі частини першої статті 1256 ЦК України.
Оскільки суд у справі, що переглядається, встановив, що між спадкоємцями є спір щодо тлумачення заповіту, то відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту здійснює суд.
Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.
Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача стосовно долі спадщини.
При цьому частина друга статті 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту.
Згідно зі статтею 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, та з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
З огляду на викладене тлумаченню підлягає правочин або його частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Пріоритет надається тому, що написано в правочині, тобто буквальному тлумаченню слів та термінів. При тлумаченні правочину, у тому числі заповіту, спершу береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, тобто здійснюється буквальне тлумачення правочину. І лише коли буквальне тлумачення не дало змоги витлумачити зміст правочину, необхідно вдаватися до порівняння частини правочину, намірів тощо. Тобто правила тлумачення правочину визначені законом за принципом концентричних кіл: за неможливості витлумачити зміст правочину шляхом використання вузького кола засобів (буквальне тлумачення) залучаються інші засоби.
Відповідно до статей 1216, 1218, 1219 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком тих, котрі нерозривно пов`язані з особою спадкодавця.
Суд апеляційної інстанції встановив, що з пояснень представника позивача та письмових доказів слідує, що станом на день посвідчення заповіту ОСОБА_6 не належала на будь-якій правовій підставі земельна ділянка з цільовим призначенням «для ведення особистого підсобного господарства».
Ця обставина відповідачами не спростована належними та допустимими доказами.
Крім того, станом на травень 2012 року (день посвідчення заповіту) у відповідній редакції ЗК України, зокрема статті 19 ЗК України, відсутня така категорія земель як «для ведення особистого підсобного господарства».
За рішенням від 22 травня 2008 року № 13/6 Бужанківська сільська рада Іваничівського району Волинської області вирішила передати ОСОБА_6 , жительці м. Нововолинська, земельну ділянку в розмірі 0,85 га в тому числі: 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, 0,60 га для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а. с. 9).
На виконання цього рішення сільської ради ОСОБА_6 виготовила технічну документацію та отримала державні акти серії ЯД № 357550 від 13 квітня 2009 року (т. 1 а. с. 10-11) та серії ЯД № 357551 від 13 квітня 2009 року (т. 1 а. с. 12-13) на право власності на земельні ділянки.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0710497022020 від 07 жовтня 2020 року власником ділянки є ОСОБА_6 . Земельна ділянка розташована в с. Шахтарське, Іваничівському району, Волинській області, її цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), загальна площа становить 0,2490 га, кадастровий номер цієї ділянки 0721180400:05:003:0052 (т. 1 а. с. 15).
Відповідно до додатку з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0710497022020 від 07 жовтня 2020 року, вбачається, що на цій земельній ділянці розміщена малоповерхова забудова. Крім того, план земельної ділянки садибного (індивідуального) житлового будинку є і у технічному паспорті на об`єкт нерухомого майна (реєстровий номер 11087674).
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0710497012020 від 07 жовтня 2020 власником земельної ділянки є ОСОБА_6 . Земельна ділянка розташована в с. Шахтарське, Іваничівському району, Волинській області, її цільове призначення для особистого селянського господарства, загальна площа становить 0,6062 га, кадастровий номер ділянки 0721180400:05:003:0051 (т. 1 а. с. 20).
Термін «особисте підсобне господарство громадян» (який вжито у тексті заповіту) вживався у законодавстві Української PCP. Разом з тим, у жодному з нормативно-правових актів визначення цього поняття не наводилось.
Разом з тим, у побуті, у приватному спілкуванні даний термін міг вживатись для визначення такої категорії, як будинковолодіння особи та господарство, яке знаходилось біля будинку та оброблялось відповідною родиною.
Отже, земельні ділянки, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і для особистого селянського господарства розміщені під будинком та біля будинку на АДРЕСА_4 , який у співвідношенні 2/3 та 1/3 частини ОСОБА_6 заповіла ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .
Суд апеляційної інстанції, встановив, що ОСОБА_6 , заповідаючи будинок на АДРЕСА_4 (власником якого вона була) своїй дочці та племінниці, також реалізувала свій намір заповісти дві земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд площею 0,2490 га і для особистого селянського господарства площею 0,6062 га по 1/2 її частині ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , помилково зазначивши земельні ділянки для особистого підсобного господарства, тому дійшов обґрунтованого висновку про необхідність та спосіб тлумачення змісту заповіту.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, що містяться у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 478/2164/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 373/2307/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 335/9398/16-ц є безпідставними, оскільки в справах, на які посилається заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права та справі, яка переглядається, є різними підстави позову, встановлені фактичні обставини. Зокрема, у цьому випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.
Отже, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених, як приклад, постановах касаційного суду.
Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_6 жодним чином не висловила своє розпорядження щодо спадкування земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка належала їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 3757551, тому суд не може при тлумаченні заповіту брати на себе права власника щодо розпорядження його майном після його смерті, є неприйнятними.
Право власності на земельну ділянку виникає на підставі правовстановчих фактів (правочинів, адміністративних актів тощо), а посвідчується таке право державними актами. Як наслідок, до спадщини входять не документи, що посвідчують право, зокрема державні акти про право власності на земельну ділянку, а права на саму земельну ділянку як об`єкт цивільних прав.
Відсутність у заповіті прямого посилання на земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і для особистого селянського господарства, не відміняє дійсної волі заповідача щодо настання реальних наслідків вчиненого ним правочину, що в разі його смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_2 успадкують зазначені земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і для особистого селянського господарства, що розташовані в с. Шахтарське, Іваничівського району, Волинської області.
Намір (волевиявлення) спадкодавця був спрямований на те, щоб залишити ОСОБА_7 та ОСОБА_2 у спадок земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і для особистого селянського господарства, на які у заповідача на момент складання заповіту було право, посвідчене державними актами на право власності на земельну ділянку.
Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не мав права тлумачити, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд заповідається по 1/2 частині кожному з спадкоємців, так як житловий будинок, який розміщений на цій земельній ділянці, заповідається по 2/3 частини ОСОБА_1 , та 1/3 частини ОСОБА_2 , що призвело до порушення вимог статті 120 ЗК України, колегією суддів є неприйнятними, оскільки волею ОСОБА_6 була спрямована на заповіт земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і для особистого селянського господарства саме по 1/2 їх частині ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а суд не вправі вносити зміни у зміст заповіту.
Доводи касаційної скарги про те, що у заповіті зазначено, що заповідається житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_4 , але район та область не конкретизовано є безпідставними, оскільки апеляційний суд розтлумачив зміст заповіту щодо земельних ділянок та не доповнював зміст заповіту.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив всі фактичні обставини справи, врахував доводи сторін, надав належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосував вищезазначені норми законодавства України, тому доводи касаційної скарги про те, що: на час складання заповіту зазначена земельна ділянка належала спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності від 13 квітня 2009 року, цю земельну ділянку можна чітко ідентифікувати та її воля щодо такої земельної ділянки у заповіті не висловлена, тому відсутні підстави для тлумачення заповіту в цій частині; позивач не надала доказів, чи спадкодавець отримувала земельну ділянку саме для ведення особистого підсобного господарства до 2002 року і чи саме її вона бажала заповісти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є необґрунтованими.
Оцінка доказів, в розумінні статті 400 ЦПК України, є виходом за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки в такому випадку буде встановлюватися або (та) вважатися доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішуватися питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що прямо заборонено частиною першою статті 400 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Свередюк Юлія Анатоліївна, залишити без задоволення.
Постанову Волинського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська
