ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/14618/21 пров. № А/857/2931/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідач Судова-Хомюк Н.М.,

суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Західного офісу Держаудитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2021 року у справі № 380/14618/21 за адміністративним позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області до Західного офісу Держаудитслужби про визнання протиправним та скасування вимог, -

суддя в 1-й інстанції Грень Н.М.,

час ухвалення рішення 31.12.2021,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (далі також ТУДСА України у Львівській області, позивач) звернулося в суд з позовом до Західного офісу Держаудитслужби (далі також відповідач) про визнання протиправними та скасування вимоги Західного офісу Держаудитслужби щодо:

- забезпечення відшкодування відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України на користь територіального управління матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок зайвого нарахування доплат за вислугу років до посадового окладу суддям, з подальшим перерахування в дохід держави;

- здійснення коригування нарахувань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на нараховану винагороду присяжним відповідно до бази оподаткування, визначеної Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що за наслідками проведеної контролюючим органом ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ТУДСА України в Львівській області за період з 01.01.2019 по 31.12.2020 оформлено лист «Щодо усунення порушень законодавства» від 01.07.2021 №131308-14/4548-2021, якою, зокрема, встановлено: - в порушення вимог частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, зі змінами, в 2020 році 4 суддям місцевих загальних судів, які не здійснювали правосуддя, зайво нараховано та виплачено доплату за вислугу років на загальну суму 492,0 тис. грн та здійснено нарахування на оплату праці в сумі 49, 6 тис. грн, чим завдано збитків на суму 541,6 тис. грн; - всупереч вимогам статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ТУ ДСА в Львівській області зайво сплачено по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на нараховану винагороду присяжних на суму 398,2 тис. грн. Позивача зобов`язано забезпечити відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок зайвого нарахування та виплати доплати за вислугу років суддів місцевих загальних судів Рівненської області, які не здійснювали правосуддя та здійснити коригування нарахувань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на нараховану винагороду присяжним.

Позивач вважає, що така Вимога є протиправною в цій частині, оскільки нарахування та виплата суддям доплати за вислугу років є правомірною та такою, що відповідає приписам Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 (справа №1-7/2018(4062/15)), а нарахування єдиного соціального внеску на нараховану винагороду присяжним було здійснено відповідно до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 вимоги «Про усунення порушень законодавства» Західного офісу Держаудитслужби від 01.07.2021 №131308-14/4548-202129.06.2021 про здійснення коригування нарахувань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на нараховану винагороду присяжним відповідно до бази оподаткування, визначеної Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове про відмову в задоволенні позову.

Апелянт заперечує щодо аргументів суду першої інстанції з приводу зайвого нарахування та сплати єдиного соціального внеску на винагороди присяжним. При цьому зазначив, що для виконання обов`язків присяжного особи залучаються судом виключно у випадках, визначених процесуальним законом.

Вважає, що така діяльність є тимчасовою, присяжні не перебувають у трудових відносинах із судом, територіальним управлінням ДСА України, не є працівниками суду та не перебувають у штаті відповідного суду, а отримана винагорода за час виконання обов`язків присяжного не є заробітною платою. Будь - які цивільно - правові договори для виконання обов`язків присяжного не укладаються, тобто у відносинах щодо виплати винагороди присяжним позивач не виступає роботодавцем та при виплаті винагород присяжним Перелік видів виплат, що здійснюється за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, на який посилається позивач не поширюється.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та прийняв законне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 №1170 затверджено перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, однак винагорода присяжного в даному переліку відсутня. При цьому, перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 №1170, є вичерпним.

Крім того, зазначає, що основними доводами апелянта є твердження, що винагорода присяжним не є заробітною платою, здійснюється на підставі письмової заяви присяжного, а не трудового договору, і до переліку доходів, на які нараховується єдиний соціальний внесок, не входить. Однак, позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що платником єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Відтак, позивач вважає вірним висновок суду першої інстанції, що присяжні належать до осіб, праця яких використовується на інших умовах, передбачених законодавством, а тому винагорода присяжного за своєю правовою природою є дохід такої особи, на який здійснюється нарахування та сплата єдиного соціального внеску. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в період з 25.02.2021 по 25.05.2021 посадовими особами Західного офісу Держаудитслужби відповідно до п.8.17 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Західного офісу Держаудитслужби на І квартал 2021 року та на підставі направлень на проведення ревізії 24.02.2021 №179, 180, від 05.05.2021 №402, від 11.05.2021 №423 проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області за період з 01.01.2019 по 31.12.2020.

За результатами проведеної ревізії складено Акт №131308-24/11 від 01.06.2021.

В Акті від 01.06.2021 зафіксовано, що, зокрема, в порушення вимог частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, зі змінами, в 2020 році 4 суддям місцевих загальних судів, які не здійснювали правосуддя, зайво нараховано та виплачено доплату за вислугу років на загальну суму 492,0 тис. грн та здійснено нарахування на оплату праці в сумі 49, 6 тис. грн, чим завдано збитків на суму 541,6 тис. грн; також всупереч вимогам статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ТУ ДСА в Львівській області зайво сплачено по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на нараховану винагороду присяжних на суму 398,2 тис. грн.

Позивачем надано заперечення від 09.06.2021№ 02-1279/21 до Акту №131308-24/11 від 01.06.2021.

Листом «Щодо усунення порушень законодавства» від 01.07.2021 №131308-14/4548-202129.06.2021 року Управління Західного офісу Держаудитслужби пред`явило позивачу обов`язкові до виконання вимоги, зокрема:

- забезпечити відшкодування відповідно до норм статей 130-136 КЗпП Українина користь Територіального управління матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок зайвого нарахування доплати за вислугу років до посадового окладу суддям, з подальшим перерахуванням коштів в дохід державного бюджету;

- здійснити коригування нарахувань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на нараховану винагороду присяжним відповідно до бази оподаткування, визначеної Законом №2464-УІ.

Вважаючи наведені вище вимоги протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що позовна вимога ТУ ДСА України в Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги щодо забезпечення відшкодування відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України на користь територіального управління матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок зайвого нарахування доплат за вислугу років до посадового окладу суддям, з подальшим перерахуванням в дохід держави є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо скасування вимоги про здійснення коригування нарахувань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на нараховану винагороду присяжним, то суд першої інстанції погодився з відповідачем, що виконання обов`язків присяжним здійснюється не на підставі трудового договору, проте звернув увагу на положення ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме п.1 ч.1, відповідно до якої платником єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством.

Суд вважав, що оскільки присяжні належать до осіб, праця яких використовується на інших умовах, передбачених законодавством, то винагорода присяжного за своєю правовою природою є - дохід такої особи, який в тому числі обраховується виходячи із посадового окладу судді, а тому правомірними є дії позивача щодо нарахування та сплати єдиного соціального внеску на винагороди присяжним.

Відтак, суд дійшов висновку про протиправність вимоги відповідача в частині зобов`язання здійснити коригування нарахувань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на нараховану винагороду присяжним.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів виходить з наступного.

Правові й організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені приписами Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 №2939-ХІІ (далі - Закон №2939).

Згідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2939 головним завданням органу державного фінансового контролю є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 2 вказаної норми державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Частиною 1 ст.4 Закону №2939 передбачено, що інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Згідно п.7 ч.1 ст.10 Закону №2939 орган державного фінансового контролю наділено правом, в тому числі, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу (далі Положення).

Відповідно до п.1 Положення, Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно пп.3 п.4 Положення Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль, зокрема, через здійснення державного фінансового аудиту.

Згідно приписів пункту 6 Положення № 43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; накладати у випадках, передбачених законом, адміністративні стягнення; порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

За приписами п.7 Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Відповідно до п.2 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (далі Порядок), інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об`єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування (п. 46 Порядку).

Отже, аналізуючи вищевикладені положення законодавства, суд дійшов висновку, що Держаудитслужба та її територіальні органи мають право здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та, у разі виявлення порушень законодавства, пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, контролюючий орган має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не вжито заходів щодо усунення виявлених під час здійснення перевірки порушень законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відтак, суд апеляційної інстанції надає оцінку оскаржуваному рішенню в межах вимог апеляційної скарги щодо скасування вимоги про здійснення коригування нарахувань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на нараховану винагороду присяжним.

Щодо доводів відповідача стосовно зайвого в частині нарахування та сплати позивачем соціального внеску на винагороди присяжним у 2019 та 2020 роках, судова колегія зазначає наступне.

Особливості правового статусу присяжного, вимоги до присяжного, порядок залучення присяжних до виконання обов`язків у суді та гарантії їх прав визначено главою 3 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (далі Закон).

Статтею 68 Закону передбачено, що присяжним за час виконання ними обов`язків у суді виплачується винагорода, розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду з урахуванням фактично відпрацьованого часу в порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

Порядок виплати винагороди та відшкодування витрат, виплати добових присяжному за час виконання ним обов`язків у суді, затверджений наказом ДСА України від 05.10.2016 №198 (далі - Порядок), визначає процедуру нарахування, виплати винагороди та відшкодування витрат, виплати добових присяжному відповідно до статті 68 Закону. Відшкодування витрат на проїзд і наймання житла, виплата добових присяжному проводиться відповідним територіальним управлінням державної судової адміністрації України в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.

Згідно із п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно із ч.7 ст.7 згаданого Закону перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом міністрів України. Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та /або введення воєнного стану.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 р. №1170 затверджено перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Слід зазначити, що винагорода присяжного в зазначеному переліку відсутня.

У зв`язку з викладеним, слід дійти висновку, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування має нараховуватися на винагороду присяжного.

Отже вірним є висновок суду першої інстанції, що ТУ ДСА України у Львівській області проведено законні та правомірні видатки внаслідок нарахування та перерахування єдиного соціального внеску на суму винагороди присяжним у 2019 та 2020 роках.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Західного офісу Держаудитслужби залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2021 року у справі № 380/14618/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 12 вересня 2022 року