Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 серпня 2022 року м. Київ № 640/19931/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до 1. Шевченківського районного суду міста Києва,
2. Голови Шевченківського районного суду міста Києва,
3.Територіального управління Державної судової адміністрації
України в м. Києві,
третя особа, яка
не заявляє самостійних - Державна судова адміністрація України,
вимог на предмет спору
про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шевченківського районного суду міста Києва (далі - відповідач 1), Голови Шевченківського районного суду міста Києва (далі - відповідач 2), Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві (далі - відповідач 3, ТУ ДСА в м. Києві) та з урахуванням заяви від 25.09.2020, остаточно просить суд:
- визнати протиправними дії Шевченківського районного суду міста Києва, Голови Шевченківського районного суду міста Києва, ТУ ДСА в м. Києві щодо незарахування до стажу роботи на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва часу вимушеного прогулу з 31.10.2017 по 31.01.2020;
- зобов`язати відповідачів зарахувати до стажу роботи на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва часу вимушеного прогулу з 31.10.2017 по 31.01.2020;
- стягнути з ТУ ДСА в м. Києві суддівську винагороду(середню заробітну плату) за час вимушеного прогулу з 31.10.2017 по 31.01.2020.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що з липня 2010 року призначена на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва. Друга дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя (ВРП) 06.03.2017 прийняла рішення №417/2дп/15-17, яким притягнула позивача до дисциплінарної відповідальності та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у вигляді подання про звільнення з посади.
На підставі відповідного подання рішенням ВРП №3525/0/15-17 звільнено ОСОБА_1 з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та наказом Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2017 №02-04-К-261 відраховано зі штату суду.
Надалі, постановою Великої Палати Верховного Суду у справі №800/556/17 рішення ВРП №3525/0/15-17 від 31.10.2017 визнано протиправним та скасовано.
Також рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2019 визнано протиправним та скасовано наказ Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2017 №02-04-К-261. Цим же рішенням зобов`язано Голову Шевченківського районного суду міста Києва зарахувати ОСОБА_1 до штату суду.
Наказом голови Шевченківського районного суду міста Києва від 31.01.2020 №02-04-К-35 ОСОБА_1 зараховано до штату Шевченківського районного суду міста Києва на посаду судді.
Вища рада правосуддя 14.07.2020 повторно розглянула подання Другої дисциплінарної палати про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 та з тих самих підстав звільнила позивача з посади судді на підставі пункту 3 частин шостої статті 126 Конституції України.
Наказом голови Шевченківського районного суду міста Києва відраховано зі штату Шевченківського районного суду міста Києва суддю ОСОБА_1 з 14.07.2020. Цим же наказом (пункт 2) зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за відпрацьований період роботи з 31.01.2020 по 14.07.2020, у зв`язку з чим з`ясувалося, що період вимушеного прогулу з 31.10.2017 по 31.01.2020 не враховано до стажу позивача.
Позивач звернулася із відповідною заявою щодо зарахування зазначеного періоду часу до її стажу, проте отримала відповідь, що її вимоги не підлягають задоволенню, оскільки Окружним адміністративним судом міста Києва у рішенні від 29.05.2019 не зазначено дати, з якої ОСОБА_1 підлягала зарахуванню до штату суду, а окрім того зазначено на відсутності повноважень щодо зарахування стажу роботи у голови суду.
Окрім того, позивач зазначає, що 02.07.2020 звернулася до ТУ ДСА в м. Києві із заявою, у якій просила виплатити їй суддівську винагороду за час вимушеного прогулу за період з 31.10.2017 по 31.01.2020 з урахуванням положень Постанови КМУ №100 від 08.02.1995, проте, отримала відмову з посиланням на те, що судом не вирішувалося питання щодо виплати суддівської винагороди за час вимушеного прогулу.
Вбачаючи у таких діях протиправність, посилаючись на те, що порушуються її трудові права, позивач звернулася до суду з даним позовом та просить його задовольнити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року, після усунення позивачем недоліків позовної заяви відповідно до ухвали суду від 04.09.2020, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/19931/20, визначено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі як третю особу, як не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державну судову адміністрацію України, запропоновано відповідачам надати відзиви на позовну заяву та усі наявні докази, а третій особі - пояснення по суті позовних вимог.
Від ТУ ДСА в м. Києві 03.11.2020 року надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачаються заперечення щодо позовних вимог. Відповідач 3 зазначає, що обов`язок з ведення трудових книжок, обчислення трудового стажу суддів, а також нарахування суддівської винагороди покладено у даному випадку на Шевченківський районний суд міста Києва, у зв`язку з чим ТУ ДСА в м. Києві не може відповідати по заявлених вимогах позивача.
Позивачем 12 листопада 2020 року подані додаткові письмові пояснення щодо розрахунку суддівської винагороди за час вимушеного прогулу за період з 31.10.2017 по 31.01.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Іншими відповідачами відзивів на позовну заяву не подано, третьою особою письмових пояснень по суті позовних вимог до суду не направлялося.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Указом Президента України №767/2010 від 13.07.2010 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Шевченківського районного суду м. Києва.
Наказом виконуючого обов`язки голови Шевченківського районного суду міста Києва від 26.08.2010 №1.5-70 зараховано ОСОБА_1 в порядку переведення на посаду судді Шевченківського районного суду м. Києва з 26.08.2010.
Рішенням Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя №417/2дп/15-17 від 06.03.2017 суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності, застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді подання про звільнення з посади.
За результатами розгляду подання Другої Дисциплінарної палати рішенням ВРП від 31.01.2017 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
На підставі зазначеного рішення наказом голови Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2017 №02-04-К-261 ОСОБА_1 відраховано зі штату Шевченківського районного суду міста Києва.
Постановою Великої Палати Верховного Суду у справі №800/556/17 рішення ВРП №3525-0/15-17 від 31.10.2017 визнано протиправним та скасовано.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2019 у справі №826/16288/17 визнано протиправним та скасовано наказ №02-04-К-261 від 17.11.2017 голови Шевченківського районного суду м. Києва про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду. Цим же рішенням зобов`язано голову Шевченківського районного суду міста Києва зарахувати ОСОБА_1 у штат Шевченківського районного суду міста Києва.
Наказом голови Шевченківського районного суду міста Києва №02-04-К-35 від 31.01.2020 зараховано ОСОБА_1 до штату Шевченківського районного суду міста Києва на посаду судді.
Питання щодо стягнення суддівської винагороди за період вимушеного прогулу позивача в рамках зазначених вище судових справ не вирішувалося.
Надалі 14.07.2020 ВРП повторно розглянула подання Другої Дисциплінарної палати про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади та прийнято рішення№2118/0/15-20, яким звільнено останню з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Наказом голови Шевченківського районного суду міста Києва від 20.07.2020 №02-04-К-189 суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату суду у зв`язку із звільненням, нараховано та виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за відпрацьований період роботи - з 31.01.2020 по 14.07.2020.
Відтак, обставини та матеріали справи вказують на те, що період вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 01.11.2017 по 30.01.2020 не зараховано до стажу роботи на посаді судді Шевченківського районного суду міста Києва, грошове відшкодування за період вимушеного прогулу не нараховувалося та не виплачувалося.
Такі обставини не заперечуються сторонами у справі та підтверджуються також тими обставинами, що 02.07.2020 позивач звернулася до ТУ ДСА в м. Києві із заявою з проханням виплатити суддівську винагороду за час вимушеного прогулу за період з 31.10.2017 по 31.01.2020, проте 14.08.2020 отримала відповідь, відповідно до якої вимога позивача не може бути прийнята, оскільки питання виплати суддівської винагороди за час вимушеного прогулу не розглядалося судовими установами.
Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі цієї чи іншої країни. Сутність цієї статті Конвенції зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань.
У зазначеному Рішенні ЄСПЛ чітко сформулював, що національний суд повинен обрати такий спосіб правового захисту, який би забезпечив ефективне виконання органами державної влади своїх зобов`язань, не дивлячись на відсутність чіткого законодавчого регулювання певних правовідносин.
Статтею 43 Конституції України всім гарантовано право на працю і на захист від незаконного звільнення.
Як вже встановлено судом вище, Шевченківським районним судом міста Києва винесено наказ №02-04-К-35 від 31.01.2020 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2019 у справі №826/16288/17, яким фактично поновлено позивача на посаді судді, проте питання про зарахування до стажу роботи на посаді судді за період вимушеного прогулу не вирішувалося, а у добровільному порядку зазначене питання відповідачами не виконується.
Виходячи з такого, суд вбачає правові підстави для відновлення порушеного права позивача, яке підлягає захисту шляхом зобов`язання Шевченківського районного суду міста Києва та ТУ ДСА в м. Києві зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді Шевченківського районного суду міста Києва період вимушеного прогулу з 01 листопада 2017 року по 30 січня 2020 року (оскільки 31 жовтня 2017 вважається останнім робочим днем позивача, а 31.01.2020 відбулося зарахування ОСОБА_1 на посаду судді).
В цій частині суд зазначає, що позивач помилково вважає, що період тимчасової непрацездатності розпочався 31 жовтня 2017 року та закінчився 31 січня 2020 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 255 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно із правовим висновком, зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13: суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.
Як вже зазначав суд вище, під час розгляду справ стосовно фактичного поновлення позивача на посаді судді, питання нарахування та виплати середнього заробітку не вирішувалося, водночас чинними нормами законодавства передбачено, що таке питання вирішується одночасно з питанням поновлення на роботі.
Виходячи з такого, суд вважає, що позивач має право на відшкодування суддівської винагороди за весь час вимушеного прогулу, а саме: з 01.11.2017 по 30.01.2020.
Згідно з пунктом 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (зі змінами та доповненнями, діючими на момент виникнення правовідносин) (далі - Порядок №100) обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24 грудня 1999 року зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.
Відповідно до пункту 13 Порядку №100 при обчисленні заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються, зокрема, основна заробітна плата, доплати і надбавки за вислугу років тощо.
Відповідно до абзацу 8 пункту 2 Розділу ІІ Порядку №100 у разі, коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Згідно з положеннями пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, упродовж якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Згідно з частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-УІІ (тут та далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до пункту 22 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-УІІ право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Згідно пункту 23 Розділу ХІІ до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-УІ в редакції Закону від 2010 року (далі - Закон №2453-УІ).
Отже, суддівська винагорода для нарахування середнього заробітку позивача має обчислюватися, виходячи з положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-УІ, з чим погоджується й позивач.
Відповідно до частини третьої статті 133 Закону №2453-УІ посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Посадовий оклад судді місцевого суду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат було закріплено і в частині третій статті 133 Закону №2453-УІ після викладення його у новій редакції Законом №192.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 частину третю статті 133 Закону №2453-УІ в редакції Закону №192-УІІІ визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно.
Виходячи з зазначених положень законодавства, посадовий оклад судді визначався у наступних розмірах:
З 01.01.2017 по 31.12.2017, з 01.01.2018 по 30.11.2018 - 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року;
З 01.12.2018 по 31.12.2018, з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року;
З 01.01.2020 - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2017 року - 1 600,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2018 року - 1 762,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року - 1 921,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року - 2 102,00 грн.
Виходячи з дати призначення позивача на посаду судді (13.07.2010) на неї розповсюджується також дія частини шостої статті 44 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачала зарахування до стажу роботи судді, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років також час роботи на попередніх посадах, зокрема, на посадах секретаря Верховного Суду України, консультанта, помічника судді, на які розповсюджувався Закон України «Про державну службу».
Факт обіймання позивачем зазначених посад підтверджується записами трудової книжки.
Отже, станом на день незаконного звільнення з посади судді позивач мала стаж роботи більше 25 років, що надавало їй право на надбавку за вислугу років у розмірі 60% від посадового окладу.
Чергове присвоєння надбавки за вислугу років за безперервність роботи на посаді судді становило б станом на 01.01.2020 - 70% (більше 30 років), що враховує суд при обчисленні суми суддівської винагороди, належної позивачу за час вимушеного прогулу.
Відповідно до довідки №731 від 26.08.2020, виданої ТУ ДСА в м. Києві (наявна в матеріалах справи) середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 750,30 грн.
Відтак, розрахунок суддівської винагороди, належної до відшкодування позивачу за час вимушеного прогулу, з урахуванням викладеного вище, є таким:
- з 01.11.2017 по 31.12.2017 - 750,30 х 42 робочих дні = 31 512,60 грн;
- з 01.01.2018 по 30.11.2018 - 750,30 х 1,1 (коефіцієнт коригування) х 230 робочих днів = 190 042,10 грн;
- грудень 2018 року (з урахуванням рішення КСУ від 04.12.2018 №11-р/2018 та окладу судді 26 430,00 грн + 60% надбавки за вислугу років 15 858,00 грн: 750,30 грн х 2,64 (коефіцієнт коригування) х 20 робочих днів = 39 660,80 грн;
- з 01.01.2019 по 31.12.2019 (з урахуванням посадового окладу 28 815,00 грн + 60% надбавки - 17 289,00 грн): 826,27 грн (середньоденна заробітна плата у 2019) х 2,61 (коефіцієнт коригування) х 250 робочих днів = 540 497,50 грн;
- з 01.01.2020 по 30.01.2020 (з урахуванням посадового окладу 63 060,00 грн + 70% надбавки - 44 142,00 грн): 2 161,99 грн (середньоденна заробітна плата) х 2,32 (коефіцієнт коригування) = 5 027,10 грн х 20 робочих днів = 100 542,00 грн.
У підсумку: 31 512,60 грн + 190 042,10 грн + 39 660,80 грн + 540 497,50 грн + 100 542,00 грн = 902 255,00 грн.
Зазначений розрахунок відповідає правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах: від 08.10.2019 у справі №826/3609/17, від 22.05.2019 у справі №572/2429/15, від 17.06.2020 у справі №820/1505/18.
Також, розраховані судом суми наведені без відрахування податку на заробітну плату та інших обов`язкових платежів до бюджету.
В цій частині суд зазначає, що відповідно до положень Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки та збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Щодо суб`єктного складу учасників справи, судом враховується те, що відповідно до частини першої статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Згідно з частиною четвертою статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, є розпорядником вищого рівня і безпосередньо не здійснює розрахунок та виплату суддівської винагороди суддям, у той же час як розпорядником бюджетних коштів, який здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу, у даному конкретному випадку є ТУ ДСА в м. Києві.
Так, відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 10 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.
Згідно абзацу 7 пункту 1.2 глави 1 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1407 від 24 грудня 2012 року (далі - Порядок №1407), мережа розпорядника коштів державного бюджету - згрупована відповідно до законодавства головним розпорядником коштів державного бюджету (розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня, що має власну мережу) інформація щодо розпорядників нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані цьому розпоряднику та/або діяльність яких координується ним, а також отримують від нього бюджетні асигнування, та одержувачів коштів державного бюджету.
Відповідно до Порядку №1407, розпорядники нижчого рівня поділяються на бюджетні установи, що мають власну мережу, та на бюджетні установи, що не мають мережі.
Отже, місцеві суди включені до реєстру розпорядників бюджетних коштів як бюджетна установа, що не має власної мережі, а функції розпорядника бюджетних коштів щодо всіх місцевих судів та територіальних управлінь ДСА здійснює безпосередньо ДСА України.
У зв`язку з наведеним вище вбачається, що склад відповідачів, зокрема й ТУ ДСА в м. Києві, визначений судом правильно та відповідно до покладених на них функцій, тому доводи відповідача 3 про інше не приймаються судом.
Слід додати, що, як вже неодноразово зазначалося, право судді на отримання суддівської винагороди гарантовано на рівні Держави шляхом закріплення цих гарантій в Конституції України. На рівні Держави та її установчого акту - Конституції України гарантовано прийняті на себе Державою безальтернативні зобов`язання щодо своєчасної та повної виплати суддівської винагороди саме у розмірах, визначених у спеціальному Законі України «Про судоустрій і статус суддів».
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь позивача суми середнього заробітку (суддівської винагороди) за час вимушеного прогулу саме з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Підсумовуючи викладене у сукупності суд знаходить правові підстави для часткового задоволення позовних вимог до відповідачів 1 та 3, при цьому зазначає, що позовні вимоги до голови Шевченківського районного суду міста Києва належним чином, окремо та у достатньому обсязі позивачем не обґрунтовано, підтверджених обставин протиправності дій голови Шевченківського районного суду міста Києва, виходячи з встановлених обставин справи, не вбачається. Підписання головою суду відповіді на звернення позивача не свідчить про вчинення дій від імені лише голови суду, оскільки такі дії вчинялися від імені суду як окремої юридичної особи, а підписання листа здійснювалося уповноваженою на такі дії особою.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких судові витрати підлягають відшкодуванню лише при задоволенні позову позивачу, який не є суб`єктом владних повноважень.
Суд враховує те, що розгляд справ про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється без сплати судового збору, водночас, позивачем у даній справі заявлені й інші позовні вимоги, за які сплачено судовий збір у розмірі 840,00 грн. відповідно до квитанції від 25.09.2020.
Отже, враховуючи те що суд задовольняє позовні вимоги частково, та в частині позовних вимог, за які сплачено судовий збір, відмовляє у задоволенні позову, на підставі частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вбачає підстав для відшкодування судових витрат.
Керуючись статтями 72-73, 76-77, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва, Голови Шевченківського районного суду міста Києва, Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна судова адміністрація України, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Шевченківського районного суду міста Києва та Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві щодо незарахування до стажу роботи на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 часу вимушеного прогулу з 01 листопада 2017 року по 30 січня 2020 року.
3. Зобов`язати Шевченківський районний суд міста Києва та Територіальне управління Державної судової адміністрації в м. Києві зарахувати до стажу роботи на посаді судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 час вимушеного прогулу з 01 листопада 2017 року по 30 січня 2020 року.
4. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суму суддівської винагороди за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2017 року по 30 січня 2020 року у розмірі 902 255,00 грн (дев`ятсот дві тисячі грн 00 коп).
5. В решті позовних вимог відмовити.
6. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 .
Відповідачі:
Шевченківський районний суд міста Києва, адреса: 03680, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31-А, код ЄДРПОУ 02896710;
Територіальне управління Державної судової адміністрації в м. Києві, адреса: 01133, м. Київ, вул. Л. Українки, 26, код ЄДРПОУ 26268059.
Суддя В.І. Келеберда
