ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2022 року м. Київ № 640/9669/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до про Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

- визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у нарахуванні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України у відставці в розмірі 90 відсотків винагороди судді Конституційного Суду України;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді Конституційного Суду України у відставці в розмірі 90 відсотків винагороди судді Конституційного Суду України починаючи з 30.10.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що останній перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді Конституційного Суду України у відставці. На переконання позивача, відповідно до вимог законодавства відповідач при обчисленні розміру щомісячного грошового довічного утримання мав виходити з 90 % грошового утримання та інших видів матеріального забезпечення, якими користується суддя Конституційного Суду України, як це передбачено частиною другою статті 29 Закону України від 16.10.1996 № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України", який втратив чинність на підставі Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України". Поряд з цим, відповідач повідомив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача обчислено та призначено, виходячи з 50 відсотків, а не з 90 відсотків винагороди судді Конституційного Суду України.

Ухвалою суду від 13.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/9669/21 та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

27.05.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначено, що відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про Конституційний Суд України", у редакції, що діє з 03.08.2017, передбачено, що суддя Конституційного Суду України у відставці отримує довічне грошове утримання, яке виплачується у розмірі 50 відсотків винагороди судді Конституційного Суду. За наведених обставин вважає, що відповідачем не допущено порушення прав позивача.

Ухвалою суду від 24.06.2022 витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1

20.07.2022 до суду від відповідача надійшла копія пенсійної справи ОСОБА_1 .

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Рішенням X позачергового з`їзду суддів України від 16.09.2010 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Конституційного Суду України і згідно з розпорядженням Голови Конституційного Суду України від 21.09.2010 № 186/10 останній вступив на посаду судді Конституційного Суду України з 21.09.2010.

З 19.04.2018 ОСОБА_1 перебуває на обліку в територіальному пенсійному органі та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До 17.09.2019 позивач перебував і на посаді судді Конституційного Суду України.

Відповідно до постанови Конституційного Суду України від 17.09.2019 № 4-пс/2019 ОСОБА_1 звільнений з посади судді Конституційного Суду України у відставку.

26.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

За результатом розгляду вказаної вище заяви та доданих до неї документів на підставі рішення відповідача № 930090875900 ОСОБА_1 з 26.09.2019 переведено з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на інший вид пенсії - довічне грошове утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що підтверджується наявними в матеріалах справи копією протоколу призначення пенсії версії 1.6.44.1 (дата-час розрахунку: 30.09.2019 17:15) та копією протоколу призначення пенсії версії 1.6.44.1 (дата-час розрахунку: 04.10.2019 16:02).

Відповідно до вказаних протоколів, розмір щомісячного довічного грошового утримання обчислений виходячи з 90 % від заробітку судді Конституційного Суду України, що у грошовому еквіваленті становить 348481,89 грн.

При цьому, як вбачається з копії протоколу призначення пенсії версії 1.6.44.1 (дата-час розрахунку: 04.10.2019 16:29) розмір щомісячного довічного грошового утримання був перерахований, виходячи з 50 % від заробітку судді Конституційного Суду України, що у грошовому еквіваленті становить 193601,05 грн.

У жовтні 2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві з заявою, у якій останній повідомив, що відповідно до частин першої, другої і третьої статті 138 Закону № 2453, у редакції, що діяла на час призначення його суддею Конституційного Суду України, а саме 21.09.2010, було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу" або, за його вибором щомісячне довічне грошове утримання; суддя у відставці, який не досяг пенсійного віку отримує неоподатковуване щомісячне довічне грошове утримання; при досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу"; щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді; за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше, ніж 90 відсотків заробітної плати судді без обмеження розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Листом від 09.12.2019 № 895-28791/Г-03/8-2800/19 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_1 про те, що 03.08.2017 набув чинності Закон України від 13.07.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України". Відповідно до статті 27 вказаного Закону суддя Конституційного Суду України у відставці отримує довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 50 відсотків винагороди судді Конституційного Суду України. Таким чином, розмір щомісячного довічного грошового забезпечення судді у відставці обчислений відповідно до норм чинного законодавства.

Вважаючи дії відповідача щодо обчислення розміру, виходячи з 50 % від розміру винагороди судді Конституційного Суду України, а не 90 % протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 148-1 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для діяльності Конституційного Суду України. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на діяльність Суду з урахуванням пропозицій його Голови. Розмір винагороди судді Конституційного Суду України встановлюється законом про Конституційний Суд України.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VIII) cуддя Конституційного Суду, призначений на посаду до набрання чинності цим Законом, має право на відставку відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення. У такому разі до стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.

Так, на посаду судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 був призначений рішенням X позачергового з`їзду суддів України від 17.09.2010.

Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України закріплено у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, відповідно до пункту 2 якого дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У своєму рішенні від 13.05.1997 №1-зп Конституційний Суд України зазначив, що стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (абзаци перший і другий пункту 5 мотивувальної частини вказаного рішення).

Суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності тільки за умови, якщо вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи (абзац другий пункту 2 рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2000 КСУ від 19.04.2000). Мета принципу незворотності - блокувати ущемлення прав і свобод людини з боку держави. Така направленість тлумачення цього принципу робить його однією з важливих гарантій захисту від свавілля з боку влади, безпеки людини як громадянина, довіри до державних інституцій. Надання зворотної сили законам суперечить духу правової держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

З цього питання Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (рішення Конституційного Суду України: від 22.05.2005 № 5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 № 23-рп/2010, від 11.10.2011 № 10-рп/2011).

Більш того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права, зокрема, у своєму рішенні Європейський суд від 28.11.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в межах спірних правовідносин застосовуються положення саме Закону України від 16.10.1996 №422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 422/96-ВР), Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", у редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді Конституційного Суду України (17.09.2010) (далі - Закон № 2453-VI).

Так, згідно з частиною першою статті 29 Закону № 422/96-ВР судді Конституційного Суду України одержують заробітну плату та користуються іншими видами матеріального забезпечення, встановленими законами України про статус суддів.

У відповідності до частини другої статті 29 Закону № 422/96-ВР у разі коли повноваження судді Конституційного Суду України були припинені відповідно до пунктів 1 і 3 частини першої статті 23 цього Закону, за ним зберігається до виходу на пенсію за віком вісімдесят відсотків грошового утримання та інші види матеріального забезпечення, якими користується суддя Конституційного Суду України.

Частиною третьою статті 138 Закону № 2453-VI передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Як вже зазначалось судом, вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, що стаж судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 складає 34 років 8 місяців 7 днів, тобто, з урахуванням положень частини третьої статті 138 Закону № 2453-VI становить 90 % винагороди судді Конституційного Суду України та має виплачуватись без обмеження його граничного розміру.

Суд вважає необхідним звернути увагу, що матеріалами пенсійної справи підтверджено й той факт, що при первісному обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання, а саме, 30.09.2019 о 17:15 та і 04.10.2019 о 16:02, відповідачем вірно обчислено грошовий еквівалент розміру утримання, виходячи з 90 % від розмірі винагороди судді Конституційного Суду України, проте, вже о 16 годині 29 хвилин відповідачем здійснено перерахунок розміру утримання, а саме, зменшено його відсотковий розмір з 90 % на 50 % та застосовано частину першу статті 27 Закону № 2136-VIII, відповідно до якої суддя Конституційного Суду у відставці отримує щомісячне довічне грошове утримання, яке виплачується у розмірі 50 відсотків винагороди судді Конституційного Суду, що, на переконання суду, є протиправним.

При вирішенні даної справи суд враховує, що Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово висловлювався стосовно гарантій незалежності суддів та їх матеріального забезпечення, зокрема, щодо того, що предметом розгляду Конституційного Суду вже було зменшення розміру довічного грошового утримання суддів, зокрема, у абзаці третьому пункту 5 мотивувальної частини рішення від 03.06.2013 № 3-рп/2013 Конституційний Суд України наголошував на тому, що "…Таким чином, визначений Законом №2453 порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання було змінено Законом №3668, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон №3668 звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів…".

Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013).

Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статті 17, частини п`ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Цneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" ("Doran v. Ireland", заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ("Salah Sheekh v The Netherlands"; заява №1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

До того ж, міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985, від 13.12.1985), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.

Крім того, відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів" статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов`язків. Ці фактори є невід`ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.

У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).

Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) "незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її".

Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.

Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з 90% грошового утримання та інших видів матеріального забезпечення, якими користується діючий суддя Конституційного Суду України, тобто досягнутий таким суддею рівень гарантій незалежності суддів.

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення, але, визначивши дату, з якої слід здійснити перерахунок пенсії не з 30.10.2019, як зазначено у позовній заяві, а з 26.09.2019, оскільки матеріалами пенсійної справи підтверджується призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці саме з 26.09.2019.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно дубліката квитанції № 0.0.2078202276.1 від 06.04.2021 позивачем сплачено 11350,00 грн судового збору.

Зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено до відповідача лише одну вимогу немайнового характеру, а тому на користь останнього слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 908,00 грн сплаченого судового збору.

Роз`яснити позивачеві, що сума надміру сплаченого збору в розмірі 10442,00 грн може бути повернута судом у порядку, встановленому Законом України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 9, 14, 72-74, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ід. код 42098368) щодо обчислення та нарахування судді Конституційного Суду України у відставці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з 50 відсотків винагороди судді Конституційного Суду.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ід. код 42098368) здійснити перерахунок та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді Конституційного Суду України у відставці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), виходячи з 90% винагороди судді Конституційного Суду України відповідно до пункту 7 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII "Про Конституційний Суд України", статті 29 Закону України від 16.10.1996 №422/96-ВР "Про Конституційний Суд України", статті 138 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, що діяла станом на 17.09.2010), починаючи з 26.09.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ід. код 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 908,00 грн сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.П. Катющенко