Постанова
Іменем України
30 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 752/373/18
провадження № 61-15393св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник- ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмила Олегівна,
стягувач -Акціонерне товариство «Універсал Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Нежури В. А., Сержанюка А. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та постанови приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Лановенко Л. О. (далі - приватний виконавець) про відкриття виконавчого провадження, стягнення з боржника основної винагороди, арешт майна боржника та арешт коштів боржника.
Скарга обґрунтована тим, що постановою приватного виконавця від 21 серпня 2019 року відкрито виконавче провадження № 59873925 з примусового виконання рішення суду, за виконавчим листом № 752/373/18, виданого 16 квітня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк»), простроченої заборгованості за кредитом в іноземній валюті.
Про відкриття виконавчого провадження вона дізналася 02 вересня 2019 року.
Разом з постановою про відкриття виконавчого провадження вона отримала постанови про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника, про стягнення з боржника основної винагороди та про зміну (доповнення) реєстраційних даних.
Відповідно до постанови приватного виконавця про арешт майна боржника приватний виконавець постановив накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, що їй належить у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця в розмірі 3 571 426,46 грн.
У постанові про арешт коштів боржника приватний виконавець постановив накласти арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках (перелічені в постанові) та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця у сумі 3 571 421,46 грн.
Ознайомившись з постановою про стягнення з боржника основної винагороди, вона дізналася, що приватний виконавець вирішив стягнути основну винагороду у розмірі 324 674,67 грн, яка складається з 10 відсотків від загальної суми до стягнення за виконавчим документом. Із вказаною постановою вона не погоджується, оскільки вважає, що сума винагороди завищена.
Також не погоджується з постановою приватного виконавця від 21 серпня 2019 року про накладення арешту на майно боржника, оскільки приватний виконавець в першу чергу провів арешт квартири, в якій вона проживає, та яка є її єдиним житлом, і підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Ця постанова є неправомірною, оскільки приватний виконавець наклав арешт на все майно боржника без його ідентифікації, а такі заходи унеможливлюють визначення вартості майна та співмірності з розміром заборгованості, що підлягає примусовому стягненню.
Також є незаконною та передчасною постанова про арешт коштів боржника, у зв`язку з тим, що таку постанову приватний виконавець виніс до виявлення конкретних рахунків боржника в банках чи інших фінансових установах.
Просила визнати неправомірними дії приватного виконавця щодо вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 59873925; визнати неправомірними дії та скасувати постанови приватного виконавця від 21 серпня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 59873925; стягнення з боржника основної винагороди; арешт коштів боржника; арешт майна боржника.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року провадження у справі в частині скасування постанови від 21 серпня 2019 року про стягнення з боржника основної винагороди закрито.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року, скаргу залишено без задоволення.
Залишивши скаргу без задоволення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що приватний виконавець у виконавчому проваджені № 59873925 вчиняв виконавчі дії правомірно та законно, а постанови від 21 серпня 2019 року про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника та арешт коштів боржника винесені відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до Закону у постановах приватного виконавця про арешт майна боржника та арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди не має бути вказано опис майна, на яке накладається арешт.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 26 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з порушенням норм процесуального права.
Приватний виконавець має накладати арешт на конкретне майно боржника, а також грошові кошти, що знаходяться на конкретних рахунках у банках чи інших фінансових установах в межах суми заборгованості. Приватний виконавець не мав правових підстав для накладення арешту на все майно боржника без його ідентифікації, оскільки такі заходи унеможливлюють визначення вартості майна та визначення співмірності із розміром заборгованості, яка підлягає примусовому стягненню.
Незаконною та передчасною є постанова про арешт коштів боржника, оскільки таку постанову приватний виконавець виніс до виявлення конкретних рахунків боржника в банках чи інших фінансових установах.
Приватний виконавець відкрив виконавче провадження щодо стягнення суми боргу без урахування виправлення описки в рішенні суду, що примусово виконується, у зв`язку з чим стягується значно більша сума, що є порушенням статті 4 Закону, оскільки приватний виконавець не перевірив чи набрало законної сили рішення суду.
На підставі виконавчого листа з неправильними сумами заборгованості приватний виконавець нарахував завищенну суму винагороди, виходячи із розміру заборгованості 99 212,75 шв. франків, а не 34 408,57 шв. франків, як вказано в рішенні суду, яке набрало законної сили.
ОСОБА_1 позбавлена була права надати ці пояснення в суді першої інстанції, оскільки суд першої інстанції не повідомив її про розгляд справи, а суд апеляційної інстанції проігнорував їх.
Суди залишили поза увагою заяву про зупинення стягнення на підставі виконавчого листа.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу приватний виконавець зазначає, що ОСОБА_1 не вказувала про наявність ухвали про виправлення описки у судовому рішенні при розгляді цієї справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тому такі доводи не можуть бути предметом оцінки Верховним Судом.
Закон не визначає обов`язку для приватного виконавця додатково здійснювати перевірку наявності судових рішень про виправлення описки у рішенні суду, на підставі якого видано виконавчий документ. Приватний виконавець не був обізнаний щодо існування ухвали про виправлення описки.
18 січня 2021 року на адресу приватного виконавця надійшла заява від стягувача про повернення виконавчого документа, у зв`язку з чим винесено постанову про повернення виконавчого документа, припинено чинність арешту нерухомого та рухомого майна, а також припинено чинність арешту коштів боржника й скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
Дії щодо реалізації описаного й арештованого майна не вчинялися, тому безпідставним є посилання на порушення виконавцем статті 50 Закону.
Закон та Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не містять заборони приватному виконавцю накладати арешт на майно, що підпадає під дію мораторію.
Відповідно до частини третьої статті 56 Закону виконавець може накласти арешт на все майно боржника. У законодавстві відсутня вказівка про накладення арешту на майно боржника лише після його ідентифікації.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 березня 2018 року, з урахуванням ухвали від 24 квітня 2018 року про виправлення описки, задоволено позов ПАТ «Універсал банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
16 квітня 2018 року на підставі цього судового рішення Голосіївський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 752/373/18.
Приватний виконавець постановою від 21 серпня 2019 року відкрив виконавче провадження № 59873925 з примусового виконання виконавчого листа № 752/373/18, виданого 16 квітня 2018 року Голосіївським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 2 695,68 шв. франків, заборгованості за кредитом - 99 212,75 шв. франків, за відсотками - 24 014,00 шв. франків, підвищених відсотків - 205,03 шв. франків та 14 100,00 грн судового збору.
Постановами приватного виконавця від 21 серпня 2019 року накладено арешт на майно, кошти боржника.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилалася на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, суди порушили норми процесуального права, а саме: статтю 13, пункт 1 частини першої статті 26 Закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до вимог цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
Згідно зі статтею129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтею 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 10 Закону заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першою, пункту 1 частини другої статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (пункти 3, 14, 21 частини третьої, частини п`ятої статті 18 Закону).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з частинами п`ятою, сьомою статті 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
Згідно з частинами другою-четвертою статті 13 Закону арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону. Платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках. Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.
Розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням (частина друга статті 36 Закону).
Відповідно до частини першої статті 48 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 48 Закону готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються та зараховуються на відповідні рахунки органів державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після вилучення, про що складається акт. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 56 Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди; 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об`єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо. Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.
Отже, згідно зі статтями, 48,56 Закону виконавець може винести: постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника, про арешт майна (коштів) боржника або постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Згідно з пунктом 10 розділу VIIIІнструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову.
Системний аналіз зазначени норм дає підстави дійтим висновку, що постанову про арешт майна (коштів) боржника виконавець виносить після виявлення майна.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20, провадження № 14-218цс21, зазначено, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і являє собою сукупність заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. При цьому виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів, зокрема щодо коштів на банківських рахунках - відомості про володільця рахунку, номеру, виду рахунку, суми коштів, що зберігаються на ньому. Саме наявність таких даних дозволяє виконавцю здійснити арешт коштів, що знаходяться на банківських рахунках у відповідності до статті 18 Закону № 1404-VIII та розділу VIII Інструкції. Державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з`ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей вказати про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкрити після накладення арешту (пункти 47, 49).
З огляду на вказані норми, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм Закону, арешт на майно (рухоме, нерухоме) боржника, кошти та інші, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається після їх виявлення, тобто після документального підтвердження належності боржнику конкретного майна чи коштів.
Отже, майно боржника, на яке накладається стягнення з метою примусового виконання рішення суду, має існувати як предмет матеріального світу, тому обгрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що приватний виконавець не мав правових підстав для накладення арешту на все майно боржника без його ідентифікації.
З урахуванням викладеного доводи касаційної скарги є обґрунтованими.
З огляду на висновки, викладні у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20, провадження № 14-218цс21, відсутні підстави надавати відповідь на доводи касаційної скарги, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до статті 451 ЦПК України з результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Верховний Суд виходить з того, що 18 січня 2021 року на адресу приватного виконавця надійшла заява від стягувача про повернення виконавчого документа.
До відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 приватний виконавець додала заяву АТ «Універсал Банк» про повернення виконавчого листа, постанову про повернення виконавчого документа від 18 січня 2021 року, якою припинено чинність арешту нерухомого та рухомого майна, а також припинено чинність арешту коштів боржника, скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
Відповідно до пункту 1частини першої статті 37 Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається(частина третя статті 37 Закону).
Отже, арешт майна, законність накладення якого оспорюється у справі, знято у зв`язку із поверненням виконачого документа стягувачу, тобто порушені права ОСОБА_1 відновлені.
Посилання у касаційній скарзі на те, що приватний виконавець відкрив виконавче провадження щодо стягнення суми боргу без урахування ухвали про виправлення описки у рішенні суду, що примусово виконується, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, з огляду на таке.
Приватний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи, необхідні для своєчасного виконання рішення, в порядку та у спосіб, що встановлені виконавчим документом і Законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Підставою відкриття виконавчого провадження став виконавчий лист № 752/373/18, виданий Голосіївським районним судом міста Києва від 16 квітня 2018 року, пред`явлений стягувачем до виконання.
У матеріалах справи відсутня інформація про наявність у матеріалах виконавчого провадження ухвали про виправлення описки у судовому рішенні від 24 квітня 2018 року.
Згідно з абзацом 1 частини першої статті 19 Закону сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 клопотань чи пояснень щодо існування ухвали про виправлення описки у судовому рішенні від 24 квітня 2018 року приватному виконавцю не надавала, тому протиправності дій приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження без урахування ухвали про виправлення описки не вбачається.
Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди залишили без уваги її заяву про зупинення стягнення на підставі виконавчого листа, необхідно зазначити таке.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 34 Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Суд може зупинити стягнення на підставі виконавчого листа під час розгляду справ щодо оскарження виконавчих написів та про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, проте суд не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо вжиття таких заходів при розгляді скарги на дії, рішення виконавця шляхом зупинення реалізації майна. Вирішення питання про зупинення вчинення виконавчих дій належить виключно до компетенції виконавця.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 752/26606/18, провадження №61-16321св19.
З огляду на викладене, немає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та зобов`язання приватного виконавця приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
Г. І. Усик
В. В. Яремко
