ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 серпня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/9375/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго" - Войтюка Д.В.,
відповідача - приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - Остапенка С.Л.,
розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПАТ "НЕК "Укренерго")
на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2021 (суддя Усатенко І.В.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 (головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді Мальченко А.О. і Куксов В.В.)
зі справи №910/9375/21
за позовом приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго"
(далі - ПАТ "Укргідроенерго")
до ПАТ "НЕК "Укренерго"
про стягнення боргу, штрафних санкцій, 3% річних та "інфляційних втрат".
РУХ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Позов було подано, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, про стягнення заборгованості у розмірі 8 108 252,92 грн., з яких: 6 902 566, 18 грн. -заборгованість за електроенергію для врегулювання небалансів, 290 987,87 грн. - пеня, 483 179,64 грн. - штраф, 339 158,56 грн. - «інфляційні втрати» та 92 360, 67 грн. - 3% річних.
2. 25.11.2021 судом ухвалено закрити провадження у справі в частині заявлених вимог про стягнення 5 380 817, 58 грн. основного боргу у зв`язку з відсутністю предмета спору між сторонами.
3. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про врегулювання небалансів електричної енергії.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
4. Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022: позов задоволено повністю; стягнуто з ПАТ «НЕК «Укренерго» на користь ПАТ «Укргідроенерго» 1 521 748, 60 грн. основного боргу, 290 987, 87 грн. пені, 483 179, 64 грн. штрафу, 339 158, 56 грн. «втрат від інфляції», 92 360, 64 грн. - 3% річних, 121 623, 79 грн. витрат зі сплати судового збору.
5. Прийняті зі справи судові рішення мотивовані доведеністю обставин порушення відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати за продану балансуючу електричну енергію, що підтверджується платіжними дорученнями. Сума неоплачених рахунків відповідача за спірний період складає 1 521 748, 60 грн., і доказів погашення зазначеного боргу відповідачем не надано, що є підставою для задоволення позовних вимог у частині стягнення основного боргу. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, штрафу, 3 % річних та «інфляційних витрат», суди дійшли висновку про його обґрунтованість та арифметичну правильність.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. ПАТ "НЕК "Укренерго", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції: залишити без розгляду заяву ПАТ «Укргідроенерго» від 14.07.2021 про збільшення позовних вимог; рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
7. У заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач просив стягнути суму боргу за придбану у січні-травні 2021 року електричну енергію з метою врегулювання небалансів електричної енергії, однак вказана вимога була відсутня у позовній заяві, а, отже, вона не може бути розглянута в межах справи, і відтак заява про збільшення розміру позовних вимог повинна була бути залишена без розгляду. Всупереч вимогам законодавства та сталій практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, суд першої інстанції незаконно прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, навіть без винесення будь-якого процесуального рішення (ухвали). Суд апеляційної інстанції взагалі не переглядав питання законності розгляду збільшених позовних вимог судом першої інстанції, пославшись на приписи частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
8. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14, Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16, стосовно того, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), можливе за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу. На думку скаржника, договір про врегулювання небалансів електричної енергії є договором купівлі-продажу, а зобов`язання за ним мають саме грошовий характер. Тому стягнення місцевим господарським судом штрафу в сумі 483 179, 64 грн. неправомірне, а судом апеляційної інстанції вказане порушення не усунуто.
9. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, стосовно того, що «сплата 3 % річних від простроченої суми, так само як і інфляційні нарахування, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові». Проте, враховуючи особливий порядок розрахунків на ринку електричної енергії та вимоги статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії», відповідач не може користуватись коштами на рахунку зі спеціальним режимом використання, адже і джерела надходжень на вказаний рахунок, і напрямки сплати коштів з такого рахунку визначено законом. З огляду на зазначене, а також враховуючи неможливість використання відповідачем коштів, належних до сплати позивачу, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є необґрунтованими, а стаття 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), на думку скаржника, не підлягала застосуванню.
10. Підставою касаційного оскарження судових рішень ПАТ «Укренерго» також вважає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
Так, відповідно до пункту 7.7.4 глави 7.7 розділу VII Правил ринку оплата платіжного документа з банківського рахунку АР (адміністратора розрахунків, відповідача) на банківський рахунок учасника ринку (позивача) здійснюється протягом чотирьох банківських днів з дати направлення рахунка. Проте в своїх розрахунках пені, штрафу, 3 % річних та «інфляційних втрат» позивач вказував не день направлення рахунка позивачем, а день його розміщення (формування Відповідачем) у системі управління ринком (програмно-інформаційний комплекс Market Management System, MMS) з урахуванням пунктів 1.11.1, 1.11.8 глави 1.11 розділу І, пункту 5.13.10 глави 5.13 розділу V Правил ринку. Відтак позивач штучно збільшив період «прострочення». На даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 7.7.4 глави 7.7 розділу VII Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №307.
Доводи іншого учасника справи
11. ПАТ "Укргідроенерго" у відзиві на касаційну скаргу зазначило, що касаційна скарга є необґрунтованою, а висновки та доводи, викладені в ній, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і просило відмовити у задоволенні касаційної скарги повністю, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ, ТА ЇХНІХ ВИСНОВКІВ
12. За заявою ПАТ «Укргідроенерго» від 05.04.2019 № 20-3/1509 останнє приєдналося до договору про врегулювання небалансів електричної енергії, яка була акцептована НЕК «Укренерго» 10.04.2019 за № 0422-01012, що підтверджується повідомленням НЕК «Укренерго» від 11.04.2019 № 01/13237 про укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії.
13. У повідомленні зазначено, що договір є публічним та укладається сторонами з урахуванням статті 634 ЦК України і розміщений на офіційному сайті ДП «НЕК «Укренерго» https://ua.energy/.
14. Виходячи з предмета заявленого позову, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок несплати за придбану у жовтні - грудні 2020 року, січні-березні, травні 2021 року електричну енергію, відносини сторін регулюються Договорами про врегулювання небалансів електричної енергії, типова форма яких затверджена наказами НЕК «Укренерго» від 06.03.2020 № 85, від 26.11.2020 № 634, від 05.01.2021 № 6, від 25.02.2021 № 111, від 16.03.2021 № 141.
15. Згідно з пунктами 1.3, 1.4 Договору (в редакції наказів від 06.03.2020 № 85; від 05.01.2021 № 6; від 25.02.2021 № 111; від 16.03.2021 № 141); пунктами 1.5, 1.6 Договору (в редакції наказу від 26.11.2020 № 634):
- за цим договором СВБ (яким у справі є позивач) врегульовує небаланси електричної енергії іншій СВБ шляхом входження до її балансуючої групи;
- ОСП (яким у справі є відповідач) врегульовує небаланси електричної енергії з СВБ у порядку, визначеному Законом України «Про ринок електричної енергії» та Правилами ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила ринку).
16. Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається Правилами ринку (пункт 2.2 Договорів).
17. Спірні правовідносини пов`язані із виконанням відповідачем зобов`язань за договором про врегулювання небалансів електричної енергії.
18. Матеріалами справи підтверджується виконання позивачем зобов`язань за договором, про що свідчать підписані відповідачем відповідні акти купівлі-продажу балансуючої електричної енергії.
19. Також, матеріалами справи підтверджується часткова оплата відповідачем вартості електричної енергії в загальному розмірі 5 380 817, 58 грн, про що свідчать відповідні платіжні доручення.
20. Встановивши порушення відповідачем умов договору щодо своєчасних розрахунків за придбану у жовтні-грудні 2020 року, січні-березні, травні 2021 року балансуючу електроенергію та відсутність доказів погашення боргу суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 1 521 748,60 грн. є обґрунтованими. Також суди дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача пені, штрафу, 3% річних та «інфляційних нарахувань» та вірність проведеного позивачем розрахунку таких нарахувань.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
21. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
21.1. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Виходячи з положень зазначеної норми, касаційний перегляд може відбутися за наявності таких складових: суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного в постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
21.2. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 зі справи № 233/2021/19.
Так, Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові задля юридичної визначеності в застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
21.3. Проаналізувавши висновки, що викладені в постановах Верховного Суду в справах, на які посилався скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами в справі, що розглядається, враховуючи таке.
21.4. У касаційній скарзі скаржник посилався на те, що всупереч вимогам законодавства та сталій практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, суд першої інстанції незаконно прийняв до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог, оскільки у цій заяві позивач просив стягнути суму боргу за придбану у січні-травні 2021 року електричну енергію з метою врегулювання небалансів електричної енергії, однак вказана вимога була відсутня у позовній заяві, а, отже вона не могла бути розглянута в межах справи, і відтак заява про збільшення розміру позовних вимог повинна була бути залишена без розгляду.
21.5. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.
Такий же правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.07.2020 у справі №922/404/19, від 10.12.2019 у справі 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі №925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19.
21.6. Звертаючись з позовною заявою в цій справі, позивач просив стягнути суму боргу за електроенергію для врегулювання небалансів, придбану ПАТ "НЕК "Укренерго" в жовтні - грудні 2020 року, у розмірі 5 332 903,13 грн., з яких: 4 457 440,24 грн. заборгованість за електроенергію для врегулювання небалансів; 257 845, 62 грн. пеня; 312 020,82 грн. - штраф; 240 475,98 грн. - «інфляційні втрати» та 65 120,47 грн. - 3% річних.
У заяві про збільшення розміру позовних вимог, поданій до закінчення підготовчого засідання у справі, позивач просив стягнути суму боргу за придбану у січні-травні 2021 року електричну енергію з метою врегулювання небалансів електричної енергії у сумі 8 108 252,92 грн., з яких: 6 902 566,18 грн. - заборгованість за електроенергію для врегулювання небалансів; 290 987,87 грн. - пеня; 483 179,64 грн. - штраф; 339 158,56 грн. - «інфляційні втрати»; 92 360,67 грн. - 3% річних.
Протокольною ухвалою у підготовчому засіданні 20.09.2021 господарським судом міста Києва прийнято заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.
Тобто дане збільшення жодним чином не пов`язане зі зміною предмета чи підстав позову в первісній редакції та не є додатковою позовною вимогою, отже, збільшення розміру позовних вимог є лише зміною (збільшенням) матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, що не суперечить чинному процесуальному законодавству.
21.7. Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.07.2020 у справі №922/404/19, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі №925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, є безпідставними, оскільки:
- у справі №922/404/19 первісні позовні вимоги про розірвання договору відступлення права вимоги були доповнені заявою про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд: здійснити тлумачення змісту договору дарування акцій та визнати право власності на 1315 акцій придбаних за договором дарування акцій. Отже, як зазначено у постанові Верховного Суду від 09.07.2020 у справі №922/404/19, позовні вимоги у збільшеній частині жодним чином не пов`язані ні з предметом, ані з підставами позову в первісній редакції. При цьому заява позивача про збільшення позовних вимог є фактично поданням окремого позову з іншим предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої позивачем заяви в якості збільшення розміру заявлених позовних вимог;
- у справі № 923/1061/18 позов було подано про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди на той же строк і на тих же умовах. У заяві про збільшення позовних вимог позивач просив суд: залучити до участі у справі певних співвідповідачів; скасувати реєстраційні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо певного об`єкта нерухомого майна; скасувати реєстраційні записи в Державному земельному кадастрі про певну земельну ділянку; поновити в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки. У постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №923/1061/18 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що заява позивача про збільшення позовних вимог є фактично поданням окремого позову, оскільки позивач звернувся з іншими предметом та підставою позову до відповідачів, які не є відповідачами за позовом у первісній редакції;
- у справі № 925/185/19 позов було подано про визнання недійсним договору на розподіл природного газу. У заяві про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути 207 576 505,24 грн. за договором на розподіл природного газу. Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у цій справі погодився з висновками судів попередніх інстанцій про повернення заяви про збільшення розміру позовних вимог та вказав, що доповнення немайнового позову майновою вимогою про стягнення коштів є не збільшенням позовних вимог, а пред`явленням нового позову з іншими предметом та підставами позову;
- у справі № 925/186/19 позов було подано про визнання недійсним типового договору розподілу природного газу. У заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 420 197 563,94 грн. за типовим договором розподілу природного газу. У постанові від 23.01.2020 Верховний Суд підтримав висновки судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність повернення заяви про збільшення позовних вимог заявникові, оскільки доповнення немайнового позову (про визнання договору недійсним) майновою вимогою про стягнення коштів є не збільшенням позовних вимог, а пред`явленням нового позову з іншими предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої позивачем заяви як збільшення розміру заявлених позовних вимог.
21.8. Щодо посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, від 24.09.2019 у справі №910/5320/17, від 31.01.2018 у справі № 915/14/17, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, Суд зазначає таке.
За змістом касаційної скарги, доводи скаржника в цій частині ґрунтуються на правовій позиції щодо неможливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 ЦК України у зв`язку зі специфікою правового регулювання розрахунків на балансуючому ринку електричної енергії.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки суди попередніх інстанцій встановили прострочення відповідачем оплати рахунків за небаланси електричної енергії, частина друга статті 625 ЦК України підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли в цій справі.
21.9. Правовідносини в усіх наведених скаржником справах очевидно не є подібними зі справою, що розглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер (зміст) спірних правовідносин.
Так, у даній справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норми права, а у зв`язку з наявністю різних обставин у таких справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами в кожному конкретному випадку. У жодній із наведених відповідачем справ судом касаційної інстанції не вирішувалось питання, пов`язане із розрахунками за небаланси електричної енергії, зокрема:
- у справі № 910/19094/17 розглядався спір про стягнення «інфляційних втрат», 3 % річних та пені, нарахованих на суму боргу, яка стягнута судовим рішенням та утворилася у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення;
- у справі № 910/11249/17 розглядався спір про солідарне стягнення з відповідачів боргу (курсової різниці), «інфляційних втрат» та 3 % річних, які нараховані на заборгованість за порушення умов договору поставки та договору про надання гарантії та стягнуті судовим рішенням;
- у справі № 910/15714/18 розглядався спір про стягнення «інфляційних втрат» та 3 % річних, нарахованих у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання за договором про відступлення права вимоги;
- у справі № 914/1001/19 розглядалися позовні вимоги про стягнення пені, 3 % річних та «інфляційних втрат» через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань у частині своєчасної оплати наданих послуг за договором на сервісне обслуговування;
- у справі № 910/5320/17 розглядалися позовні вимоги про зобов`язання вчинити дії - скасувати нараховані за січень і лютий 2017 року обсяги природного газу, у тому числі втрати та витрати загальною кількістю 10 461,411 тис.м3, що не визнані позивачем, у зв`язку з тим, що донарахування обсягів спожитого та розподіленого природного газу здійснено відповідачем з порушенням положень Кодексу газорозподільних систем;
- у справі № 915/14/17 розглядалися позовні вимоги про стягнення 76 800 грн. неустойки та 8 979, 81 грн. - 3 % річних через невиконання відповідачем умов договору оренди майна щодо повернення позивачу об`єкта оренди;
- у справі № 127/15672/16-ц розглядалися позовні вимоги про стягнення 3% річних та «інфляційних втрат», нарахованих на суму боргу, яка стягнута судовим рішенням за порушення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором.
21.10. У жодній з наведених скаржником справ: не досліджувалася специфіка правового регулювання розрахунків на балансуючому ринку електричної енергії; не розглядалося питання використання коштів на рахунку із спеціальним режимом використання; не було з таких підстав відмовлено у стягненні 3 % річних та інфляційних втрат; не встановлювалися фактичні обставини, пов`язані з використанням відповідачами несплачених вчасно коштів, тощо.
21.11. З огляду на викладене доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду зі справ №922/404/19, №923/1061/18, №925/185/19, № 925/186/19, № 910/19094/17, № 910/11249/17, № 910/15714/18, № 914/1001/19, №910/5320/17, № 915/14/17, №127/15672/16-ц не знайшли свого підтвердження.
22. Стосовно посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновків Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14, Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16 щодо застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 ГК України, оскільки договір про врегулювання небалансів електричної енергії є договором купівлі-продажу, а зобов`язання за ним мають саме грошовий характер, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
22.1. З оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій було задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в сумі 483 179, 64 грн. та частково пені в сумі 249 005, 25 грн. на підставі абзацу третього частини другої статті 231 ГК України. Сума пені у розмірі 41 982, 62 грн. була нарахована позивачем на підставі пункту 4.2 договору про врегулювання небалансів електричної енергії.
Судом апеляційної інстанції зазначено: «щодо посилання апелянта про застосування штрафних санкцій за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов`язання, то вказані твердження не приймаються колегією суддів, оскільки за своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір є договором про надання послуг, згідно з яким надаються послуги врегулювання небалансів, при цьому надання такої послуги не передбачає жодної операції з постачання електричної енергії, а є лише наданням послуг».
22.2. Разом з тим, у постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14 зроблено такий правовий висновок.
За змістом положень частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Відповідно до частини другої статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов:
- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;
- якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;
- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Ураховуючи викладене, висновок суду касаційної інстанції (а саме Вищого господарського суду України) про те, що положення абзацу третього частини другої статті 231 ГК України застосовуються до грошових зобов`язань, є помилковим.
Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 ГК України).
Відповідно до частини третьої статті 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.
Відтак грошове зобов`язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов`язанням.
Аналогічні правові висновки щодо застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 ГК України викладені у постановах Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16.
22.3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення заборгованості за придбану електричну енергію у відповідних місяцях.
Враховуючи, що між сторонами у справі, що розглядається, виникло грошове зобов`язання, рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 483 179, 64 грн. та частково пені в сумі 249 005, 25 грн. на підставі абзацу третього частини другої статті 231 ГК України підлягає скасуванню з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.
23. ПАТ «Укренерго» як підставу оскарження рішень місцевого й апеляційного господарських судів визначає приписи пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
23.1. За своїм змістом зазначена норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання про необхідність застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
23.2. Проте, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами обставин справи, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, як саме висновок щодо застосування норм права вплине на висновки судів, викладені в оскаржених судових рішеннях.
23.3. Наведені в касаційній скарзі аргументи відповідача (пункт 10 цієї постанови) зводяться передусім до заперечень встановлених судами обставин щодо періоду прострочення оплати за договором.
23.4. Отже, доводи відповідача стосовно штучного збільшення заборгованості спрямовані на переоцінку обставин даної справи і не свідчать про наявність підстав для формування висновку щодо питання застосування норми права, зазначеної в пункті 10 цієї постанови.
23.5. У зв`язку з викладеним Верховний Суд дійшов висновку про непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
24. Інші доводи касаційної скарги ПАТ «НЕК«Укренерго» не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною другою статті 287 ГПК України, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
25. Суд погоджується з доводами позивача, наведеними у відзиві на касаційну скаргу, в тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
26. Оскільки викладені в касаційній скарзі доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права частково отримали своє підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення і постанову судів попередніх інстанцій в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 483 179, 64 грн. та пені в сумі 249 005, 25 грн. слід скасувати з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, а в іншій частині рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.
Судові витрати
27. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України у разі, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на часткове задоволення касаційної скарги, витрати відповідача зі сплати судового збору за подання касаційної скарги підлягають розподілу пропорційно задоволеним вимогам.
У зв`язку з тим, що суд частково скасовує рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції з прийняттям у цій частині нового рішення, Суд покладає на відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 110 641,02 грн. за розгляд позовної заяви, 44 893, 15 грн. за розгляд апеляційної скарги, 70 085,40 грн. за розгляд касаційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 у справі №910/9375/21 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 483 179, 64 грн. штрафу та 249 005, 25 грн. пені.
У відповідній частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
3. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 у справі №910/9375/21 залишити без змін.
4. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго" 110 641,02 грн. судового збору за розгляд позовної заяви.
5. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго" на користь приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 16 474, 15 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги та 21 965, 54 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.
6. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов
