ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2022 року м.Дніпро Справа № 29/5005/6325/2011 (904/7806/21)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання Мацекос І.М.,

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй", Спільного Українсько-Американського підприємства "Європоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022 (повний текст складено 31.01.2022, суддя Владимиренко І.В.) у справі № 29/5005/6325/2011 (904/7806/21)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра", м. Дніпро, в особі арбітражного керуючого Леонова Костянтина Юрійовича

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Ідалія", с. Петропавлівська Борщагівка, Бучанський район, Київська область

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй", м. Харків

відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс", м. Харків

відповідача-4 Спільного Українсько-Американського підприємства "Європоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків

третя особа-1, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_1 , м. Харків

третя особа-2, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_2 , м. Харків

третя особа-3, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , м. Харків

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс", м. Київ

третя особа-5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Акціонерне товариство "ВТБ Банк", м. Київ

третя особа-6, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Головне Управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, м. Харків

третя особа-7, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державна податкова служба України, м. Київ

третя особа-8, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Есетс Менеджмент", м. Дніпро

третя особа-9, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Валлет", м. Київ

третя особа-10, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_4 , м. Харків

третя особа-11, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_5 , м. Харків

про визнання недійсним правочинів та витребування майна

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст і мотиви оскаржуваного судового рішення у справі.

08.09.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Таміра" в особі арбітражного керуючого Леонова Костянтина Юрійовича звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Ідалія", відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй", відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс", відповідача-4 Спільного Українсько-Американське підприємства "Європоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - 1: ОСОБА_1 , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - 2: ОСОБА_2 , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - 3: ОСОБА_3 про визнання недійсним правочинів (надалі - Оскаржувані Договори) , витребування майна, скасування державної реєстрації права власності відповідачів на спірне майно, стягнення доходів від використання спірного майна.

1.1 В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ТАМІРА» посилалось на неправомірне вибуття його майна на користь відповідачів, яке сталось за наступних обставин:

у травні-червні 2009 між ТОВ "Таміра" (Продавець) та ТОВ фірма "Ідалія" (Покупець) укладено низку правочинів із відчуження належного на праві власності ТОВ "Таміра" нерухомого майна:

(І) Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Л-2» загальною площею 851,8 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257 , від 28.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за № 1943.

(ІІ) Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Ф-1» загальною площею 69,9 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257 , від 28.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за № 1946.

(ІІІ) Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Ц-2» загальною площею 765,0 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257 , від 28.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за реєстровим № 1949.

(ІV) Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Щ-1» загальною площею 228,2 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257 , від 28.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за № 1952.

(V) Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Э-1» загальною площею 361,9 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257 , від 29.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за № 1955.

(VI) Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 1, 2, 3 в літ. «Ш-2» загальною площею 284,7 кв.м., які розташовані за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257 , від 29.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за № 1958.

(VII) Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 35-46, антресолі № 47, 48 загальною площею 208,5 кв.м. в будівлі літ. «Г-1», які розташовані за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257 , від 29.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за №1966.

(VIII) Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 14, 15 в літ. «А'-3» загальною площею 84,4 кв.м., які розташовані за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257 , від 29.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за № 1969.

(IX) Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Г'-3» загальною площею 1678,2 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257 , від 29.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за № 1972.

(X) Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху №1-8, 9а, 10а, 11-34, 35а, 36а, 37а, 38а, 39а, 40а, 41а, 42а, 43а, 44а, 45а, 46а, 47-49, 50а, 51а, 52а, 53а, 54а, 55а, 56а, 57а, 58а, 59а, 60а, 61а, 62а, 63а, 64а, 65а, 66а, 67-88, I, II, III, IV; приміщень антресолі №89-115, 166, V в літ. «Г-1» загальною площею 14 575,5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Харків, просп.Московський, буд. 257 , від 09.06.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за реєстровим № 2086.

Далі разом вказані договори по тексту - «Оспорювані договори ».

10.02.2011 загальні збори ТОВ фірма "Ідалія" прийняли рішення, оформлене протоколом № 1, яким повернули ОСОБА_2 , яка вибула із складу учасників товариства , її вклад до товариства пропорційно її частці (50%) у статутному капіталі товариства та передали Ѕ частки у праві власності товариства на об`єкти нерухомого майна по проспекту Московському, 257 у м. Харкові .

11.07.2012 Ѕ частки у праві власності на об`єкти нерухомого майна по проспекту Московському, 257 у м. Харкові зареєстровані за ТОВ «Ятрань Плюс», внаслідок внесення ОСОБА_2 вказаної частки до статутного капіталу ТОВ «Ятрань Плюс».

24.03.2016 між ТОВ фірма «Ідалія» (Продавець) та ТОВ «Діадема Батерфляй» (Покупець) укладено 8 договорів купівлі-продажу нерухомого майна: №№ 571, 572, 573, 574, 575, 576, 577, 578.

28.12.2017 проведено поділ приміщень літ. Г-1 площею 15242,7 кв.м. на три окремі об`єкти (1,2,3) відповідно часток ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс».

29.12.2017 ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс» передали об`єкт 2 в іпотеку СУАП «Європоль».

03.04.2019 ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс» відчужили об`єкт 2 СУАП «Європоль».

03.04.2019 ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс» поділили об`єкт 3 на два окремих об`єкти (об`єкт № 3-1 та об`єкт № 3-2) та відчужили об`єкт № 3-1СУАП «Європоль».

01.04.2019 ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс» передали об`єкт № 3-2 в оренду СУАП «Європоль», отримуючи незаконно доходи від оренди належного йому, позивачеві, майна.

Позивач, посилаючись на висновок ВС у постанові від 19.05.2021 у справі № 693/624/19, наполягає на фраудаторності вказаних Оспорюваних договорів та визнання недійсними на підставі ст. 234 ЦК України, а також на підставі п.6 ст.3 та ч.3 ст.13 ЦК України, що відповідає основній меті процедури банкрутства - задоволення вимог кредитора.

Позивач зазначав, що учасники сторін Оспорюваних договорів станом на дату їх укладення перебували під контролем одних і тих самих фізичних осіб, а також осіб, які були родичами між собою.

При цьому, кожен із учасників ТОВ «Таміра» був обізнаний про укладення Оспорюваних договорів, адже голосував за прийняття загальними зборами учасників товариства відповідного рішення про продаж спірного майна на користь ТОВ «Ідалія».

Кошти, які надійшли на рахунок ТОВ «Таміра» в якості розрахунку за придбане майно, того ж дня в повному обсязі перераховані на рахунок іноземного підприємства «Аврора», єдиним власником якого був засновник ТОВ «Таміра» - ОСОБА_1 , а в подальшому були повернуті покупцеві.

В результаті укладення Оспорюваних договорів ТОВ «Таміра» позбавило добросовісних кредиторів можливості як звернути стягнення на нерухоме майно, так і отримати погашення своїх вимог за рахунок коштів від продажу.

Оспорювані договори укладені ТОВ «Таміра» напередодні банкрутства та в період невиконання грошових зобов`язань понад 260 млн. грн. перед кредиторами. Також були наявні стійкі ознаки фінансової неспроможності ТОВ «Таміра», які значно підвищилися з 2009 року.

Керівництво ТОВ «Таміра» після укладення Оспорюваних договорів діяло на зменшення активів на шкоду кредиторам.

Рішення про ліквідацію ТОВ «Таміра» та про призначення ліквідатором ТОВ «Таміра» Дубницької Н.Ю. прийняли компанія-нерезидент «TOLEDO LIMITED» та фізична особа ОСОБА_6

15.06.2009 року ТОВ «Таміра» в особі директора Л.В. Козаченко звернулось до господарського суду Харківської області із заявою про порушення справи про банкрутство, в якій зазначено, що виконання ТОВ «Таміра» грошових зобов`язань перед одним із кредиторів призведе до неможливості виконання в повному обсязі грошових зобов`язань перед іншими кредиторами.

Ухвалою господарського суду від 24.06.2009 року у справі № Б-24/92-09 (яку в подальшому скасовано постановою Вищого господарського суду України від 17.11.2009) порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Таміра».

Таким чином, ТОВ «Таміра» звернулось до суду із заявою про порушення справи про власне банкрутство та визнання своєї неплатоспроможності на шостий день після укладення Оспорюваних договорів (травень-червень 2009), що є достатнім доказом фраудаторності правочинів .

13.01.2011 загальними зборами ТОВ «Таміра» прийнято рішення про неплатоспроможність товариства, про ліквідацію ТОВ «Таміра» і про призначення ліквідатором ТОВ «Таміра» Дубницької Н.Ю., вирішено повторно звернутися до суду із заявою про власне банкрутство.

17.05.2011 року ліквідатор ТОВ «Таміра» Дубницька Н.Ю. звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Таміра» в порядку ст. 51 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Заява обґрунтована недостатністю вартості майнових активів ТОВ «Таміра» для задоволення вимог кредиторів.

18.05.2011 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Таміра».

Постановою від 02.06.2011 у справі 29/5005/6325/2011 Господарський суд Дніпропетровської області визнав ТОВ «Таміра» банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру у справі, призначив ліквідатором ТОВ «Таміра» Дубницьку Н.Ю.

Таким чином, фраудаторність Оспорюваних договорів підтверджується не лише зверненням ТОВ «Таміра» із заявою до суду щодо власної неплатоспроможності після укладення договорів у 2009 році, але також і визнанням цієї неплатоспроможності судом у 2011 році.

Мета укладення Оспорюваних договорів була очевидно неправомірною і недобросовісною (п.6 ч. 1 ст.3 і ч. 3 ст.13, ст.234 ЦК України), використана для уникнення виконання зобов`язань перед кредиторами та задоволення їх вимог за рахунок спірного майна.

Посилаючись на висновки ВС та титул власника спірного майна, що зберігся, ТОВ «Таміра» зазначала про право віндикаційної вимоги та відновлення порушеного права власності на підставі ст.387, ч.1 ст. 388 ЦК України, позивач навів відповідну судову практику- постанова ВС від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, постанова ВС від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, постанова ВС від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.

Титул власника спірного майна, розташованого у м. Харків по проспекту Московському,257 ТОВ «Таміра», підтверджує відповідними правовстановлюючими документами.

Вибуття майна із законного володіння ТОВ «Таміра» на підставі фраудаторного правочину до ТОВ фірма «Ідалія» свідчить про те, що останнє не набуло прав розпорядження майном. Сама по собі державна реєстрація прав на нерухоме майно ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс» не є підставою виникнення у останніх права власності. Подібний висновок викладений у постанові ВС від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15.

Позивач зазначає, що титул власника ТОВ «Таміра» спірного майна наділяє останнього правом звертатися до суду із віндикаційною вимогою для відновленого порушеного права власності, що узгоджується із висновками Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 387, 388 ЦК України, які викладені у постановах від 05.06.2018. у справі №907/631/17, від 08.04.2021 у справі № 10/2180, від 28.07.2020 у справі № 916/1572/17.

Вибуття майна із законного володіння ТОВ «Таміра» на підставі фраудаторного правочину до ТОВ фірма «Ідалія» свідчить про те, що останнє не набуло прав розпорядження майном. Подальше відчуження майна від ТОВ фірма «Ідалія» (як неправомочного володільця) до ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс» свідчить про те, що останні товариства володіють майном без достатніх правових підстав.

ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс» вважає недобросовісними набувачами спірного майна . Так, ОСОБА_2 була одночасно учасником ТОВ фірма «Ідалія» та свекрухою учасника ТОВ «Таміра» - ОСОБА_3 (жінка сина ОСОБА_2 - ОСОБА_7 ).

Так, станом на 11.07.2012 ОСОБА_2 була єдиним учасником ТОВ «Ятрань Плюс» та володіла часткою у розмірі 100% статутного капіталу цього товариства з правом вирішального голосу. Це підтверджує обізнаність товариства про незаконність набуття права власності на частину спірного майна.

Від імені ТОВ фірма «Ідалія» як подальшого продавця спірні договори купівлі-продажу були підписані ОСОБА_1 в якості виконуючого обов`язки директора, заступника директора, який також станом на 24.03.2016 року був учасником ТОВ фірма «Ідалія» (частка 33% статутного капіталу) і єдиним учасником ТОВ «Діадема Батерфляй» (з правом вирішального голосу) та одночасно був учасником ТОВ «Таміра» станом на травень-червень 2009 року (коли спірне майно вибуло з володіння ТОВ «Таміра»).

Таким чином, на думку позивача, ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс», не можуть вважатись добросовісними набувачами спірного майна, і ніколи не набували право власності на спірне майно.

Позивач зазначав, що витребування майна у ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс» не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в межах цієї справи визнання правочинів недійсними та витребування майна переслідує легітимну мету - повернення майна до ліквідаційної маси боржника, що було відчужено без розумного економічного інтересу з метою завдання шкоди кредиторам, а отже, всупереч волі боржника.

Позивач зазначав, що у межах справи витребування майна не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з огляду на дотримання усіх 3-х критеріїв втручання, а саме:

- національний закон, а саме статті 387, 388, 400 ЦК України передбачають можливість витребування майна з чужого незаконного володіння;

- витребування майна становить легітимну мету - захист прав кредиторів ТОВ «Таміра», які порушені через недобросовісні дії ТОВ «Таміра» під час укладення Оспорюваних Договорів. За обставин конкретної справи принцип добросовісності (і заборона зловживання правом, що випливає із нього) можуть переважувати вимоги непорушності права власності і принцип свободи договору;

- витребування майна у ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс» є пропорційним втручанням у їхнє право володіння спірним майном, адже ці особи є недобросовісними набувачами спірного майна.

З метою ефективного захисту порушеного права ТОВ «Таміра» позивач просив припинити право власності недобросовісних набувачів на спірне майно (абз.3 ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), скасувати державну реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомого майна (абз.2 ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») , зважаючи на висновки , викладені у Постановах ВС від 01.04.2021 у справі № 914/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, від 30.06.3030 у справі № 922/3130/19, від 03.03.2021 у справі № 914/285/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114-116).

Оскільки ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс» не мали права на розпорядження спірним майном шляхом передання його в оренду СУАП «Європоль», то позивач вважав, що договір оренди на підставі ст.ст. 203,215, 234 ЦК України слід визнати недійсним, а отримані доходи від оренди спірного майна мають бути стягнуті на його користь, про що позивач заявив шляхом уточнення його позовних вимог (т. 7 а.с.122-131).

Позивач зазначав також про поважність причин пропуску строків позовної давності ліквідатором.

Підставою звернення ліквідатора ТОВ «Таміра» з цим позовом стала обізнаність про факти, які вказують на фіктивність (фраудаторність) оспорюваних договорів.

Шестимісячний строк моменту укладення Оспорюваних Договорів купівлі-продажу (з 09.06.2009 по 23.03.2015) припав саме на той період, коли управління ТОВ «Таміра» здійснювали засновники, в інтересах яких укладено ці договори; ліквідатор, яка була призначена засновниками та вчиняла дії в їхніх особистих інтересах; ліквідатор яка систематично вчиняла дії всупереч інтересам ТОВ «Таміра» та усунута судом за неналежне виконання своїх повноважень. Тобто протягом шести років з моменту укладення Оспорюваних Договорів управління ТОВ «Таміра» здійснювали особи, які не були заінтересовані в захисті прав його кредиторів та в оскарженні правочинів, вчинених на шкоду кредиторам.

Виявлення ознак фраудаторності Оспорюваних Договорів було утрудненим внаслідок дефектів проведення розрахунків за цими договорами та некоректності відображення розрахунків у первинних документах.

Були приховані докази, що ОСОБА_1 був одночасно засновником ТОВ «Таміра», ТОВ фірма «Ідалія» та ТОВ «Діадема Батерфляй» та ІП «Аврора».

ТОВ фірма «Ідалія» та ІП «Аврора» систематично на протязі 2016-2019 надавали недостовірну інформацію, приховувало відомості та докази фраудаторності спірних правочинів від ліквідаторів ТОВ «Таміра».

У постанові ВС від 18.01.2021 у справі № 29/5005/6325/2011 судом враховані обставини недобросовісної поведінки попередніх ліквідаторів ТОВ «Таміра» Дубницької Н.Ю. та Івіної В.В., а також обставини приховування від добросовісних ліквідаторів відомостей та доказів.

Тому позивач просив вважати ці обставини пропуску строків поважними та просив суд задовольнити його вимоги в повному обсязі.

1.2. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022 у справі № 29/5005/6325/2011 (904/7806/21) позовні вимоги задоволено частково.

Витребувано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй", за яким зареєстровано право власності на Ѕ частку в цьому майні, та з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс", за яким зареєстровано право власності на Ѕ частку в цьому майні, наступне майно:

- нежитлові приміщення 1-го поверху №3а, 63б, 67-:-102, 114-:-116, приміщення антресолі №125-:-147 в літ. "Г-1" загальною площею 6219,5 кв.м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1453220463101).

- нежитлові приміщення антресолі № 118, 120-:-124, 125а, приміщення антресолі 2-го рівня № 148 в літ. "Г-1", загальною площею 1034,9 кв.м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1797042863101).

- нежитлову будівлю літ. "Г'-3", загальною площею 1678,2 кв. м, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885763863101).

- нежитлові приміщення 1-го поверху № 35-46, антресолі №47, 48 в будівлі літ. "Г-1", загальною площею 208,5 кв. м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885662163101).

- нежитлову будівлю літ. "Л-2", загальною площею 851,8 кв.м, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885703563101).

- нежитлову будівлю літ. "Ф-1", загальною площею 69,9 кв.м, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885728463101).

- нежитлову будівлю літ. "Ц-2", загальною площею 765,0 кв.м, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885744463101).

- нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 2, 3 в літ. "Ш-2", загальною площею 284,7 кв. м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885621063101).

- нежитлові приміщення 1-го поверху № 14, 15 в літ. "А'-3", загальною площею 84,4 кв.м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885572263101).

Скасовано державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" (Код ЄДРПОУ: 40058810, номер запису про право власності 24232319 від 28.12.2017) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" (Код ЄДРПОУ: 37998760, номер запису про право власності 24232315 від 28.12.2017) на наступне майно: нежитлові приміщення 1-го поверху №3а, 63б, 67-:-102, 114-:-116, приміщення антресолі №125-:-147 в літ. "Г-1" загальною площею 6219,5 кв.м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1453220463101).

Скасовано державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" (Код ЄДРПОУ: 40058810, номер запису про право власності 30909514 від 27.03.2019) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" (Код ЄДРПОУ: 37998760, номер запису про право власності 30909483 від 27.03.2019) на наступне майно: нежитлові приміщення антресолі № 118, 120-:-124, 125а, приміщення антресолі 2-го рівня № 148 в літ. "Г-1", загальною площею 1034,9 кв.м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1797042863101).

Скасовано державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" (Код ЄДРПОУ: 40058810, номер запису про право власності 13878221 від 24.03.2016) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" (Код ЄДРПОУ: 37998760, номер запису про право власності 24808732 від 13.02.2018) на наступне майно: нежитлову будівлю літ. "Г'-3", загальною площею 1678,2 кв. м, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885763863101).

Скасовано державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" (Код ЄДРПОУ: 40058810, номер запису про право власності 13876371 від 24.03.2016) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" (Код ЄДРПОУ: 37998760, номер запису про право власності 24809015 від 13.02.2018) на наступне майно: нежитлові приміщення 1-го поверху № 35-46, антресолі №47, 48 в будівлі літ. "Г-1", загальною площею 208,5 кв. м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885662163101).

Скасовано державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" (Код ЄДРПОУ: 40058810, номер запису про право власності 13877091 від 24.03.2016) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" (Код ЄДРПОУ: 37998760, дата внесення запису 11.07.2012) на наступне майно: нежитлову будівлю літ. "Л-2", загальною площею 851,8 кв.м, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885703563101).

Скасовано державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" (Код ЄДРПОУ: 40058810, номер запису про право власності 13877555 від 24.03.2016), та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" (Код ЄДРПОУ: 37998760, номер запису про право власності 24808732 від 13.02.2018) на наступне майно: нежитлову будівлю літ. "Ф-1", загальною площею 69,9 кв.м, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885728463101).

Скасовано державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" (Код ЄДРПОУ: 40058810, номер запису про право власності 13877874 від 24.03.2016) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" (Код ЄДРПОУ: 37998760, дата внесення запису 11.07.2012) на наступне майно: нежитлову будівлю літ. "Ц-2", загальною площею 765,0 кв.м, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885744463101).

Скасовано державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" (Код ЄДРПОУ: 40058810, номер запису про право власності 13875620 від 24.03.2016) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" (Код ЄДРПОУ: 37998760, дата внесення запису 11.07.2012) на наступне майно: нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 2, 3 в літ. "Ш-2", загальною площею 284,7 кв. м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885621063101).

Скасовано державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" (Код ЄДРПОУ: 40058810, номер запису про право власності 13874760 від 24.03.2016) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" (Код ЄДРПОУ: 37998760, дата внесення запису 11.07.2012) на наступне майно: нежитлові приміщення 1-го поверху № 14, 15 в літ. "А'-3", загальною площею 84,4 кв. м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885572263101).

Визнано недійсним договір оренди, серія та номер: 1154 від 01.04.2019, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй", Товариством з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" як орендодавцями та Спільним Українсько-Американським підприємством "Європоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю як орендарем, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В.

Скасовано державну реєстрацію права користування (найму (оренди)) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами Спільного Українсько-Американського підприємства "Європоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (Код ЄДРПОУ: 30751167, номер запису про інше речове право 31187861 від 10.04.2019) щодо наступного майна: нежитлові приміщення 1-го поверху № 3а, 63б, 67-:-102, 114-:-116, приміщення антресолі № 125-:-147 в літ. "Г-1" загальною площею 6219,5 кв.м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1453220463101).

Скасовано державну реєстрацію права користування (найму (оренди)) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами Спільного Українсько-Американського підприємства "Європоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (Код ЄДРПОУ: 30751167, номер запису про інше речове право 31187181 від 10.04.2019) щодо наступного майна: нежитлові приміщення антресолі № 118, 120-:-124, 125а, приміщення антресолі 2-го рівня № 148 в літ. "Г-1", загальною площею 1034,9 кв.м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1797042863101).

Скасовано державну реєстрацію права користування (найму (оренди)) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами Спільного Українсько-Американського підприємства "Європоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (Код ЄДРПОУ: 30751167, номер запису про інше речове право 31188078 від 10.04.2019) щодо наступного майна: нежитлову будівлю літ. "Г'-3", загальною площею 1678,2 кв. м, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885763863101).

Скасовано державну реєстрацію права користування (найму (оренди)) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами Спільного Українсько-Американського підприємства "Європоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (Код ЄДРПОУ: 30751167, номер запису про інше речове право 31188172 від 10.04.2019) щодо наступного майна: нежитлові приміщення 1-го поверху № 35-46, антресолі №47, 48 в будівлі літ. "Г-1", загальною площею 208.5 кв. м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885662163101).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" 4 950 000,00 грн. як доходів від належного Товариству з обмеженою відповідальністю "Таміра" на праві власності нерухомого майна.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" 4 950 000,00 грн. як доходів від належного Товариству з обмеженою відповідальністю "Таміра" на праві власності нерухомого майна. В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" 337 508,83 грн. судового збору за подання позовної заяви та 14 120,79 грн. витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" 337 508,83 грн. судового збору за подання позовної заяви та 14120,79 грн. витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Стягнуто зі Спільного Українсько-Американського підприємства "Європоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" 3 783,33 грн. судового збору за подання позовної заяви та 14 120,79 грн. витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів.

1.2.1.Рішення суду мотивоване наступним

Суд не погодився з посиланням Позивача на ст. 234 ЦК України як на підставу для визнання оспорюваних договорів недійсними, оскільки Оскаржувані Договори не є фіктивними.

Водночас, суд звернув увагу на те, що у господарському процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"). Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 927/531/18).

Тому суд вирішив не застосовувати до спірних правовідносин норму ст. 234 ЦК України, та вважав Оспорювані Договори фраудаторними.

Так, судом встановлено, що Оскаржувані Договори купівлі-продажу були укладені у травні-червні 2009 року, тобто до дати введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства (далі по тексту - "КУзПБ").

Тому суд вважав, що приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню в цьому випадку.

Водночас, укладення боржником правочинів поза межами "підозрілого періоду", визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ не виключає можливості визнання недійсним правочину, на підставі загальних засад цивільного законодавства. Саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

З метою правильної нормативно-правової кваліфікації спірних правовідносин суд звернувся до висновків Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

На думку суду, обставини, за яких між ТОВ "Таміра" та ТОВ фірма "Ідалія" були укладені Оскаржувані Договори, у своїй сукупності дають підстави вбачати порушення принципу добросовісності сторонами цих Договорів, а так само іншими причетними до них особами - учасниками та керівниками ТОВ "Таміра" та ТОВ фірма "Ідалія".

Такий висновок зроблений судом за результатами надання оцінки обставинам щодо особи-контрагента ТОВ "Таміра" за Оскаржуваними Договорами, обставинам, які характеризують момент укладення Оскаржуваних Договорів, а також дефектам проведення оплати за Оскаржуваними Договорами.

Суд дійшов висновку, що Спірне Майно було відчужено на користь товариства (ТОВ фірма "Ідалія"), яке перебувало під контролем трьох учасників ТОВ "Таміра", кожен з яких вважався заінтересованою особою щодо Боржника (ТОВ "Таміра").

Позов подано ліквідатором ТОВ "Таміра" на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, а не на підставі спеціальних норм законодавства про банкрутство.

Підставою позову є обставини технічного проходження коштів за придбання Спірного Майна з рахунку ТОВ фірма "Ідалія" на рахунок ТОВ "Таміра", однак з подальшим (в той же день) перерахуванням цих коштів на рахунок ТОВ фірма "Ідалія" (покупця майна), що вказує на реальну відсутність намірів ТОВ фірма "Ідалія" розраховуватись за Спірне Майно та свідчить про укладення Оскаржуваних Договорів між пов`язаними особами саме з метою уникнути виконання грошових зобов`язань перед кредиторами ТОВ "Таміра", що засвідчується звітністю та аудиторським висновком.

Таким чином суд дійшов висновку, що в момент укладення Оскаржуваних Договорів у ТОВ "Таміра" існували невиконані грошові зобов`язання перед кредиторами, розмір яких вже перевищував розмір активів ТОВ "Таміра" (чисті активи становили від`ємне значення), а також існували інші ознаки стійкої фінансової неспроможності, які значно погіршилися, починаючи з 2009 року, що свідчить про фраудаторність договорів, які не має потреби визнавати недійсними.

Суд погодився з доводами Позивача про те, що ТОВ «Таміра» не втратило права власності на Спірне Майно, адже відчуження ТОВ «Таміра» Спірного Майна відбулося протиправно, на підставі фраудаторного правочину, з порушенням ст.ст. 3, 13 ЦК України.

Титул власника у ТОВ «Таміра» наділяє останнього правом звертатися до суду із віндикаційною вимогою для відновлення порушеного права власності.

Суд дійшов висновку, що Позивачем доведено наявність усіх підстав, які дозволяють витребувати Спірне Майно з володіння ТОВ «Ятрань Плюс» та ТОВ «Діадема Батерфляй» на підставі ст. 387, п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, а саме: доведено, що Позивач є законним власником Спірного Майна; це майно вибуло з його володіння не з його волі; ТОВ фірма «Ідалія» не мало права на відчуження Спірного Майна; ТОВ «Ятрань Плюс» та ТОВ «Діадема Батерфляй» придбали це майно за відплатним правочином в особи, яка не мала права на його відчуження; Спірне Майно збереглося в натурі як індивідуально визначена річ; витребування Спірного Майна не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У зв`язку з цим, суд звернувся до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19 та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.12.2021 у справі № 522/3885/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, у яких зроблено висновки про те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Суд відмовив у задоволені вимог позивача про визнання Оскаржуваних Договорів недійсними та зазначив, що хоча Оскаржувані Договори є фраудаторними та суперечать ст.ст. 3, 13 ЦК України, підстави для задоволення вимог Позивача про визнання їх недійсними відсутні з огляду на те, що право власності на Спірне Майно зареєстровано за ТОВ "Діадема Батерфляй" та ТОВ "Ятрань Плюс", тому ефективним способом захисту права власності ТОВ "Таміра", яке було порушено укладенням фраудаторних договорів, є пред`явлення вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння до ТОВ "Діадема Батерфляй" та ТОВ "Ятрань Плюс".

1.2.2 Позовні вимоги про витребування майна суд задовольнив з наступних підстав.

Витребування майна шляхом віндикації відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права, сформульованим у постановах від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц.

За приписами ст. 387, 388 ЦК України особою, яка може звернутися з віндикаційним позовом, є саме власник майна (постанова Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Суд погодився з доводами Позивача про те, що ТОВ «Таміра» не втратило права власності на Спірне Майно, оскільки ТОВ «Ятрань Плюс» та ТОВ «Діадема Батерфляй» як недобросовісні набувачі Спірного Майна ніколи не набували право власності на Спірне Майно.

А тому згідно з висновками Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 387, 388 ЦК України, які викладені у постановах від 05.06.2018 у справі № 907/631/17, від 08.04.2021 у справі № 10/2180, від 28.07.2020 у справі № 916/1572/17 (позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник), титул власника у ТОВ «Таміра» наділяє останнього правом звертатися до суду із віндикаційною вимогою для відновлення порушеного права власності.

Вирішуючи питання про те, на підставі якої норми права Спірне Майно може бути витребувано з володіння ТОВ «Ятрань Плюс» та ТОВ «Діадема Батерфляй», суд зауважив ч.5 ст. 12 і ст. 400 ЦК України (постанова Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 911/3312/17), постанову Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 5023/4477/12.

На думку суду, у межах цієї справи витребування майна не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з огляду на дотримання усіх 3-х критеріїв втручання:

національний закон, а саме ст.ст. 387, 388, 400 ЦК України передбачають можливість витребування майна з чужого незаконного володіння;

витребування майна становить легітимну мету - повернення Спірного Майна до ліквідаційної маси ТОВ «Таміра» з метою захисту прав кредиторів ТОВ «Таміра», які порушені через недобросовісні дії ТОВ «Таміра» під час укладення Оскаржуваних Договорів внаслідок відчуження майна без розумного економічного інтересу. За обставин конкретної справи принцип добросовісності (і заборона зловживання правом, що випливає із нього) можуть переважувати вимоги непорушності права власності і принцип свободи договору. Концепція добросовісності може використовуватися в будь-якій ситуації, щоб виправити несправедливість, яка б мала місце, якщо б застосовувалися традиційні правила.

Витребування майна у ТОВ «Ятрань Плюс» та ТОВ «Діадема Батерфляй» є пропорційним втручанням у їхнє право володіння спірним майном, адже ці особи є недобросовісними набувачами цього майна і, придбаваючи його, вони знали про те, що придбають його в особи, яка не має права відчужувати їм це майно.

За таких обставин суд вважав, що витребування майна у ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс» на користь ТОВ «Таміра» є законним, становить легітимну мету та є пропорційним втручанням у їхнє право володіння цим майном, а отже, є правомірним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Судом встановлено, що один з об`єктів Спірного Майна, а саме: Приміщення літ. Г-1, під час його перебування у незаконному володінні ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс», був поділений у розумінні ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Надаючи оцінку зазначеним обставинам державної реєстрації поділу Спірного Майна, суд врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права (ст. ст. 331, 387, 388 ЦК України), які викладені у постановах від 10.05.2018 у справі № 29/5005/6381/2011, від 27.02.2020 у справі № 5013/458/11. У вказаних справах зазначено, що об`єкти нерухомого майна, створені внаслідок формального поділу іншого (-их) об`єкту/об`єктів, не можуть вважатись новоствореними в розумінні норм ЦК України.

Не є новоствореним об`єктом об`єкт нерухомого майна, створений з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів. реконструкція (перебудова) не спричинює створення нового нерухомого майна, а лише свідчить про зміни вже існуючого об`єкта, а вже існуючий об`єкт зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами не може визнаватися новоствореною нерухомістю (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16 та у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/4650/17, від 19.04.2018 у справі №161/3376/17, від 30.05.2018 у справі № 5013/462/12, від 04.07.2018 у справі № 335/640/15, від 28.05.2019 у справі № 924/60/18, від 11.06.2019 у справі № 902/1414/13, від 27.02.2020 у справі № 5013/458/11, від 16.09.2020 у справі № 201/10517/16-ц).

Також суд врахував висновки Верховного Суду, викладені у п. 88 постанови Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), про те, що результат реконструкції чи будь-якої іншої перебудови нерухомого майна не є новоствореною нерухомою річчю в розумінні приписів статей 331, 332 ЦК України незалежно від того, чи додержано при такій реконструкції чи перебудові (добудові) вимоги публічного законодавства про будівництво, архітектуру та регулювання містобудівної діяльності.

Перепланування і реконструкції внутрішніх приміщень у ході капітального ремонту в межах капітальної будівлі не створює нову річ, а лише її поліпшує (правова позиція, сформульована у постанові Верховного Суду України від 12.09.2006 у справі №13/359пн).

Суд врахував висновок Верховного Суду щодо застосування ст. 349 ЦК України, викладений у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 922/2598/18 та від 17.01.2019 у справі № 708/254/18, згідно з яким умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статті 349 ЦК України, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.

Отже, суд дійшов висновку, що Спірне Майно слід вважати таким, що зберіглося в натурі як індивідуально визначене майно.

Суд зазначив, що обставина наявності чи відсутності волі ТОВ "Таміра" на вибуття Спірного Майна не має значення для розгляду даної справи, адже нормативною підставою для витребування майна судом визначено ст. 387 ЦК України, а не ст. 388 ЦК України (висновки Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.02.2020 у справі № 922/719/16 та у постанові від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21).

Таким чином, суд дійшов висновку, що Позивачем доведено наявність усіх підстав, які дозволяють витребувати Спірне Майно з володіння ТОВ «Ятрань Плюс» та ТОВ «Діадема Батерфляй» на підставі ст. 387, п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

1.2.3 Позовні вимоги Позивача про скасування державної реєстрації права власності за ТОВ «Ятрань Плюс» та ТОВ «Діадема Батерфляй» судом задоволено, оскільки обраний Позивачем спосіб захисту у цій частині узгоджується з приписами ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 03.03.2021 року по справі № 914/285/19).

Верховний Суд у постанові від 01.04.2021 у справі № 914/1958/19 зробив висновок, що скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна може бути поєднаний із вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Також суд зазначив, що з огляду на наявність одночасно двох записів про право власності на Спірне Майно, з метою ефективного захисту порушеного права ТОВ «Таміра», безперешкодного виконання майбутнього судового рішення, існує потреба одночасно із задоволенням вимоги про витребування Спірного Майна на користь ТОВ «Таміра» також скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Ятрань Плюс» та ТОВ «Діадема Батерфляй» на спірні об`єкти нерухомості.

1.2.4 Позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди, укладеного між Відповідачами 2, 3, 4, суд задовольнив посилаючись на те, що ТОВ "Діадема Батерфляй" та ТОВ "Ятрань Плюс" не мали достатнього обсягу правомочностей для передання частини Спірного Майна в оренду, як це вимагається відповідно до вимог ч. 2 ст. 203 ЦК України. У свою чергу, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

1.2.5 Суд задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з ТОВ "Діадема Батерфляй" та ТОВ "Ятрань Плюс" на користь ТОВ "Таміра" по 4 950 000,00 грн. як доходів від належного ТОВ "Таміра" на праві власності нерухомого майна, з наступних підстав.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних про вимог про стягнення з Відповідача - 2 та Відповідача - 3 доходу, отриманого від Спірного Майна у 2020 році, з огляду на підставі ч. 1. ст. 390 ЦК України.

За Договором Оренди Відповідачі 2,3 передали в оренду Відповідачу-4 частину Спірного Майна.

Виходячи із умов Договору Оренди, судом встановлено, що ТОВ "Діадема Батерфляй" та ТОВ "Ятрань Плюс" від частини Спірного Майна, яке є предметом Договору Оренди, могли отримати кожен по 5 551 138,08 грн. за 2020 рік, виходячи із середнього курсу долара до гривні на місяць, в якому повинен був здійснюватися платіж.

Суд зазначив, що вказані суми не перевищують заявленої Позивачем суми до стягнення, що свідчить про обґрунтованість вимог Позивача про стягнення з ТОВ "Діадема Батерфляй" та ТОВ "Ятрань Плюс" по 4 950 000,00 грн. отриманих доходів від Нерухомого майна за 2020 рік.

1.2.6 Суд дійшов висновку про поважність причин порушення строку позовної давності за основними позовними вимогами про витребування майна, та про те, що позовна давність вважається пропущеною з поважних причин також за похідними позовними вимогами.

Так, Оскаржувані Договори були укладені між ТОВ "Таміра" та ТОВ фірма "Ідалія" у період часу з 28.05.2009 по 09.06.2009. Позовну заяву ліквідатором ТОВ "Таміра" про визнання Оскаржуваних Договорів недійсними та про витребування Спірного Майна з чужого незаконного володіння у цій справі подано 08.09.2021.

На думку суду, строк позовної давності для витребування об`єктів Спірного Майна, які вибули на підставі Оскаржуваних Договорів, сплив:

29.05.2012 (для витребування Спірного Майна, що вибуло на підставі Оскаржуваних Договорів №№ 1943, 1946, 1949, 1952);

30.05.2012 (для витребування Спірного Майна, що вибуло на підставі Оскаржуваних Договорів №№ 1955, 1958, 1966, 1969, 1972);

11.06.2012 (для витребування Спірного Майна - Приміщень літ. Г-1, що вибуло на підставі Оскаржуваного Договору № 2086).

Судом встановлено, що трирічний строк для звернення ТОВ "Таміра" до суду за захистом свого права власності на Спірне Майно сплив 11.06.2012.

Виходячи з доводів позовної заяви ліквідатора ТОВ «Таміра», а також відповідей ТОВ "Таміра" на відзиви Відповідачів, на підставі наявних у справі про банкрутство ТОВ «Таміра» доказів, судом було встановлено наявність об`єктивних перешкод, які унеможливлювали обізнаність ТОВ «Таміра» як банкрута про порушення його прав внаслідок вибуття Спірного Майна з володіння ТОВ "Таміра" на підставі Оскаржуваних фраудаторних Договорів у межах строку позовної давності та, як наслідок, істотно утруднювали подання ТОВ «Таміра» позовної заяви, спрямованої на захист такого права власності.

Однією з поважних причин пропущення Позивачем позовної давності, яку врахував суд, є не самі по собі обставини порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Таміра» чи призначення того чи іншого ліквідатора ТОВ «Таміра», а конкретні недобросовісні та протиправні дії та бездіяльність попередніх ліквідаторів ТОВ «Таміра», які вплинули на момент звернення ТОВ «Таміра» з вищезазначеним позовом.

Суд дійшов висновку, що шестирічний строк з моменту вибуття Спірного Майна з володіння ТОВ "Таміра" (з 09.06.2009 по 23.03.2015) припав саме на той період, коли управління ТОВ «Таміра» здійснювали: 1) учасники, в інтересах яких було відчужено Спірне Майно, 2) ліквідатор, яка була призначена цими учасниками та вчиняла дії в їхніх особистих інтересах, 3) ліквідатор, яка систематично вчиняла дії всупереч інтересам кредиторів ТОВ «Таміра» та була усунута судом через неналежне виконання своїх повноважень.

Тобто, протягом 6 років з моменту вибуття Спірного Майна з володіння ТОВ "Таміра" управління цим товариством здійснювали учасники ТОВ "Таміра", ліквідатори ТОВ "Таміра", які не були заінтересовані в захисті прав його кредиторів, вчиняли дії всупереч їхнім інтересам, а тому вочевидь не були заінтересовані в оскарженні тих правочинів Банкрута, які вчинені на шкоду кредиторам, що є однією з поважних причин пропущення ТОВ «Таміра» позовної давності.

Оцінюючи можливість своєчасного звернення до суду у цій справі, суд також врахував висновок Верховного Суду, викладений у п. 111 постанови від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) про те, що мета фраудаторного правочину в момент його укладання є прихованою.

2. Короткі узагальнені доводи апеляційних скарг.

2.1. Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй".

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає наступне:

- суд дійшов необґрунтованого висновку, що Оскаржувані ліквідатором ТОВ "Таміра" Договори суперечать пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такі, що вчинені всупереч принципу добросовісності, а також частині третій, шостій статті 13 ЦК України як такі, що вчинені ТОВ "Таміра" внаслідок зловживання правом власності на шкоду кредиторам, що спростовується постановою ВС від 20.02.2020 року у справі № 922/719/16;

- суд встановив, що правочини, укладені між ТОВ «Таміра» та ТОВ фірма «Ідалія», є фраудаторними, в той же час, зазначаючи, що визнання Оскаржуваних Договорів недійсними не призведе до повернення Спірного Майна у володіння ТОВ "Таміра", та безпідставно задовольнив у цій справі віндикаційний позов, який є способом захисту прав власника, а не його кредиторів;

- оскаржуване судове рішення не відповідає принципам юридичної та правової визначеності; майно було витребувано через сім років з момента спливу строку позовної давності;

- нотаріус як представник держави нотаріальним посвідченням договору гарантує відповідність його нормам діючого законодавства;

- до 2013 року у законодавстві України було відсутнє поняття «фраудаторного правочину», отже, судове рішення суперечить вимогам діючого законодавства на час укладення;

- шкода кредиторам заподіяна не була;

- сам Банк заперечував банкрутство;

- не враховано правову позицію, викладену у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі N 925/1351/19: «Задовольняючи позов про витребування спірного нерухомого майна з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, господарські суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, поклавши на відповідача додатковий обов`язок, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини вибуття майна з володіння позивача»;

- безпідставно не застосовано статтю 204 ЦК України до спірних правовідносин щодо презумпції правомірності укладення ТОВ «Таміра» та ТОВ фірма «Ідалія» Оскаржуваних договорів в 2009 році;

- неправомірно встановлені обставин неплатоспроможності ТОВ «Таміра» в 2009 році на підставі фінансової звітності та Звіту Аудитора за відсутності відомостей про інвентаризацію активів та зобов`язань боржника в 2009 році та перевірки всіх фінансово-господарських договорів підприємства за цей період або проведення експертизи;

- суд в порушення вимог ч.4 статті 74 ГПК України з власної ініціативи збирав докази для встановлення кредиторів ТОВ «Таміра» в 2009 році, досліджуючи матеріали справи № 29/5005/6325/2011 про банкрутство ТОВ «Таміра», учасниками якої не були відповідачі у цій справі; докази не були надані до суду;

- порушені принципи рівності та змагальності сторін, порушені норми ст.162 ГПК України, суд діяв не об`єктивно та упереджено по відношенню до відповідачів;

- не враховані доводи щодо пропуску ТОВ «Таміра» строку позовної давності звернення з позовом до суду та відсутні поважні причини його пропуску.

2.2. Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Спільне Українсько-Американське підприємство "Європоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає наступне:

- порушено норми ст. 120 ГПК України, справу розглянуто господарським судом за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (п.4 ч. 1, п.3 ч. 3 ст. 277 ГПК України);

- порушено норми ч.6 ст. 91 ГПК України, рішення мотивоване недостовірними та недопустимими доказами;

- у спірних правовідносинах застосовано закон (норми ст. 387 ЦК України), що не підлягав застосуванню з огляду на фактичні обставини справи та добросовісність набувача майна;

- судом встановлені не доведені обставини завдання шкоди кредиторам позивача укладенням оскаржуваних правочинів (п.2 ч.1 ст. 277 ГПК України);

- висновки, викладені в рішенні суду, не відповідають встановленим обставинам справи, а саме щодо поважності причин пропуску строку позовної давності ліквідатором позивача, який сплив 10.06.2012 року (п.3 ч.1 ст.277 ГПК України);

- Дубницька Н. склала повноваження і не була відсторонена;

- Шкоди кредиторам заподіяно не було, вимоги Банку були забезпечені іпотекою, грошові кошти не були предметом забезпечення за кредитним договором;

- порушення судом першої інстанції статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод за відсутності законної легітимної мети втручання у право власності.

2.3. Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Ятрань Плюс" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині задоволення позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає наступне:

- ціна на спірне майно не занижена;

- судом під час прийняття оскаржуваного рішення не враховані правові позиції Великої Палати Верховного Суду: п. 86 постанови Великої Палати Верховного суду від 09.11.2021 р. по справі №466/8649/16-ц, п. п. 85 і 86 постанови Великої Палати Верховного суду від 14.11.2018 р. по справі № 183/1617/16, п. 74 постанови Великої Палати Верховного суду від 29.05.2019 р. по справі № 367/2022/15-ц щодо неможливості поєднання віндикаційних вимог з іншими вимогами;

- гроші були перераховані на підставі попереднього договору ; на якій підставі гроші були перераховані в подальшому-невідомо;

- дійсність договору не спростована і нотаріально підтверджена;

- майно вибуло на законних підставах, розрахунок проведено в повному обсязі;

- Верховний Суд у постанові від 01.04.2021 р. у справі № 914/1958/19, на яку послався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, не робив висновок, що скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна може бути поєднано із вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння;

- суд не наводить нормативного обґрунтування неможливості виконання рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння без скасування державної реєстрації права власності;

- суд не зазначив про солідарний обов`язок Відповідача-2 та Відповідача-3 в частині витребування майна з чужого незаконного володіння. Солідарний обов`язок не випливає з вимог нормативно-правових актів України, тому відсутня наявність перешкод у виконанні судового рішення та задоволення таких вимог як скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності, що не є належним та ефективним способу захисту порушеного права;

- суд не навів жодного факту існування спору між ТОВ «Таміра» і кредиторами, наявність виконавчого провадження, існування заборони (повністю або в частині) на відчуження спірного нерухомого майна, наявність спору про право власності ТОВ «Таміра» на момент укладання оспорюваних правочинів;

- суд в оскарженому рішенні поєднує в один два критерії фраудаторності правочину - ринковість ціни та наявність оплати за договором, відкидаючи необхідність дослідження одного критерію через дослідження іншого критерію. Не має жодних підстав вважати, що відчуження спірного майна відбулося не за ринковою ціною;

- оспорювані правочини не можуть бути визнані фраудаторними з огляду на практику Верховного Суду;

- судом не надана оцінка доводу пропуску строку позовної давності. Добросовісний ліквідатор (з 24.03.2015р.) мав повну можливість вчасно (в межах строку позовної давності) встановити факт перерахування грошових коштів з боку ТОВ «Таміра» на користь ІП «Аврора», в вересні 2016 року; з вересня 2016 року відсутні поважні причини пропуску строку позовної давності;

- суд не навів жодних доказів на підтвердження недобросовісності ОСОБА_2., яка не є заінтересованою особою в розумінні статті 1 Закону України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

2.4. Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Таміра" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договорів недійсними.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає наступне:

- право власника майна, за захистом якого звернулося Товариство, може бути більш ефективно відновлено на підставі ст. 387, 388 ЦК України при умові визнання оспорюваних договорів недійсними, що узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові ВС від 21.11.2018 №201/9100/16ц;

- суд дійшов до висновків, які не відповідають встановленим обставинам справи, не застосував положення ч. 1 ст. 215 ЦК України та не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування ч. 1 ст. 215 ЦК України.

3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

3.1 ТОВ"Таміра" у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ«Ятрань Плюс» послалося на те, що суд повинен задовольнити позов у такий спосіб, щоб ефективно захистити порушене право позивача і якщо для цього необхідним є задоволення вимоги про скасування державної реєстрації права власності за відповідачами, то така вимога підлягає задоволенню на виконання вимог ст.2 ГПК України. Товариство зазначає, що відсутність виконавчих проваджень чи судових спорів щодо стягнення заборгованості з ТОВ«Таміра» на момент укладення оскаржуваних договорів не є критерієм фраудаторного правочину, натомість важливою є наявність дійсного зобов"язання перед кредитором, строк виконання якого настав або має настати в майбутньому. Також, при визначенні ознак фраудаторності правочину ціна майна та оплата цієї ціни мають розглядатися у сукупності, а не як самостійні критерії, кожен з яких має бути наявним. Обставина перерахування коштів від ТОВ"Таміра" на користь ПП«Аврора» не може розглядатися окремо від укладення оскаржуваних договорів та окремо від розрахунків ТОВ фірма «Ідалія» з ТОВ"Таміра", адже ці обставини нерозривно пов"язані між собою, та лише у сукупності дозволяють зробити висновок, що отримані боржником кошти за спірне майно були повернуті на рахунки покупця з використанням проміжної компанії, що і є підставою для висновку про фраудаторність оскаржуваних договорів. За твердженням товариства укладення фраудаторного правочину може мати місце як після строку настання виконання зобов"язання перед кредитором, так і до настання строку для такого виконання. Оскаржувані договори призвели до неможливості виконання зобов"язань перед ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова та залишаються невиконаними станом на дату розгляду цієї справи, тому та обставина, що строк виконання зобов"язань ТОВ"Таміра" перед ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова ще не настав на момент укладення оскаржуваних договорів не спростовує того, що ці договори є фраудаторними.

Також товариство зазначає, що специфіка спірних правовідносин полягає в тому, що внаслідок відчуження спірного майна активи ТОВ"Таміра" не призвели ані до отримання грошових коштів, ані до збільшення активів ТОВ"Таміра". За твердженням позивача, відсутність у товариства права на відчуження спірного майна зумовлена тим, що таке відчуження становило вживання свого права власності на шкоду кредиторам, про що був обізнаний вищий орган управління скаржника. Для визнання скаржника недобросовісним набувачем спірного майна має значення саме дата державної реєстрації права власності на таке майно.

Щодо строку позовної давності товариство зазначило, що судом було обґрунтовано визнано поважною причину пропуску позовної давності, оскільки дефекти у проведенні розрахунків за оскаржуваними договорами у сукупності не дозволяли ліквідатору своєчасно дізнатися про те, що проведені 01.06.2009 платежі були спрямовані на проведення розрахунків саме за спірне майно.

3.2. Також ТОВ«Таміра» подано відзив на апеляційну скаргу ТОВ«Діадема Батерфляй».

Відзив обґрунтований тим, що враховуючи, що оскаржуваними договорами було завдано шкоду як ТОВ"Таміра" як юридичній особі, так і її кредиторам, то віндикаційний позов товариства позивача підлягає задоволенню.

Також позивач не погоджується з доводами скаржника про його добросовісність при придбанні майна, оскільки ОСОБА_1 як єдиний член вищого органу скаржника був обізнаний про незаконність вибуття спірного майна з володіння ТОВ"Таміра", з метою сумнівного зменшення активів останнього, а тому міг передбачити юридичні наслідки придбання ним майна, відчуженого з порушенням принципів добросовісності.

У спростування доводів скарги щодо неплатоспроможності позивача на момент укладення оскаржуваних договорів ТОВ"Таміра" зазначило про наявність в матеріалах справи фінансової звітності та бухгалтерського обліку товариства, які були правомірно враховані судом. При цьому для встановлення обставин неплатоспроможності та погіршення показників у 2009 році необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, і скаржник не був позбавлений можливості подати відповідне клопотання про призначення експертизи, однак ним це зроблено не було.

Позивач вважає правильним висновок суду про те, що оскаржувані договори були інструментом для зменшення активів ТОВ"Таміра" для ухилення від виконання зобов"язань перед кредиторами. Вимоги кредиторів на дату розгляду справи залишаються непогашеними внаслідок неплатоспроможності ТОВ"Таміра", а тому права кредиторів, незалежно від того, чи настав строк виконання зобов"язання перед ними саме на момент укладення оскаржуваних договорів, порушуються останніми.

Щодо стоків позовної давності, то позивач зазначив, що обставини тривалого приховування доказів фраудаторності оскаржуваних договорів вищим органом управління скаржника, позбавляють його права посилатися на задавненість тих чи інших доказів, які підтверджують таку фраудаторність.

3.3. У відзиві на апеляційну скаргу СУАП«Європоль» у формі ТОВ позивач вважає безпідставними доводи скаржника про те, що судом порушено ст.120 ГПК України, оскільки скаржник не наводить доказів того, яким чином ймовірне неповідомлення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про судове засідання 26.01.2022 призвело до неправильного вирішення справи.

Необґрунтованими позивач вважає посилання скаржника на те, що суд на виконання ч.6 ст.91 ГПК не повинен був брати до уваги копії фінансової звітності за 2009 рік, оскільки враховуючи належне засвідчення цих копій, у суду не було сумнівів у їх достовірності. Що стосується квартальної звітності, то з огляду на відсутність оригіналів цих документів у ліквідатора, позивачем була подана копія з копії, при цьому квартальна звітність була лише додатковим доказом у справі.

Щодо недоведення судом обставин стійкої фінансової неплатоспроможності ТОВ"Таміра", наявності заборгованості перед кредиторами, недостатність активів товариства в момент укладення договорів та причинно-наслідкового зв"язку між їх укладенням та банкрутством останнього позивач зазначив, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів наявності кредиторів ТОВ"Таміра" станом на час укладення оскаржуваних договорів, що були підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку. Судом було встановлено конкретних кредиторів позивача, яким було завдано шкоду укладенням договорів, з поміж них вимоги ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова, які підтверджуються належними та допустимими доказами. Обставину наявності у ТОВ"Таміра" кредиторської заборгованості у розмірі більш як 200000000грн. суд встановив на основі даних фінансової звітності.

На думку позивача необґрунтованими є посилання скаржника на порушення судом першої інстанції Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у даному випадку, витребування майна з володіння ТОВ«Діадема батерфляй» та ТОВ«Ятрань Плюс» не є порушенням їх прав на мирне володіння спірним майном.

Крім того позивач зазначив, що у даному випадку строк позовної давності сплинув у травні-червні 2012 року, між тим, з огляду на наявність поважних причин пропущення позовної давності, ці доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову.

3.4. 13.06.2022 на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшли пояснення, в яких ТОВ"Таміра" зазначило, що з огляду на вимоги апеляційної скарги СУАП«Європоль» , останнє мало сплатити судовий збір в розмірі 1052249,93грн, однак ним сплачено судовий збір в сумі 5674грн., у зв"язку з чим, просить зобов"язати відповідача-4 доплатити судовий збір, або уточнити вимоги апеляційної скарги.

3.4.1 У письмових поясненнях від 15.07.2022 позивач просить під час вирішення данної справи врахувати висновки, зроблені Верховним Судом, викладені у постанові від 14.06.2022 у справі №04/14-10/5026/2337/2011(925/1402/15).

3.4.2 СУАТ«Європоль» ТОВ у поясненнях щодо розміру сплаченого ним судового збору зазначив, що судовий збір сплачено ним з урахуванням резолютивної частини оскаржуваного рішення, а також вказав на помилкові твердження позивача про можливість застосування у даному випадку ч.11 ст.176 ГПК України щодо залишення апеляційної скарги без руху за аналогією закону.

Інші учасники справи своїм процесуальним правом не скористалися, відзиви (пояснення) суду не надали.

4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалами Центрального апеляційного господарського суду від 29.03.2022, 30.03.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй", Спільного Українсько-Американського підприємства "Європоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022 у справі № 29/5005/6325/2011 (904/7806/21); зазначено, що у зв`язку із затвердженням Верховною Радою Указів Президента України від 24.02.2022р. № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та від 14.03.2022р. № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", про день, час та місце судового засідання учасники провадження у справі будуть повідомлені додатково ухвалою суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2022 витребувано справу № 29/5005/6325/2011 (904/7806/21) у Господарського суду Дніпропетровської області.

Листом від 26.04.2022 Господарський суд Дніпропетровської області повідомив, що справу № 29/5005/6325/2011 (904/7806/21) направлено до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв`язку із надходженням запиту.

25.05.2022 справа надійшла на адресу Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою суду від 27.05.2022 розгляд справи призначено у судовому засіданні на 21.06.2022.

Ухвала суду направлена на електронні адреси учасників справи, на які здійснено підписку в АСДС КП "ДСС" для надсилання процесуальних документів в електронному вигляді.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст.6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ст.120 Кодексу суд викликає, зокрема, учасників справи , у тому числі, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв"язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

У судовому засіданні 21.06.2022 оголошено перерву до 18.07.2022.

18.07.2022 представники позивача та відповідачів 2, 3, 4 надали пояснення у справі та навели обґрунтування своїх вимог і заперечень.

18.07.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ"Таміра" задоволенню не підлягає, апеляційні скарги ТОВ "Діадема Батерфляй", СУАП "Європоль" у формі ТОВ та ТОВ "Ятрань Плюс" слід задовольнити, рішення скасувати, відмовити у задоволенні позовних вимог.

5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини.

17.05.2011 року ліквідатор ТОВ «Таміра» Дубницька Н.Ю. звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Таміра» в порядку ст. 51 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Заява обґрунтована недостатністю вартості майнових активів ТОВ «Таміра» для задоволення вимог кредиторів.

Постановою від 02.06.2011 у справі 29/5005/6325/2011 Господарський суд Дніпропетровської області визнав ТОВ «Таміра» банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру у справі, призначив ліквідатором ТОВ «Таміра» Дубницьку Н.Ю.

31.03.2021 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області у справі №29/5005/6325/2011 ліквідатором призначено Леонова К.Ю.

Наразі у межах справи про банкрутство оспорюються укладені боржником правочини за ознакою їх фраудаторності, заявлені вимоги про віндикацію відчуженого за ними спірного майна.

5.1. Обставини вибуття майна з власності позивача на користь ТОВ фірми «Ідалія».

У період з 28.05.2009 по 09.06.2009 між ТОВ "Таміра" як продавцем та ТОВ фірма "Ідалія" як покупцем було укладено десять договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що належало на праві власності ТОВ "Таміра", а саме:

Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Л-2» загальною площею 851,8 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257, від 28.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за № 1943.

Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Ф-1» загальною площею 69,9 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257, від 28.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за № 1946.

Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Ц-2» загальною площею 765,0 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257, від 28.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за реєстровим № 1949.

Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Щ-1» загальною площею 228,2 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257, від 28.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за № 1952.

Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Э-1» загальною площею 361,9 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257, від 29.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за № 1955.

Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 1, 2, 3 в літ. «Ш-2» загальною площею 284,7 кв.м., які розташовані за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257, від 29.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за № 1958.

Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 35-46, антресолі № 47, 48 загальною площею 208,5 кв.м. в будівлі літ. «Г-1», які розташовані за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257, від 29.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за №?1966.

Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 14, 15 в літ. «А'-3» загальною площею 84,4 кв.м., які розташовані за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257, від 29.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за № 1969.

Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Г'-3» загальною площею 1678,2 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257, від 29.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. за № 1972.

Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху №1-8, 9а, 10а, 11-34, 35а, 36а, 37а, 38а, 39а, 40а, 41а, 42а, 43а, 44а, 45а, 46а, 47-49, 50а, 51а, 52а, 53а, 54а, 55а, 56а, 57а, 58а, 59а, 60а, 61а, 62а, 63а, 64а, 65а, 66а, 67-88, I, II, III, IV; приміщень антресолі №89-115, 166, V в літ. «Г-1» загальною площею 14 575,5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Харків, просп.Московський, буд. 257, від 09.06.2009, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу БінусО.О. за реєстровим № 2086.

(далі по тексту разом - «Оскаржувані Договори»).

За оспорюваними правочинами ТОВ фірма «Ідалія» придбала у ТОВ «Таміра» десять об`єктів нерухомого майна за адресою: м.Харків, просп.Московський, буд. 257, а саме:

будівля літ. «Л-2» площею 851,8 кв.м.;

будівля літ. «Ф-1» площею 69,9 кв.м.;

приміщення 1-го поверху № 35-46, антресолі № 47, 48 площею 208,5 кв.м. в будівлі літ. «Г-1»;

будівля літ. «Ц-2» площею 765,0 кв.м.;

приміщення 1-го поверху № 1, 2, 3 в літ. «Ш-2» площею 284,7 кв.м.;

приміщення 1-го поверху №?14, 15 в літ. «А'-3» площею 84,4 кв.м.;

будівля літ. «Э-1» площею 361,9 кв.м.;

будівля літ. «Щ-1» площею 228,2 кв.м.,

будівля літ. «Г'-3» площею 1678,2 кв.м.;

нежитлові приміщення 1-го поверху №1-8, 9а, 10а, 11-34, 35а, 36а, 37а, 38а, 39а, 40а, 41а, 42а, 43а, 44а, 45а, 46а, 47-49, 50а, 51а, 52а, 53а, 54а, 55а, 56а, 57а, 58а, 59а, 60а, 61а, 62а, 63а, 64а, 65а, 66а, 67-88, I, II, III, IV; приміщень антресолі №89-115, 166, V в літ. «Г-1» загальною площею 14 575,5 кв.м. (далі по тексту - "Приміщення літ. Г-1"), (Далі по тексту разом - "Нерухоме Майно").

5.2. Нерухоме майно перейшло у володіння відповідачів - ТОВ "Ятрань Плюс" та ТОВ "Діадема Батерфляй".

10.02.2011 загальні збори першого набувача спірного майна ТОВ фірма «Ідалія» прийняли ряд рішень, оформлених Протоколом № 1 від 10.02.2011, зокрема: з другого питання порядку денного - затвердити вихід із складу учасників ТОВ фірма «Ідалія» ОСОБА_2 , яка володіє 50 % статутного капіталу ТОВ фірма «Ідалія», що становить 12 500,00 грн.; з третього питання порядку денного - повернути ОСОБА_2 , яка вибула із складу учасників ТОВ фірма «Ідалія», її вклад до ТОВ фірма «Ідалія» пропорційно її частці (50%) у статутному капіталі ТОВ фірма «Ідалія» та передати ОСОБА_2 , яка вибула із складу учасників ТОВ фірма «Ідалія», 1/2 частку у праві власності ТОВ фірма «Ідалія» пропорційно її частці (50%) у статутному капіталі ТОВ фірма «Ідалія» та передати ОСОБА_2 , яка вибула із складу учасників ТОВ фірма «Ідалія», 1/2 частку у праві власності на Нерухоме Майно.

5.2.1 Право власності ОСОБА_2

29.04.2011 Виконавчим комітетом Харківської міської ради було видано свідоцтво ОСОБА_2 про право власності на 1/2 частку у праві власності на Нерухоме Майно.

Після виходу ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ фірма "Ідалія", Нерухоме Майно перебувало у володінні ТОВ фірма "Ідалія" та ОСОБА_2 як фізичної особи , було зареєстровано право власності на 1/2 частку у Нерухомому Майні за кожним.

5.2.2 Право власності ТОВ`Ятрань Плюс».

Надалі 11.07.2012 право власності на 1/2 частку у Спірному Майні було зареєстровано за ТОВ «Ятрань Плюс» внаслідок внесення цього майна ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Ятрань Плюс». Підставою для державної реєстрації права власності ТОВ «Ятрань Плюс» стало свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03.07.2012.

Після внесення ОСОБА_2 1/2 частки у праві власності на Нерухоме Майно до статутного капіталу ТОВ "Ятрань Плюс", Нерухоме Майно перебувало у володінні ТОВ фірма "Ідалія" та ТОВ "Ятрань Плюс", за кожним з яких було зареєстровано право власності на 1/2 частку у Нерухомому Майні.

5.2.3 Право власності ТОВ`Діадема Батерфляй».

24.03.2016 між ТОВ фірма "Ідалія" як продавцем та ТОВ "Діадема Батерфляй"(другий набувач) як покупцем було укладено 8 договорів купівлі-продажу, за якими ТОВ «Діадема Батерфляй» придбало у ТОВ фірма "Ідалія" 8 спірних об`єктів Нерухомого Майна, що розташовані по просп. Московському, 257, у місті Харкові (1/2 частку у праві власності), а саме:

Договір купівлі-продажу Приміщення літ. Г-1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лук`яновою О.Б. за № 571.

Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень: 1-го поверху № 14, 15 в літ. «А'-3», загальною площею 84,4 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лук`яновою О.Б. за № 572.

Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень: 1-го поверху № 1, 2, 3 в літ. «Ш-2», загальною площею 284,7 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лук`яновою О.Б. за № 573.

Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень: 1-го поверху № 35-46, антресолі № 47, 48 в будівлі літ. «Г-1», загальною площею 208,5 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лук`яновою О.Б. за № 574.

Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Л-2», загальною площею 851,8 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лук`яновою О.Б. за № 575.

Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Ф-1», загальною площею 69,9 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лук`яновою О.Б. за № 576.

Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Ц-2», загальною площею 765,0 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лук`яновою О.Б. за № 577.

Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Г'-3», загальною площею 1678,2 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лук`яновою О.Б. за № 578.

Отже, після відчуження ТОВ фірмою "Ідалія" 1/2 частки у праві власності на нерухоме майно на користь ТОВ "Діадема Батерфляй", нерухоме майно перебувало у володінні ТОВ "Діадема Батерфляй" та ТОВ "Ятрань Плюс", за кожним з яких було зареєстровано право власності на 1/2 частку у нерухомому майні.

5.3. Трансформація спірного майна.

28.12.2017 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано відомості про збільшення площі Приміщень літ. Г-1 з 14 575,5 кв. м. на 15 242,7 кв.м.

Надалі, 28.12.2017 було проведено поділ Приміщень літ. Г-1 площею 15 242,7 кв.м. на три окремі об`єкти:

нежитлові приміщення 1-го поверху № 3а, 63б, 67-:-102, 114-:-116, приміщення антресолі № 125-:-147 в літ. «Г-1», загальною площею 6 219,5 кв.м. (реєстраційний номер 1453220463101) (далі по тексту - «Об`єкт № 1»);

нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, 9а, 10а, 11-:-34, 35а, 36а, 37а, 38а, 39а, 40а, 41а, 42а, 43а, 44а, 45а, 46а, 47-:- 49, 50а, 51а, 52а, 53а, 54а, 55а, 56а, 57а, 58а, 59а, 60а, 61а, 62а, 63а, 64а, 95а, 103-:-113 в літ. «Г-1», загальною площею 6 830,6 кв.м. (реєстраційний номер 1453214663101) (далі по тексту - «Об`єкт № 2»);

нежитлові приміщення антресолі № 118-:-124, 125а, приміщення антресолі 2-го рівня № 148 в літ. «Г-1», загальною площею 2 192,6 кв.м. (реєстраційний номер 1453200563101) (далі по тексту- «Об`єкт № 3»).

В подальшому, ТОВ "Діадема Батерфляй" та ТОВ "Ятрань Плюс" відчужили частину належного їм Нерухомого Майна на користь Спільного Українсько-Американського підприємства «Європоль» у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

5.4 Власність СУАП «Європоль» у формі ТОВ

Так, 03.04.2019 ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс» відчужили Об`єкт № 2 загальною площею 6 830,6 кв.м. на користь СУАП «Європоль» за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. за № 418.

Отже, СУАП «Європоль» стало єдиним власником Об`єкта № 2.

Об`єкт № 3 загальною площею 2 192,6 кв.м. (частки, належні ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс») був поділений на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, серія та номер: 16/2019, виданий 22.03.2019, видавник: ФОП Ганжя О.О.

03.04.2019, в результаті цього поділу було відкрито розділи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на 2 окремих об`єкта, а саме:

нежитлові приміщення антресолі № 119 в літ. «Г-1», загальною площею 1157,7 кв.м. (реєстраційний номер 1797065963101) (далі по тексту - «Об`єкт № 3-1»);

нежитлові приміщення антресолі № 118, 120-:-124, 125а, приміщення антресолі 2-го рівня № 148 в літ. «Г-1», загальною площею 1034,9 кв.м. (реєстраційний номер 1797042863101) (далі по тексту - «Об`єкт № 3-2»).

03.04.2019 ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс» відчужили Об`єкт № 3-1 на користь СУАП «Європоль» за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. за № 419.

Отже, СУАП «Європоль» стало єдиним власником Об`єкта № 3.

5.5. Передача спірного майна в оренду і отримання доходу .

01.04.2019 ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань Плюс» передали належний їм Об`єкт № 3-2 в оренду СУАП «Європоль» на підставі договору оренди від 01.04.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. за № 1154.

5.6. Предметом спору у цій справі є визнання недійсними Оспорюваних правочинів за ознаками фраудаторності, припинення права власності на спірне майно , оспорювання державної реєстрації права на спірне майно, віндикація нерухомого майна, що знаходиться у м. Харкові по проспекту Московському 257, право власності на яке на момент звернення з позовом зареєстровано за ТОВ "Діадема Батерфляй" та ТОВ "Ятрань Плюс" (за кожним по 1/2 частці), а саме:

будівля літ. «Л-2» площею 851,8 кв.м.;

будівля літ. «Ф-1» площею 69,9 кв.м.;

будівля літ. «Ц-2» площею 765,0 кв.м.;

приміщення 1-го поверху № 1, 2, 3 в літ. «Ш-2» площею 284,7 кв.м;

приміщення 1-го поверху №?14, 15 в літ. «А'-3» площею 84,4 кв.м.

будівля літ. «Г'-3» площею 1678,2 кв.м.;

Об`єкт № 1 площею 6 219,5 кв.м. (частина Приміщень літ. Г-1);

Об`єкт № 3-2 площею 1 034,9 кв.м. (частина Об`єкта № 3, який є частиною Приміщень літ. Г-1);

приміщення 1-го поверху № 35-46, антресолі № 47, 48 площею 208,5 кв.м. в будівлі літ. «Г-1»; (далі по тексту - "Спірне Майно"), стягнення неотриманих доходів від використання спірного майна.

6. Доводи, за якими апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції.

Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

У питанні критеріїв застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство щодо визнання недійсними правочинів, колегія суддів враховує правові висновки судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, та зазначає наступне.

Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство у відповіданих редакціях, які визначали особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

На відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (як стаття 42 КУзПБ, так і стаття 17 Закону про банкрутство ( у редакції на час укладення правочинів і порушення справи про банкрутство) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного/підозрілого періоду, протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними або осіб, ознаки яких вказують на недійсність правочинів) і переліку підстав, за наявності яких правочини є недійсними.

6.1. Загальні сучасні концепції фраудаторності правочинів, вміщені у Цивільному Кодексі України.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 05.07.2018 у справі № 922/2878/17.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

За результатами розгляду такого спору суд вирішує питання про спростування презумпції правомірності правочину і встановлює не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначає, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Учинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати КГС ВС від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Недійсність договору як приватно - правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

У відповідності до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання зі сплати заборгованостей за договором діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Відтак, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник позбавляється активів, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Зазначений правовий висновок узгоджується з практикою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/8992/19 (910/20867/17).

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

6.2.Спростування позиції місцевого господарського суду.

Оскаржувані Договори купівлі-продажу були укладені у травні-червні 2009 року, тобто до дати введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства (далі по тексту - "КУзПБ"). Тому позивач вважає, що приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню в цьому випадку, на чому слушно наголошує і місцевий господарський суд. Надалі він приходить до висновку про можливість визнання недійсними оспорюваних правочинів на підставі загальних засад цивільного законодавства і застосовує сучасну конструкцію фраудаторності до правовідносин учасників ( п.6.1 цієї постанови).

Суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Суд зазначає, що застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин віднесено:

- момент укладення договору;

- контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа);

- ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі N 369/11268/16-ц (провадження N 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

Колегія суддів зазначає, що станом на час порушення провадження у справі про банкрутство боржника діяли наступні чинні на той час норми Закону України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом:

Ч. 10 ст. 17 Закону України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» регламентувала право керуючого санацією подати заяву про визнання недійсною угоди із ознаками заінтересованості.

Так, угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо: угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки; угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов`язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв`язку з його виходом зі складу учасників боржника.

Все отримане за такою угодою повертається сторонам.

Розгляд заяв керуючого санацією про визнання угод недійсними і повернення всього отриманого за такою угодою здійснюється господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство.

Стаття ж 25 цього Закону « Повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії « надавала право ліквідатору з тих же самих підстав, що і керуючому санацією ( з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону) подати до господарського суду заяву про визнання недійсними угод боржника.

Ці норми і мали бути застосовані місцевим господарським судом щодо спірних угод. Доказуванню у такій конструкції фраудаторності підлягають тільки дві обставини: 1) заінтересованість осіб 2) завдання або можливість завдання цими угодами шкоди кредиторам.

Ознака заінтересованих осіб була вміщена у глосарій статті 1 цього ж Закону і позначена як - юридична особа, створена за участю боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки. Для цілей цього Закону заінтересованими особами стосовно керуючого санацією чи кредиторів визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Таким чином, в силу цієї редакції не потребували доказування обставини складу засновників у подальших правочинах або руху грошових коштів після проведеного розрахунку за оспорюваними правочинами.

Ліквідатор зобов`язаний був вчасно перевірити сумнівні правочини і виявити їх шкідливість для кредиторів.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).

За частиною 2 статті 74 ГПК України у разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 ГПК України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 ГПК України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 ГПК України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На порушення цих вимог закону щодо доказування ліквідатором не наведено аргументи, які б унеможливили його доступ до Реєстру речових прав або ЄДРПОУ, які вміщують інформацію про історію спірного майна і склад учасників (засновників) сторін правочину. На момент звернення з позовом по визнання недійсними правочинів та витребування майна провадження у справі про банкрутство тривало близько десяти років, що складає час, достатній для аналізу сумнівних правочинів. Так само відсутні були перешкоди і для доступу до інформації про рух коштів боржника або про кредиторів і розмір заборгованості перед ними , до первинних бухгалтерських документів (балансу, фінансових звітів ), які б здатні були визначити і конкретизувати шкоду, завдану кредиторам оспорюваними правочинами. Стосовно діяльності/ бездіяльності ліквідаторів буде зазначено окремо у п.7.2 цієї постанови.

6.3. lex specialis derogat generalis (лат. «спеціальний закон відміняє (витісняє) загальний закон».

Чинна на час правовідносин між учасниками редакція постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 N 15 « Про судову практику в справах про банкрутство « у п. 1. вміщувала положення про те, що провадження у справах про банкрутство регулюється Законом України від 14 травня 1992 р. N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р. N 784-XIV), Господарським процесуальним кодексом України , іншими законодавчими актами України.

Зазначено, що Закон містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Подальша судова практика і Верховного Суду України, і Верховного Суду базувалась і ґрунтується нині на тих положеннях, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, що і обумовлює пріоритет застосування у цих правовідносинах спеціального законодавства (Постанова КГС 12 січня 2022 року у cправі № 905/814/20).

При розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон. Необхідно застосовувати принцип lex specialis derogat generalis, у відповідності до якого спеціальний закон скасовує дію загального закону, спеціальний закон має перевагу над загальним. Про це йдеться і у рішенні ЄСПЛ (§69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії» від 25.03.1999, §15 рішення у справі «Баранкевич проти Росії» від 26.07.2007), і у вітчизняній судовій практиці (постанови Верховного Суду від 09.11.2018 у справі №263/15749/16-а, від 29.01.2019 у справі №807/257/14, від 03.03.2021 у справі №522/799/16-ц).

Отже, до правовідносин учасників підлягали застосуванню норми матеріального права, а саме ч.10 ст.17 та ст. 25 Закону України «Про поновлення платоспроможності або визнання його банкрутом» в редакції, що була чинна на час порушення провадження у справі про банкрутство ( і яка не змінювалась з часу вчинення правочинів) , які місцевим господарським судом безпідставно застосовані не були, що є підставою для скасування прийнятого рішення у справі (п.4 ч.1 ст. 277 ГПК України). Це призвело до постановлення неправильного рішення у справі, оскільки штучно розширило предмет доказування, а відтак і часові межі, необхідні для виявлення ознак фраудаторності.

7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу.

Презумпція сумнівності правочинів, вчинених у підозрілий період, сама по собі не означає безмежної дискреції суду щодо визнання будь-якого правочину, укладеного у такий період, недійсним, а тому вимагає досконалої юридичної техніки застосування і суворого дотримання вимог, встановлених у відповідній нормі закону, оскільки несе ризики непропорційного втручання в цивільний оборот та майнові права контрагентів боржника.

7.1.Щодо фраудаторності оспорюваних договорів.

Поняття «фраудаторний правочин» у законодавстві України не вживається, але , починаючи з 2019 року і надалі воно активно використовується Верховним Судом для позначення правочинів, які шкодять кредиторам. Критеріями фраудаторності правочинів зазначаються склад осіб правочину, форма розрахунку, шкода кредиторам, зловживання правом тощо, що досліджено у п.6.1, п.6.2 цієї постанови.

Заслуговують на увагу певні сучасні підходи у правозастосовній практиці Верховного Суду щодо визнання недійсними правочинів як фраудаторних.

Так,

- «Правочином, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції „фраудаторності" при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна» (постанова ВС від 24.02.2021 р. у справі № 757/33392/16).

- у постанові від 14.07.2020 р. у справі № 754/2450/18 ВС зазначив, що фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); у неплатоспроможності банків (ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження»).

- основою фраудаторного правочину є ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), яка визначає межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Як зазначив ВС у постанові від 10.02.2021 р. у справі №754/5841/17, «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) „використовувала / використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та / або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

- наслідки недотримання меж здійснення цивільних прав визначаються ч. 6 ст. 13 ЦК: у разі недодержання особою під час здійснення своїх прав вимог, які встановлені ч.ч. 2-5 цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. До таких наслідків можна віднести застосування ч. 3 ст. 16 ЦК, відповідно до якої суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч. 2-5 ст. 13 цього Кодексу. Іншим наслідком може бути визнання недійсним правочину на підставі ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК, оскільки правочин, укладений з наміром завдати шкоди іншій особі, є зловживанням правом та порушує межі здійснення цивільних прав всупереч нормі-забороні ст. 13 ЦК, а отже, не відповідає вимозі ч. 1 ст. 203 ЦК. Такий договір не можна вважати нікчемним, оскільки його недійсність законом прямо не встановлена (ч. 2 ст. 215 ЦК), але він може бути визнаний судом недійсним як оспорюваний за позовом однієї із сторін або іншої зацікавленої особи, які заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК). Можливість визнання недійсним такого договору аргументована в постанові Великої Палати ВС від 03.07.2019 р. у справі № 369/11268/16-ц: «…правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України)».

- Верховний Суд вважає, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Водночас та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (постанови ВС від 14.07.2020 р. у справі № 754/2450/18, від 24.07.2019 р. у справі № 405/1820/17).

- ВП ВС вважає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України (постанова ВП ВС від 03.07.2019 р. у справі № 369/11268/16-ц).

- отже, як вважає ВП ВС, фраудаторний правочин може кваліфікуватися як: а) такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК); б) фіктивний (ст. 234 ЦК), в) такий, що порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК).

На думку колегії суддів, позивач помилково кваліфікує фіктивними ( т.1 а.с.14) фраудаторні правочини, оскільки в ЦК закріплено підстави їхньої недійсності та правові наслідки, в той час, як оцінка фраудаторного правочину знаходиться в площині принципу добросовісності і заборони зловживання правом. Фіктивні правочини, на відміну від фраудаторних правочинів, виключають наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що в свою чергу унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин не породжує жодних юридичних наслідків. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виклюється юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулась, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма ст. 234 ЦК не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що: 1) сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; 2) усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; 3) письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; 4) мета вчинення фіктивного правочину не має значення .

Відповідно до правових позицій ВС, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено у постанові ВС від 03.09.2019 р. у справі № 904/4567/18, ВС у застосуванні приписів ст. 234 ЦК України у подібних правовідносинах виходив, зокрема, з того, що у разі, коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Судова практика виходить з того, що «фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним» (постанова ВС від 19.11.2019 р. у справі № 924/1014/18). Аналогічна правова позиція наведена у постановах ВС від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16.

Як зазначив ВС, інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

В постанові Верховного Суду від 02.06.2021 р. у справі № 904/7905/16 зазначено, що «КУзПБ є частиною цивільного / господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. Укладення договору боржника поза межами „підозрілого періоду", визначеного ст. 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування ст. 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником».

Отже твердження позивача про вчинення правочинів «про людське око» спростовується фактами передачі спірного майна за оспорюваними правочинами, тобто були вчинені певні юридично значущі дії. Також були перераховані грошові кошти за спірне майно, тобто правочини направді відбулися, що виключає кваліфікацію оспорюваних правочинів як фіктивних. За таких обставин є надмірною кваліфікація спірних правовідносин за ст. 234 ЦК, що вірно зазначено судом.

Заслуговують на увагу твердження позивача про фраудаторність оспорюваних правочинів, які вчинені з участю заінтересованої особою щодо боржника, за ознакою «склад засновників», а саме одні і ті ж самі особи входили до складу засновників і продавця майна ТОВ «Таміра», і першого покупця майна - ТОВ фірма «Ідалія», що визнається учасниками.

Разом з тим, у часі порушення провадження у справі про банкрутство були чинними статті 25 та 17 Закону України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у відповідних редакціях, а саме.

Стаття 25 Закону визначала повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії і надавала право ліквідатору з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подавати до суду заяви про визнання недійсними угод боржника.

Частина ж 10 статті 17 Закону регламентувала види оспорюваних угод, зокрема, угоди, укладеної боржником із заінтересованими особами , якщо в результаті такої угоди кредиторам завдані або можуть бути завдані збитки.

Таким чином, станом на час вчинення оспорюваних угод ( травень-червень 2009 року) і станом на час порушення провадження у справі про банкрутство угоди були оспорюваними в силу прямої вказівки у Законі »Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у тогочасній редакції. Місцевий господарський суд помилково вказав, що фраудаторний правочин не потребує визнання недійсним. Він не є нікчемним, ознаки його недійсності підлягають доказуванню у судовому процесі, оскільки Закон не визнає оспорюваний правочин недійсним, а допускає можливість визнання його таким у судовому порядку: а) за позовом учасника; б) за наявності підстав. Тому є обґрунтованими доводи апеляційних скарг позивача і відповідачів, які тут солідарні, про те, що оскаржуваним рішенням не спростовано презумпцію дійсності першого правочину, а відтак, законність/ незаконність вибуття майна від власника. Відтак не встановлення законності/ незаконності вибуття майна унеможливлює і застосування віндикації.

Колегія суддів акцентує увагу, що тогочасне законодавство не вимагало доказування фраудаторності правочинів у розширеному варіанті, як це наводить позивач у позові, і суд у рішенні (момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника), і як по цьому шляху рухається сучасна практика Верховного Суду, а достатньо було наявності лише двох критеріїв фраудаторності: а) пов`язаність осіб правочину, б) можливість завдання або завдання цим правочином шкоди кредиторам, які у цій справі доказані позивачем і обґрунтовано покладені в основу судового рішення, що оскаржується і позивачем, і відповідачами.

Встановлення тільки цих елементів, що за замислом законодавця увійшли до предмета доказування, є достатнім для того, щоб зробити висновок про невідповідність оспорюваних правочинів вимогам тогочасного законодавства внаслідок їх шкідливості або можливої шкідливості.

Матеріалами справи підтверджуються наступні обставини.

Так дійсно, позивач мав зареєстроване за ним право власності на спірні приміщення, що розташовані у м Харкові, що не заперечується учасниками і документально підтверджено (т. 8 а.с. 72-116 )). Право власності позивача було втрачено внаслідок укладення ряду правочинів.

В період травень-червень 2009 року між позивачем та відповідачем-1 укладено оспорювані договори купівлі-продажу. Місцевим господарським судом вірно встановлено і апеляційними скаргами не спростовано факт вчинення правочинів між заінтересованими особами за ознакою пов`язаності складом засновників цих юридичних осіб, а саме до складу обох товариств входили фізичні особи ОСОБА_1, що перебували в родинних стосунках, і це згідно ст.1 Закону України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в тогочасній редакції є ознакою заінтересованої особи щодо боржника з боку покупця майна.

Ця обставина не оспорюється учасниками справи, заперечення скаржників зводяться до зазначення, що ОСОБА_1 не мав вирішальної кількості голосів, що наразі не спростовує ні факту родинних стосунків між засновниками , ні на цій підставі висновку про заінтересованість набувача майна щодо боржника.

Водночас є обґрунтованими твердження скаржників про те, що питання перерахування коштів ІП «Аврора» не входить до предмету доказування у цій справі, є надмірним, оскільки ІП «Аврора» не була стороною оспорюваних договорів і правовідносини з нею не впливають на дійсність або недійсність оспорюваних договорів.

Наразі важливим є питання, чи отримував позивач гроші за продане спірне майно, а відтак і похідне від нього, чи була при цьому спірними угодами завдана або чи могла бути завдана шкода кредиторам спірними угодами.

З виписок банку ( т.7 а.с.19) вбачається рух коштів від покупця майна до продавця і далі, допоки гроші не були повернуті покупцю. Підставність подальшого перерахування отриманих від набувача майна коштів від боржника первинними бухгалтерськими документами не підтверджена, з чого можна зробити висновок про те, що внаслідок вчинення оспорюваних правочинів позивач позбувся свого майна, що підтверджено Інформаційними довідками з Реєстру прав на нерухоме майно, а також не набув і грошей за це майно, і фактично позбавився можливості розпорядитися ними , що вочевидь вказує на шкідливість такої ситуації для нього та для його кредиторів . Це порушує принцип справедливості відчудження свого майна на компенсаційній основі у цивільних правовідносинах.

Шкідливість правочинів для кредиторів боржника засвідчується балансом та фінансовою звітністю позивача за 2009 рік ( т. 16 а.с. 9-11), з яких вбачається наявність заборгованості в структурі пасиву боржника та від`ємне значення чистих активів. Місцевим господарським судом вірно встановлено і розмір заборгованості позивача на час укладення спірних договорів 95050 грн перед ДПІ Дзержинського району м.Харкова і 1135793 грн перед ДПІ Фрунзенського району м.Харкова, які в подальшому трансформувалися у кредиторські вимоги до боржника у справі про банкрутство. Вбачається також, що боржник активно працює, внаслідок чого на кінець 2009 року кредиторська заборгованість зменшилася (т.4 а.с.134, 136).

Через спірність наданого Аналізу від 5.08.21 р , поіменованого як «Звіт аудитора», та неповноту його через відсутність деяких первинних документів, колегія суддів не посилається на нього як на доказ і враховує як обгрунтовану його критику, наведену в апеляційних скаргах, як документу, що не може достовірно засвідчити факт неплатоспроможності боржника у часі вчинення спірних правочинів. Колегія зазначає про безпідставність вважати боржника(позивача) неплатоспроможним в період травень-червень 2009 року, оскільки перша справа про банкруство позивача була закрита ВГСУ саме по тій причині, що ознак неплатоспроможності боржника встановлено не було, що однак не виключає завдання шкоди оспорюваними правочинами окремим кредиторам, про що було зазначено вище.

Колегія зазначає, що вибуття майна за ознакою заінтересованості двох юридичних осіб, пов`язаних спільним складом засновників, є таким, що сталося за наявності волі позивача. Наразі не встановлено жодних дефектів волі позивача, внаслідок яких вона була б спотвореною. Навпаки, з 2006 року позивач мав намір відчужити своє майно відповідачеві-1, що засвідчується листами про наміри та узгодження точної дати укладення договору у періоді 2007-2009 роки ( т. 7 а.с.14-16). Та обставина, що спірне майно вибуло на підставі фраудаторного правочину не спростовує наявність волі позивача як юридичної особи саме у такий спосіб здійснити відчуження майна. Волю на відчуження майна як внутрішній стан не можна ототожнювати із способом відчуження майна як формою реалізації у зовнішньому прояві з позиції законності або незаконності цього прояву.

Таким чином, приходимо до висновку, що місцевий господарський суд помилково застосував сучасну конструкцію фраудаторності, і помилково не застосував чинні на той час спеціальні норми Закону України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зазначені вище, що призвело до необгрунтованого розширення кола обставин, що підлягали доказуванню у цій справі, а відтак, і до постановлення неправильного рішення в частині неправильного визначення темпоральних ознак фраудаторності, що надалі також вплинуло на його оцінку наявності поважних причин пропуску строків позовної давності, що потребує окремого дослідження у п.7.2 цієї постанови.

7.2. Щодо дотримання позивачем строку позовної давності та наявності/відсутності поважних причин його пропуску.

Законодавство про банкрутство спеціальних норм про позовну давність, у тому числі для звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними угод боржника не містить.

Арбітражний керуючий є обов`язковим учасником провадження у справі про банкрутство, на якого покладаються передбачені Законом про банкрутство завдання і на виконання яких йому надаються специфічні повноваження, зумовлені характером та спрямованістю справи про банкрутство. Арбітражний керуючий не може бути визнаний ані представником кредиторів, ані органом державної влади, ані органом юридичної особи-боржника, і його особливий публічно-правовий статус, зумовлений особливостями справ про неспроможність, поєднує в собі елементи правових статусів кожного з перелічених суб`єктів, але жодним з них не вичерпується. Зокрема, арбітражний керуючий (керуючий санацією, ліквідатор) виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, але він не перетворюється на орган юридичної особи в розумінні ст. 92 ЦК , тому ця норма не може бути застосована до відносин, пов`язаних із визнанням недійсними угод боржника в провадженні у справі про банкрутство.

А тому початком перебігу позовної давності для нього є день вчинення правочину (укладання договору), який збігається із днем, коли юридична особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права. Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору. Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, щоб зводити нанівець саму сутність цього права; 2) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою, а саме: - строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким; - застосування позовної давності має бути передбачуваним; - механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права. Наведені ознаки та критерії застосування, притаманні практиці ЄСПЛ, імплементовані СПБ КГС ВС у постанові від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012.

Згідно з приписами частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску ( постанова КГС ВС від 30.04.2020 у справі № 19/49-10).

Зміст статті 261 ЦК України, якою регулюється початок перебігу позовної давності, вказує на те, що правильність обчислення цього строку пов`язується як із суб`єктивним критерієм, тобто коли про порушене право довідався або міг довідатися потерпілий, так і з об`єктивним - можливістю потерпілого знати про ці обставини. Презумпція обізнаності особи про порушення її прав може бути спростована іншою стороною у справі, що кореспондується зі змістом статті 74 ГПК України щодо обов`язку сторони господарського процесу довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тривалий час у судовій практиці господарські суди пов`язували початок перебігу позовної давності з днем, коли саме арбітражний керуючий (розпорядник майна, санатор, ліквідатор) довідався про порушення прав боржника (постанови КГС ВС від 26.04.2018 у справі № 38/5005/5752/2012, від 22.08.2018 у справі № 04/01/5026/1089/2011, від 13.02.2019 у справі № 5009/2987/12, від 18.06.2018 у справі № 21/89б/2011). Утім, висновки СПБ КГС ВС у справі № 10/5026/995/2012 змінили цей підхід, встановивши, що ні Закон про банкрутство, ні КУзПБ не містять винятків із загального правила щодо початку перебігу позовної давності.

Отже, для юридичної особи як сторони правочину днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином (постанова КГС ВС від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012).

Початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно. (постанова КГС ВС від 30.04.2020 у справі № 908/61/13-г).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України). Такі правові позиції послідовно викладалися ВС, зокрема, в постановах від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 13.11.2018 у справі № 924/127/17, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 10.04.2019 у справі № 6/8- 09, від 13.08.2019 у справі № 910/11614/18, від 22.08.2019 у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 у справі № 920/903/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17. Отже, суд має право надати особі судовий захист порушеного права за сукупності таких умов: - особа (позивач) навела поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надала суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України); - суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановив їх існування та дійшов висновку про їх об`єктивний характер і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. За відсутності будь-якої з наведених умов суд не має права визнавати існування поважних причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, надавати у зв`язку з цим особі (позивачу) судовий захист порушеного права та задовольняти відповідні вимоги. Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі у справі про банкрутство, стороною якого є боржник, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд з огляду на положення статті 13 ЦК України має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом усього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо. Водночас, попри наведений висновок та сталу практику ВС у питанні повноважень касаційного суду щодо оцінки поважності причин пропуску позовної давності, слід звернути увагу, що закон (норми ЦК України, спеціальні норми Закону про банкрутство тощо) не встановлює переліку поважних причин пропуску позовної давності. ВС як "суд права, а не факту" лише за виняткової необхідності може надати висновок у питанні поважності причин пропуску позовної давності при вирішенні спорів у справах про банкрутство, здійснивши правову кваліфікацію обставин порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого як самостійних причин пропуску позовної давності при вирішенні спорів у справах про банкрутство, не вдаючись до оцінки цих обставин у цій справі. У справах про банкрутство ці обставини мають місце на підставі рішення суду в силу Закону про банкрутство та настають з ухваленням рішення про порушення провадження у справі про банкрутство. Обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі по собі (за відсутності інших обставин) не можуть розглядатись судами як виняток, та свідчити про об`єктивність перешкоди для заявника звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і бути поважною причиною (причинами) пропуску цього строку. Такий висновок сформульовано СПБ ВС КГС у постанові від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012.

Окрім наведених, існують і інші поважні причини пропуску позовної давності, до яких слід віднести поведінку особи (дії, бездіяльність, зловживання правом), якою спричинено певні негативні наслідки, спрямовані на порушення прав сторін у справі про банкрутство.

У справі, що розглядається, постановами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 року і Центрального апеляційного господарського суду від 5.08.2020 року ( т. 5 а.с. 48 ) встановлені порушення у діяльності ліквідаторів Дубницької Н.Ю. та Івіної В.В. , у часі діяльності яких сплинув встановлений законом строк позовної давності для оспорювання правочинів і витребування майна, на що суд послався як на поважну причину пропуску строку позовної давності. Разом з тим, колегія суддів стверджує про обгрунтованість апеляційних скарг відповідачів в тій частині, що жодними судовими рішеннями із усіх наявних і наведених позивачем і судом не встановлено бездіяльність стосовно невиявлення фраудаторності оспорюваних правочинів, не проведення перевірок щодо ознак фраудаторності тощо. Не встановлено обставин пов`язаності Дубницької Н.Ю. або Івіної В.В. з засновниками. Та обставина, що Дубницька Н.Ю. призначена засновником, не свідчить про її заінтересованість у справі. Відсутні докази того, що Дубницька Н.Ю. діяла в інтересах засновників.

Порушення, які встановлені судами у ході оскарження дій Дубницької Н.Ю. і Івіної В.В. жодним чином не вплинули на можливість їх проаналізувати фраудаторні правочини.

Принаймні, у березні 2016 року ліквідатором у справі був призначений Куліченко М. , дії якого не оскаржувалися. Отже, він мав і зобов`язаний був проаналізувати діяльність боржника і виявити шкідливі правочини, чого ліквідатором зроблено не було. Інформація про речові права на нерухоме майно є у відкритому доступі, так само як і Інформація ЄДРПОУ, з якої вбачається, що дійсно оспорювані правочини вчинені між заінтересованою особою щодо боржника за ознаками тотожності складу засновників продавця і покупця. Стосовно наявності/відсутності оплати за правочинами підтверджено її відсутність, оскільки згідно банківських виписок підставою перерахування грошових коштів вказані правочини ( т.7 а.с.17) від 1.06.09 р., за якими сторони висловили свої наміри щодо купівлі-продажу майна на майбутнє і укладення відповідного договору. Колегія враховує також факт перерахування грошей від ТОВ«Таміра», яке не підтверджено первинними документами. Однак відсутність цих договорів у ліквідатора не свідчить про якісь утруднення виявити для ліквідатора ознаки фраудаторності у конструкції законодавця, чинній на час спірних правовідносин, оскільки відсутні були перешкоди подати відповідний позов ( для цього потрібно було встановити тільки факт заінтересованості осіб і можливість завдання цим шкоди кредиторам, враховуючи наявність кредиторської заборгованості) і надалі відповідач-1 міг визнати цю обставину у ході судового розгляду за позовом діквідатора Куліченка, як зроблено у цій справі. Колегія зазначає, що обставини заінтересованості у цій справі були документально встановлені тільки 07.09.2021р. (т.4 а.с.101, 110, 116, 121), що підтверджується датою засвідчення копій відповідних виписок (витягів) ЄДРПОУ. Це спростовує доводи суду про утруднення виявлення ознак фраудаторності і про наявність приховування цих обставин.

Ліквідатор міг і був зобов`язаний вчасно проаналізувати темпоральні межі виникнення кредиторської заборгованості, усунути недоліки в діяльності попередніх арбітражних керуючих , які допускали порушення , ознайомитися з чинним на той час законодавством щодо оспорювання правочинів, перевірити укладені правочини на предмет їх дійсності з урахуванням даних Рестру прав на нерухоме майно та довідок ЄРДПОУ про склад учасників і подати відповідний позов. Жодних об`єктивних причин, які б унеможливили подання цього позову, не наведено і в цій частині доводи апеляційних скарг є обгрунтованими. Самі аналізи правочінів на предмет фраудаторності у справі відсутні.

Позивачем не обґрунтовані невиправдані зволікання добросовісних ліквідаторів з запитами , не надані докази проведення аналізу оспорюваних правочинів , довідок ЄДРПОУ, Реєстру речових прав на нерухоме майно тощо. Таким чином, з часу призначення першого добросовісного ліквідатора до подання позову минуло сім років, що вдвоє перевищує встановлений законом строк позовної давності для такої категорії справ і є явно задавненим. Місцевий господарський суд обмежився тільки зазначенням про бездіяльність ліквідаторів Дубницької Н. та Івіної В. , вказав про труднощі виявлення обставин пов`язаності осіб у правочинах щодо подальшого відчуження спірного майна, у той час як йому належало встановити, що саме конкретно заважало добросовісним ліквідаторам належним чином і вчасно проаналізувати правочини на предмет їх фраудаторності та вжити відповідні заходи реагування. Крім того, постанови судів (від 26.06.2014 та від 05.08.2020) не містять жодних висновків щодо протидії Дубницької Н.Ю. або Івіної В.В. у виявленні ознак фраудаторності правочинів, не йдеться також про їх бездіяльність або протидію з цього питання.

Колегія суддів не погоджується також із висновком місцевого господарського суду про завдання шкоди Банку, оскільки Банк є заставним кредитором і забезпечене заставою майно не було предметом оспорюваних правочинів, що в цілому не спростовує факту завдання шкоди іншим кредиторам.

Згідно ст.13 Конституції України власність зобов'язує.

Ліквідатор Куліченко М. зобов'язаний був діяти оперативно і вчасно з метою виявити фраудаторні правочини.

7.3. Стосовно добросовісності/ недобросовісності відповідачів ТОВ «Діадема Батерфляй» та ТОВ «Ятрань плюс».

Відповідно до частин першої та другої ст 321 ЦК України раво власності є непорушним. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Разом з тим, ст 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів ст. 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК майно не може бути витребуване в нього.

Ст. 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за первісного власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача - якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від

1. змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, досліджується його волевиявлення щодо вибуття майна;

2. а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Для визначення добросовісності набувача нерухомого майна. крім приписів ст. 388 ЦК України слід зважати, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Відомості з ДРРПНМ презюмуються правильними, доки не доведено протилежне. Тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Визначаючи добросовісність останніх набувачів спірного майна , колегія суддів звертається до змісту статті» Контроль за діяльністю дирекції(директора) товариства з обмеженою відповідальністю « Закону України «Про господарські товариства» у редакції, чинній на час спірних правовідносин.

Так, контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється загальними зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.

Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі вимагати від посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень.

Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства.

Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників товариства не мають права затверджувати баланс товариства.

Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових загальних зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або виявлено зловживання посадовими особами товариства.

У цій справі склалася ситуація, коли за наявності достовірно відображеної інформації відповідач ТОВ «Діадема Батерфляй» - останній набувач майна, до якого подано вимогу про витребування, заснований частково тими ж самими особами, що і боржник (позивач), що дозволяє зробити висновок про його недобросовісність , оскільки особи-засновники спільно мають вплив на господарську діяльність товариств. Крім того, засновники або безпосередньо шляхом участі у ревізійній комісії , або шляхом заслуховування звітів ревізійної комісії на загальних зборах мали бути обізнані про результати перевірок діяльності товариства, про стан його справ при обговоренні та затвердженні балансу на загальних зборах, про висновки ревізійної комісії при затвердженні балансу товариства. Оскільки у складі позивача , і у складі відповідача ТОВ«Діадема Батерфляй» є одні і ті ж самі особи, вони знали, про фінансові результати обох товариств, а відтак і про обставини угод, вчинених між заінтересованими особами. Крім того, засновник ТОВ«Діадема Батрефляй» ОСОБА_1 підписав договір і як в.о. ТОВ фірми «Ідалія», у той час, як він був і засновником обох юридичних осіб.

Місцевим господарським судом встановлено, що засновником ТОВ «Ятрань плюс» є ОСОБА_2 , яка перебуває у родинних стосунках із засновницею ТОВ «Таміра» , а саме є її свекрухою. Проте статтею 1 Закону України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не охоплюється родинний стан «невістка-свекруха» як критерій заінтересованості, а тому немає підстав вважати цього відповідача недобросовісним, що виключає витребування у нього майна. Ніяких доказів того, що ОСОБА_2 була обізнана про обставини вчинення оспорюваних угод із заінтересованістю в матеріали справи не надано, отже, в цій частині позовних вимог щодо ТОВ «Ятрань плюс» слід відмовити по суті, а не через пропуск строку позовної давності (щодо витребування майна).

7.4. Втручання держави у право на мирне володіння майном.

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Колегія суддів не вбачає підстав для втручання у право власності набувачів не тільки через задавненість правовідносин, а і через відсутність суспільного (публічного) інтересу, яким не є інтерес кредиторів у справі. Крім того, колегія зазначає, що з моменту укладення оспорюваних договорів до моменту звернення до суду пройшло дванадцять років, приміщення змінило функціональне призначення, що визнається сторонами, що свідчить про безповоротність змін, які відбулися, щодо спірного майна та обов"язково повинно враховуватися при вирішенні спору і становить основу правової визначеності.

7.5. Щодо вимог за договором оренди №1154 від 01.04.2019, укладеним між ТОВ"Діадема Батерфляй", ТОВ"Ятрань Плюс" та Спільним Українсько-Американським підприємством "Європоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

Як вбачається з матеріалів справи, вимоги щодо цього договору не були включені позивачем ні до предмета позову первинного, ні до його підстав.

Суд розглянув ці вимоги на підставі заяви позивача від 06.10.2021 (т.7, а.с.122), у якій було заявлено про зміну лише предмета позову. Наразі аналіз цієї заяви вочевідь свідчить про те, що у цій заяві викладені нові обставини, що призвело до заявлення нового позову до інших осіб - Спільного Українсько-Американського підприємства "Європоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Сталася одночасна зміна предмету і підстав позову, що порушує положення ст.46 ГПК України, що є підставою для відмови у позові. Позивач при цьому не позбавлений можливості звернутися з новим позовом у загальному порядку (постанови ВС від 27.06.2018 у справі №910/18802/17, від 28.03.2019 у справі №910/23066/17, від 10.09.2019 у справі №910/13267/18, від 15.02.2022 у справі №175/3267/17).

7.6 Щодо скасування державної реєстрації права власності.

У постанові від 09.11.2011 у справі №466/8649/16-ц ВП ВС зазначила, що ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності, тому судове рішення про задоволення віндикаційного позову є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем.

Отже, вимога про скасування державної реєстрації прав власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна.

За таких обставин у справі, що розглядається, вимога про скасування державної реєстрації права власності за ТОВ«Діадема Батерфляй» та ТОВ«Ятрань Плюс» на спірне майно є надмірною.

Доводи щодо необ"єктивності та упередженості суду свого підтвердження у судових засіданнях не знайшли, суд належно здійснив правосуддя у справі, що розглянута, але припустився порушення норм матеріального і процесуального права (в частині штучного розширення предмета доказування і темпоральних ознак позовної давності, як наслідок), що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів враховує, що частина доводів апеляційних скарг відповідачів ними не була підтримана (щодо неповідомлення фізичних осіб), тому колегія суддів не надає відповідь на ці аргументи.

Інші доводи скаржників враховані апеляційним судом, що відображено у п.6, 7 цієї постанови і відповідних підпунктах.

Стосовно апеляційної скарги ТОВ`Таміра» щодо необхідності визнати недійсним фраудаторний правочин, суд погодився з цим аргументом, але відмовляє в позові через пропуск строку позовної давності.

8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права та інтереси особи, за захистом яких вона звернулась до суду.

Позовні вимоги задавнені через пропуск строку позовної давності.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Стаття 277 ГПК України встановлює підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй", Спільного Українсько-Американського підприємства "Європоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" та скасування оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог, та прийняття нового рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.269, 275-284 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй", Спільного Українсько-Американського підприємства "Європоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022 у справі № 29/5005/6325/2011 (904/7806/21) задовольнити.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022 у справі № 29/5005/6325/2011 (904/7806/21) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022 у справі № 29/5005/6325/2011 (904/7806/21) скасувати в частині задоволених позовних вимог.

В цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03.08.2022

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков