ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/9694/21

провадження № 2/753/1087/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2022 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Серюковій Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором підряду та відшкодування моральної шкоди, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у грудні 2021 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором підряду та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 01.03.2021 року між нею (замовником) та ОСОБА_2 (виконавець) укладено Договір підряду на проведення ремонтно-будівельних робіт в квартирі АДРЕСА_1 .

Згідно умов Договору підряду замовник доручає, а виконавець надає кошторис робіт і матеріалів та забезпечує проведення ремонтно-будвельних робіт з дотриманням діючих технічних умов для ремонту житлових приміщень, відповідно до кошторису (Додаток 1), який є невід`ємною частиною цього Договору.

П.3.1 Договору визначена вартість ремонтно-будівельних робіт в сумі 277 640 грн. (з подальшим уточненням по сантехнічним роботам).

Відповідно до наданих кошторисів позивачка сплатила грошові кошти за виконання роботи, а саме 8 400 доларів США, що еквівалентно 233 460 грн., й підтверджується розписками, проте відповідач порушив умови договору в частині монтажу підвісної стелі.

Відповідно до п.6.2 Договору підряду виконавець надає гарантію якості на всі види роботи протягом 24 місяців з дня приймання роботи замовником, за умови повного грошового розрахунку за виконання робіт по кожному із етапів.

Підтвердженням того, що саме відповідач здійснював ремонті роботи є її заяви на ім`я директора ТОВ «Управляюча компанія «Юкрейніан сіті сервіс» про повідомлення списку осіб, які мають доступ до квартири АДРЕСА_1 .

Після виконання робіт вона побачина недолік - підвісна стеля провисла і на ній були тріщини, що стало наслідком її звернення до відповідача з проханням усунути недоліки, проте її звернення були безуспішними.

Зважаючи на відсутність реагування відповідача на її звернення, вона звернулась до СПД ФО Доброболох для надання експертного висновку завданих збитків.

Відповідно до Звіту технічного обстеження будівельних конструкцій і інженерних мереж та проведення експертно-технічного дослідження, підвісна стеля приміщення квартири АДРЕСА_1 є аварійною і не придатною для подальшого безпечного використання за призначенням. Головною причиною, яка призвела до переходу конструкції підвісної стелі, що була змонтована в квартирі АДРЕСА_1 , аварійного стану є низка грубих порушень технології, які сталися при улаштуванні конструкції підвісної стелі (виконання непризначених для роботи матеріалів та порушення технологічних карт на улаштування підвісних стель за технологією КНАУФ).

Якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором.

За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (ч.ч.1, 2 ст. 852 ЦК України).

22.07.2021 року вона направила відповідачу письму претензію, в якій зазначила про виявлені недоліки роботи, а саме те, що роботи виконані неякісно та з порушенням технічних умов, надавши час для їх усуненні, або повернення сплачених грошових коштів в сумі 8 400 доларів США, що еквівалентно 233 460 грн., проте відповічем неділіки не усунені.

Відповідно до експертного висновку про нанесення матеріальної шкоди, оцінювачем розрахована вартість заподіяної матеріальної шкоди власнику квартири у зв`язку із обваленням змонтованої конструкції підвісної стелі з гіспсокартону в приміщенні квартири АДРЕСА_1 , яка становить 92 088 грн. 57 коп., та яку просить стягнути з відповідача у якості відшкодування майнової шкоди.

Також, на підставі ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», п.4.10 Договору, яким передбачено, що за порушення строків виконання зобов`язання по договору винна сторона сплачує іншій стороні неустойку в розмірі 0,5% суми заборгованості за кожен день прострочення, просить стягнути пеню.

Зважаючи на те, що претензія відповідачу направлена 22.07.2021 року, вважає за необхідне робчислювати штрафні санкції з 01.09.2021 року.

Відтак період нарахованої пені розраховано з 01.09.2021 року по 15.12.2021 року за 106 днів та складає 48 806 грн. 94 коп. (92 088, 57 х 0,5 х 106/100 = 48 806, 94).

Окрім цього, на підставі ст.625 ЦК України нею нарахована інфляційна складова боргу за період з 01.09.2021 року по 15.12.2021 року, що становить 2 696 грн.06 коп., а також три відсотки річних - 802 грн. 31 коп. (92 088, х 3 х 106/365/100 = 802 грн. 31 коп.), а всього - 144 393 грн. 88 коп. (92 088 грн. 57 коп. + 48 806 грн. 94 коп. + 2 696 грн.06 коп. +802 грн. 31 коп.), які просить стягнути з відповідача на її користь.

З - поміж іншого, зважаючи на недоліки роботи, просить відшкодувати їй завдану моральну шкоду, яка виразилась у нервовому напруженні, душевних стражданнях, які стали джерелом негативних емоцій і переживань, призвели до погіршення здоров`я, безсоння, у вимушених змінах життєвого графіку, й оцінює у 5 000 грн.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 , діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 12.12.2021 року (а.с. 25), позовні вимоги підтримав з тих же підстав та просив їх задововольнити: стягнути з відповідача на користь позивачки 92 088 грн. 57 коп. - завданих збитків, 48 806 грн. 94 коп. - неустойку (пеню), 2 696 грн.06 коп. - інфляційну скадову боргу, 802 грн. 31 коп. - три відсотки річних, а також 5 000 грн. - моральної шкоди.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 , діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 04.07.2022 року, позовні вимоги не визнав, зважаючи на їх необґрунтованість та недоведеність. Вказав, що позивач, зважаючи на зміст позовної заяви, не визначився із підставою вимоги, також наявні ознаки невірно обраного способу захисту порушеного права, ним не надано доказів про перебування сторін у договірних відносинах, оскільки відсутні істотні умови договору, які викладені у додатках до основного договору, які не погоджені сторонами, кошти від позивачки відповідач не отримував, посилання позивача на розписки, які датовані до укладення договору - 2020 роком, не визнає, вважаючи їх необґрунтованими та недоведеними.

Відзив на позов відповідачем не наданий.

Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають відмові у задоволенні із наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.ч. 5,6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, с обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Судом встановлено, що 01.03.2021 року між ОСОБА_1 (замовником) та ОСОБА_2 (виконавець) укладено Договір підряду на проведення ремонтно-будівельних робіт в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.7-8).

Цей договір складається із основного договору - Договір підряду та його складових - Додатки №№ 1, 2, 3, які є його невід`ємною частиною (п. 1, 2.3, 6.6.).

Згідно п.1 Договору підряду замовник доручає, а виконавець надає кошторис робіт і матеріалів та забезпечує проведення ремонтно-будвельних робіт з дотриманням діючих технічних умов для ремонту житлових приміщень, відповідно до кошторису (Додаток 1), який є невід`ємною частиною цього Договору.

Погодивши вказаний Договір, строни не погодили його Додатки, які є невід`ємними частинами цього Договору (п.1, 2.3, 6.6. Договору підряду), що визнається сторонами.

Як вбачається Договору підріду його Розділом 6 визначені інші умови Договору, п.п.6.6 - до довогову додається: попередній кошторис (Додаток 1), попередній кошторис матеріалів (Додаток 2), календарний плат робіт (Долаток 3), які позивачем не надані, а відповідач вказав, що такі Додатки до основного договору підряду відповідач не погоджував, кошти від позивачки за вказаним договором не отримував.

За відсутності обумовлених у Договорі підряду Додатків №№ 1, 2, 3 до Договору, які є невід`ємними частинами цього Договору (п.1, 2.3, 6.6 Договору підряду), такий договір не містить його істотних умов, й за відсутності яких позов уцілому необгрутнований позивачем.

Зміст договору, відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З наданого позивачем Договору підряду за відсутності погоджених Додатків №№ 1, 2, 3 до основного договору, суд позбавлений можливості встановити істотні умови договору, а саме: строки виконання робіт (початок, закінчення), зміст робіт (види) тощо, ціну робіт (послуг) (п.2 Договору), а також встановити, чи обумовлений умовами такого договору ремонт стелі, щодо недоліків роботи якого позивач й звернувся з цим позовом.

Так, строк виконання робіт визначений у Додатку № 3, який є його невід`ємною частиною, й такий Додаток позивачем не наданий.

Окрім того, відповідно до п.6.2 Договору підряду виконавець надає гарантію якості на всі види роботи протягом 24 місяців з дня приймання робіт замовником, за умови повного грошового розрахунку за виконання робіт по кожному із етапів.

Проте такий строк не погоджений сторонами - відсутній Додаток № 3 до договору, який є його невід"ємною частиною, та яким визначений календарний плат робіт, акт приймання робіт замовником, та підтвердження повного грошового розрахунку за виконання робіт по кожному із етапів (календарний план робіт).

Доводи позивача про сплату нею на виконання довору підряду 8 400 доларів США, що еквівалентно 233 460 грн., й підтверджує розписками (а.с. 18), не заслуговують на увагу, оскільки такі розписки датовані до укладення договору підряду: 01.03.2020 року, 02.03.2020 року, 03.03.2020 року, 05.03.2020 року, а решта хоча й датовані після укладення договору: 29.03.2021 року, 01.04.2021 року та 14.04.2021 року, проте не містять інформації про те, у кого відповідач отримав кошти, а тому є неналежним та недостатнім доказом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

На стадії виконання договору позивач просить відшкодувати завдані збитки.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Ст. 907 ЦК України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Окрім того, відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася.

За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (ч.4 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК України).

При цьому, суд з урахуванням положення п.4 ч.5 ст. 12 ЦПК України, зважаючи на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, з`ясовував питання щодо правильності обраного позивачем способу захисту порушеного права, проте позивач погодив правильність обраного ним способу захисту порушеного права, не вбачаючи підстав для зміни/збільшення/уточнення позовних вимог.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.4 ч.5 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно для того, щоби вирішити питання про стягнення коштів (відшкодування збитків) за договірними відносинами, як того просить позивач, щодо такого договору необхідно вирішити питання про його розірвання (в частині), як регламентовано ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів», й оскільки така вимога позивачем не ставиться, вимога про стягнення коштів підлягає відмові у задоволенні, як вимога, яка не забезпечена правильно обраним способом захисту порушеного права, а зважаючи на принцип диспозитивності, суд не вправі виходити за межі позовних вимог.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Право визначення способу захисту порушеного покладено на позивача, суд не вправі втручатися у визначення позивачем способу захисту порушеного.

Зважаючи на відсутність підстав для відшкодування збитків, відсутні підстави й для стягнення неустойки (пені), інфляційної складової боргу та три відсотки річних, як похідних вимог від основної вимоги.

При цьому суд зазначає, що вимога про стягнення пені, яка ґрунтується позивачем на положенні п.4.10 Договору, яким передбачено, що за порушення строків виконання зобов`язання по договору винна сторона сплачує іншій стороні неустойку в розмірі 0,5% суми заборгованості за кожен день прострочення, тобто за наслідком порушення саме строків виконання зобов`язання, при цьому позивачем не доведено порушення умов договору вцілому за відсутності істотних умов договору, й у тому числі строків виконання зобов`язання.

Окрім того, вирішуючи вимогу про вішкодування моральної шкоди в межах Закону України «Про захист прав споживачів», суд зазначає таке.

Розмір завданої моральної шкоди, яка, на думку позивача, виразилась у пропиправніх діях відповідача по відношенню до такого позивача, позивач оцінюється у сумі 5 000 грн.

Згідно діючого законодавства особа несе відповідальність за заподіяну моральну шкоду у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або у випадках, передбачених відповідними статтями Цивільного кодексу України, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди, у тому числі Законом України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.

Оскільки під час розгляду справи не встановлено наявність обставин, з якими Закон України "Про захист прав споживачів" надає право на відшкодування моральної шкоди, а саме завдання небезпеки для життя і здоров`я позивача, у задоволенні позову у цій частимні вимог має бути відмовлено.

Так, принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання абао оспорення (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Контитуції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обгрутованим.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Контитуції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов`язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно, з урахуванням визначених підстав, правові підстави для задоволення цього позову уцілому відсутні.

Подавши свої докази, позивач реалізував своє право на доказування і одночасно виконав обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Інші доводи сторін, які наведені у позові,відзиві на позов, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про захист прав споживачів».

За таких підстав, приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.6 ст.141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір) компенсовати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 6, 627, 629, 901, 907 ЦК України, ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст.ст. п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

У задовленні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором підряду та відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Судові витрати (судовий збір) компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.

СУДДЯ: