Єдиний державний реєстр судових рішень
ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/9694/21
провадження № 2/753/1087/22
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" липня 2022 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Сердюковій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в міста Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором, суд -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягненя боргу за договором про відступлення прав вимоги.
Позов мотивований тим, що між ним та ОСОБА_2 06.07.2015 року укладено договір про відступлення права вимоги за договорами банківського вкладу, відповідно до умов якого ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання повернути йому суму у розмірі 14 466 грн. 25 коп. у разі повної відмови йому у зарахуванні однорідних зустрічних вимог по кредиту ОСОБА_1 по договорах вкладу та кредитним договором укладеним з ПАТ «ВАБ Банк» протягом 30 днів з моменту отримання вимоги та копії відповідного судового рішення, що підтверджується складеною ОСОБА_2 власноручно написаною розпискою від 06.07.2015 року.
21.07.2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ йому було повернуто касаційну скаргу на рішення Першотравневого районного суду Чернівецької області від 11.01.2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 31.03.2016 року, якими відмовлено йому у зарахуванні однорідних зустрічних вимог за Договором про відступлення права вимоги за Договром банківського вкладу «НВУ Північний» від 08.08.2014 року (в доларіх США) та Договором про відсутплення права вимоги за Догвором банківського вкладу «НВУ «Щомісячний» від 24.09.2015 року (в доларах США).
Відповідач був залучений до участі у вказаній справі й отримав рішення судів.
Рішенням Першотравневого районного суду Чернівецької області від 11.01.2016 року позивачу в задоволенні зустрічного позову до ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» про припинення зобов`язання зарахування зустрічних однорідних грошових вимог відмовлено, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 31.03.2016 року.
Згідно з умовами договору та розписки 04.04.2019 року позивач засобами поштового зв`язку надіслав на адресу відповідача вимогу про поверення суми коштів за розпискою, рішення Першотравневого районного суду Чернівецької області від 11.01.2016 року, ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 31.03.2016 року, копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.07.2017 року, проте його вимога про поверення коштів за розпискою була проігнорована.
Ввважає, що відповідач ухиляється від поверення суми боргу, чим порушив взяті на себе зобов`язання, датою отримання відповідачем надісланої ним вимоги є 09.04.2019 року, у зв`язку з чим ним нараховано 3% річних за період із 09.04.2019 року по 12.05.2021 року (дата подачі позову до суду), що становить 909 грн. 59 коп., сума інфляційної складової боргу - 1 702 грн. 40 коп. за вказаний період, всього - 17 078 грн. 24 коп., яка складається із таких складових: 14 466 грн. 25 коп. - основна сума боргу за договором та розпискою та 909 грн. 59 коп. - 3% річних, 1 702 грн. 40 коп. - інфляційна складова боргу (за період із 09.04.2019 року по 12.05.2021 року).
Позивач в судове засідання не з`явивився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судової влади України (суду). Звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності із підтриманням позовних вимог.
Відповідач в судове засідання повторно не з`явивився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судової влади України (суду).
Відзив на позов відповідачем не поданий.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
За таких підстав судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та за погодженням позивача.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до неї до відповідача, із роз`ясненим правом надання відзиву на позов, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності сторін.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Розгляд справи проведений у порядку спрощеного позовного провадження.
Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Судом встановлено, що сторони перебувають у договірних/зобов`язальних правовідносинах.
Так, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 06.07.2015 року укладено договір про відступлення права вимоги за договорами банківського вкладу, відповідно до умов якого ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання повернути ОСОБА_1 суму у розмірі 14 466 грн. 25 коп. у разі повної відмови ОСОБА_1 у зарахуванні однорідних зустрічних вимог по кредиту ОСОБА_1 по договорах вкладу та кредитним договором, укладеним з ПАТ «ВАБ Банк», протягом 30 днів з моменту отримання вимоги та копії відповідного судового рішення відповідачем, що підтверджується складеною ОСОБА_2 власноручно написаною розпискою від 06.07.2015 року (а.с.7).
21.07.2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу було повернуто позивачу (а.с. 17) на рішення Першотравневого районного суду Чернівецької області від 11.01.2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 31.03.2016 року, якими відмовлено позивачу у зарахуванні однорідних зустрічних вимог за Договором про відступлення права вимоги за Договром банківського вкладу «НВУ Північний» від 08.08.2014 року (в доларіх США) та Договором про відсутплення права вимоги за Догвором банківського вкладу «НВУ «Щомісячний» від 24.09.2015 року (в доларах США).
Рішенням Першотравневого районного суду Чернівецької області від 11.01.2016 року ОСОБА_1 в задоволенні зустрічного позову до ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних грошових вимог відмовлено (а.с.12-14), яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 31.03.2016 року (а.с. 15-16).
Згідно з умовами договору та розписки 04.04.2019 року позивач засобами поштового зв`язку надіслав на адресу відповідача вимогу про поверення суми коштів за розпискою, рішення Першотравневого районного суду Чернівецької області від 11.01.2016 року, ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 31.03.2016 року, копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.07.2017 року (а.с. 18, 19), яке повернуто за терміном зберігання як не вручене.
Вимога позивача про поверення коштів за розпискою була проігнорована відповідачем.
Позивач вважає, що відповідач ухиляється від поверення суми боргу за договором та розпискою в сумі 14 466 грн. 25 коп., чим порушив взяті на себе зобов`язання, датою отримання відповідачем надісланої ним вимоги вважає 09.04.2019 року, у зв`язку з чим ним нараховано 3% річних за період із 09.04.2019 року по 12.05.2021 року (дата подачі позову до суду), що становить 909 грн. 59 коп., сума інфляційної складової боргу - 1 702 грн. 40 коп. - також за період із 09.04.2019 року по 12.05.2021 року, всього - 17 078 грн. 24 коп., яка складається із таких складових: 14 466 грн. 25 коп. - основна сума боргу за договором та розпискою, 909 грн. 59 коп. - 3% річних, 1 702 грн. 40 коп. - інфляційна складова боргу.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, така позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (6-63цс13). За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, відповідно до ст. 638 ЦК України, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. На підтвердження чого посвідчують своїми підписами, що відповідає даним правовідносинам.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За договором позики, відповідно до статті 1046 ЦК України одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Так, ст. 1046 ЦК України чітко передбачені істотні умови договору позики: він є публічним, іменним, двостороннім, реальним, платним. Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менша як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, у випадку, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми, що не суперечить даним правовідносинам.
Згідно зобов`язальних правовідносин відповідач зобов`язання не виконав уцілому, у визначений термін борг не повернув.
З урахуванням вказаних фактів як кожен окремо, так і в сукупності, суд вважає доведеним факт отримання відповідачем в борг від позивача коштів у сумі 14 466 грн. 25 коп. та зобов`язання відповідача повернути грошові кошти в строк та на умовах, визначених його умовами - протягом 30 днів з моменту отримання вимоги та копії відповідного судового рішення.
На підтвердження укладення договору та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст. 1046 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Позивач просить стягнути з відповідача на його користь 14 466 грн. 25 коп. - основного боргу за договором та розпискою, й така вимога є обгрутнованою та доведеною.
Так, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Закінчення строку договору, відповідно до ч.4 ст. 631 ЦК України, не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За таких підстав, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 14 466 грн. 25 коп. - основного боргу за договором та розпискою.
Проте не всі вимоги позивача є обґрунтованими.
Частино 1 статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, позивач, окрім стягнення 14 466 грн. 25 коп. - основного боргу за договором та розпискою, просить стягнути 3% річних - 909 грн. 59 коп. та суму інфляційної складової боргу - 1 702 грн. 40 коп. за період із 09.04.2019 року (дата отримання відповідачем надісланої ним вимоги, яка повернута за терміном зберігання як не вручена), по 12.05.2021 року (дата подачі позову до суду), проте як вбачається із укладеного сторонами договору, зобов`язання виникає протягом 30 днів з моменту отримання вимоги та копії відповідного судового рішення, що вказує на те, що нарахування позивачем з 09.04.2019 року 3% річних та інфляційної складвої боргу з 09.04.2019 року є передчасними, оскільки відповідач мав право виконати зобов`язання протягом 30 днів з моменту отримання вимоги та копії відповідного судового рішення. За встановленої обставни, невірно проведеного періоду розрахунку 3% річних та інфляційної складової боргу, така вимога не підлягає задовленню.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України.
Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір в сумі 908 грн. 00 коп. (а.с. 6), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, який задоволено частково (50%).
Вимога позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 7 500 грн. 00 коп., яка ним понесена відповідно до платіжної квитанції (а.с. 11), зважаючи на положення ч.4, ч.5 ст. 137, п. 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України не підлягає задоволенню, враховуючи відсутність детального опису робіт (наданих послуг) адвокатом.
Так, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 137 ЦПК України).
За результатами розгляду справи, відповідно до п. 2 ч.2 ст. 137 ЦПК України, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, серед іншого - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 137 ЦПК України).
Окрім того, відповідно до п. 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Європейський суд з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначив підхід вислітлений у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95).
Хоча чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката, однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід враховувати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Хоча чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката, однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід враховувати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 610, 625, 626, 1046 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний код платника податників - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податників - НОМЕР_2 , 14 466 грн. 25 коп. - боргу за договором та розпискою, 904 грн. 36 коп. - пені, 226 грн. 09 коп. - 3% річних, нарахованих на суму боргу, 454 грн. 00 коп. - судового збору, а всього - 14 920 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот двадцять) грн. 25 (двадцять п`ять) коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.
СУДДЯ:
