Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 442/5855/21 Головуючий у 1 інстанції: Гарасимків Л.І.
Провадження № 22-ц/811/4250/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів:Бойко С.М.,Копняк С.М.,
секретаря Юзефович Ю.І.
з участю представника позивачки ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , представників апелянта ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2021 року в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя,-
встановив:
У серпні 2021 року позивачка ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_7 про поділ майна подружжя.
Вимоги обґрунтовувала тим, що 27 червня 2009 року між нею та відповідачем ОСОБА_7 укладений шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Дрогобицького міського управління юстиції Львівської області, актовий запис № 285. Від даного шлюбу у них народилося троє дітей. За час спільного подружнього життя ними за спільні кошти набуто у власність житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 07.12.217 між ОСОБА_8 та відповідачем, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Теплою М.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 1357.
Загальна площа будинку становить 196 кв.м., житлова - 88 кв.м. Вказаний житловий будинок як об`єкт нерухомого майна зареєстрований 25.06.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 990769646106, власником вказаний відповідач. При цьому, фактично будинок придбаний за грошові кошти, які дали їй її батьки, що працювали на заробітках за кордоном. На даний час відповідач заперечує її право на відповідну частину будинку, тому змушена звернутися до суду з вказаним позовом.
З врахування заяви про збільшення позовних вимог просила визнати за нею право власності на 3/4 ідеальних частки житлового будинку АДРЕСА_1 .
Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2021 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 3/4 ідеальних часток у житловому будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 196 кв.м., житловою площею 88 кв.м., який як об`єкт нерухомог майна зареєстрований 25.06.2018 р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 990769646106.
Стягнуто з ОСОБА_7 в користь позивача ОСОБА_6 судовий збір в сумі 5579 грн.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_5 адвокат Цьвок Б.І., який не був учасником справи, однак вважає, що оскаржуваним рішенням порушено права його довірителя.
З оскаржуваним рішенням не погоджується, вважає таке незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що про наявність у провадженні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області даної справи дізнався із інформації на сайті Судова влада України.
У подальшому, звернувся до суду з клопотанням про залучення ОСОБА_5 до участі у даній справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, однак суд відмовив у задоволенні такого, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи.
Зазначає, що 10.06.2019 ОСОБА_7 отримав грошові кошти від ОСОБА_5 в сумі 2888000,00 грн. в борг на підставі розписки та повинен був повернути борг до 31.12.2019, однак кошти не повернув.
У зв`язку з цим, ОСОБА_5 звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості та із заявою про забезпечення позову.
У межах розгляду цивільної справи № 442/419/20 накладено арешт на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_7 , а також грошові кошти у розмірі 2888000,00 грн.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 липня 2020 року у справі № 442/419/20 стягнуто з ОСОБА_7 борг у розмірі 2888000,00 грн. та судові витрати.
Постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження із виконання відповідного рішення та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_7 , відтак спірний будинок у даній справі може бути реалізовано для часткового виконання рішення про стягнення заборгованості із ОСОБА_7 .
Таким чином, рішення у даній справі порушує права ОСОБА_5 , як кредитора, оскільки поділ майна подружжя направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Покликається на судову практику суду касаційної інстанції та зазначає, що поділ майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.
Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонногосуду Львівськоїобласті від04листопада 2021рокута постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У письмових запереченнях на апеляційну скаргу від 13.06.2022 позивачка ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2021 року без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників апелянта ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підтримку доводів скарги, а також пояснення представників позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи із такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України судрозглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу та зазначив, що ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Таким чином, врахувавши, що спірний житловий будинок за АДРЕСА_1 набутий сторонами за час шлюбу сторін, відтак є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, при цьому при поданні заяви про збільшення позовних вимог, позивачка ОСОБА_6 посилається на те, що у неї на утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, а відповідач ОСОБА_7 ухиляється від їх утримання та матеріального забезпечення, що є підставою відступу від засад рівності часток подружжя, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Сторони у справі є подружжям, шлюб між ними укладений 27 червня 2009 року та зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану міста Дрогобича Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області, актовий запис за № 285, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 27.06.2009 (а.с. 11).
За час шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 07.12.217 між ОСОБА_8 та відповідачем ОСОБА_7 , нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Теплою М.Ю., зареєстрований в реєстрі за №1357, сторони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 196 кв.м., житловою - 88 кв.м. (а.с. 4-5).
Як вбачається із копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права вланості від 29.06.2018, ОСОБА_7 на праві приватної вланості (1/1) належить житловий будинок за АДРЕСА_1 загальною площею 196 кв.м., житловою площею 88 кв.м. (кадастровий номер земельної ділянки 4610600000:01:069:0050), цільове призначення: житлових, житлово-будівельних, гаражно і дачно-будівельних кооперативів, площа 1,71га) (а.с. 6).
Звертаючись із позовними вимогами, позивачка ОСОБА_6 свої доводи зводила до того, що разом з чоловіком та за спільні кошти придбали у власність житловий будинок, однак останній заперечує її право на відповідну частину будинку, тому з врахуванням відповідних обставин просила задовольнити позов відступивши від засад рівності часток у спільному сумісному майні подружжя.
Відповідач ОСОБА_7 подав заяву про визнання ним збільшених позовних вимог.
У статті 41 Конституції України закріплено одне із основоположних прав людини і громадянина непорушність права власності, відповідно до якого кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Статею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтями 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майно, які ним здійснюються на власний розсуд. Право власності є непорушним та ніхто не може ьути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За загальним правом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності має свої особливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. За вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майно, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумаченнястатті 61 СК Українисвідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі.Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. (частина перша статті 71 СК України).
В свою чергу, згідно із частиною третьоюстатті 13 ЦК Українине допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України), а саме дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
З матеріалів справи встановлено, що рішенням Дрогобицького міськайонного суду Львівської області від 8 липня 2020 року, справа № 442/419/20 задоволено частково позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7 простягнення боргу. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 борг всумі 2888000грн. Вирішено питаннясудових витрат. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково.
Рішення Дрогобицького міськайонного суду Львівської області від 8 липня 2020 року скасовано в частині задоволеної вимоги та в цій частині ухвалено нове рішення.
Позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_5 2888000 грн. боргу та 10930, 40 грн. судових витрат.
В решті рішення залишено без змін (а.с. 32-37).
Докази оскарження зазначених судових рішень у касаційному порядку та скасування таких, у матеріалах справи відсутні.
11.03.2021 на виконання зазначеного рішення Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області видав виконавчий лист № 442/419/20 (а.с. 38-39).
12.03.2021 старшим державним виконавцем Дрогобицького МРВДВС відкрито виконавче провадження № 64815929 з виконання виконавчого листа № 442/419/20, про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 заборгованості в сумі 2898930,40 грн. (а.с. 61, 77).
Колегія суддів виходить з того, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17 (провадження № 61-30545св18), від 09 лютого 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц (провадження № 61-45301св18), від 04 березня 2020 року у справі № 753/15957/18 (провадження № 61-11376св19).
Розглядаючи дану справу, суду першої інстанції було відомо про виконавчий лист Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області №442/419/20 від 11.03.2021 та зобов`язання відповідача ОСОБА_7 за таким, оскільки такі докази були долучені самою позивачкою у справі.
При цьому, як зазначалося вище, згідно із інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач ОСОБА_7 є власником спірного житлового будинку, тому на такий накладено арешт як на майно боржника у виконавчому провадженню № 64815929 з примусового виконання виконавчого листа №442/419/20, виданого 11.03.2021 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 заборгованості в сумі 2898930,40 грн., тобто такий міг бути реалізованим з метою задоволення вимог стягувача.
Зокрема, спірні правовідносини свідчать про те, що поділ майна подружжя у даній справі використовується позивачкою та відповідачем для уникнення сплати боргу відповідачем, як боржником за вимогами про стягнення боргу та виконання судового рішення.
Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував що спірне нерухоме майно, на яке у більшій частині суд визнав право власності за позивачкою ОСОБА_6 , могло бути реалізоване у відповідному виконавчому провадженні, тому безпідставно задовольнив позов.
Крім цього, не може залишатися поза увагою колегії суддів те, що у матеріалах справи знаходяться дві заяви представника ОСОБА_5 про залучення його до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, де останній також повідомляв суду про те, що рішення у даній справі, з врахуванням уже існуючих обставин, впливатиме на його права та інтереси, однак ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04.11.2021 у задоволенні такого клопотання відмовлено (а.с. 26, 50).
Відповідно до ч. 1 ст. 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
З матеріалів справи вбачається, що справа була призначена до розгляду судом в порядку спрощеного позовного провадження, а заява представника ОСОБА_5 подана у день першого судового засідання (а.с. 26).
Зазначений підхід суду першої інстанції до з`ясування складу учасників справи та третіх осіб, а також щодо можливого впливу рішення уданій справіна їхніправа абообов`язки,призвело довідповідного процесуальногопорушення,яке,на переконанняколегії суддів, уподальшому малонаслідком неправильневирішення справипо суті.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції з одночасним ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 про поділ майна подружжя в обраний позивачкою спосіб у зв`язку з тим, що у разі поділу майна будуть порушені права та інтереси стягувача ОСОБА_5 .
Відповідно до ст. 141 ЦПК України колегія суддів вирішує питання судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2021 року скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання за ОСОБА_6 право власності на 3/4 ідеальних часток у житловому будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 196 кв.м., житловою площею 88 кв.м. відмовити.
Сятгнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 8368 (вісім тисяч триста шістдесят вісім) гривень 50 копійок сплачений за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 20 липня 2022 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М.Копняк
