Справа №442/5855/21
Провадження №2/442/1250/2021
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 листопада 2021 року року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі: головуючої судді: Гарасимків Л.І.
при секретарі - Михавко І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дрогобич в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 27 червня 1986 року між нею, ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Дрогобицького міського управління юстиції Львівської області актовий запис № 285. Від даного шлюбу у них народилося троє дітей: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За час спільного подружнього життя ними за спільні кошти набуто у власність житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 07.12.217 року між ОСОБА_6 та відповідачем, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Теплою М.Ю., зареєстрований в реєстрі за №1357. Загальна площа будинку становить 196 кв.м., загальна - 88 кв.м. Вказаний житловий будинок як об`єкт нерухомого майна зареєстрований 25.06.2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 990769646106, власником вказаний відповідач. Фактично будинок придбаний за грошові кошти, які дали їй її батьки, що працювали на заробітках за кордоном. Статтями ч.І ст.60,63, ч.І ст.69, ч.І ст.70 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. На даний час відповідач заперечує її право на відповідну частину будинку, тому вона змушена звернутися до суду з вказаним позовом.
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження із повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
01.11.2021р. на адресу суду від позивача ОСОБА_1 поступила заява про збільшення позовних вимог, в якій зазначила, що просить визнати за нею право власності на ѕ ідеальних часток у житловому будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 196 кв.м., житловою площею 88 кв.м., який як об`єкт нерухомого майна, зареєстрований 25.06.2018р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 990769646106 та 04.11.2021р. та просить проводити розгляд заяв про збільшення позовних вимог та забезпечення позову у її відсутності, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач відзив на позовну заяву не подавав, ухвалу про розгляд справи в спрощеному позовному провадженні відповідачу надіслано та останьому вручено особисто, повідомлення міститься в матеріалах справи, від відповідача ОСОБА_2 поступила заява, в якій вказав, що заявлені позовні вимоги визнає в повному обсязі та просить проводити розгляд справи у його відсутності.
Відповідно до ст.247 ЦПК судовий розгляд проведено без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що шлюб між сторонами по справі укладений 27 червня 2009 року та зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану міста Дрогобича Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області, актовий запис за №285, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 27.06.2009р.
За час спільного проживання сторони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 07.12.217 року між ОСОБА_6 та відповідачем, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Теплою М.Ю., зареєстрований в реєстрі за №1357, загальною площею 196 кв.м., загальною - 88 кв.м.
Як вбачається із копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права вланості від 29.06.2018р., ОСОБА_2 на праві приватної вланості ( 1/1) належить житловий будинок за АДРЕСА_1 загальною площею 196 кв.м., житловою площею 88 кв.м. (кадастровий номер земельної ділянки 4610600000:01:069:0050), цільове призначення: житлових, житлово-будівельних, гаражно і дачно-будівельних кооперативів, площа 1,71га).
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України.
Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Крім того, судом враховано, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток та керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України, передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором абі законом.
Зі змісту п.п.23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтям 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається з погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи та рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя н розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено 1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільног сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на і потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (п.3 Постанови).
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній, власності подружжя, підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним з час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто та свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати ( виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Крім того, судом взято до уваги той факт, що поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України) .
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 року №17- рп/2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства ІКЮ щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України, право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Таким чином, оскільки спірний житловий будинок за АДРЕСА_1 набутий сторонами за час шлюбу сторін, а тому являється об`єктом спільної сумісної власності подружжя, крім того судом враховано і той факт, що при поданні заяви про збільшення позовних вимог, позивач ОСОБА_1 посилається на ту обстанову, що у неї на утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, а відповідач ОСОБА_2 ухиляється від їх утримання та матеріального забезпечення, а тому на підставі ч.2 ст.70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, а відтак аналізуючи викладене, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 10, 13, 81, 82, 89, 141, 259, 263, 265, 267-268 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ :
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на ѕ ідеальних часток у житловому будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 196 кв.м., житловою площею 88 кв.м., який як об`єкт нерухомог майна зареєстрований 25.06.2018р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 990769646106.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь позивача ОСОБА_1 судовий збір в сумі 5579 ( п`ять тисяч п`ятсот сі десять дев`ять) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Сторони по справі:
Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації : АДРЕСА_1 , РНОКПП : НОМЕР_2 .
Відповідач : ОСОБА_2 , місце реєстрації : АДРЕСА_2 , РНОКПП : НОМЕР_3 .
Суддя Гарасимків Л.І.
