ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/28692/21 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Матвєєвої С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Київської митниці Державної митної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2021 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) та ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним рішення та поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 25 серпня 2021 року №379-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити позивача на роботі головного державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Бориспіль» Київської митниці;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача з 08 вересня 2021 року по день винесення судом рішення про поновлення на роботі включно.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2021 року адміністративний позов задоволено:

Визнано протиправним та скасовано наказ Київської митниці від 25 серпня 2021 року №379-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 з 08 вересня 2021 року на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Бориспіль» Київської митниці.

Стягнуто з Київської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 108 187, 56 грн. (сто вісім тисяч сто вісімдесят сім гривень п`ятдесят шість копійок).

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Бориспіль» Київської митниці з 08 вересня 2021 року та стягнення з Київської митниці на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 9 015, 63 грн. (дев`ять тисяч п`ятнадцять гривень шістдесят три копійки).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 січня 2022 року ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000, 00 грн. (сімнадцять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці.

Не погоджуючись з таким рішенням та додатковим рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_1 є правомірним та таким, що відповідає чинному законодавству.

Апелянт вказав, що зміни до митних декларацій вносились позивачем після завершення митного оформлення та за відсутності заяв від декларантів щодо внесення таких змін до вказаних граф.

Також, відповідач зазначає, що під час перевірки були підтверджені результати психологічного тестування № 3 про неблагонадійність ОСОБА_1 .

Щодо задоволених судом першої інстанції вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 17 000,00 грн., апелянт наполягає, що позивачем не було надано документів про сплату коштів, а також вказує, що витрати на правничу допомогу не відповідають складності справи, ціні позову, обсягам робіт.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого та 13 червня 2022 року відкрито апеляційні провадження за апеляційною скаргою Київської митниці Державної митної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2021 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) та за апеляційною скаргою Київської митниці Державної митної служби України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним рішення та поновлення на посаді та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13 липня 2022 року.

06 червня 2022 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив представника позивача Зудінова О.О. на апеляційну скаргу відповідача на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 січня 2022 року, в якому представник позивача повністю підтримує правову позицію суду першої інстанції.

16 червня 2022 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив представника позивача Зудінова О.О. на апеляційну скаргу відповідача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2021 року, в якому представник позивача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Також, представник позивача просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

У відкритому судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримував правову позицію суду першої інстанції та просив оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Представник відповідача просив задовольнити вимоги апеляційної скарги та скасувати оскаржувані судові рішення.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з 05 грудня 2019 року позивач займав посаду головного державного інспектора митного посту «Аеропорт Бориспіль» Київської митниці Держмитслужби.

З 09 липня 2021 року, на підставі контракту про проходження державної служби від 08 липня 2021 року, позивач був призначений в порядку переведення на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Бориспіль» Київської митниці.

25 серпня 2021 року Київською митницею видано наказ № 379-о про припинення державної служби та звільнення позивача 07 вересня 2021 року.

Згідно з вказаним наказом, відповідач видав його, керуючись статтею 88-1 Закону України «Про державну службу», на підставі п. 20 контракту про проходження державної служби від 08 липня 2021 року у зв`язку з невиконанням позивачем зазначених у п.п. 4, 5, 10 умов контракту.

Згідно з оскаржуваним наказом, документом, що став підставою для його прийняття, була доповідна записка відділу внутрішньої безпеки від 30 липня 2021 року №7.8-25/56, якою запропоновано «розглянути питання доцільності про припинення дії оформленого контракту між ОСОБА_1 та митницею».

Зазначену пропозицію обґрунтовано виявленням під час проведення контрольних заходів наступного:

1. У декларації про доходи позивача за 2020 рік задекларовано грошові активи позивача (100 000 грн) та його дружини (200 000 грн), суми яких не співвідносяться з розміром доходів позивача (277 302 грн) та його дружини (383 122 грн). А в декларації позивача за 2019 рік вказаний розмір грошового активу тільки дружини (150 000 грн).

Також позивачем задекларовані об`єкти нерухомості як спільна власність з дружиною, однак не вказано відсоток, задекларовано автомобіль, однак не вказано його вартість.

У декларації про доходи позивача за 2018 рік відомості про грошові активи відсутні. Власником квартири та автомобіля вказана дружина позивача;

2. 29 липня 2021 року позивачу вручено повідомлення про підозру в кримінальному правопорушенні № 620200000000660, розпочатому за ч. 2 статті 367 Кримінального кодексу України у зв`язку невжиттям позивачем належних заходів з перевірки правильності класифікації поданих до митного оформлення товарів, що завдало матеріальної шкоди державі на суму 4 742 005, 38 грн.;

3. Позивачем здійснювались модифікації з митними деклараціями та факти несанкціонованого втручання в інформаційно-телекомунікаційні системи (інформаційні ресурси) у численних випадках з початку 2021 року, що є порушенням вимог статті 269 Митного кодексу України та п. 36 постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 450;

4. Позивач під час тестування, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 916 «Про затвердження Порядку реалізації експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності», отримав результат тесту № 3, як умовно не рекомендований.

Вважаючи звільнення з посади протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив про безпідставність позиції відповідача про порушення позивачем умов укладеного з ним контракту, а тому, як наслідок, протиправним є оскаржуваний наказ про припинення державної служби позивача на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Бориспіль» Київської митниці та його звільнення із займаної посади.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивача на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Бориспіль» Київської митниці, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Окрім того, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 січня 2022 року ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000, 00 грн. (сімнадцять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці.

Суд першої інстанції зазначив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про державну службу», який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, окрім іншого: вільний вибір виду діяльності; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Таким чином, саме на державу покладено обов`язок забезпечувати рівність трудових прав усіх громадян та гарантувати правовий захист від незаконного звільнення. Відповідно, оскільки держава здійснює свої функції через систему державних органів (законодавчих, виконавчих, судових), відповідні обов`язки (їх неухильне додержання та виконання) покладаються на такі державні органи.

Підстави для припинення державної служби визначено приписами статті 83 Закону України № 889-VIII від 10 грудня 2015 року «Про державну службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з частиною першою якої державна служба припиняється:

1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);

2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);

3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);

4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону);

5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);

6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);

7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;

8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади";

9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Отже, одніє з підстав припинення державної служби є підстави, передбачені контрактом про проходження державної служби (у разі укладення).

Так, згідно зі статтею 88-1 № 889-VIII Закону щодо припинення державної служби з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби визначено, що контрактом про проходження державної служби можуть бути встановлені додаткові, крім передбачених цим Законом, підстави припинення державної служби.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 серпня 2021 року Київською митницею видано наказ № 379-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 07 вересня 2021 року.

Згідно з вказаним наказом, відповідач видав його, керуючись саме статтею 88-1 Закону України «Про державну службу», на підставі п. 20 контракту про проходження державної служби від 08 липня 2021 року у зв`язку з невиконанням позивачем зазначених у п.п. 4, 5, 10 умов контракту.

Також, згідно з оскаржуваним наказом, документом, що став підставою для його прийняття, була доповідна записка відділу внутрішньої безпеки від 30 липня 2021 року №7.8-25/56, якою запропоновано «розглянути питання доцільності про припинення дії оформленого контракту між ОСОБА_1 та митницею».

Зазначену пропозицію обґрунтовано виявленням під час проведення контрольних заходів наступного:

1. У декларації про доходи позивача за 2020 рік задекларовано грошові активи позивача (100 000 грн) та його дружини (200 000 грн), суми яких не співвідносяться з розміром доходів позивача (277 302 грн) та його дружини (383 122 грн). А в декларації позивача за 2019 рік вказаний розмір грошового активу тільки дружини (150 000 грн).

Також позивачем задекларовані об`єкти нерухомості як спільна власність з дружиною, однак не вказано відсоток, задекларовано автомобіль, однак не вказано його вартість.

У декларації про доходи позивача за 2018 рік відомості про грошові активи відсутні. Власником квартири та автомобіля вказана дружина позивача;

2. 29 липня 2021 року позивачу вручено повідомлення про підозру в кримінальному правопорушенні № 620200000000660, розпочатому за ч. 2 статті 367 Кримінального кодексу України у зв`язку невжиттям позивачем належних заходів з перевірки правильності класифікації поданих до митного оформлення товарів, що завдало матеріальної шкоди державі на суму 4 742 005, 38 грн.;

3. Позивачем здійснювались модифікації з митними деклараціями та факти несанкціонованого втручання в інформаційно-телекомунікаційні системи (інформаційні ресурси) у численних випадках з початку 2021 року, що є порушенням вимог статті 269 Митного кодексу України та п. 36 постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 450;

4. Позивач під час тестування, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 916 «Про затвердження Порядку реалізації експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності», отримав результат тесту № 3, як умовно не рекомендований.

Щодо перевірки та виявлення невідповідності розміру доходів позивача його задекларованим активам як підстави для звільнення позивача з посади, колегія суддів зазначає наступне.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначено у Законі України 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (із змінами і доповненнями) (далі - Закон № 1700, в редакції, чинній на час проходження співбесіди позивачем).

Пунктом 8 частини першої статті 11 Закону № 1700 встановлено, що до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції належить здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб`єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування.

У рішенні Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 814/886/17 зазначено, що здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

Відповідно до статті 51 Закону № 1700 Національне агентство здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб`єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім`ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.

Моніторинг способу життя суб`єктів декларування здійснюється Національним агентством на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єктів декларування задекларованим ними майну і доходам.

Порядок здійснення моніторингу способу життя суб`єктів декларування визначається Національним агентством.

Моніторинг способу життя здійснюється із додержанням законодавства про захист персональних даних та не повинен передбачати надмірного втручання у право на недоторканність особистого і сімейного життя особи.

Встановлення невідповідності рівня життя суб`єкта декларування задекларованим ним майну і доходам є підставою для здійснення повної перевірки його декларації. У разі встановлення невідповідності рівня життя Національним агентством надається можливість суб`єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом.

У разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією, Національне агентство інформує про них спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Таким чином, саме Національне агентство з питань запобігання корупції є уповноваженим органом на здійснення моніторингу, зокрема, способу життя суб`єктів декларування, водночас, таких висновків Національним агентством під час розгляду справи не надано, як і не надано доказів звернення відповідача безпосередньо до Національного агентства з метою підтвердження або спростування сумнівів щодо невідповідності розміру доходів позивача його задекларованим активам.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє протилежні доводи апеляційної скарги щодо того, що повідомлення позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення є підставою для звільнення позивача з посади, оскільки як вірно зазначено судом першої інстанції до набрання законної сили вироком у відповідній кримінальній справі твердження про вчинення особою кримінально караного діяння є безпідставним.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно з пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 листопада 2002 року по справі «Лавентс проти Латвії» зазначив, що пункт 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод вимагає від представників держави - насамперед суддів, що розглядають справу, але й від інших представників органів влади, щоб вони утримувалися від публічних заяв про те, що обвинувачений вчинив правопорушення, яке йому ставлять за вину, доти, доки ця вина не буде офіційно встановлена судом.

У рішенні від 10 лютого 1995 року по справі «Алене де Рібермон проти Франції» Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

26 вересня 2006 року Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Грабчук проти України» зазначив, що презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону. Цього достатньо, навіть за відсутності жодного формального висновку, що існує деяка підстава припустити, що посадова особа вважає цю особу винною. Питання, чи, порушує, твердження посадової принцип презумпції невинуватості, має бути з`ясоване у контексті тих фактичних обставин, у яких це твердження було зроблене.

Колегія суддів звертає увагу, що законодавством щодо проходження державної служби передбачено виключний перелік підстав як для припинення державної служби, так і притягнення до дисциплінарної відповідповідальності і відсторонення працівника від посади, при цьому, оголошення особі підозри у вчиненні кримінального правопорушення не відноситься до підстав, які визначенні статтею 83 Закону України «Про державну службу» як підстави припинення державної служби.

Щодо твердження апелянта про здійснення позивачем модифікації з митними деклараціями та фактів несанкціонованого втручання в інформаційно-телекомунікаційні системи, що за висновком доповідної записки є порушенням статті 269 Митного кодексу України та пункту 36 постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 450, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне

Відповідно до п. 1 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950, стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов`язків.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що контрольні заходи щодо ОСОБА_1 , за результатами яких була підготовлена доповідна записка, були проведені відповідно до Порядку здійснення контролю за дотриманням посадовими особами Державної митної служби України законодавства у сфері державної служби та умов контрактів про проходження державної служби, затвердженого наказом Державної митної служби України від 14 липня 2021 року № 530 (далі - Порядок № 530).

Відповідно до п. 1 Порядку № 530, останній визначає процедуру здійснення контролю за дотриманням посадовими особами апарату Держмитслужби, митних органів, Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби, Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби законодавства у сфері державної служби (у тому числі дотримання принципу доброчесності) та умов контрактів про проходження державної служби.

Отже, контрольні заходи, передбачені Порядком № 530, мають на меті перевірку дотримання законодавства у сфері державної служби та умов контрактів про проходження державної служби.

Однак, питання дотримання або порушення митного законодавства позивачем під час модифікації митних декларацій є питаннями, що стосуються службової діяльності та виконання відповідних службових обов`язків.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені питання мали бути предметом перевірки у межах службового розслідування, проведення якого регламентовано порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950, з дотриманням прав позивача, зокрема, надавати усні або письмові пояснення, робити заяви, подавати документи, необхідні для проведення службового розслідування тощо, а також з належною та відкритою перевіркою обставин модифікації митних декларацій за переліком, наведеним у доповідній записці.

Так, колегія суддів звертає увагу, що фактично матеріали доповідної записки містять лише констатацію факту коригування позивачем митних декларацій з датами та часом, однак, жодним чином не містять детальної перевірки підстав та обставин модифікацій кожної з вказаних митних декларацій на рпедмет, зокрема, наявності чи відсутності підстав для здійснення відповідного коригування згідно з митним законодавством.

Доводи апелянта про те, що зміни до митних декларацій вносились позивачем після завершення митного оформлення та за відсутності заяв від декларантів щодо внесення таких змін до вказаних граф, є безпідставними з огляду на викладене вище, а саме відсутність проведеного у встановленому законодавством порядку службового розслідування щодо вказаних модифікацій митних декларацій.

Тобто, підставою для відхилення вказаної вище одніє з підстав звільнення позивача є не висновок про наявність/відсутність підстав для коригування митних декларацій, як помилково вважає апелянт, а саме висновок про відсутність належної перевірки у межах службового розслідування, проведення якого регламентовано порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950.

Отже, суд першої інстанції вірно вказав, що висновок про порушення позивачем вимог митного законодавства, зроблений за результатами контрольних заходів, проведених на підставі Порядку № 530, безпідставно покладено в основу пропозиції доповідної записки щодо припинення дії контракту про проходження позивачем державної служби.

Щодо твердження відповідача про те, що позивач під час тестування, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 916 «Про затвердження Порядку реалізації експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності», отримав результат тесту № 3, як умовно не рекомендований, колегія суддів зазначає, що останнє було запроваджено для тестування посадових осіб територіальних органів Держмитслужби, які відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» реорганізуються шляхом приєднання до Держмитслужби.

У відповідності до п. 23 вказаного Порядку, за результатами тестування суб`єкт призначення в установленому законом порядку приймає рішення щодо переведення посадової особи до територіального органу Держмитслужби.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 27 липня 2021 року позивач був переведений до реорганізованої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 895 Київської митниці на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Столичний».

Таким чином, судом першої інстнації зроблено вірний висновок про те, що результати тестування позивача були реалізовані шляхом прийняття рішення про здійснення його переведення до територіального органу Держмитслужби.

Колегія суддів наголошує, що законодавчо відповідачу не надано повноважень здійснювати переоцінку пройденого позивачем тестування, що спростовує зворотні доводи апелянта.

Відтак, з огляду на все наведене вище, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позиції відповідача про порушення позивачем умов укладеного з ним контракту, а тому, як наслідок, протиправним є оскаржуваний наказ про припинення державної служби позивача на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Бориспіль» Київської митниці та його звільнення із займаної посади.

Відповідно до ч. 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з ч. 2 статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на вищевикладене, судом першої інстанції було вірно встановлено, що оскільки відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного наказу про припинення державної служби позивача, наявні підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга не містить жодних підстав оскарження рішення суду першої інстанції безпосередньо в частині визначення сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які підлягають виплаті позивачу, відтак, з огляду на приписи статті 308 КАС України, останні не підлягають перевірці судом апеляційної інстанції.

Також, відповідачем в апеляційній скарзі було оскаржено і ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 січня 2022 року, зазначаючи, що позивачем не було надано документів про сплату коштів, а також те, що витрати на правничу допомогу не відповідають складності справи, ціні позову, обсягам робіт.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 січня 2022 року ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000, 00 грн. (сімнадцять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці.

Прийняття додаткового судового рішення врегульовано приписами статті 252 КАС України, згідно з якою суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2021 року адміністративний позов задоволено.

В подальшому, 30 грудня 2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла заява представника позивача Зудінова О.О. про ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 січня 2022 року ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000, 00 грн. (сімнадцять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці.

Перевіряючи дотримання суом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів першочергово звертає увагу, що, як вже було зазначено вище, згідно з приписами статті 252 КАС України, додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, і лише про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Таким чином, колегія суддів наголошує, що у разі задоволення заяви особи про ухвалення додаткового судового рішення та стягнення відповідних заявлених судових витрат, суд першої інстанції мав ухвалити саме додаткове рішення.

Однак, апеляційний суд звертає увагу, що судове рішення, яким вирішено питання стягнення судових витрат, оформлено саме у формі ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 січня 2022 року, що є порушенням норм процесуального права та самостійною підставою для скасування відповідної ухвали.

Колегія суддів наголошує, що у відповідності до процесуального законодавства, лише у разі відмови в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000, 00 грн. в контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 наведеної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, які мають бути враховані судом при вирішенні спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду було надано копії: договору про надання професійної правничої (правової допомоги) № 09/21 КВК від 28 вересня 2021 року та рахунку № 29-12-1 від 29 грудня 2021 року із зазначенням найменування та обсягу наданих позивачу послуг з правничої допомоги.

Пунктом 1.3 Договору встановлено, зокрема, що клієнт сплачує бюро гонорар в наступному розмірі: 2 000,00 грн. за одну годину роботи Бюро, не включаючи виїзд для участі та безпосередню участь в судових засіданнях.

Відповідно до рахунку № 29-12-1 від 29 грудня 2021 року адвокат витратив 8,5 годин на: збір доказів з метою обґрунтування вимог адміністративного позову (0,5 год - 1 000,00 грн.); складання адміністративного позову (2 год - 4 000,00 грн.); вивчення наданих відповідачем матеріалів та складання на їх підставі заяви про зміну підстав позову (5 год - 10 000,00 грн.); складання відповіді на відзив (1 год - 2 000,00 грн.). Всього: 17 000,00 грн.

При цьому, рахунком № 29-12-1 від 29 грудня 2021 року визначено, що останній має бути сплачений протягом трьох місяців від дати набрання законної сили рішенням суду у справі № 640/28692/21.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави (п. 1); складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру (п. 2); представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами (п. 6).

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Викладене, на переконання колегії суддів, свідчить, що послуги із збору доказів з метою обґрунтування вимог адміністративного позову, не можуть бути включені до витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають присудженню з іншої сторони, оскільки стосуються виключно взаємовідносин між клієнтом та адвокатом з приводу оформлення процесуальних документів та організації роботи між ними і не належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи, адже не є за своєю природою правничою допомогою, останні фактично включаються у складання адміністративного позову.

В іншій частині, колегія суддів вважає, що послуги зі складання адміністративного позову, вивчення наданих відповідачем матеріалів та складання на їх підставі заяви про зміну підстав позову та складання відповіді на відзив, підлягають включенню до витрат на професійну правничу допомогу, оскільки їх надання підтверджується матеріалами справи, час, витрачений на їх оформлення є співмірним із змістом відповідних процесуальних документів, а суми відповідають погодинній ставці, встановленій у договорі.

Стосовно доводів апелянта про відсутність доказів оплати послуг з правничої допомоги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, враховуючи приписи ч. 7 статті 139 КАС України, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний підхід щодо застосування положення ч. 7статті 139 КАС України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладанні договору про надання правничої допомоги оплати таких витрат у майбутньому, застосовано Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20 та від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20.

Оскільки зі змісту рахунку № 29-12-1 від 29 грудня 2021 року вбачається, що він має бути сплачений протягом трьох місяців від дати набрання рішенням суду № 640/28692/21 законної сили, доводи апелянта про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу є безпідставними.

Таким чином, враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000, 00 грн. (шістнадцять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Державної митної служби України.

Окрім того, разом з відзивом на апеляційну скаргу відповідача, представником позивача заявлено клопотання про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн.

До відзиву представником позивача надано копію Рахунку № 16-06 від 16 червня 2022 року, відповідно до якого адвокат витратив 1 годину на складання відзив на апеляційну скаргу відповідача на додаткове рішення, 2 години на складання відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

При цьому, рахунком № 16-06 від 16 червня 2022 року також визначено, що останній має бути сплачений протягом трьох місяців від дати набрання законної сили рішенням суду у справі № 640/28692/21.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що зі змісту поданих документів вбачається, що позивачу надавалася правнича допомога в суді апеляційної інстанції, понесені витрати є пропорційними предмету спору та обсягу проведеної роботи, а також підтверджують їх безпосередній зв`язок саме з даною справою, узгоджуються з умовами договору, що свідчить про наявність правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 витрат, понесених на отримання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, в сумі 6000,00 грн.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Київської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним рішення та поновлення на посаді.

При цьому, апеляційним судом було встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права при винесенні додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат у формі ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 січня 2022 року.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, порушення норм процесуального права.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2021 року не підлягає задоволенню, апеляційна скарга на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 січня 2022 року підлягає задоволенню частково з прийняттям нового додаткового рішення.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Київської митниці Державної митної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2021 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2021 року - залишити без змін.

Апеляційну скаргу Київської митниці Державної митної служби України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 січня 2022 року - задовольнити частково.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 січня 2022 року - скасувати.

Прийняти нове додаткове рішення, яким стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000, 00 грн. (шістнадцять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Державної митної служби України (03124, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8-А; код ЄДРПОУ 43997555).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000, 00 грн. (шість тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Державної митної служби України (03124, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8-А; код ЄДРПОУ 43997555).

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 13 липня 2022 року.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

А.Ю. Кучма