ПОСТАНОВА
Іменем України
15 лютого 2022 року
м. Київ
Справа № 910/6175/19
Провадження № 12-53гс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючої судді-доповідача Рогач Л. І.,
суддів Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
Державної організації (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» - Жегуліна Ю. М., Жегуліної А. С.
Національного банку України - Тарана Є. О., Найди Т. І.,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України (далі - НБУ) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2020 року (головуючий Тищенко О. В., судді Дикунська С. Я., Шаптала Є. Ю.) та рішення Господарського суду міста Києва від 8 жовтня 2019 року (суддя Шкурдова Л. М.) у справі № 910/6175/19 за позовом Державної організації (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Фонд) до НБУ, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної казначейської служби України, про стягнення 277 195 198,41 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1. У травні 2019 року Фонд звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з НБУ 277 195 198,41 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Правління НБУ від 23 серпня 2012 року № 357 «Про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис» (далі - постанова Правління НБУ № 357, ПАТ «АКБ «Базис» відповідно) з 28 серпня 2012 року відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації ПАТ «АКБ «Базис».
1.3. За результатом прийняття вказаної постанови ліквідатор ПАТ «АКБ «Базис» розпочав процедуру ліквідації банку, визначив перелік вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, визначив розмір відшкодування в сумі 284 553 430,37 грн з урахуванням уточнення переліку вкладників банку.
1.4. На підставі отриманого від ліквідатора ПАТ «АКБ «Базис» переліку вкладників Фонд прийняв рішення про початок виплат відшкодування вкладникам цього банку та здійснив виплати через банки-агенти коштів в розмірі 277 948 981,51 грн.
1.5. Протягом ліквідаційної процедури ПАТ «АКБ «Базис» вимоги Фонду як кредитора банку були задоволені частково на суму 753 783,10 грн; при цьому кредиторські вимоги Фонду до ПАТ «АКБ «Базис» у частині виплачених вкладникам банку за рахунок коштів Фонду у сумі 277 195 198,41 грн задоволені не були.
1.6. Позивач зазначив, що підставою для початку ліквідаційної процедури та виплати грошових коштів вкладникам банку була постанова Правління НБУ № 357, яка скасована та визнана протиправною в судовому порядку. У зв`язку зі скасуванням вказаної постанови Фонд позбавився можливості повернути сплачені вкладникам банку кошти в порядку черговості, визначеної пунктом 3 частини першої статті 96 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III) в редакції, чинній на день початку процедури ліквідації ПАТ «АКБ «Базис». Тому позивач стверджує, що внаслідок неправомірних дій відповідача йому завдана шкода в розмірі 277 195 198,41 грн.
1.7. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач указував на те, що Фонд при виплаті коштів вкладникам банків-учасників виконує завдання, покладені на нього Законом Українивід 20 вересня 2001 року № 2740-III«Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 2740-III), зокрема здійснює відшкодування коштів вкладникам банків-учасників за рахунок коштів, акумульованих у процесі діяльності Фонду. Фонд є розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності, а не власником таких коштів, серед джерел формування коштів Фонду немає такого джерела формування коштів, як стягнення майнової шкоди у вигляді збитків.
1.8. Відповідач зазначив, що у Фонду відсутнє порушене право, оскільки відшкодування коштів вкладникам банків - учасників Фонду є його обов`язком відповідно до законодавства України.
1.9. Також відповідач подав заяву про застосування позовної давності, мотивовану тим, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2014 року у справі № 826/2238/13-а, якою визнано протиправною та скасовано постанову Правління НБУ № 357, оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 5 листопада 2014 року, а відтак Фонд міг довідатися про порушені права ще 5 листопада 2014 року.
1.10. Також за змістом листа Фонду від 15 грудня 2015 року № 27-53709/15 останньому було відомо 15 грудня 2015 року про визнання протиправною та скасування постанови Правління НБУ № 357. Таким чином, звертаючись 10 травня 2019 року з цим позовом до суду, позивач пропустив позовну давність.
2. Фактичні обставини справи, установлені судами
2.1. Відповідно до постанови Правління НБУ № 357 з 28 серпня 2012 року відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації ПАТ «АКБ «Базис». Ліквідатором ПАТ «АКБ «Базис» призначено службовця НБУ Ладоненко Віру Миколаївну, заступника начальника управління НБУ в Харківській області.
2.2. 28 серпня 2012 року НБУ листом за № 55-010/13178 повідомив Фонд про прийняття постанови Правління НБУ № 357.
2.3. 31 серпня 2012 року ліквідатор ПАТ «АКБ «Базис» надіслав на адресу Фонду лист № 02/4892, у якому проінформував про кількість вкладників у розрізі філій та відділень банків. 3 вересня 2012 року НБУ надіслав на адресу Фонду інформацію щодо ПАТ «АКБ «Базис».
2.4. 24 вересня 2012 року ліквідатор ПАТ «АКБ «Базис» листом № 02/5206 проінформував Фонд, що надає позивачу перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду на загальну суму 282 278 676,60 грн, кількістю 54 712 осіб.
2.5. У період з 27 вересня по 18 жовтня 2012 року Фонд вживав заходів щодо перевірки поданих ліквідатором ПАТ «АКБ «Базис» документів та розрахунків, що вбачається з листа Фонду від 5 жовтня 2012 року № 02-281/12-БТ, листа ліквідатора ПАТ «АКБ «Базис» від 12 жовтня 2012 року № 02/5537, протоколу контролю Фонду від 16 жовтня 2012 року.
2.6. 18 жовтня 2012 року Фонд на підставі отриманого від ліквідатора ПАТ «АКБ «Базис» переліку вкладників із визначенням розрахункової суми, яка підлягає відшкодуванню за рахунок коштів Фонду, прийняв рішення, оформлене протоколом № 050/12, щодо початку виплат відшкодування вкладникам ПАТ «АКБ «Базис» за рахунок коштів Фонду, а саме 54 690 особам на загальну суму 282 005 223,37 грн.
2.7. Відповідно до оголошення на сайті Фонду від 22 жовтня 2012 року з 23 жовтня по 30 листопада 2012 року здійснювалися виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам ПАТ «АКБ «Базис» через установи банку-агента Фонду - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
2.8. 3 грудня 2012 року Фонд опублікував оголошення про те, що відшкодування вкладникам ПАТ «АКБ «Базис», які не звернулися до банку-агента Фонду в період з 23 жовтня по 30 листопада 2012 року, здійснюватимуться за результатами розгляду їх індивідуальних звернень.
2.9. За приписами статті 3 Закону№ 2740-III (тут і далі - в редакції, чинній станом на день початку процедури ліквідації банку) Фонд гарантує кожному вкладнику учасника (тимчасового учасника) Фонду та санаційного банку відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше 150 000,00 грн по вкладах у кожному із таких учасників. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду.
2.10. У подальшому розмір гарантованої суми відшкодування підвищився до 200 000,00 грн на підставі рішення адміністративної ради Фонду від 21 серпня 2012 року № 27, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 серпня 2012 року за № 1452/21764.
2.11. 19 квітня 2013 року набрало чинності рішення виконавчої дирекції Фонду від 7 березня 2013 року № 15 «Щодо строків звернення вкладників», зареєстроване в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2013 року за № 538/23070. Цим рішенням виконавча дирекція Фонду встановила, що вкладники банків, які перебувають у стадії ліквідації та для яких процедура ліквідації здійснюється відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»(далі - Закон № 4452-VI), мають право звертатися до Фонду за отриманням відшкодування коштів за вкладами протягом 3-х років з дня настання недоступності вкладів.
2.12. 10 листопада 2015 року на офіційному сайті Фонду було опубліковано оголошення про те, що 27 серпня 2015 року сплинув трирічний термін для звернення вкладників ПАТ «АКБ «Базис», ліквідація якого проводилась відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом № 4452-VI, Фонд завершив виплати коштів вкладникам цього банку.
2.13. На виконання Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб, затвердженого рішенням адміністративної ради Фонду від 12 лютого 2002 року за № 2 та зареєстрованого 11 березня 2002 року в Міністерстві юстиції України за № 241/6529 (далі - Положення № 2), під час ліквідаційної процедури ліквідатор ПАТ «АКБ «Базис» неодноразово подавав уточнені переліки вкладників із визначенням розрахункової суми, яка підлягає відшкодуванню за рахунок коштів Фонду.
2.14. 23 листопада 2012 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення, оформлене протоколом № 064/12, про внесення змін до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. У зв`язку із цим загальна кількість вкладників ПАТ «АКБ «Базис» збільшилася на 7 208 осіб і становила 61 898 осіб, загальна сума відшкодування збільшилася на 2 548 207,00 грн і становила 284 553 430,37 грн.
2.15. 8 липня 2013 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення, оформлене протоколом № 068/13, про внесення змін до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Загальна сума відшкодування збільшилась та склала 284 832 360,98 грн.
2.16.Відповідно до звітів, одержаних від банків-агентів, за час ліквідаційної процедури банку вкладникам ПАТ «АКБ «Базис» виплачено 277 948 981,51 грн.
2.17. Протягом ліквідаційної процедури ПАТ «АКБ «Базис» Фонд звертався до ліквідатора банку із заявами про задоволення вимог кредитора, а саме:
- із заявою від 26 вересня 2012 року № 09-8795/12 на загальну суму 284 421 511,70 грн, з яких 282 278 676,60 грн підлягає відшкодуванню вкладникам ПАТ «АКБ «Базис», які були акцептовані ліквідатором ПАТ «АКБ «Базис» згідно з повідомленням про акцептування вимог кредитора від 23 листопада 2012 року № 09-71/6127/3 та включені до ІІІ черги вимог кредиторів неплатоспроможного банку;
- із заявою від 29 листопада 2012 № 09-14372/12 на суму 2 274 753,77 грн, що підлягає відшкодуванню вкладникам ПАТ «АКБ «Базис», які акцептовані ліквідатором ПАТ «АКБ «Базис» згідно з повідомленням про акцептування вимог кредитора від 5 грудня 2012 року за вих. № 09-71/6293 та включені до ІІІ черги вимог кредиторів неплатоспроможного банку;
- із заявою від 20 грудня 2012 року № 09-16184/12 на суму 165 867,19 грн, що підлягає відшкодуванню вкладникам ПАТ «АКБ «Базис», які були акцептовані ліквідатором ПАТ «АКБ «Базис» згідно з повідомленням про акцептування вимог кредитора від 15 січня 2013 року за вих. № 12-3-13/109 та включені до ІІІ черги вимог кредиторів неплатоспроможного банку;
- із заявою від 30 липня 2013 року № 09-4986/13 на суму 113 063,42 грн, що підлягає відшкодуванню вкладникам ПАТ «АКБ «Базис», які були акцептовані ліквідатором ПАТ «АКБ «Базис» та включені до ІІІ черги вимог кредиторів неплатоспроможного банку.
2.18. 26 липня 2013 року ліквідатор ПАТ «АКБ «Базис» листом № 01/1581 підтвердив той факт, що рішенням Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків НБУ від 5 квітня 2012 року № 201 затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів банку у розмірі 685 350 189,46 грн (4 093 кредитори), у тому числі вимоги ІІІ черги погашення становлять 286 862 132,66 грн.
2.19. Протягом ліквідаційної процедури ПАТ «АКБ «Базис» вимоги Фонду як кредитора банку були задоволені частково на суму 753 783,10 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 21 січня 2014 року № 75, від 11 квітня 2014 року № 341 та від 28 серпня 2014 року № 801.
2.20. Таким чином, незадоволені кредиторські вимоги Фонду до ПАТ «АКБ «Базис» у частині виплат вкладникам банку за рахунок коштів Фонду склали 277 195 198,41 грн.
2.21. Суди також установили, що постановою від 14 серпня 2014 року у справі № 826/2238/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва позовні вимоги ТОВ «Інвестор-Фонд» до НБУ, третя особа ПАТ «АКБ «Базис», задовольнив повністю, визнав протиправною та скасував постанову Правління НБУ № 357. Київський апеляційний адміністративний суд та Вищий адміністративний суд України ухвалами від 21 жовтня та від 24 грудня 2014 року відповідно постанову Окружного адміністративного суду міста Києва залишили без змін.
2.22. Вищий адміністративний суд України, залишаючи в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 826/2238/13-а, у своїй ухвалі від 24 грудня 2014 року зазначив про невідповідність постанови Правління НБУ № 357 вимогам щодо законності та обґрунтованості.
2.23. У подальшому 23 грудня 2016 року Правління НБУ прийняло рішення № 527-рш «Про припинення ліквідаційної процедури ПАТ «АКБ «Базис» та повноважень ліквідатора».
2.24. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 19 липня 2017 року Господарський суд Донецької області порушив провадження у справі № 905/1328/17 про банкрутство ПАТ «АКБ «Базис».
2.25. З метою задоволення своїх кредиторських вимог Фонд звертався у межах справи про банкрутство ПАТ «АКБ «Базис» із заявою про визнання його кредиторських вимог до банку на суму 277 195 198,41 грн.
2.26. Ухвалою від 4 жовтня 2017 року у справі № 905/1328/17 Господарський суд Донецької області відмовив у визнанні кредиторських вимог Фонду до ПАТ «АКБ «Базис» у розмірі 277 195 198,41 грн, оскільки підставою виникнення спірних правовідносин боржника (ПАТ «АКБ «Базис») та кредитора (Фонду) став факт прийняття неправомірної постанови Правління НБУ № 357, яка в подальшому була скасована в судовому порядку, правовідносини боржника та кредитора ґрунтувались не на вільному волевиявленні, а на адміністративному акті. Тому суд зазначив про відсутність підстав для задоволення вимог Фонду в межах справи про банкрутство як кредиторських вимог.
2.27. Під час розгляду справи № 905/1328/17 про банкрутство ПАТ «АКБ «Базис» суд установив той факт, що у період з 23 жовтня по 30 листопада 2012 року та в подальшому на підставі індивідуальних звернень вкладників Фонд через установи банків-агентів здійснював виплати гарантованих сум відшкодування грошових коштів, які в загальному розмірі склали 277 948 981,51 грн.
3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 8 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2020 року, позовні вимоги задовольнив, стягнув з НБУ на користь Фонду збитки в розмірі 277 195 198,41 грн та 672 350 грн витрат зі сплати судового збору.
3.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність факту завдання Фонду збитків у розмірі 277 195 198,41 грн, наявність причинного зв`язку між завданими збитками та протиправною поведінкою відповідача, що полягала у прийнятті постанови Правління НБУ № 357, яка визнана незаконною та протиправною в судовому порядку.
3.3. Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що про завдані Фонду збитки позивач міг дізнатися лише після винесення Господарським судом Донецької області ухвали від 4 жовтня 2017 року у справі № 905/1328/17 про відмову у визнанні кредиторських вимог Фонду до ПАТ «АКБ «Базис», а тому, звертаючись до суду 11 травня 2019 року з цим позовом, позивач не пропустив позовну давність за вимогами про стягнення з відповідача збитків.
4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
4.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2020 року та рішенням Господарського суду міста Києва від 8 жовтня 2019 року, НБУ подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
4.2. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях одночасно застосували до спірних правовідносин норми статей 1166 та 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не врахувавши при цьому, що їх положеннями передбачено різний обсяг встановлення обставин справи.
4.3. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги його посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17, та доводи про те, що Фонд та НБУ є органами державної влади, що виключає будь-який спір між ними.
4.4. Також скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 905/1328/17, щодо застосування, зокрема, статей 2, 33 Закону № 2740-III.
4.5. Окрім цього, скаржник указує на відсутність правового висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме норм статті 8 Закону № 2740-III, статті 3 Закону № 4452-VI, статті 4 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV), статті 56 Закону № 2121-III, а також статей 22, 1166, 1173 ЦК України.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу Фонд просить судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
5.2. Зазначає, що внаслідок прийняття постанови Правління НБУ № 357 у Фонду на виконання статей 3, 31, 32 Закону № 2740-III виник обов`язок виплатити вкладникам ПАТ «АКБ «Базис» гарантовану суму відшкодування за вкладами, а також виникло право на відшкодування виплачених сум на виконання статті 33 Закону № 2740-III, пункту 3 частини першої статті 96 Закону № 2121-III.
5.3. Крім того, відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові рішення у справах № 826/2238/13-а та № 905/1328/17 мають преюдиційне значення для справи, що переглядається, оскільки встановлюють обставини, які не підлягають доказуванню в межах указаного спору. У зазначених судових рішеннях встановлено факт того, що безпосередньою підставою виникнення спірних правовідносин (завдання Фонду майнової шкоди в розмірі 277 195 198,41 грн виплачених сум відшкодування за вкладами) став факт прийняття постанови Правління НБУ № 357.
5.4. Отже, на переконання позивача, необхідною підставою для притягнення НБУ до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
5.5. Твердження НБУ про пропуск позовної давності Фонд вважає хибним, оскільки початком перебігу позовної давності для захисту Фондом свого порушеного права останній вважає 27 лютого 2017 року - дату отримання від НБУ рішення Правління від 23 грудня 2016 року № 527-рш «Про припинення ліквідаційної процедури ПАТ «АКБ «Базис».
6. Передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
6.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 1 липня 2020 року справу разом із касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, вважаючи за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 2 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17, а також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 757/72592/17, від 28 січня 2020 року у справі № 369/11928/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 757/27124/19-ц.
6.2. Так, у постанові від 2 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що бездіяльність НБУ щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів, яка призвела до порушень прав вкладників у вигляді неповернутих грошових коштів, за певних обставин може розцінюватись як шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади. Особи, що постраждали внаслідок такої бездіяльності, можуть вимагати компенсації відповідно до статті 1173 ЦК України, проте такий спір не може бути вирішено в межах адміністративного судочинства.
6.3. У справах № 757/72592/17, № 369/11928/17, № 757/27124/19-ц при прийнятті рішень Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав на можливість застосування статті 1173 ЦК України у справах за позовами до НБУ про відшкодування шкоди.
6.4. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду висловив намір відступити від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 2 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 757/72592/17, від 28 січня 2020 року у справі № 369/11928/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 757/27124/19-ц, зазначивши, що НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, самостійним у своїй діяльності від органів державної влади. Відповідно НБУ не є суб`єктом відповідальності за статтею 1173 ЦК України, оскільки не є органом державної влади.
6.5. Оскільки Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду обґрунтував необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, Велика Палата Верховного Суду прийняла справу № 910/6175/19 до розгляду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.
7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Щодо діяльності Фонду та НБУ у спірних правовідносинах
7.2. На момент прийняття постанови Правління НБУ № 357 діяв Закон № 2740-III, яким встановлювалися засади функціонування Фонду, порядок відшкодування вкладів вкладникам учасників (тимчасових учасників) Фонду, а також регулювалися відносини між Фондом, Кабінетом Міністрів України та НБУ.
7.3. Згідно зі статтею 8 Закону № 2740-III (тут і далі - в редакції, чинній станом на день початку процедури ліквідації банку) Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд є юридичною особою, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Фонд є економічно самостійною установою, яка не має на меті одержання прибутку, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в НБУ. Фонд має печатку зі своїм найменуванням, веде облік і звітність відповідно до законодавства.
7.4. За статтею 10 Закону № 2740-III з метою забезпечення захищеності вкладів фізичних осіб Фонд відповідно до визначеного ним порядку встановлює для учасників (тимчасових учасників) Фонду обов`язкові стандарти - вимоги до учасників щодо їх членства у Фонді, які встановлюються нормативно-правовими актами Фонду.
7.5. За змістом статті 26 Закону № 2740-III Фонд реалізує контрольні функції, здійснюючи перевірки розрахунків та контролює повноту і своєчасність перерахування зборів кожним учасником (тимчасовим учасником) Фонду. Для виконання своїх повноважень відповідно до цього Закону Фонд здійснює перевірки учасників (тимчасових учасників) Фонду, в тому числі і шляхом залучення незалежних експертів за рахунок коштів Фонду. Фонд має право брати участь у перевірках, які здійснюються НБУ, з питань, що належать до компетенції Фонду відповідно до цього Закону.
7.6. Відповідно до змісту пунктів 1-4 Положення про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України та НБУ № 1301/268 від 30 серпня 2002 року (чинного станом на час початку ліквідації банку) Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд є юридичною особою, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Фонд є економічно самостійною установою, яка не має на меті одержання прибутку, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в НБУ. Фонд у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом № 2740-III), іншими актами законодавства та діє на підставі цього Положення. Основними завданнями Фонду є: забезпечення захисту прав фізичних осіб - вкладників банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду шляхом відшкодування за рахунок його коштів вкладів, включаючи відсотки, у разі настання недоступності вкладів (далі - відшкодування втрат); здійснення організаційно-управлінських заходів з метою забезпечення виплати вкладникам сум відшкодування втрат; забезпечення надходження та акумуляції сум зборів з банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду та інших коштів, призначених для здійснення відшкодування втрат; забезпечення цільового використання коштів, що знаходяться на рахунках Фонду.
7.7. Фонд відповідно до покладених на нього завдань: відшкодовує кожному вкладнику банку - учасника (тимчасового учасника) Фонду втрати у розмірі, визначеному відповідно до Закону № 2740-III; 2) проводить перевірку: правильності розрахунків та контролює своєчасність і повноту перерахування зборів банками - учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду; діяльності банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду, в тому числі із залученням з цією метою незалежних експертів за рахунок його коштів; 3) бере участь у перевірках, які проводяться НБУ, з питань, що належать до компетенції Фонду; 4) порушує перед НБУ питання про застосування до банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду заходів впливу у разі порушення ними норм Закону № 2740-III; 5) застосовує безпосередньо до банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду заходи впливу, передбачені Законом № 2740-III; 6) забезпечує використання власних коштів за їх цільовим призначенням; 7) одержує від НБУ інформацію, необхідну для виконання Фондом функцій, що передбачені Законом № 2740-III та цим Положенням; 8) визначає обов`язкові форми звітності для банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду; 9) публікує в офіційних засобах масової інформації: двічі на рік станом на 1 січня і 1 липня звіт про свою діяльність, реєстр банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду протягом одного місяця після зазначених термінів; інформацію про зміни в реєстрі банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду протягом 14 календарних днів після внесення змін до реєстру; відповідно до законодавства річний звіт, достовірність даних якого повинна бути підтверджена незалежною аудиторською фірмою; 10) подає річний звіт разом з аудиторським висновком Кабінетові Міністрів України і НБУ до 1 липня року, що настає за звітним; 11) встановлює для банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду у визначеному ним порядку обов`язкові стандарти - вимоги щодо їх членства у Фонді; 12) залучає в порядку, передбаченому Законом № 2740-III, кредити від Кабінету Міністрів України у грошовій формі або державними цінними паперами, НБУ, інших банків та іноземних кредиторів у грошовій формі; 13) набуває право кредитора стосовно банку - учасника (тимчасового учасника) Фонду на всю суму, що підлягає відшкодуванню, з дня настання недоступності вкладів; 14) одержує від ліквідатора банку - учасника (тимчасового учасника) Фонду інформацію та передбачені законодавством документи, необхідні для виконання Фондом функцій із забезпечення відшкодування втрат; 15) забезпечує виконання вимог законодавства про збереження банківської таємниці щодо інформації, одержаної від НБУ, банку - учасника (тимчасового учасника) Фонду та ліквідатора банку - учасника (тимчасового учасника) Фонду.
7.8. За змістом пунктів 4 та 5 Положення № 2, Фонд гарантує кожному вкладнику учасника (тимчасового учасника) Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше визначеної законодавством гарантованої суми за вкладами у кожному з таких учасників. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду. Вкладники набувають право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в грошовій одиниці України з дня настання недоступності вкладів.
7.9. Щодо походження коштів, за рахунок яких здійснюються виплати вкладникам гарантованої суми, то згідно зі статтею 21 Закону № 2740-III джерелами формування коштів Фонду є: початкові збори з учасників Фонду; регулярні збори з учасників (тимчасових учасників) Фонду; спеціальні збори з учасників (тимчасових учасників) Фонду; кошти, внесені Національним банком України в розмірі 20 мільйонів гривень; доходи, одержані від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери України; кредити, залучені від Кабінету Міністрів України, НБУ, банків та іноземних кредиторів; пеня, яку сплачують учасники (тимчасові учасники) Фонду за несвоєчасне або неповне перерахування зборів до Фонду; доходи від депозитів, розміщених Фондом у НБУ. Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України.
7.10. Для виконання Фондом покладених на нього завдань, за умови, що його фінансові можливості вичерпані, Кабінет Міністрів України надає Фонду кредит у грошовій формі або у вигляді державних цінних паперів. При отриманні Фондом кредиту від Кабінету Міністрів України у вигляді цінних паперів Фонд має право реалізувати їх на відкритому ринку, отримати кредит під заставу у банків, іноземних кредиторів, НБУ.
НБУ має право надавати Фонду кредит під заставу цінних паперів за ціною не нижче індексу інфляції строком на п`ять років (частини перша, п`ята статті 25 Закону № 2740-III).
7.11. Відповідно до статті 33 Закону № 2740-III Фонд набуває право кредитора щодо учасника (тимчасового учасника) Фонду на всю суму, що підлягає відшкодуванню, з дня настання недоступності вкладів.
7.12. Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб на час виникнення спірних правовідносин дозволяє зробити висновки, що Фонд був створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, здійснював нормативне регулювання, тобто у цих межах був наділений владними управлінськими функціями як суб`єкт владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
7.13. Водночас відносини між Фондом та його учасником (тимчасовим учасником) стосовно набуття Фондом статусу кредитора щодо виплаченої вкладнику гарантованої суми здійснюються в межах реалізації Фондом майнових прав, набутих у зв`язку з виплатою, та мають приватноправовий характер. За положеннями законодавства та відповідно до покладеного завдання гарантувати відшкодування втрат кожному вкладнику банку - учасника (тимчасового учасника) Фонду останній повинен здійснювати свою діяльність таким чином, щоб забезпечити наявність коштів на відповідні потреби.
7.14. Якщо Фонд для виконання покладених на нього завдань, за умови що його фінансові можливості вичерпані, отримує від Кабінету Міністрів України кредит у грошовій формі або у вигляді державних цінних паперів чи отримує в порядку статті 25 Закону № 2740-III кредит у банків, іноземних кредиторів, НБУ, то внаслідок таких дій Фонд також набуває цивільні права та обов`язки. Це спростовує доводи НБУ про відсутність порушеного права Фонду щодо коштів, призначених для здійснення відшкодування понесених витрат.
7.15. Щодо юридичного статусу НБУ у спірних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду зазначає, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.За статтею 99 Конституції України забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - НБУ; за змістом пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2009 від 26 лютого 2009 року, Конституція України визначила правовий статус НБУ як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (стаття 99 Конституція України).
7.16.Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 679-XIV НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
7.17. Водночас згідно зі статтею 4 Закону № 679-XIV НБУ є економічно самостійним органом і не відповідає за зобов`язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов`язаннями НБУ.
7.18. Відповідно до статті 55 Закону № 679-XIV головна мета банківського регулювання і нагляду - це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. НБУ здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ і економічних нормативів. НБУ не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.
7.19. Згідно зі статтею 66 Закону № 2121-III державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ у таких формах:
I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків;
II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов`язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов`язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу.
7.20. Відповідно до статті 67 Закону № 2121-III метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. НБУ здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.
7.21. Аналіз зазначених норм свідчить, що НБУ бере участь у виконанні функцій держави в банківському секторі та наділений при цьому певними владно-розпорядчими повноваженнями для виконання своїх функцій, що притаманно органам державної влади.
7.22. У свою чергу банківський сектор - це особлива сфера, де одні суб`єкти господарювання довіряють власні кошти іншим, а тому існує ризик можливості з боку банків (власників, акціонерів тощо) незаконно привласнити такі кошти і уникнути відповідальності.
7.23. Для запобігання цьому (серед інших функцій) функціонує НБУ як особливий державний орган, який регулює банківську діяльність, здійснює контроль і нагляд за банками з метою недопущення протиправної діяльності доведення банку до неплатоспроможності та привласнення коштів вкладників.
7.24. НБУ зобов`язаний вчиняти заходи впливу та контролю з метою недопущення порушення норм банківського законодавства (насамперед зі сторони банків) та відновлення платоспроможності і стабільності банків.
7.25. Таким чином, правовий режим НБУ також характеризується подвійною правовою природою: з одного боку, він є органом, уповноваженим здійснювати державне управління у сфері банківської діяльності, а з іншого - банківською установою, яка здійснює банківські операції, виступає кредитором останньої інстанції для інших банків, а також може надавати кредит Фонду.
7.26. НБУ, приймаючи спірну постанову, та Фонд, здійснюючи виплати, виконували функції, покладені на них чинним законодавством, і наслідки цих дій можуть спричинити виникнення також взаємних цивільних прав та обов`язків.
Щодо вимог про відшкодування шкоди НБУ
7.27. У цій справі Фонд вважає, що НБУ незаконно ініціював процедуру ліквідації ПАТ «АКБ «Базис», спричинивши тим самим витрати (збитки) Фонду та порушивши його права. Адже якби НБУ не приймав рішення щодо ліквідації ПАТ «АКБ «Базис», то Фонд не здійснював би гарантованих виплат у ліквідаційній процедурі. Натомість якби постанова НБУ про запровадження процедури ліквідації була законною, то Фонд отримав би можливість відшкодувати понесені витрати в законній ліквідаційній процедурі.
7.28. За приписами частини першої, пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
7.29.Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Отже, норми статті 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
7.30. У спірних відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (йдеться про реальну шкоду).
7.31.Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода, що спричинила порушення цивільного права, стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
7.32.Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що необхідною підставою для притягнення НБУ до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
7.33. Спірна постанова Правління НБУ № 357 була прийнята НБУ в межах здійснення ним державного управління у сфері банківської діяльності як акт індивідуальної дії, що стосувався ПАТ «АКБ «Базис», у тому числі пов`язаних з банком осіб та його вкладників (кредиторів).
7.34. Порядок оскарження дій НБУ станом на час виникнення спірних правовідносин був врегульований статтею 99 Закону № 2121-III, частиною першою якої передбачалося, що банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, мають право оскаржити в суді у встановленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність НБУ чи його посадових осіб, а так само рішення, дії чи бездіяльність тимчасового адміністратора, ліквідатора та залучених ними осіб. За частиною шостою цієї ж статті шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки службовця НБУ, тимчасового адміністратора, ліквідатора або залучених ними осіб, відшкодовується згідно із законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та договорами про страхування фінансової відповідальності.
7.35. Чинна на момент звернення Фонду до суду редакція статті 79 Закону № 2121-III передбачала, що банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність НБУ чи його посадових осіб. Шкода, заподіяна внаслідок рішень, дій та/або бездіяльності НБУ (його працівників та/або залучених експертів), у тому числі шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки працівників НБУ та/або залучених експертів, відшкодовується НБУ згідно із законодавством та страховими компаніями відповідно до умов договорів страхування (у разі їх укладення) (частина третя статті 64-1 Закону № 679-XIV у редакції на час звернення з позовом).
7.36. У межах правовідносин з виплати гарантованої суми вкладів постанова Правління НБУ № 357 означала недоступність вкладів - неможливість одержання вкладу вкладником відповідно до умов договору та зумовлювала набуття вкладниками права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в грошовій одиниці України.
7.37. У правовідносинах з Фондом НБУ був зобов`язаний у тижневий строк інформувати Фонд про відкликання банківської ліцензії на здійснення банківської діяльності, протягом двох днів інформувати Фонд про ліквідацію учасника (тимчасового учасника) Фонду та надати Фонду такі документи щодо учасника (тимчасового учасника) Фонду, передбачені Положенням № 2:
- належним чином засвідчену копію документа про ліквідацію учасника (тимчасового учасника) Фонду;
- список членів наглядової ради, ради директорів і ревізійної комісії банку, іноземного банку, вклади яких у банку, філії іноземного банку є недоступними;
- список акціонерів банку, частка яких перевищує 10 відсотків статутного капіталу банку;
- список працівників незалежних аудиторських фірм (аудиторів), які здійснювали аудиторські перевірки банку протягом останніх трьох років;
- список вкладників, які на індивідуальній основі отримують від
банку пільгові відсотки та мають фінансові привілеї, що призвели
до погіршення фінансового стану банку.
7.38. Тож обґрунтованість виплат, які здійснювалися Фондом, залежала саме від наявності чи відсутності єдиної підстави для таких виплат - недоступності вкладів вкладникам. Виникнення у вкладників права на одержання від Фонду гарантованих виплат не означає порушення прав позивача в розумінні статті 1173 ЦК України
7.39. Так само і скасування спірної постанови НБУ не означає автоматичного поновлення банком стану, що існував до початку ініціювання процедури його ліквідації, відсутності обставин недоступності вкладів та, відповідно, незаконності одержання вкладниками гарантованих виплат від Фонду як підстави зменшення коштів Фонду. Таких доводів та доказів позовні вимоги Фонду не містять, що помилково не врахували суди попередніх інстанцій.
7.40. Тож висновки судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог Фонду не підтверджуються обставинами справи, які встановили суди, та суперечать положенням законодавства щодо підстав та умов відшкодування Фондом вкладникам гарантованих сум вкладів.
7.41. За своєю правовою природою виплата Фондом кредиторові банку, що за рішенням НБУ підлягає виводу з ринку фінансових послуг, передбаченої законом суми як гарантованої державою частини депозитного вкладу кредитора є виконанням Фондом зобов`язань банку на користь його кредитора, і такі правовідносини регулюються положеннями частини першої статті 528 ЦК України. У випадку скасування рішення НБУ щодо виведення банку з ринку як фінансової установи відшкодування сплачених коштів повинно відбуватися на підставі положень статті 1212 ЦК України.
Щодо застосування висновків Великої Палати Верховного Суду та щодо відступу від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду
7.42. Розглянувши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що скаржник у касаційній скарзі посилався на те, що в оскаржуваних рішеннях суди попередніх інстанцій одночасно застосували до спірних правовідносин статті 1166 та 1173 ЦК України, не врахувавши при цьому, що їх положеннями передбачено різний обсяг встановлення обставин справи.Крім того, вважав, що не були враховані посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17.
7.43. Так, у пункті 35 постанови від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що за загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої. При цьому сторонами у цій справі були Міністерство екології та природних ресурсів України та Державна регуляторна служба України, які, як було встановлено (пункти 40 та 43 постанови), були центральними органами виконавчої влади (тобто органи державної влади), діяльність яких, зокрема, полягає у здійсненні виключних функцій контролю (нагляду) у сфері здійснення ліцензійної діяльності (пункт 48 постанови).
7.44. Відхиляючи посилання відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17, та його доводи про те, що Фонд та НБУ є органами державної влади, що унеможливлює будь-який спір між ними, суд апеляційної інстанції зазначив, що у справі № 910/6175/19 сторони (Фонд та НБУ) не є органами державної влади у розумінні висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17.
7.45. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у її постанові від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 сформульовано правову позицію, згідно з якою поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Держава в особі відповідних органів може брати участь у судових процесах, у тому числі як позивач, за правилами цивільного, господарського або адміністративного судочинства виходячи насамперед із суті правовідносин та з урахуванням, зокрема, суб`єктного складу сторін та інших чинників, які можуть впливати на визначення юрисдикції судів.
7.46. У постанові від 2 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що бездіяльність НБУ щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів, яка призвела до порушень прав вкладників у вигляді неповернутих грошових коштів, за певних обставин може розцінюватись як шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади. Особи, що постраждали внаслідок такої бездіяльності можуть вимагати компенсації відповідно до статті 1173 ЦК України, проте такий спір не може бути вирішено в межах адміністративного судочинства.
7.47. Крім того, положення про можливість застосування статті 1173 ЦК України у справах за позовами до НБУ про відшкодування шкоди містяться і в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року у справі № 757/72592/17, від 28 січня 2020 року у справі № 369/11928/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 757/27124/19-ц.
7.48. Враховуючи наведені вище висновки щодо юридичного статусу НБУ, змісту його прав та обов`язків у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду не вважає за необхідне відступати від цих правових висновків.
7.49.Довід скаржника про одночасне застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин статей 1166 та 1173 ЦК України (з огляду на визначення цими нормами різного обсягу встановлення обставин справи) визнається Великою Палатою Верховного Суду необґрунтованим, оскільки посилання судів на положення статті 1166 ЦК України, яка визначає загальну підставу деліктної відповідальності завдавача шкоди, не спростовує висновків судів при здійсненні правової кваліфікації наявності підстав для застосування до спірних правовідносин спеціальної деліктної відповідальності, передбаченої статтею 1173 ЦК України.
7.50.Інший довід скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 2, 33 Закону № 2740-III, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року справі № 905/1328/17 (справа про банкрутство ПАТ «АКБ «Базис»), також визнається необґрунтованим, оскільки у цій справі вимоги Фонду не були визнані грошовими зобов`язаннями боржника - ПАТ «АКБ «Базис» у розумінні норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який є спеціальним при розгляді кредиторських вимог у межах справи про банкрутство. Натомість у справі № 910/6175/19, що переглядається Великою Палатою Верховного Суду, підставою позову Фонд визначив, зокрема, статтю 1173 ЦК України, яка поширюється на відносини, що виникли у зв`язку із завданням шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу держаної влади або органу місцевого самоврядування.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
8.2. Частинами першою, третьою та четвертою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
8.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень у цій справі з прийняттям нового рішення про відмову в позові.
Щодо судових витрат
8.4. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача.
8.5. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги та прийняття нового рішення про відмову в позові судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом цієї справи, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 березня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 8 жовтня 2019 року у справі № 910/6175/19скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Стягнути з Державної організації (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) на користь Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106) 1 008 525 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги та 1 334 700 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя-доповідач Л. І. Рогач
Судді: Т. О. Анцупова Л. Й. Катеринчук Ю. Л. Власов Г. Р. Крет І. В. Григор`єва Л. М. Лобойко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима В. В. Пророк Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік І. В. Желєзний В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач С. П. Штелик
