Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 354/621/15-ц
Провадження № 22-ц/4808/48/22
Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.
Суддя-доповідач Максюта
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів Василишин Л.В., Фединяка В.Д.,
секретаря Петріва Д.Б.,
з участю прокурора Верешка М.І., представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера» адвоката Госедло О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту направо приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність, за апеляційною скаргою заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області про залишення позову без розгляду, постановлену суддею Ваврійчук Т.Л. 16 листопада 2021 року в м. Яремче Івано-Франківської області, повний текст якої складено 22 листопада 2021 року,
в с т а н о в и в:
У вересні 2015 року першим заступником прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» подано позов до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність (а.с.1-7, том 1).
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 06.11.2015 року до участі у розгляді справи залучено співвідповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (а.с.54, том 1).
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28.01.2021 року до участі у розгляді справи залучено співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель» (а.с.87-88, том 3).
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2021 року суду позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність залишено без розгляду (а.с.56-61, том 4).
Не погодившись з даною ухвалою, заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подано апеляційну скаргу.
Апелянт зазначає, що оспорюване судове рішення винесене на підставі п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України в контексті недоведеності підстав для представництва інтересів держави в даній справі органами прокуратури. Вважає такі висновки необґрунтованими та безпідставними.
Зазначив, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Реалізуючи надані законом повноваження прокурор у встановленому законом порядку звернувся з даним позовом виходячи з того, що порушуються інтереси держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Вказує, що підставою звернення із даним позовом до суду стали матеріали кримінальної справи №248436 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України; ОСОБА_5 - злочинів за ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України; ОСОБА_6 - злочинів за ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України; ОСОБА_7 - злочинів за ч.3 ст.28, ч.1 ст.366 КК України. Досудовим та судовим слідством у сказаній кримінальній справи встановлено, що службовими особами Поляницької сільської ради підроблені додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок 105 фізичними особами, у тому числі і ОСОБА_1 .
Крім того наголошує, що у даному конкретному випадку протиправне вилучення спірної земельної ділянки порушує інтереси держави як безпосередньо, так і утрудненням чи унеможливленням виконання державою обов`язків, які, в свою чергу, реалізуються відповідними органами виконавчої влади, у тому числі Державним агентством лісових ресурсів України та його структурними підрозділами на місцях, в даному випадку - ДП «Ворохтянське лісове господарство». Враховуючи наведене, прокурором при зверненні до суду визначено двох відповідачів. При цьому, у ході підготовки позовної заяви до матеріалів не було долучено відповідне повідомлення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Поряд з цим, наявність такого повідомлення і факт його отримання підтверджено листом Державного агентства лісових ресурсів від 08.11.2021. Саме відсутність вказаного повідомлення стала підставою для залишення позову без розгляду у відповідності до п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України.
Водночас, жодною нормою ЦПК не передбачено такої підстави для залишення позову без розгляду, як відсутність у матеріалах тих чи інших документів, у тому числі будь-яких повідомлень в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Апелянт наголошує, що ні в ході судових засідань, ні в уточненому клопотанні про залишення позову без розгляду у даній справі представниками ТзОВ «Буковель» та ТзОВ «Скорзонера» питання порушення інтересів держави у формі протиправного вилучення з державної власності спірної земельної ділянки не оспорювалось; не спростовано також даної обставини і безпосередньо оскаржуваною ухвалою суду.
Вказує, що заявляючи про дотримання прокурором положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» в частині відповідного повідомлення позивача перед зверненням до суду, Великою Палатою Верховного Суду лише спростовується попередня судова практика про обов`язковість з`ясування прокурором причин бездіяльності чи неналежного захисту інтересів держави відповідним органом державної влади чи місцевого самоврядування, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, на думку апелянта, визначальним при вирішенні вказаного питання стали обізнаність відповідного державного органу в особі Державного агентства лісових ресурсів України із вказаним фактом порушення інтересів держави та доведеність належного захисту ним інтересів держави в частині реагування на виявлене порушення. Враховуючи те, що відповідні клопотання ТзОВ «Буковель» та ТзОВ «Скорзонера» заявлені безпосередньо в ході судового розгляду лише у 2021 році, тобто після закінчення строку зберігання відповідних документів, підготовлених у 2015 році обласною прокуратурою, на адресу Державного агентства лісових ресурсів України направлено відповідний запит, відповідь на який (за №12-21/9212-21 від 08.11.2021) долучено до матеріалів справи. Із змісту відповіді вбачається, що про факт протиправного вибуття спірної земельної ділянки агентству було відомо з постанови Галицького районного суду від 04.03.2015р.
Звертає увагу на статус іншого позивача у справі - ДП «Ворохтянське лісове господарство», правовий статус якого вказує на те, що основні напрямки його діяльності є нічим іншим, як завданнями та функціями, покладеними на нього безпосередньо державою з метою реалізації її політики у сфері охорони довкілля, рекреації, відтворення природних ресурсів. Наведене дозволяє зробити висновок про неоднозначний статус ДП «Ворохтянське лісове господарство» яке, крім господарської діяльності, реалізує функції правоохоронного органу як суб`єкта владних повноважень.
З цих підстав просить скасувати ухвалу суду, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.67-78, том 4).
Представником товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера» подано відзив на апеляційну скаргу. Зазначив, що прокурор не мав права звертатися до суду в інтересах ДП «Ворохтянське лісове господарство», яке не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень і, водночас, існує пряма заборона представництва прокуратурою в суді інтересів держави в особі державних компаній. Посилається на правові висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 року у справі №911/2169/20 (пункти 8.7-8.14). Також вважає, що прокурор не обґрунтував наявність підстав для його звернення до суду в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України з огляду на вищевказану постанову Великої Палати Верховного Суду (пункти 8.33-8.40), оскільки не довів факту існування повідомлення, надісланого в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Також вважає, що зазначені прокурором постанови Верховного Суду жодним чином не спростовують позиції суду першої інстанції у цій справі, оскільки містять висновки про застосування норм права, аналогічні викладеним у постанові від 06.07.2021 року у справі №911/2169/20 в частині необхідності дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, наявності повідомлення прокурора, встановлення бездіяльності відповідного суб`єкта владних повноважень. Стверджує, що при зверненні до суду прокурором не обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва Державного агентства лісових ресурсів України, що є підставою для залишення позову без розгляду. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін (а.с.102-105, том 4).
Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
У судове засідання не з`явилися відповідачі - представник ДП «Ворохтянське лісове господарство», Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель», ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про день та час розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення поштової кореспонденції на електронну адресу.
Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника товариства.
Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому апеляційний суд розглянув справу за їх відсутності.
Вислухавши пояснення прокурора Верешка М.І., представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера» адвоката Госедло О.Д., доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про їх необґрунтованість, виходячи з таких підстав.
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки земельна ділянка перебувала у користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», яке є самостійним суб`єктом господарювання з повним обсягом процесуальної дієздатності, має всі процесуальні можливості для самостійного захисту своїх прав та інтересів у суді, то позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» та Державного агентства лісових ресурсів України підлягає залишенню без розгляду відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Частиною 1 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Межі повноважень прокурора передбачені як Цивільним процесуальним кодексом України, так і Законом України «Про прокуратуру».
Частиною 3 ст.56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
У наведених випадках прокурор виконує функцію представництва інтересів держави, яка є його конституційним обов`язком.
За змістом ч.1 ст.1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру». Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Згідно з абзацом першим частини другої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.
За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).
При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.
На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).
Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.
У постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства, оскільки воно не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень.
У зазначеній справі сформульовано висновок, відповідно до якого «Заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
Відповідно до частин першої та другої статті 84 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).
Пунктами 1 та 5 частини першої статті 27 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що до повноважень Уряду у сфері лісових відносин належить забезпечення реалізації державної політики у сфері лісових відносин, а також передача у власність та надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.
Відповідно до частини першої статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.
Згідно із частиною сьомої статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Урядом.
Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, частинами першою та другою якої встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Уряду, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК Уряд вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Уряду.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини п`ятої статті 56 ЦПК України, що кореспондується положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Враховуючи викладене, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.
«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Згідно з частиною п`ятою статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ДП «Ворохтянське лісове господарство» є державним підприємством, тобто самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у суді.
До повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств.
У справі, що переглядається, прокуратура Івано-Франківської області, звернувшись до суду з позовом в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство», фактично здійснює представництво інтересів державного підприємства, а не інтересів держави, що суперечить положенням чинного законодавства.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство», оскільки воно не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень
Оскільки у прокуратури Івано-Франківської області відсутні повноваження на представництво інтересів держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство», позов підлягає залишенню без розгляду.
Таким чином, ухвалюючи судове рішення у справі в частині позову, поданого першим заступником прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства і залишення позову в цій частині без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України як такий, що поданий від імені заінтересованої особи особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.
Щодо позову, поданого першим заступником прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, слід виходити з наступного.
Звертаючись із позовом у цій справі, прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась із постійного користування ДП «Ворохтянське лісове господарство». Ворохтянською районною державною адміністрацією в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство` спірну земельну ділянку з земель лісогосподарського призначення та передано в оренду громадянину для сінокосіння та випасання худоби. Незаконне вилучення спірної земельної ділянки призвело до зміни її правового статусу, а саме: державна власність змінена на комунальну, а розпорядник з держави на територіальну громаду.
Так, відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року №521 Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, тобто є суб`єктом владних повноважень.
У пункті 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) зроблено висновок про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У пункті 76 постанови від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вказаний висновок та зазначила,що відповідно до частини третьої статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень,до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 69 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Отже, саме лише посилання в позовній заяві на те, що компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посади державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для таких посад повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).
Аналогічні висновки були зроблені у постановах колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16, 17, 18 квітня 2019 року у справах № 925/650/18, № 923/560/18, № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, а також у постанові колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18.
Про необхідність обґрунтування та з`ясування судом причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, зазначено також і в рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів інших касаційних судів (постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 802/4083/15-а, від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 та інші; постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 201/5279/16, від 04 вересня 2019 року у справах № 372/1688/17-ц, № 448/764/17 та інші).
Як встановлено з матеріалів даної справи, 27.08.2015 року до звернення до суду з позовом перший заступник прокурора Івано-Франківської області листом №05/1-496 вих-15 звернувся до ДП «Ворохтянське лісове господарство», в якому з посиланням на ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив останнє про наявні підстави для звернення до суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» з позовом до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки ДП «Ворохтянське лісове господарство» (т. 1, а.с. 19-20).
Разом з тим, відповідного повідомлення прокурором Державного агентства лісових ресурсів України матеріали справи не містять.
Обґрунтовуючи правомірність представлення інтересів Держлісагентства, позивач посилався на електронний лист останнього №12-12/9212-21 від 08.11.2021 року на лист Івано-Франківської обласної прокуратури від 29.09.2021 року №15-1430вих.-21, в якому зокрема зазначено, що при надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури, повідомлень щодо звернення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України та державних лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», до фізичних та юридичних осіб про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки, повернення земельних ділянок лісового фонду у державну власність, Державне агентство лісових ресурсів України завжди їх підтримувало у зв`язку з неможливістю подання таких позовів Держлісагентством з об`єктивних причин. У відповідності до Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.06.2015 року №1000/5, листування Держлісагентства за 2014-2015 роки з порушених в листі питань знищені у зв`язку із закінченням строків їх зберігання. Державне агентство лісових ресурсів України не заперечує щодо представництва Івано-Франківською обласною прокуратурою інтересів держави із вказаних у листі питань (т. 4, а.с. 47-48).
Однак вказаний лист не свідчить про дотримання прокурором процедури, передбаченої ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» при зверненні до суду з даним позовом та не підтверджує наявність повідомлення про необхідність звернення до суду з таким позовом у даній конкретній справі.
Посилання апелянта на практику Верховного Суду не спростовує вірного застосування судом першої інстанції вказаних норм права у даних правовідносинах.
Прокурор має право звернутися до суду в інтересах держави у разі, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, і це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.
Що стосується тверджень прокуратури про те, що форма попереднього повідомлення прокурором громадянина або відповідного суб`єкта владних повноважень про необхідність звернення до суду не визначена, а вирішальним є сам факт обізнаності із порушенням інтересів держави, то такі також не заслуговують на увагу, оскільки про обізнаність прокурора з порядком та формою такого повідомлення безпосередньо свідчить долучена до позову копія повідомлення, направленого на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Таким чином колегія суддів вважає вірним висновок місцевого суду про те, що у справі, що переглядається, прокурор звернувся до суду із позовом без направлення Державному агентству лісових ресурсів України повідомлення у порядку частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
З огляду на викладене, висновок суду про відсутність повноважень у прокурора для звернення до суду із позовом в інтересах держави у цій справі є законним та обґрунтованим, суд правомірно залишив такий позов без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення, а ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області про залишення позову без розгляду від 16 листопада 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: І.О. Максюта
Л.В. Василишин
В.Д. Фединяк
Повний текст постанови складено 27 травня 2022 року.
