Справа № 354/621/15-ц
Провадження № 2/354/28/21
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2021 року м. Яремче
Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Ваврійчук Т.Л.
за участю секретаря судового засідання Кулик В.Р.
прокурора Верешко М.І.
представників відповідачів адвокатів Госедло Р.І., Мицай С.В.
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Яремче цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту направо приватноївласності наземельну ділянку площею 0,2500га серії ІФ №046339 від 18 березня 2003 року та витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» земельної ділянки площею 0,2500га, яка розташована в с. Поляниця зчужого незаконноговолодіння удержавну власністьв особіДП «Ворохтянське лісове господарство»,-
в с т а н о в и в:
Перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» у вересні 2015 року звернувся до суду із позовом до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №046339 від 18 березня 2003 року площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611092001220020062 та зобов`язання повернути вказану земельну ділянку з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2015 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 06 листопада 2015 року залучено до участі у вказаній справі в якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорзонера»та в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
У відповідності до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №51 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 31 липня 2021 року у зв`язку із закінченням повноважень попереднього складу суду(закінчення терміну відрядження судді Польської М.В.) вказану справу передано у провадження судді Ваврійчук Т.Л.
Ухвалою суду від 28 січня 2021 року до участі у вказаній справі залучено в якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель», яке на даний час є власником спірної земельної ділянки.
28 січня 2021 року заступником керівника Івано-Франківськоъ обласної прокуратури у даній справі подано заяву в порядку ст. 49 ЦПК України про зміну предмету позову відповідно до якої прокурор просить поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №046339 від 18 березня 2003 року площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611092001220020090 та витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611092001220020090, яка розташована с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорзонера» 28 січня 2021 року звернулося до суду із клопотанням про залишення позовної заяви прокурора без руху, а в разі не усунення виявлених недоліків-без розгляду. Своє клопотання обґрунтовує тим, що дана позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України, оскільки у поданій прокурором позовній заяві всупереч вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 56 ЦПК України(статті 45 ЦПК України чинної на час звернення до суду) не зазначені підстави звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» та не обґрунтовано, що вказані органи є органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не вказано які повноваження у сфері державного управління останні здійснюють у спірних правовідносинах та якими актами ці повноваження передбачені. З аналізу положень Лісового кодексу України, Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство», вбачається, що вказані суб`єкти не є органами уповноваженими державою здійснювати функції у сфері захисту земельних відносин, а отже прокурором не обґрунтовано підстави звернення до суду в інтересах держави та невірно зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. При цьому, згідно правових позицій Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що викладені у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №906/853/17, у постанові від 15 вересня 2020 року справі №911/551/19 не допускається здійснення прокурором представництва у суді інтересів держави в особі державних компаній до яких відносяться державні підприємства.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель» 11 березня 2021 року звернулося до суду із клопотанням про залишення позовної заяви та заяви про зміну предмету позову без руху та в разі не усунення виявлених недоліків без розгляду. В обґрунтування даного клопотання зазначено, позовна заява не відповідає вимогам статей 175,177 ЦПК України, оскільки вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є вимогою майнового характеру, яка підлягає оплаті судовим збором, однак у заяві прокурора про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння в державну власність всупереч вимог пунктів 3, 9 частини 3 статті 175 ЦПК України відсутнє зазначення ціни позову, яка щодо вимог майнового характеру із врахуванням судової практики визначається виходячи із експертної грошової оцінки спірного майна, а також дана заява не містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Окрім цього,у поданій суду заяві прокурором змінено предмет позову із «зобов`язати повернути земельні ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність» на «витребувати у ТОВ «Буковель» земельні ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави». При цьому прокурором було змінено і підстави позову: із посилання на витребування земельної ділянки від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа нею в порядку статті 387 ЦК України на посилання про наявність підстав для витребування майна у добросовісного набувача у порядку статті 388 ЦК України. Водночас одночасна зміна підстав і предмету позову не допускається та за своїм змістом є новим позовом, який повинен бути оформлений письмовою заявою згідно з вимогами ЦПК України із одночасною відмовою від раніше заявлених вимог. У клопотанні зазначено, що позов у даній справі було подано в 2015 році, в той час як державну реєстрацію створення юридичної особи ТОВ «Буковель» проведено тільки 05 липня 2016 року. Отже,станом на момент подання позову у даній справі діями ТОВ «Буковель» не могло бути порушено прав чи інтересів позивачів, позаяк на той час даного товариства не існувало як юридичної особи. Зазначена обставина виключає можливість заявлення позовних вимог до ТОВ «Буковель» у вказаній справі. У випадку наявності правових підстав для витребування спірних земельних ділянок, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені такі повноваження (чи прокурор за умови дотримання статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та процесуального закону), має право подати до ТОВ «Буковель» окремий позов з дотриманням правил юрисдикції відповідної категорії справ. Подаючи заяву в порядку статті 49 ЦПК України прокурор має на меті фактично домогтися розгляду іншого спору в межах раніше поданого позову у даній справі, що є порушенням вимог частини 3 статті 49 ЦПК України. Також зазначено, що прокурором порушено правила єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, оскільки спір у частині вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» до ТОВ «Буковель» виник між юридичними особами у правовідносинах із захисту права власності на нерухоме майно - землю, що відповідає критеріям належності справи в цій частині позову до господарського судочинства, що підтверджується правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 520/15970/16-ц, а тому уточнену позовну заяву слід повернути позивачу на підставі пункту 2 частини 4 статті 185 ЦПК України. Окрім цього, на думку ТОВ «Буковель», у позовній заяві прокурором не зазначені підстави звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» та не обґрунтовано, що Держлісагентство та ДВ є компетентним органом у розумінні статті 56 ЦПК України (ст.45 ЦПК, чинної на час звернення прокурора до суду), статті 23 Закону України «Про прокуратуру», не вказано які повноваження останні в сфері державного управління здійснюють в спірних правовідносинах, якими актами ці повноваження передбачені. Відповідно до Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 року № 521, Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. Завдання та повноваження Держлісагентства чітко регламентовані вказаним Положенням і до його компетенції не відноситься регулювання земельних відносин. Спірна земельна ділянка ніколи не перебувала у власності (розпорядженні чи користуванні) Держлісагентства України, а тому його право власності не могло бути порушене. Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, дану заяву подано в інтересах ДП «Ворохтянське лісове господарство», однак відповідно до вимог Лісового кодексу України лісгоспи (постійні лісокористувачі) є самостійними юридичними особами, які не є ні власністю Держлісагенства, ні його структурними підрозділами, а тільки входять у сферу його управління, як суб`єкти підприємницької діяльності наділені за рішенням розпорядника тільки правом постійного користування, тобто правом здійснювати в лісах підприємницьку лісогосподарську діяльність. Очевидно, що вказані суб`єкти не є органами, уповноваженими державою здійснювати функції у сфері захисту земельних відносин. ДП «Ворохтянське лісове господарство» не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, що в силу статті 23 Закону України «Про прокуратуру» виключає можливість його представництва прокуратурою в даній справі. При цьому, в даній нормі міститься пряма заборона представництва прокуратурою в суді інтересів держави в особі державних компаній. Отже, прокурором не обґрунтовано підстави звернення до суду в інтересах держави та неправильно зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і наведене підтверджується вказаними у клопотанні правовими висновками Верховного Суду в аналогічних справах.
22 вересня 2021 року представники відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» звернулися до суду із клопотаннями, відповідно до яких з огляду на висновок про застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 просять залишити позов у даній справі без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України.
У підготовчому судовому засіданні представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера» адвокат Госедло Р.І. подане клопотання підтримав та вказав, що даним клопотанням викладено у новій редакції резолютивну частину раніше поданого клопотання від 28 січня 2021 року. Зазначив, що відповідно до вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» забороняється представництво прокурором інтересів державних компаній, до яких згідно правового висновку, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 відносяться в тому числі і державні підприємства. Таким чином, позов прокурора, поданий в інтересах ДП «Ворохтянське лісове господарство», підлягає залишенню без розгляду, оскільки прокурор не мав права звертатись до суду із позовом в інтересах даного підприємства. Щодо позову поданого прокурором в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України зазначив, що при зверненні до суду із позовом в інтересах держави прокурор повинен дотримуватись порядку, визначеного статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 45 ЦПК України, чинного на момент подання позову, зокрема повідомити відповідний державний орган про виявлене порушення закону та в разі якщо останнім у розумний строк не буде вжито відповідних заході реагування прокурор вправі звернутися до суду із відповідний позовом. Разом, з тим у матеріалах даної цивільної справи відсутні будь-які докази того, що прокурор перед зверненням до суду в установленому законом порядку звернувся до Державного агентства лісових ресурсів України із листом чи повідомленням про виявлені ним порушення закону, а даний орган не відреагував на вказане повідомлення, що дало підстави для пред`явлення прокурором позову в інтересах держави. Відтак, зважаючи на допущене прокурором порушення вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» при зверненні до суду із позовом в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України в цій частині позов теж підлягає залишенню без розгляду. Також вважає, що окремою підставою для залишення даного позову без розгляду є та обставина, що прокурором невірно визначено орган уповноважений представляти інтереси держави в даних правовідносинах. Державне агентство лісових ресурсів України здійснює діяльність у сфері лісового господарства, в той час як предметом спору у даній справі є витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, відтак даний спір стосується земельних правовідносин, де зазначений прокурором позивач не є належним уповноваженим органом. Просить врахувати, що наданий прокурором лист Державного агентства лісових ресурсів України від 08 листопада 2021 року жодним чином не спростовує наведених ним доводів та не підтверджує той факт, що прокурор перед зверненням до суду належно поінформував про це Державне агентство. Відповідні докази мали бути подані прокурором при зверненні до суду із вказаним позовом, свідченням чого є долучений до позовної заяви лист, адресований прокурором ДП «Ворохтянське лісове господарство», натомість відповідного листа чи повідомлення на адресу Державного агентства лісових ресурсів України до позову не додано і доказів його існування та направлення прокурором суду не надано.
Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» адвокат Мицай М.І. у підготовчому судовому засіданні вказав, що підтримує раніше подане клопотання про залишення позову прокурора без розгляду в редакції клопотання від 22 вересня 2021 року. Зазначив, що повністю погоджується із доводами, наведеними представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», які відповідають висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20. Враховуючи те, що забороняється представництво прокурором у суді інтересів державних компаній, позов, поданий прокурором в інтересах ДП «Ворохтянське лісове господарство» підлягає залишенню без розгляду, а оскільки при зверненні до суду із даним позовом в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України прокурором не було дотримано вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та не направлено на адресу Державного агентства лісових ресурсів України відповідне повідомлення про виявлені порушення закону, прокурор не набув повноважень на представництво інтересів даного державного органу, що в силу вимог пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України є підставою для залишення позову без розгляду. Наданий прокурором лист Державного агентства від 08 листопада 2021 року не є належним доказом, оскільки не підтверджує дотримання прокурором перед зверненням до суду обов`язків, передбачених частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Прокурор Верешко М.І. у підготовчому судовому засіданні з приводу задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера» про залишення позову без розгляду заперечив, посилаючись на те, що наявність підстав для представництва прокурором інтересів у даній справі обґрунтовується трьома факторами: наявністю проблеми, обізнаністю компетентного органу держави, в даному випадку Держлісагентства та ДВ «Ворохтянське лісове господарство», про наявність порушення інтересів держави та відсутністю належного реагування на вказані порушення. Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу. Вказав, що після подання відповідачами клопотань про залишення позову без розгляду, Івано-Франківською обласною прокуратурою було направлено відповідне звернення до Державного агентства лісових ресурсів України, у відповідь на яке засобами електронного зв`язку отримано лист від 08 листопада 2021 року. У вказаному листі Держлісагентство підтвердило той факт, що йому було відомо про наявні порушення інтересів держави щодо вилучення із державної власності та постійного користування ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок, однак із відповідними позовами на захист інтересів держави вказаний орган самостійно до суду не звертався, однак при надходженні від органів прокуратури в тому числі прокуратури Івано-Франківської області повідомлень в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про звернення до суду із позовами в інтересах Держлісагентства та лісогосподарських підприємств про повернення земельних ділянок завжди їх підтримувало. Також зазначив, що прокуратурою Івано-Франківської області інших позовів в інтересах Держлісагенства, окрім тих, які на даний час розглядаються Яремчанським міським судом Івано-Франківської області не подано, а тому даний лист є безпосереднім доказом того, що при зверненні до суду із вказаним позовом прокурором було дотримано вимог, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
Інші учасники справи у підготовче судове засідання не з`явились, не повідомивши причин неявки, хоча про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 198, частини 1 статті 223 ЦПК Українинеявка учасників справи (представника) не перешкоджає проведенню підготовчого провадження.
Проаналізувавши заявлені клопотання про залишення позову без розгляду та їх мотиви, заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить на наступного висновку.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до статті 45 ЦПК України, в редакції, що була чинною на час подання позову, у цивільних справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини другої статті 45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьоюстатті 25Закону України «Про прокуратуру». Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбаченихстаттею 121цього Кодексу.
Аналогічні положення викладені у статті 56 ЦПК України, у редакції, що є чинною на час розгляду справи.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).
Також Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18).
Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26 червня 2019 у справі № 587/430/16-ц).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року, який набрав чинності 15 липня 2015 року. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацами 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома ст.23 Закону).
Відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
У постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьоїстатті 23 ЗаконуУкраїни «Про прокуратуру» в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц та вказала, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьоїстатті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень,незалежно від наявності статусу юридичної особи.
У даній справі прокурор подав позов в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та ДП «Ворохтянське лісове господарство».
За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП «Ворохтянське лісове господарство» є державним підприємством, тобто самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, що дозволяє цьому суб`єкту самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у суді. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 906/853/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 911/551/19, від 04 січня 2021 року у справі № 911/1150/20.
Таким чином, зважаючи на те, що ДП «Ворохтянське лісове господарство» являється самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді і прокурором не надано доказів, що ДП у спірних правовідносинах наділено функціями уповноваженого державного органу, тому звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі даного державного підприємства, відбулось із порушенням вимог абзацу 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Із врахуванням вищенаведеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» та вважає необхідним залишити позов, поданий прокурором в інтересах держави в особі ДП без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України.
Щодо позову прокурора у даній справі, поданого в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів Українивід 08 жовтня 2014 року №521Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
За змістом пункту 3 Положення основними завданнями Держлісагентства є, зокрема, реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.
Згідно з підпунктами 4, 5, 6, 7, 8, 9, 21, 30, 33 Положення Держлісагентство здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства; здійснює державне управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організовує ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; веде державний лісовий кадастр та облік лісів; здійснює моніторинг лісів; приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії; вносить пропозиції щодо надання в користування мисливських угідь та припинення права користування ними органам, що приймають зазначені рішення; здійснює управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Держлісагентства; вирішує в межах повноважень, передбаченихзаконом, спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів, що перебувають у державній власності.
Аналіз цих пунктів Положення дозволяє дійти висновку, що Держлісагентство є центральним органом, до основних завдань якого належить, зокрема, реалізація державної політики у сфері лісового господарства.
Згідно зі статтею 28-1 Лісового кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, крім іншого, здійснює державний контроль за додержанням нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства, організовує ведення лісовпорядкування, державного лісового кадастру, обліку, моніторингу та проведення національної інвентаризації лісів, організовує ведення лісового господарства і раціональне використання лісових ресурсів.
Виходячи із вищенаведеного, Держлісагентство є органом державної влади, тобто суб`єктом владних повноважень, що відповідно до положень абзацу 1 частини 3 статті 23Закону України«Про прокуратуру» надає право прокурору звертатись до суду із позовом в інтересах держави в особі зазначеного суб`єкта владних повноважень.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №911/3293/16.
Абзацом 2 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 досліджуючи питання щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18 та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим, як встановлено судом, перед зверненням до суду із вказаним позовом прокурор всупереч вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не звернувся до Держлісагентства, як компетентного органу держави, із повідомленням про виявлені ним порушення інтересів держави, а направив зазначене звернення лише на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство», що підтверджується долученим до позовної заяви листом від 27 серпня 2015 року за вих. №05/1-496вих-15.
Будь-які докази того, що прокурор в установленому законом порядку направляв відповідне повідомлення на адресу Держлісагентства у матеріалах справи відсутні та протягом всього періоду часу перебування справи на розгляді у суді представлені не були та будь-яке посилання на їх існування у поданих прокурором в ході розгляду справи процесуальних заявах відсутні.
Наданий прокурором в останньому судовому засіданні лист Держлісагентства від 08 листопада 2021 року, не може бути взятий судом до уваги в якості належного та достатнього доказу на підтвердження повноважень прокурора у даній справі, оскільки вказаний лист жодним чином не засвідчує той факт, що прокурор перед зверненням до суду дотримався вимог, визначених у частині 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та направив відповідне повідомлення компетентному органу держави, після чого за відсутності реагування з боку останнього на виявлені порушення закону набув права на пред`явлення до суду позову в інтересах держави в особі Держлісагентства.
При цьому суд зауважує, що відповідні докази на підтвердження повноважень прокурора щодо представництва інтересів держави в особі Держлісагентства мали бути подані прокурором одночасно із поданням позову до суду, як це було зроблено на обґрунтування повноважень у частині представництва інтересів ДП «Ворохтянське лісове господарство», оскільки саме на прокурора покладається обов`язок доведення обґрунтованості підстав для здійснення представництва, однак вказані докази, як зазначено вище подані не були, при цьому додатковим свідченням їх відсутності є той факт, що у позові прокурора наявне посилання лише на повідомлення, яке направлялось на адресу ДП.
Посилання прокурора на те, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені спростовується висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26травня 2020 року у справі №912/2385/18, в яких чітко зазначено, що для того, щоб звернення прокурора не могло вважатись необґрунтованим, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, що в такому випадку дає право прокурору представляти та захищати інтереси держави самостійно. Однак у даній справі прокурор зазначених вимог Закону не дотримався.
Таким чином, суд приходить до переконання, що позов, в інтересах держави в особі Держлісагентства поданий прокурором в порушення вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» за відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.
Із врахуванням вищенаведеного суд вважає, що позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним державногоакту направо приватноївласності наземельну ділянку площею 0,2500гасерії ІФ№046339від 18березня 2003рокута витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» земельної ділянки площею 0,2500га, яка розташована в с. Поляниця зчужого незаконноговолодіння удержавну власністьв особіДП «Ворохтянське лісове господарство» підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 12, 13, 56, 258-261, п.16 ч.1 ст.353, ст.354 ЦПК України, суд,-
п о с т а н о в и в:
Позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту направо приватноївласності наземельну ділянку площею 0,2500га серії ІФ №046339 від 18 березня 2003 року та витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» земельної ділянки площею 0,2500га, яка розташована в с. Поляниця зчужого незаконноговолодіння удержавну власністьв особіДП «Ворохтянське лісове господарство»-залишити без розгляду.
Копію ухвали направити учасникам справи для відома.
Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду складено 22 листопада 2021 року.
Головуючий суддя: Т. Л. Ваврійчук
