Ухвала
12 травня 2022 року
м. Київ
справа № 363/2337/19
провадження № 61-6787св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідачі: державний реєстратор Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко Віолетта Миколаївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест»,
третя особа - Орган опіки і піклування Вишгородської міської ради,
розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року у складі судді Чіркова Г. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» (далі - КП «Путрівське») Рибалко В. М., Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі - ТОВ «ФК «Алькор Інвест»), третя особа - Орган опіки і піклування Вишгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що в порушення умов укладеного між нею та ВАТ КБ «Надра» іпотечного договору та статті 37 Закону України «Про іпотеку» державний реєстратор без достатніх правових підстав, а саме: за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, в період дії мораторію на примусове відчуження майна, прийняв рішення про державну реєстрацію за правонаступником ВАТ КБ «Надра» - ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права власності на вказану квартиру, в якій зареєстровані та проживають двоє неповнолітніх дітей.
У зв`язку з наведеним позивачка просила:
- визнати незаконними дії державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В. М. щодо проведення 17 травня 2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Алькор Інвест»;
- визнати протиправним і скасувати рішення індексний номер 46962473 від 21 травня 2019 року, відповідно до якого 17 травня 2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 31638966 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1833952932218, за ТОВ «ФК «Алькор Інвест».
Короткий зміст рішень та постанови судів попередніх інстанцій
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконними дії державного реєстратора КП «Путрівське» РибалкоВ. М. щодо проведення 17 травня 2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Алькор Інвест».
Визнано протиправним і скасовано рішення державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В. М., індексний номер 46962473 від 21 травня 2019 року, згідно з яким 17 травня 2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 31638966 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1833952932218, за ТОВ «ФК «Алькор Інвест».
Стягнуто з державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В. М. та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн з кожного.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що:
- у договорі іпотеки сторони погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункт 5.3 договору іпотеки). Частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент укладання договору іпотеки, однозначно вказує на необхідність укладання окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку у разі відсутності іпотечного застереження у договорі іпотеки. При цьому законодавець фактично визначає іпотечне застереження окремим правочином, за яким у сторін виникають певні права та обов`язки та який є підставою для вчинення дій щодо реєстрації права власності на заставне майно. Проте докази укладення такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у матеріалах справи відсутні. Окремого застереження в іпотечному договорі, як підставу виникнення права власності у іпотекодержателя, стаття 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент укладання договору іпотеки, не передбачала і в іпотечному договорі сторони про це не домовлялися. А тому прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності, що виникає на підставі договору про відступлення прав за іпотечним договором та договором іпотеки, є протиправним (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 квітня 2018 року в справі № 554/14813/15-ц);
- відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання від 05 листопада 2019 року № № 3269, 3270 та 3271 у спірній квартирі зареєстровані позивачка та двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Квартира, яка є предметом іпотеки, загальна площа якої становить 47,1 кв. м, використовується як місце постійного проживання позивачки, а тому не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, як забезпечення виконання іпотекодавцем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Тобто, згода іпотекодавця є обов`язковою. Суд вважає, що мораторій також розповсюджується на позасудове звернення стягнення на спірне іпотечне майно за статтею 37 Закону України «Про іпотеку», що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340-18-а. Таким чином, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «ФК «Алькор Інвест»;
- реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» вчинено без попереднього дозволу органу опіки та піклування, що призвело до порушення прав неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Додатковим рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року стягнуто з державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В. М. та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 700,00 грн з кожного.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Алькор Інвест» залишено без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року - без змін.
Стягнуто з ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на користь ОСОБА_1 6 300,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позову. У порушення положенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» державний реєстратор прийняв рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Алькор Інвест», не урахувавши, що позивачка і її сім`я використовує її як постійне місце проживання, факт чого не спростований іпотекодержателем.
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У квітні 2021 року ТОВ «ФК «Алькор Інвест» подало касаційну скаргу на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року, в якій просить: відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі ТОВ «ФК «Алькор Інвест» зазначає:
розділом 5 іпотечного договору передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно з яким іпотекодержателю передаеться право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Укладаючи іпотечний договір, іпотекодавець погодилася з тiєю умовою договору, яка передбачає, що у paзi невиконання або неналежного виконання ним зобов`язань за кредитним договором до іпотекодержателя переходить право власності на предмет іпотеки, що є згодою позивача на перехід права власності (відчуження) до іпотекодержателя в майбутньому у paзi настання чітко визначених обставин;
необхідно відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;
тлумачення положень статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчить про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього іпотекодержателем не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право іпотекодержателя виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповдного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору;
згідно пункту 3.1.13 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язався перед іпотекодержателем не прописувати неповнолітніх/малолітніх дітей у нерухомість, що є предметом іпотеки, на період дії даного договору.
У квітні 2021 року ТОВ «ФК «Алькор Інвест» подало доповнення до касаційної скарги, в яких зазначає, що 21 квітня 2021 року представник скаржника отримала відповідь на запит № 20/01-16 від 19 квітня 2021 року, а саме - інформаційну довідку КВ-2021 № 13951, в якій зазначено, що згідно з даними реестрових книг Бюро кв. АДРЕСА_2 на праві власності зареєстрована за: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 (на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого державним комунальним управлінням житлового господарства Мінського району м. Києва від 02 червня 1998 року наказ № 1151, та зареестрованого в Бюро 12 червня 1998 року за реєстровим № 1516). Позивачу на праві власності належить інше нерухоме житлове майно, що є відмінним від предмета іпотеки. Тому квартира, що є предметом іпотеки не є єдиним житлом позивача, а тому не підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року повернуто касаційну скаргу ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року клопотання ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» про поновлення строку касаційного оскарження для подання доповнення до касаційної скарги задоволено. Поновлено ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» строк касаційного оскарження для подання доповнення до касаційної скарги ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц, від 16 грудня 2019 року у справі № 607/4911/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18, від 01 липня 2020 року у справі № 760/18364/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 27 грудня 2018 року у справі № 638/14123/14-ц та постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16, від 27 квітня 2016 року у справі
№ 6-2976цс15.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 22 серпня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 17/П/14/2006-840, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 30 000,00 доларів США, строком до 10 серпня 2021 року, зі сплатою в розмірі 11,00 % річних.
Повернення кредиту забезпечено договором іпотеки від 22 серпня 2006 року, укладеним між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О. Б. за реєстровим номером 10203.
Згідно з пунктом 1 договору іпотеки ОСОБА_1 передала в іпотеку банку однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 47,1 кв. м, жилою площею 20,9 кв. м.
У пункті 5.1 договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання в цілому або в тій чи іншій частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за цим договором.
У пункті 5.3 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до пункту 5.4 договору іпотеки іпотекодкержатель має право на свій розсуд обрати умову та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених пунктом 5.3 цього договору.
04 березня 2019 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченим 22 серпня 2006 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О. Б. за реєстровим номером 10203. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору в порядку та на умовах, визначених договором, ПАТ КБ «Надра» (первісний іпотекодержатель) відступає (передає), а ТОВ «ФК «Алькор Інвест» (новий іпотекодержатель) набуває (приймає) належні первісному іпотекодержателю права за договором іпотеки, включаючи, але не обмежуючись, у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, право задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. З моменту набрання чинності цим договором до нового іпотекодержателя переходять усі права і зобов`язання первісного іпотекодержателя у зобов`язаннях, що виникають на підставі договору іпотек, в обсязі та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором.
У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 договірних зобов`язань 05 березня 2019 року ТОВ «ФК «Алькор Інвест» направило на адресу останньої лист з вимогою у тридцятиденний термін повернути всю суму заборгованості за кредитним договором, що станом на 04 березня 2019 року становить 2 373 101,15 грн, та повідомило про свій намір у разі невиконання вказаної вимоги звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки, а саме: за домовленістю сторін набути право власності на предмет іпотеки на підставі застереження в статті 5 Договору іпотеки у порядку, встановленому цим договором та статтею 37 Закону України «Про іпотеку», та/або шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі на підставі застереження в статті 5 Договору іпотеки у порядку, встановленому цим договором та статтею 38 Закону України «Про іпотеку», на умовах та порядку, визначених на власний розсуд іпотекодержателя.
17 травня 2019 року ТОВ «ФК «Алькор Інвест» звернулося до державного реєстратора КП «Путрівське» Рибалко В. М. із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_4 .
21 травня 2019 року державний реєстратор КП «Путрівське» Рибалко В. М. прийняла рішення про проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «ФК «Алькор Інвест». Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 167397296 від 21 травня 2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_4 , зареєстровано за ТОВ «ФК «Алькор Інвест». Підставою реєстрації права власності вказано договір про відступлення прав за договором іпотеки від 04 березня 2019 року, договір іпотеки від 22 серпня 2006 року та кредитний договір від 22 серпня 2006 року.
Відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання № № 3269, 3270 та 3271 від 05 листопада 2019 року у спірній квартирі зареєстровані позивачка з 21 липня 2015 року та двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 28 липня 2015 року, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 28 липня 2015 року (т. 1, а. с. 238-240).
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з таких підстав.
При задоволенні позовних вимог суди, серед іншого, виходили з того, що в іпотечному договорі відсутнє іпотечне застереження, тому державна реєстрація права власності на квартиру за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» проведена незаконно.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно з частинами першої-третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 754/10648/18 (провадження № 61-4331св20) зазначено: «чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Як вбачається з пункту 11 договору іпотеки від 23 лютого 2012 року, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_1 , сторони погодили, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов`язання за договором позики в установлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом цього договору. Це застереження відповідно до закону вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя. [...] Твердження заявника, що відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» єдиною підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, є безпідставним, оскільки відповідно до вказаної статті такою підставою може бути як договір про задоволення вимог іпотекодержателя, так і відповідне застереження в іпотечному договорі (пункт 11 договору іпотеки від 23 лютого 2012 року)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 725/1804/19-ц (провадження № 61-3458св20) зазначено: «25 травня 2006 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 32 тис. доларів США зі сплатою за користування кредитом 13 % річних та кінцевим терміном повернення до 24 травня 2026 року. Кредит надавався на придбання квартири АДРЕСА_1. На забезпечення виконання вказаного кредитного договору 30 травня 2006 року між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира. Згідно з пункту 5.3. цього договору задоволення вимог іпотекодержателя за договором про іпотечний кредит шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки може бути вчинене в позасудовому порядку, зокрема, передачі іпотекодавцем у власність іпотекодержателю предмету іпотеки в рахунок виконання іпотекодавцем основного зобов`язання за договором про іпотечний кредит у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Договір іпотеки є правовстановлюючим документом та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. [...] Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки».
У справі, що переглядається:
- у пункті 5.3 договору іпотеки від 22 серпня 2006 року № 10203 сторони обумовили, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»;
- як свідчить аналіз пункту 5.3 договору іпотеки від 22 серпня 2006 року № 10203 в цьому пункту сторони закріпили іпотечне застереження про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. Тому при задоволенні позовних вимог суди помилково послались на відсутність іпотечного застереження в договорі іпотеки.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
Проте, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 303/1775/19 (провадження № 61-5688св20) зазначено: «Суд першої інстанції у справі, що переглядається встановив, що сторони договору іпотеки досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пункту 5.3 договору іпотеки. Разом із тим, відповідно до пункту 5.3 договору іпотеки від 15 листопада 2018 року звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання можливе на підставі домовленості сторін у порядку, встановленому статтею 37 Закону. Іпотечного застереження зазначений договір іпотеки не містить. Суд першої інстанції правильно виходив з того, що під час відчуження спірної квартири договір про її добровільну передачу у власність ОСОБА_2 укладений не був, а ОСОБА_1 як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю. За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення нею без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру, власником якої залишалась позивачка, не можна вважати законними».
Наведений приклад свідчать про застосування судом касаційної інстанції у різних палатах принципово відмінного підходу до тлумачення пунктів 5.3 договорів іпотеки, укладених АТ «Надра», у контексті того чи містить цей пункт іпотечне застереження у розумінні статті 37 Закону України «Про іпотеку».
Тому колегія суддів вважає необхідним передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків щодо застосування статті 37 Закону України «Про іпотеку» при тлумаченні пунктів 5.3 договорів іпотеки, укладених АТ «Надра», у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 303/1775/19 (провадження № 61-5688св20), із зазначенням висновку, що тлумачення пункту договору іпотеки, в якому сторони обумовили, що «звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», необхідно розуміти як іпотечне застереження, яке не потребує укладення сторонами окремого договору про застосування вказаного позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки.
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Справу № 363/2337/19 передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
