Постанова

Іменем України

10 травня 2022 року

м. Київ

справа № 495/4522/20

провадження № 61-813св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Князюка О. В., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., від 02 грудня 2021 року і виходив із наступного.

Зміст заявлених позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона перебувала у шлюбу із відповідачем ОСОБА_2 . Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської областівід 26 листопада 2014 року у справі № 495/4975/14-ц шлюб між сторонами було розірвано. 12 січня 2002 року на підставі договору купівлі-продажу відповідач за спільні кошти подружжя придбав 47/100 частин жилого будинку по АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці 0,059 га, яка належить відповідачу на праві власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 02 жовтня 2002 року серії IV-ОД № 039715.

Також сторонами під час шлюбу було придбано гараж № НОМЕР_1 , розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності на гараж було зареєстровано Білгород-Дністровським міжміським бюро технічної інвентаризації за відповідачем, реєстраційний номер 10119324 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 10 березня 2005 року, виданого виконкомом Білгород-Дністровської міської ради, рішення № 91 від 17 лютого 2005 року.

ОСОБА_1 вказувала, що під час перебування у шлюбі сторони за спільні кошти побудували житловий будинок АДРЕСА_3 . Право власності на будинок було зареєстровано за відповідачем 16 листопада 2010 року КП «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації», реєстраційний номер 32013971. Вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,040 га у межах згідно з планом, право власності на яку також було зареєстровано за відповідачем на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 292850, кадастровий номер земельної ділянки № 5110300000:02:026:0046.

Зазначала, що після розірвання шлюбу вони з відповідачем не можуть дійти згоди щодо поділу спільного майна.

19 серпня 2020 року від позивачки ОСОБА_1 та представників відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які діяли на підставі довіреності, до суду надійшла заява про визнання мирової угоди, з проханням закрити провадження у справі та визнати мирову угоду. Сторони просили заяву розглянути у їх відсутність, вказали, що наслідки, передбачені частиною другою статті 256 Цивільного процесуального кодексу України, їм роз`яснені та зрозумілі.

Основний зміст та мотиви ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 серпня 2020 року було затверджено умови мирової угоди, укладеної 19 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнано наступні її умови:

Припинити право спільної сумісної власності та залишити у власності ОСОБА_1 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , який в цілому складається з: житлового будинку літ. А, загальною площею 532, 4 кв. м, житловою площею 346, 0 кв. м, літньої кухні літ. Б; споруд 1-6.

Припинити право спільної власності та залишити у власності ОСОБА_1 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,040 га, кадастровий номер № 5110300000:02:026:0046, та визнати її особистою приватною власністю останньої.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,040 га кадастровий номер № 5110300000:02:026:0046.

Гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , залишити у власності ОСОБА_2 та визнати його особистою приватною власністю, припинивши право спільної сумісної власності подружжя.

Припинити право спільної сумісної власності на 47/100 частин житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку загальною площею 0,059 га, розташовану за цією ж адресою.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 47/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який в цілому складається з: жилого будинку з 1/3 ракушнякового та 2/3 шлакобетонна, жилою площею 35,3 кв. м літ. «А», літньої кам`яно-ракушнякової кухні літ. «Б», літньої кам`яно-ракушнякової кухні літ. «В», дерев`яного сараю літ. «Г», залізного гаражу літ. «Д», дерев`яної убиральні літ. «Є», дерев`яної убиральні літ. «Ж», споруд № 1-5, І, ІІ. Ця 47/100 частина житлового будинку складається з жилого будинку літ. «А»: 1-3 кухня, 1-4 жила кімната, жилою площею 16,0 кв. м, віранда літ. «а», сіні літ. «а3», тамбур літ. «а4», літня кухня літ. «В», сарай літ. «Г», убиральня літ. «Є», хвіртка № 2, водопровід № 4, замощення ІІ, в загальному користування паркан № 1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,059 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на території Затоківської селищної ради.

Вказано, що мирова угода вступає в силу з дати її підписання ОСОБА_1 і представниками відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 й затвердження судом та діє до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань.

Вказано, що у мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб (частина перша статті 207 ЦПК України).

Сторони ствердили, що ця мирова угода не суперечить їх інтересам та не порушує їх майнових чи немайнових прав, а також прав будь-яких третіх осіб.

Сторони ствердили, що наслідки закриття провадження по справі, передбачені частиною другою статті 256 ЦПК України, їм відомі та зрозумілі.

Вказана мирова угода складена у трьох примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з яких зберігається у матеріалах цивільної справи, а два інші передаються сторонам, які підписали мирову угоду.

Добровільність складання цієї мирової угоди сторони скріпили власноручними підписами.

У відповідності до частини третьої статті 208 ЦПК України у разі невиконання затвердженої судом мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя судом закрито.

Основний зміст та мотиви оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою у вересні 2020 року, на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 серпня 2020 року закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, щоособа, яка подала апеляційну скаргу визнана потерпілим у кримінальній справі. 10 серпня 2020 року потерпілий ОСОБА_3 звернувся до органу досудового розслідування з цивільним позовом про відшкодування моральної шкоди, відповідачем у якому є підозрюваний у скоєнні вбивства батьків потерпілого - ОСОБА_2 (відповідач у цій справі). Наразі кримінальна справа не розглянута, отже діє презумпція невинуватості. Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

Апеляційний суд не встановив наявності у ОСОБА_3 інтересу, який може полягати у встановленні того, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення у цій справі апелянта наділено новими правами, та чи буде покладено на нього нові обов`язки, або змінено його наявні права та/або обов`язки, а також того, наскільки участь цієї особи є важливою та чи можливо без неї правильне вирішення спору. Обставини щодо вирішення місцевим судом питання про права, інтереси, свободи та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

10 січня 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду

від 02 грудня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ОСОБА_3 стверджує, щоапеляційний суд не дослідив надані ним докази, які свідчать про порушення його прав судовим рішенням суду першої інстанції у справі про поділ спільного майна подружжя, отже дійшов помилкового висновку, що ухвала Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 серпня 2020 року про затвердження мирової угоди не порушує його прав.

Заявник вказує, що висновки апеляційного суду не узгоджуються із приписами статті 1168 Цивільного кодексу України. Заявник вважає висновки суду апеляційної інстанції такими, що зроблені без урахування зобов`язання особи, обвинуваченої у вчиненні вбивства - ОСОБА_2 , відшкодувати спричинені збитки, починаючи з дня загибелі потерпілих від злочину батьків апелянта (пункт третій частини другої статті 11, частина перша, друга статті 509 ЦК України). На думку заявника, висновок апеляційного суду протирічить статті 55 Кримінального процесуального кодексу України, згідно приписів якої права та обов`язки потерпілого виникають з моменту подання позовної заяви. ОСОБА_3 вказує, що нимпред`явлено цивільний позов до ОСОБА_2 в кримінальному провадженні, а затвердження мирової угоди із відповідним розподілом майна колишнього подружжя безпосередньо впливає на права заявника.

Також заявник вказує, що апеляційний суд розглянув справу за його відсутності, належним чином не повідомивши про дату час і місце судового засідання.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 495/4522/20.

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадженнябез повідомлення учасників справи.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 посилається на те, що ОСОБА_3 належним чином був повідомлений про час і місце проведення судового засідання та не з`явився сам і не забезпечив участь свого представника. Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження, оскільки ОСОБА_3 не довів порушення його прав оскаржуваною ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 серпня 2020 року про затвердження мирової угоди. ОСОБА_3 не відноситься до кола осіб, які у відповідності до положень статті 389 ЦПК України мають право касаційного оскарження у цій справі, оскільки вказаною ухвалою питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалося.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 серпня 2020 року було затверджено умови мирової угоди, укладеної 19 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зі змісту мирової угоди слідує, що переважна більшість нерухомого майна, яке було предметом спору, окрім гаража № НОМЕР_1 , розташованого по АДРЕСА_2 , який залишено у власності ОСОБА_2 , перейшло у власність його колишньої дружини ОСОБА_1 .

Шлюб між сторонами спору було розірвано рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської областівід 26 листопада 2014 року у справі № 495/4975/14-ц.

Оскаржуючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, ОСОБА_3 вказував на те, що відповідач у справі ОСОБА_2 є підозрюваним у скоєнні злочину, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України, знаходиться в СІЗО м. Ізмаїл.

ОСОБА_3 визнаний потерпілим у кримінальному провадженні № 12020160240001216.

Овідіопольським районним судом Одеської області проводиться розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 115 КК України.

Потерпілим ОСОБА_3 на стадії досудового розслідування подано цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 583 057, 00 грн та моральної шкоди у розмірі 2 800 000, 00 грн.

У відповідності до даних Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 грудня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову відмовлено.

Вказана ухвала мотивована тим, що ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 жовтня 2020 року накладено арешт на належне ОСОБА_2 нерухоме майно - гараж.

В іншій частині у накладенні арешту на майно відмовлено з тих підстав, що обвинувачений у кримінальній справі не є його власником, майно належить ОСОБА_1 - колишній дружині обвинуваченого. З огляду на відсутність на праві приватної власності у обвинуваченого нерухомого майна, відносно якого заявлено клопотання, а також те, що це майно належить колишній дружині обвинуваченого, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання.

У відповідності до даних Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Овідіпольського районного суду Одеської області від 27 квітня 2022 року судове засідання у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 народження у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 115 КК України, призначене на 10 травня 2022 року о 10:30 годин в режимі відеоконференції з ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор».

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У відповідності до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Суд апеляційної інстанції наділений компетенцією зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі.

Відповідно до принципу верховенства права (частини першої статті 8 Конституції України) держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки (абзац дев`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 294, статті 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018).

У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і встановлення апеляційним судом, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а судове рішення суду першої інстанції не підлягає апеляційному перегляду по суті.

Подаючи апеляційну скаргу на судове рішення, яким визнано мирову угоду про поділ майна, ОСОБА_3 посилався на те, що оскарженою ухвалою суду першої інстанції порушуються його права, оскількивін у межах кримінального провадження звернувся до підозрюваного (обвинуваченого), який є відповідачем у цій справі, із цивільним позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Особа, яка подала апеляційну скаргу посилалася на те, що ОСОБА_2 на підставі укладеної мирової угоди із своєю колишньою дружиною фактично погіршив свій майновий стан, що може позбавити його можливості отримати належну компенсацію завданої злочином шкоди.

20 липня 2020 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 115 КК України, у кримінальному провадженні № 12020160240001216. Він перебуває під вартою в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор».

31 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 серпня 2020 року було затверджено умови мирової угоди, укладеної 19 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно з умовами мирової угоди право власності на земельну ділянку і житловий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , а також на земельну ділянку і 47/100 частин житлового будинку, розташованих по АДРЕСА_1 , перейшло у власність колишньої дружини ОСОБА_1 . У власності ОСОБА_2 залишено лише гараж № НОМЕР_1 , розташований по АДРЕСА_2 .

Потерпілий ОСОБА_3 з метою забезпечення заявленого цивільного позову у кримінальному провадженні звертався до суду з заявою про забезпечення цивільного позову шляхом накладення арешту на майно, що придбано подружжям під час шлюбу, та яке з 08 вересня 2020 року зареєстровано на ім`я колишньої дружини цивільного відповідача - ОСОБА_1 : 1) 47/100 житлового будинку АДРЕСА_1 ; 2) житловий будинок АДРЕСА_3 , загальною площею 532, 4 кв. м, вартістю 1 400 000, 00 грн; 3) земельну ділянку, на якій розміщено зазначений в пункті «2» житловий будинок АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5110300000:02:026:0046, площею 0,0400 га, вартістю 420 000, 00 грн; 4) земельну ділянку, на якій розміщено зазначений будинок АДРЕСА_1 , вартістю 62 000, 00 грн. Також потерпілий просив накласти арешт на майно, що придбано подружжям і з дня придбання зареєстроване на ім`я колишньої дружини відповідача - ОСОБА_1 , а саме: 1) 88/100 будинку АДРЕСА_6 , загальною площею - 90 кв. м, житловою площею 63,5 кв. м, вартістю 9 200, 00 грн; 2) трикімнатну квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею - 72, 70 кв. м, житловою площею - 46 кв. м, вартістю 540 000, 00 грн (витяг з реєстру додається); 3) автомобіль Toyota Landcruiser 150, 2010 року виготовлення, об`єм двигуна 2982 см. куб., номерний знак НОМЕР_3 , вартістю 840 000, 00 грн. Просив потерпілий накласти арешт і на гараж.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 грудня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову - відмовлено.

Вказана ухвала мотивована тим, що ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 жовтня 2020 року накладено арешт на належне ОСОБА_2 нерухоме майно - гараж № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 , у зв`язку із чим в цій частині слід відмовити.

У накладенні арешту на майно в іній частині відмовлено з тих підстав, що обвинувачений у кримінальній справі не є його власником, майно належить ОСОБА_1 - колишній дружині обвинуваченого. З огляду на відсутність на праві приватної власності у обвинуваченого вищевказаного нерухомого майна, відносно якого заявлено клопотання, а також те, що це майно належить колишній дружині обвинуваченого, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання.

Частинами другою та третьою статті 13 ЦК України унормовано, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Із конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання боржником зобов`язання. Поділ майна може порушувати майнові інтереси кредитора, свідчити про недобросовісні дії, спрямовані на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).

Колегія суддів не заперечує права подружжя на поділ майна, що є спільною сумісною власністю, а також права сторін у справі укласти мирову угоду. Але реалізація цих прав не може здійснюватися на шкоду іншим учасникам правовідносин.

Дійшовши висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження у справі, передбачених положеннями пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки діям відповідача у цій справі, який на час укладення мирової угоди був підозрюваним у кримінальному провадженні № 12020160240001216 і до якого у подальшому було ОСОБА_3 пред`явлено цивільний позов.

Також суд апеляційної інстанції залишив поза вагою, що шлюб між подружжям було розірвано ще у 2014 році, однак до моменту повідомлення відповідачу про підозру у скоєнні особливо тяжкого злочину його колишня дружина не порушувала питання про поділ майна подружжя. У той же час у обвинувальному акті (кримінальне провадження № 12020160240001216) зазначено, що ОСОБА_2 зареєстрований по АДРЕСА_1 , а рушницю зберігав у будинку по АДРЕСА_3 .

Апеляційний суд не надав оцінки тій обставині, що ОСОБА_3 звернувся із цивільним позов в межах кримінального провадження № 12020160240001216, він заявив вимоги майнового характеру до ОСОБА_2 , а у зв`язку із припиненням права спільної сумісної власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, відступленням від принципу рівності часток дружини й чоловіка при поділі майна, погіршено майновий стан останнього, що негативно впливає на інтереси ОСОБА_3 , який бажає домогтися реального відшкодування ОСОБА_2 заявленої до стягнення шкоди.

Вказаним обставинам апеляційний суд не надав належної оцінки дійшов передчасного висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження на підставі на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи на розгляд Одеського апеляційного суду.

Судові витрати підлягають розподілу за результатами розгляду справи по суті.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року скасувати. Справу передати на розгляд Одеського апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович